ПЛАН

Оцінювання фінансової звітності

12.1. Характеристика фінансової звітності та загальні вимоги до неї

12.2. Склад і призначення фінансової звітності та основні принципи її підготовки

12.3. Оцінювання фінансової звітності підприємства

12.4. Аудит фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності

12.5. Фінансовий аналіз звітності

ОЦІНЮВАННЯ ФІНАНСОВОЇ ЗВІТНОСТІ

1. Характеристика фінансової звітності та загальні вимоги до неї

Фінансова звітність підприємства — це система узагальнених показників, що характеризують підсумки фінансово-господарської діяльності підприємства за минулий період (місяць, квартал, рік).

Метою складання фінансової звітності є надання користувачам для прийняття рішень повної, правдивої та неупередженої інформації про фінансовий стан, результати діяльності та рух коштів підприємства. Порядок надання фінансової звітності користувачам визначено чин­ним законодавством.

Фінансова звітність забезпечує інформаційні потреби користува­чів щодо:

• придбання, продажу і володіння цінними паперами;

• участі в капіталі підприємства;

• оцінки якості управління;

• забезпеченості зобов'язань підприємства;

• визначення суми дивідендів, що підлягають розподілу;

• регулювання діяльності підприємства тощо.

Основні вимоги до фінансової звітності — реальність, ясність, своєчасність, єдність методики звітних показників, порівнянність звітних показників з минулими.

Терміни, що використовуються у Положенні (стандарті) бухгал­терського обліку 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності", мають таке значення.

Активи — ресурси, контрольовані підприємством внаслідок ми­нулих подій, використання яких, як очікується, приведе до отримання економічних вигод у майбутньому.

Активи = Зобов'язання + Власний капітал.

Баланс — звіт про фінансовий стан підприємства, який відобра­жає на певну дату його активи, зобов'язання і власний капітал.

Бухгалтерська звітність — звітність, що складається на підставі даних бухгалтерського обліку для задоволення потреб певних кори­стувачів.

Витрати — зменшення економічних вигод у вигляді вибуття активів або збільшення зобов'язань, що призводять до зменшення власного капіталу.

Власний капітал — частина в активах підприємства, що зали­шається після вирахування його зобов'язань.

Доходи — збільшення економічних вигод у вигляді надходжен­ня активів або зменшення зобов'язань, що призводять до зростання власного капіталу.

Звіт про власний капітал — звіт, який відображає зміни у складі власного капіталу підприємства протягом звітного періоду.

Звіт про фінансові результати — звіт про доходи, витрати і фінансові результати діяльності підприємства.

Звіт про рух грошових коштів — звіт, який відображає надхо­дження і видаток грошових коштів у результаті діяльності підприєм­ства у звітному періоді.

Зобов'язання — заборгованість підприємства, яка виникла внаслі­док минулих подій і погашення якої в майбутньому, як очікується, призведе до зменшення ресурсів підприємства, що втілюють у собі економічні вигоди.

Консолідована фінансова звітність — звітність, яка відображає фінансовий стан і результати діяльності юридичної особи та її до­чірніх підприємств як єдиної економічної одиниці.

Користувачі звітності — фізичні та юридичні особи, які потре­бують інформації про діяльність підприємства для прийняття рішень.

Стаття — елемент фінансового звіту, який відповідає критеріям, установленим цим Положенням (стандартом).

2. Склад і призначення фінансової звітності та основні принципи її підготовки

Фінансова звітність — це бухгалтерська звітність, що містить інформацію про фінансовий стан, результати діяльності та рух гро­шових коштів підприємства за звітний період. Метою складання фінансової звітності є забезпечення користувачів повною, правдивою, неупередженою інформацією про фінансові результати діяльності й фінансовий стан підприємства. Фінансова звітність має задовольнити інтереси користувачів — юридичних і фізичних осіб, яким потрібна інформація про діяльність підприємства для прийняття правильних рішень.

Складові річної фінансової звітності: баланс, звіт про фінансові результати, звіт про рух грошових коштів, звіт про власний капітал. Термін подання фінансової звітності встановлюється Кабінетом Мі­ністрів України.

Квартальна звітність складається тільки з балансу і звіту про фінансові результати.

Суб'єкти малого підприємництва та представництва іноземних суб'єктів господарської діяльності протягом кварталу і за рік скла­дають лише спрощену форму звітності з двох форм — балансу і звіту про фінансові результати.

Кожна стаття фінансової звітності може наводитись тоді, коли:

• існує достовірність надходження і вибуття майбутніх економіч­них вигод;

• оцінка статті може бути достовірно визначена. Якісні характеристики фінансової звітності:

1. Зрозумілість — доступність для розуміння користувачів, які мають достатні знання у сфері бухгалтерського обліку.

Щоб бути зрозумілою користувачам, фінансова звітність має місти­ти відомості про: підприємство; дату звітності й звітний період; ва­люту звітності та одиниці її виміру; консолідацію фінансових звітів; припинення (ліквідацію) окремих видів діяльності; виявлені помилки минулих років і пов'язані з ними коригування; переоцінку статей фінансових звітів.

2. Доречність — прогнозування результатів діяльності, виправ­лення помилок у господарській діяльності. Фінансова звітність має містити тільки доречну інформацію, що дає змогу впливати на прий­няття рішень, оцінку минулих і майбутніх подій.

