Зміст

Вступ

Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її ва­жливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподатку­вання з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необ­хідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийнят­тям 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподатку­вання, перелік податків, зборів та обов'язкових платежів, платники та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було прийнято другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.

В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визна­чення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів подат­ків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних ці­льових фондів.

1. Сутність податків і їх функції

Податки є важливою ланкою фінансових відносин у суспільстві. Податки як форма фінансових відносин виникли з появою держави. З розвитком товарно-грошових відносин оподаткування здійснюєть­ся в основному в грошовій формі. Податки — це обов'язкові плате­жі, що їх встановлює держава для юридичних і фізичних осіб з ме­тою формування централізованих фінансових ресурсів, які забезпе­чують фінансування державних витрат.

Обов'язкові платежі перераховуються в бюджет держави, а та­кож в інші цільові державні фонди. Вони можуть здійснюватися в кількох формах: податки, плата за ресурси, цільові відрахування.

Суспільне призначення податків виявляється в тих функціях, які вони виконують. У спеціальній літературі різні автори називають різ­ні функції податків. Найбільш поширеним є погляд, що податки ви­конують дві основні функції— фіскальну та регулювальну.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у роз­порядження держави, формуванні централізованих фінансових ре­сурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики подат­ків, їх суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важли­ве значення має постійність і стабільність надходження коштів.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулювальної функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань.

1. Визначення об'єкта оподаткування. Згідно з чинним зако­нодавством оподатковуються валовий дохід, прибуток, вартість май­на, сума заробітної плати, вартість товарної продукції, обсяг реалі­зації та ін.

2. Визначення джерел сплати податків. Такими джерелами можуть бути: прибуток (при стягненні податків на землю, на транс­портні засоби, на прибуток, на майно); собівартість (відрахування в цільові державні фонди, сплата місцевих податків і зборів); частина виручки від реалізації продукції (сплата акцизного збору, податку на додану вартість, мита).

3. Установлення розміру ставок податків і методики їх роз­рахунку. Ставки податків є дуже складною проблемою оподатку­вання. Вони істотно впливають на регулювальну функцію податків. Податкові ставки можуть бути універсальними і диференційовани­ми. Вони можуть встановлюватися в грошовому вираженні на оди­ницю оподаткування, а також у відсотках до об'єкта оподаткування. Відсоткові ставки оподаткування можуть бути: пропорційними (не залежать від розміру об'єкта оподаткування), прогресивними (зрос­тають зі збільшенням об'єкта оподаткування), регресивними (зни­жуються зі збільшенням об'єкта оподаткування).

4. Установлення термінів сплати податків. Для різних подат­ків вони різні і залежать від об'єкта оподаткування, розміру подат­ків і джерел сплати. Для здійснення регулювальної функції податків важливе значення має запобігання іммобілізації оборотного капіта­лу підприємства для сплати податків.

5. Надання податкових пільг. Пільги істотно впливають на ре­гулювальну функцію податків і можуть надаватися окремим плат­никам податків щодо окремих об'єктів оподаткування.

6. Застосування штрафних санкцій за порушення податкового законодавства суб'єктами господарювання. Штрафні санкції засто­совуються за таких порушень: неподання або несвоєчасне подання необхідних документів, форм звітності до податкової адміністрації; несплата в установлений термін податків та інших обов'язкових пла­тежів державі; приховування об'єктів від оподаткування, умисне за­ниження суми податку. При цьому регулювальна функція податку за­лежатиме від розміру фінансових санкцій та джерела їх сплати.

У процесі реалізації регулювальної функції податків виявляється її вплив на такі показники фінансово-господарської діяльності підпри­ємств: собівартість продукції, прибуток від реалізації, балансовий при­буток, обсяг реалізації, виручка від реалізації, чистий прибуток, швид­кість обертання оборотних коштів, платоспроможність, фінансова стій­кість, іммобілізація оборотних коштів, обсяг отриманих кредитів.

