ГРОШОВІ РЕФОРМИ

Негативні соціально-економічні наслідки інфляції примушують окремі держави вдаватись до грошових реформ, зміст яких зводиться до повної або часткової перебудови грошової системи з метою стабілізації грошового обігу. Такий радикальний спосіб використовується державою лише тоді, коли консервативні способи стабілізації грошей не спрацьовують або не дають відповідного ефекту.

Найважливішою метою грошової реформи є надання національній валюті характеру справді єдиного законного платіжного засобу та суттєвого підвищення її купівельної спроможності і конвертованості. Оскільки “твердість” національної валюти має два тісно пов’язаних між собою, але не тотожних аспекти зовнішній  стабільність обмінного курсу національної валюти; і внутрішній  стабільність цін тобто відсутність інфляції, вибираючи модель проведення грошової реформи, вкрай важливо чітко визначитись щодо напрямку “вектора жорсткості” запровадження національної валюти у просторі цих двох вимірів.

1. Класифікація грошових реформ

Кожна грошова реформа є індивідуальною за своїми характеристиками і специфічною за змістом. Вони значно різняться за своїми цілями, глибиною реформування грошових систем, методами стабілізації валют тощо.

Залежно від мети проведення та глибини перебудови державою наявної грошової системи реформи можна класифікувати таким чином

1) становлення нової грошової системи. Реформи такого змісту передбачають не лише впровадження в обіг нової грошової одиниці, а й функціональну структурну перебудову усієї системи грошово-валютних і кредитних відносин. Вони були типовими при переході від біметалізму до монометалізму і далі до золотодевізного стандарту та обігу паперових грошей в умовах створення нових держав, як це мало місце в період розпаду колоніальних імперій чи виходу окремих республік зі складу колишнього СРСР.

2) часткова зміна грошової системи, коли реформуються окремі її елементи назва і величина грошової одиниці, види грошових знаків, порядок їх емісії та характер забезпечення. Наприклад, грошова реформа в СРСР у 1922-1924 роках  це перехід від бюджетної до кредитної системи емісії, коли замінили в обігу казначейські білети “совзнаки” на банкноти “червінці”. Такий підхід прийнятий при зміні влади.

3) проведення спеціальних стабілізаційних заходів з метою гальмування інфляції чи подолання її наслідків.

Нерідко окремі грошові реформи мають всі три ознаки, як наприклад, грошова реформа в Україні 2-16 вересня 1996 року. Створення нової незалежної держави спричинило виникнення власної національної грошової системи. Глибока інфляція в країні вимагала також проведення ефективних заходів загальної санації економіки і фінансів.

Важливе значення для успіху реформи має правильний вибір методу стабілізації національної валюти. В процесі грошових реформ можуть застосовуватись такі методи стабілізації валют дефляція, деномінація, нуліфікація, девальвація, ревальвація.

Нерідко грошовій реформі передує дефляція  процес призупинення або стримування темпів зростання грошової маси в обігу. За своїм змістом і наслідками дефляція є складовою частоною антиінфляційної програми.

Дефляційна політика проводиться державою за допомогою фінансових та грошово-кредитних заходів; серед фінансових чільне місце займають підвищення податків, скорочення бюджетних витрат, “заморожування” цін та заробітної плати, пожвавлення продажу державних цінних паперів. Монетарні заходи включають скорочення грошової емісії і кредитних вкладень шляхом кредитної рестрикції, підвищення центральним банком дисконтного процента та норм обов’язкових резрвів комерційних банків.

За своїм змістом і наслідками дефляція  протилежність інфляції. Інфляція  це процес зростання рівня цін. Дефляція, навпаки, представляє собою процес зниження рівня цін. На перших порах дефляція може викликати негативні наслідки  скорочення ділової активності (виробництва), зниження темпів економічного росту, зростання безрбіття та ін. В результаті вся економіка може потрапити в глибоку депресію.

Деномінація  обмін усіх старих грошових знаків на нові в певній пропорції з одночасним перерахуванням у цій пропорції цін, тарифів, заробітної плати, пенсій, стипендій, балансової вартості фондів, платіжних зобов’язань тощо. Внаслідок деномінації відбувається укрупнення масштабу цін (стандарту вартості), що призводить до різкого зменшення грошової маси в обігу; спрощуються і здешевлюються всі розрахунки, зменшуються витрати на забезпечення грошового обігу тощо.

У колишньому СРСР деномінації проводились тричі дві в 1922-1923 роках і одна в 1961 році. В Україні деномінація була проведена в 1996 році у співвідношенні (100000 крб. за 1 гривню).

Необхідність деномінації пояснюється тим, що внаслідок інфляції занадто збільшується масштаб номіналів грошових знаків. А тому вводяться нові грошові знаки з новим антиінфляційним принципом емісії. Доцільність деномінації тобто “викреслювання зайвих нулів” очевидна, оскільки відпадає потреба в оперуванні надмірно великими числами як під час готівкових розрахунків, так і безготівкових, що потребує меншої кількості розрядів для проведення операцій і дає можливість економніше вводити інформацію. Крім того, в даному разі обмінні курси національної валюти щодо більшості світових валют мають той же порядок величини, що й більшість валют світу.

Певне значення має і психологічний фактор. Адже національна валюта, обмінний курс якої відносно основних світових валют виражається числами, далекими від одиниці, інтуїтивно сприймається як слабка, хоча насправді це не завжди так. Із цієї причини країни, національні валюти яких “накопичили” багато нулів, звичайно проводять деномінацію. Пригадаймо хоча б заміну старих франків на нові у Франції в післявоєнні роки. В 1958-60рр. у Франції була проведена деномінація франка у співвідношенні 1001. В 1960р. старий франк було вилучено з обігу. Відповідно до цього було перераховано ціни, заробітну плату та змінено співвідношення франка до долара (з 493,7 франка до 4,937 франка за долар). Проте сказане не є універсальною істиною, і деякі країни зі стабільними валютами подібні деномінації не проводять  наприклад, Японія та Італія.

Нуліфікація  оголошення державою знецінених грошових знаків недійсними.

У безнадійних випадках держава в змозі вдаватися до нуліфікації, тобто анулювання існуючих грошових знаків, щоб розпочати все з “чистого аркуша”. Проводиться вона за умови надзвичайно великого падіння купівельної спроможності грошей, коли стає недоцільним будь-який обмін їх на нові гроші. Такий захід прийнятий при зміні влади, при створенні власної національної грошової системи.

Нуліфікація в такій крайній формі зустрічається рідко. Зокрема, в кінці XVIII ст. у Франції були оголошені недійсними повністю знецінені асигнації і вилучені з обігу без всякого викупу. Частіше знецінені гроші вилучаються з обігу шляхом обміну на нові знаки в надзвичайно низькій пропорції, так що плата за них має суто символічне значення. Наприклад, у СРСР (1922-1923рр.) 1 крб. новими знаками обмінювався на 1 млн. крб. старими; у Німеччині в 1924р. 1 нова рейхсмарка  на 1 трлн. старих марок; у Греції  50 млрд. старих драхм на 1 нову. У всіх цих випадках по суті проводилась нуліфікація знецінених грошей, хоч за формою вона нагадувала деномінацію.