3. Надійність — у інформації, представленій у звітності, не повин­но бути суттєвих помилок і викривлень. Надійність забезпечують правдиве подання операцій і подій та перевага сутності над формою.

4. Нейтральність, тобто відображення інформації без мети здій­снення впливу на рішення для досягнення бажаного результату.

5. Обачливість (обережність під час розрахунків) — повнота (без пропусків).

Обов'язкові реквізити звітності: дата, на яку приведені основні показники діяльності підприємства; охоплюваний період; валюта. Усі звіти підписуються керівником і головним бухгалтером. Основні принципи підготовки фінансової звітності.

При формуванні фінансової звітності має бути дотримано таких принципів:

• автономність підприємства — підприємство відокремлене від власників;

• безперервність діяльності — передбачає оцінку активів і па­сивів підприємства на подальший період;

• періодичність — розподіл діяльності підприємства на певні пе­ріоди часу для складання звітності;

• історична (фактична) собівартість — визначає пріоритет оцінки активів;

• нарахування та відповідність доходів і витрат — доходи зіставляються з витратами (для отримання цих доходів);

• повнота висвітлення — фінансова звітність має містити інфор­мацію про фактичні й потенційні наслідки операцій;

• послідовність — постійне з року в рік застосування обраної об­лікової політики;

• обачність — запобігання заниженню оцінки зобов'язань;

• превалювання змісту над формою;

• єдиний грошовий еквівалент.

3. Оцінювання фінансової звітності підприємства

Однією з найважливіших аудиторських процедур є оцінювання фінансової звітності підприємства. При цьому аудитор керується Законом України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. №996-ХIV та такими нормативними документами:

• П(С)БО 1 "Загальні вимоги до фінансової звітності";

• П(С)БО 2 "Баланс";

• П(С)БО 3 "Звіт про фінансові результати";

• П(С)БО 4 "Звіт про рух грошових коштів";

• П(С)БО 5 "Звіт про власний капітал";

• П(С)БО 6 "Виправлення помилок і зміни у фінансових звітах". Аудитор, керуючись нормативними актами, перевіряє правильність

оцінки статей балансу та фінансової звітності.

Насамперед він оцінює використання необоротних активів, зокре­ма основних засобів як сукупності матеріальних активів, що підприє­мство утримує з метою використання їх у процесі виробництва або постачання товарів і послуг, або надання в оренду, що діють більше одного року як у сфері виробництва, так і в невиробничій сфері. До них належать також капітальні вкладення у багаторічні насадження, у поліпшення земель (іригаційні, меліоративні та інші роботи) і в орен­довані будівлі, споруди, обладнання.

Фінансові вкладення (внески до статутного капіталу, придбання цінних паперів, облігацій тощо) підприємства оцінюють у балансі за фактичними витратами. Величину таких витрат і їх фінансування аудитор перевіряє за даними рахунків 102 "Капітальні витрати на поліпшення землі", 50 "Довгострокові позики", 501 "Довгострокові кредити банків", 53 "Довгострокові зобов'язання з оренди" тощо. Аудитор перевіряє правильність відображення їх у балансі, інших формах фінансової звітності.

Використання нематеріальних активів аудитор контролює за да­ними рахунка 12 "Нематеріальні активи". Аудитор з'ясовує, як ви­користовуються підприємством права користування природними ресурсами, авторські та суміжні з ними права.

Запаси, зокрема сировину і матеріали, паливо, запасні частини відоб­ражають в обліку за фактичною собівартістю. Якщо на підприємствах для технологічних та експлуатаційних потреб, для вироблення енергії та опалення будівель створюються запаси газу (у газосховищах), то їх облік ведеться на рахунку 203 "Паливо".

Розрахунки з дебіторами і кредиторами, постачальниками і покуп­цями у балансі та іншій фінансовій звітності показують у сумах, попередньо звірених і відображених відповідними актами звірок. Аудитор перевіряє їх достовірність за даними рахунка 36 "Розра­хунки з покупцями та замовниками", 37 "Розрахунки з різними де­біторами", 63 "Розрахунки з постачальниками та підрядниками", 374 "Розрахунки за претензіями" та ін.

Чистий прибуток (збиток) від реалізації продукції (робіт, по­слуг), товарів визначається як різниця між виручкою від реалізації в цінах продажу без податку на додану вартість, акцизного збору, інших вирахувань з доходу, собівартості реалізованої продукції, адмі­ністративних витрат, витрат на збут, інших операційних витрат, фінан­сових витрат, втрат від участі в капіталі, податку на прибуток від звичайної діяльності, надзвичайних витрат та податку з надзвичай­ного прибутку.

Аудитор перевіряє правильність відображення прибутку (збитку) у балансі й звіті про фінансові результати.

Отже, усі статті балансу мають бути підтверджені матеріалами інвентаризації, що проводиться щороку станом на 1 жовтня. Аудитор перевіряє правильність оформлення матеріалів інвентаризації та відображення на рахунках бухгалтерського обліку й у звітності.

За результатами такої перевірки аудитор може зробити висновки про достовірність балансу, реальність статей інших форм фінансової звітності.

