Вступ.

Страхування автотранспортних ризиків пов'язане з глибокими економічними і соціальними змінами, що відбуваються в суспільстві в зв'язку з масовою автомобілізацією, зростанням парку автомобілів і інтенсивності дорожнього руху, а також величезними матеріальними втратами в результаті дорожньо-транспортних пригод (ДТП). Щорічно на автомобільних дорогах всіх країн світу в результаті ДТП гине понад 300 тисяч чоловік і біля 2 млн. чоловік одержують травми. Швидкими темпами розвиваються вантажні автотранспортні перевезення як всередині країни, так і в міжнародних повідомленнях. Збільшуються міжміські автобусні перевезення, екскурсійні і туристичні автобусні рейси, росте міжнародний автотуризм. Все це буде сприяти зростанню числа ДТП, втрат при перевезенні вантажу, нещасних випадків з пасажирами і пішоходами на автомобільних дорогах і відповідно матеріальних і соціальних втрат суспільства, населення, комерційних і державних структур.

Світове суспільство, однак, виробило універсальний засіб по відшкодуванню особистої і майнової шкоди фізичним і юридичним особам, постраждалим на автомобільних дорогах, - автострахування, що покриває ризики збитків не тільки учасників транспортного процесу від несприятливих для них обставин, але і третіх осіб, які випадково стали жертвами ДТП. Враховуючи стан і перспективи розвитку автомобілізації в нашій країні, а також зарубіжний досвід страхової справи, можна з певністю сказати, що вже в найближчі роки автострахування займе одне з ведучих напрямків серед інших видів страхування. Однак при його організації і проведенні виникає багато різноманітних проблем правового, соціального, економічного і організаційного характеру.

Страховий бізнес на Україні одержав імпульс до розвитку тільки в останні роки після ліквідації державної монополії “Держстраху” і прийняття Закону України “Про страхування”. Численні комерційні страхові товариства, що функціонують зараз на страховому ринку України і здійснювати страхування автотранспортних ризиків, часто не мають поки що належного досвіду в цьому виді страхування, про що свідчить, з одного боку - висока рентабельність у страхувачів, а з іншого - низький відсоток охоплення поля автострахування.

Страхування в цілому і автострахування, як його складова частина, є інфраструктурою, яка сприяє підвищенню ефективності всіх сфер підприємницької діяльності. Цим і визначається значимість розвитку всіх видів страхування на Україні з урахуванням процесу інтеграції України в світове співтовариство. Розвиток страхової справи в нашій країні повинен базуватися на вивченні і зваженому використанні досвіду промислового розвинених країн, що мають багаторічні традиції по організації страхового ринку, законодавчому регулюванню діяльності страховиків і диверсифікації різноманітних видів страхування.

Однієї з найважливіших проблем створення повномасштабного страхового ринку на Україні є формування сучасної законодавчої бази стосовно до західноєвропейських і американських стандартів, що забезпечує збалансованість інтересів страхувальників і страховиків в проведенні страхових операцій. Надто актуальною проблемою є заохочення до страхування державної і муніципальної власності.

В нинішній час страховий ринок України функціонує на основі прийнятого Закону “Про страхування” і наступних нормативних актів. В його розвитку, однак, найбільш простору правову базу становлять правила і умови страхування, які передбачаються в страхових полісах різноманітних страхових товариств. Аналіз цих джерел і практика їхнього застосування вказує на недосконалість правового регулювання страхових відносин. В області автострахування, наприклад, не врегульовані питання про обов'язкові види страхування, про основні положення правил і умов страхування, про ліміти відповідальності страховиків, про порядок і умови страхування вантажу в внутрішніх повідомленнях. Все це безпосередньо стосується інтересів державних підприємницьких структур.

Теоретичні і правові основи.

Суттєвість страхування перебуває в формуванні певного грошового (страхового) фонду і його розподілу по відшкодуванню шкоди (збитків) його учасниками при нещасних випадках (ДТП), стихійних лихах і інших обставинах, передбачених умовами договору страхування.

В страхуванні беруть участь дві сторони: страховик, що формує страховий фонд і страхувальник (юридичні і фізичні особи), що беруть участь в створенні страхового фонду, оскільки він створюється шляхом певної суми страхових внесків (страхових платежів) і між ними розподіляється сума відшкодування понесеної шкоди. В тих випадках, коли договором страхування передбачена відповідальність страхувальника за шкоду, нанесену третім особам, ця шкода компенсується також з страхового фонду.

На протязі року або будь-якого іншого проміжку часу число одержувачів відшкодування з страхового фонду за понесену шкоду звичайно менш числа страхувальників, т.е. учасників фонду. Тому страховик має можливість відшкодовувати повністю або частково, в залежності від умов страхування, збитки тим учасникам страхових відношень, що їх понесли. Таким чином, чим більше страхувальників залучено до даного виду страхування, тих будуть менші суми внесків кожного страхувальника - учасника фонду, оскільки в формуванні фонду беруть участь всі страхувальники, а відшкодування збитків здійснюється тільки постраждалим особам. Суми відшкодування збитків окремого страхувальника звичайно в багато раз перевищують сплачені їм страхові внески. Однак, як показує страхова практика, майже кожний страхувальник з течією часу несе ті або інші збитки від різних випадковостей, тому він в цьому випадку своєю участю гарантований від крупної шкоди в страховому фонді. Економічна суттєвість страхування полягає в тому, що збитки розкладаються на багатьох страхувальників, а їхні внески порівняльно невеликі для кожного з них. Різниця між сумою зібраних страхових внесків і сумою виплачених збитків складає дохід страховиків. Частина цього доходу використовується для превентивних заходів по запобіганню страхових випадків, друга частина надходить в державний бюджет, а третя частина є прибутком страховий компанії.

Страхування, як засіб відшкодування матеріальних втрат від несприятливих природних і соціальних явищ, виконує таким чином триєдину функцію: забезпечує економічні інтереси окремої людини, трудового колективу і суспільства в цілому.

Справа в тому, що кожний індивідуальний громадянин навряд чи в умовах ринкових відносин зможе мати достатні грошові резерви на випадок крупного ремонту або повного відновлення свого майна, відшкодування шкоди або шкоди здоров’ю і майну третіх осіб при настанні нещасних випадків. Такі затрати, наприклад, при дорожньо-транспортних пригодах, можуть скласти для винної сторони декілька тисяч гривен. Трудовий колектив, такий, як акціонерне товариство, товариство або державне підприємство, також не зацікавлений в зберіганні вільних ліквідних коштів для відшкодування можливих збитків, що виникають при загибелі або пошкодженні матеріальних цінностей, що належать йому, і виплати грошових компенсацій особам, постраждалим в результаті нещасних випадків по вині даного трудового колективу або його членів.

Зацікавлене в розвитку страхових відношень все суспільство в цілому, виразником інтересів якого виступає держава. З одного боку, суспільство зацікавлене в повному відновленні втрачених або пошкоджених матеріальних цінностей своїх громадян і трудових колективів, що є основою добробуту держави, а з іншої - в тому, що відшкодування затрат заподіяної шкоди відбувається повністю за рахунок страхових фондів, а не суспільних ресурсів, що формуються за рахунок платників податків. Ці обставини породжують соціальні потреби в страхуванні.

Формою задоволення економічної потреби в страховому покритті є, як відомо, страховий інтерес, що може бути таким чином індивідуальним, суспільним, колективним або суспільним.

Імовірний характер нещасних випадків - ризиків - наприклад ДТП і їхніх наслідків, породжує певне розірвання між об'єктивною наявністю страхового інтересу і його усвідомленням суб'єктом страхових відношень - страхувальниками. Однак саме страховий інтерес сприяє виникненню і розвитку різних видів страхування, однім з яких є автострахування. Це страхування забезпечує відшкодування матеріальних втрат, що виникають у окремої сім’ї в результаті ДТП, або у трудових колективів, або шкоди, завданої ними третім особам. За формами страхування воно поділяється на обов'язкове і добровільне. Страхування цивільної відповідальності (а саме - відшкодування шкоди третім особам в результаті ДТП) визначене суспільними потребами і може визнаватися такими державою шляхом законодавчого введення його обов'язковості, а індивідуальний і колективний страховий інтерес звичайно охоплюється добровільними виглядами страхування.

Таким чином, відмінності в рівні визнання страхових інтересів і потреб відображаються і на засобах правового регулювання страхових відносин. Обставини, що вимагають проведення обов'язкового страхування, встановлюються для страхових організацій і страхувальників законом, а пов'язані з добровільним страхуванням - договором між страхувальником і страховиком.

Суттєвість договірних відносин полягає в тому, що кожний з учасників договору на основі цивільного законодавства з урахуванням товарно-грошових відносин є рівноправним суб'єктом, і це дозволяє визначити не тільки економічні, але і правові основи страхування. Правова рівність учасників договору страхування означає, що страхувальник і страховик несуть один перед одним певні зобов'язання продавця, що передбачаються договором страхування. Що стосується економічного аспекту, то страховик за рахунок страхових платежів страхувальників формує страховий фонд і забезпечує функціонування страхової організації на комерційній основі, страхувальникам страховий фонд потрібен для грошової компенсації шкоди або матеріальної допомоги в випадку настання несприятливих подій, передбачених договором страхування.

