Реферат на тему:

“Виробництво зерна, хлібопродуктів

і кормів на Україні: проблеми і перспективи”

Мета роботи

Метою роботи є дослідити ринок зерна, хлібопродуктів, кормів, та запропонувати варіанти вирішення проблем, які там існують. Дослідження провести, проаналізувавши можливості на регіональному та глобальному ринку.

Постановка проблеми

На українському ринку зерна існують наступні проблеми:

• Виробляється об’єм, набагато більший від потрібного для забезпечення хлібом і хлібопродуктами населення, і кожного року після жнив експортується велика кількість зерна за низькими цінами одразу після жнив, а потім пізніше імпортується за набагато вищими цінами.

• Заборона перевозити зерно з одного регіону України в інший. Тому в деяких областях існує суттєвий надлишок, а в деяких – нестача.

• Непередбачуваність і необгрунтованість політики держави в сфері стимулювання ринку зерна. Яскравим прикладом цього є Указ №832 "Про невідкладні заходи щодо стимулювання виробництва та розвитку ринку зерна в Україні", який був підписаний 29 липня 2000 року Президентом Леонідом Кучмою. Указ викликав критику з боку трейдерів, що займаються продажем зерна, та чисельних донорських організацій як двобічного, так і багатобічного характеру. Вони були занепокоєні тим, що положення Указу № 832 свідчать про те, що особи, які розробляють сільськогосподарську політику в Україні, відступають від своїх зобов'язань щодо проведення ринкової реформи на українському ринку зерна. У своєму листі до Заступника Голови Адміністрації Президента пана Гайдуцького від 17 липня 2001 року Постійний представник МВФ в Україні разом із Головою представництва Світового банку в Україні та послом США в Україні констатували, що Указ № 832 є "серйозною загрозою" процесу економічної реформи в Україні та вимагали переглянути цей Указ. Проте, представники Уряду України та Адміністрації Президента зайняли непохитну позицію, аргументуючи, що Указ № 832 є нічим іншим, як легітимним зусиллям проконтролювати та стабілізувати ринок зерна в той час, коли виробництво дуже низьке, крім того, існує ризик щодо забезпечення продовольчої безпеки. Наводилися аргументи, що "ринок зерна в Україні зараз повністю втратив рівновагу", і що "більшість країн в усьому світі мають свої програми стимулювання виробництва зерна та вдосконалення ринків зерна..."

• Крайній ступінь нерозвиненості експортної інфраструктури. На даний момент елеватори і порти переповнені зерном і відмовляються приймати зерно далі. Інфраструктура експорту морем розвинена дуже погано. Водяний шлях до портів Азовського та Чорного морів (по Дніпру) практично не діє (а в таких країнах-експортерах, як США, річкове перевезення зерна до морських портів є домінуючим і баржі з зерном по Міссісіпі ходять з частотою трамваїв); елеватори в річних дніпровських портах перебувають у жалюгідному стані; при проектуванні мостів можливість проходу барж, як правило, не враховується. Залізниця, фактично, залишаєтья єдиним монопольним перевізником, і тому там спостерігається багато зловживань.

• Вартість зберігання зерна на елеваторах є високою, інфраструктура зберігання є досить старою і неефективною, втрати при зберіганні також дуже високі. Українські елеватори часто зловживають своїм монопольним становищем.

• Несталість і досить великі коливання цін на зерно.

• Занижені заставні ціни на зерно.

• Продуктивність урожаю є низькою, це спричинене застарілим обладнанням та технікою, неефективними методами ведення СГ.

Що стосується виключно кормів, то потреба в усіх видах кормів для тваринництва України забезпечується їх надходженням на 77,4%, в тому числі концкормів – на 73,2%.

Щодо хлібопродуктів, то тут ситуація краща* – Україна може своїми виробничими потужностями забезпечити внутрішній ринок, хоча досить часто – з імпортованого зерна.

*(якщо не брати до уваги те, що майже всією інфраструктурою володіє не дуже успішна монопольна компанія “Хліб України”)

Зерно, особливо пшениця, займає центральне місце в сільському господарстві й аграрній політиці України, Зерно розглядається як "стратегічний" продукт і розмір урожаю зерна є барометром стану сільського господарства. Тому в даній роботі я основну увагу буду приділяти саме виробництву зерна.