Оцінка фінансової звітності та своєчасності її подання у керівні інстанції і відповідним державним органам (податковій адміні­страції, статистичним органам, установам банку) здійснюється на підставі чинного законодавства. Перевіряючи звітність, аудитор визначає повноту і взаємозв'язок (ув'язку) між даними балансу, фінансової звітності. Якщо є відхилення між даними звітних форм фінансової звітності, керівництво підприємства вносить відповідні корективи.

Переконавшись у правильності й достовірності фінансової звітності, аудитор підтверджує правильність її складання.

Фінансові звіти вміщують статті, склад і зміст яких визначають­ся відповідними положеннями (стандартами). До річного бухгалтер­ського звіту обов'язково додається пояснювальна записка (примітки), в якій викладаються основні фактори, що вплинули у звітному році на підсумки діяльності підприємства, де крім фінансового стану ви­світлюється перспектива розвитку підприємства. Звіт про фінансові результати показує результати фінансово-господарської діяльності за період з початку звітного року. Відмінною особливістю нової звітності є відсутність у ній планових показників або нормативів.

Бухгалтерська фінансова звітність є єдиною. Звіти підприємств і організацій усіх галузей господарювання складаються за єдиними критеріями, фінансові відносини — універсальні. Галузеві особливості відображають у статистичній звітності. Підприємства, що перебува­ють на госпрозрахунку, мають самостійний баланс і є юридичними особами, у тому числі й спільні підприємства.

4. Аудит фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності

Фінансовий результат діяльності підприємства характеризує його економічну ефективність. Однією з найважливіших аудиторських процедур є оцінювання балансового прибутку, величина якого сут­тєво залежить від правильності обчислення належних платежів (по­даток на додану вартість, акцизний збір, інші вирахування з доходу).

Для перевірки фактичного виторгу — виручки (доходу) від реалі­зації продукції (товарів, робіт, послуг) — аудитор використовує пер­винні документи на відпуск готової продукції зі складу, облікові регістри, банківські виписки про рух грошових коштів на рахунку в банку, прибуткові касові ордери на прихід готівки у касу підприєм­ства, платіжні доручення на оплату відвантаженої продукції, пере­пустки на вивіз готової продукції з території підприємства.

Детальній перевірці підлягають доходи і видатки.

Щоб визначити валовий прибуток (збиток), необхідно від чи­стого доходу (виручки) від реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) відняти суму собівартості реалізованої продукції.

Відтак для визначення фінансового результату від операцій­ної діяльності (прибутку чи збитку) необхідно від валового прибутку відрахувати адміністративні витрати, витрати на збут, інші опе­раційні витрати і додати до одержаної суми інші операційні доходи.

Потім слід встановити правильність вирахування фінансового результату від звичайної діяльності до оподаткування. Для цьо­го необхідно до фінансового результату від операційної діяльності долучити дохід від участі в капіталі (отриманий від інвестицій в асоційовані, дочірні або спільні підприємства), інші фінансові доходи (дивіденди, відсотки та інші доходи, отримані від фінансових інвес­тицій), інші доходи (дохід від реалізації фінансових інвестицій, не­оборотних активів і майнових комплексів, дохід від не операційних курсових різниць), і відняти фінансові витрати (витрати на процен­ти та інші витрати підприємства, пов'язані із залученням позиково­го капіталу), втрати від участі в капіталі (збиток, спричинений інве­стиціями в асоційовані, дочірні або спільні підприємства), інші витрати (собівартість реалізації фінансових інвестицій, необоротних активів, майнових комплексів, втрати від не операційних курсових різниць, втрати від уцінки фінансових інвестицій та необоротних активів).

Фінансовий результат від звичайної діяльності (прибуток, збиток) встановлюється шляхом відрахування від фінансового ре­зультату від звичайної діяльності до оподаткування податку на при­буток від звичайної діяльності.

І, нарешті, слід перевірити правильність визначення чистого при­бутку (збитку). Для цього необхідно від фінансового результату від звичайної діяльності відрахувати надзвичайні витрати (невідшко­довані збитки від надзвичайних подій — стихійного лиха, пожеж, техногенних аварій), податок із надзвичайного прибутку, і додати суму надзвичайних доходів. Таким чином, чистий прибуток (збиток) роз­раховується як алгебраїчна сума прибутку (збитку) від звичайної діяльності та надзвичайного прибутку, надзвичайного збитку та по­датків із надзвичайного прибутку.

Ретельній перевірці підлягають первинні документи, що характе­ризують збитки від списання боргів через нестачі й крадіжки, через неплатоспроможність боржників, підставою для чого є рішення судів про неспроможність відповідача.

Досить старанно слід перевірити обґрунтованість відображення у бухгалтерському обліку тієї частини прибутку, яка підлягає вилучен­ню в бюджет у зв'язку із застосуванням економічних санкцій: за приховання (заниження) прибутку (доходу) від оподаткування; пені за несвоєчасне перерахування платежів у бюджет та ін. Суми таких санкцій покриваються за рахунок прибутку, що залишається у роз­порядженні підприємств, і не впливають на величину оподатковано­го прибутку.

Крім того, аудит фінансового стану встановлює платоспроможність підприємства. Платоспроможним воно вважається тоді, коли сума активів (запаси, грошові кошти, дебіторська заборгованість тощо) більша або дорівнює його зовнішній заборгованості (кредити, кре­диторська заборгованість, поточні зобов'язання за розрахунками з бюджетом, з оплати праці тощо).