Страхування носить звичайно еквівалентний характер і складає собою певний баланс між обсягом страхових платежів, що надходять і обсягом страхового відшкодування, що виплачується. Це вимагає систематичного уточнення розміру платежів, які проводяться страхувальником і обліку рівня імовірності страхових подій. В підтриманні еквівалентності зацікавлені як страхувальники так і страховики.

Договірні відносини між страховиком і страхувальником в якості рівноправних осіб не порушуються як при добровільному, так і при обов'язковому страхуванні. “Обов'язковість” вступу в певне страхове відношення диктується кожному з них законом, однак умови страхування, розмір страхових премій і страхового відшкодування визначаються самостійно суб'єктами договірних відносин.

Страхування складає, таким чином, особливі договірні економічні відношення між фізичними і юридичними особами, з одного боку, а з іншого - організаційними структурами, що спеціалізуються на наданні страхових послуг.

Світова практика не виробила більш економічного і раціонального механізму захисту інтересів власників майна, ніж страхування. І, певно, що в наших умовах з розвитком ринкових відносин, приватизацією власності, розширенням підприємницької діяльності, скороченням частки державних структур в покритті збитків, пов'язаних з виробничою діяльністю або інтересами громадян, потреба в страхуванні буде зростати, а в сферу діяльності страхових відношень будуть втягуватися всі нові і нові об'єкти і суб'єкти. Це в свою чергу вимагає вдосконалення організаційного і економічного механізму управління страховою справою.

Світова практика і історія нашої країни показує, що страхування в умовах ринку є суттєвою частиною фінансово-кредитного механізму, який сприяє розвитку ринкових відносин.

Як показав хід проведення реформ в Україні та інших країнах СНД, для успішної їх реалізації важливо зберегти механізм інтеграції господарських і економічних зв’язків, які склались до розвалу СРСР. Це в більшій мірі відносить до автотранспортного страхування, взаємодії в перестраховувальних операціях і т.д. Для цього 25 лютого 1993 року між страховиками Росії (Росгосстрах), України (“Оранта”), Казахстану (Госкомстрах) і страховими компаніями інших країн СНД було підписано угоду, яка передбачала визначені напрями сумісної діяльності, які реалізуються шляхом заключення багатосторонніх угод. До напрямів сумісної діяльності віднесено: уніфікацію страхового законодавства, обмін інформацією з приводу страхової діяльності, здійснення посередницьких послуг по страхуванню автотранспорту і вантажів та інші питання.

Види автотранспортних ризиків і умови страхування.

В автострахуванні до об'єктів страхування відносять: страхування "автокаско", страхування цивільної відповідальності; страхування від всіх ризиків; страхування експортно-імпортних вантажів; страхування вантажів при перевезеннях в внутрішніх повідомленнях; страхування від нещасних випадків при ДТП.

Для автострахування характерно різноманіття типів транспортних засобів, як об'єктів страхування: легкові автомобілі приватних володарів; автотранспортні засоби загального користування; транспортні засоби, що використаються в сільському і лісному господарстві; спеціальні транспортні засоби (швидка допомога, пожежні автомобілі, автомобілі по прибиранню і поливанню вулиць і т.п.); автомобілі по торгівлі товарами, а також мотоцикли, інвалідні коляски, мопеди, моторні човни і т.п., а також широка різноманітність вантажів, що перевозяться з районів транспортування і місць призначення.

Транспортні засоби можуть бути застраховані на наступних умовах:

Повне страхування (страхування від всіх ризиків). Цей вид страхування надає найбільш широке страхове покриття. Воно передбачає відшкодування страхувальнику збитків, викликаних втратою або пошкодженням транспортного засобу, що застрахувався, фізичними травмами людей і пошкодженням майна третьої сторони. При страхуванні автомобілів приватних володарів цей вигляд страхування, окрім вищезазначених ризиків, включає відшкодування бенефіціару в випадку смерті страхувальника всієї капітальної суми, при фізичних каліцтвах - витрат на його лікування, а також покриття збитків, завданих багажу і іншим предметам, які знаходились в салоні автомобіля.

Страхування тільки громадянської відповідальності. Це страхування покриває матеріальну відповідальність страхувальників за смерть або фізичні травми третім особам в результаті ДТП на автомобільних дорогах.

Страхування "Автокаско" - це страховий захист від будь-яких збитків, що можуть виникнути в результаті пошкодження, повної загибелі або втрати автотранспортного засобу або окремих його частин при настанні омовлених в страховому полісі випадків. Страхування "автокаско" звичайно проводиться в добровільній формі і їм можуть бути охоплені всі види транспортних засобів, які знаходяться в експлуатації, а саме - вантажні і спеціальні автомобілі, тягачі і автобуси, легкові автомобілі і причепи до них, трактори, мотоцикли і т. П.

В автострахуванні використовується декілька різновидів договорів страхування, що передбачаються різноманітні обсяги страхового покриття можливих ризиків, від повного до часткового страхування "автокаско". При повному страхуванні "автокаско" володарю транспортного засобу надається страховий захист від збитків, що виникли в результаті пошкодження об'єкту, що застраховано внаслідок аварії, зіткнення з будь-яким іншим предметом, пожежі, самозаймання, вибуху, дії непереборної сили або стихійного лиха, крадіжки, інших протиправних дій третіх осіб і т.д., за винятком збитків, що мають експлуатаційний характер.

При страхуванні автотранспортних засобів на умовах часткового "автокаско" страхове покриття надається звичайно в наступних випадках: пожежа, вибух двигуна, протиправне викрадення, пошкодження транспортного засобу при викраденні, бій скла, стихійне лихо і т.п.

В страховій практиці існують деякі відмінності в ступені охоплення можливих ризиків, наприклад, в покриття можуть враховуватись або не враховуватися збитки, пов'язані з пошкодженням багажу в салоні автомобіля, і багато страхових компаній не надають страхового захисту в випадку використання засобу транспорту за кордоном без повідомлення страховика.

Договір на повне і часткове страхування "автокаско" може заключатись на необмежений час, а страховий поліс бути дійсним до тих пір, доки одна з сторін не розірве договір або він не втратить своєї сили, наприклад, із-за несплати страхового внеску або в випадку, коли договір дійсний на території країни, а володар автомобіля від’їхав за її межі.

При страхуванні "автокаско" діє умова добровільної, а інколи і обов'язкової участі страховика в відшкодуванні збитків або так звана "франшиза". В цьому разі страхове відшкодування зменшується на величину власної участі страховика і припускає звільнення страховика від відшкодування збитків, не що перевищують певного розміру, наприклад, 5-10% страховий суми.

Франшиза може бути безумовною або умовною, що означає, в першому випадку, обов'язковий виняток з суми страхового відшкодування частки власної участі страховика поза залежністю від його вини, а в другому випадку, в залежності від його вини в збитках, нанесеному майну, що застраховане.

Застосування франшизи не знижує ефективності страхового захисту інтересів володарів засобів транспорту, оскільки виняток з страхового покриття невеликих сум не може істотно відбитися на матеріальних інтересах страховиків. Разом з тим страхування з франшизою позбавляє страхові компанії від необхідності врегулювання незначних збитків, а також є превентивною мірою по зменшенню числа страхових випадків.

По умовам страхування "автокаско" звичайно не відшкодовуються збитки, що явились слідством умислу страховика, членів його родини або інших осіб, в розпорядженні яких знаходився транспортний засіб; при експлуатації зламаних автомобілів або водінні засобів транспорту особами, які знаходяться в стані алкогольного сп'яніння, а також під впливом наркотиків; при використанні об'єкту страхування в меті навчання водінню або для участі в змаганнях і іспитах; при природному зносі транспортного засобу або його окремих вузлів, деталей; в результаті військових дій і їхніх наслідків, а також при народних заворушеннях або страйках; конфіскації, реквізиції, арешту, знищення засобів транспорту по розпорядженню і т.п.

Сума страхового покриття, його умови і обмеження вказуються в страховому полісі, з яким страхувальник повинен уважно ознайомитися, бо незважаючи на збіг загальних принципів автострахування, в договорах страхування можуть бути деякі відмінності, в частковості, в відношенні франшизи, перерахування ризиків, по яким не відшкодовуються збитки, лімітів страхового відшкодування і т.п.

