ЕКОНОМІЧНЕ СТАНОВИЩЕ УКРАЇНИ

В КОНТЕКСТІ ЕКОНОМІЧНОЇ БЕЗПЕКИ

 

Основними причинами глибокої економічної кризи в Україні є відсутність моделі трансформації економіки на ринкових засадах, яка б відповідала специфіці нашого суспільства, а також відсутність надійної системи економічної безпеки, яка б сприяла створенню самодостатньої, конкурентоспроможної, соціально спрямованої економіки та забезпечила б її захист від зовнішніх і внутрішніх деструктивних впливів.

Досі не визначено систему індикаторів економічної безпеки та їх порогові значення, вихід за межі яких веде до руйнівних процесів в економіці. Відповідно не запроваджено і моніторинг стану економіки на підставі зазначених індикаторів. Не здійснюється моделювання ситуацій та вироблення механізмів попередження негативних явищ в економіці.

Негативно впливає на забезпечення економічної безпеки відсутність чітко встановлених "правил гри", тобто відповідної законодавчої бази ринкових перетворень. Відсутність правової системи ринкового регулювання сприяла криміналізації економіки та її переходу в "тінь".

Як свідчить практика, застосування (за рекомендаціями міжнародних фінансових організацій) моделі "шокової терапії" без урахування особливостей України, зокрема використання традиційних для розвиненої ринкової економіки монетарних механізмів, не могло не призвести до руйнації вітчизняної промисловості, шаленого зростання цін та інфляції, катастрофічного зниження добробуту населення, руйнування прошарку людей з середнім достатком, криміналізації суспільства, гіперзростання "тіньової" економіки.

Спроби досягнення в Україні фінансової стабілізації та подавлення інфляції суто монетарними засобами призводять до формування особливого типу боргової економіки, коли всі заборгували всім, а всі разом заборгували міжнародним фінансовим організаціям та окремим країнам.

Негативні наслідки "шокової терапії" є не лише результатом несумісності монетарної теорії з реаліями вітчизняної економіки, але й невизначеності самої економічної політики в Україні. Звичайно, було б не зовсім правильно стверджувати, що в Україні жорстко дотримуються лише монетаристських підходів, на яких грунтується згадана модель, бо в цьому разі в економіці вже давно настав би повний колапс. Але оскільки частково зберігається державне регулювання, субсидії тощо, то спад виробництва останнім часом вдалося дещо стримати. Однак поки що відсутня така модель економічних реформ, яка б ураховувала національні особливості, наявний економічний потенціал, відповідала б національним інтересам України та її ролі у світовому розподілі праці й отримала широку підтримку в суспільстві.

Якщо взяти такий важливий індикатор економічної безпеки, як валовий внутрішній продукт (ВВП), що яскраво характеризує ефективність економічної системи, то він становив у 1996 р. 42,2 % від рівня 1990 р. Зниження ВВП почалося в Україні з 1990 р. Так, у 1991 р. порівняно з попереднім роком ВВП скоротився на 8,7 %, в 1992 р. – на 9,9 %, в 1993 р. – на 14,2 %, в 1994 р. – на 22,9 %, в 1995 р. – на 12,2 % і в минулому році – на 10 %. Такий катастрофічний спад не спостерігався навіть за часів великої депресії 1929-1933 рр. у США. Однак тут слід зазначити, що статистичні дані України поки що не передбачають коригування ВВП та інших макропоказників з урахуванням "тіньової" економіки, що призводить до їх викривлення і хибного уявлення про справжній стан в економіці.

Порівняно з країнами СНД, де в 1996 р. обсяги ВВП знизилися в середньому на 6 %, в Україні, окрім Таджикистану (який фактично перебуває в стані війни), відбувся найбільший спад цього показника. Також в Україні спостерігається один з найбільших темпів спаду обсягів виробництва промислової продукції і товарів народного споживання. Зазначена ситуація негативно позначається на забезпеченні економічної безпеки України та зміцненні її міжнародного становища.

Частка проміжного споживання у валовому випуску товарів і послуг становила в 1996 р. 58,8 %, і хоча й відбулося незначне скорочення цього показника на 0,3 % порівняно з 1995 р., однак доволі високий його рівень протягом 1990-1996 рр. свідчить про вкрай недосконалу структуру виробництва, зростання цін на паливно-енергетичні ресурси, матеріали тощо.

Спостерігається таке негативне явище, як зниження питомої ваги нагромадження основного капіталу і збільшення частки приросту оборотних коштів. Це свідчить про скорочення інвестиційних можливостей держави та скрутне становище на підприємствах.

Зношеність основних фондів у багатьох галузях досягла критичного рівня і не компенсується новими капітальними вкладеннями, що призводить до технологічного відставання. Коефіцієнт вибуття основних фондів є дуже незначним і становить близько 2 %, оскільки середній строк служби основних фондів є занадто великим і набагато перевищує цей показник у розвинених країнах.