Підвищення або зниження рівня платоспроможності підприємства слід встановити за зміною показника оборотних коштів (оборотного капіталу) як різницю між сумою поточних активів (запаси і витрати мінус зношення малоцінних і швидкозношуваних предметів плюс гро­шові кошти, розрахунки та інші пасиви) і короткостроковими борга­ми. Отже, оцінювання фінансового стану підприємства здійснюється за даними фінансової звітності (балансу, звіту про фінансові резуль­тати, звіту про рух грошових коштів, звіту про власний капітал).

Бухгалтерський фінансовий облік майна та результатів роботи кожної юридичної особи має здійснюватися відповідно до Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" від 16 липня 1999 р. № 996-ХІV.

Аудиторський висновок має вміщувати відомості про достовірність або недостовірність даних фінансової звітності підприємства, дотри­мання ним правил ведення бухгалтерського фінансового обліку, еко­номічну оцінку його ліквідності, платоспроможності, дохідності. Крім того, у висновку аудитора підкреслюється, що достовірність фінансо­вої звітності підтверджується документами, які стосуються первин­ного фінансового обліку, грошовими документами, наявністю готів­ки, цінних паперів, товарно-матеріальних цінностей, необоротних активів (основних фондів) тощо.

Наприкінці висновку аудитор наголошує на позитивних і негатив­них сторонах діяльності підприємства, вказує на виявлені недоліки та порушення, викладає рекомендації щодо їх усунення, поліпшення фінансового стану.

У ринковому середовищі, коли фінансово-господарська діяльність підприємства здійснюється на принципах самофінансування, а за нестачі власних фінансових ресурсів — за рахунок позичкових коштів, дуже важливо дати аналітичну оцінку фінансової незалежності під­приємства від зовнішніх джерел. Запас джерел власних коштів — це запас фінансової стійкості підприємства за умови, що його власні кошти перевищують позичені.

Фінансова стійкість оцінюється на підставі співвідношення влас­них і позичкових коштів у активах підприємства, темпів нагро­мадження власних коштів внаслідок господарської діяльності, спів­відношення довготермінових і короткотермінових позик, достатньо­го забезпечення матеріальних оборотних засобів власними джерелами.

Одночасно аудитор з'ясовує, чи спроможне підприємство вико­нувати свої обов'язки перед бюджетом, кредитними та іншими органами.

Для цього слід перевірити:

• правильність реєстрації підприємства в органах державної по­даткової адміністрації;

• наявність документа на право здійснення окремих видів діяль­ності, статуту, установчих документів, відкритого рахунка в банку;

• структуру активів і пасивів балансу на звітну дату;

• структуру власного капіталу;

• забезпечення підприємства власними обіговими коштами;

• повноту і своєчасність сплати податків і платежів;

• фінансову сталість, платоспроможність тощо.

Для забезпечення якості проведення аудиту фінансової звітності необхідна така інформація:

• баланс;

• звіт про фінансові результати;

• звіт про рух грошових коштів;

• звіт про власний капітал;

• розшифрування дебіторів і кредиторів;

• розрахунок нормативу власних обігових коштів;

• бізнес-план;

• Головна книга;

• статистична звітність;

• податкова звітність;

• регістри бухгалтерського фінансового обліку;

• первинна документація.

Видатний американський вчений і практик Роберт Монтгомері писав, що факти, відображені у фінансових звітах, є предметом ауди­торської перевірки. Обов'язок аудитора — сформувати думку про стан фінансової звітності в цілому у вигляді аудиторського висновку [21, с. 20].

Мета аудиторської перевірки фінансової звітності — незалежна експертиза для встановлення реальності та достовірності її, своєчас­ності та єдності методичних звітних показників.

На початку аудиту фінансової звітності суб'єктів підприємницької діяльності встановлюється відповідність її чинним законодавчим та іншим нормативно-правовим актам (Закону України "Про бухгал­терський облік та фінансову звітність в Україні", затвердженим Положенням (стандартам) бухгалтерського обліку тощо).

Під час аудиту показників фінансової звітності для встановлення ЇЇ реальності й достовірності аудитори мають виявляти нереальну дебіторську заборгованість. При цьому особливу увагу слід зосере­дити на контролі позовної давності заборгованості, що рахується на балансі як реальна, а фактично термін її стягнення через суд чи ар­бітраж адміністрацією підприємства пропущено і вона підлягає спи­санню на збитки. У такому випадку аудитор зобов'язаний встановити причини утворення нереальної дебіторської заборгованості, місце її виникнення та відповідальних осіб.

Аудитор також встановлює несвоєчасно погашену кредиторську заборгованість (кредити і позики, не погашені в строк; за товари, роботи і послуги, не сплачені в строк; поточні зобов'язання за розра­хунками з бюджетом, з оплати праці тощо). При цьому кожна стаття балансу має бути проінвентаризована та підтверджена актами звірки, довідками тощо.

Таким чином, аудит фінансової звітності має підтвердити реаль­ність інформації про активи і пасиви підприємства.

Під час перевірки фінансових звітів клієнт повинен надати ауди­тору повну інформацію, на підставі якої останній міг би зробити ви­сновок, що відпадає необхідність вносити суттєві зміни у фінансові звіти з тим, щоб вони відповідали вимогам норм (стандартів).