Транзитне страхування. Договір по даному вигляду страхування заключається на термін до 30 днів при покупці транспортного засобу для забезпечення страхового захисту на час перегону автомобіля до місця призначення. Страхування автомобілів при їхньому ремонті, парковці і гаражному зберіганні. Володарі автотранспортних майстерень, гаражів і парківних стоянок звичайно несуть відповідальність за цілість автомобілів своїх клієнтів. Для забезпечення своїх інтересів вони можуть укладати два види страхування:

На час транспортування автомобіля в майстерню, гараж або на стоянку (якщо автомобілі не доставляють безпосередньо його володарі);

На час знаходження автомобіля в своєму володінні (на відповідальності) від різноманітних ризиків, в тому числі і по відповідальності перед третіми особами.

При страховому випадку страховики відшкодовують витрати по переміщенню автомобіля до ремонтної майстерні і доставці його страховику після ремонту. При крадіжці або пошкодженні автомобіля в гаражі або на стоянці страхове відшкодування одержує володар гаражу або стоянки.

Відшкодування збитків, завданого транспортному засобу при його ремонті після ДТП. Більшість претензій по ремонту автомобілів регулюється страховиками на основі наведеного страховиком кошторису ремонтної майстерні. Страховики звичайно для визначення вартості ремонтних робіт спрямовують фахівця-інженера. Однак ремонт автомобіля часто починається з такої оцінки, а по завершенні робіт страхувальник представляє лічбу-накладну, що надається ремонтним підприємством страховику для оплати вироблених робіт.

В практиці багатьох зарубіжних страхових компаній прийняте при ремонті представляти страховику безкоштовно автомобіль для його особистого використання.

Страхування трейлерів. Якщо в полісі немає посилання на страхове покриття трейлерів, то в практиці прийнято виходити з передумови, що страхувальник надає покриття тільки, якщо трейлери жорстко прикріплені до автомобіля. Для страхового покриття збитків самому трейлеру при ДТП необхідно сплатити додаткову премію, також як і в випадку зберігання трейлерів окремо від автомобіля. При страхуванні трейлерів вони поділяються на декілька груп:

1. Трейлери по перевезенню худоби, промислових товарів, багажу або домашнього майна;

2. Зціпки трейлеров;

3. Всі інші види трейлерів.

Сертифікація автомобілів при їхньому страхуванні. Кожний до страхування автомобіль ,що подається звичайно підлягає огляду експертом страховий компанії на предмет його пригодності до експлуатації і технічного стану. За результатами огляду і наступного укладення договору страховику видається "сертифікат страхування" з вказівкою страховика, вигляду страхового покриття і відповідних реквізитів страховика і транспортного засобу. (Нижче приводиться зразок сертифікату страхування для легкових автомобілів, що застосовується в зарубіжній практиці).

Найменування страховика

Сертифікат #

1. Марка і реєстраційний номер транспортного засобу.

2. Ім'я утримувача полісу.

3. Дата почала страхування.

4. Дата закінчення терміну страхування,

5. Особи, мати право на водіння застрахованим автомобілем.

А)Утримувач полісу. Утримувач полісу може також управляти автомобілем (або мотоциклом), що йому не належать.

Б) Будь-яка інша особа, керуюча автомобілем по наказу утримувача полісу або по його дозволу за умови, що особа, керуюча автомобілем має ліцензію на право водіння транспортного засобу.

6. Обмеження відносно використання (наприклад, використання тільки для побутових, домашніх цілей і подорожей між будинком і звичайним місцем роботи. Поліс покриває збитки при використанні автомобіля: для найму, гонок, змагань, ралі або іспитів або для будь-яких цілей (бізнесу).

Сертифікат підлягає поверненню страховий компанії при припиненні договору страхування.

Страхування водіїв автотранспортного засобу і пасажирів від нещасних випадків. По цьому страхуванню страхувальник виплачує страхову суму, якщо внаслідок ДТП, яка спричинила поранення або каліцтво, наставала тривала або постійна втрата працездатності, або смерть застрахованого.

По угоді сторін в договір страхування від нещасних випадків можуть бути також включені:

1. Додаткове страхування тимчасової непрацездатності, викликаної автоаварією;

2. Додаткове страхування медичних видатків, викликаних автоаварією.

Особливість даного виду страхування в тому, що поліс є немов би відкритим, т.е. що застрахованою є будь-яка особа, яка в момент аварії знаходилась в засобах автотранспорту.

Слідує відзначити, що наведені вище вигляди страхового покриття розглядаються з загальнотеоретичних позицій. В практиці же, кожний страхувальник встановлює свої правила страхування і вигляди страхового покриття. Наведемо зразок таких правив однією з страхових компаній.

При розгляді правив страхування даної компанії, а також у ряду інших страховиків при страхуванні "автокаско" слідує відзначити, що у них не виділяється страхування трейлерів, не передбачений порядок видачі "страхового сертифікату" і деякі інші аспекти.

Об'єктом страхування тут є засіб транспорту і додаткове обладнання, а страхувальник відшкодовує в межах страхової суми збитки, що виниклі в результаті пошкодження, повної загибелі або втрати застрахованого транспортного засобу в цілому або окремих його деталей, частин внаслідок: аварії (зіткнення, наїзду, опрокинення, падіння); пожежі, самозаймання; стихійного лиха і дії непереборної сили; викрадення транспортного засобу, пошкодження при викраденні, крадіжки деталей, бою скла і інших протиправних дій третіх осіб; попадання каменів, падіння предметів і інших нещасних випадків.

При цьому відшкодовуються всі:

1. Необхідні і доцільно вироблені страховиком видатки по спасінню застрахованого транспортного засобу, по відвертанню і /або зменшенню збитків, встановленню його розміру;

2. Видатки по транспортуванню пошкодженого транспортного засобу до найближчого місця ремонту, якщо воно не на ходу; витрати по придбанню і доставці запчастин і матеріалів, необхідних для виконання ремонту з урахуванням видатків по упаковці, митних мит і податків;

3. Витрати на відновний ремонт, викликаний страховим випадком, з урахуванням технології ,що застосовується, цін на запасні частини, матеріали і роботи;

4. Видатки, пов'язані з усуненням прихованих пошкоджень і дефектів, виявлених в процесі ремонту, що викликані даним страховим випадком і підтверджені документально.

Не підлягає відшкодуванню:

1. Природний знос транспортного засобу в цілому, а також його окремих деталей і вузлів, втрата товарного вигляду;

2. Збитки, завдані в транспортному засобі під час страхового випадку майну страховика/водія і/або пасажирів, що в ньому знаходились;

3. Побічні і інші видатки, що можуть бути викликані страховим випадком (штраф, використання транспортного засобу, що орендується, проживання в готелі під час ремонту, відряджувальні видатки, втрачена вигода, втрата прибутку, простій, матеріальні збитки, зв'язані з закінченням гарантійного строку, моральні збитки);

4. Пошкодження покришок, викликане нерівностями або поганим станом проїзджої частини, наїздом на гострі предмети, якщо їхнє пошкодження не притягло за собою збільшення збитків.

Що стосується страхування "часткового каско", те покриття надається тільки на випадок пожежі автомашини, наслідків стихійних лих, а також бою скляних частин автомобіля (в тому числі скла, фар і ліхтарів), злонавмисних дій (окрім викрадення).

В відношенні страхування від нещасних випадків тут передбачені два вигляду покриття: основне і додаткове. При основному страхуванні від нещасних випадків об'єктом страхування є життя і здоров’я пасажира/водія в транспортному засобі, а страхувальник виплачує страхову суму, якщо внаслідок нещасного випадку, т.е. непередбаченої пригоди, яка потягла за собою поранення, каліцтво або інше пошкодження здоров’я, настала тривала (понад 4 місяців) або постійна втрата працездатності, або смерть застрахованого.

Страхування може бути укладене:

- по системі місць;

- по паушальній системі.

Кількість місць, що застраховано не може перевищувати максимальної кількості місць по технічному паспорту транспортного засобу. При страхуванні по системі місць страхова сума встановлюється для кожного місця.

По паушальній системі страхова сума встановлюється для всього транспортного засобу. Кожний з пасажирів (включаючи водія), які знаходяться в транспортному засобі в момент настання страхового випадку, вважається застрахованим в частці від загальної страхової суми. При цьому передбачено, що якщо в момент страхового випадку в застрахованому транспортному засобі знаходяться 3 людини, те кожний з них вважається що застрахувалися в розмірі 30% від загальної страхової суми, якщо 2 людини, то в розмірі 35%, якщо 1 людина, то в розмірі 40% від загальної страхової суми.

При настанні часткової постійної або тривалої втрати працездатності страхувальник виплачує частину страховий суми в відповідності з відсотком, на який знизилося працездатність що застрахувався згідно укладенню ЛТЕК, ВКК чи судово-медичної експертизи. В випадку настання повної постійної або тривалої втрати працездатності, а також в разі смерті особи, що застрахувалася виплачується страхова сума, зумовлена договором страхування.

При додатковому страхуванні тимчасового непрацездатності страхувальник виплачує застрахованому страхову допомогу за кожний день тимчасового непрацездатності, викликаної нещасним випадком. Розмір денної допомоги зумовлюється в договорі страхування, однак звичайно він не повинен перевищувати 1% страховий суми по основному страхуванню.