Протягом останніх років на тлі значного спаду виробництва сталися негативні структурні зміни. Якщо в 1990 р. частка базових галузей (електроенергетика, чорна металургія, паливна промисловість) становила близько 20 % промислового виробництва, що відповідає показникам розвинених країн, то вже в 1996 р. цей показник збільшився до 46,7 %, зокрема для підприємств чорної металургії – 21,9 %, паливної промисловості – 12,1 %, електроенергетичної – 12,7 %. У загальному обсязі промислового виробництва в 1996 р. порівняно з 1990 р. збільшилися частки таких галузей, як електроенергетика – майже в 4 рази, паливна промисловість — у 3 рази та чорна металургія – у 2 рази. Водночас частка машинобудування зменшилася у 2 рази, а легкої промисловості – у 5 разів. Співвідношення між видобувними та переробними галузями становило відповідно 16 % і 69 %. Тобто відбувається руйнування тих галузей, заради розвитку яких великою мірою і повинні працювати електроенергетика, паливна промисловість, чорна металургія. Таким чином, в Україні зростає частка виробництва проміжної продукції.

Зростання питомої ваги найбільш енергомістких галузей, що виробляють проміжну продукцію, та істотне зменшення частки галузей, що виробляють кінцеву продукцію, свідчить про відсутність системного підходу до здійснення структурної перебудови економіки і створює значну загрозу економічній безпеці України. Усунення цих диспропорцій вимагає активної участі держави.

Енергоємність ВВП зросла за період з 1990 по 1996 рр. у 1,34 разу і становила 4221 тонну умовного палива на 1,0 млн грн. ВВП. Рівень енергоспоживання на душу населення порівняно з показником ВВП на душу населення становив в Україні 4,7 одиниці, в той час коли у Франції – 0,18, Німеччині – 0,16.

Особливу загрозу економічній безпеці України становлять нині деградація промислового і науково-технічного потенціалів. За останні 5 років виробництво в цілому скоротилося більш ніж у два рази, а в окремих галузях – значно більше. Зокрема, обсяги промислового виробництва в 1996 р. зменшилися порівняно з попереднім роком на 5,1 %.

Майже у всіх галузях і регіонах України понад три чверті підприємств скоротили в 1996 р. порівняно з 1995 р. випуск промислової продукції, а кожне третє підприємство – більш як наполовину. Значний спад виробництва відбувся на підприємствах промисловості будівельних матеріалів (на 34,2 %), машинобудування та металообробки (на 26,6 %). Водночас слід відзначити, що відбувся приріст продукції в чорній і кольоровій металургії – відповідно на 11,9 % і 8 % і вперше з 1990 р. спостерігалося зростання виробництва кінцевих видів продукції чорної металургії.

Вкрай напруженою залишається ситуація в машинобудівному комплексі, де в 1996 р. скоротилося порівняно з 1995 р. виробництво 103 із 121 основних видів продукції. Протягом 1996 р. не зроблено жодного магістрального електровоза, випуск вантажних автомобілів зменшився на 69,6 %, легкових автомобілів – на 88,2 %, автобусів і тролейбусів – відповідно на 52,2 % і 59,4 %, а основних видів сільськогосподарської техніки – від 23,3 % до 97,1 %.

На тлі деградації власного виробництва сільськогосподарської техніки під іноземні кредити було закуплено значну кількість зарубіжної техніки, що прив'язує аграрний сектор до іноземного товаровиробника і нищить власне сільськогосподарське машинобудування.

Скороченням випуску продукції машинобудування скористалися іноземні фірми, які починають посідати чільне місце на українському ринку, закріплюючись на перспективу.

Причинами вкрай незадовільної роботи промисловості є низька конкурентоспроможність значної частини вітчизняної продукції, постійна нестача коштів, криза платежів, особливо заборгованість по зарплатні, низький рівень структурної перебудови, імпорт продукції, яка може вироблятися на підприємствах України, податковий тиск, низька продуктивність праці, безвідповідальність за виконання завдань з боку значної частини керівників підприємств, втрата керованості державним сектором економіки тощо.

Залишається низькою питома вага виробництв із замкненим циклом, що вкрай негативно позначається на забезпеченні економічної безпеки України.

Спостерігається значна затовареність на складах виробничої продукції, що пов'язано з труднощами її реалізації внаслідок низької конкурентоспроможності та низької платоспроможності споживачів. Так, на складах підприємств на кінець 1996 р. знаходився більш як дворічний випуск верстатів з ЧПУ, майже дворічний випуск великих електромашин, ковальсько-пресових машин і кранів мостових електричних.

Відбувся значний спад випуску продукції в галузях наукомісткого виробництва. Відсутність державної підтримки наукомістких, технологічно розвинених галузей сприяє завоюванню вітчизняного внутрішнього ринку іноземними конкурентами і негативно впливає на стан забезпечення економічної безпеки.