При цьому аудитору слід здійснити такі процедури:

• ознайомитися з принципами, прийомами і методами бухгалтер­ського фінансового обліку і способами їх застосування;

• простежити, яким чином клієнт збирає інформацію для вклю­чення у фінансовий звіт;

• упевнитися, що фінансові звіти складені відповідно до загаль­ноприйнятих принципів ведення бухгалтерського фінансового обліку;

• з'ясувати, який існує зв'язок між сальдо рахунків і який вплив на результати мають відхилення.

Складовою аудиту фінансової звітності є фінансовий аналіз звіт­ності, у процесі якого слід дати оцінку фінансової сталості й плато­спроможності, зокрема розрахувати коефіцієнти і показники лік­відності й фінансової активності, що зроблено в наступному параграфі.

Отже, аудит фінансової звітності сприяє виявленню недоліків, по­передженню банкрутства, визначенню перспектив розвитку виробниц­тва в умовах жорсткої конкурентної боротьби.

5. Фінансовий аналіз звітності

Здійснюючи фінансовий аналіз звітності підприємства аудитор, насамперед, досліджує показники балансу, його актив і пасив, тобто їхні статті. На підставі даних балансу і звіту про фінансові результа­ти аудитор розраховує коефіцієнти платоспроможності (ліквідності) і рентабельності активів і пасивів.

Вивчення структури балансу допомагає встановити, як розподіля­ються активи підприємства, зокрема запаси і дебіторська заборго­ваність, з одного боку, і як розподілені джерела цих активів між дов­гостроковими, поточними зобов'язаннями і власним капіталом, з іншого. Для цього спочатку визначаємо динаміку оборотності запасів і дебіторської заборгованості шляхом використання даних балансу і звіту про фінансові результати та розрахування двох відносних показників: коефіцієнта оборотності запасів і коефіцієнта оборотності дебіторської заборгованості.

1. Коефіцієнт оборотності запасів дає можливість встановити швидкість обороту запасів для забезпечення виконання завдання з продажу (реалізації) готової продукції (товарів, робіт, послуг).

Такий показник розраховується за формулою [40, с. 130].

Чим більше значення цього коефіцієнта, тим вищий рівень обо­ротності запасів, що позитивно відображається на забезпеченні обся­гу реалізації продукції.

Приклад. Собівартість реалізованої продукції (ф. № 2, код рядка 040) — 5900,0 грн. Середній розмір запасів (ф. № 1) — 2100,0 грн. Коефіцієнт оборотності запасів:

5900,0 : 2100,0 = 2,8.

Розділивши кількість днів звітного періоду (року чи кварталу) на коефіцієнт оборотності запасів, одержимо кількість днів, необхідну на один оборот запасів.

За цифровими даними умовного прикладу цей показник дорівнює 130 дням (365 : 2,8). Звідси випливає, що для забезпечення поточного рівня реалізації продукції поповнення запасів слід зробити через 130 днів.

2. Коефіцієнт оборотності дебіторської заборгованості пока­зує, скільки оборотів здійснено за рік коштами, вкладеними до роз­рахунків.

Такий показник розраховується як відношення загального обся­гу реалізації продукції до середнього розміру дебіторської заборго­ваності

=

У даному випадку чим більша кількість оборотів, тим швидше підприємство отримує кошти від своїх боржників (дебіторів).

Приклад. Загальний обсяг реалізації продукції (ф. № 2) — 6300,0 грн., середній розмір дебіторської заборгованості (ф. № 1) — 1400,0 грн.

Коефіцієнт оборотності дорівнюватиме:

6300,0 : 1400,0 = 4,5.

За допомогою цього показника можна розрахувати так званий період інкасації, тобто час, протягом якого дебіторська заборгованість обернеться на грошові кошти. Для цього тривалість звітного періо­ду (скажімо, 1 рік) розділимо на коефіцієнт оборотності. Такий пер­іод інкасації, тобто час очікування підприємством одержання грошей від дебіторів, становитиме 81 день (365 : 4,5).

Аналіз пасиву балансу

Якщо підприємство не може забезпечити самофінансування, воно змушене взяти кредит. Тому кредиторська заборгованість показує тимчасове залучення в оборот кредитів на умовах їх повернення. Однак, якщо термін погашення кредитів перевищуватиме строк по­гашення дебіторської заборгованості, то зростання кредиторської заборгованості випереджатиме зростання дебіторської, що призведе до погіршення фінансового стану підприємства.

3. Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості роз­раховується як відношення собівартості до середнього розміру кре­диторської заборгованості

=

Приклад. Загальний обсяг реалізації продукції (товарів, робіт, послуг) — 6300,0 грн. (дані ф. № 2). Середній розмір кредиторської заборгованості — 1050,0 грн. (дані ф. № 1).

Коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості дорівнюва­тиме:

6300,0 : 1050,0 = 6.

Отже, розділивши тривалість звітного періоду (року) на коефіцієнт оборотності кредиторської заборгованості, одержимо середню кіль­кість днів для оплати рахунків кредиторів. У нашому прикладі це займе, у середньому, 61 день (365 : 6).