Разом з тим передбачено, що страхова допомога виплачується за весь період тимчасової непрацездатності, але не більш, ніж за 4 місяця підряд зі дня нещасного випадку, що послужив причиною тимчасового непрацездатності.

Однак, якщо в договорі страхування не передбачено іншого, то в тих випадках, коли після виплати страхової допомоги на тимчасову непрацездатність настала постійна або тривала втрата працездатності, або смерть, сума сплаченого страхового покриття, по тимчасовому непрацездатності утримується з виплати, що відповідає одноразовій страховій суми.

Окрім того об'єктом страхування може бути додаткове страхування медичних видатків. При додатковому страхуванні медичних видатків відшкодовуються необхідні і розумно вироблені видатки на лікарську допомогу, придбання медикаментів і протезування, викликані страховим випадком.

Максимальний розмір медичних видатків, що відшкодовуються по одному страховому випадку, звичайно зумовлюється в договорі страхування і не повинен перевищувати IO-15% страхової суми по основному страхуванню.

Договір страхування і його особливості.

Договір страхування є угодою між страховиком і страхувальником, в силу якого страховик зобов'язується при страховому випадку зробити страхову виплату страхувальнику або іншій особі, в користь якої укладений договір страхування, а страхувальник зобов'язується сплатити страхові внески в встановлені терміни.

Договір страхування може містити і інші умови, що визначаються за угодою сторін, і повинен відповідати загальним умовам дійсності угоди, передбаченими цивільним законодавством України. В частковості до найбільш істотних умов договору страхування можна віднести:

1. Визначення події, що загрожує майновим інтересам особи, розглядуване сторонами в якості страхового випадку, що застрахувався. Подія, на випадок настання якої проводиться страхування, повинно мати ознаки імовірності і випадковості. Імовірність припускає відсутність неминучості настання певної в договорі події, а також реальність його настання, в зв'язку з чим ризик несення несприятливих наслідків буде покладений на страховика. Випадковість означає неможливість передбачати настання події, незалежність передбачуваної події від волі сторін. Незалежність виявляється не в зв'язку з походженням події, а стосовно до характеру наслідків, що породжуються, відвернути настання яких ні страховик, ні страховик не в стані.

2. Об'єктом будь-якого договору страхування є певного роду майновий інтерес, характер якого служить підставою для віднесення того або іншого договору страхування до особистого, майнового або страхування відповідальності.

3. До числа істотних умов договору страхування відноситься страхова сума, являти собою грошову суму, виходячи з якої встановлюються розміри страхового внеску і страхової виплати. Фактично страхова сума дозволяє виробити страхову оцінку майнового інтересу, встановлюється верхня межа відповідальності страховика при настанні страхового випадку. Страховий внесок підкреслює відшкодовний характер страхового договору і являє собою плату за передачу ризику по інтересу, розмір якої визначається ступенем небезпеки, загрозливій майновим інтересам страховика і величиною страховий суми.

4. Термін сплати і розмір страхового внеску також відноситься до числа істотних умов договору страхування.

5. Термін початку дії договору страхування і його припинення. Договір страхування окрім загальних умов, які визначають його правовий захист, повинен також грунтуватися на сумлінності і повній довірі сторін.

Страховик зі своєї сторони повинен дотримуватися довіри до страховика, а страховик, в частковості, зобов'язаний повідомити страховику всі дані про збільшення ризику об'єкту ,що страхується, про спеціальні мотиви страхування, приховані дефекти майна і т.д.

По практиці, що склалася, страхувальник, не виконавший цих вимог, може позбавитися відшкодування збитку при настанні страхового випадку або отримати лише ту частину страхового відшкодування, що охоплюється оплаченою страховою премією, т.е. страховик виплачує страхову суму пропорційно отриманої премії, бо, якщо він був би поставлений до відома про приховані дефекти об'єкту страхування, премія розраховувалася би по іншим ставкам.

Договір страхування містить звичайно, так зване "застереження про відчуження", т.е. умова, що передбачається припинення чинності договору страхування в випадку зміни страхового інтересу у володаря застрахованого майна. Якщо відбулася зміна юридичного ставлення власника до застрахованого майна до зумовленої в договорі страхової події, та будь-яка вимога про відшкодування виниклих збитків по даному страховому полісу не буде мати юридичної сили за винятком випадку смерті страховика.

Передача прав на страховий поліс іншій особі без попереднього повідомлення про це страховий компанії вважається недійсною. Так, наприклад, при продажі застрахованого автомобіля його володар замість того, щоб анулювати договір страхування, передає страховий поліс покупцю. Якщо на наступний день після продажу автомобіль вкрадено, збитки від крадіжки страховою компанією відшкодовані бути не можуть, оскільки передача полісу недійсна, а страховик вже втратив свої права по договору страхування зважаючи на набрання чинності передбаченого "застереження про відчуження".

Страхова компанія може зупинити або припинити чинність страхового договору, а також застосувати інші санкції, якщо страховик (або вигодоотримувач) виявляється винним в наданні невірних відомостей, що є істотне значення при визначенні страхового ризику, або порушив умови страхування.

Таким чином, договір страхування є самостійним видом громадянсько-правових угод.

В практиці українських страховиків договір страхування засобів транспорту (автокаско), цивільної відповідальності і страхування від нещасних випадків пасажирів/водія здійснюється на підставі письмової заяви струвальника або його представника на термін не більш одного року. В заяві на страхування повинні бути вказані: реквізити страхувальника (прізвище або найменування організації); країна постійного перебування; повна адреса в країні, означеної в договорі страхування; номери телефону, факса, телекса.

Окрім того, страхувальник повинен представити дані, що характеризують транспортний засіб, а саме: марку, модель, кількість дверей, колір, реєстраційний номер, номер шасі, двигуна, рік випуску, потужність і об'єм двигуна, вартість транспортного засобу і додаткового обладнання. Необхідно вказати, здається чи автомашина в прокат (оренду), вигляди страхування, по яким буде укладений договір страхування:

Автокаско, цивільна відповідальність, страхування від нещасних випадків (основне і додаткове), початок страхування, термін і місце його чинності.

Страхувальник повинен представити засіб транспорту для огляду фахівцями страховика, заява, що страхується на страхування засобу транспорту, цивільної відповідальності, пов'язаної з його експлуатацією, водіїв і пасажирів від нещасних випадків.

А. СТРАХУВАЛЬНИК

1. Прізвище, Ім'я, По-батькові/Найменування організації

2. Країна

3. Адреса

4. Номер телефону (службовий) FAX індекс (домашній)

Б. ЗАСІБ ТРАНСПОРТУ

5. Марка 6. Модель

7. Шасі # 8. Двигун #

9. Колір

10. Кількість дверей

11. Дата випуску

12. Первісна вартість

13. Дійсна вартість з урахуванням зносу

14. Тип двигуна (бензин або дизель)

15. Потужність двигуна (кВт/лс)

16. Обсяг двигуна (куб. См)

l7. Для вантажних автомобілів - вантажопідйомність в тонах

18. Здається чи автомобіль в прокат, оренду (так, немає)

Слідує також мати на увазі, що страхування не дійсне, доки поліс (страхове свідоцтво) не доставлений особі, що оформив поліс. Тому страхові свідоцтва не слідує висилати поштою, а їх слідує видавати особисто на руки страхувальнику або його представнику. Текст в полісі повинен бути викладений зрозумілим і доступним чином.

Різноманітні терміни повинні використовуватися тільки в загальноприйнятому значенні.

Страхові поліси оформлюються і складаються страховиками. Вони повинні бути складені таким чином, щоб всяка розумна і уважна людина могла однозначно зрозуміти всі умови страхування. Поліс повинен також містити вимоги і порядок дій по ліквідації збитків і виплаті страхового відшкодування страхувальнику. Вони звичайно полягають в наступному: при страховому випадку страховик зобов'язаний негайно представити страхувальнику письмове сповіщення про випадок, що трапився. Слово "негайно" прийнято читати як "по можливості в розумно швидкий термін", але при цьому слід мати на увазі, що по кожному виду страхування можуть застосовуватися різноманітні обмеження по термінам сповіщення страховиків.

Страхувальник при страховому випадку не повинен без згоди страховика оплачувати які-або збитки третьої сторони або здійснювати інші видатки, якщо це не передбачене в страховому полісі, за винятком оплати робіт по врятуванню майна, а отже, і зменшенню видатків страховика.

Страховик зобов'язаний оплатити страхувальнику повне страхове відшкодування при повній (тотальній) загибелі або втраті об'єкту страхування. Страхове відшкодування по угоді сторін може бути сплачене частково лише в сумі, необхідної для відновлення або ремонту об'єкту страхування.