Девальвація  знецінення національної грошової одиниці порівняно з іноземною валютою чи міжнародними валютно-розрахунковими одиницями. Проявляється вона у підвищенні валютних курсів іноземних валют по відношенню до національної валюти чи, однозначно, в зниженні курсу національної валюти.

В умовах золотого стандарту, коли державою законодавчо фіксувався золотий вміст валют і був прямий чи опосередкваний їх обмін на золото, девальвація проявлялась в зменшенні їх золотого вмісту та зростанні ціни на золото. Після відміни золотих паритетів девальвація зводиться тільки до зниження офіційного валютного курсу. Як наслідок, девальвація стимулює експорт, робить його дешевшим. Одночасно імпорт дорожчає, що призводить до зниження внутрішнього попиту. Для населення девальвація означає подорожчання імпортних товарів та зростання реального рівня цін.

Причиною девальвації є інфляція та хронічний дефіцит платіжного балансу. Наприклад, в зв’язку з інфляційним знеціненням радянського карбованця останній був декілька разів девальвований протягом 1990-1991рр., внаслідок чого ринковий курс його до американського долара на кінець 1991 року досяг майже 100 крб. за долар. Аналогічна ситуація відбувалась з українським купоно-карбованцем протягом 1992-1995 років.

В сучасних ринкових умовах девальвація може проводитись цілеспрямовано як метод валютної політики держави з метою впливу на розвиток зовнішньо-економічних відносин: посилення демпінгу, підвищення конкурентоспроможності продукції, врегулювання платіжного балансу тощо. Більше того, в умовах режиму плаваючих курсів валют девальвація може відбуватись стихійно у вигляді тривалого зниження ринкового курсу валют.

Ревальвація  підвищення курсу вартості національної валюти по відношенню до іноземних чи міжнародних валют. Головна причина ревальвації  коли у державі спостерігається тривалий час активне сальдо платіжного балансу, що одночасно означає наявність дефіцитів у її партнерів. Вона може бути викликана, коли внаслідок валютної спекуляції було обміняно надмірну суму іноземної валюти на національну тобто зверх інтервентної можливості центрального банку. Поштовхом до ревальвації може бути також значне фінансування у рамках допомоги з боку міжнародних валютно-кредитних організацій, оскільки збільшується пропозиція іноземної валюти на міжбанківській валютній біржі.

Вплив ревальвації на економіку протилежний впливу девальвації. Ревальвація вигідна для імпортерів і кредиторів. Після ревальвації дорожчає експорт, оскільки іноземні імпортери повинні більше давати своєї валюти за ревальвовану, проте це погіршить конкурентоспроможність експортера. Одночасно стає дешевшим імпорт, так як для оплати імпортних товарів національної валюти потрібно менше. Кредитори, що надали позики нерезидентам в національній валюті, після її ревальвації отримують погашення боргу в тій же сумі, і ринкова ціна її в іноземній валюті зросте в міру ревальвації. Для населення, з одного боку, ревальвація приваблива тим, що вона спонукає зниженню цін на імпортні товари і гальмує інфляцію, а з іншого  вона створює труднощі для експорту, що створює загрозу скорочення числа робочих місць. Тому оцінювати ревальвацію необхідно виходячи із макроекономічної ситуації.

В умовах золотого стандарту ревальвації підлягали відносно сталі валюти шляхом збільшення офіційного золотого вмісту грошової одиниці. Одночасно підвищувався їх курс по відношенню до знецінених валют. Так, у 1973р. німецька марка була двічі ревальвована  в березні її золотий вміст і офіційний курс були підвищені на 3%, а в червні  ще на 5,5%. Проте обмін марки на золото не поновлювався. Таким способом проводились ревальвації швейцарського франка, японскої ієни. Необхідність ревальвації відносно сталих валют визначалась тим, що їх офіційний валютний курс і золотий вміст виявився заниженим порівняно з паритетом купівельної спроможності. Така ситуація є невигідною для експортерів і боржників та, навпаки, приносить невиправдані доходи імпортерам і кредиторам. Щоб виправдати такі “перекоси” в зовнішньо-економічних відносинах, держава підвищувала офіційний валютний курс.

В сучасних умовах, коли золоті вмісти валют відмінені, ревальвація проявляється в підвищенні курсу націоальної валюти по відношенню до іноземних чи міжнародних валют. Зараз курси валют вирівнюються за паритетом купівельної спроможності валют, а тому відпала потреба у ревальвації і девальвації як елементі грошової реформи. В умовах плаваючих (ринкових) валютних курсів ревальвація проявляється у тривалому (поступовому) підвищенні курсу національної валюти по відношенню до інших валют чи міжнародних розрахункових одиниць.

Отже, ревальвація так само як і девальвація  явища однаково небажані. Політика регулювання валютного курсу повинна бути такою, щоб й інтересам експортерів не завадити, й утримувати стабільність національної валюти. Тобто валютний курс має бути певним компромісом між інтересами експортерів і стабільністю грошей. Для України нині прийнятним варіантом вирішення даної проблеми могло б бути встановлення досить вузького валютного коридору і проведення у його межах відповідної курсової (кон’юнктурної) політики.

2. Моделі грошових реформ.

За характером проведення грошові реформи поділяються на три типи:

1. Грошові реформи формального типу, що зводяться лише до технічного аспекту  впровадження нового зразка купюри з одночасним або поступовим вилученням тієї, що функціонує. Обмін старої валюти на нову здійснюється у співвідношенні 1:1. Приводом до такої заміни може бути:

а. Необхідність поліпшення фізичних властивостей (зносостійкості, цупкості, захисту від підробки і т.д.) банкнот, що перебувають в обігу, зміни їх відносних і абсолютних розмірів, що може бути результатом технічного прогресу (в розумінні як можливостей виробництва банкнот вищої якості, так і вимог до їхньої якості у зв’язку із застосуванням різних технічних пристроїв  банкоматів, електронних машин тощо.

б. Підвищення ефектифної боротьби з підробкою національної валюти. Це відбувається у тому випадку, коли в обігу перебуває велика кількість підроблених банкнот (наприклад, накопичених за роки війни), виявлення і вилучення яких стає невідкладною справою.

в. Необхідність зміни зовнішнього вигляду банкнот, їх оформлення, що може зумовлюватися політичними причинами, наприклад, зміна державної символіки тощо.

Усі наведені аспекти здійснення грошової реформи мають в основному суто формальний, неконфіскаційний характер. Якщо реформа обмежується розв’язанням лише цих проблем, не зачіпаючи більш суттєвих монетарних та економічних аспектів, її точніше називати обміном грошей.

2. Грошові реформи конфіскаційного типу, або їх ще називають реформи “шокового” типу. Названі реформи передбачають комплекс явних або замаскованих заходів конфіскаційного характеру. Стосовно конфіскаційних обмежень, то слід виділити такі можливі заходи:

• встановлення ліміту на обмін банкнот;

• замороження частки депозитів понад встановлений рівень;

• тимчасове припинення валютно-обмінних операцій тощо;

Мета подібних заходів  конфіскація незаконних доходів, відновлення соціальної справедливості, отримання додаткового доходу держави.

