Київський Національний університет імені Тараса Шевченка

Економічний факультет

Кафедра фінансів, грошового обігу та кредиту.

Курсова робота

з курсу “Теорія фінансів” на тему:

Дефіцит державного бюджету, економічна характеристика та шляхи скорочення.

Виконав: студент 2-го курсу

група “Банківська справа”

Бойка Тараса.

Київ 2000 рік

План:

1. Вступ.

2. Економічна характеристика дефіциту:

• теоретичний аспект;

• українська особливість обчислення дефіциту державного бюджету;

• особливості формування бюджету в Україні.

3. Шляхи скорочення дефіциту державного бюджету.

• Теорія і практика.

• Вплив дефіциту на економіку.

4. Висновок.

5. Список літератури.

Вступ.

Недостатній ступінь розробки теоретичних питань в галузі державного бюджету обумовив не лише його тривале непризнання в якості самостійної економічної категорії, але одночасно перешкоджав розробці моделі бюджетного фонду країни. Бюджетний фонд, що є матеріально-фінансовою базою діяльності держави, формувався виходячи із задач функціонування адміністративно-командної системи. Його величина була орієнтована не на оптимальні пропорції, необхідні для регулювання економіки і вирішення соціальних проблем, а на витратний підхід, покликаний забезпечити фінансовими ресурсами діяльність багаточисельних органів державної влади. При такому підході сфера дії перерозподільчої функції бюджету була майже безмежною.

Спроби вийти на оптимальні критерії формування бюджетного фонду держави здійснювалися. Однак їх результативність в умовах тотальної системи планування була невисокою: розміри та рівень централізації фінансових ресурсів в руках органів державної влади визначались командами “згори”, а не науковими критеріями. В цих умовах при формуванні бюджетного фонду країни виходили із потреб у фінансових ресурсах на кожному рівні державного управління, а під них вишукували доходи, які можна було б мобілізувати в бюджет і тим самим забезпечити фіскальні інтереси держави.

Поки економіка країни функціонувала без великих збоїв і забезпечувався визначений рівень її ефективності за допомогою адміністративної системи, у доходах і видатках бюджету не було видно явних ознак хвороби. Але як тільки адміністративна система почала розвалюватися і вже не могла вольовими методами забезпечувати нормальне співвідношення між доходами і витратами, так зразу хвороба економіки вийшла назовні, проявивши себе через величезний ріст бюджетного дефіциту. На кінець 1991 р. дефіцит колишнього СРСР досяг майже 20% ВНП.

Бюджетний дефіцит – це фінансове явище, що необов’язково відноситься до розряду надзвичайних подій. В сучасному світі немає держави, яка в ті чи інші періоди своєї історії не зіткнулася б з бюджетним дефіцитом. Однак якість самого дефіциту може бути різною:

• дефіцит може бути пов’язаний з необхідністю втілення крупних державних вкладень в розвиток економіки. В цьому випадку він відображає не кризову течію суспільних процесів, державне регулювання економічної кон’юнктури;

• дефіцити виникають в результаті надзвичайних обставин (війни, великомасштабних стихійних лих і т.п.), коли загальних резервів стає недостатньо і доводиться прибігати до джерел особливого роду;

• дефіцит може відображати кризові явища в економіці, неефективність фінансово-кредитних зв’язків, нездатність правительства тримати під контролем фінансову ситуацію в країні. В цьому випадку він – явище надзвичайно тривожне, що потребує прийняття не тільки невідкладних економічних заходів, але і відповідних політичних рішень.

Звідси видно, що в умовах динамічної економіки із сталими, а головне – ефективними міжнародними зв’язками бюджетний дефіцит не страшний.

Нажаль, у вітчизняній економічній науці донедавна привілеював від’ємний погляд на бюджетний дефіцит. Він розглядався як вкрай від’ємна властивість, що характерна лише бюджетам буржуазних держав. В літературі стверджувалося, що в нашій економіці з її планомірним розвитком бюджетний дефіцит не є характерним. Відсутність глибоких наукових розробок про причини і соціально-економічні наслідки бюджетного дефіциту, порівняно низька загальна фінансова культура призвели до того, що економічні відомства країни виявились непідготовленими до управління бюджетним дефіцитом і капітулювали перед ним.

