Тема: ПРОБЛЕМИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

ПЛАН

Вступ

1. Сутність і основні поняття світового господарства.

1. 1.1. Об’єктивні основи розвитку світового господарства.

1.2. Сутність економічних законів світового господарства.

2. Проблеми входження України в світове господарство.

2.1. Причини відсталості України у світогосподарських зв’язках.

2.2. Важливість іноземних інвестицій та конкурентоспроможність

українських товарів.

3. Перспективи входження України в світове господарство.

3.1. Шляхи покращення зовнішньоекономічної діяльності України.

3.2. Спільні підприємства як вихід із складного економічного

становища.

Висновки

Список використаної літератури

Додатки

ПОГОДЖЕНО: 14.12.98 р.

ВСТУП

Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР їй бракує достатньої кількості органів, кадрів які, могли б проводити самостійну науково обгрунтовану зовнішньо-економічну політику.

Світові економічні зв’язки необхідні Україні для того щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Наприклад, та країна яка не незаймається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарскі звязки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяе створення певної правової бази, прийняття відповідних законів.

Процес утворення світового господарства ще не завершився, оскільки це тривалий період. Проте всі країни світу тією чи іншою мірою втягнуті у міжнародні економічні зв’язки (насамперед торгівельні) з іншими країнами. Тому світове господарство – це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях.

Я вважаю, що для Украіни сьогоді, в рамках світового господарства, важливі такі питання, як організація експортно-імпортних операцій, практика валютного регулювання, стимулювання і захист іноземних інвестицій, проблеми і перспективи розвитку вільних економічних зон, організація діяльності міжнародних товарних ринків та багато інших питань, які роблять недосконалою систему управління зовнішньоекономічною діяльністю нашої країни .

Мета і завдання моєї курсовової роботи – виявити причини відсталості України у світогосподарських звязках, прослідити зміни у цих звязках від проголошення незалежності України, вказати шляхи покращення зовнішньоекономічної діяльності, вплив вище названих заходів на економіку держави. Детальну характеристику методів вирішення проблем входження України в світове господарство та усе що стосується цього питання розглянємо в основній частині роботи.

1. СУТНІСТЬ І ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ

СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА.

1.1. ОБ’ЄКТИВНІ ОСНОВИ РОЗВИТКУ СВІТОВОГО

ГОСПОДАРСТВА.

Нині на нашій планеті існує близько 200 держав, відокремлених між собою приблизно 250 сухопутними кордонами. В обігу налічується понад 300 найменувань національних грошей.

Держави перебувають на різних щаблях суспільного розвитку. Більшість функціонують в умовах докапіталістичних формацій, поєднуючи елементи первісного, рабовласницького та феодального способів виробництва .

Капіталістичний спосіб виробництва також частково поширений у цих країнах, але він ще не став визначальним. За загальноприйнятою класифікацією, більшість людей світу проживає у слаборозвинутих країнах (майже 140 країн). За економічним потенціалом (сумарною величиною валового національного прдукту, що виробляється на планеті) лідирують розвинуті капіталістичні країни: США, Японія, Німеччина, Великобрітанія, Франція, Італія, Канада. Вони створюють близько 50% ВНП .

Ще не так давно в усій радянській економічній літературі при розгляді світового господарства йшлося про зростаючу могутність світової соціалістичної системи. Її частка у світовому промисловому виробництві оцінювалася в 40%. У 1991р. більшість країн колишньої соціалістичної співдружності на офіційному рівні перестали називати себе соціалістичними. Це передусім Угорщина, Польща, Чехия, Словаччина, Румунія. Те саме спостерігалося в країнах колишнього СРСР. Докорінні зміни відбулися також у Китаї, В’єтнамі, частково на Кубі, які офіційно продовжують іти соціалістичним шляхом . [ 1,300 ]

Водночас певні прцеси соціалізації відбуваються у розвинутих країнах світу . Отже, країни, що входять до світового господарства, різні за рівнем економічного розвитку, належності до певних соціальних, політичних систем, різних регіональних організацій. У багатьох із них мають місце релігійно-племінна ворожнеча, соціально-етичні конфлікти і т.п.

Проте всі країни тією чи іншою мірою втягнуті у міжнародні економічні зв’язки (насамперед торговельні) з іншими країнами. Тому світове господарство - це сукупність національних господарств та економічних взаємозв’язків між ними, або сукупність виробничих відносин, які функціонують на національному та міжнародному рівнях .

Необхідність таких зв’язків зумовлена, по-перше, прагнення народів світу вижити в умовах надмірного нарощування ядерних потенціалів і загрози можливої ядерної війни, політикою мирного співіснування .

По-друге, розгортанням науково-технічної революції. Нині жодна з країн світу не може самостійно використати всі досягнення сучасної науки і техніки, тому вони повинні об’єднувати свої зусилля у цій сфері .

По-третє, в сучаснихумовах країни світового співтовариства можуть ефективно розвивати своє виробництво на рівні світових стандартів, випускати високоякісну продукцію, тільки використовуючи спеціалізацію та кооперування виробництва на міжнародному рівні. Завдяки цьому можна значно знизити собівартість продукції, пидвищити її якість, надійність, зекономити паливно-енергетичні, сировинні ресурси, підвищити продуктивність праці, раціонально використовувати робочу силу .

По-четверте, необхідністю об’єднання зусиль країн при розв’язанні глобальних проблем ( екологічних, продовольчих ), зростаючою потребою у взаємній допомозі в екстремальних ситуаціях ( землетруси, ядерні аварії тощо ), доцільністю поєдання господарських зусиль країн-партнерів для спільного освоєння багатств світового океану та космосу, у збереженні як уже набутих людством знань, ідей, так і в переробці й використанні усе складніших інформаційних систем, створенні міжнародного інформаційного банку данних , яким могла б користуватися відповідно до своїх потреб кожна країна світового співробітництва . [3,420]

Взагалі поняття світового господарства виходить з поняття міжнародної економіки. Через це сутність і функціонування міжнародної економіки можна пов’язувати з світовим господарством.

У сучасному світовому господарстві знайшли свій вияв як загальні, так і специфічні економічні категорії. Цим визначається теоретичне і практичне значення розкриття тенденцій, суперечностей і перспектив його розвитку .

Оскільки глибинною основою міжнародної економіки є загальнолюдскі соціально-економічні цінності, то передусім треба визначити їх .