Аналіз проблеми

Те, що українські елеватори не здатні зберігати все зерно, яке виробляється СГ виробниками, призводить до того, що після жнив на ринку зерна пропозиція більше ніж в 2 рази первищує попит. Оскільки пропускна можливість транспортних шляхів недостатня, щоб забезпечити експорт, то ціна на зерно суттєво зменшується, що робить виробництво нерентабельним.

У зв’язку з високою вартістю зберігання зерна на Україні (а вартість зберігання включає фізичні витрати на зберігання зерна на елеваторах, можливу вартість капіталу, вкладеного у запаси зерна, витрати на якісні та кількісні втрати під час зберігання; вартість зберігання також включає премію за ризик, яка вимірює невпевненість трейдера стосовно вільного доступу до свого зерна в разі потреби; зберігати зерно в Україні небезпечно - є багато випадків, коли трейдерам було відмовлено в доступі до свого зерна або коли трейдерам підмінювали зерно іншої якості та кількості порівняно з тим, яке вони здавали на зберігання і т.п.), трейдерам дешевше "зберігати" українське зерно за кордоном, тобто спочатку його експортувати, а потім імпортувати, ніж зберігати українське зерно в Україні. (Звичайно, зерно, яке імпортується пізніше не одне і теж саме зерно, що було експортоване кількома місяцями раніше. Українське зерно "зберігається" за кордоном лише у фігуральному значенні.)

Суттєве коливання цін на зерно спричинене не тільки різницею попиту й пропозиції. Двома іншими важливими причинами, які викликають коливання цін на зерно, є обмінний курс і світова ціна на пшеницю. Хоча зерновий ринок України є далеко не лібералізованим, світові ціни на зерно справляють великий вплив на ціни зерна в Україні. На рис. 1 видно, що з початку 1999 року та до тепер світові ціни на пшеницю коливаються від 100 до 135 дол. за тонну, знизившись у 1999 році і знову піднявшись в 2000 році. Хоча ціни, деноміновані в доларах, в 1999 році впали, гривня девальвувала по відношенню до долара майже на 37% - від 3,4 до 5,4. На кінець 1999 року обмінний курс грн/дол залишався більш-менш сталим на рівні 5,4.

Якщо ми порівняємо ці два ряди даних, то побачимо, що світова ринкова ціна на пшеницю (Gulf FOB), виражена в грн., збільшилася від приблизно з 400 грн/т на початку 1999 до майже 740 грн/т на сьогодні (рис. 2). Протягом лише 1999 року світова ринкова ціна виросла майже на 150 грн/т тільки завдяки обмінному курсу, ефект послаблення якого був сильніший за невелике зниження цін у доларовому еквіваленті. В 2000 році обмінний курс грн/дол був більш-менш постійним, але піднялася світова ціна на зерно. Таким чином, нестабільність ціни на зерно на українському ринку значною мірою залежала від змін ставки обмінного курсу та світових цін і немала нічого спільного з поведінкою трейдерів.

Рисунок 1: Світова ринкова ціна на пшеницю та ставка обмінного курсу гривні до американського долара, січень 1999 р. - червень 2001 р.

Джерело: УкрАгроКонсалт (різні видання), USDA, Німецька консультативна група з питань економічних реформ в Україні.

Рисунок 2: Зміни в цінах на пшеницю на українському та світовому ринках, січень 1999 р. - червень 2001 р.

Ще однією важливою причиною нестабільності ціни на зерно на українському ринку є завищені маркетингові витрати, про які йшлося вище. Німецька Консультативна Група 5 років тому вперше показала, що маркетингові витрати на зерно дуже високі в Україні порівняно з міжнародними стандартами, і це знижує ціни, які українські виробники отримують за зерно. В кінці 1998 року Німецька Консультативна Група провела нове дослідження та засвідчила, що в той час, як фермери в Німеччині отримували ціну, яка приблизно складала 70% РОВ експортної ціни на німецьке зерно, то фермери в Україні отримували лише приблизно 40% відповідної української експортної ціни РОВ. Тоді Група стверджувала, що ця різниця (70 та 40%) є податком на сільськогосподарських виробників в Україні, який, головним чином, виплачується неефективним монополістам, які надають послуги зі зберігання, сортування та транспортування зерна.

