Грошова маса

В умовах ринкової економіки гроші функціонують у різноманітних формах на основі внутрішньої взаємодії, притаманної грошовим функціям. Вони не автономні і можуть бути теоретично обгрунтовані лише як складові елементи єдиної грошової системи. Сукупність грошей у всіх формах, що знаходяться в економічному обороті на визначений момент часу (кінець місяця чи року) визначає величину грошової маси.

Це один з кількісних показників, що характеризують стан грошового обігу. Показник грошової маси має надзвичайно важливе значення для економічної стабільності. Оскільки зміна кількості грошей, що циркулює в економічному обороті, може суттєво вплинути на реальний випуск ВВП, рівень цін, зайнятість та інші економічні перемінні.

Грошова маса знаходиться в розпорядженні всіх субєктів економічного обороту  у населення, підприємств, їх обєднань, громадських органіізацій, банків, держави та інших субєктів.

За формою грошова маса в сучасний період виступає як готівкові знаки (банкноти та розмінні монети); грошові кошти на баннківських рахунках різних видів (депозитні гроші); деякі види цінних паперів (вексель, чек) та інші. Більше того, окремі країни до грошової маси відносять облігації державних позик, скарбницькі векселі, комерційні цінні папери тощо. Ці складові грошової маси істотно відрізняються за своєю ліквідністю та активністю в обігу. Поряд з цим, всі перераховані форми ліквідних коштів у тій чи іншій мірі функціонують як засіб збереження вартості, а тому практично не можливо провести межу між власно грошима та іншими ліквідними активами. Тому в міжнародній банківській статистиці широко використовується агрегатний метод класифікації функціональних форм грошей. Він грунтується на ступені їхньої ліквідності. Взагалі поняття ліквідності передбачає наявність двох властивостей: можливість використовувати активи в якості платежу та здатності зберігати вартість.

Для визначення обсягу та структури грошової маси в банківській практиці застосовується відповідний набір грошових агрегатів  М1, М2, М3 та інші.

Грошовий агрегат  це визначене законодавством відповідно до ступеня ліквідності специфічне угупування ліквідних активів, які можуть служити альтернативними вимірниками грошової маси.

Грошові агрегати формуються на основі таких концепцій:

1) грошова маса у вузькому розумінні включає не тільки гроші готівкою, а й депозитні гроші;

2) сукупна грошова маса включає також банківські вклади, депозити та цінні папери з фіксованим доходом;

3) сукупна грошова маса поділяється на ту, що знаходиться в обігу, і ту, яка нагромаджується, виконує функцію збереження вартості.

Грошові агрегати побудовані шляхом приєднання до попередніх величин нових грошових компонентів (кредитних інструментів) в послідовності, що характеризує зменшення їх ліквідності. Тобто кожний наступний грошовий агрегат включає в себе попередній плюс новий блок фінансових активів.

Агрегат М1  це грошова маса у вузькому розумінні. До нього відносяться найбільш ліквідні форми грошей  готівкові гроші (банкноти і монети) та банківські вклади до запитання (трансакційні депозити). Під терміном “готівка” розуміють сукупність засобів платежу, якими розпоряджаються економічні агенти, щоб у потрібний момент здійснити видатки та розрахуватись з боргами, або “готівка”  це сукупність платіжних засобів випущених банківською системою, які дають можливість економічному агенту продовжувати свою діяльність незалежно від перебоїв між доходами і видатками, приливами і відливами капіталу. Можна вважати, що центральні банки займаються випуском готівки для своїх клієнтів, а матеріалом для цього слугують засоби платежу.

Вклади до запитання (депозитні гроші)  це вклади фізичних і юридичних осіб на депозитних рахунках у комерційних банках, кошти з яких можуть бути передані іншим особам у вигляді відповідних платежів, що здійснюються за допомогою чеків або електронних грошових переказів; плата за них мінімальна або зовсім відсутня, в будь-який час вони можуть бути використані як купівельний чи платіжний засіб. За своїм обсягом депозитні гроші, що забезпечують безготівковий обіг, є найпоширенішими. З допомогою депозитних грошей у країнах Заходу здійснюється понад 90 відсотків усіх видів оплат. Це ще раз свідчить про високу ліквідність депозитних грошей.

Крім вкладів до запитання у різних країнах структура грошового агрегату М1 доповнюється іншими грошовими компонентами. Деякі країни включають сюди всі поточні вклади, інші, наприклад. Великобританія  тільки ті депозити за якими не платяться проценти. Американці йдуть ще дальше, вони відносять сюди і акредитиви, випущені небанківськими установами, та окремі чекові депозити, що відрізняються від вкладів до запитання тим, що на них можна отримати процент.

