Реферат з банківської справи:

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА США, Великобританії, Німеччини.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА США

Банківська система СА називається федеральна резервна система. Назва склалася еволюційно, враховуючи територіальний поділ і розміщення банківських установ.

Рада керуючих – склад 7 осіб, що призначається президентом і погоджено з конгресом, тривалість дії повноважень 14 років, але кожних 2 роки замінюється 1 член ради. Це дозволяє: діяти раді послідовно, мати компетентних учасників, бути незалежним, і автономним органом. Призначення, а не обирання ради дозволяє відділити грошово-кредитну від політичних партій. Серед членів виборів голова ради керуючих, що є найвпливовішим і най авторитетнім учасником. Рада відповідає за загальний контроль і керівництво банківською системою. Є дуже впливовою в світі.

Комітет відкритого ринку – складається з 7 членів ради і 5 президентів федеральних резервних банків. Вони визначають політику купівля і продажу державних облігацій, впливаючи цим на пропозицію грошей.

Федеральна консультативна рада – 12 керівників комерційних банків, що вибирають кожного року по одному від федерального банку. Ці представники проводять зустрічі з Радою керуючих, діляться своїми думками про роботу банківської сфери. Ця рада не має повноважень. Одночасно не може бути розпущена президентом.

12 федеральних резервних банків – вони є:

• центральними (мають право випуску банкнот). Така структура зумовлена:

1. географічним розміщенням населених пунктів і штатів;

2. великою кількістю комерційних банків;

3. компроміс між централізованими децентралізованими фінансовими системами. Найважливішим серед 12 є банк Нью-Йорка.

• квазісуспільними – перебувають під контролем державних структур, хоча капітал мають приватний. Для федеральних банків прибуток не є метою.

• банками банкірів, тобто вони виконують такі ж операції як комерційні, але їх клієнтами можуть бути тільки банки, а не підприємства або громадяни.

Комерційні банки – виконують всі банківські операції, 2/3 недержавні а приватні, 1/3 – державні. Мають за мету отримання прибутку.

Ощадні установи – окрема група фінансових установ, що знаходяться під частковим контролем.

ФІНАНСОВІ РИНКИ ВЕЛИКОБРИТАНІЇ.

В середині 18 століття розвиток банків досяг такого рівня, що приймались зміни, щодо регулювання банківської діяльності.

Центральним банком – є банком Англії, утворений в 1846 році на основі приватного. Управління банком доручено раді директорів (24 чоловіки і управляючий).

Головною фуксією банку Англії є контроль за грошовою системою.

Для цього банк має повноваження:

1. виступає як банкір уряду (що банк каже робити з грошима те й робить).

2. Являється банкіром банківської системи.

3. Контролює грошову масу і елітує (випускає) банкноти;

4. Контролює державний борг.

Щоб це виконувати – складається з:

1. емісійного відділення;

2. банківського відділення.

Другим рівнем являється комерційні банки.

1841 року було 115, потім злились.

Найбільшими комерційними банками є:

Банк Англії, Банк Шотландії, Кооперативний банк, Національний жиробанк; Королівський Банк Шотландії, Довірчий Ощадний банк.

Банки, що працюють з безготівковими коштами носять назву клірингових банків. Крім названих в Англії є:

• облікові доми – займаються обігом у .п.;

• торгові банки – міжнародні розцінки і управління майно;

• інвестиційні банки.

Небанківські фінансові установи – страхові товариства, будівельні товариства, фінансові доми (надають споживачеві кредит), пенсійні банки, інвестиційні компанії.

БАНКІВСЬКА СИСТЕМА НІМЕЧЧИНИ.

В 1857 – утворився Німецький Федеральний банк – бундесбанк. Керівні органи – Рада Центрального банку (Заг. управління Віце-Президент, Президент). Директорат приводить в дію рішення ради, підтримує зв’язки з державними установами, виконує операції на відкритому ринку (операції пов’язані з цінними паперами).

Крім цього. В Німеччині існують Центральні банки земель, що виконують всі банківські операції.

Банківська система Німеччини представлена:

• Центральним банком;

• Комерційним банками;

• Іпотечними банками;

• Ощадбанками.

Найбільші комерційні – Дойче банк;

Дрезден банк;

Комерційний банк, де розміщу більше 50% вкладів.

Банківські системи Франції, Японії, талії. У 1880 році за рішенням Наполеона створено банк Франції, що керується управляючим і двома заступниками, які призначені президентом, на необмежений термін.

1882 р. створено центральний банк Японії, 55% належить державі. Очолює банк Політична рада, де входять керівники державних фінансових відомств. Штаб-квартира банку в Токіо. Філіали і відділення – Нью-Йорку, Лондон, Парижі, Франкфурті – на Майні, Гонконг.

Другий рівень представляють комерційними банками:

• міська – 60% вкладів;

• регіональні – 39% вкладів;

• траст-банк;

• іноземні;

• довготермінові.

Міськ. Банків-13, виконують всі операції, обслуговують промисловість, регіональних –6 0, транс банк –7.

В Італії 1843 р. для зовнішньоекономічних зав’язків є кремі банки. Система представлена банком Італії і Комерційними банками, що діляться на:

1. короткострокового кредитування.

2. Середньо і довгострокового кредитування.

По власності вони бувають: (види):

• державні;

• банки національних інтересі (представники для зовнішньоторговельних зв’язків);

• недержавні;

• ощадні каси;

• ремісниці і приватні фінансові інститути;

• спеціалізовані.

Транснаціональні банки – найбільші банківські установи.

Для них характерно такі особливості:

• високий рівень централізації і концентрації капіталу;

• зрощення з промисловою монополією;

• реальна участь в економічному розподілі світового ринку;

• занурення в діяльності інвестиційних банків.

Найбільші транс-націоанльні банки:

• Даїті банк (японський);

• Суміті банк (японський);

• Фудзі банк (японський);

• Мітсубісі банк (японський);

• Санва банк (японський);

• Індустріальний Японський банк;

• Банк кредити (Франції);

• Націонал де Парі (Франції);

• Сіті корпорація (США);

• Токіо- банк (Японія).