У випадках, коли реформи мають конфіскаційний характер, встановлюються досить обмежені терміни обміну та кількісні ліміти обміну, які доповнюються декларуванням доходів. У цьому випадку обмін звичайно проводиться за регресивною шкалою. Тобто до певного порогу старі грошові знаки обмінюються на нові у відношенні один до одного відповідно до встановленого ліміту обміну, який приблизно зберігає міру вартості, а далі  з понижуючим коефіцієнтом, якщо встановлено кілька послідовних порогів.

Крім того, конфіскаційна природа обміну може базуватися на обміні старих грошей на нові з понижуючим коефіцієнтом, що знижує міру вартості для сум будь-якого розміру обміну, а не лише для тих, які перевищують певний поріг як у першому випадку.

Аналогічна процедура може використовуватися і для обміну депозитних грошей, хоча частіше тут застосовують певну форму примусового заморожування на спеціальних рахунках сум, що перевищують установлені пороги, нерідко на тривалі строки з процентами, які мають, по суті конфіскаційний характер.

З економічного погляду, такі заходи фактично еквівалентні одноразовому інфляційному податку (на багатство, яке зберігається у грошовфй формі) з усіма його соціальними наслідками, оскільки призводять до зменшення купівельної спроможності наявної грошової маси. Тобто у даному випадку коефіцієнт перерахунку цін не збігається з коефіцієнтом обміну старих грошових знаків на нові. І хоч, реформа конфіскаційного типу розглядається економічно менш болісно, ніж інфляція, вона усе ж таки призводить до тих же політичних та соціальних наслідків, що й інфляція у вигляді підриву довір’я до держави, а також, певною мірою, несправедливого перерозподілу трудових доходів населення.

Згадані варіанти реформи застосовуються, якщо нова державна влада знімає з себе відповідальність за дії попередньої (післяреволюційна реформа в Росії) або якщо вона визнає себе банкрутом. Такі випадки мали місце в Німеччині, Угорщині та інших країнах.

Однією з найрадикальніших за змістом грошових реформ конфіскаційного типу вважається реформа, проведена в Західній Німеччині у червні 1948р. Тоді криза в економіці охопила всі ланки виробництва. Але найсильніше вона вдарила по грошовій системі, яка фактично повністю занепала. Про масштаби конфіскації свідчать такі дані. В перший день реформи  20 червня всі громадяни, що проживали на території Західної Німеччини одержали можливість поміняти 40 рейхсмарок за курсом 1:1 на нові гроші  німецькі марки. В серпні за цим же курсом було здійснено обмін ще 20 марок. За таким же принципом було переоцінено й депозитні рахунки: 70% їх суми було анульовано; 20% переведено на строкові (на 20 років) сертифікати; 10% перераховано в нову грошову одиницю. У підсумку в процесі реформи було анульовано 93,5% депозитних грошей і готівки, що знаходилась на руках населення. Водночас було анульовано і внутрішній державний борг. Ефект реформи був надзвичайно високим, а головне  стабілізувався ринок, почався реальний процес економічного відтворення і розвитку.

3. Реформи паралельного, або, як їх ще називають консервативного типу є надзвичайно складною за технікою реалізації процедурою. У цьому випадку нова грошова одиниця, розширюючи сферу свого функціонального застосування, витісняє старі гроші поступово. В результаті протягом певного часу, коли в обігу знаходяться дві грошові одиниці  стара й нова, відбувається відповідна сегментація сфери грошового обігу.

Одночасне функціонування в обігу двох грошових одиниць породжує ускладнення не лише технічного порядку. Існує реальна загроза завчасного знецінення “падаючої” валюти (грошової одиниці, що витісняється), сплеску спекулятивних і “тіньових” операцій. Водночас система паралельного обігу має і явні переваги. Вона є найменш ризикованою формою грошової реформи, дозволяє не вдаватися до заходів конфіскаційного характеру, забезпечити стабільність нової грошової одиниці за умов відсутності достатнього товарного наповнення ринку та необхідного стабілізаційного фонду, розширює діапазон маневру грошово-кредитної політики.

У даному випадку ставиться інше вирішення проблеми  встановлення певного (досить тривалого) періоду паралельного функціонування двох типів грошових знаків із тим, щоб населення могло спокійно позбутися старих знаків і перейти на розрахунки в нових. При цьому можуть встановлюватися або фіксований, або ринковий курс між двома типами грошових знаків. Вибір залежить від принципу емісії цих знаків: якщо він однаковий (або емісія старих знаків негайно припиняється), то співвідношення є незмінним; якщо різний  то співвідношення буде визначатися фактичною купівельною спроможністю грошових знаків. Так, нові купюри у США, Німеччині чи Великобританії нині емітуються за тим же принципом, що й старі. Це й обумовлює їхнє паралельне паритетне використання. Зберігався єдиний принцип емісії і при введенні нового франка у 1960 році. Було здійснено лише деномінацію, згідно з якою один новий франк дорівнював 100 старим. У 1994 році в Польщі протягом певного часу також існував паралельний обіг старих і нових злотих за фіксованим співвідношенням.

Інша справа, коли нові грошові знаки емітуються за новим принципом, а старі  продовжують надходити в обіг за старим. Прикладом такого підходу може бути грошова реформа колишнього СРСР 1922-1924 років. Як відомо червінці емітувалися у вигляді редисконту векселів, тобто по суті були кредитними грішми (банкнотами). Тим часом, совзнаки продовжували випускатися в обіг як типові казначейські знаки з метою покриття бюджетного дефіциту. За таких умов співвідношення між ними не могло бути постійним, оскільки одна з валют (у даному випадку “совзнак”) продовжувала знецінюватися, та уряд не бажав застосовувати єдині принципи фінансування для всіх суб’єктів господарювання.

В Україні з моменту запровадження гривні емісія карбованців була припинена. Протягом визначеного терміну мало місце паралельне використання в готівковому обігу карбованців та гривні за фіксованим співвідношенням. При цьому інкасовані банками карбованцеві купони вилучалися з обігу і замінювалися гривнею. Що стосується безготівкових залишків карбованців на банківських рахунках, то їх конвертація у гривні була здійснена одномоментно за тим же співвідношенням. Отже, у цьому аспекті грошова реформа в Україні враховувала кращий досвід інших країн.

Незважаючи на те, що грошова реформа в Україні уже стала надбанням історії, багато політиків і економістів продовжує висловлювати сумніви щодо правильності її проведення. Для прикладу згадаємо грошову реформу в Західній Німеччині після другої світової війни, якою розпочалося “німецьке економічне чудо”. Пропонуємо порівняти можливі вигоди для України від неконфіскованого підходу з тими збитками та “перевагами” у випадку будь-якої конфіскації.

