ОРГАНІЗАЦІЯ

РИНКОВОЇ

ЕКОНОМІКИ

(РЕФЕРАТ)

ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ І ТЕРМІНИ

національна економіка поділ праці галузева структура економіки економічна система власність суб'єкти права власності права власності приватна власність державна власність приватизація натуральне господарство товарне господарство

гроші функції грошей ціна функції ціни ринкова ціна адміністративна ціна адміністративно-командна економіка централізоване управління директивне планування три фундаментальних питання організації економіки

Тема: Організація ринкової економіки.

Питання до теми:

1. Принципи ринкової економіки.

2. Ринковий механізм.

3. Схема кругопотоку.

1. Принципи ринкової економіки.

Останнє десятиліття XX ст. увійде в історію як Принципи перехід багатьох країн від командної до ринкової економіки. Для того щоб глибше зрозуміти, що таке ринкова економіка, необхідно розглянути основні принципи її організації.

Ринкова економіка грунтується на приват­ній власності та ціновому механізмі розв'язання основних проблем економічної організації. Іншими важливими її принципами є: свобода підприємництва й вибору; особиста заінтересованість як головний мотив економічної поведінки; конкуренція та обмежена роль уряду в господарському житті.

Приватна власність. Як уже зазначалося, в ринковій економіці ресурси перебувають у власності приватних осіб та інституцій, але не уряду. Приватна власність дає змогу окремим особам та підпри­ємствам на свій розсуд залучати й застосовувати ресурси. Інститут приватної власності формувався еволюційно й підтримується правом заповіту — правом власника майна призначати спадкоємця влас­ності після смерті. Права власності — найістотніші, оскільки заохо­чують інвестиції, обмін та економічне зростання. Без права влас­ності люди змушені витрачати чимало зусиль та ресурсів, аби за­хистити й зберегти свою власність.

Свобода підприємництва й вибору. З приватною власністю тісно пов'язана свобода підприємництва й вибору. Ринкова економіка

покладає на підприємства відповідальність за ухвалення рішень, ефективність яких перевіряється ринком.

Свобода підприємництва означає, що власники матеріальних ресур­сів і грошей можуть вільно організовувати виробництво товарів і послуг. Вибір конкретної галузі діяльності та вихід з неї здійснюються підприємцями самостійно.

Свобода вибору передбачає, що власники ресурсів і грошей викорис­товують або реалізують їх на свій розсуд і що особа вільна вибрати будь-який вид діяльності. Цей принцип також означає, що споживачі на свій розсуд у межах грошових доходів визначають, які товари й послуги купувати. Однак свобода підприємництва й вибору у ринко­вій економіці не абсолютна, її обмежує державне втручання в економіку. Держава встановлює загальні юридичні обмеження для здійснення вибору суб'єктами господарювання та використання об'єктів приватної власності. Вона, наприклад, забороняє вироб­ництво наркотиків, небезпечне забруднення довкілля, визначає технічні умови використання автотранспорту тощо.

Особиста заінтересованість (особистий інтерес) є рушійною силою ринкової економіки. Кожна людина й господарська ланка намагають­ся робити те, що їм вигідно. Власники ресурсів прагнуть продати їх або надати в користування за найвищу ціну. Фірми бажають отри­мати найбільший прибуток. Споживачі розподіляють свої доходи так, аби дістати максимальну користь від споживання. Отже, особис­тий інтерес визначає фундаментальний спосіб дій учасників еконо­мічного життя. Причому цей спосіб поведінки має узгоджуватися з чужими інтересами. Тому дотримання особистого інтересу не слід плутати з егоїзмом.

Мотив особистого інтересу скеровує і впорядковує функціону­вання економіки. Фірми й постачальники ресурсів, дбаючи про власну вигоду й діючи в межах конкурентної ринкової системи, одночасно — ніби спрямовані невидимою рукою — сприяють до­сягненню суспільних інтересів.

Конкуренція. Свобода вибору є основою конкуренції, або еконо­мічної змагальності, притаманної ринковій економіці. Конкуренція передбачає:

1) наявність на ринку значної кількості незалежних продавців і покупців конкретного продукту або ресурсу;

2) свободу для покупців і продавців виступати на певних ринках чи залишати їх.

