Реферат

Реферат Міжнародні науково-технічні відносини

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 9.11.2024


Міжнародні науково-технічні відносини

Міжнародні науково-технічні відносини найбільш концентровано реалізуються у формуванні світового ринку технологій, «ноу-хау», патентів і ліцеінзій, інжинірингових та інформаційних послуг. Відповідно до визначальних тенденцій світового економічного розвитку в сучасних умовах різко посилюється значення науково-технічних компонентів господарського зростання, як факторів динамізації та якісного вдосконалення виробництва. Так, обсяг наукової діяльності подвоюється приблизно кожні 10—15 років, а кількість науковців, за даними ЮНЕСКО за останні 50 років зростала майже в 4 рази швидше, ніж загальна чисельність населення, подвоюючись у розвинутих країнах через 7—10 років. Подвоєння кількості заявок на наукові відкриття та винаходи відбувається в середньому кожні 2.5—3 роки. Згідно з прогнозами, у XXI столітті науково-дослідною роботою буде займатися близько 20 % працездатного населення. На цій основі посилюватимуться процеси інтелектуалізації виробництва і праці, зрос­татиме ефективність використання всіх ресурсні. Провідні позиції в міжнародному технологічному обміні міцно утримують США, частка яких у продажу ліцензій майже 2/3 світового обсягу. Слідом ідуть Японія, Велика Британія, Нідерланди, Бельгія, Люк­сембург і Швеція. Останнім часом значну активність у цій сфері виявляють також Австралія, Нова Зеландія, Бразилія, Мексика, Марокко та інші країни.

Ліцензійна торгівля охоплює переважно електротехнічну й електронну промисловість, загальне машино-, приладобудування. автомобільну, авіаракетну промисловість, хімію й нафтохімію, біотехнологію, ресурсозберігаючі технології. Відносно новим напрямом диверсифікації міжнародної ліцензійної торгівлі є галузі об­числювальної техніки та засоби автоматизації, включаючи комплек­сно автоматизовані виробництва з використанням єдиних транс­портних систем та систем управління на базі ЕОМ.

Особливості сучасного стану розвитку науково-технологічної сфери проявляються, зокрема, в змінах структури міжнародної торгівлі.

Як бачимо, за 20 років питома вага товарів, то втілюють у собі високі технології, збільшилась у міжнародній торгівлі вдвоє, се­редні технології майже в 1,5 раза за одночасного скорочення первинних продуктів та товарів із низькою технологією. Усе це сприяє піднесенню загального рівня світового технологічного роз­витку, розширює можливості використання технологічних ресур­сів менш розвинутими в економічному відношенні країнами. Ши­рока міжнародна кооперація в галузі науки й техніки, обмін тех­нологією, патентами та ліцензіями формують постійно діючу між­народну науково-технологічну систему.

Міжнародне виробництво

Сфера міжнародного виробництва як елемент глобальної еко­номіки викристалізовується нині на основі взаємодії трьох най­головніших процесів: міжнародної спеціалізації та кооперування виробництва, спільної інвестиційної діяльності й спільного під­приємництва. Найвиразніше туг проявляється роль ТНК, спіль­них підприємств, вільних економічних (експортних) зон тощо. Відносини у сфері міжнародного виробництва визначають зміст, динаміку і структуру господарської взаємодії в інших підсистемах світової економіки.

У процесі посилення глобалізації господарського життя орга­нічно поєднуються національні та інтернаціональні форми вироб­ництва. На цій основі розвивається міжнародне (багатонаціональне) виробництво внаслідок взаємодії в єдиному виробничому процесі різноманітних за своїм походженням ресурсів і факторів. Найяскра­віше це проявляється в діяльності ТНК, спільних підприємств, при реалізації міжнародних інвестиційних проектів, у межах вільних економічних зон тощо. У цілому на вказані форми міжнародного виробництва тепер припадає від ЗО до 50 % матеріального, фінан­сового й технологічного обороту світової економіки.

У навчальній і науковій літературі досить поширена так звана еклектична парадигма міжнародного виробництва Дж. Данінга. Він, зокрема, виділяє п'ять головних типів міжнародного вироб­ництва залежно від детермінуючих факторів:

  • виробництва, що грунтуються на ресурсній базі й спільному використанні капіталів, технології, додаткових активів, при­родних ресурсів, інфраструктури, ринків;

  • виробництва ринкової основи, які теж базуються на спільному використанні капіталів, технології, інформації. Крім того, за­стосовуються сучасний менеджмент і організаційний досвід, здійснюються реконструкція й модернізація, вводяться в дію інші потужності, досягається ефект економії в результаті стрімкого розширення масштабів виробництва, реалізуються переваги від зниження матеріальних і трудових витрат, від стимуляційних заходів урядової політики;