Внаслідок того, що до 2000 року Україна була експортером зерна, завищені маркетингові витрати знижували ціни на зерно в Україні, тому, що експортери повинні були віднімати ці витрати від світової ринкової ціни при розрахунках ціни, яку вони були готові заплатити українським виробникам. Ця ситуація змінилася, коли Україна почала імпортувати зерно на початку 2000 року. В умовах імпорту трейдери купують зерно на світовому ринку та доставляють його споживачам в Україну. При цьому вони повинні використовувати ту ж саму неефективну систему збуту, що і для експорту, але у протилежному напрямі. Зрозуміло, якщо імпортер взагалі збирається отримати прибуток, то він буде змушений вимагати від українських споживачів ціну, яка, принаймні, дорівнює сумі ціни світового ринку плюс витрати на доставку зерна від порту до центрів споживання.

Отже, завищені маркетингові витрати віднімаються від світових ринкових цін у випадку експорту та додаються до світових ринкових цін у випадку імпорту. Коли на початку 2000 року Україна перейшла від експорту до імпорту, внутрішні ціни на зерно швидко зросли на суму, що приблизно у два рази більше вартості перевезення зерна від місць виробництва до світових ринків або навпаки. Оскільки ця вартість надзвичайно висока в Україні, то стрибок внутрішніх цін теж був значним. Це видно з рис. 2. До початку 2000 року внутрішні ціни в Україні були значно нижчими за світові ринкові ціни завдяки "податку" на суму маркетингових витрат з українських виробників. Із початку 2000 року внутрішні ціни були значно вищими за світові ринкові ціни завдяки відповідному "податку" на суму маркетингових витрат на українських споживачів.

Дані на рис. 2 свідчать, що коли до початку 2000 року в ситуації з експортом внутрішні ціни в Україні були в середньому на 150 грн/т нижчими за рівень цін на світовому ринку, то протягом всього останнього періоду (в ситуації імпорту) вони значно перевищували 150 грн/т, тобто були вище рівня цін світового ринку. Це можна пояснити розміром імпортного мита на пшеницю у розмірі 40 євро/т, що є додатковими витратами крім вартості самої пшениці та вартості її перевезення до споживачів України. Ці витрати трейдери включають у ціну під час продажу імпортованого зерна споживачам.

Що стосується низької продуктивності врожаю, то причина тут в тому, що в більшості підприємств СГ техніка є морально і технічно застарілою.

Корми

У промисловій сфері виготовляються комбікорми, білкові, мінеральні, вітамінні кормові добавки

На Україні комбікорми виробляються державними комбікормовими підприємствами, переважна більшість яких входить до ДАК " Хліб України" , та міжгосподарськими заводами. Крім того подрібнені зернові суміші виготовляються на малопотужних цехах та дробарками в умовах окремих сільськогосподарських підприємств.

Наявні потужності державних та міжгосподарських заводів дозволяють виробляти до 20 млн тонн комбікормів в рік. Проте їх виробництво за останні роки має тенденцію до скорочення (табл. 1).

Виробництво комбікормів в Україні, тис. тонн табл. 1

Комбікормові	Маркетингові роки
Підприємства	1996/97	1997/98	1998/99	1999/00
Всього комбікормів	3210	1636	1571	1410
у тому числі:
Комбікормовими заводами ДАК " Хліб України"	1676	1012	964	830
Міжгосподарськими заводами	1534	624	607	580

Основні причини, що зумовлюють таку тенденцію: падіння попиту на цей корм в зв’язку із скороченням кількості поголів’я та збитковістю тваринницьких галузей; багаторазове зростання цін на промислові білкові і небілкові компоненти та енергоносії; зменшення виробництва зернової й незернової сировини; погіршення якості продукції; несвоєчасні розрахунки й заборгованість споживачів за одержані комбікорми.