Економічна характеристика дефіциту.

При здійсненні економічного аналізу фахівці оперують різними за змістом визначеннями дефіциту бюджету. Частіше використовують поняття традиційного (звичайного) або первинного дефіциту, рідше – операційного, поточного чи структурного. Бюджет повної зайнятості (структурний бюджет) визначається рівнем сальдо бюджету, який мав би місце за поточного реального рівня державних видатків і податкових ставок в умовах потенційного рівня випуску в економіці. Зміна бюджету повної зайнятості показує напрям, у якому фіскальна політика буде впливати на зміну сукупного попиту в економіці. Циклічний бюджет відбиває вплив ділового циклу на державний бюджет, тобто показує, яким чином фаза економічного циклу впливає на доходи, видатки і сальдо бюджету. Фактичний дефіцит державного бюджету складається під впливом дискреційної бюджетно-податкової політики (структурний дефіцит) і циклічних коливань в економіці (циклічний дефіцит). Структурний дефіцит визначається як бюджетний дефіцит при діючих податкових ставках і потенційному рівні випуску. Перевищення фактичного дефіциту над структурним дає циклічний дефіцит, а перевищення структурного дефіциту над фактичним – циклічний надлишок. Зміна абсолютного розміру циклічного дефіциту визначається змінами в структурі податків і державних витрат, автоматична зміна яких відповідає змінам реального обсягу виробництва, інфляції та безробіття залежно від фази економічного циклу.

Дефіцитом бюджету у традиційному розумінні є перевищення видатків над доходами:

Дефіцит = Видатки – Доходи.

Розмір дефіциту бюджету залежить від правильного віднесення операцій органів державного управління до основних категорій статистики державних фінансів, що складають її аналітичну, концептуальну основу, тобто до доходів, видатків та фінансування.

Надзвичайно цікавим та актуальним є відображення в українській бюджетній класифікації надходжень від приватизації та операцій стосовно обслуговування та погашення за рахунок бюджету іноземних кредитів, гарантованих Кабінетом Міністрів України, та їх відшкодування підприємствами-боржниками.

Так, за методологією статистики державних фінансів погашення боргу органом управління, який виступає гарантом по сплаті боргів інших, повинно розглядатись у видатковій частині бюджету, як категорія кредитування (надання кредиту). В українській же класифікації зазначена операція належить до категорії фінансування бюджету, як погашення основної частини боргу.

Інша розбіжність стосується проведення по бюджетних рахунках надходжень від підприємств-боржників по відшкодуванню бюджетних витрат. Зазначені надходження повинні розглядатись як погашення кредитування (від’ємні видатки), а не як доходи бюджету.

Справді, прийнявши на себе тягар погашення боргів підприємств-боржників та розрахувавшись з іноземними кредиторами, державний бюджет набуває еквіваленту за розміром фінансову вимогу до підприємств-боржників, тобто фактично має кредитування боржників за рахунок бюджетних ресурсів.

Описані вище статистичні операції відображені у наступній таблиці:

Т а б л и ц я. Статистичне відображення операцій

Зміст операції	Згідно з міжнародними стандартами статистики державних фінансів	Згідно з українською класифікацією
Витрати бюджету на погашення основної суми боргу за іноземними кредитами, гарантованими урядом.	Надання кредиту (видатки)	Фінансування
Витрати бюджету на сплату відсотків за іноземними кредитами, гарантованими урядом

	Видатки	Видатки
Відшкодування боржниками витрат бюджету на погашення та обслуговування гарантованих урядом кредитів	Погашення кредиту (від’ємні видатки)	Доходи

Як видно з таблиці, зазначені операції консолідуються в різних основних категоріях відповідно до міжнародних стандартів статистики державних фінансів та української бюджетної класифікації. Це означає, що і визначення розміру дефіциту бюджету за неоднаковими методиками підрахунку буде різним. Так, наприклад, розмір державного боргу різними, але ж державними(!) агенціями може оцінюватися з розбіжністю не у декілька відсотків, а в декілька разів. Точніше – у 3 рази. Саме так різниться оцінка обсягу державного боргу, здійснена фахівцями Рахункової палати та Міністерства фінансів. Так, за підрахунками останнього державний борг станом на 1 жовтня 1999 року становив 71 млрд. грн., тоді як за оцінками спеціалістів Рахункової палати він сягнув уже за 220 млрд. грн.