До основних загальнолюдскіх соціально-економічних цінностей, що є здобудком цивілізаційного розвитку в усьому світі, належать: сім’я та її домашнє господарство; держава та її економічна політика як чинник зростання суспільного багатства; товатно-грошові видносини, що поєднують в єдину суперечливу господарську систему сім’ї, держави, упругування їх; власність, що визначає стан як окремої людини, так і держави у світі. На грунті цих цінностей відбулося становлення та подальший розвиток світового господарства .

Від часів зародження держави спостерігається взаємозв’язок політики і товарно-грошових механізмів. Він має загальний характер і відповідає історії, традиціям та культурі тієї чи іншої країни, а на певному етапі розвитку виходить за національні межі на рівень світових господарських зв’язків .

Товарне виробництво зумовлює наявність тісних економічних зв’язків між людьми (народами, країнами ) у вигляді суспільного ( міжнародного ) поділу праці, економічну відокремленість виробників, а його середовище-ринок - визначає ефективність виробів, ціну їх, встановлює попит, зміцнює позиції того чи іншого підприємства в конкурентній бородьбі. Механізм товарного виробництва склався в ході історичного розвитку людства як дійовий засіб спонукання товаровиробників до зниження ідивідуальних витрат порівняно з їх суспільно необхідним рівнем. В умовах сьогоднішнього взаємозв’язаного і цілісного світу мірою суспільно-необхідного рівня якості, витрат, ефективності виробництва взагалі може бути лише світовий рівень .

Я вважаю, що основу будь-якої економічної системи становить власність, насамперед на засоби виробництва. Відносини власності визначають становище людини в суспільстві, систему її соціальних і моральних цінностей, суспільний устрій виробництва. Вони є підгрунтям усієї економічної, соціальної і політичної структури суспільства. Трансформація відносин власності утверджує нові методи господарювання всередині окремо взятих країн і спонукає до пошуку нових форм міжнародного співробітництва, ефективного засвоєння загальнолюдського досвіду ведення господарства .

Становлення міжнародних економічних зв’язків завжди грунтувалося на розвитку підприємництва, невіддільними умовами існування якого є приватна власність, товарне виробництво, а також такі політичні інститути, як громадянські свободи, приватне договірне право тощо, тобто юридично вільна праця, уособлена у вільній людині. Необхідною умовою панування підприємництва є посідання капіталом домінуючих позицій у виробництві.

На мою думку, також широкий розвиток підприємницької форми господарювання є надійною основою масштабних міжнародних економічних зв’язків і утворення сталих міжнародних господарських систем. Перехід виробництва до підприємницької форми господарювання потребує пеного рівня розвитку людської цивілізації, її матеріальної основи, економічного устрою як загальної умови і таких спеціальних умов, як наявність необхідних капіталів та вкладання їх у сферу виробництва, наявність армії найманих працівників – вільних і водночас позбавлених засобів виробництва і коштів для ведення власного господарства людей .

Елементи виробничого підприємництва почали зароджуватися ще в XIV-XV ст. у вигляді мануфактурного виробництва (на півночі Італії та у Нідерландах), білішісь продукції якого надходила на зовнішні ринки; потім широко охопили Англію, Францію та інші країни, які з розвитком нової економічної системи зазнавали бурхливих соціальних і політичних революцій, що сприяли формуванню нового громадянського суспіліства .

Отже, хоч капітал і зародився у сфері обігу, проте шлях до перемоги над традиційною (феодальною, патріархально-клановою, общинною тощо) земельною і дрібнотоварною власністю він почав торувати з прмисловості. Формування світового господарства ілюструють три стадії становлення і розвитку класичного підприємництва в промисловості економічно більш розвинених країн: підприємницька проста кооперація (від зародження підприємництва у промисловості і приблизно до середини XVI ст.), мануфактурне виробництво (XVI-XVIIIcт.), велике машинне виробництво (XVIII-XXст.). У період промислового перевороту в економічно більш розвинених країнах (починаючи з середини XVIII ст.) і розгортання електротехнічної революції (остання третина XIX-початок XX ст.) історично завершується формування світового господарства . [ 3,430 ]

Отже, якщо перехід від одного технологічного способу виробництва до іншого визначається удосконаленням засобів праці, пргресом у використанні результатів науки і техніки, запровадженні нових технологій, то умовою становлення світового господарства є історична еволюція інституту сім’ї, держави і власності, зцементованих розвитком товарно-грошових відносин, переходом їх функціонування з сфери обігу виробництва. Основні етапи розвитку світового господарства наведено у додатку.

1.2. СУТНІСТЬ ЕКОНОМІЧНИХ ЗАКОНІВ СВІТОВОГО ГОСПОДАРСТВА .

Поряд з економічними закономірностями та економічною інтеграцією, розвиткові світового господарства притаманні й економічні закони .

Міжнародний поділ праці мжнародне усуспільнення виробництва знаходять конкретний вияв у міжнародній спеціалізації, кооперації, комбінуванні, концентрації виробництва тощо. Ці процеси формують важливий елемент господарського механізму на інтернаціональному рівні.

Інтернаціоналізація виробництва нерозривно пов’язана з переходом міжнародного поділу праці від часткового до одиничного. Загальний поділ праці, на мою думку, грунтується на спеціалізації цілих сфер суспільного виробництва, частковий – на предметній спеціалізації окремих виробничих одиниць.

Розвиток часткового поділу праці відбувається як у межах національних країн, так і в міжнародному масштабі (інтернаціоналізація одиничного поділу праці) через ринкові та позаринкові зв’язки між підприємствами, які виробляють взаємообумовлену прдукцію.

У зв’язку з цим у прцесі міжнародного усуспільнення виробництва розвиваються сталі та тісні зв’язки між підприємствами, які кооперуються. Причому ці зв’язки мало залежать від стихії товарного обміну на світовому ринку.

Це свідчить про дію закону інтернаціоналізації виробництва, його різну інтенсивність у тих чи інших регіонах світового господарства. Щоб дати простір дії цього закону, слід насамперед створити належні умови: розвинути транспортну інфраструктуру, розгалужену мережу інформаційних комунікацій, домогтися якісних змін у кредитно-валютній сфері, прийняти відповідні закони, усунути нестабільність у сфері національних, політичних, соціальних відносин, запровадити конвертовану валюту та інше.

Дія закону інтернаціоналізації виробництва органічно пов’язана з процесами, які відбуваються на світовому ринку, зокрема зінтерна-ціоналізацією ринку. У сфері торгівлі діє закон випереджаючого зрстання зовнішньої торгівлі порівнянно зі зростанням виробництва. Так, за період 1950-1990рр. темпи зростання міжнародної торгівлі станоновили щорічно 9-11%, значно (більше ніж у два рази) випереджаючи темпи зростання ВВП. [ 1,305]

Випереджаючі темпи зростання світової торгівлі є важливим фактором зростання промислового та сільськогосподарського виробництва, розвитку науково-технічного прогресу, підвищення ефективності й якості виробництва, посилення конкурентної боротьби на міжнародній арені.