Як бачимо, грошовий агрегат М1 включає досить вузький діапазон ліквідних активів, які будь-коли і без всяких обмежень можуть використовуватись для здійснення платежів та розрахунків. Існує багато інших активів, які представляють собою “майже гроші”  це активи, які не виконують повністю усі функції, що властиві грошам.

Грошовий агрегат М2. Грошова маса агрегату М2 має більш розгалужену структуру. До її складу входять грошові форми агрегату М1, а також строкові та заощаджувальні вклади в комерційних банках тощо.

Ці грошові активи можна легко, без фінансового ризику, перевести в готівкові або депозитні гроші. Таким чином вони слугують своєрідним резервом для високоліквідних активів агрегату М1.

Грошовий агрегат М3. Він включає грошові форми агрегату М2, депозитні сертифікати, ощадні вклади у спеціалізованих кредитних установах та деякі інші види фінансових активів. За характером це довгострокові активи, зокрема в цінних паперах та довгострокових позичках.

Агрегати М2 і М3 поєднують в собі грошові форми у широкому розумінні цього поняття. Активи, що входять до М3 за мінусом М1 отримали назву “майже грошей”. На відміну від грошей, що входять до агрегату М1, вони безпосередньо не функціонують як засіб обігу, а застосовуються як засіб нагромадження вартості. Але вони теж можуть без особливих ускладнень переходити із однієї функціональної форми в іншу; із пасивної форми в активну форму. Отже, грошова маса (М3-М1)  це ліквідні фінансові активи, що застосовуються здебільшого у функції засобу нагромадження і приносять їх власнику проценти.

В окремих країнах, наприклад в США, банківська статистика виділяє ще один агрегат L, який включає М3, а також банківські акцепти, комерційні папери, державні цінні папери (скарбницькі векселі, облігації) та деякі інші форми фінансових активів. Вважається, що цей агерегат повністю охоплює і характеризує грошову масу в карїні.

Як бачимо, грошові агрегати відрізняються між собою не тільки кількістю, а й якісно. Так, грошовий агрегат М1 виражає масу, яка знаходиться безпосередньо в обігу, реально виконуючи функції засобів обігу та платежу. Вона найчастіше повязана з товарною масою, що проходить процес обміну і безпосередньо впливає на ринкову конюктуру. Обсяг грошової маси в агрегаті М1 передусім залежить від обсягу товарообороту та швидкості обігу грошей. Тому цей агрегат повинен бути особливим обєктом аналізу структури і динаміки маси грошей в обігу та обєктом регулювання грошового обігу.

В інших грошових агрегатах (М2, М3, L) враховані крім того нагромадження грошей у різноманітних формах. Ці гроші тимчасово вийшли з каналів обігу, виконуючи функцію нагромадження вартості. Залежно від характеру та строків цих нагромаджень вони відносяться до різних грошових агрегатів.

Особливості побудови показників грошової маси в Україні.

Починаючи з 1993 року НБУ визначає структуру грошової маси відповідно до агрегатного методу. Для розрахунку сукупної грошової маси в Україні передбачені наступні грошові агрегати:

М0 = готівка (гроші поза банками).

М1 = М0 + кошти на рахунках і поточних депозитах.

М2 = М1 + строкові депозити та інші кошти (до інших відносяться кошти на рахунках капітальних вкладень підприємств та організацій, кошти Держстраху та валютні заощадження).

М3 = М2 + кошти клієнтів за страховими операціями банків.

Статистичні дані, що характеризують структуру грошової маси в Україні, показано на малюнку 1.

Малюнок 1. СТРУКТУРА НАЯВНОЇ ГРОШОВОЇ МАСИ

на 1.01.97 року

Дані показують, що в Україні структура грошової маси особливо грошові агрегати М2 і М3 ще не досягли розгалуженої та розвинутої форми. Відносно незначний відсоток, який припадає на (М3-М1) грошової маси можна пояснити тим, що в Україні тільки розпочався процес формування фінансового ринку, грошово-кредитної системи, які б за своїм змістом і параметрами були адекватними вимогам ринкової економіки.

Україна має чи не найбільшу пропорцію готівки щодо загальної грошової маси. На початок 1997 року 43,2% грошової маси має готівкову форму і обертається поза банками, тоді як в США частка готівки становить менше 20 відсотків від грошової маси.

Причинами високого рівня готівки в обігу є:

 зростання номінальних грошових доходів населення;

 зниження рівня безготівкових розрахунків населення за придбані товари та надані послуги;

 зростання банківських ризиків, повязано із збереженням вартості грошей;

 зволікання населення розміщувати вільні кошти на вклади, у звязку з втратою довіри до банківських та парабанківських структур через їх банкрутство, процентну політику і відсутність відповідальності перед вкладниками та механізму страхування депозитів.

 наявність значних обсягів неофіційної (тіньової) економіки.

