зміст

Вступ

Найбільш розвинутим інтеграційним угрупованням у світі є Європейський союз (ЄС). З моменту свого утворення ЄС пройшов всі основні етапи інтеграційного процесу і в даний час перебуває на етапі розвитку й удосконалення економічного союзу.

У рамках 15 країн ЄС забезпечено вільне переміщення товарів і всіх чинників виробництва, проводиться єдина політика в галузі сільського господарства.

Оскільки сільськогосподарська продукція країн ЄС недостатньо конкурентоздатна на світовому ринку, однією з головних цілей інтеграції є створення сприятливих умов для національних виробників. У результаті здійснення погодженої аграрної політики всі країни ЄС одержали можливість продавати свою продукцію за цінами, що значно перевищують середньосвітові, в окремих випадках на 30% і більше. Єдина політика забезпечує абсолютний пріоритет закупівель сільськогосподарської продукції у фермерів країн ЄС перед імпортом. В останні роки найважливішим напрямком цієї політики стали стримування надвиробництва сільгосппродукції і підтримка дрібних фермерів.

Мене зацікавила ця тема тому, що ідея об’єднаної Європи жила в мріях людей ще в давні часи. Досить згадати католиків в час їхнього розквіту, а також спроби об’єднати континент під владою одного володаря - Наполеона, Гітлера. Тільки зараз об’єднання Європи здається реальним, але таким способом, про який ніхто не думав в історії людства. Сьогоднішнє об’єднання одна з політичних і економічних меж, в якій нації переможці отримують атрибути високої міжнародної влади, і всі задіяні нації процвітають. Воно створилось, з метою використання переваг об'єднаного ринку, створення сприятливих зовнішніх умов для національного розвитку, укріплення міжнародних переговорних позицій країн-учасниць з економічних питань, обміну досвідом ринкових реформ і підтримки національної промисловості і сільського господарства. Зокрема, це ціль Європейського економічного співтовариства, офіційно встановленого шістьма державами в 1958 р. Спільний ринок рекламувався як краща річ, яка з’явилася в Західній Європі. Разом з тим це найбільш розвинуте у світі інтеграційне угруповання, яке розширивши своє членство з 6 до 15 країн, пройшло всі основні етапи інтеграційного процесу (табл. 1). ЄС утворився з трьох інтеграційних співтовариств — Європейського об'єднання вугілля і сталі, Європейського співтовариства з атомної енергії і Європейського економічного співтовариства, створених у 50-і роки.

З іншого боку, ЄЕС не зрозуміло багато з того, що насправді є ціллю, Здається, навіть невеликий спад має здатність підірвати Співтовариство і загрожувати його існуванню. В той час, як європейські нації пробують працювати разом задля спільної мети – об’єднаної Європи. Необхідно подивитись на ситуацію і перевірити, який має вплив ЄЕС на Європу. Факт “процвітання” Європи може стати зрозумілим, коли розглянути ряд проблем Спільноти. В цей час неможливо визначити, чим була б Європа без ЄЕС, цілком можливо, що вона не була б в матеріальному програші.

1.Суть, необхідність та види економічних інтеграцій

Економічна інтеграція представляє собою процес економічної взаємодії всіх країн, який приводить до зближення господарських механізмів, приймаючих форму міжнародних угод і регулюємих міждержавними органами. Її передумовами є співставність рівнів розвитку країн учасників, їх географічна близькість, спільність стоячих перед ними проблем, прагнення прискорити ринкові реформи і не залишитись по заду від ідучих інтеграційних процесів. Інтеграційні угрупування утворюються з ціллю використання переваг об’єднаного ринку, створення сприятливих зовнішніх умов для національного розвитку.

Не дивлячись на розбіжності у підходах, ідеології, визначеннях тих чи інших інтеграційних процесів і угруповань, в них можна виділити деякі загальні риси та закономірності. Історично інтеграція еволюціонує через декілька основних етапів.

На першому етапі країни заключають між собою преференціальні торгові угоди. Такі угоди можуть підписуватися або на двосторонній основі між окремими країнами, або вже між існуючими інтеграційними угрупуваннями.

На другому етапі країни приходять до створення зони вільної торгівлі, яка передбачає повну відміну митних тарифів по відношенню до третіх країн. Зона може координуватися невеликим міждержавним секретаріатом.

Коли інтеграційний процес досягає третього етапу – спільного ринку – країни домовляються про вільний рух не тільки товарів та послуг, але й факторів виробництва – капіталу та робочої сили.

І на кінець на четвертому етапі інтеграція перетворюється в Економічний Союз, який поряд з іншими факторами передбачає також координацію макроекономічної політики та уніфікацію законів в ключових областях – валютній, бюджетній та грошовій.