Однією із складових реального дефіциту бюджету є не відповідність розрахунків доходної частини бюджету, зроблених Мінфіном та розрахунків зроблених Комітетом. Різниця складає 6627500 тис. грн. (Відповідна таблиця додається).

Показники доходів зведеного бюджету	Надходження за розрахунками Міністерства фінансів, тис. грн	Надходження за розрахунками бюджетного комітету, тис. грн	Різниця, тис. грн.
Податок на додану вартість	9 190 000	4 486 000	4 704 000
Прибутковий податок з громадян	3 940 000	3 940 000	0
Податок на прибуток підприємств	3 792 500	3 044 000	748 500
Плата за землю	1 100 000	1 100 000	0
Акцизний збір з вітчизняних товарів	2 350 000	1 175 000	1 175 000
Акцизний збір з імпортних товарів	750 000	750 000	0
ВСЬОГО:	21 122 500	14 495 000	6 627 500

Значні рівні дефіциту бюджету та, як наслідок, стрімке зростання державного боргу протягом останніх років стали суттєво впливати на стан економіки країни. Виникла нагальна необхідність у проведенні більш якісного аналізу макроекономічного впливу бюджету. Крім того, перехід вітчизняної статистики від методології балансу народного господарства ло методології системи національних рахунків також потребував перегляду принципів обліку держаних фінансів.

Зважаючи на це, в 1996 році було розроблено нову структуру бюджетної класифікації України, засновану на міжнародних принципах статистики державних фінансів.

Однак із погляду методологічної статистики державних фінансів у новій бюджетній класифікації України не повністю вирішена проблема адекватного відображення у статистичному обліку ряду бюджетних операцій, що і призвело до неоднозначного визначення та тлумачення основних бюджетних категорій.

Останнім часом через неправильне проведення по бюджетних рахунках згаданих вище операцій фактично здійснювалось заниження розміру дефіциту бюджету, оскільки розмір витрат бюджету на погашення основної суми боргу за іноземними кредиторами, гарантованими урядом, значно перевищував надходження на рахунок відшкодування бюджетних витрат від підприємств-боржників.

То чи був проект бюджету на 2000 рік, винесений на перше читання, профіцитним, а запропонований бюджетним комітетом у повторному першому читанні – бездефіцитним? Відповідь буде такою: залежить від того, як порахувати.

Так, приведення операцій стосовно обслуговування, погашення та відшкодування іноземних кредитів, гарантованих Кабінетом Міністрів України, та надходжень від приватизації у відповідність із міжнародними стандартами статистики державних фінансів виявить, що проект бюджету на 2000 рік, профіцит якого планувався у розмірі 554,5 млн. грн., фактично був дефіцитним. При цьому розмір дефіциту бюджету становив 3328 млн. грн. ( при віднесенні запланованих витрат на погашення основної суми боргу за іноземними кредитами, гарантованими урядом, у розмірі 276 млн. дол. США, або 1382,5 млн.грн., до видаткової частини бюджету, а надходжень від приватизації у сумі 2,5 млрд. грн. – до джерел фінансування дефіциту бюджету). За тим же підрахунком бездефіцитний бюджет, запропонований у повторному першому читанні бюджетним комітетом, мав дефіцит у розмірі 3882 млн. грн.¹

Особливості формування бюджету в Україні.