Інтернаціоналізація виробництва й обмін зумовлює дію закону вартості в його інтернаціональній формі, зокрема формування інтернаціональної вартості. Найважливішими факторами, від яких залежить утворення інернаціональної вартості, є:

1. з одного боку, середня інтенсивність праці у маштабі світового господарства, з другого - інтенсивність національної праці у різних країнах світу.

2. середня продуктивність праці у межах світового господарства, з одного боку, і продуктивність національної праці – з другого;

3. ступінь складності праці, який залежить насамперед від рівня освіти і кваліфікації робітників.

Однією з рис закону вартості є обмін еквівалентів, тобто обмін одного товару на інший відповідно до суспільно необхідного робочого часу, затраченого на виробництво, або відповідно до кількості й якості затраченої на них суспільно необхідної праці.

Зростає координація між суб’єктами світового господарства, зокрема між провідними капіталістичними державами. Вона здійснюється насамперед у сфері фінансів на щорічних нарадах семи провідних країн Заходу, а також між такими міжнародними економічними організаціями, як Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, організація економічного співробітництва і розвитку, Банк міжнародних розрахунків. Зокрема, на зустрічах “сімки” досягнуто компрмісу щодо певної стабілізації валютних курсів (у 1985 і 1987 рр.), вироблено стратегію щодо заборгованості країн, які розвиваються (1986 р.), накреслено шляхи фінансової підтримки реформ у країнах Східної та Центральної Європи (1989 р.), узгоджено основні підходи країн Заходу до підтримки економічної реформи в Росії (1993 р.) та інших країнах СНД. [ 7,90 ]

Після розпаду СРСР і здобуття Україною державної незалежності, утворення СНД відбувається, з одного боку, визнання незалежності колишніх країн СРСР країнами світу (наприклад, Україну визнало більшість країн), з другого – входження їх у різні національні та світові економічні організації. Так, Україна, Білорусь і деякі інші республіки стали повноправними членами Наради з безпеки і співробітництва в Європі. Через порушення традиційних господарських зв’язків між країнами колишнього СРСР деякі зних роблять спроби переорієнтуватися на зв’язки з ЄЕС. [1,310]

Проте для такої переорієнтації потрібно не меньше 20-25 років за умов нормального розвитку економіки. А економіка України, як і інших держав СНД, перебуває у стані глибокї економічної кризи, зумовленої насамперед значним розривом традиційних господарських зв’язків з державами колишнього СРСР.

2. ПРОБЛЕМИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В

СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

2.1. ПРИЧИНИ ВІДСТАЛОСТІ УКРАЇНИ У СВІТОГОСПОДАРСЬКИХ ЗВ’ЯЗКАХ

Україна, як молода суверенна держава, не має достатнього досвіду налагодження економічних зв’язків з країнами світу. Це пояснюється насамперед тим, що вона не мала змоги набути такого досвіду у складі СРСР, їй бракує достатньої кількості органів, кадрів, які могли б проводіти самостійну науково обгрунтовану зовнішньоекономічну політику.

Світові економічні зв’язки необхідні Україні для того, щоб швидше подолати глибоку економічну кризу, для стабільного і швидкого розвитку продуктивних сил і підняття на цій основі життєвого рівня населення. Як я вже зазначав, та країна, яка не займається зовнішньою торгівлею, не розвиває господарскі зв’язки з іншими державами світу, змушена збільшувати затрати виробництва приблизно в півтора-два рази.

Україна робить перші кроки на шляху до входження у світове господарство. Цьому сприяє створення певної правової бази, прийняття відповідних законів. Такими законами є Закон України ,, Про зовнішньоекономічну діяльність” (квітень 1991р.),Закон ,,Про створення експортно-імпортного банку “ (січень 1992р.), Закон ,, Про іноземні інвестиції ” (березень 1992р.) та інші, декрети Кабінету Міністрів тощо.[2,9]

В минулому Україна мала економічні зв’язки з 123 країнами світу, але основні рішення щодо їх розвитку приймалися в Москві. Те саме стосувалося зовнішньоекономічної діяльності близько 1400 підприємсв України.

Об’єктивно причиною, що заважає нині входженню України як повноправного партнера у світове господарство, є низька конкурентоспроможність її продукції насвітових ринках. Із промислових товарів на ринках дальнього зарубіжжя може конкурувати не більше 1% товарів. Крім того, навіть ті товари, на які є попит на зовнішніх ринках, не відповідають міжнародним стандартам. Так, майже весь чавун не має світових сертифікатів, з низьким обсягом номенклатури відливок, що призводить до великої металомісткості продукції, відходів металу майже 25%. Крім того, брак кадрів та їх недостатній професійний рівень робить недосконалою систему управління зовнішньоекономічною діяльністю. В останні роки ситуація у цій сфері значно погіршується.

Які ж причини призводять до цього?

По-перше, розрив господарських зв’язків з країнами колишнього СРСР. Внаслідок цього Укрвїна втратила чимало своїх ринків збуту, зупинилося багато підприємств через відсутність комплектуючих виробів тощо. Більше того, Росія значною мірою втратила інтерес до виготовлених у нашій країні приладів, машин, а також до виплавненого металу тощо через значне зростання енергомісткості, а отже, і вартості та ціни продукції. Тому навіть ті вироби, в яких зацікавлена Росія, не можуть бути реалізовані на її ринку, оскільки вони дорожчі за зарубіжні аналоги на 30-50%.

По-друге, переваження в експорті України паливносировинноїї групи. Її частка у 1994р. перевищувала 72%, а разом з товарами народного споживання становила понад 90%.[9,67]

По-третє, в експорті низька частка машин, обладнання, об’єктів інтелектуальної власності (патентів, ліцензій, ,,ноу-хау”). Згідно з даними міністерства статистики України, у 1993р. тільки 0,5% від загальної кількості вироблених нових видів машин і обладнання за своїми технічними характеристиками були конкурентоспроможними.

По-четверте, незначна частка в експорті товарів, які виготовляються відповідно з договорами про міжнародну спеціалізацію та кооперування виробництва.

