Коломийський інститут

Прикарпатського державного університету

Реферат

з дисципліни “Розміщення продуктивних сил”

на тему:

ЛІСОПРОМИСЛОВИЙ

КОМПЛЕКС УКРАЇНИ

Виконав:

студент Б-11

Загрішний Б.М.

2000 р.

План

1. Сутність, роль і місце в народногосподарському комп­лексі України.

2. Фактори розвитку і формування.

3. Структура і територіальна організація лісопромис­лового комплексу України.

3. Проблеми і перспективи розвитку лісопромислового комплексу України.

1. СУТНІСТЬ, РОЛЬ І МІСЦЕ

В НАРОДНОГОСПОДАРСЬКОМУ КОМПЛЕКСІ УКРАЇНИ

Лісопромисловий комплекс (ЛПК) України — це су­купність підприємств, пов'язаних з вирощуванням і переробкою (до одержання кінцевої продукції) лісової сировини. До його складу входять: лісове господарст­во, лісозаготівельна промисловість, галузі лісової про­мисловості по механічній і хіміко-механічній (лісопи­льна, фанерна, сірникова, виробництво дерев'яних буді­вельних деталей і будинків, деревностружкових і дерев-новолокнистих плит, меблів) та хімічній (лісохімічна, целюлозно-паперова промисловість) переробці дере­вини, а також гідролізна і дубильно-екстракційна про­мисловість, обслуговуючі виробництва (виробництво і ремонт машин та устаткування), заводи по виготов­ленню предметів праці для окремих галузей, підприєм­ства матеріально-технічного постачання, галузі і заклади невиробничого обслуговування (підготовка кадрів, нау­ково-дослідна і проектно-конструкторська діяльність).

Значення ЛПК в економіці України визначається тим, що в сучасних умовах немає такої сфери госпо­дарства, де деревина і продукція її переробки не віді­гравали б істотної ролі. Основний продукт лісу — де­ревина, яка використовується переважно для вироб­ництва засобів виробництва, зокрема предметів праці (круглий ліс, пиломатеріали, фанера, деревні плити, ме­тиловий спирт тощо) і предметів споживання (меблі, папір, оцтова кислота). Продукція ЛПК використовується в машинобудуванні, легкій промисловості, на транспорті, у зв'язку, ІІІ будівництві. Водночас ЛПК отримує від інших галузей лаки, фарби, соду, натрій, відбілюючі хімікати (виготовлення паперу), автомашини, трактори, верстати (заготівля та обробка деревини).

Ліси є важливим акумулятором живої речовини. Вони утриму­ють в біосфері ряд хімічних елементів і воду, активно взаємодіють з тропосферою, визначають рівень кисневого та вуглецевого балансу. Поряд з цим ліси дають продовольчі ресурси (дикі плоди та ягоди, гриби, березовий сік тощо), кормові і лікарські рослини, мають са­нітарне, рекреаційне і екологічне значення. Вони створюють спри­ятливе середовище для розвитку бджільництва та мисливства.

2. ФАКТОРИ РОЗВИТКУ І ФОРМУВАННЯ

Основою розвитку ЛПК України є лісові ресурси. Це ліси пев­ної території, які використовуються або можуть бути використані для задоволення будь-яких потреб суспільства. До лісових ресур­сів як одного із основних видів природних ресурсів належать де­ревні, технічні, харчові, лікарські та інші ресурси, а також корис­ні природні властивості лісу — водоохоронні, захисні, клімато-регулюючі, санітарно-гігієнічні, оздоровчі тощо.

Загальна площа лісового фонду України становить 10,8 млн. га, у тому числі вкрита лісом — 9,4 млн. га.

Лісистість території республіки становить 15,6%. Запаси дере­вини становлять 1,74 млрд. куб. м. Основна частина лісів перебу­ває у віданні державних органів лісового господарства, решту пе­редано у безстрокове користування сільськогосподарським підпри­ємствам або закріплено за іншими міністерствами і відомствами. Лісовий фонд України характеризується переважанням листя­них і хвойних порід і нерівномірним розміщенням ресурсів дере­вини по території. Найбільша концентрація їх в Українських Кар­патах (40,5% площі цього регіону), Кримських горах (32%) і на Поліссі (25,1%); у лісостеповій зоні цей показник становить 13,2%, у степовій — 3,8%. До найбільш лісистих областей нале­жать Закарпатська, Івано-Франківська, Рівненська, Житомирська, Волинська і Чернівецька.

