Податок на промисел

Багатьом, напевно, хоча б раз у житті доводилося продавати особисті речі або раніше придбаний товар. Одні здають товари до комісійних магазинів, інші йдуть на ринок, треті продають сусідам або знайомим. Такі дії кваліфікуються як промисел.

Хто ж є платником податку на промисел?

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" латниками цього податку є громадяни України, іноземці та особи без громадянства — ті, які постійно проживають в Україні, і ті, що не мають постійного місця проживання — за мови, що вони не зареєстровані як суб'єкти підприємницької діяльності і здійснюють несистематичний (не більше чотирьох разів протягом календарного року) продаж виготовленої, переробленої або придбаної продукції, речей, товарів.

Тобто, якщо громадянин продає виготовлену, перероблену продукцію або придбаний товар не більше чотирьох разів на рік і не зареєстрований як суб'єкт підприємницької діяльності, він може стати платником податку на промисел.

Не належать до платників податку на промисел громадяни, які здійснюють діяльність від імені іншої особи, будучи при цьому найманими робітниками;

Фізичні особи — суб'єкти підприємницької діяльності; громадяни, що здійснюють продаж особистої власності через державний або приватний нотаріат чи біржу; громадяни, які продають продукцію тваринництва, рослинництва, вирощену на присадибній (дачній, ладовій) ділянці, в особистому, підсобному господарстві, а також: реалізують товари через мережу комісійної торгівлі.

Якщо громадяни здійснюють продаж продукції, товарів більше чотирьох разів протягом календарного року, то вони зобов'язані зареєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності.

Отже, якщо громадянин вирішив здійснювати продаж продукції або товарів, він повинен звернутися до державної податкової інспекції за місцем проживання або за місцем здійснення продажу товарів (продукції), якщо він не має постійного місця проживання, для того, щоб отримати одноразовий патент на торгівлю. Для одержання одноразового патенту громадянин подає декларацію, у якій вказує свої паспортні дані, а також найменування товару, його кількість і продажну вартість. У декларації, крім цього, зазначається термін реалізації товару (продукції).

Відповідно до Декрету "Про податок на промисел" торгівля товарами може здійснюватися протягом трьох або семи днів.

Ставка податку на промисел встановлена у розмірі 10% від вартості товару, зазначеної у декларації, якщо продаж здійснюється до трьох днів, і 20% — якщо його продаж здійснюється до семи днів. У будь-якому випадку вартість одноразового патенту не може бути меншою від одного неоподатковуваного мінімуму, тобто менше 17 грн.

Громадянин повинен представити податковій інспекції, якій подавав декларацію, квитанцію про сплату відповідної суми. Після цього йому при пред'явленні паспорта видається одноразовий патент, за що громадянин розписується у спеціальному журналі. Патент дає право здійснювати продаж товарів (продукції) у терміни, зазначені в ньому. Квитанція про сплату залишається в державній податковій інспекції і додається до декларації.

Декретом Кабінету Міністрів України "Про податок на промисел" заборонено здійснювати продаж товарів (продукції) без придбання одноразових патентів, порушувати термін їх дії або торгувати товарами, не зазначеними в декларації.

У випадку порушення громадянином зазначених вимог посадовими особами податкових інспекцій або органів внутрішніх справ складається протокол про адміністративне правопорушення. На таких громадян згідно з постановою начальника державної податкової інспекції або його заступника накладається адміністративний штраф у розмірі від одного до десяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 17 до 170 грн.). Якщо порушення здійснені громадянином повторно, протягом 12 місяців після накладення адміністративного штрафу, розмір штрафу становить від десяти до двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (від 170 до 340 грн.).

Варто зауважити, що Декретом не передбачене таке порушення, як зміна продажної вартості товарів у процесі їх реалізації.

У повсякденному житті деякі наші співвітчизники нерідко отримують тимчасові доходи, при цьому не працюючи на підприємствах або у приватних підприємців, а також не реєструючись як суб'єкти підприємницької діяльності.