Вартість виготовлення комбікормів на міжгосподарських підприємствах та їх якість не забезпечують приросту продуктивності тварин, а отже додаткових надходжень від їх реалізації. Названі та інші фактори не стимулюють збільшення пропозиції комбікормів.

Кормове зерно. До нього відносяться зерно фуражних культур - озимого та ярого ячменю, вівса, кукурудзи, зернобобових культур (гороху, вики, люпину та ін.), а також зерно продовольчих культур - пшениці не вище V класу, просо, відходи жита тощо.

За 1990-1999 рр. валове виробництво зерна фуражних культур в Україні зменшилося на 48,5 %, в тому числі ячменю - на 40,4 %, вівса - на 41,7 %, кукурудзи - на 63,4 %, а зернобобових (гороху, вики, люпину) в 5,1 рази, табл. 2. Обсяг пшениці ярої і озимої зменшився на 55,6 %, проса на 34,6 %.

Динаміка виробництва зерна фуражних культур в Україні, тис. тонн табл. 2

Культури	Роки
	1990	1997	1998	1999
Зерно, всього, тис. тонн	51010,0	35471,0	26470,7	24369,3
в т.ч. – фуражного	18467,2	14893,0	9685,8	9508,0
% фуражного зерна	36,2	42,0	36,6	39,0
- ячмінь озимий і ярий	9169,0	7407,4	5869,5	6370,0
- овес	1303,0	1062,2	741,2	742,0
- кукурудза	4736,8	5339,5	2300,7	1733,0
- зернобобові	3234,4	1035,3

	771,6	624,0
- інші	24,0	7,2	2,8	58,0

Із прогнозованого обсягу зерна в Україні 28,0 млн. тонн в 1999 р. одержано 24,4 млн. тон або на 8 % менше, ніж в попередньому році. Очікувалось виробити 10,8 млн. тонн зерна фуражних культур, однак одержано 9,5 млн. тонн, на 1,9 % менше, ніж у 1998 році. Скорочення урожаю відбулося за рахунок кукурудзи, зерна бобових культур.

Основними причинами тенденції скорочення виробництва зерна слід вважати: недостаток грошових коштів у виробників для придбання матеріально-технічних засобів (сортового насіння, пально-мастильних матеріалів, добрив, ядохімікатів, засобів механізації), що призводить до порушення агротехніки вирощування зерна і збільшення його втрат; низький рівень управління виробництвом, відсутність ефективних каналів збуту зерна, що зумовлює його виробництво менш рентабельним і знижує привабливість вирощування зернових.

Пропозиції до розв’язання проблеми

Указ № 832 продемонстрував важливість створення прозорого і спільного процесу розробки політичних заходів. Майбутні укази повинні виноситися на обговорення завчасно, на стадії розробки проекту, для того, щоб зацікавлені сторони могли ознайомитися із проектом, запропонувати свої зміни та викласти свою думку.

Указ № 832 також показав важливість вибору часу виходу таких документів. Видання неясно написаного Указу, який встановлює процедуру сертифікації експорту якраз перед початком збирання врожаю, приречене на створення невизначеності на ринку. Законодавчі акти, які регулюють ринок зерна в даному році, повинні прийматися до початку весняно-польових робіт, а ще краще до проведення осінньо-польових робіт минулого року, щоб сільськогосподарські виробники, постачальники матеріально-технічних ресурсів і трейдери знали "правила гри" заздалегідь.

Відповідні політичні заходи повинні базуватися на правильному розумінні ринкових умов і ринкових механізмів, включаючи процес ціноутворення. Діяльність трейдерів не була причиною низького врожаю 2000 року; вони також не несуть відповідальності за коливання цін на зерно в останні роки. Зниження виробництва є результатом постійного втручання Уряду у забезпечення матеріально-технічними ресурсами та ринок зерна ще до 2000 року. Нещодавні коливання ціни на зерно були спричинені, головним чином, зростанням ставок обмінного курсу і переходом від позиції чистого експорту до позиції чистого імпорту в Україні. Цей перехід був би менш болючим, якби Уряд приймав заходи для поліпшення ефективності системи ринку зерна в минулому та якби він не встановив таке високе мито на імпорт зерна.