В випадку страхування декількома страховиками одного і того же ризику, кожний страховик виплачує страхову суму пропорційно частці отриманої премії. Окрім того в полісі також передбачається що:

Страхувальник зобов'язаний, як правило, в тижневий термін зповістити страховика про всіх матеріальні зміни в об'єкті страхування і в випадку необхідності, наприклад при збільшенні вартості об'єкту, внести додаткову страхову премію;

Страховий поліс може бути анульований страхувальником з попереднім сповіщенням про це страховика і поверненні йому пропорційно терміну ,що залишався частини страховий премії;

Страхувальник зобов'язаний зробити всі розумні витрати для відвертання страхового випадку. Страховик відшкодовує ці видатки після відповідного ознайомлення із ними. Звичайно вважається правилом, що страховик до об'єкту страхування повинен відноситись так, як якщо б договору страхування на даний об'єкт не існувало;

Страховик в будь-який розумний час має право на інспектування і огляд об'єкту страхування.

Зміна умов страхування, включення в страхове покриття додаткових об'єктів або збільшення страхового ризику в період чинності страхового договору здійснюється за допомогою індосаменту.

Індосамент може здійснюватися шляхом напису на обороті полісу або заповнення спеціального додатку до страхового полісу. При цьому змінюється розмір страховий суми і страхового платежу. Зупинення чинності договору страхування. По поданні сповіщення страховику про те, що автомобіль, означений в полісі, виходить з ладу і не використовується, чинність полісу може зупинитися (за винятком втрат або збитків такому автомобілю внаслідок пожежі, крадіжки або спроби до неї) з дати отримання страховиком сповіщення від страхувальника. При цьому звичайно застерігається, що період зупинення експлуатації транспортного засобу складе не менше чотирьох наступних тижнів і що вихід автомобіля з ладу не є результатом втрати або збитків, що підлягають відшкодуванню по даному полісу. Страховик звичайно віднімає з наступного внеску, що підлягає сплаті по договору страхування, суму, рівну 75% пропорційної премії за період зупинення чинності полісу.

Якщо більш одного автомобіля зазначено в полісі, те застосовується зупинення страхового покриття, якщо був виданий окремий поліс в відношенні кожного застрахованого автомобіля.

Припинення договору страхування. Договір страхування припиняється в наступних випадках:

А) закінчення терміну дії;

Б) виконання страховиком зобов'язань перед страхувальником по договору в повному обсязі;

В) несплати страхувальником страхових внесків в встановлені договором терміни;

Г) ліквідації страховика, що є юридичною особою, або смерті страхувальника, що є фізичною особою;

Д) ліквідації страховика в порядку, встановленому законодавчими актами України;

Е) прийняття судом рішення про визнання договору страхування недійсним;

Ж) в інших випадках, передбачених законодавчими актами України.

Договір страхування може бути також припинений достроково на вимогу страховика або по угоді сторін. Про намір дострокового припинення договору страхування сторони зобов'язані повідомити друг друга не менше ніж за 30 днів до передбачуваної дати припинення договору страхування, якщо договором не передбачене інше.

В випадку дострокового припинення договору страхування на вимогу страхувальника страхова компанія вертає йому страхові внески за термін договору, що залишився за винятком зазнаних витрат; якщо вимога страховика зумовлена порушенням страховиком правил страхування, то останній вертає страхувальнику внесені їм страхові внески повністю.

При достроковому припиненні договору страхування на вимогу страховика він вертає страхувальнику внесені їм страхові внески повністю; якщо вимога страховика зумовлена невиконанням страхувальником правил страхування, то він повертає страхувальнику страхові внески за термін договору що залишився, за винятком зазнаних витрат.

Страхові тарифи по добровільним видам особистого страхування, страхування майна і страхування відповідальності розраховуються страховиками самостійно. Конкретний розмір страхового тарифу визначається в договорі страхування по угоді сторін. При втрати страхового полісу він оголошується недійсним і страховик звичайно видає дублікат полісу.

Середньорічна величина збитковості страховий суми разом з ризиковою надбавкою складає тарифну нетто-ставку по даному виду страхування. Тарифна нетто-ставка при автострахуванні враховує звичайно різноманітні чинники збитковості страховий суми. В зарубіжній практиці, наприклад, при страхуванні легкових автомобілів, до таких чинників відносять:

1) Виготовлення транспортного засобу. Автомобілі можуть класифікуватися по декільком категоріям в залежності від продуцента і досвіду страховика. Наприклад, враховується потужність двигуна, гранична швидкість руху і засоби по безпеці руху, вартість можливого ремонту.

2) Район експлуатації. Ставки звичайно ранжуються згідно досвіду страховиків (місто, село, передмістя, міжміські сполучення і т.д.).

3) Види використання. В практиці часто розрізняють три вида використання транспортного засобу: по-перше, для побутових, домашніх цілей, розваг і подорожей на місце роботи і назад за умови, що не будуть здійснюється подорожі в цілях ведення бізнесу; по-друге, використання автомобіля утримувачем полісу і його наймачем або партнером по бізнесу, але не для комерційних подорожей або цілей торгівлі; по-третє, комерційні подорожі і використання автомобіля в цілях торгівлі.

4) Важливим чинником є район парковки, де звичайно знаходиться стоянка автомобіля. Трапляється так, що автомобіль, який знаходиться в гаражі, розташованому в районі з низькими ставками, може використовуватися головним чином в районі з більш високими ставками, бо розмір премії залежить від зв'язаного з цим ризиком пригод і крадіжок.

При цьому вимагається визначити адресу того місця, де звичайно міститься транспортний засіб, а не район, в якому воно використовується. При заповненні заяви страховик може сумніватись, як відповісти на це питання, особливо коли він можливо має два адреси. Відповідальність вирішувати по якій адресі знаходиться автомобіль звичайно лягає на страхувальника, і він не повинен вказувати адресу місця стоянки з більш низькими ставками, якщо автомобіль фактично звичайно міститься по іншій адресі в місці стоянки, що вимагає більш високих ставок. В противному випадку поліс може вважатися недійсним.

Ставки платежів, як показує досвід, повинні встановлюватися так, щоб вони створювали зацікавленість у страховиків укладати договори на більшу страхову суму і на більш тривалі терміни. Розмір ставки і страхового платежу повинен залежати від тривалості терміну страхування і при страхуванні за 3-6 місяці страхова ставка повинна бути вище річної.

В цілях залучення постійних клієнтів українські страховики також використають різноманітні знижки з платежів і надання пільг страховикам. Наприклад:

А) страховику, що уклав договір страхування транспортного засобу на 2 року, надається знижка з платежу - 5%; на 3 року - 10%, на 4 року - 15%, на 5 років - 20%;

Б) страховик, що на протязі 2-х і більш попередніх років без перерви укладав договори страхування даного транспортного засобу або транспортного засобу тієї же категорії (вигляду) і за цей час не вчинив аварії по своїй вині (або в випадках заподіяння збитків невстановленим транспортним засобом), при укладенні нового договору на наступний термін має право на знижку з платежу в наступних розмірах: за наявності безперервного страхування і нескоєнні аварії по своїй вині в течію 2-х попередніх років - 10%, 3-х років - 15%, 4-х років - 20%, 5-ти і більш років - 30%,

В) за кожний рік безперервного страхування і безаварійної їзди (т.е. неотримання страхувальником страхового відшкодування) встановлюється знижка з платежу в розмірі 10% і починаючи з 12-го року передбачається здійснення безкоштовного страхування.

Зустрічаються і такі оригінальні схеми страхування як надання страхового захисту лише по окремому ризику (наприклад викраденню, крадіжки і т.п.). Причому ставки, природно, знижуються у порівнянні з повним страхуванням.

Розширення пільг за безаварійну їзду істотно не відіб'ється на фінансових результатах добровільного страхування засобів транспорту. Якщо же врахувати, що це страхування стане більш масовим, те пряму економічну вигоду отримають як страхувальники (володарі засобів транспорту), так і страховики.

Деякими страховиками передбачений так званий привілейований поліс при автострахуванні для своїх постійних страхувальників.

Серед пільг, що надаються утримувачу привілейованого полісу передбачене, що по першому випадку ДТП або після нього, по полісу, по якому повинен бути знижений страховий внесок, що підлягає сплаті по відновленому договору страхування на наступний рік з максимальною знижкою в 20%, означений внесок скорочується на 10%.

Порядок і умови здійснення страхової виплати. Страхова виплата здійснюється страховиком в відповідності з договором страхування або законом на підставі заяви страхувальника і страхового акту (аварійного сертифікату).

Страховий акт складається страховиком або уповноваженою їм особою (аварійним комісаром), при необхідності страховик запрошує відомості, пов'язані зі страховим випадком, у правоохоронних органів, банків, медичних установ і інших підприємств, установ і організацій, що володіють інформацією про обставини страхового випадку, а також мати право самостійно з'ясовувати причини і обставини страхового випадку. Законом України "Про страхуванні", передбачено, що підприємства, установи і організації зобов'язані повідомляти страховикам по їхнім запитам відомості, зв'язані зі страховим випадком, включаючи відомості, що складають комерційну таємницю. При цьому страховики несуть відповідальність за їхнє розголошення в будь-якій формі, за винятком випадків, передбачених законодавством України.