За народногосподарським значенням, місцеположенням і функ­ціями, які вони виконують, усі ліси України поділяють на дві групи. До першої групи відносять водоохоронні, захисні, санітар­но-гігієнічні та оздоровчі ліси, а також ліси спеціального цільового призначення (ліси заповідників, природних, національних парків та ін.). Ліси цієї групи становлять 51% загальної площі лісового фонду України. Деревину в лісах першої групи застосовують голов-ним чином при проведенні лісогосподарських заходів — рубок, догляду за лісом, санітарних та лісовідновних рубок стиглого лісу.

До другої групи належать ліси, що мають захисне і обмежене експлуатаційне значення. Вони є основним джерелом заготівлі деревини в Україні.

Лісові ресурси України забезпечують потреби господарства майже на 20%, решту деревини (круглий ліс) Україні постачають переважно північні та східні райони Росії. На райони зосередження лісових ресурсів орієнтується лісозаготівельна промисловість. Основним споживачем ділової деревини є лісопильна промисловість, яка є базою для наступної обробки деревної сировини. В цому поєднанні з ним розвивається стандартне домобудуван-їиробництво меблів, фанери, деревностружкових плит і т.д.

Розміщення галузей з механічної обробки деревини повинно враховувати такі особливості лісової промисловості, як високі витрати сировини на виготовлення продукції і величезні виробничі відходи. Для одержання 1 м³ клеєної деревини необхідно 2,3 м³ деревини, 1 т деревної маси — близько 3 м³ і т.д. Відходи іробництва ще на стадії лісозаготівель досягають 20%, а в лісо-пильній промисловості досягають 40%. В процесі подальшої обробки, наприклад, в меблевому виробництві використовується, як правило, тільки половина витраченої деревини. Це потребує наближення виробництва до джерел сировини і одночасно комплексної переробки деревини з метою зменшення відходів.

Лісопильне виробництво є важливим процесом первинної механічної обробки ділової деревини. Його розміщення залежить від положення районів лісозаготівель по відношенню до споживача пиломатеріалів, наявності і характеру транспортних шляхів, по яких проходять масові потоки лісу або пиломатеріалів. Лісопиляння є трудомістким процесом у порівнянні із заготівлею деревини, потребує підготовки пиломатеріалів перед відправкою їх споживача (сортування, сушка, ув'язування в пакети тощо), спеціального устаткування для цього, складських приміщень. Транспортування пиломатеріалів потребує спеціальних видів транс­порту (лісовози, залізниці з відповідним рухомим складом) і розвинутих шляхів сполучення.

На розміщення підприємств з механічної обробки деревини впливає не тільки кількість, а й якість (породний склад) сировини. Так, для виготовлення фанери використовується переважно береза.

Целюлозно-паперова промисловість характеризується висо кою матеріаломісткістю (на 1 т целюлози витрачається близько 5м³ деревини) і водомісткістю (350 м³ на 1 т продукції), тому тяжіє до сировинних баз. Розширення територіальних меж виробництва відбувається також в результаті освоєння нових видів сировини, рослинних відходів сільського господарства та ін.

3. СТРУКТУРА І ТЕРИТОРІАЛЬНА ОРГАНІЗАЦІЯ ЛІСО-ПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Основу ЛПК України становить лісове господарство. Воно вивчає, веде облік і проводить роботу щодо збереження лісів, по­силює їхні корисні природні властивості, забезпечує розширене відтворення та поліпшення їхньої якості, підвищення продуктив­ності, а також сприяє раціональному використанню земельного лісового фонду і невиснажливому користуванню лісом для забез­печення потреб у деревині та іншій лісовій продукції. Основи ве­дення лісового господарства визначено відповідними законодав­чими актами (лісове законодавство, лісовий кодекс України). Для лісового господарства України характерні захисний та захисно-промисловий напрями ведення. Заготівлю деревини в порядку рубок головного користування проводять у межах розрахункової лісосіки, а при веденні рубок догляду за лісом — виходячи з не­обхідності поліпшення породного складу та якості лісів. Лісове господарство України розвинуто переважно в Українських Кар­патах, на Поліссі, в Кримських горах, в лісостеповій і частково в степовій зонах. Основні виробничі підприємства лісового госпо­дарства — лісгоспзаги та лісокомбінати.