Під іншими доходами розуміються доходи від здавання в оренду власного житла, дач, гаражів, автотранспортних засобів як іншим громадянам, так і підприємствам, організаціям, установам; доходи, отримані в результаті збирання і продажу грибів, ягід, лікарських рослин, вилову та продажу рибної продукції; заготівлі та продажу склопосуду, ганчір'я, макулатури. Хоча така діяльність подібна до підприємницької, проте громадяни можуть не реєструватися як суб'єкти підприємницької діяльності, але зобов'язані у 5-денний термін по закінченні місяця, у якому виникло джерело доходу, подати декларацію до податкової інспекції за місцем проживання. У декларації необхідно вказати розмір фактичного та очікуваного доходів до кінця поточного року. Якщо громадянин перестав отримувати доходи від вищевказаної діяльності, він також зобов'язаний у 5-денний термін подати декларацію, у якій зазначається фактичний розмір отриманого доходу протягом календарного року. Податкові інспекції на підставі декларації роблять розрахунок авансових платежів і остаточний розрахунок суми податку протягом 15 днів з дня подачі (одержання) декларації.

Якщо громадяни перепродують власні акції, придбані за інших умов, або перепродують акції, придбані у інших громадян чи юридичних осіб (підприємств, організацій, установ), то різниця між доходом від продажу таких акцій, інших корпора­тивних прав та документально підтвердженими витратами на їх придбання повинна оподатковуватися прибутковим податком.

Державне мито

Державне мито — це особливий вид платежу, що сплачується громадянами за вчинення дій в їхніх інтересах або за видачу документів, що мають юридичне значення, уповноваженими нате органами.

Почнемо з відділів РАЦС (реєстрації актів цивільного стану), якими держмито справляється за реєстрацію актів цивільного стану, а також видачу громадянам повторних свідоцтв про реєстрацію актів цивільного стану І свідоцтв у зв'язку зі зміною, доповненням, виправленням і відновленням записів актів цивільного стану.

За реєстрацію шлюбу — 0,05 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян (85 коп.), а за розірвання шлюбу — від 0,5 до 1,5 неоподатковуваних мінімумів (від 8,50 до 25,50 грн.).

З позовних заяв про розірвання шлюбу стягується 0,15 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, причому, якщо шлюб повторний, то ставка збільшується до 0,25 неоподатковуваного мінімуму. Якщо необхідно розлучитися із засудженим або недієздатним, застосовується ставка, однакова за розміром з діючою в органах РАЦС — 0,03 неоподатковуваного мінімуму. У випадку поділу майна при розірванні шлюбу стягується 5 відсотків від ціни позову (тобто вартості майна).

З будь-яких майнових позовних заяв стягується 5 відсотків ціни позову, і іноді громадянин (позивач) не може сплатити велику суму. Для окремих категорій громадян чинним законодавством (Декретом Кабінету Міністрів України "Про державне мито") передбачені загальні або спеціальні пільги.

За подачу позовних заяв про неправомірні дії органів державного управління і службових осіб, які порушують права громадян, сплачується держмито за ставкою 0,05 неоподатковуваного мінімуму (85 коп.)

За аналогічною ставкою справляється держмито і від заяв та скарг у справах окремого виробництва. До таких належать заяви про визнання громадянина частково дієздатним або недієздатним, безвісти зниклим або померлим, справи про усиновлення дітей, відновлення прав на втрачені цінні папери на пред'явника та деякі інші.

Крім того, за повторну видачу копії судового рішення, вироку, визначення або іншої постанови суду держмито справляється у розмірі 0,02 неоподатковуваного мінімуму (34 коп.).

Державне мито сплачується позивачем у разі подання позовної заяви. Тобто, якщо держмито не сплачене, то суддя зобов'язаний відмовити громадянину в розгляді справи. Це правило поширюється майже на всі види дій, за які справляється держмито: воно повинно сплачуватись до або в момент вчинення дії та видачі відповідного документа.

Звільняються від сплати держмита при поданні заяв до суду громадяни, які звертаються з позовами, що випливають з авторського права, прав на відкриття, винахід, раціоналізаторські пропозиції та промислові зразки. Пільга передбачена і для громадян, які звернулися з касаційною скаргою або скаргою на рішення, що набрало чинності у справі розірвання шлюбу, а також з позовом про стягнення аліментів.

Не справляється державне мито при поданні громадянами заяв про відшкодування збитку, у результаті якого нанесено травму або має місце інше ушкодження здоров'я; у зв'язку зі смертю годувальника; якщо матеріальний збиток завданий у результаті злочину.