2. Система оподаткування та її становлення в Україні

Система оподаткування — це продукт діяльності держави, її ва­жливий атрибут. Кожна держава формує свою систему оподатку­вання з урахуванням досвіду інших країн, власних національних особливостей, стану економіки, розвитку ринкових відносин, необ­хідності вирішення конкретних економічних і соціальних завдань.

Становлення системи оподаткування в Україні почалося з прийнят­тям 25 червня 1991 р. Закону «Про систему оподаткування». У ньому були визначені принципи побудови і призначення системи оподатку­вання, перелік податків, зборів та обов'язкових платежів, платники та об'єкти оподаткування. Таким чином було закладено основи системи оподаткування, створено передумови для її наступного розвитку.

Ураховуючи зміни в податковій політиці держави, необхідність подальшого вдосконалення оподаткування, 2 лютого 1994 р. було прийнято другий варіант Закону «Про систему оподаткування». Третій варіант цього Закону Верховна Рада України прийняла 18 лютого 1997р.

В останньому варіанті Закону дається більш повне і чітке визна­чення принципів побудови системи оподаткування; поняття системи оподаткування, платників податків і зборів, об'єкта оподаткування; обов'язків, прав і відповідальності платників податків; видів подат­ків, зборів і порядку їх зарахування до бюджету та державних ці­льових фондів.

Система оподаткування — це сукупність податків і зборів, тоб­то обов'язкових платежів у бюджети різних рівнів, а також у дер­жавні цільові фонди.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та ін­вестиційної активності;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискри­мінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обгрунтованість;

— рівномірність сплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

—доступність.

На жаль, не всі з перелічених принципів реалізуються в сучасній податковій політиці, у практичній реалізації законодавчих актів що­до окремих податків.

У системі оподаткування можна виділити дві підсистеми: оподат­кування юридичних осіб (підприємств) та оподаткування фізичних осіб.(див. рис. 1.) суб'єкти господарювання сплачують загально­державні, а також місцеві податки і збори. Загальнодержавні по­датки і збори включають:

— прямі податки [податок на прибуток, плата (податок) за зем­лю, податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів, податок на нерухоме майно (нерухомість)];

— непрямі податки [податок на додану вартість (ПДВ), акци­зний збір, мито];

— збори (на обов'язкове державне пенсійне страхування, на обов'язкове соціальне страхування, до фонду для здійснення заходів щодо ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи та соціально­го захисту населення; до державного інноваційного фонду; за геоло­горозвідувальні роботи, виконані за рахунок державного бюджету; за забруднення навколишнього середовища; рентні збори);

— відрахування на фінансування дорожнього господарства, дер­жавне мито, плата за торговий патент на деякі види підприємниць­кої діяльності.

Місцеві податки і збори включають:

— два податки (комунальний податок і податок з реклами);

— різні збори (за право використання місцевої символіки, за па-рковку автотранспорту, за проїзд територією прикордонних облас­тей транспортом, що прямує за кордон, за видачу дозволу на розмі­щення об'єктів торгівлі та сфери послуг, за проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотерей, за право проведення кіно- і телезйомок та ін.).

Рис. 1. Підсистема оподаткування суб'єктів підприємницької діяльності (підприємств) в Україні

Аналіз системи оподаткування в Україні, її становлення і роз­витку дає змогу зробити висновок про серйозні недоліки, що їй притаманні. По-перше, це нестабільність податкової системи. Час­ті зміни в законодавчих актах щодо окремих податків негативно впливають на розвиток підприємницької діяльності. По-друге, ос­новним є фіскальне спрямування податкової системи, недостатня регулювальна функція основних податків. По-третє, система в цілому надто громіздка, розрахунки окремих податків невиправ­дано ускладнені.

3. Основні податки, які сплачують фізичні особи

3.1. Загальнодержавні податки

Прибутковий податок з громадян — є одним з найбільш розповсюджених прямих податків, який стягується з доходів фізичних осіб. До складу таких доходів, в першу чергу, входять доходи, одержані за місцем основної роботи, за сумісництвом, за вико­нання робіт по договорах-підряду, від здачі житла у найм, від підприємницької діяльності без створення юридичної особи.