Відмова в страховій виплаті. Підставою для відмови страховика зробити страхову виплату є:

А) навмисні дії особи що застрахувалася або вигодоотримувача, направлені на настання страхового випадку;

Б) скоєння страхувальником або особою, в користь якого укладений договір страхування, навмисного злочину, який знаходиться в прямому причинному зв'язку зі страховим випадком;

В) повідомлення страховику страхувальником завідомо неправдивих відомостей про об'єкт страхування;

Г) отримання страхувальником відповідного відшкодування збитки по майновому страхуванню від особи, винного в заподіянні цих збитків;

Л) інші випадки, передбачені законодавчими актами.

Умовами договору страхування можуть бути передбачені інші підстави для відмови в страховій виплаті, якщо це не суперечить законодавству України.

Так, наприклад, у багатьох українських страховиків передбачене, що не підлягають відшкодуванню збитки, які трапились внаслідок:

• Експлуатації зламаного засобу транспорту;

• Порушення правив пожежної безпеки і правив зберігання і перевезення небезпечних речовин і предметів;

• Водіння засобу транспорту особами, не що є водійських прав на управління транспортним засобом даної категорії, які знаходились в стані сп'яніння або під впливом наркотиків;

• Використання засобу транспорту в цілях навчання водінню або для участі в змаганнях, якщо іншого не обумовлене умовами страхування;

• Впливу ядерного вибуху, радіації і радіоактивного зараження; всякого роду військових і терористичних дій їхніх наслідків, а також народних заворушень і страйків, конфіскація, реквізиції, знищення або пошкодження засобу транспорту по розпорядженню властей.

Взаємовідносини сторін при настанні страхового випадку. Оскільки автострахування охоплює широку розмаїтість ризиків, таких як втрати або збитки транспортному засобу страхувальника, відповідальність перед третьою стороною, допомога в зв'язку з нещасним випадком, медичні видатки і платежі по негайному медичному лікуванню і ін., порядок відшкодування збитків відносять до самих складних проблем умов виплати страхових сум. Претензії по відшкодуванню збитків врегулюються звичайно по процедурі, прийнятої для страхування майна (наприклад, страхування від крадіжки зі зломом), а процедура по претензіям страхування цивільної відповідальності подібній процедурі по розгляду претензій по страхуванню відповідальності.

В договорах по автострахуванню звичайно передбачається, що при настанні страхового випадку страховик або його представник зобов'язаний:

• Заявити про випадок, що трапився в органи МВС (ДАІ, міліцію або пожежний нагляд), а на території інших держав - в відповідності з діючими в цих країнах вимогами;

• Заявити про страховий випадок страховику в письмовій формі на протязі 15-ти днів, а при виникненні збитків за кордоном - на протязі 3-х днів після повернення із-за кордону;

• Подати пошкоджений засіб транспорту представнику страховика для огляду і погодження з ним подальших дій по врегулюванню претензії;

• Після попереднього погодження зі страховою компанією страховик має право робити ремонт і придбавати необхідні для ремонту запчастини і матеріали за кордоном.

Виплата страхового відшкодування по автокаско здійснюється, як правило, в валюті оплати страхової премії страховику або особі, означеної страховиком в письмовій заяві. Розрахунок страхового відшкодування здійснюється по курсу Національного Банку України на час оплати претензії.

Передбачається також, що виплата відшкодування за викрадену автомашину виробляється не раніше, ніж через 2 місяця після викрадення, по закінченню терміну попереднього розслідування органами МВС з урахуванням амортизації на дату викрадення. Однак, якщо автомашина не була обладнана протиугінною сигналізацією, страховик має право знизити страхове відшкодування.

Слідує мати на увазі, що страховик має право повністю або частково відмовити в виплаті страхового відшкодування, якщо страхувальник або його представник:

• Не виконав обов'язків, передбачених умовами договору страхування;

• Не прийняв заходів для врятування або збереження застрахованого транспортного засобу;

• Повідомив невірні відомості про обставини, що мають істотне значення для судження про страховий ризик, або не освідомив страховика про істотні зміни в ступені ризику;

• Не представив документів, необхідних для прийняття рішення про виплату страхового відшкодування, або представив документи, оформлені з порушенням існуючих норм (без підпису, майже і т.п.).

Сповіщення про дорожньо-транспортні пригоди. Згідно умові полісу вимагається, щоб страховик (або його законні представники) повідомив компанію про те, що мала місце будь-яка “пригода” (з вказівкою повних подробиць і учасників ДТП) з тим, щоб страховики мали можливість провести розслідування фактів незалежно від того, була або не була заявлена претензія на відшкодування збитків. Досвід показує, що треті сторони інколи затримують подачу заяви про претензію і, якщо не буде зроблене розслідування негайно після пригоди, страховикам можуть бути нанесені збитки, в особливості, коли будуть відсутні вірогідні свідоцтва. При цьому важливо, щоб страховики вчасно отримали сповіщення про пригоди з тим, щоб вони могли провести розслідування і отримати заяви від свідків, якщо такі є, тому що може, як наслідок виникнути претензії третьої сторони. Серед обов'язків страховика може бути передбачена умова про негайну заяву в міліцію про ДТП, крадіжку або пошкодження транспортного засобу зловмисниками.

Нещасні випадки зі смертельним наслідком. Розслідування "фатальних випадків" є терміном, відповідним "дізнанню" і по цій причині обидва терміну часто згадуються в полісі. Звичайно для того, щоб організувати юридично обгрунтоване дізнання про розслідування при отриманні сповіщення про ДТП, можуть бути отримані письмові свідоцтва органів ДАІ, міліції, охорони здоров'я.

Договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності укладається на основі заяви страхувальника, в якій зазначається тип, марка і державний номерний знак та місце реєстрації транспортного засобу, термін страхування і розмір страхової суми. Дія договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності поширюється на водія, який керує цим транспортним засобом на законних підставах.

Страхувальник зобов'язаний надавати страховику (страховій організації) відомості, необхідні для укладення договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, за достовірність яких він несе відповідальність.

Допускається укладення договорів обов'язкового страхування цивільної відповідальності підприємствами, установами та організаціями на користь штатних та позаштатних працівників, якщо вони використовують власний транспортний засіб у службових цілях, що оформлено згідно з чинним законодавством.

Договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності набирає чинності з моменту, зазначеного в страховому полісі, але не раніше внесення страхувальником страхового платежу на користь страховика (страхової організації), що засвідчується відповідними документами.

У разі настання страхового випадку та виплати страхового відшкодування третій особі страховиком (страховою організацією) в обсязі більшому ніж 25 відсотків страхової суми, страхувальник, з вини якого була скоєна дорожньо-транспортна пригода, повинен переукласти договір обов`язкового страхування цивільної відповідальності.

Після сплати страхового платежу страхувальник одержує від страховика (страхової організації) страховий поліс, який є договором (письмовою угодою) обов'язкового страхування цивільної відповідальності.

Страховий поліс складається за такою формою: назва та адреса страховика (страхової організації), тип, марка транспортного засобу та державний номерний знак, номери двигуна, шасі (кузова), початок та закінчення дії договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності, розміри страхового платежу та страхової суми, для страхувальника-юридичної особи - її найменування та адреса, для страхувальника-фізичної особи - прізвище, ім'я та по батькові власника транспортного засобу, домашня адреса, підписи сторін.

Страховий поліс може мати розділи, що передбачають можливість добровільного страхування транспортного засобу, життя і здоров'я водія та пасажирів. Зразок страхового поліса встановлюється Моторним (транспортним) страховим бюро за погодженням з Укрстрахнаглядом.

У разі зміни власника транспортного засобу дія договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності поширюється на нового власника за умови переоформлення страхового поліса на його ім'я.

У разі в'їзду на територію України власник (водій) транспортного засобу повинен укласти звичайний договір обов'язкового страхування цивільної відповідальності, крім випадків, коли власник транспортного засобу застрахував цивільну відповідальність у державі, з уповноваженою організацією по страхуванню цивільної відповідальності власників транспортних засобів якої Моторне (транспортне) страхове бюро уклало угоду про взаємне визнання договорів такого страхування.

У разі настання страхового випадку страхувальник (водій транспортного засобу, який скоїв дорожньо-транспортну пригоду) зобов'язаний:

• дотримуватися правил дорожнього руху, встановлених чинним законодавством;

• вживати всіх заходів до запобігання збільшенню розміру шкоди;

• надавати третім особам необхідну інформацію для ідентифікації страхувальника і страховика (страхової організації);

• повідомити страховика (страхову організацію) протягом трьох робочих днів про настання страхового випадку, подати йому письмове пояснення про обставини дорожньо-транспортної пригоди, страховий поліс та пред'явити у разі потреби транспортний засіб для огляду і експертизи. Якщо страхувальник з поважних причин не мав змоги виконати зазначені дії, він повинен довести це документально.