Лісова промисловість України — сукупність галузей і вироб­ництв, підприємства яких здійснюють заготівлю деревини, її комплексну механічну, хіміко-механічну та хімічну обробку і пе­реробку. В її галузевій структурі виділяють лісозаготівельну, де­ревообробну і лісохімічну промисловість.

Лісозаготівельна промисловість проводить лісосічні роботи, вивозить і сплавляє деревину та здійснює її первинну обробку, її продукцією є ділова деревина (використовують у лісопилянні, фанерному, тарному і целюлозному виробництві, у будівництві, гірничодобувній промисловості), дрова (використовують як па­ливо), а також сировина для лісохімічної промисловості.

Основні лісозаготівельні райони України — Українські Кар­пати (Івано-Франківська і Закарпатська області) і Полісся (Волинська, Житомирська, Київська, Чернігівська області). Обсяг лісозаготівельвель в Україні в 1997 р. становив 10,5 млн. м³, у тому числі к млн. м³ — ділової деревини.

У лісозаготівельній промисловості України переважають компл-ксні комбіновані підприємства — лісгоспзаги (у Карпатах — лісокомбінати, які, крім лісогосподарської і лісозаготівельної діяльності, здійснюють фабрично-заводську переробку деревини). Істину деревини заготовляють у лісовому господарстві (рубки огляду і санітарні). У заготовленому лісі переважає деревина хвойних порід (смереки, сосни).

Деревообробна промисловість здійснює переробку деревини й виготовляє з неї широкий асортимент матеріалів, напівфабрикатів і готових виробів для населення й народного господарства. Вона об'єднує різні за матеріаломісткістю виробництва. Одні з них (фанерна, меблева) відзначаються високою питомою вагою витрат сировини на виготовлення продукції і дуже великими виробвничими відходами, інші — використанням відходів (стружка, пилки) і перетворенням їх у цінну продукцію (плити). Ряд деревообробробних галузей (меблева, паркетна) широко використовують цінну деревину дуба, бука, горіха та ін.

Особливістю деревообробної промисловості є споживання у великій кількості хімічної продукції (карбамідні смоли, лаки і фарби, пластмаси, хімічні волокна та ін.). Проектування і вироб­ництво меблів потребує також високої естетичної культури. Це типова «міська» галузь деревообробки. Основними видами продукції деревообробної промисловості є пиломатеріали, деревні лити для потреб будівництва, заготовки і деталі для вагоно-, авто-, суднобудування, а також машинобудівна дерев'яна тара, меблі- та ін. Сировинна база деревообробної промисловості України сладається з місцевої деревини, яку заготовляють у лісах, та довізної деревини з Росії. Особливу цінність становить місцева деревина (хвойні та твердолистяні породи), яка широко використовується в меблевій промисловості при виготовленні музичних інструментів та портивного інвентарю. Довізна деревина задовольняє потреби в ировині при виробництві масової продукції деревообробки.

Обробка деревини як галузь промисловості почала розвиватися в Україні у другій половині XVIII ст., коли виникли перші лісопильні заводи. На Україні у 1913 р. діяло 274 Лісопильно-деревообробних підприємства. Це були переважно приватні майс­терні, засновані на ручній праці. Традиційно підприємства дере­вообробної промисловості розміщені в місцях зосередження лісо­сировинних ресурсів — на Поліссі, у Передкарпатті і Закарпатті.

Лісопильне виробництво представлене такими центрами: Берегомет (Чернівецька область), Чернівці, Надвірна, Вигода, Рожнятів (Івано-Франківська область), Рахів, Тересва (Закарпатська область), Сколе, Стрий, Турка (Львівська область), Ковель, Камінь-Каширський (Волинська область), Костопіль, Сарни (Рів­ненська область), Овруч, Коростень, Малин (Житомирська об­ласть). У 1996 р. виробництво пиломатералів в Україні становило 2,3 млн.м³ (в 1985 р. — 7,6 млн. м³).