	Грошова реформа 1948 року в ФРН (Реформа Ерхарда)	Грошова реформа в Україні
1	Інфляційне фінансування витрат під час війни (характерне для країн які ведуть масштабні війни) призвело до накопичення значного потенціалу бурхливого зростання цін. За роки другої світової війни готівка виросла з 104 до 73 млрд рейсхмарок Крім того на захоплених територіях оберталося 84 млрд окупаційних марок Депозитно-чекова емісія виросла у 4 рази За рахунок зростання державного боргу (330 млрд марок) було профінансовано 12 витрат гітлерівської імперії. На кінець 1944 року 72% державного боргу було розміщено у кредитній системі. За умов нацистської системи контролю за господарською діяльністю інфляція мала подавлену форму і чорний ринок не мав широкого розповсюдження хоча саме в цей час сформувався колосальний надлишок грошей  ГРОШОВИЙ НАВАЖОК (monetary overhang). Після війни інфляція набула відкриту форму, ціни почали швидко зростати. Обсяг виробництва впав до надзвичайно низького рівня  НАКОПИЧИВСЯ КОЛОСАЛЬНИЙ НАДЛИШОК КУПІВЕЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ. Завирувала гіперінфляція, створився майже всеосяжний чорний ринок. Стан грошово-кредитної системи характеризується багатьма авторами як повний розлад. Саме тому НАПЕРЕДОДНІ РЕФОРМИ ГРОШІ В НІМЕЧЧИНІ ВТРАТИЛИ МАЙЖЕ БУДЬ-ЯКЕ ПРАКТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ. Навіть, в легальних контрактах більш важливу роль відігравали спеціальні квитанції на реалізацію ніж гроші. Роль загального платіжного засобу і масштабу цін почали відігравати цигарки.	Накопичений у СРСР величезний інфляційний потенціал вивільнився стрімким зростанням цін з 02 січня 1992 р. в результаті їх лібералізації. Спроби захистити вітчизняного товаровиробника кредитними емісіями та нормалізувати їх фінансовий стан численими заліками взаємної заборгованості протягом 1992  93 рр. викликали рекордну гіперінфляцію та карколомне зубожіння народу. Суспільство усвідомило  це шлях в нікуди. Карбованець прийняв на себе левову частку фінансових негараздів перехідного періоду і виконав цим самим свою історично-жертовну функцію. На ньому ми всі разом методом спроб та помилок вчилися прагматичному веденні грошової справи. Це відображено, перш за все, в тому що уповільнення інфляції та стабілізація курсу карбованця забезпечено переважно ринковими заходами (спираючись на скорочення кредитної емісії та розкріпачення господарської діяльності), що обумовлює збереження (принаймні, НЕ ПОГІРШЕННЯ) досягнутої стабільності. Створені умови для більш активного включення механізмів самоорганізації. Карбованець отримав всі ознаки звичайної національної валюти. КАРБОВАНЕЦЬ СТАВ НАЙДОРОЖЧИМ ФІНАНСОВИМ РЕСУРСОМ УКРАЇНСЬКОЇ ЕКОНОМІКИ. В Україні немає ГРОШОВОГО НАВАЖКУ та НАДЛИШКУ КУПІВЕЛЬНОЇ СПРОМОЖНОСТІ. Купівельна спроможність, навпаки, занадто низька.
2	Грошова маса, яка оберталася у ФРН (рейсхмарки та інші платіжні засоби) не була борговими зобовязаннями Уряду і Банку перед народом. Уряд післявоєнної ФРН не ніс ані юридичної, ані моральної відповідальності за цей грошовий наважок. Це розвязувало руки для прийняття рішення щодо конфіскаційного характеру реформи.	Карбованці є борговими зобовязаннями держави перед народом України. Їх поява  здобуток незалежності. Будь-яка спроба відмовитися від хоча б частки цих зобовязань призведе до значної втрати довіри народу до виконавчої влади. З огляду на погляди керівництва деяких сусідніх держав ця втрата довіри могла б бути катастрофічно значною.
3	Головною задачею грошової реформи було 1. скорочення обсягу грошової маси 2. реструктуризація державних та приватних боргів.	В Україні абсолютно протележна ситуація щодо скорочення обсягів грошової маси. Питання скорочення грошової маси не просто стоїть. Багато експертів (в тому числі і іноземних) констатують НИЗЬКИЙ РІВЕНЬ МОНЕТИЗАЦІЇ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ  по відношенню до валового внутрішнього продукту грошей менше, ніж у багатьох інших країнах. Тобто, виходячи з макроекономічних критеріїв В УКРАЇНІ НЕМА ГРОШЕЙ ЯКІ Б ДОЦІЛЬНО БУЛО Б ВІДСІКТИ, КОНФІСКУВАТИ. Якби реформа проводилася б у 1993 році, то вона б, безумовно мала б конфіскаційний характер. Водночас, значна частка грошей знаходиться на руках у населення. На 01 серпня це було 362 трлн. крб., або  у 2.3 рази більше товарних запасів у роздрібній торгівлі (157 трлн. крб.). Тільки ЦЕ СПІВВІДНОШЕННЯ ГАРАНТУВАЛО СТРИБОК ЦІН БІЛЬШЕ НІЖ У 2 РАЗИ при конфіскаційних замахах Уряду  в 1.2 рази більше середньомісячних грошових доходів населення за 1 півріччя, які складали тільки близько 291 трлн. крб.  в 1.3 рази більше ГЕТЬ УСІХ грошових витрат та заощаджень за місяць (281 трлн.крб.)  в 1.7 рази більше витрат на купівлю товарів за місяць (207 трлн.крб.) Спроби конфіскації зайвих карбованців викликали б ажіотажну закупівлю товарів, бурхливу інфляцію, зрив товарно-грошового обігу. Особливо нищівним цей удар був би для продовольчого ринку, який в основному обслуговуєься готівкою. Загроза голодомору була б цілком реальною. До речі, ФАКТИЧНО КОНФІСКАЦІЯ ГРОШЕЙ ВЖЕ ВІДБУЛАСЯ ПРОТЯГОМ 199293 РР. ТОДІ НАДМІРНА КРЕДИТНА ЕМІСІЯ ВИКЛИКАЛА ЗРОСТАННЯ ЦІН ЗА ЦІ ДВА РОКИ У 2163 РАЗИ, А РЕАЛЬНА ГРОШОВА МАСА СКОРОТИЛАСЯ У 9 РАЗІВ. На 02 січня 1992 р. заощадження населення складали 117 млрд.крб. Споживчі ціни за 1992  95 рр. виросли у 30498 разів. Для відшкодування втрат населення від інфляції необхідно грошові заощадження збільшити до 3568301 млрд. крб., або на 3515353 млрд.крб. (мінус заощадження населення на кінець 1995 р. = 52948 млрд.крб.). Приріст 3515353 млрд.крб. дорівнює 66.4% ВВП 1995 р. (5293000). CONTRA SPEM SPERO Щодо реструктуризації боргів підприємств. Це буде можливим тільки в разі забезпечення ефективного процесу трансформації фінансових зобовязань у майнові.
4	По номіналу можна було б обміняти 60 рейсхмарок. Решта обмінювалася лише 10% грошей. Після перевірки податкової інспекції половина з цих 10% (5% загальної суми) поверталася у вільне використання власників. Інша половина ділилася ще раз 20% (1% загальної суми)  поверталася у вільне розпорядження власників 10% (0.5%)  спрямовувалася на блокований рахунок для інвестування 70% (3.5%)  просто анулювалися. РЕЗУЛЬТАТ  РЕАЛЬНА ПРОПОРЦІЯ ОБМІНУ СКЛАДАЛА 100 : 6.5. Обмін був украй болісним для народу. Це обумовило значну протидію реформі (див. далі п. 4***)	Будь-які схожі заходи призвели б до глибокої дистабілізації соціально  економічної ситуації в Україні. Як похідна, вибухнула політична криза з погано передбачуваними наслідками. Ба більше: конфіскація грошей в умовах низького рівня монетизації економіки почала б спробу ще одного перерозподілу коштів. Цей рецидив шариковсько  швондерівської зрівнялівки відштовхнув би від України розвинуті країни, багатство яких базується на святості приватної власності. Втрата довіри набула б обсягів більших ніж це було після вторгнення СРСР в Авганістан. Тобто, конфіскація грошей призвела б до морального знищення України, як держави.