Ставки використовуються прогресивні, з більших доходів податок сплачується по більш ви­соких ставках.

При нарахуванні прибуткового податку з гро­мадян застосовується система пільг, яка включає:

1) зменшення суми сукупного оподатковуваного доходу на один неоподатковуваний мінімум доходів;

2) зменшення суми сукупного оподатковуваного доходу на певну кількість неоподатковуваних мінімумів (одному з батьків на кожну дитину віком до 16 років, для учасників бойових дій, інвалідам війни, особам, що постраждали віл аварії на ЧАЕС, реабілітованим);

3) не включаються, до сукупного оподатковува­ною доходу допомоги по соціальному страхуванню і забезпеченню, аліменти, пенсії, компенсаційні ви­плати, доходи від продажу вирощеної продукції у власному підсобному господарстві тощо.

Мито - ще один непрямий податок, який спла­чується з товарів, які перетинають митний кордон України. Об'єктом оподаткування с митна вартість

ціна, яка фактично сплачена або підлягає сплаті за товар на момент перетину митного кордону України.

Державне мито — це плата, яка справляється за вчинення юридичних дій та за видачу документів юридичного значення уповноваженими на те орга­нами. Державне мито справляється із позивних заяв, за вчинення нотаріальних дій, за реєстрацію актів громадського стану, за видачу документів, віз, до­зволів. за прописку, за операції з цінними паперами, за проведення аукціонів тощо.

Ставки державного мита можуть бути:

— в твердому розмірі (по відношенню до неопо­датковуваного доходу громадян);

— пропорційні (у % до певної суми). При стягненні державного мита застосовуються пільги для неповнолітніх, інвалідів Великої Вітчиз­няної війни, реабілітованих, громадян, що постраж­дали від Чорнобильської катастрофи тощо. Від сплати державного мита звільняються позивачі — робітники та службовці за позовами про стягнення зарплати, з авторських прав, прав винаходу, відкриття, позивачі — за стягнення аліментів, про від­шкодування матеріальних збитків, завданих злочи­ном та ін. Від сплати звільняються деякі установи та організації, такі як Національний банк України. Пенсійний фонд України, Фонд України соціально­го захисту інвалідів, Генеральна прокуратура, ряд доброчинних товариств і об'єднань.

Плата за землю. Використання землі в Україні є платним. Плаї а за землю справляється у вигляді зе­мельного податку або орендної плати, що визна­чається в залежності від грошової оцінки земель. Земельний податок сплачують власники землі та землекористувачі (крім орендарів). За земельні ді­лянки, здані в оренду, справляється орендна плата. Важливим елементом у механізмі стягнення плати за землю є те, що розмір її не залежить від результатів господарської діяльності на земельній ділянці.

Об'єктом плати за землю є земельна ділянка. Всі землі діляться на землі сільськогосподарського та несільськогосподарського призначення (населених пунктів). Ставки земельного податку з одного гек­тара сільськогосподарських угідь встановлюються у відсотках від їхньої грошової оцінки для:

— ріллі, сіножатей, пасовищ - 0,1

— багаторічних насаджень - 0,03.

За земельні ділянки, що знаходяться в населених пунктах, земельний податок стягується по ставках в грошових одиницях за 1 кв. метр площі. Ставки ди­ференційовані по групах населених пунктів в залеж­ності від чисельності населення.Для міст обласного підпорядкування, Києва, Симферополя, Севастопо­ля, курортних міст при обчисленні податку за землю застосовуються збільшуючі коефіцієнти, встановле­ні діючим законодавством.

Пільги щодо плати за землю у вигляді звільнен­ня від податку надаються заповідникам, ботанічним садам, пам'яткам природи та садово-паркового мис­тецтва, бюджетним установам, зареєстрованим релі­гійним та благодійним організаціям, що не займаються підприємницькою діяльністю. Не справляєть­ся плата за сільськогосподарські угіддя зон радіоак­тивного забруднення і хімічно забруднених тери­торій. за землі дорожнього господарства автомо­більних доріг загального користування. Для фізич­них осіб — платників податку, пільги встановлені для інвалідів І і II груп, громадян, що пострадали від Чорнобильської катастрофи тощо.