Платоспроможність (ліквідність) визначається здатністю підприєм­ства до швидкого погашення своїх короткотермінових зобов'язань за платежами. Для здійснення таких операцій необхідні кошти, які підприємство може отримати, перевівши у гроші найбільш ліквідну частину своїх мобільних запасів або маючи достатній запас грошей у банку й у касі. Оцінювання платоспроможності проводиться за да­ними балансу на підставі характеристики ліквідності оборотних активів, тобто часу, необхідного для переведення їх у грошову масу. Є три рівня ліквідності. Найбільш мобільною частиною оборотних засобів є грошові кошти і короткотермінові цінні папери. Збільшення частки грошових коштів і цінних паперів у загальній сумі оборот­них засобів сприяє зростанню платоспроможності.

Ліквідність — це здатність швидко перетворити актив на гроші без втрат його ринкової вартості. Під час оцінювання ліквідності підприємства аналізу підлягає достатність поточних (оборотних) ак­тивів для погашення поточних зобов'язань, тобто короткострокової кредиторської заборгованості.

Оцінюючи ліквідність, розраховують три коефіцієнти:

• коефіцієнт покриття;

• коефіцієнт швидкої ліквідності;

• коефіцієнт абсолютної ліквідності.

4. Коефіцієнт покриття (іноді його називають коефіцієнтом за­гальної ліквідності) дає загальну оцінку ліквідності активів, показуючи, скільки гривень поточних активів підприємства припадає на одну грив­ню поточних зобов'язань. Якщо поточні активи перевищують за вели­чиною поточні зобов'язання, підприємство може розглядатись як таке, що успішно функціонує. Такий показник розраховується за формулою

Коефіцієнт покриття

Коефіцієнт покриття, що дорівнює 2 (або 2:1), свідчить про мож­ливість підприємства погашати поточні зобов'язання. Критичне зна­чення коефіцієнта покриття прийняте за 1. Тому якщо коефіцієнт покриття менший 1, то підприємство має неліквідний баланс. У роз­робленому в Україні Положенні № 323 як орієнтовне значення кое­фіцієнта покриття наведено його теоретичне значення, яке має бути не меншим 2,0—2,5.

=

5. Коефіцієнт швидкої ліквідності (іноді його називають коефі­цієнтом "лакмусового папірця"). На відміну від попереднього, він враховує якість оборотних активів і є більш чітким показником ліквідності, тому що при його розрахунку беруться до уваги ліквідні поточні активи (запаси не враховуються).

=

Орієнтовне найменше значення цього коефіцієнта дорівнює

6. Коефіцієнт абсолютної ліквідності показує, що частина поточ­них (короткострокових) зобов'язань може бути погашена негайно.

=

У Положенні № 323 як орієнтовне значення коефіцієнта абсолют­ної ліквідності наведене його теоретичне значення, яке має бути не меншим 0,2—0,25.

Оцінка довгострокової платоспроможності

Крім поточних зобов'язань у підприємства є також довгостро­кові зобов'язання, термін погашення яких становить більше 12 місяців з дати балансу. Тому розглянемо такі коефіцієнти, які можна вико­ристати для аналізу довгострокової платоспроможності підприємства.

7. Коефіцієнт концентрації, власного капіталу (або коефіцієнт автономії чи незалежності) визначає частку коштів власників під­приємства в загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства. Характеризує можливість підприємства виконати свої зовнішні зобов'язання за рахунок використання власних коштів, незалежність його функціонування від позикових коштів.

=

Чим вище значення цього коефіцієнта, тим фінансове стійкіше та стабільніше і менш залежне від кредиторів підприємство. Якщо його значення дорівнює 1 (тобто 100 %), то це означає, що власники повністю фінансують своє підприємство.

Згідно з Методикою № 81 і Методикою № 22 підприємство вва­жається фінансове стійким за умови, що частина власного капіталу в загальній сумі фінансових ресурсів підприємства становить не мен­ше 50 %.

8. Коефіцієнт концентрації позикового капіталу є доповнен­ням до попереднього коефіцієнта — їх сума дорівнює 1 (або 100 %). Коефіцієнт характеризує частку позикових коштів у загальній сумі коштів, вкладених у майно підприємства.

=

9. Співвідношення позикового капіталу і власного. Цей показ­ник дає найбільш загальну оцінку фінансової стійкості підприєм­ства.

=

Його значення, що дорівнює, наприклад, 0,3, означає, що на кожну 1 грн власних коштів, вкладених в активи підприємства, припадає ЗО коп. позикових коштів. Підвищення рівня цього показника в динаміці означає посилення залежності підприємства від інвесторів і кредиторів, тобто відповідне зниження фінансової стійкості, і навпаки.

10. Коефіцієнт забезпеченості за кредитами (інша назва — коефіцієнт покриття відсотка). За його допомогою оцінюється потен­ційна можливість підприємства погасити позику. Цей коефіцієнт показує ступінь захищеності кредиторів від несплати відсоткових платежів.

=

Зменшення значення коефіцієнта порівняно з аналогічним кое­фіцієнтом попереднього періоду показує збільшення витрат підпри­ємства на виплату відсотків за кредит.

11. Коефіцієнт оборотності активів показує, наскільки ефек­тивно використовуються активи з погляду обсягу реалізації, тому що показує, скільки гривень реалізації припадає на кожну гривню, вкла­дену в активи підприємства; іншими словами, скільки разів за звітний період активи обернулися у процесі реалізації продукції. Чим ви­щий оборот, тим ефективніше використовуються активи.