Суть конкуренції полягає в широкому розпорошенні економічної влади всередині двох складових економіки — фірм та домогосподарств. Якщо на ринку певного продукту є багато покупців і продавців, жоден покупець або продавець не може помітно вплинути на ціну цього продукту.

Конкуренція наявна на ринку доти, доки жоден із продавців або покупців чи їхні невеликі групи не можуть маніпулювати ринком для власної вигоди. За великої кількості продавців на ринку певного продукту кожен із них забезпечує таку мізерну частку загального обсягу продукції, що практично не в змозі вплинути на пропозицію, а отже й на ціну продукту.

Таке саме твердження справедливе й для тих, хто визначає попит на ринку. Покупців на ринку багато, і вони діють незалежно один від одного. Отже, окремі покупці також не можуть впливати на ціну, маніпулювати ринком.

Конкуренція передбачає також, що виробникам легко входити у галузь і залишати її; не існує штучних юридичних перешкод, які не дозволяють збільшення або зменшення обсягів продукції в окремих галузях. Свобода входу в галузь і виходу з неї забезпечує економіці гнучкість, без якої неможливий її ефективний розвиток.

Обмежена економічна роль держави. Ринкова економіка сприяє ефективному використанню ресурсів. Тому втручання держави в господарську діяльність фірм обмежене. Уряди встановлюють юридичні обмеження для використання приватної власності та здійснення індивідуального вибору. Концепція ринкової економіки як саморегульованої системи виключає директивне централізоване державне управління нею. Проте низка небажаних наслідків, пов'язаних із ринковою системою, призвела до того, що роль уряду в економіці зросла. Ринкову економіку, в якій уряд відіграє активну роль, називають змішаною.

2. Ринковий механізм

Основним механізмом, що дає змогу узгодити дії суб'єктів ринкової економіки, є система цін, або ринковий механізм. Рішення, які ухвалюють покупці й продавці продуктів, реалізуються через систему ринків.

Ринок — це механізм взаємодії покупців і продавців, котрий визначає ціни та кількість потрібних товарів і послуг.

Ціни — це орієнтири, керуючись якими власники ресурсів, підприємці та споживачі роблять свій вибір, щоб реалізувати влас­ний інтерес. Система цін і ринків є основною організуючою систе­мою ринкової економіки, а конкуренція - механізмом контролю.

Якщо споживачі бажають більше якогось товару, наприклад бензину для своїх автомобілів, то попит на бензин зростає; якщо нафтові компанії вважають, що їхні запаси бензину зменшуються, то для розподілу обмеженої пропозиції бензину вони підвищують ціни на нього. Якщо деякий товар, наприклад спортивне взуття, е нехо­довим, продавці зменшують ціну на нього, аби продати непопулярні моделі.

Ціни координують рішення виробників і споживачів на ринку. Вищі ціни скорочують споживання й стимулюють виробництво. Нижчі ціни стимулюють споживання й звужують виробництво. Ціни є зрівноважувальною складовою ринкового механізму.

Ціна допомагає збалансувати споживання й виробництво (або попит і пропозицію) кожного продукту. Ринковий механізм установ­лює загальну рівновагу цін та кількостей і розв'язує три проблеми: що, як, для кого.

Проблема «що виробляти». У ринковій економіці підприємства прагнуть отримати прибуток й уникнути збитків. Зрозуміло, що фірми виробляють лише ті товари і послуги, виробництво яких приносить прибуток. Ті продукти, які не приносять прибутку, не вироблятимуться.

Прибуток — це різниця між виторгом і витратами.

Виторг обчислюють як добуток ціни продукту та кількості про­даного продукту.

Витрати обчислюють множенням ціни кожного ресурсу на його кількість, використану у виробництві, а після цього підсумовують витрати на всі ресурси.

Попит споживачів відіграє особливо важливу роль у визначенні видів і кількості продуктів, які виробляються. Споживачі витрачають свої гроші на ті товари та послуги, яких вони бажають і в змозі купити. Збільшення попиту споживачів спричинятиме збільшення виробництва продукту. Навпаки, зменшення попиту звужуватиме виробництво продукту. Отже, попит споживачів відіграє вирішальну роль у визначенні того, які продукти вироблятимуть фірми.

