Розвиток екомічной теорії в Україні вXIX столітті.

З 30-х років XIX ст. поглиблюється криза кріпосницької системи, формується капіталістичний уклад в економіці. В економічних поглядах відбуваються зміни. Набуває популярності теорія Сміта і Д.Рікардо. Вперше в Уркаїні її почав пропагувати викладач політичної економії, професор Харківського університету Тихон Федорович Степанов.

В 60-ті роки ХІХ ст. економічні погляди українських економістів, публіцистів, прогресивних діячів мали багато спільного із поглядами і напрямками економічної думки в Західній Європі, але відрізнялись самостійністю і оригінальністю у зв"яяку з соціально- економічними особливостями України як аграрної напівколонії російської імперії.

Значну роль, у цей період відіграють “громади”, особливо у великих містах. Громадівський рух знаходився під впливом щомісячного українського журналу "Основа", який видавався в Петербурзі. Саме в "Основі" друкували свої статті Пантелеймон Куліш, Тадей Рильський, Михайло Дрогоманов та ін.

Т.Ф.Степанов - один із перших в Росії і перший в Україні розробив і читав курс політичної егономії російською мовою в Харківському університеті. В основу курсу він поклав класичну політекономію У. Петті, А.Сміта, Д.Рікардо, Ж.Б.Сея та ін. Заслуговує на увагу його праця "Записки з політичної економії”.

Т.Р .Рильський - батько майбутнього письменника М.Т. Рильського, учитель-педагог. У своїх статтях висловлювяв думки з економічних проблем. Ці думки вирізняюгься своєю оригінальністю.

Драгоманов не прийняв мь^ксової теоргг класової боротьби, соціалістичної революції, диктатури -ролетаріату.

Шляхи переходу від феодалізму до капіталізіму в цей час обгрунтовують такі економісти і суспільні діячі, як Дмитро Петрович Журавський, Дмитро Михайлович Струков, Іван Васильович Вернадський, Аполлон Олександрович Скальковський.

Після реформи І86І року економічні ідеї в Україні розвивались на основі руху народництва. Народники бачили в Україні сільськогосподарську державу і вважали, що укріплення сільської общи­ни приведе суспільство до соціалізму. Теоретични­ми центрами народницької економічної думки в Ук-раїні були Київ, Одеса, Харків, а представниками - Фенікс Вадимович Волховський, Тихон Іва­нович Осадчий, Павло Арсенович Грабовський.

В розвиток економічної думки в Україні свою частку внесли діячі земств. Земство було введено на основі Земської реформи 1864 р. і уявляло із себе фору демократичного самоуправління. Органи земств відали господарськими питанням.

У 80-90 рр ХІХ ст. В Україні формуються капіталістичні відносини. Частина економістів України продовжує відстоювати необхідність розвитку України, як цивілізованої держави з розвинутими аграрними відносинами, друга частина яка розуміла неминучість і об”єктивність розвитку капіталізму стала на шлях дослідження капіталістичних відносин, розповсюдження економічних теорій А. Сміта, Д. Рікардо, К. Маркса. В учбових закладах формуються науково-дослідницькі центри і школи класичної політичної економії. Фундаментами таких шкіл стали в Харківському університеті Г. Цехановецький і К. Гаттенбергер, в Київському – професори М. Зібер та М. Туган-Барановський.

Видатну роль в розвитку економічної теорії в Україні зіграв економіст-статистик Микола Іванович Зібер /І844 - 1888/, магістр політекономії, викладач політекономії і ста­тистики Київського університету.

Політичний внесок в розвиток економічної теорії в Україні зробив вчений-економіст, сус­пільний і державний діяч, міністр фінансів Центральної Ради України Михайло Іванович Туган-Барановський. Після діяльності в Цент­ральній Раді працював професором політичної економії Київського університету.