Під час оформлення відповідних документів про дорожньо-транспортну пригоду співробітники органів внутрішніх справ згідно з чинним законодавством установлюють та фіксують необхідні відомості про обов'язкове страхування цивільної відповідальності учасників цієї пригоди.

Органи внутрішніх справ згідно з чинним законодавством зобов'язані видавати страховику (страховій організації) або Моторному (транспортному) страховому бюро на їх звернення відомості, що стосуються страхового випадку.

Особи, що експлуатують транспортний засіб без наявності страхового поліса, несуть відповідальність згідно з чинним законодавством.

Контроль за наявністю страхового поліса обов'язкового страхування цивільної відповідальності у власника (водія) транспортного засобу під час його експлуатації здійснюється органами внутрішніх справ згідно з чинним законодавством.

Дію договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності може бути достроково припинено згідно із статтею 27 Закону України "Про страхування" ( 85/96-ВР ) за вимогою страхувальника, про що він зобов'язаний повідомити страховика (страхову організацію) не пізніше ніж за 30 днів до дати припинення дії договору страхування, якщо інше не передбачено цим договором.

У разі розірвання договору обов'язкового страхування цивільної відповідальності страховик (страхова організація) за умови відсутності виплат страхового відшкодування за цим договором повертає страхувальнику частку страхового платежу, яка обчислюється пропорційно періоду страхування, що залишився до закінчення терміну дії договору, з утриманням 20 відсотків цієї частки на ведення справи, і вилучає страховий поліс.

Обов'язкове страхування цивільної відповідальності може здійснювати страховик (страхова організація), який має філії, представництва або уповноважених представників (юридичних осіб) в областях України та Автономній Республіці Крим і є членом Моторного (транспортного) страхового бюро, а також за наявності у нього не менше двох років практичного досвіду з майнового та особистого страхування і страхування будь-якого виду відповідальності на наземному транспорті.

Спори, що виникають стосовно обов'язкового страхування цивільної відповідальності, вирішуються в установленому порядку.

Розміри страхових платежів на 1997 рік

за договорами обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів на території України, (гривень)

Транспортні засоби	15 діб	1 місяць	2 місяці	3 місяці	4 місяці	6 місяців	9 місяців	12 місяців
Легкові авто-мобілі пасажи-ромісткістю до 8 чоловік включно з робочим об'ємом двигуна:
до 1200 куб. см	0,9	1,3	2,2	2,8	3,6	5,2	7,3	8,1
від 1200 до 1800 куб. см	1,1	1,5	2,6	3,9	5	7	9,6	10,7
понад 1800 куб. см	1,7	1,9	4	5,6	7	10,2	14,5	16
Причепи до легкових автомобілів	0,4	0,7	0,9	1,3	1,5	2,2	3	3,2
Автобуси з числом місць для сидіння:
20 чоловік	1,7	2,1	4,3	6,4	8,5	12,8	18,2	19,2
понад 20 чоловік	2,1	3	5,2	7,7	10,2	13,9	19,2	21,4
Вантажні автомобілі вантажопідйом-ністю:
до 2 тонн	1,7	2,1	4,3	6,4	8,5	12,8	18,2	19,2
понад 2 тонни	2,1	3	5,2	7,7	10,2	13,9	19,2	21,4
Причепи до вантажних автомобілів	0,7	1,1	1,7	2,3	3	4,3	5,8	6,4
Мотоцикли та моторолери	0,4	0,7	0,9	1,3	1,5	2,2	3	3,2

*ЗАТВЕРДЖЕНО постановою Кабінету Міністрів України від 28 вересня 1996 р. N 1175

Страхування цивільної відповідальності при міжнародних автотранспортних повідомленнях.

Страхування автогромадянської відповідальності перед третьою стороною з метою захисту своїх резидентів в випадках, коли вони ставали жертвами ДТП, починаючи з 30-х років проводилося в кожній з країн Західної Європи в межах своєї національної території.

З розвитком міжнародного автомобільного повідомлення водій автомобіля, виїхавши в іншу країну, міг і там зіштовхнутися з матеріальними проблемами внаслідок ДТП. Страхове покриття, що надається страховиками країни резидента, діяло, як правило, в межах національних кордонів, а в тих випадках, коли воно було дійсно і закордоном, часто не відповідало вимозі країни відвідання, оскільки національні правила страхування, розміри і порядок відшкодування збитків не були скоректовані між собою.

Додаткові труднощі викликала і та обставина, що в багатьох країнах страхування міг проводити лише страховик, що функціонує в межах цієї території. Страхування в будь-якому випадку документально слідувало оформити таким чином, щоб це відповідало вимозі прикордонних служб. В цій ситуації автомобіліст на кордоні примушений був укласти новий договір страхування, що діяв тільки на території країни відвідання.

В післявоєнні роки з метою усунення даних труднощів страхувачами країн ЄЕС була заснована система автострахування “Зелена карта”, основана на прийнятих 25 січня 1949 року рекомендаціях Підкомісії шляхового транспорту Міжнародного комітету транспорту ЄЕК ООН.

Згідно принципам, закладеним в основу страхування по “Зеленій карті”, підлягають страхуванню вантажні і легкові автомобілі, автобуси.

При цьому:

1. Страхові підприємства яким було дозволено проводити автострахування цивільної відповідальності в межах національних територій, об'єдналися в бюро автостраховиків.

2. Кожне національне бюро стало стороною міжнародної угоди, що визначає чинність системи “Зеленої карти”.

3. Автомобіліст-резидент, який має транспортний засіб в одній з країн-учасниць угоди, при подорожі на ньому в інші країни, підписавши дану угода, міг звернутися до свого національного страховика для одержання страхового покриття, необхідного для додержання закону країни відвідання.

4. Страхувач забезпечує необхідне страхове покриття і надає документальне свідоцтво в формі “Зеленої карти”, виданої національних бюро автостраховиків, членом якого він є. “Зелена карта” є міжнародно визнаним сертифікатом, в якому вказані країни, де дане страхове покриття має законну силу, а також реквізити страхувача, страхувальника (транспортного засоби) і термін дії виданої карти.

5. При перетині межі однієї з країн, де визнаний даний сертифікат, водію достатньо подати “Зелену карту” в якості доказу законності страхування в країні відвідання.

6. Якщо водій (автомобіль) став учасником ДТП в країні відвідання, страховик країни базування гарантує виплату будь-якої компенсації, що належить третій особі, згідно місцевим правилам страхування цивільної відповідальності. Виконання цих зобов'язань продавця гарантується національним бюро автостраховиків, в яке входить страховик, що видавав “Зелену карту”, на основі договору бюро автостраховиків країни відвідання.

7. Договір про “Зелену карту”, в якому беруть участь національне бюро страхувачів, має приватний характер, але його законність повинна бути визнана на державному рівні з тим, щоб домовленості по виконанню вимог страхувачів країни відвідання мали законодавчий захист “Зелена карта” розглядалася як законне і достатнє свідоцтво наявності страхового покриття.

Система “Зеленої карти” діяла успішно до тих пір, доки не позначилися ознаки того, що вона недостатньо зручна в основному по двом причинам:

— зростання числа власників автомобілів істотно збільшило частоту перетину ними кордонів. Всякий раз, коли автомобіль перетинав кордон, необхідно було подати “Зелену карту”, що в особливо напружені періоди, наприклад, під час річних відпусток, наводило до виникнення черг на контрольно-пропускних пунктах.

— пред'явлення “Зеленої карти” водієм транспортного засоби при перетині кордону між державами - членами ЄЕС суперечило ідеалу Співтовариства. Відміна перевірки “Зеленої карти” на межі дозволила б будь-яку людину відчути, що Співтовариство придає першорядне значення його вигодам в повсякденному житті.

Шлях до вирішення проблеми був знайдений в результаті застосування системи “Зеленої карти” на основі координації приватних угод між бюро страхувачів різних країн і національних законодавчих актів країн Співтовариства. Структура, яка виникла в результаті цього виявилася ефективною, незважаючи на наявну можливість її різноманітного тлумачення із-за подвійної законодавчо-нормативної бази.

Мета перевірки наявності “Зеленої карти” на кордоні перебувала в забезпеченні того, щоб кожний транспортний засіб, який в’їжджає на територію країни, був покритим страхуванням цивільної відповідальності в відповідності з правилами цієї держави, згідно яким жертви подорожніх аварій повинні одержувати компенсацію, незалежно від фінансового положення особи, яка вчинила ДТП.

Відміна контролю на кордону зажадала створення механізму, що міг би гарантувати, що жертви ДТП отримають компенсацію, навіть якщо транспортний засіб, що вчинив аварію, не був зареєстрований при в'їзді в країну перебування.

Новий механізм регулювання базувався на наступних основних принципах, передбачених в першій Директиві ЄЕС по автострахуванню.