В 1996 р. із-за нестабільності фінансового стану промислових підприємств спостерігався подальший спад науково-технічної та інноваційної діяльності. Так, понад 80 % підприємств не виконували роботи, спрямовані на підвищення технічного рівня виробництва та продукції, лише 2 із 100 обстежених підприємств займалися комплексною механізацією та автоматизацією виробничих процесів, тільки кожне п'ятнадцяте підприємство впроваджувало прогресивні технологічні процеси.

Особливо слід наголосити на необхідності збереження й ефективного використання наукового потенціалу, зосередженого в оборонно-промисловому комплексі.

Натомість в Україні оборонний потенціал з кожним роком зменшується. Практично майже не фінансуються науково-дослідні та дослідно-конструкторські роботи. Надзвичайно мізерні кошти виділяються на закупівлю сучасної військової техніки та озброєнь. Україна витрачає нині на оборону близько 3,5 % від загальної суми витрат державного бюджету і спостерігається тенденція до зменшення цього показника.

Світовий досвід свідчить, що сфера оборони є не тільки споживачем національного продукту, але і його творцем. Адже виконання замовлень для потреб оборони – це інвестиції в такі галузі, як машинобудування, радіоелектроніка, легка і харчова промисловості та інші. Вкрай незадовільно використовується експортний потенціал воєнно-промислового комплексу. В той же час розвинені країни, які витіснили Україну з традиційних ринків озброєнь, виділяють їй у вигляді кредитів валюту, яку вона могла б заробляти сама за рахунок експорту озброєнь. Оскільки виробничі можливості воєнно-промислового комплексу України значно перевищують власні оборонні потреби, то вихід на світовий ринок озброєнь має надзвичайно важливе значення для розвитку національної економіки, збереження та розвитку науково-технічного потенціалу.

Слід зазначити, що протягом п'яти років незалежності України практично не здійснювалась науково-обгрунтована структурна перебудова економіки, без чого взагалі немає сенсу говорити про забезпечення економічної безпеки. Окремим структурним змінам був притаманний, як правило, безсистемний, спонтанний характер.

Спостерігається погіршення стану справ у капітальному будівництві. Підприємствами й організаціями всіх форм власності в 1996 р. освоєно капітальних вкладень на 20 % менше ніж у 1995 р. Централізовані капітальні вкладення скоротилися порівняно з попереднім роком на 44 %. На погіршення стану справ у капітальному будівництві впливало зниження господарської активності, низькі фінансові можливості суб'єктів господарювання і обмеженість власних коштів забудовників, дефіцит державного і місцевого бюджетів.

Відзначається нестабільністю ситуація в паливно-енергетичному комплексі, що негативно впливає на забезпечення енергетичної безпеки України. Незважаючи на те, що в 1996 р. порівняно 1995 р. одержано незначний приріст видобутку нафти (0,2 %) і газу (1,4 %), в цілому видобуток первинних енергоносіїв у перерахунку на умовне паливо скоротився на 10,8 %. Зменшилося також у 1996 р. виробництво електроенергії тепловими і гідроелектростанціями відповідно на 16,8 % і 13,0 %. Водночас зросло на 12,8 % виробництво електроенергії на атомних електростанціях, питома вага якої у загальному обсязі електроенергії склала 44 % проти 37 % у 1995 р.

Нафтопереробні підприємства в 1996 р. переробили лише 13,5 млн тонн нафти, що на 20,1 % менше, ніж у 1995 р. У глибокій кризі опинилася також вугільна промисловість, де допущено зниження видобутку вугілля на 16 %.

Таким чином, ситуація, що склалась у паливно-енергетичному комплексі не сприяє зменшенню енергетичної залежності України і негативно впливає на забезпечення економічної безпеки. Використання Росією свого монопольного становища у сфері поставок в Україну енергоносіїв як важеля впливу на Україну вимагає вжиття адекватних заходів. Однак досі залишаються не укладеними угоди щодо поставок в Україну нафти з джерел, альтернативних російським.

Слід зазначити, що Україна є найбільшим у світі імпортером природного газу, посідає третє місце за обсягом його використання і перше місце за споживанням на душу населення. Гіпертрофована структура споживання паливно-енергетичних ресурсів із завищеною часткою газу та величезною марнотратністю в цій сфері негативно впливає на забезпечення енергетичної безпеки України. Однак, незважаючи на загрозливий стан вітчизняного паливно-енергетичного комплексу, наукова думка в Україні недостатньо зосереджена на розробці актуальних питань енергетичної безпеки.