Коефіцієнт визначається як відношення чистої реалізації до се­редньорічної вартості активів.

=

Розраховуючи рентабельність, слід визначити відношення прибутку до таких показників: рівня продажу, активів, власного капіталу. Для розрахунку цих показників використовують:

• чистий прибуток, який визначається як балансовий прибуток за вирахуванням платежів до бюджету (ряд. 220 ф. № 2);

• чисту реалізацію, яка визначається як виручка від реалізації без урахування ПДВ, акцизного збору та інших вирахувань з доходу (ряд. 035 ф. № 2).

Показники рентабельності такі.

1. Рентабельність продажу (або коефіцієнт "прибуток / про­даж" (англ. Profit margin) — норма чистого прибутку). Він показує, який прибуток з однієї гривні продажу отримало підприємство.

=

Приклад. Рентабельність у 200__р. для підприємства становила:

91700:350000 = 0,15(15%).

Звідси робимо висновок, що після вирахування з отриманого до­ходу всіх витрат залишається 15 копійок прибутку від кожної гривні продажу.

2. Рентабельність активів (інша назва — коефіцієнт "прибу­ток/актив") характеризує, наскільки ефективно підприємство вико­ристовує свої активи для отримання прибутку, тобто показує, який прибуток приносить кожна гривня, вкладена в активи підприємства. Визначається як відношення чистого прибутку до середньорічної вар­тості активів.

=

Приклад. Рентабельність активів підприємства становила: 69 700 : 240 000 = 0,29 (29 %).

Отже, кожна гривня активів принесла підприємству прибуток 29 копійок.

3. Рентабельність капіталу (Інша назва цього показника — коефіцієнт "прибуток / капітал") характеризує ефективність вико­ристання підприємством власного капіталу. Цей показник визна­чається як співвідношення чистого прибутку і середньорічної вар­тості власного капіталу.

=

Приклад. Рентабельність капіталу для підприємства дорівнювала:

	Минулий рік	Звітний рік

Наведені показники показують зниження коефіцієнта "прибуток/ актив", тобто зниження рівня рентабельності у звітному році порівня­но з минулим на 11 %.

4. Фондовіддача. Цей показник показує, наскільки ефективно підприємство використовує основні фонди. Збільшення цього віднос­ного показника свідчить про підвищення рівня використання основ­них фондів.

=

ЛІТЕРАТУРА

1. Закон України "Про аудиторську діяльність" від 22 квітня 1993р. // Голос України. — 1993. — 29 травня.

2. Закон України "Про внесення змін і доповнень до статті 10 Закону України "Про аудиторську діяльність" // Відомості Верхов­ної Ради України. — 1995. — № 14. — С. 88.

3. Закон України "Про державну контрольно-ревізійну службу в Україні" від 26 січня 1993 р. // Голос України. — 1993. — 2 бе­резня.

4. Закон України від 28 грудня 1994р. № 34/94-ВР "Про оподат­кування підприємств у редакції Закону України від 22 травня 1997 р. № 293/97-ВР (зі змінами і доповненнями) // Бібліотека "Все про бухгалтерський облік". — № 4. — С. 476—507.

5. Закон України "Про внесення змін до статті 5 Закону України "Про податок на додану вартість" від 5 грудня 1997 р. за № 698/97-ВР // Голос України. — 1997. — 25 грудня.

6. Закон України "Про внесення змін до статті 4 Закону України "Про збір на обов'язкове соціальне страхування" від 3 грудня 1997 р. за № 686/97-ВР // Урядовий кур'єр. — 1997. — 27 грудня.

7. Закон України "Про внесення змін до статті 2 Закону України "Про систему оподаткування" від 15 січня 1998 р. № 19/98-ВР // Урядовий кур'єр. — 1998. — 10 лютого.

8. Закон України "Про внесення змін до Закону України "Про ставки акцизного збору і ввізного мита на деякі товари (продукцію)" від 23 грудня 1997 р. № 767 // Орієнтир. — 1998. — 22 січня.

9. Закон України "Про лізинг" від 16 грудня 1997 р. № 723 // Голос України. — 1998. — 13 січня.

10. Закон України "Про бухгалтерський облік та фінансову звіт­ність в Україні" від 16 липня 1999 р. М 996-ХІУ // Нове діло. 2000.

— № 15 (34). — 13—20 жовтня.

11. Постанова КМУ від 28 лютого 2000 р. № 419 "Про затверджен­ня порядку подання фінансової звітності" // Нове діло. — 2000. — № 15 (34). — 13—20 жовтня.

12. Постанова КМУ від 6 вересня 2000 р. № 1398 "Про внесення змін до Постанови КМУ від 23 квітня 1999 р. № 663 "Про норми відшкодування витрат на відрядження в межах України та за кордон" // Все про бухгалтерський облік. — 2000. — № 85 (510). — 15 ве­ресня.

13. Наказ Міністерства фінансів України № 291 від 30.11.99 "Про затвердження Плану рахунків бухгалтерського обліку та Інструкції про його застосування" // Нове діло. — 2000. — № 15 (34). — 13—20 жовтня.