1. Суперечливий характер перерозподілу бюджетних ресурсів на рівні регіонів. Регіони України істотно відрізняються за своїми фінансовими можливостями. Водночас при формуванні місцевих бюджетів за основу беруть визначення нормативів мінімальної бюджетної забезпеченості та однакових для всіх областей нормативів відрахувань від загальнодержавних податків до місцевих бюджетів.

2. Виділення з центрального бюджету субвенцій ^* і субсидій у випадку, коли витрати місцевих бюджетів не покриваються доходами. Відсутність законодавчо встановлених умов надання субвенцій для областей призводить до того, що державний бюджет перетворюється на знаряддя досягнення політичних цілей, розв’язання завдань і додержання інтересів одних регіонів за рахунок кошті в інших. Проте невизначеність у наданні субсидій означає, що витрати місцевих бюджетів регулюються центральними органами влади, а органи місцевого самоврядування залишаються в більшості випадків лише виконавцями централізованих рішень.

3. Основним критерієм, відповідно до якого розподіляються витрати між державним і місцевим бюджетами, є організаційна підпорядкованість підприємств і організацій.

4. Підвищення цін, що спричинило зростання видатків бюджетів усіх рівнів, у той же час доходи зростали в менших обсягах. Це стало однією з головних причин незбалансованості бюджету.

5. Реформування бюджетної системи, що взаємопов’язане з реформуванням політичної системи. Згідно з Конституцією України скасовано підпорядкованість Рад по вертикалі. Це створює передумови для формування бюджетної системи, адекватної ринковій економіці.

Шляхи скорочення.

Вкрай негативні наслідки (фінансові, економічні, соціальні) величезного бюджетного дефіциту потребують здійснення системи заходів для його подолання, проведення активного фінансової політики, використання узвичаєних у світовій практиці методів боротьби з дефіцитом. Прагнення до рівноваги бюджетних доходів і витрат шляхом збалансованості державного бюджету – це сьогодні одна з головних задач. Тільки вирішуючи її, можна проводити цілеспрямовану фінансову політику. При цьому варто враховувати, що засоби розв'язання даної задачі багато в чому визначається тим, до якої межі (нульового чи іншого) і якими темпами потрібно прагнути до збалансування бюджетних витрат і доходів.

У програму конкретних заходів щодо скорочення бюджетного дефіциту варто включити і послідовно проводити в життя такі заходи, що, з одного боку, стимулювали б приплив коштів у бюджетний фонд країни, а з іншого боку - сприяли скороченню державних витрат. Сюди відносяться:

• зміна напрямків інвестування бюджетних засобів у галузі народного господарства з метою значного підвищення фінансової віддачі від кожної гривни;

• зниження воєнних витрат;

• зберігання фінансування лише найважливіших соціальних програм; мораторій на прийняття нових соціальних програм, що потребують значного бюджетного фінансування;

• заборона Центральному банку країни надавати кредити урядовим структурам будь-якого рівня без належного оформлення заборгованості державними цінними паперами.

Крім цього, варто враховувати, що у світовій практиці для зниження бюджетного дефіциту широко використовується така форма, як залучення в країну іноземного капіталу. З його допомогою вирішується відразу декілька задач, причому не тільки фіскального, але й економічного характеру; скорочуються бюджетні витрати, призначені на фінансування капітальних вкладень (а виходить, зменшується розрив між прибутками і витратами), розширюється база для виробництва товарів і послуг, з’являється новий платник податків (отже, збільшуються дохідні надходження в бюджет), поліпшується стан платіжного балансу.

Сучасна економічна думка пропонує багато концепцій бюджетного дефіциту, за допомогою яких визначається ефективність фіскальної політики та її вплив на економічну систему. Найважливіші з них такі:

• загальний дефіцит бюджету, який називають також “фактичним” чи “касовим”, утворюється державними витратами, які перевищують державні доходи та субсидії;

• зовнішній дефіцит дорівнює зовнішнім видаткам держави за винятком державних надходжень від зовнішніх джерел;

• внутрішній дефіцит – це загальний дефіцит “мінус” зовнішній дефіцит;

• операційний дефіцит визначається як загальний дефіцит за винятком інфляційної частки процентних платежів;

• первинний дефіцит є різницею між величиною загального дефіциту і сумою всіх процентних платежів;

• поточний бюджетний дефіцит /надлишок/ утворюється поточними державними доходами за винятком поточних видатків.