Нині плата Україні російською стороною за транзит однієї тисячі кубометрів газу на 100 кілометрів становить 1,75 дол. США, що менше, ніж в інших європейських країнах. Так само надзвичайно мізерна плата за зберігання російського газу в підземних газосховищах України. Одночасно Україна розраховується за всі енергоносії, в тому числі і за газ, за світовими цінами. Такий ціновий диспаритет сприяє зростанню заборгованості України за імпорт природного газу. До того ж облік надходження імпортованого в Україну газу здійснюється практично на російській стороні кордону, що не сприяє забезпеченню належного контролю за обсягами його надходження. Нездатність українського уряду відстояти національні інтереси щодо належної оплати Росією наданих їй транзитних послуг призводить до того, що Україна опинилась у ролі хронічного боржника Росії. Так, станом на 1.09.96 р. борг України за поставлений їй у минулому році газ склав 1,828 млрд дол. США (1,120 млрд дол. США – Росії, 0,708 млрд дол. США – Туркменистану).

За п'ять років незалежності Української держави практично нічого не зроблено для здійснення диверсифікації джерел і шляхів постачання в Україну нафти і газу. Вкрай незадовільно здійснюється будівництво нафтового терміналу поблизу Одеси. Зволікання з введенням у дію цього стратегічного об'єкта слід розглядати як підрив національної безпеки і вживати відповідних заходів.

Викликає стурбованість абсолютна залежність України від поставок з Росії палива для українських атомних електростанцій. На закритому міжнародному тендері, що відбувся на початку 1996 р. і де вирішувалося питання вибору партнера для створення в Україні спільного підприємства по виробництву ядерного палива для АЕС, перевага була надана російському АО "Концерн ТВЕЛ", пропозиції якого зводяться практично до модернізації існуючих виробничих потужностей у Росії із залученням українського капіталу і технологій, що залишає виготовлення основних компонентів ядерного палива за межами України. Національні інтереси України вимагають перегляду такого рішення, яке не відповідає вимогам національної безпеки. Адже ж зрозуміло, що абсолютно недопустимо монопольно залежати від Росії щодо поставок головних стратегічних енергоресурсів – газу, нафти і ядерного палива.

Якщо ще не так давно Україна була експортером електроенергії, то нині змушена навіть частково імпортувати її з Росії для забезпечення стабільності частоти в українській енергосистемі. Через занижену частоту в українській енергосистемі колишні країни-імпортери Східної Європи прийняли рішення про підключення їх до енергосистеми Західної Європи, що загрожує Україні втратити традиційний ринок експорту електроенергії. Збільшення виробництва електроенергії і доведення до необхідного рівня частоти в українській енергосистемі дало б можливість забезпечити її паралельну роботу із енергосистемою східноєвропейських країн, сприяло б стабільному експорту української електроенергії та транзиту російської електроенергії, а також збільшенню валютних надходжень до Державного бюджету України. Нині ж криза платежів паралізує роботу енергетичної галузі, в практику ввійшло відключення від електроенергії цілих регіонів, що негативно впливає на роботу і завдає значних збитків сільському господарству, промисловим підприємствам, установам освіти, культури, медицини та покриває безпросвітнім мороком міста і села України, посилюючи й без того напружену соціальну ситуацію в суспільстві.

Особливо негативно позначається на забезпеченні економічної безпеки ситуація на ринку енергоносіїв. Нині Україна імпортує щорічно енергоносіїв на суму приблизно 15 млрд дол. США, що не врівноважується експортними поставками з України і призводить до дефіциту платіжного балансу зовнішньоекономічної діяльності.

Слід зазначити, що ринки товарів, які виробляються базовими галузями, перетворилися на придатки ринку енергоносіїв. Запровадження бартерних відносин і робота на давальницьких умовах практично виключили виробників з ринкових відносин. Прикриваючись гаслами "захисту національного товаровиробника" та "розвитку ринкових відносин", урядовці різних рівнів, нехтуючи національними інтересами і законом, активно підтримують комерційні структури, діяльність яких на ринку енергоносіїв відзначається антиринковим характером, зате приносить цим структурам та їх покровителям величезні дивіденди. Таким чином, замість ринкової економіки з розвинутими товарно-грошовими відносинами, в Україні утверджується економіка товарних відносин, що веде до спаду виробництва, кризи платежів, зменшення надходжень до Державного бюджету і поглиблення економічної кризи.

Чинним законодавством досі не врегульовані відносини між суб'єктами ринку енергоносіїв. Нині принципи функціонування на цьому ринку встановлюються на основі "неформальних" стосунків суб'єктів підприємницької діяльності з представниками урядових структур, що, звичайно, створює умови для зловживання і корупції. До того ж згідно з чинним законодавством різного роду спільні підприємства, які діють на ринку енергоносіїв, тривалий час були звільнені від сплати податку на прибуток, чого не спостерігалося, мабуть, у жодній країні, а звідси і мільярдні збитки для бюджету. Так само законодавче закріплення пільгових умов для імпортерів нафтопродуктів сприяло деградації нафтопереробної промисловості, яка не отримує сирої нафти.