Основною галуззю деревообробної промисловості України с меблева, підприємства якої виробляють меблі для житлових, куль­турно-побутових, адміністративних та інших громадських при­міщень. Висока концентрація виробництва меблів склалася у За­карпатській, Івано-Франківській, Чернівецькій областях, які ви­готовляють понад 25% загальної кількості меблів. В інших регіо­нах осередками меблевого виробництва є обласні центри. Най­більшими підприємствами меблевої промисловості є Свалявський, Хустський (Закарпатська область), Болехівський і Брошнів-ський (Івано-Франківська область), Тереснянський (Закарпатська область), Чернівецький, Броварський (Київська область) дерево­обробні комбінати; дніпропетровські «Дніпромеблі», львівські «Карпати», Івано-Франківська, Чернівецька, Запорізька меблеві фабрики; Мукачівський, Берегівський, Прикарпатський, Снятинський, Вінницький, Дніпропетровський, Кіровоградський, Дрого­бицький, Сумський меблеві комбінати.

Серед спеціалізованих підприємств по виробництву меблів ви­діляється Івано-Франківська, Житомирська, Київська імені В. Н. Боженка меблеві фабрики, а також Дрогобицький, Львівський, Молочанський меблеві комбінати.

З відходів лісової і деревообробної промисловості України ви­робляють деревностружкові і деревноволокнисті плити (Київ, Харків, Донецьк, Дніпропетровськ, Одеса, Свалява, Дрогобич, Малин, Чернігів, Ковель, Сарни та ін.).

Целюлозно-паперова промисловість об'єднує підприємства, які з рослинної сировини виробляють папір, картон та вироби з них, штучне волокно, фібру і напівфабрикати (деревну масу), целюлозу. Основна сировина галузі — деревина хвойних порід та відходи її обробітку, меншою мірою — солома, костриця конопель та льону, стебла бавовнику, очерет, рогіз, макулатура і ганчір'я. Продукцію целюлозно-паперової промисловості ви­користовують майже в усіх галузях народного господарства та в побуті.

На території України вперше паперове виробництво виникло в XXVII ст. Більшість підприємств споруджено у XVIII—XIX ст. 1913 р. вже працювало 43 підприємства. Найбільші з них були розміщені у Понінці, Славуті, Малині, Рогані. Нині целюлозно-паперова промисловість України представлена 25 великими підприємствами, серед яких виділяються: Малинська і Дніпропет-ровська паперові фабрики, Понінківський паперовий комбінат, Херсонський целюлозно-паперовий та Ізмаїльський целюлозний заводи, Жидачівський картонно-паперовий комбінат, Корюківська фабрика технічного паперу. В Україні виготовляють понад 50 видів паперу і близько 20 видів картону . В 1997 р. вироблено 103 тис. т паперу (в 1985 р . — 299 тис. т) і 188 тис. т картону ( в І985р.— 105 тис. т).

Лісохімічна промисловість включає: пірогенетичне (суха ірегонка деревини), каніфольно-терпентинне, смоло-терпентин-е, хвойно-ефірне та дьогте-курильне виробництва. Сировиною для лісохімічної промисловості є дрова листяних порід, з яких піролізом одержують деревне вугілля, оцтові порошок та кислоту, метиловий спирт, формалін, розчинники, флотаційні масла, Карбамідні смоли. Соснова живиця і пневий сосновий осмол ви­користовуються для виготовлення каніфолі, скипидару та ефірної олії; дубова кора — для дубильно-екстрактного виробництва. Продукцію лісохімічної промисловості застосовують у хімічній, Металургійній і харчовій промисловості. В Україні лісохімічні Промисли відомі з XII ст. (смолокуріння і вуглевипалювання на Поліссі), пізніше на Поліссі та у Карпатах розвивалося виробницт-|о поташу, який використовували як мінеральне добриво. За-Іодська лісохімія виникла у другій половині XIX ст. — на почат­ку XX ст. У 1923—1924 pp. в Україні вперше організовано про-«ислове підсочування сосни, а у 1934 р. введено в дію Київський (хімічний комбінат з каніфольно-терпентинним виробництвом. Основні центри лісохімії: Київ, Коростень (Житомирська область), Великий Бичків, Свалява, Перечин (Івано-Франківська область). У гірських, поліських і лісостепових районах розвивається переробка хвої на хвойно-вітамінне борошно, ефірну олію, хлорофіло-аротинову пасту тощо, а також переробка соснових пнів на каніфоль і терпентину.