Популяризаторами ідей А.Сміта, Д.Рікардо і К.Маркса наприкінці XIX ст. стали Сергій Андрі­йович Подолинський, Іван Якович Франко - письменник, публіцист, вчений, суспільний діяч, а також Микола Васильович Левицький, артельно-кооперативні ідеї якого були дуже популярні і вивчались у вищих навчальних закладах. Практичною діяльністю його була організація землеробсь­ких і ремісничих артілей яких за його участю бу­ло створено за 1894 - 1896 р.р. вісімдесят п ять.

гграцю, про тглоди праиі та їх поділ".

Економічна теорія в Україні в ХХ столітті.

На початку ХХ ст. Марксовеекономічне вчення все більше піддавалось перегляду. Спробам перегляд протистояли так звані "ортодоксальні марксисти" на чолі , з Леніним. Серед українських економістів ортодо- ксальними марксистами вважались О. Шліхтер, О. Цюрупа, П. Попов.

Вже в кінці ХІХ ст. на Заході з”являються нові теоретичні ідеї в політичній економіці - ідеї маргіналізму.

Суттю Маргіналізму є:

1. внесення до політекономічного аналізу соціального аспекту;

2. заміна трудової теорії цінності психологічною теорією;

3. ідея регульованої економіки

4. еволюціонізм у поглядах на поступальний розвиток суспільства (у

Маркса розвиток іде через скачок – революцію);

5. широке застосування емпіричних методів досліджен­ня.

Маргіналізм на Заході, передусім в Англії, використовув здобутки класичної школи. Праці А. Маршалла 90-х рр XIX ст. дали початок такому напрямку в політичній економіці, як неокласицизм .

В Україні, одночасно з Маршаллом, анологічні ідеї розробив М.Туган-Барановський. Математично обгрунтована ця ідея, тобто їдея синтезу трудової теорії цінності з теорією граничної корисності в працях таких українських економістів, як В.Дмитрієв, В.Арнольд та ін.

Після революції 1917 р; можна дослідити, як вирішувалось еко­номічне питання Українською Центральною Радою, яка існувала з березня 19І7 року по квітень 19І8 року. Свою діяльність Рада розпочала делегацією до Тимчасового Уряду в Петрограді з проханням частину коштів, які направлялись з України в Центральну казну, залишити в Україні для потреб освіти і просвіти. Тимчасовий уряд відмовляє.

Центральна Рада проголошує Перший Універсал від червня 1917 р. В ньому проголошується свобода і незалежність України.

В липні 19І7 року Тимчасовий Уряд визнав право України на самовизначення. Центральна Рада проголошує Другий Універсал від липня 1917 року. В ньому говорилось про готовність України тісно співпрацювати і взаємодіяти з центральними органами Росії. Коім цього, Центральна Рада і її органи поповнювались представниками інших народів, що жили в Україні. Таким чином вона перетворилась із національного Українського органу влади в багатонаціональний.

Після жовтневого перевороту в 1917 році. Центральна Рада України прийняла рішення йти своїм шляхом. Третій Універсал від жовтня 1919 року проголошує, що Україна не відділяється від російської республіки, але ввійде в її склад на основі федерації. Власність на землю стає всенародною, встановлюється восьмигодинний робочий день. Універсал вводив державний контроль над виробництвом і розподілом продуктів, відміняв смертну кару, проголошував свободи глова, віри, зборів та ін.

Але Уряд Росії розпочав акції проти України, з метою підкорення її. Центральна Рада Четвертим Універсалом від 9 /22/ січня 1918 р. проголошує Україну самостійною державою. Був розроблений закон про передачу землі трудовому народу без викупу ще до початку весняних робіт. Було проголошено, що ліси, води, надра переходять у розпорядження Народної Української Республіки, що вводиться монополія на зовнішню торгівлю, на виробництво і розподіл основних видів продукції на банки, кредитні каси і кредитування. Універсалом передбачалось скликання Установчих зборів і прийняття Конституції Української Народної Республіки, яка і була прийнята на сесії Центральної Ради 28 квітня 1918 р. Тоді ж були внесені зміни в закон про землю, згідно з яким земельні наділи до 30 десятин не підлягали соціалізації. Але в той же день в Україні за допомогою німецьких солдат владу взяв гетьман П.Скоропадський.