Проблема «як виробляти» пов'язана з розподілом ресурсів між окремими галузями, з технологією виробництва та фірмами, які вироблятимуть продукцію кожної галузі. Ринкова система залучає ресурси в ті галузі, попит споживачів на продукцію яких достатній і в яких виробництво цих продуктів є прибутковим. Водночас ринкова система позбавляє неприбуткові галузі обмежених ресурсів.

У конкурентній ринковій економіці виробляють продукт лише ті фірми, які спроможні застосувати економічно найефективніші методи виробництва. Найефективніший метод виробництва зале­жить від: а) наявних технологій і техніки; б) цін на необхідні ресурси. Наявні технології передбачають різні комбінації ресурсів, які можуть забезпечити бажаний обсяг продукції. Технологія, що передбачає таку комбінацію ресурсів, котра забезпечує виробництво продукту з найнижчими грошовими витратами, є найефективнішою. Саме цю технологію мають використовувати фірми галузі.

Розв'язання проблеми «для кого виробляти» пов'язане з гро­шовими доходами споживачів. Грошовий дохід споживача залежить від кількостей різних ресурсів — праці, землі, капіталу, які отри­мувач доходу постачає на ринок ресурсів, і від цін на них.

Ринковій системі як механізмові розподілу продукту не властиві жодні етичні принципи. Домогосподарства, які успадковують значні матеріальні ресурси і нагромаджують їх унаслідок важкої праці й ощадливості, завдяки діловій кмітливості, через шахрайство чи обмін отримують великі доходи. Ці Домогосподарства в ринковій економіці привласнюють велику частку продукту. Домогосподарства, що пос­тачають на ринок дешеві трудові ресурси і не володіють матеріальними ресурсами, отримують невеликі грошові доходи й відповідно малі частки виготовленого продукту.

Завдяки значним своїм перевагам ринкова економіка потіснила всі інші економічні системи. По-перше, конкурентна ринкова економіка забезпечує найефективніше використання ресурсів. Вона змушує фірми застосовувати найпередовіші технології, сприяє роз­робленню та впровадженню нових та ефективніших технологій у виробництво. Ринкова економіка залучає ресурси на виробництво тих товарів і послуг, яких найбільше потребує суспільство. По-друге, ринкова економіка створює ефективні стимули до праці для най­маних працівників і підприємців. Більші зусилля в роботі означають вищі грошові доходи, які спричинюють вищий рівень життя.

3. Схема кругопотоку

Для глибшого розуміння ринкової економіки застосуємо схему кругопотоку. Функціонування ринкової економіки грунтується на взаємо­пов'язаному безперервному русі ресурсів, виго­товлених продуктів і доходів. Такий рух називають кругопотоком.

Основними учасниками господарського життя є: домогосподар­ства, фірми (підприємства) і держава.

Домогосподарства —це особи або сім'ї, що мають спільні доходи і спільно їх використовують. У ринковій економіці Домогосподарства не лише отримують і витрачають доходи, а й володіють усіма економічними ресурсами. . .

Підприємства (фірми) — це основні виробничі одиниці, які використовують ресурси для виробництва товарів або послуг з метою вилучення прибутку. . .

Держава виконує важливі функції в економіці. Але поки що залишимо осторонь питання ролі держави у господарському житті

Рис.1

Схема кругопотоку

На рис. 1 показано Домогосподарства і підприємства, які ухвалюють рішення у ринковій економіці. На верхній зображено ринок ресурсів. Тут Домогосподарства, які безпосередньо або опосередковано (через власність на ділові підприємства) воло­діють усіма ресурсами — працею, землею, капіталом і підприєм­ницьким хистом — і постачають ці ресурси підприємствам.

Підприємства потребують ресурсів, бо саме за допомогою остан­ніх фірми виробляють товари і послуги. Взаємодія попиту й про­позиції на величезну кількість трудових і матеріальних ресурсів установлює ціну на кожен з них. Платежі фірм домогосподарствам за ресурси називають доходами. Ці доходи домогосподарства при­власнюють у вигляді заробітної платні (оплата праці), ренти (плата за землю), процента (плата за капітал) і прибутку (плата за підприєм­ницький хист). Водночас платежі фірм за придбані ресурси є їхніми витратами.