Звільняються від сплати держмита в суді сторони у суперечках, пов'язаних з відшкодуванням збитку, нанесеного громадянину незаконними діями органів державної влади, а саме: незаконним осудом, притягненням до кримінальної відповідальності, взяттям під варту, незаконним накладенням адміністративного стягнення у вигляді арешту або виправних робіт. Якщо суперечка пов'язана з виплатою грошової компенсації, відшкодуванням майна або поверненням його вартості реабілітованим жертвам політичних репресій, держмито також не справляється.

Крім цього, надається пільга споживачам при поданні позовної заяви у зв'язку з порушенням їх прав.

Ще однією установою, що справляє державне мито, є державна нотаріальна контора. Якщо громадянин хоче укласти угоду купівлі-продажу нерухомого майна, автотранспорту, скласти заповіт або оформити доручення, він обов'язково повинен сплатити держмито. Дехто може заперечити: адже існує приватний нотаріат, біржа, та й не всі угоди або доручення потрібно оформляти нотаріально. Це дійсно так.

З 1993 р. в Україні поряд з державними нотаріальними конторами існує приватний нотаріат причому за вчинення нотаріальних дій приватні нотаріуси беруть плату, розмір якої встановлюється за домовленістю сторін. Однак необхідно пам'ятати, що плата за вчинення нотаріальних дій приватним нотаріусом згідно з законодавством не може бути меншою за ставку державного мита, що справляється в державних нотаріальних конторах (відповідно, може і перевищувати ці ставки).

Приватний нотаріус не уповноважений:

• накладати та знімати заборони відчуження жилого будинку, квартири, гаража. Земельної ділянки, та іншого нерухомого майна;

• видавати свідоцтва про право власності на частину в спільному майні подружжя у випадку смерті одного з подружжя;

• видавати свідоцтва про право на спадщину;

• вживати заходи щодо охорони успадкованого майна;

• посвідчувати договори довічного утримання;

Основні ставки державного мита за вчинення нотаріальних дій:

• за посвідчення заповітів — 0,05 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

• за видачу свідоцтва про право на спадщину — 0,5 відсотка суми спадщини;

• за видачу сім'ї свідоцтва про право власності на частку в загальному обсязі майна, нажитому під час шлюбу, — 0.03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

• за посвідчення автентичності кожного підпису на документах — 0,02 неоподатко­вуваного мінімуму доходів громадян;

• за посвідчення дійсності копій документів і витягів з них (за сторінку) — 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян;

• за видачу дублікатів нотаріально завірених документів — 0,03 неоподатковуваного мінімуму доходів громадян.

Від сплати державного мита звільняються громадяни за посвідчення їхніх заповітів і договорів дарування майна на користь держави або державних підприємств, установ та організацій, а також за видачу громадянам свідоцтв про право на спадщину:

• на майно осіб, які загинули при захисті СРСР і України, у зв'язку з виконанням інших державних або цивільних обов'язків, з виконанням обов'язків громадянина щодо порятунку життя людей, охорони суспільного порядку і боротьби зі злочинністю, охорони власності громадян, колективної або державної власності;

• на майно осіб, які загинули або померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорнобильською катастрофою;

• на майно громадян, реабілітованих у встановленому порядку;

• на житлові будинки в сільській місцевості за умови, що ці громадяни постійно проживають у цих будинках і працюють у сільській місцевості;

• на житловий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, що належить спадкодавцю за правом власності, якщо вони проживали в цьому будинку і квартирі протягом шести місяців до дня смерті спадкодавця;

• на внески в установах банків, страхові суми за договорами особистого і майнового страхування, цінні папери, суми авторського гонорару і винагород за відкриття, винаходи, раціоналізаторські пропозиції і промислові зразки;

• на майно осіб фермерського господарства, якщо вони с членами цього господарства.

Від сплати державного мита звільнені також неповнолітні за видачу їм свідоцтва про право на спадщину.

Пільги встановлені для чорнобильців усіх категорій; інвалідів 1-ої і 2-ої груп, інвалідів Великої Вітчизняної війни і сімей воїнів (партизан), що загинули чи безвісти зникли, та інших осіб, яким надані пільги Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їхнього соціального захисту".