5	Різке скорочення грошової маси унеможливило виконання накопичених короткострокових зобовязань. Тому ці борги були знецінені у пропорції 10:1. Довгострокові  поступово виплачувалися після 1957 року. В результаті різко скоротилися пасиви кредитних установ. Уряд був змушений випустити державні боргові зобовязання. Украй низький відсоток по цим зобовязанням (3%) фактично закрив їм шлях на ринок цінних паперів. Виникла надліквідність банків  це обумовило небачену кредитну експансію і, далі, створило інфляційний клімат у державі. Ціни почали зростати генеруючу загрозу для всієї грошової реформи. 4***) Зростання цін (за 6 місяців на продовольство +18% і на одяг +35%) викликали у суспільстві сумніви щодо доцільності обраного шляху. За даними опитування грудня 1948 року 70% опитуваних висловилися за відновлення контролю за цінами. Проблема була розвязана: 1. відміною обмежень на зростання заробітної плати, яке в умовах широкої лібералізації господарської діяльності обєктивно не повинно було випереджувати темп зростання продуктивності праці (за 6 місяців 14 та 16%, відповідно); 2. посилення рестрикційного характеру політики Банку німецьких земель (Бундесбанку) щодо зростання грошової маси.	Тобто, подальша лібералізація господарської діяльності в Німеччині з одночасним посиленням рестрикційних обмежень щодо зростання грошової маси ВРЯТУВАЛИ грошову реформу. Цей висновок має надзвичайно важливе значення для після реформеної політики всіх гілок влади в Україні. Інакше, грошова реформа не стане поштовхом для покращення ситуації.
6	Одночасно з грошовою реформою були суттєво знижені податки. Були встановлені пільги для доходів, які: 1. зберігаються; 2. інвестуються. ЦІ ПОДАТКОВІ ПІЛЬГИ ПІДТРИМАЛИ, перш за все, ОСІБ З ВИСОКИМИ ДОХОДАМИ ТА КОМЕРСАНТІВ І, в дальнійшому, ВІДІГРАЛИ ВАЖЛИВУ РОЛЬ У ФІНАНСУВАННІ ПРОЦЕСА ЕКОНОМІЧНОГО ВІДРОДЖЕННЯ. Зниження податкових ставок призвело лише до тимчасового дефіциту держбюджету, тому що почалося швидке зростання національного доходу.	Україні необхідно в 1997 рік ввійти з новою, більш ліберальною і справедливою податковою системою. NO COMMENTS! КОМЕНТАРІ ТУТ ЗАЙВІ!
7	Надзвичайно важить те, що після грошової реформи відбулася лібералізація цін. Це було здійснено всупереч рекомендаціям союзників (напевно, тому що вони були хворі на соціалістичні та кейнсіанські ідеї). Але саме лібералізація цін мала надзвичайно виключне значення для успіху грошової реформи. Ефект був забезпечений рішучістю Людвіга Ерхарда  послідовного ліберала в економіці. Слід зазначити  у Великої Британії скорочення нерівності у розподіленні доходів спиралося головним чином на програми соцзабезпечення, високі прогресивні податки та націоналізацію рада галузей, контроль у розподіленні ресурсів та приборкання інфляції. В ФРН  на відновлення позицій нацвалюти, найскорішу відміну контролю за ціноутворенням. Робітники не протидіяли удосконаленню виробництва і тому високий рівень продуктивності праці був дефляційним джерелом високих темпів приросту зарплати. Зрозуміло, чому економічне чудо відбулося у ФРН, а не в Великої Британії (хоча в неї ще були колонії).	Доцільно повністю відмінити будь-яке регулювання цін та тарифів.
8	Грошова реформа внаслідок її конфіскаційного характеру закінчилася б катастрофою якби: 1. не вдалося моментально насичити споживчий ринок за рахунок АМЕРИКАНСЬКОЇ ДОПОМОГИ (план Маршалла); 2. за рахунок накопичених в торгівлі і фірмах запасів; 3. переорієнтації економіки на споживчий сектор. ПРІОРИТЕТНЕ СПРИЯННЯ НАДАВАЛОСЯ ВИРОБНИЦТВУ СПОЖИВЧИХ ТОВАРІВ, А НЕ ВІДНОВЛЕННЮ АБО МОДЕРНІЗАЦІЇ БАЗОВИХ ГАЛУЗЕЙ.	Це дуже повчальний для України досвід. Для блокування можливого зростання цін в результаті проведення конфіскаційної реформи треба було б збільшити товарні запаси у роздрібній торгівлі у 3  4 рази: на 450  600 трлн. крб. Це 3  4 місяці роботи нашої економіки. Ще один аргумент за безконфіскаційний характер реформи. Програма Уряду на 1997 рік повинна мати тільки один пріоритет  нарощування випуску споживчих товарів.
9	Тоталітарна система господарювання існувала в Німеччині тільки 12 років. Німці, які залишилися живими після війни, не встигли втрати навички вільного підприємництва. Треба також враховувати, що Німеччина була країною з історично дуже потужним середнім класом (бюргерів). Широкі верстви народу дуже добре сприйняли ідеологію вивільнення економіки, розвитку підприємництва, розкріпачення підприємств від кайданів державної регламентації.	Тоталітарна система господарювання існувала в Україні приблизно 60 років (після розгрому НЕПу). На момент проголошення незалежності тільки невеликий прошарок тіньовиків мав окремі навички ведення самостійної підприємницької діяльності. Практично не було людей, які б комплексно володіли інструментарієм сучасного ринку. На момент проведення грошової реформи вже створився прошарок підприємців, але він поки що не дуже впливовий і здебільшого малокваліфікований. Саме тому, НЕ ВАРТО ОЧІКУВАТИ ШВИДКИХ УСПІХІВ У ПІДНЕСЕННІ ЕКОНОМІКИ УКРАЇНИ ПІСЛЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ. Напевно, НЕП і грошова реформа Сокольнікова дали разючі результати тому, що за роки громадянської війни не встигли винищити всіх підприємців.
10
11	Німеччина була окупована союзними військами. Грошова реформа здійснювалася під їх тиском. План грошової реформи в основному відображав погляди союзників. ГРОШОВА РЕФОРМА БУЛА ОФОРМЛЕНА НИЗКОЮ ЗАКОНІВ ВИДАНИХ ВІЙСЬКОВОЮ ВЛАДОЮ. Присутність союзних військ блокувала будь-які відчутні прояви незадоволення реформою населенням Німеччини, політична опозиція реформі в умовах окупації була просто неможливою. Жодний німецький уряд, СФОРМОВАНИЙ ПАРЛАМЕНТОМ, не спромігся б провести грошову реформу так жорстко і послідовно. Комуністична партія Німеччини була поза парламентом (перевірити) Соціал-демократи виступали з (викоритовуючи комуністичну фразеологію) праворевізіоністських позицій. Наприклад, соціал-демократ Карл Шилер (зірка котрого швидко піднімалася) заявив: ЯКОМОГА БІЛЬШЕ СВОБОДИ, КОНТРОЛЬ  ЛИШЕ В МЕЖАХ НЕОБХІДНОГО. Цей вислів був у суспільстві зустрінутий найширшою ухвалою.	Україна  незалежна держава, народ якої будує демократичне суспільство з ринковою, соціально-орієнтованою економікою. Верховенство Конституції та Закону  родова аксіома цього процесу. Закони творить обрана народом Верховна Рада в якій є доволі потужне ліве крило. Зрештою це обумовлює певну уповільненість змін на краще.
12
13
14
15	РОЗВИТОК ФРН ПІСЛЯ ГРОШОВОЇ РЕФОРМИ.
	Життєдайну силу у розвитку економіки ФРН відігравав панічний жах інфляції. На інфляції 20-х років прийшов Гітлер. Рядовий німець був проти інфляції (на відміну від громадян інших європейських країн)
	Девальвація 1949 року. Була здійснена у відповідь на девальвацію англійського фунта 19 вересня 1949 року  воно було необхідно для фунта. Відновлювалося співвідношення з доларом, яке існувало до 1933 року. Збереження конкурентноспроможності експортної продукції ФРН забезпечувалося низьким рівнем зарплати (1 DM на годину), який був лише на 40% вище за довоєний рівень.