Особливо криміналізований ринок газу. Відсутність енергетичної біржі не дає можливості зробити тут прозорими операції купівлі-продажу. Завдяки протекціонізму з боку урядовців відбулася монополізація цього ринку недержавними структурами. Так, нещодавно було створено з порушенням законодавства Український газоресурсний консорціум, якому державою надано право здійснювати контрольні функції на ринку газу.

Надання дозволу суб'єктам підприємницької діяльності недержавної форми власності постачати енергоресурси та електроенергію для ліквідних підприємств, комунально-побутових потреб і бюджетних організацій ставить їх у привілейоване становище та призводить до паразитування зазначених суб'єктів за рахунок місцевих і Державного бюджетів. Водночас суб'єктам підприємницької діяльності державної форми власності нав'язали неліквідних споживачів, в результаті чого вони задихаються від кризи платежів. Тому в інтересах держави було б доцільно надати право обслуговувати бюджетні організації і комунально-побутову сферу лише цим суб'єктам.

Значно впливає на економічну безпеку України негативний стан у сільському господарстві. У 1996 р. валова продукція сільського господарства зменшилася порівняно з 1995 р. на 9,0 %. Це значно більше середньорічного темпу зниження виробництва сільськогосподарської продукції, який за 1991-1995 рр. становив 5,4 %.

У 1996 р. в Україні одержано 24,5 млн тонн зерна, що на 9,4 млн тонн менше відповідного періоду 1995 р., а урожайність зернових культур становить 19,6 центнера з гектара. Зібраний у 1996 р. врожай зернових культур є навіть дещо менший відповідного врожаю в Україні в передвоєнний 1940 р. (без урахування Закарпатської області) і найнижчий за останні 32 роки.

На початок 1997 р. державне замовлення по заготівлі зерна було виконано лише на 80 % і складало 4 млн тонн.

На врожайність 1996 р., окрім відомої засухи у південних областях, не могло не вплинути порушення технологій при сівбі близько 60 % площ озимини. Під зернові культури практично не вносилися мінеральні добрива, використання яких з 1990 р. зменшилося в 6 разів. Водночас експорт мінеральних добрив зріс лише за січень-липень 1996 року на 120 %.

Недостатня увага приділяється розвитку вітчизняного насінництва. В Україні не вистачає високоякісних сортів насіння, а тому доводиться частково завозити його з інших країн, витрачаючи для цього вкрай обмежені валютні кошти. Фактично не створюються передбачені законодавством державні страхові запаси насіння.

Держава значною мірою втратила вплив на ринки таких стратегічних продуктів, як цукор, олія, спирт, горілка, що негативно вплинуло також і на виконання деяких міжнародних угод. Якщо у 1990 р. ці продукти вироблялися тільки з сировини державних ресурсів і їх ринок був фактично під контролем держави, то в 1995 р. на давальницьких умовах було вироблено 81,7 % цукру, 95 % – олії, 89 % – спирту, близько 50 % – горілки.

Вкрай напружена ситуація склалась у тваринництві, де обсяги продукції останнім часом скоротилися більш ніж на 40 %. За 1995 р. загинуло 700 тис. голів великої рогатої худоби, що дорівнює кількості худоби у Вінницькій або Хмельницькій областях, 2,3 млн голів свиней, що перевищує поголів'я цих тварин у Вінницькій, Дніпропетровській, Полтавській і Харківській областях разом узятих. Станом на 1.01.97 р. у колективних і міжгосподарських сільськогосподарських підприємствах та радгоспах відбулося зменшення порівняно з початком 1996 р. поголів'я великої рогатої худоби – на 16 %, у тому числі корів – на 12 %, свиней – на 24 %, овець та кіз – на 37 %, птиці – на 37 %. Із-за безконтрольності з боку уряду велика рогата худоба масово вивозилася за безцінь в інші країни, що завдало державі значних збитків та істотно зменшило поголів'я, для відтворення якого потрібні роки.

В цілому ж в Україні за останні п'ять років виробництво молока зменшилося на 50 %, м'яса – на 67 %, яєць – на 59 %. У кризовому стані знаходяться державні тваринницькі комплекси, птахофабрики. В першому півріччі 1996 р. фактично припинила існування половина птахофабрик. Одночасно на тлі занепаду вітчизняного птахівництва масово завозяться з інших країн куряче м'ясо, часто-густо неякісні концентрати курячих супів тощо.

У рослинництві і тваринництві втрачається генетичний потенціал, знижується врожайність сільськогосподарських культур і продуктивність тварин.