  • виробництва, що базуються на раціональній спеціалізації про­дуктів або технологічних процесів. Вони поєднують характерні риси й особливості перших двох типів міжнародних вироб­ництв, а також забезпечують широкий доступ до ринків, еко­номію на масштабах і географічну диверсифікацію. Досягається економія від спеціалізації й концентрації виробництва, зни­ження трудозатрат, реалізуються переваги від розміщення під­приємств у країні, що приймає;

  • виробництва, пов'язані з торгівлею й розподілом продукту. Джерела економіїскорочення затрат на виробництво і доступ до місцевих ринків, близькість замовників, післяпродажне обслуговування;

  • змішані виробництва, що становлять різні комбінації названих чотирьох і використовують, крім того, переваги ринку та порт­фельних інвестицій.

Синтез різних типів міжнародного виробництва дає можли­вість реалізувати три головні групи переваг: власності, розміщення виробництва та інтерналізації. Додаткові переваги пов'язані зі спільним використанням активів та з трансакційними діями.

Переваги власності та нематеріальних активів втілюються у виробничих інноваціях, виробничому менеджменті, організацій­них і маркетингових системах, інноваційних потужностях (некодифікованих знаннях), людському капіталі, фінансах, «ноу-хау» та ін. Переваги спільного управління на базі об'єднаної власності полягають в економії на масштабах та внаслідок спеціалізації, виняткового або пільгового доступу до джерел робочої сили, при­родних ресурсів, фінансової інформації, ринку продукції, дешевих ресурсів материнської компанії. З'являються більш сприятливі можливості для отримання достовірних даних про міжнародні ринки, в тому числі грошові й фінансові, що зменшує ризик від валютних коливань.

Переваги інтерналізації пов'язані насамперед з подоланням негативних чинників, що випливають із так званої відмови (не­спроможності) ринку (market failure). Йдеться про скорочення витрат на дослідження й торгівлю, запровадження власності, зміст якої визначають нематеріальні активи, що є більш гнучкими до змін кон'юнктури та можливої цінової дискримінації на ринку. Сюди ж належать використання гарантій якості проміжного і кінцевого продуктів, отримання економії від взаємопов'язаної діяльності, компенсація від ринкових трансакцій, уникнення не­гативних дій уряду (квоти, тарифи, ціновий контроль, податки). Нарешті, фірма контролює пропозицію й обсяги втрат, включа­ючи технологію, ринки збуту, в тому числі конкуренцію, може замовляти перехресне субсидування, впроваджувати трансферні ціни, конкурентну чи антиконкурентну стратегію, повністю отри­мувати інтернальний ефект доти, поки, за Р. Коузом, «вyтрішньофірмові витрати менші, ніж витрати ринкових транс­акцій».

Переваги розміщення виробництва можуть реалізовуватись або в країні походження багатонаціональних корпорацій, або у прий­маючій країні, в тому числі шляхом створення філій, дочірніх компаній тощо. Тут виникають додаткові можливості ефективного просторового розподілу природних, техніко-економічних інтелектуальних ресурсів, а саме: грошей, енергії, матеріалів ком­понентів, напівфабрикатів з метою зниження затрат і цін На цю саму мету орієнтовані міжнародні транспортні й комунікаційні витрати, стимули інвестиційної діяльності. Долаються штучні бар'єри в торгівлі, створюється необхідна інфраструктура вирішуються комерційні, правові, освітні, транспортні та комунікаційні проблеми. Мовні, етнокультурні, митні та інші розбіжності також використовуються з вигодою для підприємництва Досягається економія внаслідок централізації наукових і маркетин­гових досліджень. Робляться поправки на економічну систему й політику уряду, на інституційні основи розподілу ресурсів.

Усього на транснаціональні корпорації, де найповніше прояв­ляється міжнародний характер виробництва, припадає понад 20 % світової продукції та близько ЗО % світового промислового вироб­ництва й 1/5 внутрішньофірмової торгівлі.

Важливим різновидом інтернаціонального виробництва є між­народна інвестиційна діяльність. Розрізняють дві основні форми міжнародних інвестицій портфельні і прямі.

Портфельні інвестиціїце суто (винятково) фінансові активи у вигляді облігацій та акцій, які деномінуються в національну валюту. Переважного розвитку така форма міжнародного під­приємництва набула ще до Першої світової війни. Головним ін­вестором виступала Англія, яка була заінтересована в отриманні в такий спосіб додаткових природних ресурсів із менш розвинутих держав та колоній. Купуючи акції й облігації, інвестор претенду­вав тільки на чистий доход фірми. Портфельні, або фінансові, інвестиції здійснювалися насамперед із допомогою банків чи ін­вестиційних фондів. Після Першої світової війни портфельні ін­вестиції занепали й відновилися лише в 60-ті роки.