Для фінансування дефіциту бюджету використовується як інфляційні, так і неінфляційні джерела.

Неінфляційні джерела містять в собі:

• фінансування дефіциту бюджету здійснюється за рахунок запозичень на внутрішніх та зовнішніх фінансових ринках та за рахунок використання залишків бюджетних коштів. Позики здійснюються у вигляді продажу державних цінних паперів (облігацій, векселів), позик у позабюджетних фондів (наприклад, у Пенсійного фонду або у фонду допомоги по безробіттю) або через одержання кредиту в банку. Останню форму фінансування бюджетного дефіциту використовує місцева влада. Зовнішні позики для покриття дефіциту державного бюджету в таких міжнародних організаціях, як Міжнародний Валютний Фонд, Світовий Банк і в розвинених країнах та їхніх об’єднаннях типу ЄС тощо, характерні для країн, що розвиваються, а також все більше використовуються і перехідними до ринку країнами, в тому числі Україною.

• трансферти – фінансування у вигляді безоплатної допомоги.

Зменшити дефіцит бюджету уряд може і шляхом накопичення заборгованості – прострочування платежів по боргах або за куплені товари, а також за рахунок підвищення податків. Ці заходи теж мають неінфляційний характер.

Інфляційним джерелом фінансування бюджетного дефіциту є монетизація дефіциту, яка відбувається в результаті позик центрального банку урядові та купівлі центральним банком державних цінних паперів.

Дефіцит бюджету часто покривають додатковою емісією грошей. Внаслідок такої емісії розвивається неконтрольована інфляція, підриваються стимули для інвестицій, знецінюються заощадження населення, відтворюється бюджетний дефіцит.

Кредитну емісію як спосіб покриття дефіциту широко використовують в Україні. Так, в 1996 році 25% дефіциту визначали фінансування за рахунок емісійних кредитів НБУ. В 1994 ця позиція становила майже половину, а в 1995 – 67 відсотків.² Ще 35 відсотків дефіциту покривалися за рахунок облігацій державної внутрішньої позики (ОДВП) та казначейських зобов’язань. У країнах з ринковою економікою має місце конституційне закріплення незалежності національного емісійного банку від виконавчої та законодавчої влади. Емісійний банк не зобов’язаний фінансувати уряд, таким чином ставиться заслін інфляційному вибуху, який би мав місце у випадку, якби гроші друкувались на замовлення уряду.

Державні позики як засіб покриття дефіциту бюджету безпечніші, ніж емісія, проте вони також певною мірою негативно впливають на економіку країни. По-перше, при певних умовах уряд вдається до примусового розміщення державних цінних паперів і порушує ринкову мотивацію діяльності приватних фінансових інститутів. По-друге, якщо навіть уряд створює достатні стимули для купівлі юридичними і фізичними особами цінних паперів уряду, то державні позики, мобілізуючи вільні кошти на ринку позикового капіталу, обмежують можливості одержання кредиту приватними фірмами. Фірми особливо невеликі та середні, не є для банків такими надійними позичальниками, як державні органи. Збільшення попиту на ринку позикового капіталу через нові державні позики сприяє подорожчанню кредиту – зростанню облікової ставки. Особливо складними є наслідки зовнішніх позик.

Дефіцит державного бюджету безпосередньо пов’язаний з явищем державного боргу, що виникає в наслідок заборгованості уряду та державних органів. Зовнішній державний борг, що перевищує 70% від ВВП чи більше ніж в 2,2 рази експорт країни, вважається небезпечним для стабільності економіки, особливо для стійкого грошового обігу.

Фінансування дефіциту бюджету обраховується на чистій основі, тобто з обсягів валових надходжень запозичених коштів вираховуються платежі з погашення основної суми боргу:

Фінансування дефіциту = Запозичення – Погашення боргу + Зміна залишків.