Зверніть увагу, що схема кругопотоку містить два кола — вну­трішнє і зовнішнє. Внутрішнє коло відображає рух ресурсів, товарів і послуг — потік проти годинникової стрілки. Зовнішнє коло від­дзеркалює грошовий потік доходів, витрат і споживчих видатків — за годинниковою стрілкою.

У нижній частині схеми показано ринок продуктів. Грошовий дохід, який домогосподарства отримують від продажу ресурсів, вони спрямовують на купівлю товарів і послуг. Через видатки свого гро­шового доходу домогосподарства виявляють свій попит на товари й послуги. Водночас підприємства використовують ресурси, які вони придбали, для виробництва, а отже для пропозиції товарів і послуг на тих самих ринках. Під час взаємодії попиту і пропозиції визначають­ся ціни продуктів. Зауважимо, що з точки зору підприємств видатки на товари і послуги становлять виторг, або надходження, від продажу товарів і послуг.

Схема кругопотоку демонструє складне переплетення процесів економічного життя. Домогосподарства і підприємства є учасниками обох основних ринків, але в кожному випадку діють як протилежні сторони. На ресурсних ринках підприємства діють як покупці, а домогосподарства — як власники ресурсів і постачальники, котрі є продавцями. На ринку продуктів вони міняються позиціями: домо­господарства як споживачі є покупцями, а підприємства — продав­цями.

Усі операції купівлі—продажу кількісно обмежені. Домогоспо­дарства володіють лише обмеженими ресурсами для постачання їх підприємствам. Тому грошові доходи споживачів також обмежені. Обмежена кількість грошей не дає змоги придбати усі товари й послуги, які споживач хотів би купити. Внаслідок обмеженості ресурсів виробництво товарів і послуг також обмежене.

Отже, у ринковій економічній системі домогосподарства як власники ресурсів продають їх підприємствам і як споживачі витрачають отриманий грошовий дохід для купівлі товарів та послуг. Для виробництва товарів і послуг підприємства купують ресурси, а свої готові продукти продають домогосподарствам.

ПІДСУМКИ

1. Національна економіка, або господарство країни, — це сукупність підприємств, домогосподарств та уста­нов, які функціонують у межах держави. Основним за­вданням національної економіки є виробництво і роз­поділ життєвих благ, потрібних для підтримання життє­діяльності суспільства.

2. Спосіб організації національної економіки називають економічною системою. Основними компонентами економічної системи є власність на ресурси та спосіб узгодження діяльності суб'єктів господарського життя. Людство знає два типи організації національної економіки: традиційне, або натуральне, господарство та товарне господарство.

3. Власність — це сукупність прав окремої людини, групи людей, держави щодо володіння, розпорядження та використання конкретних благ. В економічній системі можуть співіснувати різні форми власності, але одна з них є панівною. В Україні закон дозволяє існування приватної, колективної та державної власності.

4. Товарне господарство — це така організація націо­нальної економіки, коли виробники виготовляють про­дукти для продажу на ринку. Становлення товарного господарства пов'язане з поглибленням поділу праці — розвитком ремесел і міст.

5. Основними компонентами товарного господарства є гроші та ціни. Усе, що виконує функції грошей, є грішми. Гроші виконують три функції: міри вартості, засобу обміну та засобу нагромадження багатства. Гроші пройшли тривалий шлях — від товарних до паперових і до банківських грошей. Нині простежується їхня подальша еволюція.

6. Ціна — це кількість грошей, яку покупці віддають в обмін за одиницю певного товару або послуги. Ціни бувають адміністративні й ринкові. Ринкові ціни форму­ються в ході взаємодії попиту й пропозиції. Ринкова ціна виконує такі функції: нормувальну; інформаційну; стимулювальну.

7. Адміністративно-командна економіка передбачає дер­жавну власність на усі матеріальні ресурси й централі­зоване директивне планування. Основними причинами краху командної економіки радянського типу були неспроможність централізованого директивного пла­нування координувати складнішу економіку, відсутність раціональних показників діяльності підприємств та відповідних стимулів, застій в аграрному секторі та не­спроможність використати інтенсивні методи еконо­мічного зростання.