Для того щоб краще розглянути тенденції інтеграційних процесів та їхній розвиток потрібно заглянути в історію. В Європі в кінці 1940-их існувала небезпека іншої війни. Німеччина була демілітаризована, але Франція була все ще не впевнена, і з метою безпеки 9 травня 1950 міністр іноземних справ Франції Роберт Шуман наблизився до Західної Німеччини з планом. У ньому йшлось про те, щоб об’єднати деякі елементи Німецького і Французького виробництв під одною багатогранною організацією, щоб управляти ресурсами.В цьому випадку, ресурси були вугільні, стальні і залізо, без якого неможливо було йти до війни. Італія, Бельгія, Голландія і Люксембург були також запрошені приєднатись до організації. В 1951 р. всі шість підписали договір відносно Парижа, який встановив наступне : Шість націй-членів встановили свій контроль над їх сталевими, залізними і вугільними галузями промисловості багатонаціональною Високою Владою, яка буде управляти цінами і виробництвом, маленьким парламентським органом, судом, а також була створена Рада Міністрів, щоб бачити, що вибір правил супроводжувався певним повноваженнями і що кожна нація мала обмеження в діях. Ця влада була попередником і моделлю для Спільного ринку, і стала відома як Європейське Вугільне і Стальне Співтовариство. Під ЄВСС Франція, Німеччина, Бельгія, Голландія, Люксембург і Італія вдало об’єднали всі ресурси. Торгові бар’єри і тарифи на вугілля та сталь між націями були поступово знищені. Виробництво сталі і вугілля збільшено, і шість націй членів здавалось, виступали один з одним в спільному зусиллі першими. Очевидний успіх ЄВСС, знайшов захисників в межах Європи . Чому не брати ідею і йти далі – замість злиття тільки промисловості вугілля і сталі між націями, йти до злиття націй і їх економіки безпосередньо? Відвертими прибічниками об’єднання Європейської економіки, були Джеан Моннет, Конрад Аденауер і Роберт Шуман. Шість держав – членів ЄВСС почали в 1955 прислухались до пропозиції про подальше об’єднання Європи.В 1956 Висока Влада уповноважила комітет, що займався вивченням можливості об’єднаної Європейської економіки, на чолі з прем’єр-міністром Бельгії, Паулем - Генрі Спаака. Переговори між шістьма членами закінчились підписанням Договору відносно Рима в 1957. Різниця між договорами відносно Парижа ЄВСС і відносно Рима ЄЕС була в тому, що при ЄВСС об’єднувалось вугілля і сталь шести націй, а при ЄЕС об’єднувались економіки щоб створити одну економічну націю. В 1958 ЄЕС було у промисловості. Взагалі ЄЕС був ідентичний ЄВСС – була Рада (еквівалент Високої Влади ),створена з делегатів від кожної держави-члена, існувало і більше зібрання, відоме, як Європейський Парламент, який мав не дуже велику фактичну владу, існував також Європейський Суд Правосуддя, щоб розв’язати суперечки між націями і підписувати закони. В Ради була навіть ідея знищити торгові бар’єри і тарифи, в той час, як ЄВСС знищував їх лише на вугілля і сталь. ЄЕС повинно було мати справу з всіма тарифами, податками і бар’єрами. ЄЕС після народження мало декілька цілей для членів.[2;с.58]

Найбільш важливим було поступове знищення податкових бар’єрів і тарифів в межах націй членів.

Суть була в тому, щоб шість членів поставити в митний союз, з вільною торгівлею між собою і односторонньою з іншою частиною світу. Інший чинник ЄЕС повинен зрівняти тарифи та податки на імпорт для всіх держав-членів. Без цих двох кроків було б дуже багато непорозумінь між членами, і ЄЕС буде звільнено від конкуренції з іншими державами світу.Без світового ринку спроби такого союзу не мали б ніякого змісту.

Багато зусиль Спільного ринку було звернуто на тип соціальної єдності держав членів. Це дало б можливість будь-якому громадяни ну однієї держави співдружності працювати в іншій з однаковою оплатою і в однакових умовах. Кожен бізнесмен, який проживає в одній з країн, що входить до згаданої спілки, повинен би працювати будь-де (мається на увазі ЄЕС ), підлягаючи таким самим правовим законам, як і будь-яка інша місцева фірма. Також важливою була заборона урядами членів незаконно допомагати місцевим, а також іноземним, бізнесменам і громадянам.