1. Кожний транспортний засіб, що базується в будь-якій країні-члені ЄЕС, повинен підлягати обов'язковому страхуванню цивільної відповідальності в порядку, передбаченому законодавством цієї країни.

2. Вимога обов'язкового страхування відноситься не тільки до використання транспортного засобу в межах країни базування, але і в межах всіх країн Співтовариства, де діє договір “Зеленої карти”.

3. Характер і обсяг обов'язкового покриття будуть залишатися такими, якими вони передбачені в законодавстві кожної країни, але зважаючи на відсутність на даному етапі єдності правил страхування цивільної відповідальності в країнах ЄЕС, величина страхового покриття може змінюватися після перетину межі.

4. В випадку, якщо з транспортним засобом відбулася аварія в країні відвідання, бюро автостраховиків цієї країни гарантує, що жертва ДТП отримає необхідне відшкодування, т.е. Бюро діє таким чином, мов воно саме є страховикам.

5. В випадку, коли бюро країни відвідання зазнало витрат по компенсації результатів ДТП, вони повинні бути відшкодовані бюро країни базування, в якому застрахований даний транспортний засіб.

6. Оскільки постраждалі особи в країні відвідання в результаті ДТП на її території, які сталися з участю автомобілістів з інших країн - членів ЄЕС, були гарантовані в одержанні компенсації, як і в випадку, якщо б страхування було проведене в даній країні, немає причини перевірки наявності “Зеленої карти” на кордоні і цю процедуру слідувало скасувати.

Видозмінення схеми функціонування “Зеленої карти” грунтувались на тому, що автомобіліст, додержуючись вимог обов'язкового страхування, що пред'являється країною, де базується транспортний засіб, одержує покриття від страховика, що є членом одного з національних бюро автостраховиків, які взаємопов’язаних між собою угодою про взаєморозрахунки і гарантії на державному рівні країн-членів ЄЕС.

Особливістю цієї системи є та обставина, що, з точки зору жертви ДТП не має значення були чи додержані всі формальності по страхуванню і реєстрації транспортних засобів, оскільки бюро автостраховиків в будь-якому випадку при ДТП забезпечує виплату передбаченої компенсації за завдану шкоду.

Стан страхування автотранспортних засобів на Україні і перспективи розвитку.

На сферу страхування автотранспортних ризиків, пов’язаних зі страхуванням автотранспортних засобів, цивільної відповідальності і життя і здоров’я пасажирів і водіїв приходиться більше 30% загального обсягу збору страхових премій. У країнах Європейського співтовариства за рік відбуваються до 100 тисяч ДТП. В Україні в 1996 році зареєстровано 42 тисяч ДТП, в яких загинуло 8 тисяч чоловік. Кількість ДТП занижено із-за несвоєчасності повідомлення про страхові випадки і також із-за статистичних помилок. Кількість ДТП на 1 тисячу чоловік в Європі -15 чоловік, в Португалії (найвищий показник) - 21, в Україні -8,3 чоловіка.

З 1 січня згідно з Постановою Кабінету Міністрів України №1175 від 28 вересня 1996 року “Про порядок і умови проведення обов’язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” вводиться новий вид страхування, обов’язковий для всіх автомобілістів.

За оцінкою експертів страхової компанії “Аска-Київ-Центральна”, введення нового виду страхування в Україні стане кроком до формування цивілізованого вітчизняного страхового ринку.

Здійснювати цей вид страхування зможуть тільки ті страхові компанії ( а бажаючих сьогодні чимало - до 500 страхових агентств), які мають відповідну ліцензію і є членами Моторного (транспортного) страхового бюро України (МТСБУ). У будь-якому разі, власникові авто перед тим, як укласти угоду з якоюсь страховою компанією, варто поцікавитись, чи має страховик відповідну ліцензію (аби не бути ошуканим).

Варто зазначити, що коли клієнт страхової компанії запланував поїздку за межі України, він наперед повинен укласти додатковий договір обов’язкового страхування громадської відповідальності на умовах, встановлених МТСБУ, якщо згідно з укладеними угодами використання транспортного засобу за межами України потребує обов’язкового страхування цивільної відповідальності.

Згідно повідомленням відділу автострахування Української транспортної страхової компанії (UTICO), власники авто також мають можливість застрахувати свій майновий інтерес, пов’язаний з володінням, розпорядженням і користуванням автотранспортними засобами, або ж їх додатковим обладнанням.

По-перше, це може бути страхування від пошкодження чи знищення автомобіля, його приладів та додаткового обладнання внаслідок якоїсь дорожньо-транспортної пригоди. По-друге, застрахувати можна авто або його комплектуючі від викрадення. Є ще один вид страхування - від пошкодження, знищення автотранспортного засобу, його приладів у результаті стихійного лиха, а також від пожеж чи вибуху в автомобілі. І хоча кожному випадку сума, на яку можна застрахувати автомобіль, може бути різною, вона не повинна перевищувати ринкової вартості автомобіля (з урахуванням того, що договір страхування укладається терміном на рік, середній внесок становитиме від 8% до 12% справжньої вартості автотранспортного засобу).

При настанні страхового випадку страхова сума сплачується клієнту після закриття кримінальної справи за фактом викрадення, але не пізніше чотирьох місяців з дня подання заяви в страхову компанію. При страхуванні автомобіля від збитку страхова компанія відшкодовує розрахункову вартість відновлення автомобіля, в яку входить вартість роботи з демонтажу пошкоджених і монтажу нових деталей, що замінюються. Для ненових автомобілів враховується ступінь зношеності деталей.

При страхуванні від нещасного випадку (маються на увазі тілесні ушкодження чи загибель водія і пасажирів застрахованого авто за кількістю посадочних місць), що стався внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, компанія виплачує у разі травми 0,1% страхової суми за кожний лікарняний день (але не більше 120 днів). При визначеній інвалідності першої групи виплата становить 80% страхової суми, другої групи - 65% і третьої - 50%. У разі смерті виплачується страхова сума, визначена для одного потерпілого.

Клієнт, який впродовж року не звертався до страхової компанії за одержанням відшкодування, має право на знижки їз страхової премії у розмірі 10% за кожний рік без аварійної експлуатації.

Власникам автомобілів при страхуванні бажано наперед ознайомитися з деякими термінами. Наприклад: страхова сума, страхова премія (процент, встановлений тарифом, від страхової суми, яку вносить клієнт страхової компанії), франшиза (передбачене умовами страхового договору звільнення страхової компанії від відшкодування збитків, що не перевищують визначеного терміну). Існує, й таке поняття, як право на регрес, тобто право страхової компанії, що виплатила страхове відшкодування, вимагати в розмірі проведеної виплати відшкодування збитків від третьої особи, з вини якої збиток стався.

Слід мати на увазі, що жодна з існуючих страхових компаній не практикує страхування автомобіля тільки від одного конкретного страхового випадку, наприклад, від викрадення (оскільки його ймовірність, за свідченням експертів, надто велика). Тому перевага частіше надається страхування за кількома позиціями.

Сума страхового відшкодування на повинна перевищувати 2 тис. грв., а вартість страхового поліса (залежно від терміну страхування, протягом якого використовуватиметься автомобіль) становитиме 0,7 - 21,4 гривні. Мінімальний строк страхування обмежуватиметься 15 добами. У разі дорожньо-транспортної пригоди страхова компанія сплачує відшкодування кожному потерпілому. Максимальний розмір відшкодування - 2 тисячі гривен - встановлено на випадок смерті чи при визначенні потерпілому інвалідності 1 групи.

Таблиця 1. Таблиця 2.

Згідно даних таблиць, страхування цивільної відповідальності носить досить актуальний характер і має перспективи розвитку в майбутньому. Як видно з таблиць, найбільша кількість ДТП по вині водія була в 1992 році і з того часу існує тенденція до зменшення кількості дорожньо-транспортних пригод. Це створює додаткові умови для страховиків для розробки умов і заняття цим видом страхування.

Використана література:

1. Закон України “Про страхування” від 7 березня 1996 р.

2. Постанова Кабінету Міністрів N 1175 “Про порядок і умови проведення обов'язкового страхування цивільної відповідальності власників транспортних засобів” від 28 вересня 1996 р.

3. Постанова Кабінету Міністрів N 959 “Про затвердження Положення про обов'язкове особисте страхування від нещасних випадків на транспорті” від 14 серпня 1996 р.

4. Базилевич В.Д. Страхова справа. Київ: 1997 р.

5. Гумінський Іван. Моторне бюро діє. Фінансові послуги №1 1997 р., ст.55-57.

6. Корчевская Л.И. Страхование от А до Я. Москва: 1996 г.

7. Рейтман Л.И. Страховое дело. Москва. ББНКЦ 1992 г.

8. Економіка страхування і перестрахування. “Антикил” 1996 р.

9. Поліс рубль береже. ж. Бізнес, ст. 14, 4 лютого 1997 року.

10. Страхование автотранспортных рисков. Пособие. Москва, Финансы: 1995 г.