Для окремих платників додаткові пільги щодо сплати державного мита, яке зараховується до місцевого бюджету, можуть встановлювати місцеві ради народних депутатів, Міністерство фінансів України — щодо державного мита, яке зараховується до державного бюджету.

Порядок сплати і повернення державного мита

Сплата державного мита здійснюється тільки через банк.

Виняток зроблено для виконкомів місцевих рад, оскільки на території сільських і селищних рад, як правило, немає установ банків.

Отже, документ, що підтверджує сплату держмита, додається до документів органа, який його справляє, про що потрібно зробити відповідний запис у реєстрі або книзі реєстрацій.

Якщо ж громадянин звільнений від сплати держмита, то у реєстрі (або книзі реєстрації) вказується номер і дата видачі документа, що підтверджує право на пільгу. Такими документами можуть бути: чорнобильське посвідчення, посвідчення Інваліда Великої Вітчизняної війни та інші відповідні документи. Якщо громадянин помилково (як зі своєї вини, так і з вини органу, який справляє державне мито) вніс до бюджету державне мито у більшому обсязі ніж передбачено законодавством, він має право звернутися з проханням про повернення зайвої сплаченої суми.

Державне мито повертається також у випадках, якщо установи, що його справляють, відмовляються за певних умов та причин приймати до розгляду заяви громадян про вчинення нотаріальних дій, при припиненні провадження у справі або залишенні позову без розгляду, якщо справа не підлягає розгляду в суді тощо.

Для того, щоб повернути зайво сплачене державне мито, необхідно подати заяву до відповідної установи. Потім ця установа подає до фінансового органу району або міста, до бюджету якого надійшло державне мито, разом з цією заявою свій висновок про обставини, що є підставою для повернення документа, який підтверджує сплату державного мита, а при необхідності — й Інших документів. На підставі всіх цих документів фінансовим органом повертається державне мито.

Патентування деяких видів підприємницької діяльності

Згідно із Законом України від 23.03.96 № 98/96-ВР "Про патентування деяких видів підприємницької діяльності" (із змінами і доповненнями) торговий патент придбавається суб'єктами підприємницької діяльності, які здійснюють торговельну діяльність, ді­яльність у сфері торгівлі іноземною валютою, діяльність з надання послуг у сфері грального бізнесу та побутових послуг.

Торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності чи його структурного (відокремленого) підрозділу займатися зазначеними видами діяльності. Торговий патент не засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на інтелектуальну власність.

Спеціальний торговий патент - це державне свідоцтво, яке засвідчує право суб'єкта підприємницької діяльності на особливий порядок оподаткування відповідно до цього Закону.

Підставою для придбання торгового патенту є оформлена заявка. Заявка на придбання торгового патенту повинна містити такі реквізити:

• найменування суб'єкта підприємницької діяльності;

• витяг з установчих документів щодо юридичної адреси суб'єкта підприємницької діяльності, а у випадках, якщо патент придбавається для структурного (відокремленого) підрозділу, - довідка органу, який погодив місцезнаходження структурного (відокремленого) підрозділу, із зазначенням цього місця;

• вид підприємницької діяльності, здійснення якої потребує придбання торгового патенту;

• найменування документа про повну або часткову сплату вартості торгового патенту.

Встановлення будь-яких додаткових умов щодо придбання торгового патенту не дозволяється.

Тобто торговий патент видається державними податковими органами за плату суб'єктам підприємницької діяльності (СПД).

СПД, який припинив діяльність, яка підлягає патентуванню, до 15 числа місяця, що передує звітному, письмово повідомляє про припинення такої діяльності відповідний державний податковий орган. При цьому торговий патент підлягає поверненню до державного податкового органу, що видав його, а СПД повертається надмірно сплачена сума вартості торгового патенту.

Оплата вартості торгового патенту

Вартість торгового патенту на здійснення торговельної діяльності, діяльності з надання побутових послуг за календарний місяць встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів або місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг у межах граничних рівнів, визначених зазначеним Законом.