У процесі свого розвитку інтеграція пройшла наступні основні етапи:

• Етап зони вільної торгівлі (1958-1969 р.). У цей період інтеграція знаходилася на рівні зони вільної торгівлі: відповідно до Римського договору були поступово скасовані мита і кількісні обмеження на взаємну торгівлю, установлений загальний митний тариф і введений загальна митна політика у ставленні до третіх країн. У міру того,як лібералізувалась двостороння торгівля, між країнами — членами інтеграції виникали часткові зони вільної торгівлі, причому кожна з них зберігала свій національний митний тариф у ставленні до третіх країн. З 1962 року була введена в дію єдина сільськогосподарська політика. З підписанням у 1963 році Яундської угоди ряд країн що розвиваються, вступили в асоційовані стосунки з ЄС. У 1965 році три європейські співтовариства прийняли рішення про злиття своїх виконавчих органів. [4;с.78]

• Етап митного союзу (1968-1976 р.) — етап активного розвитку переваг митного союзу і зовнішньоторговельної політики стосовно третіх країн, спочатку в рамках шести країн-засновників, а пізніше - у рамках зростаючого постійно ЄС за рахунок вступу Данії, Ірландії і Великобританії в 1973 році і Греції, Португалії й Іспанії - на початку 80-х років. Ціленаправлена єдина сільськогосподарська політика доповнюється в цей період єдиною політикою в області охорони навколишнього середовища й в області досліджень і технологічного розвитку. На основі угоди 1971 року між ЄС і ЕАСТ межі внутрішньоінтеграційної зони вільної торгівлі поширюються на 7 країн, що були в той час членами Європейської асоціації вільної торгівлі (Австрія, Данія, Норвегія, Португалія, Швеція, Швейцарія і Великобританія). На основі послідовно першої (1975 р.), другої (1979 р.) і третьої (1984 р.) Ломейських конвенцій кількість країн, що розвиваються, асоційованих із ЄС, збільшується з 20 до 66. До цього ж етапу відноситься початок інтеграції у валютно-фінансовій сфері: у 1972 році було введено спільне плавання валют деяких країн — членів ЄС у визначених межах («валютна змія»), а з 1979 року почала функціонувати європейська валютна система.[3;с.99]

• Етап загального ринку (1987-1992 р.). На основі Єдиного європейського акта (Single European Act), а також підписаного в 1985 році документа White Paper про програму створення внутрішнього ринку країни ЄС ліквідували бар'єри, що залишилися, на шляху пересування товарів і чинників виробництва. Зокрема, було висунуто більш 300 ініціатив, спрямованих на забезпечення більш повної волі міждержавного руху товарів, послуг, капіталу і робочої сили, і визначені три основні групи бар'єрів, що необхідно усунути. Серед них — фізичні бар'єри (прикордонні митні пости і паспортний контроль), технічні бар'єри (розбіжності в стандартах, невизнання утворюваних сертифікатів, пріоритет національним виробникам при державних закупівлях) і фіскальні бар'єри (розбіжності в оподатковуванні). У цей же період країни ЄС перейшли до здійснення вже не просто погодженої, а єдиної політики в окремих галузях — енергетиці, транспорті, питаннях соціального і регіонального розвитку. Четверта Ломейская конвенція розширила число країн, що розвиваються, що знаходяться в асоціації з ЄС, до 69.

• Етап економічного союзу (із 1993 року — до цього часу). Посилення політичної інтеграції і форсований розвиток валютного союзу на основі підписаного на початку 1992 року в голландському місті Маастрихте договору про Європейський союз. Його створення грунтується як на минулих досягненнях погодженої валютної політики, так і на нових ініціативах. На першому етапі (1990-1993 р.) валюти всіх країн ЄС входять у спільне плавання в межах європейської валютної системи й усуваються валютні обмеження; на другому етапі (1994-1998 р.) створюється Європейський валютний інститут і підсилюється координація макроекономічної політики; на третьому етапі (із 1999 р.) спочатку взаємно фіксуються курси валют, а потім вводиться єдина валюта і створюється єдиний європейський центральний банк. На цьому ж етапі набере сили угода про єдиний економічний простір між 15 країнами ЄС і 3 країнами ЕАСТ (Ісландією, Норвегією і Ліхтенштейном).

Єдиний внутрішній ринок ЄС

Найбільш великим досягненням інтеграційного процесу в межах ЄС стало створення до кінця 1992 року єдиного внутрішнього ринку, у результаті чого право внутріінтеграційного пересування товарів і послуг не тільки доповнилася правом переміщення капіталу і робочої сили, але і серйозними заходами щодо узгодження внутрішньоекономічної політики країн-членів.

Програма внутрішнього ринку ЄС (ЄС Internal Market Program) – що діяла в період із 1985 по 1992 рік програма створення загального ринку товарів і послуг.