По-п’яте, значно зростає частка бартерних операцій. Якщо у 1992р.вона становила близько 13%, то наприкінці 1994р.-понад 80%. Високий рівень бартеризації зовнішньої торгівлі зумовлений зняттям обмежень щодо квотування і ліцензування. Характерно й те, що бартерна торгівля поширюється навіть на ті товари, які є високоліквідними і раніше реалізовувалися переважно за валюту, мають вирішальне значення для отримання валютних доходів держави. Частка такої продукції у бартерній торгівлі в 1995р. становила близько 75%.

Значна частина тих кошків, які заробляють підприємства-експортери, осідає у банках зарубіжних країн. Так, у 1992р. при експорті продукції за кордон на 3,2млрд. дол. до державної скарбниці надійшло лише 165 млн. У 1993р. в Україну повернулося лише 20% валютної виручки. За 9 місяців 1994р. за кордоном, передусім у країнах колишнього Союзу, осіло 1,4 млрд.дол., а в Україну надійшло лише 0,4млрд. дол.[9,70]

Сюди також можна включити і відсутність системного регулювання зовнішньоекономічних відносин, концептуально хибні підходи до принципів валютного контролю, суб’єктивні підходи до принципів валютного контролю, суб’єктивні підходи до визначення державних піорітетів у галузі немитного регулювання та загальноекономічна криза України призвели до значного зменьшення обсягу зовнішньоекономічного обороту, катастрофічного зниження ефективності експорту, руйнації державного валютного фонду, виникнення массових зловживань і корупції.

Але казати, що на Україні нічого не робиться в зовнішньоекономічній сфері не можна, і прикладом цьому може стати міжнародна науково-практична конференція на тему “Реформування зовнішньоекономічної сфери України”, яка була організована Київським національним університетом імені Тараса Шевченка, комісією Верховної Ради України з питань економічної політики і управління народним господарством, Міністерством економіки Украіни, Міністерством зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі України, рядом інших організацій. У роботі конференції взяли участь вчені та спеціалісти з України, США, Росії, Німеччини, Китаю та інших країн. На конференції відзначалося, що у зовнішньоекономічній сфері перед Україною стоять принципово нові цілі з реалізації сучасної концепції включення економіки в систему світових господарських зв’язків: використання зовнішньоекономічних звязків для припинення економічного спаду й початку стабілізації соціально-економічного становища країни; розвитку експорту як структуроутворюючого фактора; акумуляції додаткових фінансових ресурсів з метою структурної перебудови; проведення політики перехідного протекціонізму.

На думку учасників конференції, можливості імпортозаміняючої політики для України в умовах різкого спаду суспільного виробництва і скорочення внутрішнього попиту дуже обмежені, тому гострою є необхідність розробки спеціальної програми розвитку експорту. Основою практичного застосування конкретних заходів стимулювання експорту, запропонованих учасниками конференції, може бути розмежування всіх видів виробництв на неконкурентноспроможні, слабоконкурентні та конкурентні.

При обговоренні проблем міжнародного руху капіталів було зазначено, що українським виробникам необхідно ширше переходити до створення своїх філіалів і змішаних товариств за кордоном як до ефективнішої й розвинутішої форми міжнародного економічного спілкування. Це дозволяє обійти багато обмежень і бар’єрів на шляху експорту української продукції до країн – членів СНД, до Європейського Союзу, східно-європейських держав. Поширення національного режиму на іноземні інвестиції в Україні разом з тим необхідно підкріпити стимулюванням припливу ресурсів з-за кордону в окремі регіони країни, ширшим залученням іноземних інвесторів у проес приватизації і стабілізаці правового поля діяльності інвесторів. Водночас це дозволить легалізувати експорт тіньової економіки, що досягає, за деякими оцінками, 30 - 40 % від обсягу експорту, що офіційно реєструється. [8,93]

Взагалі проблему залучення іноземних інвестицій в Україну я вважаю дуже актуальною сьогодні, її треба розглянути ближче тому, що намою думку всі вже давно зрозуміли їх необхідність, але відповідну правову базу ще не було створено. Тому конкретніше це питання ми розглянемо у наступному пункті.

2.2. ВАЖЛИВІСТЬ ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ ТА

КОНКУРЕНТОСПРОМОЖНІСТЬУКРАЇНСЬКИХ ТОВАРІВ.

Практика світового розвитку свідчить: для країн, які перебувають на стадії ринкового трансформування, коли можливості щодо мобілізації внутрішніх інвестиційних ресурсів на певний час стають вкрай обмеженими, особливого значення набувають проблеми залучення іноземних капіталів. При цьому масштаби інвестицій залежатимуть не скільки від пожвавлення і структурних змін як таких, скільки від змін на цих напрямках, які б надали певних темпів формуванню внутрішнього і зовнішнього ринків.

У більшості коаїн з перехідною економікою ефективно використані іноземні капітали стають ключовим фактором їх розвитку, а інвестування за кордон сприяє їх органічній інтеграції у світове господарство. Звичайно, залучення іноземних інвестицій відіграє важливу роль і в структурі пріоритетів української економіки.

Економіку будь-якої країни вже не можна розглядати як щось самодостатнє. Сьогодні не внутрішнє життя тієї чи іншої держави, а його гармонійний взаємозв’яок з світовими регуляторами визначає піднесення або спад її економіки. Тому, я вважаю, що відкритість економіки – це об’єктивна перспектива. І однією з головних передумов для формування в Україні відкритої ринкової економіки та національної конкурентно-спрможності є ефективне використання власних і міжнародних інвестиційних ресурсів в оптимальних пропорціях.

У цьому аспекті найбільш загрозливою для України є не просто конкурентноспрможність продукції, підприємств, галузей і національної економіки в цілому, а можливість її системного відриву від групи провідних країн – через несумісність технологій, низьку здатність економіки до інвестицій і нововведень.

Я вважаю, що для нашої держави актуальною є проблема забезпечення конурентноспроможності національної економіки. З огляду на це, її первісними перевагами є:

• значні запаси деяких корисних копалин;

• наявність родючих сільськогосподарських угідь (на Україну припадає 25 % світових запасів чорнозему);

• високий рівень кваліфікації працівників при порівняно низькій заробітній платі;

• вигідне транспортно-географічне положення;

• наявність системи науково-дослідних і проектних установ як бази для розробки і впровадження нових технологій;

Поряд з тим можна відзначити і ряд недоліків:

• несприятливий інвестиційний клімат, який знижує національну конкурентноспроможність на ринках капіталу;

• несприятливі умови для попиту на українську продукцію на внутрішньому ринку (неплатоспроможність підприємств і населення, втрату стимулів до підвищення якості продукції та здійснення нововведень);

• відсутність або слабкість конкуренції в окремих галузях еконміки- через високий рівень монополізму. [10,69]

Cеред проблем, пов’язаних з процесом економічного реформування і важливих для процесу інвестування, треба виділити такі. По-перше, в Україні досі відчувається відсутність ринкового середовища. По-друге, тривалий час тут функціонував антиринковий за своєю природою виробничо-технологічний простір з глибокою диспропорціональністю, який істотно ускладнював ринкове регулювання, роблячи його багато в чому неможливим.