В аналітичному вигляді фінансування дефіциту державного бюджету можна показати таким чином:

BD=MB+D+eD*,

де: BD – показник дефіциту бюджету;

MB – грошова база;

D – внутрішній борг;

D* -- зовнішній борг в іноземній валюті;

е – валютний курс.

Між дефіцитом бюджету та його фінансуванням існує рівновага, тобто перше дорівнює другому:

Дефіцит = Видатки – Доходи = Фінансування дефіциту.

Вплив дефіциту на економіку.

Характер фінансування державного сектора і бюджетного дефіциту має різні макроекономічні наслідки. Найбільш негативний вплив справляє монетизація дефіциту. Фінансування дефіциту через центральний банк безпосередньо впливає на грошову базу та розмір грошової маси. При монетизації дефіциту держава отримує сеньйораж – доход від друкування грошей. Сеньйораж виникає в умовах перевищення приросту грошової маси над приростом реального ВВП, наслідком чого є зростання середнього рівня цін. З огляду на це, всі економічні агенти змушені сплачувати так званий інфляційний податок, який через вищі ціни перерозподіляє частину їхніх доходів на користь держави: ІТ=(М/Р), де ІТ – інфляційний податок,  -- темп приросту інфляції за рік (%), М/Р – рівень запасів грошових коштів економічних агентів у реальному вираженні.

Ступінь впливу державної заборгованості на внутрішній попит і сукупну пропозицію, зовнішньоекономічну рівновагу повною мірою визначається структурою державних доходів і видатків. Залежно від характеру наслідків впливу боргу на економіку, їх поділяють на короткострокові та довгострокові. Короткострокові – це наслідки бюджетного дефіциту, відомі як проблема “витіснення“. Довгострокові – економічні наслідки державного боргу, відомі як “тягар боргу”. Ми розглянемо лише ефект “витіснення”.

Ефект “витіснення” виникає через підвищення ринкових процентних ставок, яке трапляється у випадку фінансування бюджетного дефіциту за допомогою випуску державних цінних паперів на відкритому ринку країни. При борговому фінансуванні бюджетного дефіциту ставки процента зростають найбільше у тому випадку, коли сполучається стимулювальна фіскальна й антиінфляційна грошово-кредитна політики. Боргове фінансування бюджетного дефіциту збільшує попит на гроші, в той час як центральний банк обмежує їхню пропозицію. Таке поєднання заходів економічної політики й стимулює швидке зростання процентних ставок.

Зростання процентних ставок призводить до зменшення інвестицій у приватному секторі і частково – до скорочення споживчих витрат. У підсумку в економіці відбувається падіння доходів. Отже, боргове фінансування бюджетного дефіциту значно послаблює ефективність стимулювальної фіскальної політики. Але якщо економіка перебуває в стані спаду, то зростання державних витрат буде справляти на неї стимулюючий вплив завдяки ефекту мультиплікатора. Це може покращити очікування щодо прибутків у приватного бізнесу і викликати збільшення інвестиційного попиту. Приріст інвестиційного попиту може частково елімінувати ефект “витіснення”.

Початковий сприятливий вплив бюджетного дефіциту на економіку послаблюється не лише за рахунок ефекту “витіснення”, але й за рахунок негативного ефекту чистого експорту. При зростанні внутрішніх процентних ставок відбувається збільшення зовнішнього попиту на вітчизняні цінні папери, що супроводжується підвищенням загальносвітового попиту на національну валюту, необхідну для їх придбання. В результаті обмінний курс національної валюти підвищується і спричиняє зниження експорту та збільшенням імпорту. Скорочення чистого експорту стримує економічний розвиток: в експортних і в конкуруючих з імпортом галузях знижується зайнятість і випуск, зростає рівень безробіття. З іншого богу, притік капіталу збільшує фінансові ресурси й сприяє відносному зниженню процентних ставок на внутрішньому ринку. Завдяки ефекту скорочення чистого експорту масштаби ефекту “витіснення” частково зменшуються.