У результаті здійснення програми до початку 1993 року між країнами ЄС були усунуті всі тарифні і нетарифні обмеження у взаємній торгівлі товарами і послугами, включаючи транспортні і фінансові послуги; ліквідовані всі обмеження на міждержавне пересування капіталу всередині ЄС і введене взаємне визнання фінансових ліцензій і принцип розсудливого нагляду; усунуті національні обмеження імпорту промислових товарів із третіх країн (вони замінені єдиними для всіх країн ЄС механізмами кількісних обмежень на імпорт); введені мінімальні технічні вимоги до стандартів, взаємне визнання результатів випробувань і сертифікації; відкриті ринки державних закупівель для фірм інших країн ЄС.[5;с.67]

2.Передумови економічної інтеграції України в ЄЕС

Входження України в ЄС – це складний процес, зумовлений станом її розвитку, певними вимогами, що ставляться до неї з боку цієї організації. Тому цей перехід потрібно здійснювати поетапно:

• перший етап – підготовчий;

• другий – безпосередня інтеграція України в ЄС.

На першому етапі з врахуванням реальних економічних умов та можливостей здійснюється інтеграційні процеси, які є для держави найбільш актуальними та ефективними. Формою їх реалізації є укладення різного роду угод, контрактів з окремими членами Євросоюзу.

На другому етапі Україна стає повноправним учасником Європейського Союзу. Інтеграційні процеси, що торкаються підготовчого етапу, можуть здійснюватись в різних напрямах. Основними серед них є:

• торгівля;

• іноземні інвестиції в акції;

• створення спільних підприємств;

• створення вільних економічних зон;

• участь у виробленні науково-технічних проектів.

Географічне положення України надзвичайно вигідне і важливе з геополітичної точки зору. Необхідно відзначити, що Україна є великою морською державою, їй належить провідна роль серед країн чорноморського басейну. Через територію України проходять важливі транспортні комунікації, які з”єднують країни Євросоюзу з Росією, державами Близького Сходу, Закавказзя.

Природно-кліматичні умови і ресурси нашої держави є факторами, які в цілому можуть сприяти інтеграції України в Економіку Європейського Союзу. Переважно рівнинний рельєф знижує капітальні витрати на будівництво залізничних колій, автомобільних шляхів, трубопроводів, ліній передач. Геологічні пошуки останніх років свідчать про наявність у надрах України значних запасів золота, міді, титану…

З економічної точки зору населення розглядається насамперед, як споживач матеріальних благ. Звідси Україна є досить містким ринком збуту для країн членів Євросоюзу. Сьогодні в Україні майже відсутні ряд галузей промисловості, які виробляють товари широкого вжитку, перш за все підприємства з виробництва ліків, годинників, побутової техніки. Отже, відсутність продукції власного виробництва зумовлює необхідність імпорту багатьох товарів, які не завжди є вищого гатунку. Крім того вартість робочої сили в Україні нижча ніж в країнах Євросоюзу. Тому в структурі інтеграційних процесів варто віддавати перевагу таким, які передбачають розширення сфери застосування праці шляхом розвитку тут трудомістких галузей.

З моменту свого утворення ЄС пройшов всі основні етапи інтеграційного процесу і в даний час перебуває на етапі розвитку й удосконалення економічного союзу.

У рамках 15 країн ЄС забезпечено вільне переміщення товарів і всіх чинників виробництва, проводиться єдина політика в галузі сільського господарства.

Оскільки сільськогосподарська продукція країн ЄС недостатньо конкурентоздатна на світовому ринку, однією з головних цілей інтеграції є створення сприятливих умов для національних виробників. У результаті здійснення погодженої аграрної політики всі країни ЄС одержали можливість продавати свою продукцію за цінами, що значно перевищують середньосвітові, в окремих випадках на 30% і більше. Єдина політика забезпечує абсолютний пріоритет закупівель сільськогосподарської продукції у фермерів країн ЄС перед імпортом. В останні роки найважливішим напрямком цієї політики стали стримування надвиробництва сільгосппродукції і підтримка дрібних фермерів.

Єдина аграрна політика (common agriculture) — погоджені дії країн ЄС по забезпеченню стабільності постачань сільгосппродукції за стабільними цінами, підвищенню продуктивності сільського господарства, підтримці життєвого рівня фермерів і їхніх родин і підтримці розумного рівня роздрібних цін. Основні елементи єдиної аграрної політики такі:

• Єдині ціни на сільськогосподарську продукцію усередині ЄС і єдиний механізм їхньої підтримки. Мінімально допустимі: ціни на найважливіші сільськогосподарські продукти визначаються заздалегідь. Якщо ринкові ціни падають більше ніж на 10% нижче цього рівня, органи ЄС здійснюють гарантовані закупівлі даного продукту, забезпечуючи підтримку рівня цін. У ЄС використовується декілька основних видів цін. Орієнтовні (контрольні, довідкові) — ціни, котрі країни ЄС вважають за необхідне підтримувати на національних ринках у внутрішньорегіональному обороті •. Ціни втручання — ціни, по яких скуповуються або продаються надлишки сільгосппродукції, коли коливання цін на них досягають установлених меж від рівня орієнтованої ціни. Зовнішньоторговельні (граничні, шлюзові) - ціни реалізації сільгосптоварів на зовнішньому ринку знаряддя аграрного протекціонізму.