3. Грошова реформа в Україні

(2-16 вересня 1996 року)

Макроекономічна ситуація в Україні напередодні реформи.

Здійснилась і вже стала надбанням української історії одна з найважливіших для нашої молодої держави подій. На пятому році незалежності Україна отримала чи не найсуттєвіший атрибут незалежності  постійну, повноцінну грошову одиницю  гривню.

Національні гроші  це міра вартості національного продукту. Так можна сформулювати мету реформи, яка відбулася в нашій країні. Гроші  це той стандарт, крізь який пропускається ціна праці. І ціна цього стандарту має бути високою.

Назва нової валюти вибрана не випадково. Україна має не лише давні й сталі традиції грошового обігу, а й не один раз за багатовікову історію виготовляла свої гроші. За часів Київської Русі наші пращури створили першу власну грошову систему, в якій основною одиницею, що виконувала функції обмінної валюти, була гривня, відлита зі срібла або золота. Вдруге нові паперові гроші  гривні  були випущені в обіг 17 жовтня 1918 року. В обігу зявилися гривні шести номіналів. Отож наша сучасниця знатного роду  одна з найстаріших на планеті грошових одиниць. Після тривалої перерви вона знову повернулася в Україну наче на підтвердження прадавньої біблійної істини, що все повертається на круги своя.

Фінансова стабільність  це аксіома. Якщо на цю аксіому гармонійно накладається система структурних змін, якщо досягається гармонія між монетарними, фінансовими і економічними діями, то йде процес реформації.

Грошова реформа  не панацея від усіх лих нашої економіки.

Національний пріоритет найвищої якості  тверда валюта. Її здоровя і стабільність можна забезпечити тільки жорсткими економічними заходами. Але саме вони  надійний важіль для підйому виробництва.

Необхідність оздоровлення фінансово-грошової системи посилює актуальність проведення економічних реформ. Політика України, яка проводилась у 1995 році і першій половині 1996 року, забезпечила посилення стабілізаційних процесів в економіці, зокрема:

• суттєво уповільнилась інфляція;

• відсутність так званого “грошового нависання”, коли пропозиція грошей значно перевищує попит на них;

• зміцнів курс національної валюти;

• уповільнилися темпи зниження промислового виробництва та обсягів валового внутрішнього продукту;

• зросла активність домогосподарств як суб’єктів економіки;

• зросли доходи та заощадження населення;

• поліпшились результати зовнішньоекономічної діяльності.

Значне зниження темпів інфляції розпочалося з лютого 1996 року і набуло стабільного характеру. У червні і липні індекс цін споживчого ринку становив лише 100,1%, у серпні  105,7% до попереднього місяця при 109,4% у січні. Деяке зростання інфляції в серпні є наслідком подальшої лібералізації цін на платні послуги. Ціни на продовольчі товари за серпень знизилися на 1,7%, а на непродовольчі зросли лише на 0,8%. Індекс оптових цін за січень-серпень становив 113,6%, що значно нижче за індекс цін споживчого ринку (132,2%), і свідчить про зниження тиску інфляції витрат на рівень споживчих цін.

Починаючи з березня 1996 року постійно підвищувався курс українського карбованця до долара США та інших іноземних валют. Практично він був зафіксований на рівні 176 тис.крб. за 1 долар США, що разом з пониженням інфляції забезпечувало фінансову стабілізацію в Україні.

Суттєво призупинено спад виробництва у порівнянні з попереднім роком (з 14,1% за січень-серпень 1995 року до 3,7% за відповідний період 1996 року). Падіння обсягів валового внутрішнього продукту за зазначений період знизилось з 12,4% до 9,5%.

Грошові доходи населення в липні 1996 року в порівнянні з червнем зросли на 26%.

Незважаючи на ревальвацію українського карбванця протягом першого півріччя 1996 року експорт товарів та послуг у порівнянні з відповідним періодом 1995 року зріс на 30,6%, що при меншому темпі зростання імпорту (27,3%) забезпечило зниження на 2,3% від’ємного сальдо поточного рахунку платіжного балансу України і стало передумовою подальшого розвитку зовнішнього сектора економіки.

Поліпення напередодні реформи макроекономічної ситуації в Україні досягнуто більш послідовним і активним застосуванням ринкових механізмів, зокрема: запровадженням неінфляційних джерел покриття дефіциту державного бюджету шляхом продажу державних цінних паперів, подальшою лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності і валютного ринку, дотриманням позитивного рівня облікової ставки Національного банку України та процентних ставок за депозитами і кредитами комерційних банків.

В цьому плані ситуація в Україні напередодні грошової реформи різко відрізнялась від ситуації в таких країнах як Естонія, Молдова, Німеччина (1948р.), в яких була висока інфляція і навіть гіперінфляція, і близька до ситуації в Польщі, Чехії, Аргентині. Тому характер реформи і методи її проведення відрізняються від грошових реформ у першій групі країн і співпадають з реформами, які проводилися другою групою країн. Це цілком природно і витікає з існуючих умов та розвитку економічних перетворень в Україні.

Таким чином, аналіз економічної ситуації напередодні реформи дає нам змогу стверджувати, що в Україні були створені належні умови для запровадження гривні, яка згідно з Конституцією України є грошовою одиницею України.