Податок з власників транспортних засобів та інших самохідних машин і механізмів сплачують як фізичні, так і юридичні особи. Об'єктами оподатку­вання є трактори, автомобілі, мотоцикли, човни, ях­ти та інші транспортні засоби, що є у власності гро­мадян або належать юридичним особам.

Ставки податку встановлюються на рік з 100 см куб. об'єму циліндра двигуна, з 1 кВт. потужності двигуна або 1 см довжини — в твердих розмірах (ЕКЮ).

З нарахованої суми податку:

— 90% використовується на покриття витрат з експлуатації та утримання автомобільних доріг, на проведення природоохоронних заходів на водой­мищах;

— 10% для зміцнення матеріально-технічної бази органів, що здійснюють реєстрацію, перереєстрацію та технічний огляд цих транспортних засобів.

Податок сплачується перед реєстрацією, пере­реєстрацією або технічним оглядом транспортних засобів.

Від сплати податку звільняються: підприємства автомобільного транспорту загального користуван­ня, бюджетні організації, а також громадяни, що постраждали від Чорнобильської катастрофи, інва­ліди І і II груп, ветерани війни та ін.

Податок на промисел сплачують громадяни, які не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяль­ності і здійснюють несистематичний, не більше чо­тирьох разів протягом календарного року, продаж виробленої, переробленої та купленої продукції, речей, товарів. Об'єктом оподаткування є сумарна вартість товару за ринковими цінами, що зазна­чається громадянином у поданій в податкові органи декларації.

Ставки податку:

— 10% вказаної в декларації вартості товарів, що підлягають продажу протягом трьох календар­них днів (але не менше розміру однієї мінімальної заробітної плати);

- 20% вартості у випадку збільшення терміну продажу товарів до семи календарних днів.

Податок на промисел сплачується у вигляді при­дбання одноразової о патенту на торгівлю. Не опо­датковується продаж продуктів, вирощених в осо­бистому підсобному і господарстві, на присадибній, дачній, садовій і городній ділянках.

Збір до Фонду для здійснення заходів щодо лікві­дації наслідків Чорнобильської катастрофи та соці­альною захисту населення. Платниками збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, громадські та інші установи (крім бюджетннх), які проводять діяльність, спрямовану на огриманя прибутку і здійснюють оплату праці. Об'єктом оподаткування є фактичні витрати на оплату праці, які перебувають у трудових відноси­нах з платником збору. Ставка становить 10% від об'єкта оподаткування з віднесенням затрат на ва­лові витрати.

Збір на обов'язкове соціальне страхування. Плат­никами збору є суб'єкти підприємницької діяльності незалежно від форм власності, їх об'єднання, бюд­жетні, громадські та інші установи та організації, об'єднання громадян та інші юридичні особи, а та­кож фізичні особи — суб'єкти підприємницької ді­яльності, які використовують працю найманих пра­цівників; філії, відділення та інші відокремлені підрозділи юридичних осіб.

Ставку збору встановлено в розмірі 4,0% від фактичних витрат на оплату праці. Для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів не менше за 50 % від загальної чисельності працюючих, збір визначається за став­кою 1% фактичних витрат на оплату праці всіх працівників цих підприємств.

Збір на обов'язкове державне пенсійне страхуван­ня. Платниками збору є юридичні особи всіх форм власності, їх філії і підрозділи; фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності, які використо­вують працю найманих працівників; адвокати, при­ватні нотаріуси; фізичні особи, які працюють на умовах контракту або згідно з цивільно-правовими договорами.

Ставки збору:

— для юридичних осіб, їх філій, відділень; фізич­них осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які використовують працю найманих працівників — 32% фактичних витрат на оплату праці;

— для підприємств всеукраїнських громадських організацій інвалідів, де кількість інвалідів не менше за 50 % працюючих — 4 % фактичних витрат на оплату праці;

— для фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, приватних нотаріусів, адвокатів — 32% оподатковуваного доходу;

— 32% суми винагород, які виплачуються фізич­ним особам за договорами цивільно-правового ха­рактеру;

— для фізичних осіб — 1% сукупного оподатко­вуваного доходу.