Таким чином, інвестиційна ситуація в Україні характеризується великою кількістю унікальних чинників, які обов’язково необхідно враховувати при створенні сприятливого інвестиційного клімату.

Мені здається, що для України як держави з перехідною економікою важливо розглядати залучення іноземних інвестицій у контексті структурних змін і економічного зростання. Офіційно визначеними приоритетними завданнями, які покликані розв’язати іноземні інвестиції, є:

• структурна реформа економіки;

• технологічне оновлення виробництва;

• виробництво товарів широкого споживання;

• подолання залежності країни від імпорту.

Слід також зазначити, що цілі інвесторів, які зявляються на відчизняному ринку, приходять у суперечність з внутрішньою економічною програмою розвитку. Так, у структурі господарства їх, насамперед, цікавлять сировина, метал, вугілля, продукти хімічної промисловості тощо. Їх інтерес викликають підприємства, що мають певні технологічні переваги і перспективу розвитку, а також науково-технічний потенціал. Інакше кажучи, увагу іноземців привернула саме можливість спрощенного, дешевого доступу до українських сировинного ринку, науково-технологічної бази і кваліфікованої робочої сили. Якщо Україна прагне дістати через ПІІ доступ до сучасних технологій, то західні фірми реалізують технології, які вже пройшли половину свого життєвого циклу і на світових ринках не є конкурентними. Невибагливість споживачів українського ринку надає застарілим і не прибутковим на західному ринку товарам можливість продовжити своє життя. Конкурентноспроможні світові корпорації орієнтуються на глобальні експортні стратегії, а не на розвиток відчизняного виробництва товарів в Україні. Отже, без значного і цілеспрямованого збільшення обсягів ПІІ сподіватися на подолання залежності нашої держави від імпорту неможливо, але покладатись на них як на чинник економічного розвитку немає ніякого сенсу.

Таким чином, по-перше, внутрішні інвестиції не можуть відчутно вплинути на українську економіку у зв’язку з їх недостатніми обсягами: вони становлять 8,1 % ВВП, що є значно нижчім від рівня 19 – 25 % ВВП, який, згідно з світовою практикою, є оптимальним для стабільного економічного розвитку країни. По-друге, високий інвестиційний ризик в Україні зумовлює незначну довіру західних підприємців. Ті ж з іноземних інвесторів, хто вже прийшов на її внутрішній ринок, не поспішають вирішувати проблеми і завдання своїх українських партнерів.

Незважаючи на певні позитивні середовищні фактори, Україна на сьогодні є інвестиційно непривабливою навіть порівняно з найближчими країнами Східної Європи. Такі висновки підтверджуються результатами різних експертних оцінок. Відмінною ознакою є падіння інвестиційного рейтингу нашої держави, поряд з поліпшенням економічного становища її потенціальних конкурентів на світових ринках (багатьх центрально- та східноєвропейських країн). Якщо в 1991 –1992 рр. Україна посідала 1-е місце серед колишніх республік СРСР і 138-е – в загальносвітовому рейтингу, то у 1993 – 1994 рр. – відповідно, 7-е і 147-е місця.

Все ж аналіз розвитку інвестиційної діяльності за останні роки показує її певну позитивну динаміку розширення масштабів, видів і сфер. Сьогодні в економіку України вкладено понад 2 млрд. дол. іноземних інвестицій, або майже в 10 разів більше порівняно з 1994 р. Як видно з таблиці 1, за 1994 р. темпи їх приросту (порівняно з 1993 р.) склали 1,7, за 1995 р. – 3,4, за 1996 р. – 6,4 і за 1997 р. – 9,4 раза. [11,70]

Таблиця 1

Загальний обсяг ПІІ в Україну за 1 січня 1994 р. –

1 січня р. 1998

(млн. дол.)

ПЕРІОДИ	ПІІ
На 1 січня 1994 р. . . . . . . На 1 січня 1995 р. . . . . . . На 1 січня 1996 р. . . . . . . На 1 січня 1997 р. . . . . . . На 1 січня 1998 р. . . . . . .	219,3 366,9 750,0 1399,6 2053,8

Формування галузевої структури іноземних інвестицій пов’язане з особливостями інвестиційного клімату України. Заінтересованість інвесторів викликають проекти, розраховані на короткострокову перспективу, з віддачею найближчим часом (харчова промисловість, внутрішня торгівля), а також стратегічне завоювання ринків машинобудування і хімічної промисловості, що видно на таблиці 2.

Таблиця 2

Динаміка галузевої структури ПІІ в Україну за

1995 – 1997 рр.

Галузі	Роки
	1995		1996		1997
	ПІІ (млн. дол.)	Пито-ма вага (%)	ПІІ (млн. дол.)	Пито-ма вага (%)	ПІІ (млн. дол.)	Пито- ма вага (%)
Всього . . . . . . . . . . . в тому числі: Харчова промисловість . . . . внутрішня торгівля . . . . . . фінанси, кредит, страхування . хімічна промисловість . . . . . будівництво . . . . . . . . . машинобудування . . . . . . .інші галузі . . . . . . . . .	750 108 168 55,2 29 25,1 96,3 268	100 14,5 22,4 7,4 3,9 3,3 12,8 35,7	1400 270 226 86,9 101 64,4 129 523	100 19,3 16,2 6,2 7,2 4,6

9,2 37,3

2054 422 338 174 141 90,6 169 720

100 20,6 16,6 8,5 6,9 4,4 8,2 35

Найістотнішою перешкодою для діяльності іноземних інвесторів в Україні є недосконалість відповідного законодавства. Спроби вдосконалення нормативних актів згідно з цілями України, а також мотивації іноземних партнерів зумовили часті зміни в українському законодавстві. До останнього часу не запропоновано жодного законодавчого акта, який би був достатньо відпрацьованим, універсальним.

На мою думку, відродженню інвестиційної діяльності сприятимуть перехід до грошової форми приватизації та проведення інвестиційних конкурсів. Важливо спростити систему реєстрації підприємств, скоротити перелік ліцензованих видів діяльності, оскільки це саме ті бар’єри, що заважають появі нового сектора економіки.