Головні завдання реформи. Головними завданнями грошової реформи були:

• заміна тимчасової грошової одиниці  українського карбованця на національну валюту  гривню;

• зміна масштабу цін;

• створення стабільної грошової системи та перетворення грошей у важливий стимулюючий фактор економічного і соціального розвитку.

Це передбачало закріплення фінансової стабільності, яка склалася напередодні грошової реформи, прискорення розрахуків, залучення до банківської системи надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

Характер реформи. Вибір прозорового варіанту та безконфіскаційного типу грошової реформи був зумовлений необхідністю:

• забезпечення повної довіри населення до нової національної валюти і як резултат  довіри до політики Уряду та економічних реформ, які він проводить;

• утримання стабільності на грошовому, споживчому і валютному ринках України, недопщення інфляційного сплеску та порушення стабільності валютного курсу, що могло б вплинути на зниження життєвого рівня населення:

• запобігання спекулятивних операцій при обміні карбованців на гривні;

• створення прийнятного соціального клімату, недопущення великої психологічної і соціальної напруги у суспільстві у зв’язку з проведенням грошової реформи.

При цьому Уряд і Національний банк України виходили з того, що напередодні реформи у готівковому обігу знаходилась значна маса грошей  366 трлн.крб., яка при одночасному пред’явленні населенням не мала повного реального покриття у вигляді товарних запасів (їх було лише на 157 трлн.крб.) і не могла бути підтримана за рахунок резервів іноземної валюти, обсяги яких недостатні. За розрахунками спеціалістів конфіскаційний варіант реформи мав би негативні наслідки, а саме  зростання інфляції до 50% на місяць при повному спустошенні прилавків магазинів, а разом з цим і відчутне знецінення і без того незначних доходів та заощаджень населення. Це мало б руйнівеі наслідки не тільки для стабільності національної валюти, а й для економіки в цілому.

Підготовка до грошової рефрми. Відповідно до Указу Президента України “Про грошову реформу в Україні”, рішень Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи з метою своєчасної підготовки до проведення в Україні грошової реформи Національним банком України:

1. Створено розгалужену мереу обмінних пунктів комерційних банків у кількості понад 10 тисяч, в тому числі 1,8 тисячі  на залізничних станціях, в аеропортах та інших багатолюдних місцях. Для обслуговування пенсіонерів було залучено понад 14 тисяч підприємств зв’язку, в тому числі в сільській місцевості  більш як 11 тисяч. Створено близько 92 тисяч комісій з обміну на підприємствах, в установах і організаціях. В цілому це було достатньо для забезпечення нормальної роботи з обміну карбованців на гривні.

2. Усі установи банків та підприємств зв’язку були забезпечені готівкою необхідних номіналів (банкнот і монет) для проведення обміну карбованців на гривні, а також нормативними, інструктивними та наочними матеріалами (буклетами та плакатами банкнот і розмінної монети).

3. Проводилася широка роз’яснювальна робота через засоби масової інформації щодо характеру та механізму здійснення грошової реформи. В усіх регіонах України були проведені наради-семінари, куди виїзджали відповідальні працівники Національного банку України.

4. У цілодобовому режимі працювала елекронна пошта Національного банку, яка забезпечувала безперебійний зв’язок Національного банку з комерційними банками та обласними управліннями НБУ. Цілодобо працювали оперативні групи в банках.

Таким чином банківська система України на кінець дня 1 вересня 1996 року була готова до проведення грошової реформи.

Механізм проведення реформи. Відповідно до Указу Президента України грошова реформа в Україні проводилась з 2 по 16 вересня 1996 року. Початком реформи стало впровадження в обіг гривні, що обмінювалась у співвідношенні: 1 гривня за 100.000 купоно-карбованців. Одночасно відбулось зменшення у тій же пропорції усіх цінових показників та грошової маси. В результаті нова грошова одиниця виявилася в 100.000 разів більшою від попередньої, у стільки ж разів зросли масштаб цін, купівельна спроможність та валютний курс гривні порівняно з купоно-карбованцем. А саме співвідношення між товарною та грошовою масами в обігу не змінилося. Це очевидна ознака грошових реформ, що проводяться шляхом деномінації. Підсумки свідчать про те, що в цілому вона проходила організовано, з оптимальними зручностями для населення і без значних соціальних конфліктів.

Деякі складнощі з обміном карбованців на гривні, які мали місце в перші дні реформи у зв’язку з недостатністю на рахунках окремих банків і підприємств зв’язку коштів для викупу гривні, були оперативно вирішені шляхом надання їм авансових підкріплень гривнєвою готівкою.

За балансовими даними емісія карбованцевої готівки напередодні грошової реформи, тобто за станом на 2 вересня 1996 року, становила 338,1 трлн. крб., із них 19,1 трлн. крб. залишалося в касах банків, а 319,0 трлн. крб. знаходилося поза банками, тобто в обігу.

За період реформи з 2 по 16 вересня 1996 року та протягом 2-х послідуючих днів, банківскою системою було вилучено карбованців в резервні фонди Національного банку України в погашення емісії на загальну суму 327,9 трлн.крб. (97% емітованої до реформи готівки), в тому числі з обігу  309,5 трлн.крб. (97%) та з кас банків 18,4 трлн.крб. (96,3%).

Станом на 19 вересня залишились невилученими 10,2 трлн.крб., в тому числі з обігу 9,5 трлн.крб. та з кас комрційних банків 0,7 трлн.крб.

Аналіз ситуації на готівковому грошовому ринку в період реформи свідчить про те, що найбільші обсяги вилучення з обігу карбованців мали місце в перші 5 днів реформи, коли щоденно вилучалось з обігу 31-38,6 трлн.крб., або 9-12% карбованцевої маси, що знаходилася в обігу напередодні реформи.

Починаючи з 17 вересня 1996 року функціонування в готівковому обігу карбованців припинено і єдиним засобом платежу на території України стала гривня та її розмінна монета  копійка.

Установами Ощадного банку України та інших комерційнх банків, які залучають кошти населення, були перераховані в установленому порядку усі вклади населення за станом на 2 вересня 1996 року з відовідними записами в особових рахунках вкладників. Перерахування вкладів здійснювалось без будь-яких обмежень у співвідношенні 100000 крб. за 1 гривню.

За період проведення реформи (з 2 по 16 вересня цього року) національний банк України здійснив випуск в готівковий обіг 3132,5 млн.гривень. Випуск гривні в обіг здійснювався шляхом обміну на карбованці, видачі коштів на оплату праці, закупку сільськогосподарских продуктів та з вкладів населення, підкріплення відділень звязку, а також інших видач.

У відповідності з рішенням Державної комісії з проведення в Україні грошової реформи після закінчення реформи в період з 17 вересня по 15 жовтня ц.р. обмін карбованців на гривні продовжувався через каси комерційних банків за рішеннями місцевих держадміністрацій. За цей період було додатково обміняно 0,9 трлн.крб. Крім того, із кас банків вилучено 0,5 трлн.крб. Починаючи з 17 жовтня карбованцеві рахунки в касах комерційних банків були закриті, а всі залишки карбованцевих банкнот на суму 0,2 трлн.крб. вивезено в резервні фонди НБУ.