Збір на обов'язкове соціальне страхування на ви­падок безробіття. Платники і об'єкти оподаткування — такі ж як і в зборах на обов'язкове соціальне страхування та обов'язкове державне пенсійне стра­хування.

Ставки збру:

— для юридичних осіб, їх філій, відділень — 1,5% фактичних витрат на оплату праці;

— для фізичних осіб-суб'єктів підприємницької діяльності, які не використовують працю найманих працівників, адвокатів, приватних нотаріусів — 0,5% суми оподатковуваного доходу (прибутку);

— для фізичних осіб, які працюють на умовах контракту або згідно з цивільно-правовими догово­рами — 0,5 % від сукупного оподатковуваного до­ходу.

Збір до державного інноваційного фонду відрахо­вують підприємства, об'єднання, організації в розмі­рі 1% обсягу реалізації продукції (робіт, послуг) з віднесенням на собівартість. З нарахованих сум 30% надходять у Державний інноваційний фонд, а 70% залишається в галузевих чи корпоративних фондах, або (для державних підприємств) безпосередньо у самого підприємства.

Збір на будівництво, реконструкцію, ремонт і ут­римання автомобільних доріг загального користування. Підприємства всіх форм власності відрахо­вують кошти на дорожні роботи у розмірі від 0.4 до 1,2 % обсягу виробництва продукції, виконуваних робіт (послуг), а заготівельні, торговельні (в тому числі оптові) та постачальницько-збутові органі­зації — у розмірі від 0,03 до 0,06 % річного обороту. Підприємства і організації, які займаються посеред­ницькою діяльністю відраховують кошти на дорож­ні роботи у розмірі від 0,4 до 1,2 % суми валового доходу, одержаного від наданих послуг.

3.2. Місцеві податки та збори

Податок з реклами сплачують юридичні особи та громадяни. Об'єктом оподаткування є вартість послуг за встановлення та розміщення реклами. Граничні ставки податку: 0,1% вартості послуг за розміщення одноразової реклами, 0,5% — за роз­міщення реклами на тривалий час.

Комунальний податок сплачують юридичні осо­би, крім бюджетних установ та організацій, плано­во-дотаційних та сільськогосподарських підпри­ємств. Об'єктом оподаткування є річний фонд опла­ти праці, обчислений виходячи з розміру неоподат­ковуваного мінімуму доходів громадян та серед­ньоспискової чисельності працівників. Гранична ставка податку: 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян у місяць за кожного середньоспи­скового працівника.

Готельний збір сплачують особи, що прожива­ють у готелях. Об'єктом оподаткування є добова вартість найманого житла (без додаткових послуг). Гранична ставка збору — 20% добової вартості найманого житла без додаткових послуг.

Збір за припаркування автотранспорту сплачу­ють юридичні особи та громадяни, які припаркову­ють автомобілі в спеціально обладнаних або відве­дених для цього місцях. Збір стягується в залежності від часу припаркування автотранспорту. Гранична ставка — 3% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Ринковий збір стягується з юридичних осіб та громадян, які реалізують сільськогосподарську і промислову продукцію та інші товари. Збір береться за торгове місце на ринках за кожний день торгівлі. Гранична ставка — 20% мінімальної заробітної пла­ти — для громадян, 3 мінімальні заробітні плати — з юридичних осіб.

Збір за видачу ордера на квартиру сплачують особи, які отримують документи, що дають право на заселення квартири. Гранична ставка збору — 30% неоподатковуваного мінімуму доходів грома­дян.

Збір з власників собак сплачують громадяни, які проживають у будинках державного і громадського житлового фонду та приватизованих квартирах. Збір стягується за кожну собаку (крім службових), гранична ставка — 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян щорічно.