• Воля торгівлі сільгосппродукцією усередині ЄС, відсутність тарифних і кількісних обмежень. Єдині правила зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією з третіми країнами і єдиний митний тариф. [5;с.86]

При імпорті діє система компенсаційних зборів, що захищає виробників від конкуренції з боку тих країн, де витрати виробництва сільгосптоварів нижче, ніж у ЄС. При експорті сільгосппродукції в треті країни виробники одержують субсидії від органів ЄС, що дозволяють їм продавати продукцію за більш низькими світовими цінами. Стосовно деяких товарів ЄС уклало угоди з зовнішніми постачальниками, згідно яких вони зобов'язуються не експортувати ці товари в країни ЄС за цінами нижче встановленого рівня. За практичне здійснення єдиної політики в галузі сільського господарства відповідальність несуть міждержавні органи ЄС (Рада і Комісія).

• Єдине фінансування сільського господарства через Європейський фонд орієнтації і гарантії сільського господарства (ФЕОГА), на підтримку якого йде більше половин бюджету ЄС. Засоби для орієнтації призначені для підвищення продуктивності і модернізації сільськогосподарського виробництва, а засоби гарантії, що складають суми фонду, направляються безпосередньо на підтримку цін. ФЕОГА формується за рахунок компенсаційних зборів, стягнутих за. імпорт сільгосппродукції з третіх країн, відрахувань від мит на ввезені промислові товари, прямих внесків із бюджету ЄС, надходжень від податку з додаткової вартості.

Для керування ЄС створені міждержавні представницькі, виконавчий і судові органи, наділені деякими наднаціональними повноваженнями для прийняття рішень від імені ЄС у цілому.

Керування ЄС здійснюють п'ять головних інституціональних органів — Європейська Рад, Комісія ЄС, Рада міністрів, Європейський парламент і Суд ЄС. У сукупності вони являють собою унікальну систему міждержавного керування, що здійснює у визначених межах законодавчі, виконавчі і судові функції.

• Європейський парламент (European Parliament) — представницький і консультативний орган ЄС. З моменту утворення ЄС у 1957 році до 1979 року депутати делегувалися до складу Європейського парламенту національними парламентами. [7;с.46]

Інститути європейського союзу

Починаючи з 1979 року депутати обираються прямим голосуванням від кожної країни ЄС терміном на п'ять років.Кількість депутатів від кожної країни залежить від питомої ваги економіки кожної з країн, Під час роботи парламенту депутати об'єднуються в політичні, а не в державні фракції.Секретаріат парламенту розміщений у Люксембурзі, сесії проходять у Страсбурзі, комітети засідають у Брюсселі. Парламент приймає рішення разом із Європейською Радою із питань внутрішнього ринку, бюджету ЄС, прийняття нових членів, укладання угод про асоціацію з країнами, що розвиваються, і співробітництві з країнами з перехідною економікою. Має право виносити квоту недовіри Комісії ЄС, накладати вето на постанови у визначених галузях (охорона навколишнього середовища, культура, освіта, молодіжна політика ). •

• Європейська Рада (European Council) — директивний орган ЄС, що збирається на періодичні засідання (не рідше двох разів у рік) у складі глав держав і урядів країн - членів ЄС і голови Комісії ЄС. Почала регулярно збиратися з 1974 року, із прийняттям Єдиного європейського акта в 1986 році одержав офіційний. статус і в даний час виступає як керівний політичний орган ЄС. Приймає рішення з фундаментальних питань інтеграції — прямі вибори в Європейський парламент, прийняття нових членів, створення європейської валютної системи, реформа єдиної сільськогосподарської політики, стосунки з третіми країнами, — які є обов'язковими для виконання всіма іншими органами ЄС. Головою Рад є глава держави або уряди

країни ЄС, що змінюються кожні 6 місяців.

• Рада ЄС (Council of the EC) — міжурядовий орган ЄС. Засідання проводяться в міру необхідності і збираються, у залежності від обговорюваних питань, на рівні міністрів закордонних справ, фінансів, економіки, сільського господарства, транспорту і т.д. Найбільшою кількістю голосів у Раді ЄС володіють ФРН, Франція, Італія і Великобританія. Рішення приймаються кваліфікованою більшістю голосів (створення єдиного ринку, технологічна, регіональна і соціальна політика). Рішення з окремих політично дошкульних питань (оподатковування) вимагають консенсусу.