Земельна реформа здійснюється в Україні з численними порушеннями чинного законодавства, особливо з боку місцевих органів влади. На 1.01.96 р. було створено 35,4 тис. фермерських господарств. Однак у їхньому користуванні перебуває лише 2,0 % сільськогосподарських угідь. На низькому рівні фермери забезпечені сільськогосподарською технікою, мінеральними добривами, що не сприяє ефективному розвитку цього важливого сільськогосподарського сектора. В той же час продукція приватного сектора становить 53 % від загального обсягу виробництва сільськогосподарської продукції, зокрема молока – 51,5 %, м'яса – 57,3 %, картоплі – 95 %, овочів – 81,5 %.

Значна частина сільськогосподарської техніки агропромислового комплексу відпрацювала амортизаційні строки і потребує списання. Внаслідок різкого зростання цін та низької купівельної спроможності сільськогосподарських товаровиробників у 1993-1995 роках проти 1990 р. зменшилася в 30 разів закупівля автомобілів, у 10 разів – зернозбиральних комбайнів, у 2,1 разу – пально-мастильних матеріалів, у 4,5 разу – мінеральних добрив.

Негативно впливає на розвиток сільського господарства та його входження в ринок відсутність цінового паритету на сільськогосподарську та промислову продукцію. Так, з 1991 по 1996 рік оптові ціни на промислову продукцію, що споживало сільське господарство, зросли у 288 тисяч разів, а ціни на сільськогосподарську продукцію – лише у 60 тисяч.

У важкому стані опинилися переробні галузі. Технічна оснащеність харчової промисловості не відповідає вимогам часу, а значна кількість вітчизняних продовольчих товарів виявилась неконкурентоспроможна. Підриває розвиток цієї галузі неконтрольоване завезення іноземних товарів, які в достатній кількості можна виготовляти в Україні.

Криза сільськогосподарського виробництва поєднується з катастрофічним занепадом багатьох українських сіл. За останні 5 років природне скорочення сільського населення становило півмільйона людей. Спостерігається тенденція до старіння сільського населення. Досі в 14 тисячах сіл немає шкіл. До того ж кожна п'ятнадцята школа перебуває в аварійному стані, а чверть їх потребує капітального ремонту.

Негативно впливає на забезпечення економічної безпеки хибна практика несвоєчасного прийняття Державного бюджету України. Бюджетна політика недостатньо враховує національні інтереси, стратегію економічного розвитку держави. Нераціонально використовуються кошти Державного і місцевих бюджетів. Спостерігається зростання контролю над бюджетом і в цілому фінансовою політикою в Україні з боку міжнародних фінансових організацій.

У 1996 р. дефіцит державного бюджету України склав 3625 млн грн., що становить 4,5 % валового внутрішнього продукту. Основними причинами невиконання доходів бюджету є зниження обсягів виробництва продукції, погіршення розрахунково-платіжної дисципліни і зростання заборгованості підприємств перед бюджетом, значні обсяги бартерних операцій. Практично скорочення дефіциту бюджету в 1996 р. великою мірою досягнуто за рахунок тривалих затримок з виплатою заробітної платні та інших соціальних виплат. Насправді ж прихований дефіцит становив за два останні роки близько 10 млрд грн.

Протягом 1996 р. криза платежів набула загрозливих масштабів. Дебіторська заборгованість на кінець року збільшилася порівняно з початком року у 2,62 разу і становила 51,4 млрд грн., а кредиторська заборгованість збільшилась відповідно у 2,4 разу і становила 76,8 млрд грн.

Загальна сума прострочених платежів підприємств і організацій зросла за 1996 р. в 1,8 разу і становила на 1.01.97 р. 20,51 млрд грн. Діяльність підприємств і організацій характеризувалася зростанням витрат на виробництво продукції (робіт, послуг) та зниженням рівня рентабельності, що призвело до погіршення фінансового стану.

Останніми роками зросла кількість підприємств і організацій, які працюють збитково. Якщо у 1995 р. збитковим було кожне п'яте підприємство, то у 1996 р. – кожне третє. У промисловості працювало збитково 29 % підприємств, якими допущено понад 1,7 млрд грн. збитків, у сільському господарстві – 52 %, що становить 1,2 млрд, грн. збитків. Прибуток підприємств і організацій зменшився за 1996 р. на 25 %.

Негативно впливає на забезпечення економічної безпеки прискорення темпів зростання готівки поза банками. За 1996 р. вона зросла на 1418 млн грн. або на 54 %, що призвело до зростання її частки в загальному обсязі грошової маси з 37,8 % на початок року до 43,1 % на кінець року, а готівки в національній валюті – з 49 % до 52,9 %. Тобто нині більше половини всіх коштів у національній валюті існує в готівковій формі і обертається поза банківською сферою. Падіння за останні 6 років рівня монетизації валового внутрішнього продукту більш ніж у 5 разів означає згортання грошових відносин, що негативно позначається на діловій активності і в цілому на економічній ситуації в Україні.