Гідролізна промисловість об'єднує підприємства, які методом гідролізу деревини й нехарчової рослинної сировини виробляють етиловий спирт, кормові дріжджі, глюкозу та ксиліт, органічні кислоти, лігнін та ін. Сировиною е тирса та інші відходи деревообробної промисловості, подрібнена деревина, бавовняна та со­няшникова лузга, кукурудзяні качани, солома хлібних злаків, лляна костриця. Галузь кооперується з олійно-жировою й консервною та іншими виробництвами лісової, деревообробної і целюлозно-паперової промисловості. До підприємств цієї галузі належать Верхньодніпровський гідролізно-фурфуроловий завод, цех по ви­робництву гідролізних кормових дріжджів з нехарчової сировини на Бєлгород-Дністровській картонній фабриці, Запорізький гід­ролізно-дріжджовий завод, Вознесенський (Миколаївська об­ласть), Вінницький, Слов'янський (Донецька область) та Василь­ківський (Київська область) дріжджові заводи.

4. ПРОБЛЕМИ І ПЕРСПЕКТИВИ РОЗВИТКУ ЛІСОПРОМИСЛОВОГО КОМПЛЕКСУ УКРАЇНИ

Прогноз розвитку ЛПК України за матеріалами Ради по вив­ченню продуктивних сил України НАН України грунтується на таких основних передумовах:

— виконання завдань Державної програми розвитку лісогос­подарського і лісопромислового комплексів України на період до 2015 року з урахуванням певного її корегування;

— використання існуючого промислового потенціалу — ви­робничих потужностей, наявної сировини, трудових ресурсів;

— реструктуризація виробництва, нарощування випуску про­дукції, яка користується попитом і повніше забезпечує потреби народного господарства і населення;

— завоювання ринку шляхом виробництва конкурентоздатної продукції високої якості, а також імпортозамінної;

— нарощування експортного потенціалу галузі. Пріоритетним напрямом розвитку ЛПК є зростання виробни­цтва деревних плит, целюлозно-паперової та іншої продукції, що користується попитом, задовольняє потреби і вимоги внутріш­нього і зовнішнього ринку. В ці галузі спрямовуватимуться в першу чергу і капітальні вкладення.

Основою технічної політики в перспективі буде здійснення реконструкції, модернізації, розширення перспективних та будів­ництво нових підприємств відповідно з вимогами структурної перебудови ЛПК; застосування на їх базі нових технологій, на­самперед з метою ефективного використання сировини, економії енергоресурсів, скорочення трудових витрат та підвищення якос­ті і конкурентоздатності виробів.

Забезпечення ЛПК сировиною здійснюватиметься переважно за рахунок більш повного і раціонального використання власних сировинних ресурсів. До основних напрямів вирішення сировинної проблеми в перспективі можна віднести:

- поліпшення структури споживання деревини і лісоматеріалів;

- залучення до промислової переробки всієї маси економічно доступних ресурсів низькоякісної, дрібнотоварної лісосировини і деревних відходів;

- удосконалення діючих, впровадження нових ресурсозберігаючих і маловідходних технологій та процесів, здатних забезпечити зниження витрат деревини;

- розширення сфери застосування ефективних замінників лісо матеріалів;

- збільшення лісозаготівель за рахунок інтенсифікації лісокористування, створення високопродуктивних плантаційних лісонасаджень.

В целюлозно-паперовій промисловості забезпечення сировинних потреб здійснюватиметься також за рахунок збільшення заготівлі макуулатури і використання недеревних ресурсів сировини, зокрема соломи та відходів переробки сільськогосподарських культур.

Література

1. Генсирук С. А. Леса УкраиньІ. — М.: Лесная промьішленность, 1975.—280с.

2. Заставний Ф. Д. Географія України: У 2 кн.: Навч. посібник. — Львів, Світ, 1994. — 472 с.

3. Географічна енциклопедія України: у 3 т. За ред. О. М. Маринич. — К.: Українська Радянська енциклопедія. — Т. 1, 1989. — 404 с; Т. 2, 1990. — 480 с.; Т. З, 1993. — 480 с.

4. Маринич А. М., Паламарчук М. М. Конструктивно-географичес-кие основи раціонального природопользования в Украинской ССР. Теоретические й методические исследования. — К.: Наукова думка, 1990.—200с.

5. Коваль Я. В. Совершенствование лесомользования й лесовосста-новления. — К.: Наукова думка, 1987. — 204 с.

6. Паламарчук М. М., Паламарчук О. М. Економічна і соціальна географія України з основами теорії. — К.: Знання, 1998. — 416с.

5. Шаблій О. І. Лісопромислові комплекси Української РСР. — Львів, Вища школа, 1976. — 187 с.