Причини інфляції

В кейсіанській макроекономічній моделі формою прояву інфляції є динаміка цін, імпульс до зростання яких може виходити як з боку попиту, так і з боку пропозиції. Зупинимося на цих висновках більш детально.

P P AS

E AS E

P P AS

E1 P0 E

P0 E АД

АД

АД

0 Y0 Y 0 Y1 Y0 Y

Мал. 6.1. Зростання грошової маси. Мал. 6.2. Негативний “шок” пропозиції.

На мал. 1 показано спочатку лінію сукупного попиту АД і лінію сукупної пропозиції AS. Лінія сукупного попиту АД показує рівень випуску продукції і доходів, при яких видатки дорівнюють доходам, а грошовий ринок знаходиться в стані рівноваги. Лінія сукупної пропозиції AS показує, який обсяг продукції господарські агенти готові запропонувати на ринку при кожному рівні цін. Отож, стан рівноваги на ринку буде знаходитись на перехресті ліній АД і AS, у точці Е. При рівноважному рівні цін Po попит відповідає обсягу продукції Yo, який господарські агенти готові реалізувати на ринку.

Припустимо, що центральний банк збільшив грошову масу в два рази, купляючи на відкритому ринку державні цінні папери. На малюнку 1 показано, що приріст номінальної грошової маси переміщує точку рівноваги із ЕуЕ1, збільшуючи як обсяг виробництва, так і рівень цін. Відстань між Е і Е відповідає приросту номінальної грошової маси; якщо ціни збільшуються в тій же пропорції, що й номінальна грошова маса, то реальні залишки М/P, як і попит, не змінюються. Лінія сукупного попиту АД зрушується вправо-догори в положення АД в тій же пропорції, в якій збільшується пропозиція грошей. Попит для кожного рівня цін буде збільшуватися. Якщо лінія сукупного попиту АД стрімко піднімається догори, то в сновному пристосовуються ціни, а випуск продукції збільшується помірковано, незамітно. Такий варіант називається “інфляцією попиту”, оскільки зростаючий попит підштовхує догори рівень цін. Причиною зростання цін є надмірний сукупний попит на гроші по відношенню до загальної пропозиції товарів в умовах повної зайнятості економіки.

Тепер розглянемо зміни чи порушення, що мають місце у сфері пропозиції (малюнок 2). Припустимо, що ціни на компоненти виробництва (на енергоносії) зростають. Господарські агенти, щоб покрити свої зростаючі витрати, будуть старатись продати свою продукцію по більш високій ціні. Лінія сукупної пропозиції під впливом зростаючих затрат переміщується вліво і догори із положення AS в положення AS.

Зростання витрат виробництва веде до появлення нової точки короткострокової рівноваги Е. Рівень цін зростає з Po до P1, а реальний випуск продукції зменшуєься з Yo до Y1. Як бачимо, негативні зміни у сфері пропозиції викликають спад виробництва і зростання цін. Такий варіант називається “інфляцією витрат”, оскільки ціни зростають за рахунок очікуваного збільшення затрат виробництва.

Отже, економічною теорією доведено, що основні причини інфляції це: зростання надмірного попиту над пропозицією  “інфляція попиту” та зростання грошових витрат виробництва  “інфляція витрат”. Ці дві класичні причини безперечно можуть бути викликані низкою монетарних та загальноеконмічних чинників, сила впливу яких на економічний процес неоднакова. До таких чинників можна віднести: інфляцію, викликану надлишком в обігу грошової маси внаслідок кредитної емісії; фіскальну інфляцію, що повязана із дефіцитом бюджету; інфляцію, викликану зростанням виробничих витрат і доходів, імпортовану інфляцію тощо.

Інфляція попиту.

Інфляція попиту генерується надмірним зростанням попиту порівняно з пропозицією. Якщо у відповідь не відбудеться підвищення пропозиції, зростання попиту компенсується підвищенням цін і рівень інфляції зросте. Інфляція попиту безпосередньо повязана з дією монетарних чинників.Мова йде про невиважену грошову емісію, що призводить до перевищення попиту на гроші порівняно з наявною пропозицією товарів і послуг. У цьому випадку безпосереднім чинником інфляції є зростання грошової маси, що порушує закон грошового обігу  Ms = Md.

Процес генерації інфляції можна наочно розкрити за допомогою “рівняння обміну”:

M*V = P*Y (1)

де, M  номінальна грошова маса (кількість грошей в обігу);

V  швидкість, або норма обігу грошової маси;

Y  реальні доходи, або товарне забезпечення грошей.

Спочатку нагадаємо значення окремих економічних показників. Номінальний доход (PY) номінальна сума отриманої зарплати, виплати по відсотках, прибутку, дивідентів, рентних платежів тощо. Реальний доход (Y)  кількість товарів і послуг, що їх можна придбати на суму номінального доходу. Динаміка реального доходу визначається як різниця між номінальним доходом та рівнем цін (інфляцією). Якщо за рік середній показник номінального доходу виріс на 15%, а ціни протягом цього ж часу  на 10%, то можна вважати, що реальні доходи населення за вказаний період збільшилися на 5%.