Значно більше поширені в наш час прямі інвестиції, які є реальними капіталовкладеннями в підприємства, землю чи рема­нент або ж здійснюються з допомогою експортних інвестиційних товарів чи передачі технологій, досвіду управління, коли інвестор зберігає контроль над інвестованим капіталом. Прямі інвестиції використовуються, як правило, при створенні нових фірм (спіль­них підприємств) або ж для встановлення контролю над діючою фірмою шляхом закупівлі контрольного пакета акцій. У між­народній практиці прямі інвестиції широко застосовуються транс­національними корпораціями для виробництва готової промисло­вої продукції, видобутку сировини, розширення сфери послуг. Вони є важливим каналом міжнародного переміщення приватного капіталу.

Всього в другій половині 90-х років вивіз прямих інвестицій у світовій економіці перевищував щорічно суму в 400 млрд дол. Серед найбільших експортерів капіталу США, Велика Бри­танія, Франція, Німеччина, Гонконг. Із усього обсягу експорту прямих зарубіжних інвестицій більш ніж 90 % припадає на роз­винуті в економічному відношенні країни. Майже 70 % прямих зарубіжних інвестицій переміщується між самими розвинутими країнами, решта спрямовується у країни, що розвиваються, та держави з перехідною економікою.

Важлива роль у формуванні й диверсифікації міжнародного виробництва належить спільним підприємствам (joint ventures) та вільним економічним зонам. Спільні підприємства (СП) створю­ються в таких формах: акціонерні товариства, товариства з обме­женою відповідальністю, командитні товариства, холдинги тощо. Вони характеризуються трьома головними ознаками: майном, спільним управлінням та спільним розподілом прибутку. Сфера діяльності спільних підприємств охоплює передвиробничу стадію (науково-дослідні та проектно-конструкторські роботи, ін­формаційні послуги), процес виробництва товарів, збут і після­продажне обслуговування, співробітництво в галузі фінансів, стра­хової справи, транспорту, туризму та ін. Різке зростання кількості спільних підприємств спостерігається останнім часом у країнах Східної Європи, нових незалежних державах, що виникли на терені колишнього СРСР, у Китаї. Зокрема, в Польщі діє більше 6 тис. СП, Румунії —14,5 тис., Угорщині — 13,5 тис., у Китаїмайже 40 тис. За оцінками, ЗО—40 % діяльності ТНК також відбувається у формі спільних підприємств.

Винятково сприятливі умови для розвитку міжнародного ви­робництва створюються у вільних економічних зонах. Розрізняють безмитні зони або зони вільної торгівлі, експортні промислові зони, парки технологічного розвитку, зони страхових і банківських послуг (off shore), імпортні-промислові зони. За різними оцінками, у сві­товій економіці існує майже 3 тис. вільних економічних зон, які обслуговують понад 10 % світового товарообороту.

У розвинутих країнах поширені переважно вільні митні й тран­зитні зони та порти, технополіси і технопарки. У країнах, що розвиваються, більшість вільних зон орієнтована на експортне виробництво. Для країн з перехідною економікою характерним є використання різних видів комбінованих (комплексних) зон.

Найбільших масштабів розбудова вільних економічних зон набрала у Бразилії і Китаї. Створена в Амазонії вільна екнономічна зона "Манаус" займає майже чверть території Бразилії (3,6 млн. Км2). Вона стала потужним полюсом зростання бразильської економіки. Загальний обсяг інвестицій у цю зону, починаючи з 1967 р., склав близько 14 млрд. дол., а щорічний продаж продукції сягає 7 млрд. дол. У Китаї статус вільних економічних зон отримали 4 великі території та 14 приморських міст. Загальна сума іноземних інвестицій становить тут 22 млрд. дол. Через вільні економічні зони реалізується 2/3 зовнішньоторгівельного обороту Китаю.


1. Курсовая Максимізація прибутку фірми-монополіста в короткостроковому і довгостроковому періоді
2. Курсовая на тему Политико правовое учение Ж Ж Руссо 1712 1778 гг
3. Курсовая Розробка конструкції та технічне обрунтування темброблоку
4. Контрольная работа на тему Анатомия человека 5
5. Курсовая Технологія виготовлення керамичної черепиці
6. Лекция на тему Теорія споживання Мілтона Фрідмена
7. Реферат Анализ системы управления Великолукской маслосырбазы
8. Реферат на тему Genetically Altered Food Essay Research Paper Environmental
9. Сочинение на тему Человека ведут на плаху
10. Реферат на тему Snowmobile Engine Essay Research Paper Ryan PoulosEnglish