Висновок.

Аналізуючи бюджетний процес в Україні (підготовка проекту бюджету, розгляд і ухвалення йог Верховною Радою, виконання бюджету) упродовж 1991-1999 років можна побачити ось що:

• терміни подання проекту бюджету до Верховної Ради, навіть у разі формально своєчасного першого подання, розтягувалися в часі поза межі дозволеного, а відповідно мінялися і дати прийняття Закону про держбюджет (табл.1);

• інколи майже відразу після введення в дію Закону про державний бюджет (інколи трохи пізніше) встановлені нормативні показники переглядалися, тобто відбувалася процедура секвестру;

• є значні розходження між значеннями показників бюджету, які обгрунтовуються Кабінетом Міністрів у проекті, і тими, що приймаються Верховною Радою як норма закону:

• макроекономічні показники, які є підгрунтям бюджетних розрахунків (ВВП, рівень інфляції, валютний курс тощо), демонструють дуже великий розрив між прогнозними значеннями і фактичними – 1996 року відхилення щодо ВВП становили від 22 до 1000%, а з 1996 року коливання були в межах від 3 до 18%;

• жодного року, жодні розділ і стаття не були виконані у відповідності до запланованих показників.

Т а б л и ц я 1. Фактичні дати бюджетного процесу

Бюджетний рік	Подання проекту держбюджету до Верховної Ради	Прийняття Закону про державний бюджет
1992	Грудень 1991 – червень 1992	18 червня 1992
1993	Березень – квітень 1993	9 квітня 1993
1994	Січень 1994	1 лютого 1994
1995	Березень 1995	7 квітня 1995
1996	Грудень1995	22 березня 1996
1997	Вересень1995 – червень1997	1 липня 1997
1998	Вересень1997	30 грудня 1997
1999	Вересень – жовтень 1998	31 грудня 1998

В умовах ринкової економіки дефіцит може бути корисним у випадку, коли при спаді виробництва держава витрачає більше грошей, ніж одержує: він забезпечує збільшення попиту, в тому числі купівельної спроможності населення. Споживачі починають більше купувати, підприємці – більше продавати. Внаслідок цього зростають обсяги виробництва і скорочується безробіття.

Проте в період піднесення економіки держава не може дозволити собі дефіцит бюджету, оскільки він стимулюватиме інфляцію. Отже, бюджет, в якому збалансовані доходи та видатки, потрібний не щорічно, а для певного періоду. В окремі роки з метою стимулювання ділової активності держава може допускати дефіцит бюджету.

Наведені міркування не стосуються сучасної економіки України, оскільки вона тільки трансформується в ринкову. Збільшення державних витрат в нашій країні спрямовано на попередження масових банкрутств державних підприємств, які становлять значну частку в економіці, і масового зубожіння населення. Водночас дефіцит в Україні обмежує стримування інфляції, стабілізацію грошово-кредитної системи.

При розробці стратегії боротьби з бюджетним дефіцитом необхідно керуватися наступним:

• бюджетний дефіцит – зло, але ще більшим злом для економіки і фінансів країни є мниме його усунення шляхом чисто математичних операцій, тому що в цьому випадку замість “лікування” економіки її хвороба переходить у приховані форми, боротися з якими набагато важче. Так, наприклад, “нинішній бездефіцитний бюджет України зводиться на так називаній касовій основі. Це значить, що якщо бюджетом передбачено одержати 33,433 млн. грн. доходів, то і витрати будуть відбуватися винятково в межах засобів, що надійшли. Проте це абсолютно не виходить, що бездефіцитність касова перетворюється в бездефіцитність реальну, коли усі видатки відповідають реальному споживанню бюджетних секторів”³ ;

• баланс бюджету і навіть перевищення бюджетних прибутків над видатками не варто розглядати в якості невід'ємною рисою здорової, що динамічно розвивається економіки. Світовий досвід показує, що на окремих етапах розвитку суспільства, в умовах, специфічних для кожної країни, цілком допустимим є бюджетний дефіцит;