Залученню ПІІ сприяє процес формування інституціонального середовища. Україна, з одного боку, поступово включається до дій міжнародних економічних структур, а з іншого-досить інтенсивно розвиває внутрішні ринкові організаційні структури та інститути. Сформовані та діють нові інститути, що регулюють або запеспечують зовнішньоекономічну діяльність: Міністерство зовнішньоекономічних зв’язків і торгівлі, Державний експортно-імпортний банк, Митний комітет, валбтно-економічне управління Міністерства фінансів, відповідні підрозділи і служби в інших відомствах. Створено Національне агенство з питань розвитку та європейської інтеграції, а також Лігу підприємств з іноземними інвестиціями. Велику роботу щодо залучення ПІІ виконують Українська держава інвестиційно-кредитна компанія і Торгово-промислова палата. З метою запобігання суперечкам між іноземними інвесторами та органами виконавчої влади і місцевого самоврядування, а також для сприяння оперативному позаурядовому врегулюванню суперечок Указом Президента України в 1997 р. утворено Палату незалежних експертів з питань іноземних інвестицій як постійно діючий консультативно-дорадчий орган. Президент України очолив Консультативну раду з питань іноземних інвестицій в Україні (1997р.). [10,73]

Проблеми соціально-психологічного характеру в залученні ПІІ пов’язані з відсутністю ринкового менталітету у відчизняних бізнесменів, що проявляється у їх нездатності самостійно приймати відповідальні рішення, швидко орієнтуватись у мінливому економічному середовищі.

Залученню ПІІ перешкоджають нерозвинутість комунікаційних засобів, незабезпеченість повною, надійною нормативно-правовою та комерційною інформацією. Тому для стимулювання залучення ПІІ та усунення негативних тенденцій в економіці України доцільно здійснити ряд заходів, спираючись на принципи:

• стабільності основних законодавчих актів щодо умов іноземного інвестування;

• диференційованого підходу до податкових та інших пільг для іноземних інвесторів – з урахуванням обсягів і форм інвестування, а також пріоритетів у розвитку економіки України;

• надійності, доступності та оперативності організаційного та інформаційного забезпечення залучення іноземних інвестицій.

Законом України ,,Про режим іноземного інвестування” (березень 1996 р.) іноземного інвестора поставлено в рівні умови з вітчизняним. Законом передбачаються здійснення іноземних капіталовкладень у різних видах і формах, створення пільгових умов для іноземних інвесторів, законодавчі гарантії щодо захисту їх інвестицій від політичних ризиків. [2,30]

Сьогодні наша мета полягає в тому, щоб за нинішніх умов знайти шляхи й методи, які дали б змогу вітчизняній промисловості вийти на рівень вимог ринку щодо випуску конкурентоспроможної продукції, і ми повинні відрізняти інвестиції направлені на розширення підприємства і ті, що направлені на збагачення інвестора. Тут сам напрошується висновок про те, що на іноземні інвестиції покладатися неможна, принаймі доки не будуть виконані вищевказані заходи.

3. ПЕРСПЕКТИВИ ВХОДЖЕННЯ УКРАЇНИ В СВІТОВЕ ГОСПОДАРСТВО

3.1. ШЛЯХИ ПОКРАЩЕННЯ ЗОВНІШНЬОЕКОНОМІЧНОЇ ДІЯЛЬНОСТІ УКРАЇНИ

Перехід до ринкової системи господарювання об’єктивно вимагає піднести ефективність використання основоного капіталу, посилити інноваційний процес в усіх галузях національної економіки.

З метою усунення зазначених вище негативних явищ в сфері зовнішньекономічних відносин Україні необхідно розвязати такі завдання: по-перше, обмежувати ввіз продукції чорної металургії, покращувати якість металу, зменьшувати масу готових виробів, домагатися міжнародних сертифікатів на свою продукцію тощо.

По-друге, визначити пріоритетні напрямки розвитку експортної спеціалізації, переорієнтуватися на виробництво наукомісткої продукції і ресурсозберігаючих технологій у сфері верстатобудування, літакобудування, ракетно-космічної техніки, створення нових видів металів. Я вважаю, що ці напрямки повинні стати сферою всебічної підтримки держави.

По-третє, відмінити податок на добавлену вартість на продукцію, що вивозиться з України, (оскільки це призводить до необгрунтованного зростання цін і штучно знижує її конкурентоспроможність); відмінити імпортне (ввізне мито) на такі стратегічні для України товари, як нафтопродукти, ліс, кольорові метали, целюлоза. У той же час доцільно обмежити імпорт алкогольних напоїв, цигарок тощо.

По-четверте, виготовляти в Україні імпортозамінну продукцію: зернові, кормо- і картоплезбиральні комбайни, тролейбуси, автобуси, холодильники, автомобілі, тканини та ін. Водночас, експортуючи переважно товари паливноенергетичної групи, слід значно поліпшити обробку сировини (титану, граніту, урану, сільськогосподарської продукції). Так, глибина переробки сільськогосподарської сировини в Україні становить лише близько 50 % від рівня розвинутих країн.

По-п’яте, враховуючи низьку конкурентоспроможність продукції в Україні, не слід поспішати з подальшою лібералізаціею експортно-імпортних відносин, на яку нашу державу активно підштовхує Міжнародний валютний фонд та Світовий банк. Йти таким шляхом можна, лише зміцнюючи конкурентоспроможність товарів. Навіть у США понад 35 % товарів захищені нетарифними бар’єрами.

По-шосте, слід заохочувати іноземних інвесторів. Найважливішою умовою цього є стабільньсть чинного законодавства у зонішньоекономічній діяльності. На жаль, в Україні у 1991 – 1994 рр. так часто переглядалися закони, що стабільною можна вважати лише постійну зміну законів. Тому наша держава, згідно з оцінкою міжнародних експертів, щодо створення надійного інвестиційного клімату посідає 139 місце у світі.

По-сьоме, важливо налагодити надійний митний контроль. Так, у розвинутих країнах світу держава бере на себе облік і всебічно контролює експорт та імпорт товарів. В Австрії, зокрема, їй відома адреса кожного постачальника, ціни його товару, обсяг, сертифікація товарів. Цей процесс супроводжується контролем податкових і банківських установ. В Україні недосконалий сам Митний кодекс: у ньому налічується лише 164 статті, тоді, як у Митному кодексі Росії – понад 400 статей. [1,311]

Це, звичайно, не всі проблеми входження україни в світове господарство, на мій погляд треба також звернути увагу, по-перше, на успішно функціонуючі економіки інших країн, які б могли стати певним зірцем для нашої країни. По-друге, на запозичення досвіду впровадження радикальних економічних реформ, трансформацію соціально-економічної системи до принципово нового якісного стану.