Тенденції, що склалися у структурі грошової маси України мають негативні наслідки як для ефективного функціонування грошової системи так і для економіки в цілому.

По-перше, відбулося подальше скорочення грошових надходжень на розрахункові (поточні) рахунки субєктів господарювання, що значно ускладнює і без того важкий стан з розрахунками в народному господарстві. Це викликано кризою в економіці та постійною недостачею у субєктів господарювання вільних обігових коштів.

По-друге, це зменшення (через низький рівень реальних депозитів) ліквідності та послаблення кредитного потенціалу комерційних банків, що в свою чергу призводить до зниження інвестицій та меншого зростання ВВП у довгостроковому періоді. Тому задовільний прогноз інфляції та основних макроекономічних показників надзвичайно важливий для проведення монетарної політики.

Прогнозування монетарної програми

При формуванні монетарної програми завдання Національного банку полягає в тому, щоб обгрунтувати та визначити оптимальні параметри монетарних показників розвитку грошово-кредитного ринку, які б сприяли досягненню економічної рівноваги.

Для прогнозування монетарної програми за основу приймаються такі економічні показники: обсяг ВВП та НД, розмір державного бюджету (в основному його дефіциту), індекси цін та інфляції, коефіцієнт зайнятості (рівень безробіття) стан платіжного балансу країни, місце останього у світовій системі господарювання та деякі інщі. Далі методом математичного моделювання розробляються альтернативні варіанти, із яких вибирається оптимальний, що закладається в основу концепції економічної стабілізації. Згідно з виробленою державною концепцією економічного і соціального розвитку прогнозуються основні монетарні показники. В основі визначення монатарних показників лежить рівняння обміну кількісної теорії:

М  V = PY,

де, М  грошова маса;

V  швидкість обороту грошової маси;

Y  обсяг реального валового внутрішнього продукту;

P  рівень цін (інфляції).

З допомогою цього рівняння при заданих обсягах базових економічних показників, рівні інфляції та швидкості обороту грошей можна прогнозувати обсяг грошової маси як одного із головних показників монетарної програми, яка повинна забезпечувати задану траєкторію економічного розвитку.

Після цього визначаються інші параметри монетарних показників, в тому числі структурні (агрегатні) показники грошової маси (М0, М1, М2 і М3), обсяги кредитів комерційних банків, розміри ринкової процентної ставки, обмінного курсу, коефіцієнтів ліквідності банків, стану їхніх зовнішніх активів, можливостей виконання економічних нормативів тощо. Після додаткового опрацювання ці показники приймаються як проміжні орієнтири монетарної програми.

Необхідно зауважити, що згадані вище показники визначаються на кінцеву дату прогнозного періоду. Проте, як відомо, ситуація на грошовому ринку має властивість неочікувано змінюватися. Тому без належного відслідкування, аналізу ституації та без необхідного коригуючого впливу Національного банку вона може вийти з-під контролю, що призведе до зриву виконання не лише проміжних орієнтирів монетарної політики, але й завадить досягненню кінцевої мети розвитку економіки.

Тому, щоб досягнути проміжних орієнтирів монетарної програми потрібно розрахувати і тримати під контролем поточні показники, які характеризують регулюючий вплив Національного банку на грошово-кредитний ринок, у тому числі обсяги кредитної емісії, ставки обовязкового резервування депозитів комерційних банків, орієнтири процентної і курсової політики тощо. Згадані показники за певний період часу розраховуються виходячи із співвідношень, що склалися у звітному періоді між ними та основними показниками діяльності комерційних банків. Серед співвідношень, які використовуються, є взаємозвязок між грошовою базою, кредитами уряду і комерційним банкам, динамікою зовнішніх активів та деякими іншими показниками Національного банку, з одного боку, та показниками грошової маси (М0, М1), кредитних вкладень, ліквідності, зовнішніх активів та іншими показниками функціонування комерційних банків і банківської системи в цілому, з другого боку. Значна увага приділяється при цьому динаміці грошового мультиплікатора, який відображає взаємозвязок грошової маси (М1, М2) та грошової бази, а також факторам, що впливають на зміну швидкості обороту грошей, динаміку кредитної активності комерційних банків, показники доходів, видатків та дефіциту державного бюджету, зміну зовнішньої заборгованості держави та перпективи її погашення.

Таким чином, у наведеній послідовності від визначення кінцевої та проміжної мети до встановлення показників регулюючого впливу Національного банку на розвиток грошово-кредитного ринку країни формується монетарна програма. Вона є невідємною частиною загальнодержавної економічної політики і повністю повязується з основними планово-прогнозними показниками розвитку економіки в цілому і показниками державного впливу на цей розвиток через податкову, бюджетну, цінову, зовнішньоекономічну політику та інші канали впливу держави на економіку.