Комісія ЄС (Commission of the EC) — наддержавний виконавчий орган ЄС. Складається з членів, призначених урядами країн ЄС в особистій якості на п'ятилітній термін. Члени Комісії не можуть одержувати будь-яких інструкцій від своїх урядів і зобов'язані діяти в інтересах співтовариства в цілому. Кожний із них відповідає за визначену сферу діяльності ЄС. Голова Комісії призначається за домовленістю між урядами країн ЄС і за погодженням із Європейським парламентом на п'ять років. Комісія керує повсякденною діяльністю ЄС, готує пропозиції на розгляд Ради ЄС, здійснює контроль за виконанням рішень Ради національними урядами. Комісія здійснює всі зносини від імені ЄС із третіми країнами, стежить за здійсненням єдиної політики ЄС в окремих галузях, насамперед у сфері торгівлі з третіми країнами. Місцеперебування Комісії — Брюссель.[5;с.90]

• Суд ЄС (Court of Justice) — верховна судова інстанція ЄС, що складається з 13 суддів, призначених на шість років по взаємній домовленості між урядами країн ЄС. Суд спостерігає за однаковістю застосування правових документів ЄС, визначає відповідність законодавству правових актів Комісії і Ради і виносить рішення з питань застосування законодавчих норм ЄС, якщо такі питання передаються на його розгляд національними судами країн ЄС. Будь-яка країна ЄС і Комісія ЄС мають право звернутися до Суду, якщо вони думають, що якась інша країна не виконує умови договорів ЄС. Суд також розглядає обертання фізичних і юридичних осіб, що думають, що законодавчі акти ЄС нанесли їм шкоди.

Таблиця №1

НІ ТАК

Правові документи, прийняті цими органами ЄС, можуть мати одну з наступних форм: постанови (regulations) — обов'язкові для виконання всіма країнами-членами розпорядження органів ЄС; аналог національним законам; директиви (directives) — обов'язкові для виконання країнами-членами розпорядження органів ЄС, проте форми і способи введення цих розпоряджень у національне законодавство віддаються на розсуд країн-членів; рішення (decisions) — розпорядження органів ЄС, обов'язкові тільки для тих країн, підприємств або навіть приватних осіб, яким вони адресовані; рекомендації (recommendations) — розпорядження органів ЄС, що не носять обов'язкового характеру і служать для орієнтування національних урядів.[6;с.80]

Успішно діють зараз також спільні фінансові інститути

• Європейський фонд розвитку (European Development Fund) — дає фінанси для стабілізаційних фондів і венчурний капітал. Фінансує Стабекс (Stabex) — фонд стабілізації прибутків від експорту, Сисмин (Sysmin) — фонд стабілізації видобувної промисловості, дає надзвичайну допомогу у випадку природних лих, фінансує допомогу біженцям і структурні перетворення в країнах, що здійснюють економічні реформи.

• Європейський інвестиційний банк (European Investment Bank) — утворений відповідно до Римського договору головний інвестиційний інститут ЄС, створений за рахунок внесків країн ЄС у статутний капітал і мобілізації засобів на світовому ринку капіталів,

завдання банку — сприяти вирівнюванню рівнів економічного розвитку країн ЄС шляхом фінансування проектів у менше розвитих країнах, а також підтримка проектів загальноєвропейського

масштабу в галузі транспорту, зв'язку, охорони навколишнього середовища, енергетики. Крім країн ЄС банк дає кредити країнам, що підписали угоди з ЄС, - країнам Ломейської конвенції, країнам, що знаходяться в асоціації з ЄС, і т.д.

Стосунки з третіми країнами.

Починаючи з 1964 року. ЄС проводить політику співробітництва на преференційних умовах із країнами Африки Карибського і Тихоокеанського басейнів (АКТ) у рамках спочатку Яундської, а пізніше декількох Ломейських конвенцій. У 1989 році біля 70 країн, що розвиваються, підписали Четверту Ломейскую конвенцію з ЄС, діючу протягом 10 років. Відповідно до цієї конвенції країни АКТ одержали вільний від мит і кількісних обмежень доступ для товарів свого експорту на ринки ЄС без взаємних зобов'язань лібералізувати імпорт товарів із ЄС, гарантію країн ЄС на закупівлю до 1,3 млн. т цукру з країн АКТ за цінами ЄС, виділення через Європейський фонд розвитку і Європейський інвестиційний банк засобів на розвиток торгівлі і фінансування економічного росту. Для керування співробітництвом і координації зусиль створені три спільні інститути: Рада міністрів ЕС-АКТ, Комітет на рівні послів ЕС-АКТ і Спільна асамблея ЕС-АКТ.