По-третє, на вивчення економічного потенціалу інших країн з метою встановлення з ними розгалужених дво- та багатосторонніх господарських зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці та ін.

Для досягнення цих цілей уряд планує здійснити ряд термінових заходів. З початку 1993 р. встановлено митний контроль на всьому державному кордоні України, запроваджено єдиний порядок декларування товарів (робіт, послуг) та режим транспортного і нетарифного регулювання товарообороту з усіма сусідніми державами.

Впроваджуються єдині принципи валютного контролю і валютного регулювання на всі види торгових та неторгових операцій з іноземними державами. Забезпечується максимальне зменшення переліку товарів, експорт та імпорт яких підлягає квотуванню та ліцензуванню. Квотуванню підлягають товари, що мають пріоритетне значення для потреб національного споживання, або ті, що підпадають під режим квотування, а також товари, зовнішня торгівля якими є винятковим правом держави.

З метою усунення диспропорцій між внутрішніми цінами і цінами світового ринку, формування раціональної структури експорту та імпорту, збільшення бюджетних надходжень введена в дію система експортного (підвищеного за обмеженим колом товарів) та імпортного мита. Експортний митний тариф вилучає з експортних продуктів дотації та частину (до 50 %) надприбутків (різницю між світовою та внутрішньою ціною в національній валюті).

Уряд України заохочує залучення іноземних інвестицій в економіку країни. Водночас для пільгового режиму оподаткування встановлено мінімальний розмір вкладу іноземного інвестора в статутний капітал підприємств з іноземними інвестиціями (50 тис. дол., а для банків, страхових, фінансових та інвестиційних компаній – 100 тис. дол.), але не менбше 20 % статутного капіталу. [3,402]

Як вже було зазначено, важливу роль у подальшому розвитку зовнішньої торгівлі України відіграватиме структура перебудова її економіки. У цьому плані одним із першочергових стуктурних пріоритетів є збільшення обсягів виробництва і продажу на світовому ринку продукції військово-промислового та аерокосмічного комплексів, стимулювання експортного потенціалу інших галузей, захист внутрішнього ринку. Для роз’вязання цієї проблеми передбачено: розробити урядову програму щодо переведення теплових електростанцій на тверде паливо з одночасною модернізацєю вугільної промисловості; розширення експорту електроенергії, що виробляється на давальному палеві; проведення комплексу економічних та організаційних заходів для стимулювання скорочення споживання енергоресурсів; розширення наукових досліджень і розробок з проблеми видобутку власної нафти з виходом на конкретні науково-технічні і наукові проекти; збільшення обсягу переробки нафти на давальних умовах заводами України з розрахунками за неї частиною готової продукції; розвиток атомної енергетики з дотриманням необходного рівня безпеки; розробка системи плати за транзитне транспортування паливно-енергетичних ресурсів через територію України; подолання залежності економіки України від поставок продукції з країн СНД.

3.2. СПІЛЬНІ ПІДПРИЄМСТВА ЯК ВИХІД ІЗ СКЛАДНОГО ЕКОНОМІЧНОГО СТАНОВИЩА. ЗОВНІШНІЙ БОРГ УКРАЇНИ.

Одним із шляхів заохочення іноземних інвесторів і формування міжнародних економічних відносин є створення спільних підприємств.

Як видно з вищесказаного уряд нашої держави не тільки ствить перед собою задачи, а ще усими можливими засобами намагається їх вирішувати. Підтвердженням цього може стати той факт, що на кінець вересня 1992 р. в Україні було зареєстровано понад 500 спільних підприємств з кількістю працюючих 20 тис. чоловік. На початок 1994 р. в країні налічувалося близько 1775 таких підприємств, не без участі уряду. Найбільша їх кількість створена за участю підприємців США (161 СП) і Німеччини (361 СП). Канада взяла участь у створенні 99 СП, Франція – 46, Японія – 12. У той же час зовнішньоторгівельний оборот на одне СП з участю США становив 118,3 тис. дол. на рік, з участю Японії – 2,2 млн. дол. Загальний зовнішньоторгівельний оборот СП з участю всіх фірм цих країн досягнув у 1993 р. 251 млн. дол. Майже 90 % іноземних інвестицій припадає на розвинуті капіталістичні країни, прямі інвестиції в економіку України становили в 1993 р. близько 200 млн. дол. У той же час загальна потреба в таких інвестиціях оцінюється в 40 млрд. дол. [8,67]

Ці цифри дають нам чітку уяву про стан спільного підприємництва, з цього можна зробити такий висновок: при недосконалості правової системи продовжують створюватись СП, але для збільшення темпів росту, нам необхідно більше звертати уваги на іноземне інвестування, яке тісно пов’язане з ним.

Загальна кількість створених СП за 1991 –1993 рр. з участю інших країн така: з участю Польші – 820, Угорщини – 524, Чехії і Словаччини – 532, Росії – 549, Швейцарії – 275, Болгарії – 306, Італії – 190, Великобританії- 141, Бельгії – 148, Кіпру – 76, Франції – 79, Югославії – 91, Іспанії – 35. [9,80]

Залежно від інвестицій збільшується період звільнення від податку на прибуток: на рік – для інвестицій до 500 тис. дол. включно; на 2 роки – для інвестицій понад 5 млн. дол. і до 50 млн. дол. включно; на 5 років – для інвестицій понад 50 млн. дол. До СП застосовують також норми прискореної амортизації машин та устаткування. Це означає отримання додаткових пільг в оподаткуванні прибутків.

Нині прилавки українських магазинів переповнені імпортними товарами. Значною мірою – це результат непродуманої зовнішньо-економічної політики держави, внаслідок якої придушується вітчизняний виробник. Так, програма розробки і освоєння виробництва електронних касових апаратів передбачає створення вітчизняного масового виробництва цих апаратів для задоволення потреб всіх галузей господарства. Якби при цьому враховувався позитивний досвід Китаю, то на внутрішній ринок були б допущені лише 2 зарубіжні фірми, які виробляють подібну продукцію. У той же час на український ринок допущено приблизно 40 різних іноземних фірм, продукція яких не завжди відповідає вимогам Кабінету Міністрів та податкової інспекції. Такі приклади не поодинокі, і наша завдання полягає в тому, щоб розглядати ці нагальні для держави проблеми негайно, не затягуючи прийтяття законів у парламенті перетворюючи їх на політичні дебати.