Вартість спеціального торгового патенту на здійснення торговельної діяльності, діяльності з надання побутових послуг за календарний місяць встановлюється органами місцевого самоврядування залежно від місцезнаходження пункту продажу товарів та асортиментного переліку товарів або місцезнаходження об'єкта з надання побутових послуг та виду побутових послуг у межах граничних рівнів, визначених зазначеним Законом.

Вартість торгового патенту на здійснення операцій з торгівлі валютними цінностями встановлюється у фіксованому розмірі згідно з Законом за календарний місяць, а на здійснення операцій з надання послуг у сфері грального бізнесу у фіксованому розмірі - згідно з Законом за рік.

Тема 1.

1.1. Економічні умови виникнення і розвитку податкових систем

Податки існують у людському суспільстві майже тисячу років, але для людини немає більш гнітючої процедури, ніж сплата їх. Високі податки – це завжди неминучі злидні, занепад господарства, шлях до катастрофи і людської трагедії. Так, де високі податки, не може бути й мови про свободу і людську гідність, творчу працю і забезпечене майбутнє.

Водночас запровадження податків мало важливе значення для розвитку людського суспільства.

Мобілізуючи через податки значні ресурси в своє розпорядження, державні структури забезпечували захист своєї держави, розвивали виробництво, поліпшували матеріальне становище своїх громадян, суттєво впливали на стан і розвиток своїх громадян, суттєво впливали на стан і розвиток науки, культури. Досконалість форм і методів держави, її економічних і правових інституцій. Створення податкової системи – це не тільки практична, але й дуже серйозна наукова проблема. Вона потребує глибокого на налізу господарського життя в державі, доходів населення і підприємницьких структур, бюджету сім'ї. Тільки за такими матеріалами можна зробити висновок про доцільність введення того чи іншого податку, спрогнозувати його вплив на економічні та соціальні процеси.

Історія розвитку людського суспільства свідчить, що в різні періоди вводились різноманітні податки: на землю, майно, прибуток, цінні папери, спадщину та дарування, добавлену вартість, з/п, акцизні збори, відрахування, на автомобілі, коней, собак, продуктивну худобу і птицю, бджоли, подушні податки на нежонатих, податки на бороду, вікна, двері, тощо.

Найбільшого розквіту податки досягають в умовах розвиненої ринкової економіки. Вони стають об’єктивним елементом фінансових відносин між державною та юридичними і фізичними особами. Формується завершена модель податкової системи кожної держави. Вона включає методи і об’єкти оподаткування, ставки податків, строки їх сплати, контроль за витрачанням.

Змінюються не тільки види і форми стягнення до бюджетів певних сум коштів, а й саме відношення до податків. Вони стають ефективним знаряддям реалізації і державної політики з питань економіки і спеціального розвитку. За допомогою податків здійснюється перерозподіл валового внутрішнього продукту в територіальному, галузевому аспектах, а також між різними соціальними групами. Цей перерозподіл згладжує недоліки ринкового саморегулювання, створює податкові стимули для ділової та інвестиційної активності, мотивації до праці, підтримання рівня зайнятості.

Проте не слід забувати, що податки є й дуже небезпечною зброєю в розпорядженні держави. Концепція податкової політики держави обґрунтовані висновки про вплив оподаткування на результати господарської діяльності підприємств і організацій, обсяг, напрями і характер інвестицій, розмір і структуру фонду споживання, галузеву і територіальну структуру економіки.

Податкові системи економічно розвинених країн спираються на детально розроблену теорію податків, її творцями є видатні представники економії науки: Адам Сміт, Давід Рікардо, Джон Кейнс, Поль Самуельсон, Кнут Віксель, Йозеф Шумкетер та багато інших. Пошук шляхів вдосконалення податкових систем триває.

На перший погляд, питання можна розв’язати дуже просто. Треба лише постійно стежити за тим, щоб зберігалася рівновага між величиною сплаченого податку і отриманих від уряду благ і послуг, а також створювалися відповідні правові відносини між державою і платником податків. Проте історія свідчить, що держава ніколи не погоджується на такі відносини не тільки в кожному конкретному випадку, але й у загальному вигляді, - незалежно від того, які політичні сили перебувають при владі. Більшість демократичних сил при приході до влади в нинішніх цивілізованих державах світу стає на реальний грунт і спрямовує податкові системи на благо свого народу.