З формули (1) випливає, що збалансованість між грошовою масою та її товарним забезпеченням досягається шляхом зміни рівня цін.

Рівень цін можна визначити за допомогою перетворення рівняння (1) за формулою:

P = MV/Y (2)

Із формули випливає, що рівень цін (норма інфляції) постійно зростає, коли номінальна грошова маса збільшується відносно попиту на реальні залишки. Ціни тим вищі, чим більше в обігу грошей та менша пропозиція товарів і послуг. Кількісна теорія грошей припускає, якщо (V) і (Y) величини постійні (constant), або змінюються незначно, тоді рівняння (2) витікає, що між показниками (M) і (P) існує пряма залежність: якщо грошова маса (M) подвоюється, теж саме відбувається з цінами (P).

Розглянемо механізм дії інфляції на конкретному прикладі. Припустимо, в обігу знаходиться грошова маса в сумі 500 млн. доларів, якій протистоїть відповідне товарне забезпечення теж на суму 500 млн. доларів. Потім держава випустила в обіг ще 250 млн. доларів, скажімо, для покриття бюджетного дефіциту. При цьому номінальний обсяг виробництва товарів не змінився. Тоді номінальний попит перевищуватиме пропозицію в базових цінах на 250 млн. доларів, або в 1,5 рази. Такий стан в економічній теорії отримав назву “інфляційний розрив”. Цей розрив ліквідується зміною рівня цін. Якщо ціни збільшаться в 1,5 рази, то пропозиція товарів відповідатиме грошовому попиту.

Отже, підвищення попиту при обмеженній пропозиції призводить до підвищення цін. Пояснюється це тим, що еластичність пропозиції по ціні залишається низькою. Це зумовить подальше зростання “інфляційного розриву” між сукупним попитом та сукупною пропозицією.

Якщо рівняння обміну розглядати з позиції динаміки цін, гроей, випуску продукції (ВВП) і швидкості обігу грошей, то рівняння (2) можна переписати в термінах темпів приросту:

P = M  Y + V (3) або M/P = Y  V (4)

Отже, норма інфляції (P) дорівнює різниці між темпами приросту номінальної грошової маси і реального попиту на гроші (3).

Із рівняння (4) витікає, що темп приросту реального попиту (M/P) на гроші дорівнює темпам приросту реальних доходів (Y) за мінусом приросту швидкості обігу грошей (V).

Розглядаючи рівняння (3) і (4) ми можемо прийти до висновку: якщо зростають номінальна грошова маса і реальні доходи, то обидва ці чинники впливають на рівень цін у протележних напрямках: зростання номінальної грошової маси сприяє інфляції, тобто зростання цін, тоді як збільшення реальних доходів а, значить, збільшення реального попиту на гроші в тенденції призводять до падіння рівня цін. Чистий ефект залежить від співвідношення цих двох показників. Інтенсивне зростання номінальної грошової маси, яке не супроводжується збільшенням попиту на реальні залишки, що призводить до винекнення різновиду “гарячих грошей”  грошей, що втрачають функцію нагромадження і не затримуються надовго на руках у населення, що призводить до ще більшої інфляції. Навпаки, якщо інтенсивно зростає реальний попит на гроші (реальні доходи), то при любому рівні зростання грошової маси відбувається певне скорочення інфляції. Наприклад, якщо швидкість обігу грошей величина постійна, а реальні доходи зростають, скажімо, на 3% на рік, то в цьому випадку реальний попит на гроші зросте теж на 3%.

Якщо номінальна грошова маса зросте на 10% за рік, то норма інфляції становитиме 7% (10%  3%). При зростанні грошової маси на 15% норма інфляції сягатиме вже 12% (15%  3%); підвищення темпів приросту реальних доходів, скажімо, до 5% замість 3% буде означати зниження інфляції.

Прискорення швидкості обігу грошей слугує додатковим стимулятором інфляційного процесу. Цей показник визначається як відношення номінального доходу (ВВП) до номінальної грошової маси, або у вигляді формули:

PY

V = ———— , (5)

M

Звідси V = Y/(M/P), (6)

що означає швидкість обігу грошей дорівнює відношенню реальних доходів до реальних залишків. При заданому рівні доходів швидкість обігу зростає, коли попит на реальні залишки падає. Цей показник високий на стадії галопуючої, особливо, гіперінфляції і низький на стадії повзучої інфляції.

Таким чином, на темпи інфляції впливає три агреговані складники: темпи приросту грошової маси, темпи зміни швидкості обігу грошової маси і темпи зміни обсягів виробництва (ВВВП). Залежно від конкретної економічної ситуації вплив цих показників на інфляційний процес неоднаковий. Так, в Україні середньомісячна інфляція у 1993 р. Складала 47%, при цьому: 35,7%  за причини зростання грошової маси, 8,5%  зміни швидкості обігу грошей, і 2,8%  за причини спаду виробництва.