Базуючись на точному аналізі (див. вище), Уряд України повинен зконцентруватися на прийнятті ефективних та реальних політичних заходів. Сертифікація експорту не усуває причини зниження виробництва та нестабільність. Крім того, Україна не може собі дозволити дорогу систему заставних цін, а також пов'язані з нею майбутні передбачення та догадки.

Якщо ми припустимо, що Україна повернеться до ситуації нетто-експорту зерна в 2001 році, тоді можна очікувати, що внутрішні ціни на зерно наступного врожаю значно впадуть. Підвищення ефективності системи маркетингу зерна є найкращим засобом припинити це падіння.

Єдиний шлях підвищити результативність роботи системи маркетингу зерна - це зробити її відкритою для конкуренції. Приватні інвестори, як внутрішні, так і іноземні, мають отримати дозвіл на контрольний пакет акцій існуючих зернових елеваторів (включаючи елеватори, що належать "Хлібу України"), термінали та порти та/або будову нових потужностей там, де вони потрібні. Реєстр підприємств, вилучених із приватизації, необхідно значно скоротити. Необхідно також суворо присікати будь-які перешкоди на шляху вільного пересування зерна у межах України, наприклад між областями.

Для створення ефективних СГ підприємств потрібно розробити модель післяколгоспного розвитку.

Що стосується ринку кормів, то для його розширення потрібно збільшувати попит на корми. Для цього потрібно, щоб розвивалось тваринництво. А для цього, найлегшим і найбільш ефективним кроком була б відміна заборони на експорт живої худоби в країн Близького Сходу. Це б відкрило безмежний ринок з світовими цінами для українських скотарів, що в свою чергу збільшило б попит на корми. І якщо б розвивалось тваринництво, відповідно розвивалася б галузь виробництва кормів, покращувались би технології виробництва, покращувалась би якість.

Обгрунтування пропозицій та вибір альтернатив

Я вважаю, що альтернатив тут може бути дуже багато. Але для чого “вигадувати велосипед”, до того ж маючи яскраві приклади неефективних рішень українських чиновників, коли ми можемо скористатися досвідом і порадами розвинених країн та міжнародних організацій, пристосувавши їх до специфіки України.

Чіткі, прозорі, заздалегідь відомі правила гри на ринку будуть сприяти не тільки ефективній роботі учасників ринку, а й залученню іноземних інвестицій, без яких сільському господарству на даний момент не піднятися до рівня, на якому українські продукти будуть конкурентні не тільки на регіональному, а й на глобальному рівні.

Підвищення ефективності маркетингу теж без сумнівів буде позитивно впливати на ринок.

Правильно проведена інвестиційна політика щодо об’єктів, на яких зберігається зерно (як, наприклад, елеватори “Хліба України”), допоможе віднайти ефективних власників цих об’єктів і розширити структуру, де це потрібно.

Розвиток тваринництва приведе до розвитку ринку кормів, так як виникне попит і виробництво кормів, як частина тваринництва, стане ефективним.

Щодо необхідності відміни перешкоджання вільному руху зерна між регіонами або областями, я вважаю, сумніви не повинні виникати.

Здійснення пропозицій урядовими та неурядовими організаціями

В даній сфері, на мою думку, можна добитися успіхів при вдалій взаємодії урядових і неурядових організацій у сфері розробки відповідного законодавства по врегулюванні ринку і програмах підтримки розвитку даної галузі.

Досить цікавим є створення Проекту аграрної політики, учасниками якого є з однієї сторони міжнародні організації, такі як ООН, Світовий Банк, Міжнародний валютний фонд, Американська асоціація агенств економічного розвитку, а з іншого – представники Уряду України, Міністерства АПК, експерти. Метою даного проекту є розробка політики аграрного сектору; цей проект на даний момент є досить успішним і рекомендований для впровадження в інших галузях (фінансовому, енергетичному і інших секторах)

Також цікавим є той факт, що Світовий Банк розглядав Україну, як одну з 7 найбільш перспективних аграрних країн. (Ці країни, за задумом, мали б забезпечити нестачу продуктів харчування для бідних країна світу). Для цього СБ планував виділяти 1 млрд $ щорічно. Звичайно, це б відбулося при виконанні Україною деяких вимог СБ, але ці вимоги спрямовані на піднесення АПК України. Україна цих вимог поки що не виконує. Хоча, на мою думку, при вірно обраній політиці розвитку і при потужній міжнародній підтримці Україна на світовому ринку СГ продуктів могла б стати досить конкурентноспроможною.