Практика підтверджує, що в європейських країнах податки, як правило, успішно виконують роль економічного знаряддя соціальної справедливості та активізації господарського життя.

Проаналізувавши практику подубови податкових систем у ряді країн Західної Європи і ознайомившись з науковими розробками з цієї проблеми, головні принципи податкової системи можна сформувати так:

- сума сплаченого податку завжди має дорівнювати вартості отримуваних від держави благ і послуг, усі податки повинні мати цільове призначення, тобто конкретний вид витрат у бюджеті. Куди вони будуть направлені; знеособлений податок зумовлює його непродуктивне використання з боку уряду; платники податків мають бути поінформовані урядом, куди використано кожну копійку сплачених ними податків, нові податки вводяться тільки для покриття відповідних витрат, а не для ліквідації бюджетного дефіциту;

- об’єктом оподаткування може бути тільки доход, а не його джерело і розмір витрат; податок має бути пропорційним доходові; прогресія оподаткування залежно від зростання доходу не повинна перевищувати розумного оптимуму, що дорівнює третині доходу;

- умови оподаткування мають бути простими і зрозумілими платникові, податок слід стягувати в зручний для платника час і прийнятним для нього методом; при цьому слід ураховувати дешевизну стягування податків.

За додержання цих принципів між урядами країн і платниками податків ведеться жорстока боротьба. Проте в західних демократичних системах присутня сильна група інтересів, які постійно розхитують розумні основи оподаткування і добиваються податкових привілеїв.

Ось чому дуже важливе значення має прийняття податкових кодексів, у яких законодавчо закріплюють рівномірність оподаткування, захист платника від свавілля податкових служб, дотримання податкової таємниці.

1.2. Податкова система України.

Податкова система – це сукупність правових норм, що регулюють розміри, форми і терміни стягнення податків і платежів, які мають податковий характер й необхідні державі для виконання її функції.

Практика свідчить, що наслідком збільшення ставок і маси стягнених державою податків завжди є збільшення інфляційних тенденцій. Збільшення маси або напрямку податків призводить до зростання цін або через скорочення попиту внаслідок зростання цін веде до погіршення фінансового становища господарюючих суб’єктів, що характеризується подальшим поглибленням кризи і спадом виробництва у загальноекономічному масштабі.

Система оподаткування в Україні являє собою сукупність податків і зборів (обов’язкових платежів) до бюджету та внесків до державних цільових фондів, що справляють у визначеному порядку.

Податки і збори – це обов’язкові платежі до бюджету і державних цільових фондів, що здійснюються платниками у порядку і на умовах, визначених законодавчими актами України.

Державні цільові фонди – це фонди, створені відповідні до законів України, що формуються за рахунок визначених законами України податків і зборів (обов’язкових платежів) юридичних осіб, незалежно від форм власності, і внесків фізичних осіб.

Платниками податків є юридичні та фізичні особи, на які відповідно до законодавчих актів покладено обов’язок сплачувати податки і збори.

Платники податків і зборів зобов’язані:

1) сплачувати належні суми податків у встановлені законами терміни.

2) вести бухгалтерський облік, складати звітність про фінансово-господарську діяльність;

3) подавати до державних податкових органів та інших державних органів декларації, бухгалтерську звітність та інші документи;

4) допускати посадових осіб державних податкових органів для перевірок, обчислення і сплати податків і зборів.

Сукупність податків і зборів до бюджетів і державних цільових фондів, що стягуються у встановленому законами України порядку, становить систему оподаткування (схема 1.1).

1.3. Податкова політика.

Податкова політика представляє собою систему урядових заходів по досягненню певних задач, які стоять перед суспільством за допомогою податкової системи країни. податкову політику розглядають в широкому і у вузькому аспектах. В широкому – вона охвачує питання формування державних заходів за рахунок постійних і тимчасових джерел (відповідно податки і позички).

Оскільки держава не може встановити надто високий рівень оподаткування із-за протидії суспільства, вона вимушена використовувати державні позички для покриття своїх витрат. Одночасно оцінювати політику широкого використання позичок не можна. Все залежить від конкретної ситуації, але у любому випадку позички необхідно повертати, а це можливо лише за рахунок додаткових надходжень податків.