В 1996 р. спостерігався процес зменшення питомої ваги довгострокових кредитів, наданих комерційними банками. Станом на 1.01.97 р. вона становила 10,9 % загальної суми проти 12 % на початок 1996 р.

Резервні активи України становили на кінець 1996 р. незначну суму і спроможні були забезпечити фінансування імпорту товарів і послуг лише на 3,5 тижні, в той час коли в світовій практиці достатнім вважається такий рівень резервів, який покриває трьохмісячний обсяг імпорту.

Складною залишається ситуація із забезпеченням зовнішньоекономічної безпеки України. В 1996 р. обсяг зовнішньої торгівлі товарами становив 32,3 млрд дол. США і збільшився порівняно з попереднім роком на 14,5 %. Однак, якщо експорт збільшився на 10,5 % і досягнув 14,1 млрд дол. США, то імпорт – на 17,9 % і досягнув 18,2 млрд дол. США. Коефіцієнт покриття імпорту експортом склав 0,95.

Обсяг торгівлі з країнами СНД і Балтії становив 19,9 млрд дол. США, в тому числі експорт – 7,6 млрд, імпорт – 12,3 млрд дол. США. Негативне сальдо – 4,7 млрд дол. США склалося за рахунок торгівлі з Російською Федерацією – 3,3 млрд дол. США і Туркменистаном – 1,3 млрд дол. США. Водночас з країнами так званого далекого зарубіжжя склалося позитивне сальдо – 0,5 млрд дол. США.

Найбільший обсяг зовнішньої торгівлі України припадає на Російську Федерацію. Зокрема, експортні поставки склали 38,7 %, а імпортні надходження – 48 % від їх загального обсягу. Така одновекторність географічного спрямування величезних обсягів зовнішньоторговельного обороту України не сприяє забезпеченню її економічної безпеки.

Як і в попередні роки товарна структура експорту формувалася за рахунок поставок чорних металів та виробів з них (30 %), продукції хімічної промисловості (12 %), харчової промисловості (10 %), мінеральних продуктів (9 %). Таким чином, існуюча структура експорту негативно впливає на структурну перебудову економіки, поглиблює її технологічне відставання і сприяє деіндустріалізації держави та перетворенню її на сировинний придаток розвинутих країн.

Мінеральне паливо, нафта і нафтопродукти та газ, тобто продукти критичного імпорту, які надходять переважно з Російської Федерації, складають 50,3 % від загального імпорту товарів. Така ситуація негативно позначається на забезпеченні енергетичної безпеки України.

Обсяг обороту послуг становив 5,5 млрд дол. США або 14,6 % від загального обсягу зовнішньої торгівлі України в 1996 р. (в 1995 р. відповідно 3,2 млрд дол. США, або 10,2 %). Найбільша частка в загальному обороті послуг припадає знову ж таки на Російську Федерацію (66 %).

Незважаючи на визнання Європейським Союзом України як країни з "перехідною економікою", США, з якими проголошено "стратегічне партнерство", досі вважають Україну як країну з "централізованою економікою", що не сприяє розвитку рівноправної, взаємовигідної торгівлі між двома країнами. До того ж, у кінці минулого року в США розпочалося антидемпінгове розслідування проти українського сталепрокату, що стало приводом для антидемпінгових розслідувань і в деяких інших країнах. Також США домоглися від України "добровільних обмежень" у поставках швейних виробів.

Посилення боргової залежності України негативно позначається на забезпеченні її економічної безпеки. Станом на 1.01.1997 р. державний зовнішній борг України сягнув 8,839 млрд дол. США і збільшився за минулий рік на 622,0 млн дол. США (зокрема, міжнародним фінансовим організаціям – 3,3 млрд дол. США, Росії і Туркменистану – 4,2 млрд дол. США). Витрати на обслуговування державного зовнішнього боргу становили в 1996 р. 1,11 млрд дол. США. Водночас в 1997 р. ці витрати збільшаться на 280,2 млн дол. США.

Викликає стурбованість значна сума заборгованості (186,1 млн дол. США на 01.01.1996 р.) перед Державним бюджетом підприємств, які отримали іноземні кредити під гарантії уряду України.

Загальний обсяг іноземних інвестицій в Україну становив на початок 1997 р. 1,36 млрд дол. США. Доволі малі обсяги інвестицій свідчать про те, що іноземні інвестори продовжують сприймати Україну як країну з високими ризиками. До того ж переважне спрямування іноземних інвестицій у сферу внутрішньої і зовнішньої торгівлі (33 % від загального обсягу) і зниження порівняно з попереднім роком їх частки у машинобудуванні і металообробці (10 %) не сприяє здійсненню раціональної структурної перебудови вітчизняної економіки.

Натомість Україна, перебуваючи в умовах інвестиційного голоду, продовжує інтенсивне інвестування іноземних держав, куди за даними експертів щорічно нелегально експортується капітал на суму 3-5 млрд дол. США.