14. Національні нормативи аудиту. Кодекс професійної етики аудиторів України. — К.: Основа, 1999. — 274 с.

15. Международньїе нормативи аудита: Сб. с коммент. — Вьш. 5. — М.: Аудит-трейнинг, 1992.

16. Інструкція про організацію роботи з готівкового обігу устано­вами банків України, затверджена постановою Правління Національ­ного банку України від 19.02.2001 р. № 69.

17. Положення про ведення касових операцій у національній ва­люті в Україні, затверджене постановою Правління Національного банку України 19.02.2001 р. № 72.

18. Адамс Р. ОсновьІ аудита: Пер. с англ. / Под. ред. Я.В. Соко­лова. — М.: Аудит: ЮНИТИ, 1995. — 398 с.

19. Андреев ВД. Практический аудит: Справ, пособие. — М.: 9ко-номика, 1994. — 366 с.

20. Аренс Е А., Лоббек Дж.К. Аудит: Пер. с англ. — М.: ФинансьІ й статистика, 1995. — 560 с.

21. Аудит Монтгомери: Пер. с англ. — М.: Аудит, ЮНИТИ, 1997. — 542 с.

22. Бавдей А.Л., Белий И.Н., Дробишевский Н.П. й др. Аудит й ревизия: Справ, пособие. — Мн.: 000 "Мисанта", 1994. — 221 с.

23. Білуха М.Т. Форми фінансово-господарського контролю (реві­зія, аудит, судово-бухгалтерська експертиза) // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 7. — С. 12—14.

24. Білуха М.Т. Теорія фінансово-господарського контролю і ауди­ту. — К.: Вища школа, 1994. — 364 с.

25. Білуха М.Т. Курс аудиту. — К.: Вища школа: Т-во "Знання", 1998. — 573 с.

26. Бутпинець Ф.Ф. Бухгалтерський фінансовий облік. — Жито­мир: ЖІТІ, 2000. — 608 с.

27. Голов С., Зубилевич С. Система професійної підготовки бух­галтерів і аудиторів у Великобританії // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 8. — С. 23—25.

28. Гуцайлюк 3. Аудит фінансових результатів// Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 8. — С. 13—16.

29. Данилевский ЮА. Аудит: ВопросьІ й ответьі. — М.: Бухгал-терский учет, 1993. — 112 с.

30. Додж Р. Краткое руководство по стандартам й нормам ауди-та: Пер. с англ. — М: ФинансьІ й статистика: ЮНИТИ, 1992. — 240 с.

31. Жила В.Г. Ревізія і аудит: Навч. посіб. — К.: МАУП, 1998. — 96 с.

32. Завгородній В.П. Організація АРМ бухгалтера з обліку І ауди­ту готової продукції, відвантаження і реалізації // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 5. — С. 21—24.

33. Завгородний В.П. Налоги й налоговьій контроль в Украине. — К.: А.С.К., 2000. — 639 с.

34. Загородиш А.Г., Вознюк Г.Л., Смовженко Т.С. Фінансовий слов­ник. — Львів: Вид-во Держ. ун-ту "Львівська політехніка", 1996.

— 384 с.

35. Заруба АД. Банківський менеджмент та аудит. — К.: Лібра, 1996. — 224 с.

36. Зубілевич С. Аудиторська діяльність в Україні: Проблеми ста­новлення і перспективи розвитку // Бухгалтерський облік і аудит. 1995. — № 9. — С. 15—18.

37. Зубілевич СЛ., Голов С.Ф. Основи аудиту. — К.: Ділова Укра­їна, 1996. — 374с.

38. Кармайкл Д.Р., Бенис М. СтандартьІ й нормьі аудита. — М.: Аудит: ЮНИТИ, 1995. — 527 с.

39. Кузьминский А.Н. й др. Аудит: Практ. пособие. — К.: Учет-информ, 1996. — 283 с.

40. Курсом реформ — облік 2000: Навч.-практ. посіб. — Дніпро­петровськ: ТОВ "Баланс-клуб", 2000. — 256 с.

41. Робертпсон Джек К. Аудит: Пер. с англ. — М.: Контакт, 1993. — 496 с.

42. Рудницький В. Методологія і організація аудиту. — Тернопіль: Економічна думка, 1998. — 192 с.

43. Сопко В., Балченко С. Аудиторський звіт і аудиторський висно­вок // Бухгалтерський облік і аудит. — 1995. — № 10. — С. 7—12.

44. Сопко В.В. Бухгалтерський облік: Навч. посіб. — К.: КНЕУ, 2000. — 578 с.

45. Савченко В. Аудит використання активів і фінансово-господар­ських операцій // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 9. — С. 12—15.

46. Соловьев ГА.. Институт внутренних аудиторов в США // Бух-галтерский учет. — 1992. — № 1. — С. 27—29.

47. Усач Б.Ф. та Ін. Аудит і судово-бухгалтерська експертиза. — Львів: Каменяр, 1998. — 134 с.

48. Федулова Л. Управління аудиторською діяльністю // Бухгал­терський облік і аудит. — 1995. — № 8. — С. 19—20.

49. Цінні папери України. — 2000. — № 76—77 (77). — 29 лис­топада. — С. 8.

50. Шиманський Р. Проблеми розвитку аудиту // Бухгалтерський облік і аудит. — 1994. — № 11. — С. 19—20.