Відповідно, державні позички –це не що інше, як відложені на майбутнє податки.

У вузькому аспекті податкова політика охоплює діяльність держави лише у сфері оподаткування – встановлення видів податків, платників, об’єктів, ставок, пільг, термінів і механізм зарахування в бюджет.

Податкова політика проводиться виходячи із певних принципів, що відображає її задачі, основними із яких являються слідуючи:

1) соціальна справедливість;

2) економічна ефективність;

3) стабільність;

4) гнучкість.

Система оподаткування являється регресивною, якщо ефективні податкові податкові ставки (відношення сплаченої суми податку до поточного доходу) для платників з високою платіжездатністю нижчі, ніж для тих, у кого ця здатність низька.

Система оподаткування являється прогресивною, якщо ефективні податкові ставки для платників з високою платіжездатністю вищі, ніж для тих у кого така здатність низька.

Система оподаткування являється пропорційною, якщо ефективні податкові ставки для всіх груп платників одинакові.

Іншими словами, якщо податок росте швидше, ніж дохід, такий податок називається прогресивним. Якщо податок росте помалу, ніж дохід, тоді такий податок називають регресивними. У випадку регресивного податку велика податкова нагрузка приходиться на людей з меншими доходами. Пропорційний податок дозволяє рівномірно роз приділити податкову нагрузку по усіх групах платників.

Важливий характер податкової політики держави яв-ся рівень податкової нагрузки на платника податків. Для його виміру використовують декілька показників.

Так на макрорівні його визначає частка податкових надходжень П1 в бюджет ВВП.

?????????

де ПБ – податкове надходження в бюджет; ВВП – валовий внутрішній продукт.

Податкова політика не має самостійного характеру, оскільки податки як інструмент впливу на економіку використовується у комплексі з іншими методами регулювання (сх. 1).

Вплив податків на макроекономічні процеси можна розглядати тільки через призму фіскальної політики держави, яка представляє збільшення або зменшення доходів бюджету або витрат для досягнення певної мети. Можуть використовуватись комбінації вказаних мір: зниження податків при зменшенні витрат і навпаки.

Податкова політика будується на певних принципах. Тут доречним є розгляд принципу справедливості податкової системи.

Визначення оптимального розподілу податкової нагрузки між різними групами платників податків пов’язана з великими труднощами, для цього пропонуються різні методи оподаткування:

1. регресивна

2. пропорційна

3. прогресивна.

Тема 2: Теоретичні умови оподаткування

1. Функції податків.

2. Принципи оподаткування

1. Класифікація податків.

І. Основними функціями податків є:

- фіксальну

- регулюючу

На перших порах податки у всіх державах вводились з метою виконання фіксальної функції, тобто держава повинна була бути забезпеченою джерелом грошових засобів для фінансування державних витрат. Потім держава в більшій чи меншій мірі почала використовувати податкові ставки та пільги з метою регулювання соц.економіч. процесів, податки стали виконувати регулюючу ф-цію (стимулювати або стримувати його темпи, збільшувати або зменшувати накопичення капіталу і життєздатний ?????? населення)і сприяти рішенню різних соц.задач (захист осіб, які мало заробляють, перерозподіл доходів для забезпечення соц.незахищених прошарків населення, здійсн. ефект. демографіч. політики).

Оскільки регулююча функція податків направлена на економ. та соціальні процеси то її можна підрозділити на:

• економічна

• стимулююча

• соціальна

іноді на ряду з вище перерахованими функціями також виділяють розподільчу і контролюючу функцію податків, цим підкреслюється, що податки є складовою частиною фінансів економічної категорії.

ІІ. Вперше сформулював принципи оподаткування А.Сміт. Є 4 принципи:

І. Підлеглі держави мають приймати участь у покритті держ. витрат. Кожен по мірі можливості відпов. до своєї платоспроможності тобто до свого доходу, яким він користується під захистом уряду.

ІІ. Податок, який сплачує кожен громадянин має бути чітко визначений. При чому розмір податку та час його сплати і спосіб за яким він сплачується повинен бути відомим не лише платнику податку, але й будь-кому.

ІІІ. Кожен податок має стягуватись в такий час і такий спосіб буде другим для самого платника податку.