З проблемою міжнародних економічних відносин тісно повязане питання зовнішнього боргу України. Ця проблема має два аспекти. По-перше, зовнішній борг України після розпаду СРСР. Величина його поставлена в залежність від частки України у ВНП колишнього СРСР і встановлена на рівні 16,37 %. Рівноправний розподіл боргів передбачає справедливий розподіл інших активів колишнього Союзу – алмазного, валютного, золотого фонду, зарубіжних активів за кордоном (майно посольств, консульств та ін.). ці активи становили близько 33 млрд. дол.

Згідно з підписаною між Росією і Україною угодою прийнято “нульовий варіант” щодо розподілу активів і боргів. Це означає, що Росія сплачує іноземним державам частку колишнього боргу СРСР, а Україна не претендує на свою частку майна та активів. Щорічно по зовнішньому боргу України Росія сплачує близько 700 млн. дол. Проте розподіл активів і боргів відбувається не на користь Украіни, оскільки на її частку припадало майже вдвічі більше активів.

По-друге, це борги, причиною яких є пасивний торговий баланс, пов’язаний з оплатою енергоносіїв. На початок 1995 р. сума зовнішнього боргу України становила 7,1 млрд. дол. Із них Росії Україна заборгувала 4 млрд. дол., Туркменістану – 1,1 млрд. дол., іншим країнам колишнього СРСР – 1,24 млрд. дол., західним державам – 0,86 млрд. дол.

До 2000 р., згідно з оцінками спеціалістів, Україна матиме 32 – 36 млрд. дол. зовнішнього боргу. Його зростання зумовлене її неспроможністю позбутися сировинної та енергетичної залежності від інших держав і радикально перебудувати власну економічну систему, насамперед зовнішньоекономічну діяльність.

Перспективним напрямком інтегрування України в економіку світового господарства є створення вільних економічних зон, українських транснаціональних корпорацій, банків, торгівля об’єктами інтелектуальної власності – патентами, ліцензіями, “ноу-хау” та ін.

ВИСНОВКИ

Завданням моєї курсової роботи є виявлення проблем входження України в світове господарство. Насамперед, у першій главі, я виявив його ознаки і сказав, що Україна, як молода держава робить перші кроки на цьому не легкому шляху. Тут я також вказав сутність економічних законів, і зазначив, що сьогодні основними законами розвитку світового господарства, які не діють у межах національних економічних систем, є закон інтернаціоналізації виробництва, закон інтернаціоналізації обігу, а також закономірність поглиблення одиночного міжнародного поділу праці.

Найважливішими економічними законами, які діють в кожній країні, але відіграють вирішальну роль у світовому господарстві, є закон вартості (інтернаціональні форми його дії), закон нерівномірності економічного розвитку (інтернаціональні форми його дії), закон концентрації виробництва і капіталу (ті ж форми) та ін.

У другій частині роботи я вказав на причини відсталості України у світогосподарських зв’язках, конкретно вказуючи на них я зробив висновок, що входженню в світове господарство Україні сьогодні заважають такі проблеми як:

• Низький технічний і технологічний рівень виробництва у більшості галузей, особливо в машинобудуванні та переробних галузях, що веде за собою низьку продуктивність праці та якість продукції, її неконкурентоспроможність на світовому ринку.

• Відсталість в структурі обміну з перевагою експорта сирвинних товарів.

• Нерозривність ринкових відносин всередині національного хозяйства.

• Всепоглинаюча монополія.

• Відсутність у підприємств зацікавленності у розширенні експорту.

Ці, та багато інших прблем є дуже важливими для України, на мою думку найважливішою проблемою все таки є проблема розширення правової бази.

У третій частині роботи я вказав на те, що з метою усунення зазначених негативних явищ уряд України вважає за необхідне: розбудовувати спрощену систему зовнішньої торгівлі; стимулювати експортні операції з урахуванням потреб національного споживання; підвищувати ефективність іноземних інвестицій; ввести загальноприйняту систему валютного регулювання, спрямовану на підтримку національної валюти.

Україна через відсталість технологічного способу виробництва, має низьку конкурентоспроможність її продукції, слабке втягування в міжнародний поділ праці є периферією світового господарства і за такого розвитку подій може цілком перетворитися на сирвинний придаток розвинутих країн світу, в ринок дешевої робочої сили тощо.

Заходи щодо запобігання цих процесів я вказав у третій частині курсової роботи. Тут я зазначив, що треба звернути увагу на досвід економічних перетворень в інших країнах, а саме на:

• Успішно функціонуючі економіки інших країн, які б могли стати певним взірцем для нашої країни.

• Запозичення досвіюу впровадження радикальних економічних реформ, трансформації соціально-економічної системи до принципово нового якісного стану.

• Вивчення економічного потенціалу інших країн з метою встановлення з ними розгалужених дво- та багатосторонніх господарських зв’язків, поглиблення міжнародного поділу праці, регіональної економічної інтеграції.

Я розглянув також проблему платіжного балансу, яка свідчить про неефективність структури її експорту. Майже 90 % експорту припадає на сировину, матеріали, товари народного споживання, більшість з яких не вистачає на внутрішньому ринку.

Як видно проблем в Україні достатньо і завдання нового покоління економістів дуже складні. Хочу ще раз зазначити, що для їх вирішення нам вкрай необхідна надійна правова база, бо вона сьогодні є найнеобхіднішою умовою економічного піднесення нашої країни. На данноу етапі на Україні вона (правова база) тільки почала формуватись тому, що соціалістичний лад наклав свій відбиток на цей процес.

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

1. Мочерний С. Основи економічних знань / Київ. FEMINA.- 1996. РозділV

2. Конституція України. / Економічні закони України.

3. Ватманюк Г. та ін. Макроекономіка /Київ. Заповіт.- 1997. Розділ 15.

4. Климко Н., Нестеренко В. та ін. Основи економічної теорії / Київ. Вища школа. Частина VII.

5. Ревенчук К. Проблеми іноземних інвестицій //Економіка України.- 1998.- №1

6. Макконел К. Р., Брю С. Л. Економікс /Москва. Республіка.- 1992.- Часть 1. Глава 8

7. Паламарчук В. Важлива умова економічного зростання// Економіка України.- 1997.- №6

8. Філіпенко А., Шнирков О. Новий етап зовнішньоекономічних зв’язків України// Економіка України.- 1998.- №1

9. Литвиненко О., Стариков О. Цифрові показники екномічного життя України//Економіка України.- 1997.-№7

10. Ландарь І. Особливості залучення іноземних інвестицій в Україну// Економіка України.- 1998.- №12

11. Василенко Ю. Експортна діяльність України// Економіка України. – 1998.- №7