Курортний збір сплачують особи, які прибувають у курортну місцевість (крім деяких категорій грома­дян) в розмірі 10% неоподатковуваного мінімуму доходів громадян на одну особу.

Збір за участь у бігах на іподромі сплачують юридичні особи, які виставляють своїх коней на змагання комерційного характеру. Збір стягується за кожного коня в розмірі трьох неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.

Збір за виграш на бігах сплачують особи, які виграли в грі на тоталізаторі на іподромі. Збір спла­чується в розмірі 6% від суми виграшу в грі на то­талізаторі на іподромі.

Збір з осіб, які беруть участь у грі на тоталізаторі на іподромі, сплачують в розмірі 5% від суми плати, яка визначена за участь у грі на тоталізаторі на іподромі.

Збір за право використання місцевої символіки, сплачують юридичні особи та громадяни, які вико­ристовують місцеву символіку з комерційною ме­тою. В розмірі 0,1 % вартості виробленої продукції, виконаних робіт, наданих послуг — для юридичних осіб, 5 неоподатковуваних мінімумів доходів грома­дян — для громадян-підприємців.

Збір за право на проведення кіно- і телезйомок сплачують комерційні кіно- і телеорганізації, вклю­чаючи організації з іноземними інвестиціями та за­рубіжні організації, які проводять зйомки, що по­требують додаткових заходів (виділення наряду міліції, оточення території зйомок тощо). Збір стя­гують в розмірі фактичних витрат на проведення зазначених заходів.

Збір за право на проведення місцевих аукціонів, конкурсного розпродажу і лотереї стягують з юри­дичних осіб та громадян, які мають дозвіл на прове­дення таких заходів. Об'єктом оподаткування є вартість заявлених до місцевих аукціонів, конкурс­ного розпродажу товарів або сума, на яку випус­кається лотерея. Гранична ставка збору — 0,1% вартості товарів або суми, на яку випускається ло­терея.

Збір за проїзд на території прикордонних областей автотранспорту, що прямує за кордон сплачують юридичні особи та громадяни, що прямують за кор­дон. Об'єктом оподаткування є автотранспорт, що прямує, залежно від марки і потужності автомобіля. Ставки збору встановлюються обласними Радами народних депутатів.

Збір за видачу дозволу на розміщення об'єктів торгівлі та сфери послуг сплачують юридичні особи та громадяни, які реалізують сільськогосподарську та промислову продукцію та інші товари. Розмір збору: 20 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян для суб'єктів, що постійно здійснюють торгівлю і один неоподатковуваний мінімум доходів громадян в день за одноразову торгівлю.

Висновки

Отже, можна зробити висновки, що податки ви­конують дві основні функції— фіскальну та регулювальну.

Фіскальна функція податків полягає в мобілізації коштів у роз­порядження держави, формуванні централізованих фінансових ре­сурсів для виконання державних функцій. Вона реалізується через розподіл частини валового національного продукту.

Фіскальна функція є дуже важливою для характеристики подат­ків, їх суспільного призначення. Для здійснення цієї функції важли­ве значення має постійність і стабільність надходження коштів.

З підвищенням ролі держави зростає значення регулювальної функції податків. Ця функція реалізується через вплив податків на різні сторони діяльності суб'єктів господарювання. Використання податків у цій функції є достатньо складним процесом і залежить від правильного вирішення таких питань.

Законом «Про систему оподаткування» визначено такі важливі принципи її побудови:

— стимулювання підприємницької виробничої діяльності та ін­вестиційної активності;

— обов'язковість;

— рівнозначність і пропорційність;

— рівність, недопущення будь-яких проявів податкової дискри­мінації;

— соціальна справедливість;

— стабільність;

— економічна обгрунтованість;

— рівномірність сплати;

— компетентність;

— єдиний підхід;

—доступність.

Література

1. Брігхем Є.Ф. Основи фінансового менеджменту.- К: Молодь, 1997р.

2. Закон України "Про систему оподаткування"

3. Фінанси підприємств. /За ред. проф. А.М.Поддєрьогіна.-К.: КНЕУ, 1998