ІV. Кожен податок має бути побудованим таким чином, щоб він забирав у платника майже зверх того, що надходить в касу держави.

Три останні принципи є основою для побудови податкової системи.

Вчений Вагнер запропонував слідуючи принципи оподаткування:

• фінансово-технічний

• народно-господарський

• справедливості

Підходи, які викор. в більшості країн світу.

1. Принципи вигоди (платники податків мають оподаткуватися подат. в такому ступені в кому вони викор. програми, які фінанси. за рахунок цих податків).

2. –„- платоспроможності (тобто розмір податку має співвідноситись з доходом платника податків);

3. –„- справедливості за горизонталлю

4. –„- справедливість за вертикаллю (якщо, рівні за рівнем доходу платники податку сплачують рівні, то не рівні - не рівні.

В Україні податки сплачують за 2-ма принципами:

1. Платники податків існують і отримують доходу виключно для того, щоб через сплату податків утримувати держ. апарат.

2. Ставки податків регулюються таким чином, щоб життєвий рівень держ. структур зовсім на залежав від ефективної діяльності уряду.

ІІІ. Податки можна класифікувати різними признаками:

1. За методом встановлення:

• прямі (податок на прибуток підприємства, податок на прибуток з фіз. осіб, податок на нерухоме майно, плата за землю, податок з власників трансп. засобів)

• не прямі (ПДВ, АЗ, мито)

2. За ступенем обліку фінансового стану платника:

• особисті (податок на доходи з фізичних осіб)

• реальні (податок на нерухоме майно, плата за землю)

3. За способом встановлення податкових ставок

• пропорційні (податок на прибуток підприємства, збір на обов’язкове соціальне страхування і державне пенсійне страхування)

• прогресивне (податок на доходи фізичних осіб)

4. За економічним змістом об’єкта оподаткування:

• майнові (податок на рухоме майно, податок з власників транспортних засобів)

• використання різних ресурсів (рентні платежі, збір за спеціальне використання природних ресурсів, плата за землю, збір за забруднення навколишнього середовища)

• дохід або прибуток (податок на прибуток підприємства, податок на доходи фіз. осіб)

• різні дії (державне мито, збір за видачу ордера на квартиру)

• інші (інноваційний фонд, плата за торговий патент, відрахування та збори на будівництво, реконструкцію, ремонт і утримання автодоріг загального використання).

5. За суб’єктами оподаткування:

• з юридичних осіб (податок на прибуток підприємства)

• з фізичних осіб (податок на доходи з фізичних осіб)

• змішані (плата за землю і податок з власників).

6. За рівнем встановлення:

• загальнодержавні (20 податків закон України „Про оподаткування”)

• місцеві (16 податків)

7. За характером використання надходжень:

• загальні (ПДВ, АЗ, мито податок на прибуток, плата за землю)

• спеціальні (збір по обов’язкове соціальне страхування, державне пенсійне страхування, збір в держ. інноваційний фонд, відрахування на будівництво і ремонт автодоріг.

Тема 3: Організаційні і правові засади функціонування податкові служби України

1. Організація роботи з обчислення і стягнення податків.

2. Апарат податкової служби.

3. Облік підприємств і організацій, платників платежів до бюджету.

4. Контроль за правильне обчислення із своєчасною сплатою податків.

І. Організаційні і правові засади здійснення податкової політики і функціонування податкової системи в Україні визначені в законах України про систему оподаткування та про державну податкову службу в Україні. Ці законодавчі акти визначають систему податків в Україні, а також апарат держ. виконавч. влади, що здійснює податкову політику і організовує стяг податків в зборів платежів у розпорядженні держави.

Апаратом державної виконавчої влади на який покладені зазначені функції є ДЕС. Створення при КМУ у складі головної ДПА і автономної республіки Крим, областях, регіонах ті містах.

Головним завданням ДПА є забезпечення держаним законодавством про податки повний облік всіх платників податків та ін. обов’язкових платежів до бюджету здій. контролю забезпеч. правильності обчислення і сплати цих платежів:

Головна ДПАУ викон.такі функції:

1. здійснення і організація роботи ДПА, що до контролю за додержанням законодавств про податки та ін. платежі до бюджету, а також за порядком індивідуал. трудової діяльності;