Таким чином, за станом на 1 листопада 1996 року з урахуванням додаткового вилучення після закінчення грошової реформи карбованців з обігу та кас банків в резервні фонди Національного банку України зараховано всього 330,3 трлн.крб. (97,7% від усієї суми емітованих карбованців), в тому числі 311,2 трлн.крб., (97,7%), які знаходились в обігу і 19,1 трлн.крб. (100%)  в касах банків. Залишились не предявленими до обміну 7,8 трлн.крб., або 2,3% карбованцевої готівки, яка була випущена в обіг в дорформенний період.

В перших числах листопада ц.р. завершено вивезення до сховищ Націоналного банку України вилучених з обігу та кас банків карбованців і надлишкових резервів гривні, що знаходились на відповідальному зберіганні в установах комерційних банків.

Вилучення фальшивих грошей. Банківською системою України вживались заходи щодо виявлення та вилучення з обігу фальшивих грошей. За період реформи комерційні банки вилучили фальшивих карбованців на загальну суму 6,5 млрд.крб. Найбільші обсяги виявлено в Одеській, Закарпатській, Львівскій, Запорізькій, Чернівецькій областях та в Автономній Республіці Крим. Робота з вилучення фальшивих грошей здійснювалася в тісному контакті з органами МВС України.

В ході перерахування вилучених з обігу карбованців, вивезених із кас комерційних банків до резервних фондів Національного банку, регіональними управліннями НБУ в період з 17 вересня по 31 жовтня ц.р. додатково виявлено фальшивих карбованців на суму 1 млрд. крб.

Загальний обсяг фальшивих карбованців, виявлених банками за станом на 1 листопада 1996 року, становить 7,5 млрд.крб.

Підсумки грошової реформи. Проведення грошової реформи було спрямовано на закріплення фінансової стабільності, прискорення розрахунків, залучення в банівську систему надлишкової готівки, забезпечення стабільності курсу національної валюти до іноземних валют.

Головним досягненням є те, що вдалося утримати стабільність на грошовому, споживчому і валютному ринках. Прогнози щодо наслідків реформи, які були розроблені Урядом і Національним банком України, повністю виправдалися.

По-перше, вдалося утримати інфляцію у прогнозованих параметрах: 5,7%  за серпень, 2,0%  за вересень, 1,5%  за жовтень.

Деякий ажіотаж на споживчому і валютному ринках, що на короткий проміжок часу виник напередодні проведення реформи, швидо був погашений шляхом розяснення через засоби масової інформації механізмів і характеру проведення реформи, а також здійснення термінових заходів адміністративного і фінансового характеру та встановлення жорсткого контролю за роботою обмінних пунктів з іноземною валютою.

За порушення правил валютних операцій Національний банк України застосував штрафні санкції до 5 комерційних банків. Для 4 банків та їх філій обмежив дії ліцензій та припинив дію 70 угод з юридичними особами  агентами комерційних банків з проведення обміну інозеної валюти.

По-друге, з перших днів реформи Національний банк України підтримував стабільний курс гривні до іноземних валют, зокрема 176 гривень за 100 дол. США, що відповідало курсу, який склався у карбованцях напередодні грошової реформи. Фактично в період реформи і в перші 20 днів після її завершення було зафіксовано курс української грошової одиниці для забезпечення фінансової стабільності. Деяке падіння курсу гривні, яке почалося 7 жовтня, є підтвердженням відновлення режиму плаваючого курсу і виведення його на реальне значння з метою підтримки вітчизняного виробника і стимулювання експорту.

Готівковий курс гривні до іноземних валют в комерційних банах та пунктах обміну іноземних валют в період реформи відовідає офіційнму, а в деяких банківских установах був навіть нижчим офіційного.

Національний банк України розробив нові нормативні документи, які значно розширюють можливості фізичних осіб  резидентів та неризидентів, у здійсненні через українські уповноважені банки соціальних платежів в іноземній валюті за межі України, що сприятиме створенню умов для приєднання України до 8 статті Статусу Міжнародного валютного фонду і означатиме офіційне міжнародне визнання гривні конвертованою валютою за поточними операціями.

По-третє, проведення реформи прискорило обіг грошей і сприяло поліпшенню стану грошово-кредитного ринку України. Це насамперед зменшення обсягів готівки в обігу на фоні дякого зростання цін та відчутне збільшення ліквідності комерційних банків, що не спостерігалось останнім часом. Так, протягом серпня-жовтня темпи зростання цін споживчого ринку становили 9,4%, а обсяги готівки в обігу за цей період не тільки не зросли, а зменшились на суму близько 150 млн.грн.

За рахунок збільшення строкових депозитів субєктів господарювання та населення ліквідність комерційних банків зросла приблизно на таку ж суму і на кінець жовтня досягла 500-600 млн.грн.

Це сприяло зростанню обсягів кредитів, які комерційні банки надають субєктам господарювання. Загальний обсяг заборгованості за кредитами в національній валюті збільшився з 3,2 млрд.грн. на 1 серпня до майже 3,5 млрд.грн. на 1 листопада, а в іноземній валюті відповідно з 1,30 млрд.грн. до 1,35 млрд.грн. Намітилася тенденція зростання обсягів довгострокового кредитування.

Поліпшилась структура грошової маси. Якщо на 1 серпня питома вага готівки в загальному обсязі грошової маси перевищувала 45%, то на 1 листопада цей показник зменшився і становить 43%.

Напередодні грошової реформи прискореними темпами відбувалось залучення коштів населення на депозити в комерційних банках. Ця тенденція зберігалась під час реформи і після її закінчення. За період з 1 серпня по 1 листопада обсяги вкладів збільшились на 101 млн.грн. (15%) і досягли 785 млн.грн., що свідчить про довіру населення до гривні.

Необхідно відмітити також стабільність рівня процентних ставок банківської системи України за цей період та їх поступове зниження за останні три місяці. Середній рівень процентних ставок за кредитами комерційних банків з 73,4% у червні поступово знизився до 63,6% у жовтні, а за депозитами відповідно з 32,3% до 27,7% (у річному обчисленні).

Проведення реформи сприяло більш активному надходженню платежів від населення за комунальні та інші послуги, збільшенню обсягів реалізації товарів. В результаті за 12 днів реформи в банки надійшло в цілому торгової виручки на суму 761 млн.грн., або на 21,5% більше ніж за відповідний період серпня місяця.

Грошова реформа в Україні  це надзвичайна подія для нашої держави, в результаті якої створено один з невід’ємних атрибутів державності. Такий широкомасштабний захід, який передбачав би повну заміну в готівковому обігу за короткий строк (два тижні) грошових знаків, зміну масштабу цін і переведення всієї грошової системи, включаючи і безготівкові розрахунки, на нову грошову одиницю  гривню, в історії України проводився вперше.

Відкритий безконфіскаційний характер реформи показав усьому світові, що Україна не пішла шляхом зрівнялівки як засобу регулювання відносин держави і народу. Тим самим створено умови для прискорення широкого спектру позитивних соціально-економічних змін. Особливо позитивне значення цей факт матиме для посилення довіри іноземних інвесторів до України.

В результаті проведення грошової реформи вдалося забезпечити певне покращення стану фінансово-грошової системи. Це сприятиме цілеспрямованому розвитку економіки України.