Викликає занепокоєння подальше зниження життєвого рівня населення, що також негативно впливає на стан забезпечення економічної безпеки. Внаслідок перевищення темпів інфляції над зростанням заробітної платні, реальна заробітна платня зменшилася за 1996 р. на 13,8 %. Реальні грошові доходи населення знизилися за період з 1991 по 1996 рр. майже у 5 разів.

Значно зросла загроза економічній безпеці із-за посилення диференціації доходів найбагатших і найбідніших верств населення, що не йде в жодне порівняння з ситуацією в розвинених країнах. Замість того, щоб урахувати при здійсненні соціальної політики кращий світовий досвід, коли під час трансформації економіки тягар реформ більш-менш рівномірно розподіляється між усіма прошарками населення, що сприяє консолідації нації і успіхові реформ, в Україні пішли хибним шляхом перерозподілу національного багатства на користь незначного прошарку так званих "нових українців". Отже, бідність в Україні стає реальною загрозою її національній безпеці.

Спостерігається швидке зростання чисельності незайнятого населення. Згідно з офіційними даними в 1996 р. число безробітних збільшилося порівняно з попереднім роком у 2,8 разу і станом на 1.01.1997 р. досягнуло 351,1 тис. чоловік або 1,3 % працездатного населення. Однак, насправді масштаби безробіття значно більші. Лише протягом січня-вересня 1996 р. близько 3,5 млн працівників було відправлено у безоплатну відпустку без збереження заробітної плати, а більше мільйона було зайнято неповний робочий день (тиждень).

Також негативно позначаються на забезпеченні економічної безпеки тривалі затримки з виплатою заробітної платні та інших соціальних виплат, що набрали останнім часом загрозливих масштабів. На початок 1997 р. загальна сума заборгованості по заробітній платні 12,5 мільйонам працівникам становила майже 17,5 % фонду заробітної платні, нарахованої всім працівникам з початку 1996 р. До того ж, у зв'язку з кризовим фінансовим станом підприємств розрахунки з працівниками нерідко здійснюються власною продукцією. Так, у 1996 р. виплачено продукцією в натурі в рахунок заробітної платні 1108 млн грн., що становить майже 10 % від суми фактично виплаченої заробітної платні.

Викликає стурбованість зростання диспропорцій в соціально-економічному розвитку східної і західної частин України. Зокрема, дещо погіршилася ситуація в західному регіоні. Зазначені регіональні диспропорції негативно впливають на стан забезпечення економічної безпеки України і створюють загрозу її територіальній цілісності.

Вкрай негативно впливає на забезпечення економічної безпеки України зростання "тіньової" економіки, обсяги якої за експертними оцінками сягають близько 60 % ВВП. "Тіньова" економіка є економічною базою для антидержавних дій, корупції, організованої злочинності. Непослідовна економічна політика сприяє посиленню так званої "тінізації" виробництва. Нині в "тіні" тією чи іншою мірою працюють практично всі підприємницькі структури. Слід зазначити, що держава спонукає шукати порятунку в "тіньовій економіці" мільйони робітників, селян і службовців, яких насильно відправлено в безоплатні відпустки, або ж яким місяцями затримують виплату заробітної платні, поставивши їх на межу виживання.

Справжнім національним лихом стала корупція, що пронизує всі ешелони влади. Здирництво вітчизняних чиновників повною мірою пізнали на собі не лише українські громадяни, а й іноземні інвестори, які неодноразово висловлювали публічно з цього приводу своє обурення. До того ж такі чиновники-корупціонери, на яких іноземні спецслужби здебільшого мають відповідний "компромат", легко стають їхніми агентами з метою впливу на прийняття важливих політичних та економічних рішень в інтересах іноземних держав.

Загрозливих масштабів набула злочинність у сфері економіки. З виявлених у 1996 р. 61 тис. економічних злочинів 18,6 тис. припадає на розкрадання державного і колективного майна, 3,9 тис. – у фінансово-кредитній системі, 859 – у зовнішньоекономічній діяльності, 1,9 тис. – фактів хабарництва. На 48,7 % порівняно з 1995 р. зросло виготовлення та збут підроблених грошей чи цінних паперів. Їх число досягнуло 2,8 тис. випадків.

Часто з порушенням законодавства здійснюється приватизація майна, що завдає державі значних збитків. Держава віддала на відкуп комерційним структурам, до того ж із значною часткою іноземного капіталу, ринок енергоносіїв, який вони монополізували і криміналізували.

В збереженні існуючої економічної ситуації України об'єктивно зацікавлена та частина бізнесу та регіонально-кланових угруповань, які будують своє благополуччя на аномаліях української економіки і панічно бояться її нормалізації, оскільки це покладе край пограбуванню ними національних багатств України.