Розгалужена система взаємовідносин існує між ЄС і США, що включає: консультації двічі в рік між президентом США і головою Ради ЄС і головою КЕС, консультації двічі в рік між держсекретарем США і міністрами закордонних справ країн ЄС і членами КЕС, консультації двічі в рік на міжміністерському рівні. Угоди між США і ЄС підписуються в окремих галузях — використання атомної енергії, охорона навколишнього середовища, права риболовлі, біотехнологія, політика конкуренції й антимонопольної політики. Незважаючи на розвинуту систему відносин, найбільш суперечливою сферою стосунків між США і ЄС є єдина сільськогосподарська політика ЄС, спрямована по суті проти більш конкурентоздатного американського сільськогосподарського експорту в ЄС.

У 1989-1990 роки ЄС підписало угоди з Польщею, Чехією, Словаччиною, Угорщиною, Болгарією, Румунією. Ці угоди, відомі як Європейські угоди, передбачають підтримку постійного діалогу на вищому рівні і координацію політики, створення зони вільної торгівлі, що передбачає вільне переміщення товарів, послуг, людей і капіталу. Розвиваються відносини ЄС із країнами колишньої рублевої зони, включаючи Росію.

3.Перспективи інтеграції України в ЄЕС

Чи готова Україна до швидкого вступу до ЄС в недалекому майбутньому?

Це питання можна розглянути з точки зору так званих “Маастріхських критеріїв”, якими є:

• Низький рівень інфляції;

• Помірно стабілізовані обмінні курси валют;

• Мінімальний дефіцит держбюджету;

• Прийнятлива квота національного боргу.

Досить легко помітити, що Україна не відповідає цим вимогам.

Цілі ЄЕС були вище згадані – вільний рух робочої сили і товарів між націями-членами, об’єднана економіка (з спільними тарифами імпорту і однаковими податками), рух до політичної єдності для націй-членів. Вони були встановлені в 1959, і лише деякі стали реальністю. Тоді як ідея відносно доступного руху товарів і робочої сили між націями здається легкою, візуалізувати велику кількість проблем, пов’язаних з цим, не важко. Такі перешкоди як: кому робітник сплачує податки, якої країни він громадянин, де він працює і отримує соціальну допомогу (типу соціального забезпечення чи вигоди відставки) – тому що все ж таки немає ніякого загального плану оподаткування ЄЕС. [2;с.89]

До того ж потрібно зробити купівлю і продаж в ЄЕС більш справедливими – деякі нації можуть продукувати більш дешеві речі і без тарифів, які були на них накладені. Місцеві виробники через це будуть викинуті з бізнесу. Продукти, вироблені в одній країні і перевезені в іншу, не завжди відповідатимуть тим стандартам, яких очікує отримуюча країна очікує (особливо це стосується харчових продуктів).

Друга перешкода для європейської єдності – деякі націй вважають, що ЄЕС поглине їх як нації. Тоді, як деякі нації стверджують , що бажають втратити свою національну ідентичність заради “європейської надії”, потрібно лише глянути на невеликий спад 1982-84, коли ЄЕС мало авторитет в Європі, і прийняло Грецію, як повноправного члена. Під час спаду кожна країна була занурена у внутрішні проблеми , замість того щоб спрямувати зусилля за межі власної держави, знайти причини занепаду . Перспективи ЄЕС зникали, оскільки перед кожною нацією стояли економічні проблеми, вирішенню яких ЄЕС зобов’язувалось допомогти. На жаль ніяка організація добре не працює, коли її члени біжать, і нації-члени через спад скоро забули про відносно потенціальний рівень переваг спільної праці. Безробіття в Європі досягло найвищого зареєстрованого в історії рівня через що ЄЕС втратило фінансування. Співтовариство з того часу помалу відновило своє становище і силу, яку мало перед спадом. За цієї умови виникає питання : чи матиме місце об’єднання націй-членів ЄЕС в майбутніх десятиліттях? [1;с.97]

Зауваження відносно очевидного процвітання ЄЕС було розглянуто Олександром Ламфалуссі в ессе, що було опубліковано в 1961 в Ллойдз обзорі банку. Тут аналізуються і досліджуються дії індивідуальних західно-європейських націй, оскільки вони існували раніше ніж ЄЕС було представлено Європі. Автор ессе стверджує, що ЄЕС не протидіяло і не прискорювало розвиток західно-європейських націй.