Необхідні ресурси та умови

З нещодавним прийняттям Земельного кодексу в України з’явилась можливість залучення додаткових інвестицій в АПК. Це може бути здійснене, коли в Україні буде збудована система іпотечного кредитування, яка відповідає міжнародним стандартам. Практика іпотеки використовується в багатьох країнах. Іпотечне кредитування – це можливість отримувати довготермінові кредити з низькою відсотковою ставкою під заставу землі. Саме таке кредитування допомогло багатьом країнам підняти свою економіку.

Держава повинна створювати сприятливі умови для ведення бізнесу, а не вмішуватись і регулювати його. До цього часу політика держави показувала, що:

1. існує нерозуміння державою деяких ключових питань функціонування ринку зерна, або

2. держава відстоює чиїсь корисні інтереси за рахунок занепаду галузі.

Наступною умовою розвитку є розвиток інфраструктури збуту.

Необхідною умовою розвитку також є впровадження новітніх технологій. Одним з елементів введення є створення системи лізингу. Такими схемами купівлі обладнання і техніки користуються в усьому світі, і вони є досить вигідними.

Корисним для економіки було б впровадження нормального функціонування товарних бірж в Україні з використанням форвардних і ф’ючерсних контрактів.

В Україні назріла необхідність розробити та впровадити ринково-орієнтовані моделі післяколгоспного розвитку.

Висновки

В Українській економіці є значний потенціал як в виробництві зерна, хлібопродуктів, кормів, так і взагалі в аграрному секторі. Але щоб розкрити цей потенціал, потрібно створити: законодавчо-нормативну базу, яка відповідає міжнародним стандартам; інституції, які б забезпечували конкурентноздатність в ринковому середовищі; механізм впровадження новітніх технологій та інвестицій.

Основні напрямки експорту українського зерна – Північна Африка, Близький Схід та СНД. При проведенні тих заходів, які були рекомендовані вище, Україна зможе утримувати ці ринки. Також Україна зможе успішно конкурувати на внутрішньому ринку зерна, хлібопродуктів та кормів.

Використана література

1. Політика та розвиток сільського господарства в Україні / за ред.Штефана фон Крамона-Таубаделя, Сергія Зорі, Людвіга Штріве. – К.: Альфа-Принт, 2001. – 312 с.

2. www.AgriUkraine.Com, Ринок зернових та олійних 5-9 листопада

3. www.AgriUkraine.Com, Експорт зерна активізується на початку нового року

4. www.AgriUkraine.Com, Менше, але краще, 20 листопада 2001 року

5. www.AgriUkraine.Com, Природні обмеження експорту

6. www.AgriUkraine.Com, Об’єми зерна, що йде через біржі, збільшилося в 14 разів

7. www.AgriUkraine.Com, “Аграрна реформа в Україні: здобутки і прорахунки”

8. www.CountryWatch.com, Ukraine, Agriculture

9. www.agriukraine.com, Заставні ціни по-українськи, 23 травня 2001 року

10. www.minagro.kiev.ua, (Міністерство аграрної політики України), Зерновий ринок України: поточна кон’юнктура і прогноз

11. www.minagro.kiev.ua, Ринковий звіт по кормах: Поточний стан та прогноз ринку в Україні на 1999/2000 маркетинговий рік

12. www.minagro.kiev.ua, Михайло Гладій, Реформи на селі були неминучими

13. www.minagro.kiev.ua, Зерновий ринок України: поточна кон’юнктура і прогноз дій

14. Економіка України, №10/98, Невикористані резерви збільшення виробництва зерна і зниження його трудомісткості

АЗАСТАВНІ ЦІНИ ПО-УКРАЇНСЬКИ

СТАВНІ ЦІНИ ПО-УКРАЇНСЬКИ

Ссылки (links):

http://www.CountryWatch.com/

http://www.agriukraine.com/

http://www.minagro.kiev.ua/