• для покриття бюджетного дефіциту можуть використовуватися різноманітні форми державного кредиту. Робота друкарського верстата, що призводить до емісії, повинна розцінюватися як міра, що грубо порушує закони грошового обігу, а тому неприпустима. Дефіцит може покриватися тільки на позиковій основі шляхом розміщення на фінансовому ринку державних цінних паперів;

• для подолання бюджетного дефіциту необхідно “лікування” самої економіки, тому що без забезпечення динамізму в її розвитку і реально відчутної ефективності неможливо домогтися фінансової стійкості країни, які б прогресивні міри не застосовувалися при цьому.

Наслідком реальної незбалансованості бюджету стали: бюджетні взаємозаліки, система бюджетного планування і безліч інших факторів. Але розробка і послідовна реалізація мір, спрямованих на збільшення прибутків бюджету і скорочення його видатків, регулювання бюджетного дефіциту, цілеспрямоване керування його розміром у сукупності з іншими економічними антикризовими мірами, будуть сприяти її поверненню на шлях соціально-економічного розвитку і процвітання.

“Бездефіцитність бюджету – абсолютний, необхідний і неминучий принцип бюджетної політики України. Будь-які відхилення від такої політика чреваті серйозними потрясіннями в суспільстві, геть-чисто відтинають можливість видужання. Закривати очі на існуючі бюджетні проблеми не просто не припустимо, а злочинно. Прийдеться зняти білі рукавички, виконати не просту і не дуже приємну роботу з приведення видатків у відповідність із прибутками бюджету України. Іншого шляху просто не існує.

На жаль, в Україні існує ілюзія, що затвердження бездефіцитного бюджету працює або повинно працювати автоматично, тобто призводити видатки до реального споживання . Це працює в Америці, у Європі. Але не в Україні. В Україні вважається ознакою доблесті спожити більше чим можна. Це уже ввійшло в звичку, стало невід'ємною рисою нашого повсякденного життя”. ⁴

Список використаної літератури:

• “Макроекономіка” Пол А. Семюелсон, Вільям Д. Нордгауз / К.: “Основи”, 1995.

• “Мікроекономіка і макроекономіка” за заг. Редакцією Світлани Будаговської / К.: “Основи”, 1998

• “Финансы” под редакцией профессора В.М. Родионовой / Москва: “Финансы и статистика” 1995

• “Основи економічної теорії: політекономічний аспект” за редакцією Г.Н. Климка, В.П. Нестеренка / К.: “Вища школа” – “Знання” 1997

• “Макроекономіка” за ред. А.Г. Савченка / К.: “Либідь” 1995

• “Экономика”: учебник / Под ред. А.С. Булатова. М., 1994

• “Фінанси України”, 1999-2000

• “Зеркало недели” 2000 р.

• Закон України “про Державний бюджет”

• “Бізнес” газета / 2000 р.

1 Лебеда Г.Б., кандидат економічних наук; “Фінанси України”, 3’2000

* Субвенції з державного бюджету України спрямовуються в місцеві бюджети на конкретні програми і не можуть бути використані на інші цілі. Кошти, що виділяються з державного бюджету України для фінансування видатків місцевих бюджетів, що не покриваються доходами, є дотаціями.

2 До травня 1993 емісійні кредити НБУ уряду надавались автоматично. Саме тому 1992 рік був першим роком гіперінфляції в Україні. З червня 1993 року обсяг кредитів уряду не може перевищувати відповідну межу, що встановлюється парламентом. Згідно із Законом України про Державний бюджет граничний розмір державного внутрішнього боргу України на 1 січня 2001 року встановлюється в розмірі 25.710.517,1 тис. гривень. А граничний розмір державного зовнішнього боргу України на 1 січня 2001 року встановлюється в сумі, еквівалентній 12.492.214,3 тис. доларів США.

3 Віктор Пензеник, “Зеркало недели” №13 2000 р.

4 Віктор Пензеник, “Зеркало недели” №13 2000 р.