Навіть розвиток робочого місця може свідчити про прогресування ЄЕС за останні десять років і все-таки виникає сумнів у конкурентно здатності ЄЕС на майбутньому світовому ринку. ЄЕС починалось як можливість шести головних західно-європейських держав контролювати ціни на вугілля та сталь, а розвинулось в інтраконтинентальний митний та економічний союз з 12-ма членами. Тепер відкривається доступ до недавно Радянсько контрольованої Східної Європи. За роки існування ЄЕС накопичилось багато проблем, які існували спочатку і котрі залишаються невирішеними. В основному це проблема людей, хоча ЄЕС попередньо розглядалось як можливий гігант на світовому ринку. Це уявлення поступово змінюється та зменшується важливість ЄЕС в майбутньому. Тепер повний економічний союз здається малоймовірною перспективою, а політичний союз (згідно амбіціям Римського договору ) - менш ймовірним. Однак кількість членів в ЄЕС продовжує рости, не дивлячись на те, що не існує ніяких переваг для приєднаних до співдружності держав.[2;с.55]

Таблиця №2

ВИСНОВКИ

Отже, найбільш розвинутим інтеграційним угрупуванням у світі є Європейський союз (ЄС). З моменту свого утворення ЄС пройшов всі основні етапи інтеграційного процесу і в даний час знаходиться на етапі розвитку й удосконалення економічного союзу. У рамках 15 країн ЄС забезпечено право на пересування товарів і всіх чинників виробництва, проводиться єдина зовнішньоторговельна політика на базі загального митного тарифу, єдина політика в області сільського господарства, енергетики, транспорту і деяких інших галузях. В міру розвитку валютної інтеграції країни ЄС мають намір перейти до єдиної валюти і єдиного європейського центрального банку. Для керування ЄС створені міждержавні представницькі, виконавчий і судові органи, наділені деякими наднаціональними повноваженнями по прийняттю рішень від імені ЄС у цілому.

Входження України в ЄС – це складний процес, зумовлений станом її розвитку, певними вимогами, що ставляться до неї з боку цієї організації. Тому цей перехід потрібно здійснювати поетапно: перший етап – підготовчий, другий – безпосередня інтеграція України в ЄС.

Інтеграція України в ЄС стане дуже важливим кроком в її історії. Перспективи, що розкриваються перед цим – надзвичайно великі. В майбутньому, коли Україна вже буде в ЄС і буде використовувати на своїх теренах євро, ми зможемо користуватись єдиними кредитними ставками і торгувати з іншими державами-членами ЄС без обміну валют.

• Проте щоб цього досягнути потрібно, перш за все, стабілізувати економіку. Україна повинна відповідати вимогам “Маастріхських критеріїв”, якими є:

• Низький рівень інфляції;

• Помірно стабілізовані обмінні курси валют;

• Мінімальний дефіцит держбюджету;

• Прийнятлива квота національного боргу.

Але всеж таки існує багато перешкод на шляху ЄС. Люди ще не готові до таких багатонаціональних об’єднань, тим більше зараз у світі йде тенденція до розпаду імперій і взагалі багатонаціональних країн. Можливо, ЄЕС змінить себе, але повинні з’явитись будь-які ознаки цих змін. Очевидно нації врешті повинні зрозуміти, що вони хочуть від ЄЕС і не занурюватись лише в себе під час різноманітних проблем. Разом з тим, Співтовариство повинно переглянути свої рішення щодо тарифів та податків, тому що вони не є справедливими відносно до всіх країн.ЄЕС почалась як величезна організація і сьогодні залишається нею. Для спільного ринку необхідне процвітання. Це відіграватиме неабияку роль в майбутньому для більшого співробітництва різних націй, не тільки, коли просування в перед легке і моря спокійні.

ЛІТЕРАТУРА

1. Armitage, Paul. The Common Market. New Jersey : Silver Burdett, 1978.

2. Cooper, Mary H. Common Market in Disarray. (Pamphlet) Washington, DC: Editorial Research Reports, 1984, vol 1, no. 21.

3. Francis, David R. "East European Shift Accelerates West European Union." The Christian Science Monitor, (8 may 1991), p 7, c 2.

4. Kerr, Anthony J. C. The Common Market and How it Works. New York : Pergamon Press, 1986.

5. Krause, Lawrence B., ed. The Common Market : Progress and Controversy. New Jersey : Prentice-Hall, Inc., 1964.

6. LaFranchi, Howard. "European Unity Drive Falters." The Christian Science Monitor, (20 May 1991), p 4, c 1.

7. Stern, Robert M. "EEC." Groliers Electronic Encyclopedia, 1990.

8. Marc Fritzler,Gunther Unser. Die Europaische Union : Bonn,1998.

9. Europa 2000 : Presse- und Informationsamt der Bundesregierung