Фіскальна інфляція. Причиною ланцюгу, який зєднує, з одного боку, приріст грошової маси, а з другого  зростання рівня цін стає хронічний та колосальний за розміром дефіцит державного бюджету, який покривається переважно за рахунок кредитної емісії грошей. За такої ситуації жоден уряд, як підкреслював Дж. Кейнс, не погодиться проголосити себе банкрутом, не вдаючись до послуг емісійного механізму, що знаходиться в його розпорядженні. Держава вдається до такої крайньої міри як емісія грошей у тому випадку, коли вона не в змозі розвязати проблему бюджетного дефіциту шляхом податкової політики або випуску цінних паперів.

Кредитна емісія означає, що центральний банк  агент уряду покриває державний борг чи фінансує державну амбіціозну програму видатків емісійними кредитами, які не мають реального забезпечення. Пряме кредитування уряду практично виглядає як зростання чистих активів, джерела яких знаходяться у пасиві балансу центрального банку внаслідок чого збільшується грошова база та сукупний попит. А це може викликати надмірне зростання грошового попиту порівняно з наявною пропозицією товарів і як наслідок  черговий спрут інфляції. Отже, чим більший дефіцит бюджету, тим більший рівень інфляції, причому із сказаного  це явище є нелінійне і динаміка його має тенденцію до зростання.

Насправді, фінансування бюджетного дефіциту шляхом грошової емісії є своєрідною формою оподаткування  “інфляційним податком”. Розмір вигоди, яку отримує держава, можна визначити як добуток рівня інфляції і реальних грошових залишків, що втрачають свою вартість. Припустимо, що ви маєте на руках 200 доларів при річній нормі інфляції 50%. За рік інфляція зменшить вартісь ваших реальних грошових залишків на 100 доларів, котрі і складають “інфляційний податок”. Власно він поїдає заощадження населення, знецінює пенсії, заробітну платню і викликає перерозподіл багатства. Дж. Кейнс так описав цю ситуацію: це така форма оподаткування уникнути якої майже неможливо. Навіть найслабкіший уряд в змозі запровадити його у тій ситуації, коли він не здатний на щось інше.

Отже, основна причина фіскальної інфляції  дефіцит бюджету та його покриття за рахунок емісійних кредитів центрального банку. Адже вони  основний каталізатор інфляції. Досвід багатьох країн показує, що лише ті країни, в яких були створені інституційні та економічні умови для відмови від фінансування державного бюджету за рахунок кредитів центрального банку, спромоглися приборкати інфляцію.

Проте, повністю позбутися інфляції лише методами обмеження попиту тобто чисто монетарними методами неможливо. Таке обмеження грошової маси хоча гальмує зростання цін, але водночас гнітить виробництво, не дозволяє розірвати ланцюг боргових зобовязань.

Інфляція витрат

Інфляційний процес може відбуватись під впливом цілої низки немонетарних чинників, що зумовлюють зростання цін через подорожчання компонентів виробництва і зростання собівартості продукції. Йдеться про інфляцію витрат, що формується на принципово іншій основі ніж інфляція попиту.

Інфляція витрат відбувається внаслідок порушення рівноваги товарного обміну MV = PY, тобто перевищення пропозиції над попитом, що генерує процес зростання витрат виробництва і в результаті через підвищення цін на товари викликає збільшення грошової маси. Масштаби накручування цін залежать від “грошового покриття”, яке визначає межі того середовища, в рамках якого економічні агенти можуть здійснювати свої витрати. Відбувається нагнітання попиту на гроші з боку витрат виробництва. У даному випадку збільшення грошової маси виступає вже не як причина зростання цін, а як похідна від цін.

В основі інфляції витрат лежить взаємозвязок витрат і цін, рівень яких підвищується під впливом зростання витрат або надприбутків. Найхарактернішою ознакою інфляції витрат у її класичному вигляді є спіраль “зарплата  ціни”. Наприклад, якщо в економічному середовищі відбувається загальне підвищення цін, стає неминучим зниження реальних доходів населення. Щоб зберегти їх рівень, необхідно збільшувати грошові доходи (заробітну плату), а це призводить до зростання витрат виробництва або бюджетних видатків. Як наслідок зростає собівартість продукції фірм, що веде до підвищення цін на товари. Подорожчання товарів та послуг знову робить необхідним підвищення заробітної плати. Розкручується інфляційна спіраль “зарплата  ціни”. Цей процес відомий в економічній теорії під назвою “кривої Філіпса”.

Наведений приклад інфляційної спіралі “зарплата  ціни” демонструє взаємозвязок чинників інфляції попиту та витрат. З одного боку, підвищення заробітної плати сприяє зростанню доходів населення, а тому є чинником платоспроможного попиту, з другого боку, підвищення заробітної плати збільшує витрати виробництва, оскільки вона є статтею собівартості продукції. А підвищення собівартості продукції у свою чергу сприяє зростанню товарних цін.

Важливим чинником інфляції витрат виробництва є значне подорожчання матеріальних ресурсів. Наприклад, фірма, що випускає деякий товар і діє в умовах ринку (вільного ціноутворення) при зростанні ринкових цін на матеріальні компоненти виробництва (сировину, проміжні продукти, енергоносії) прагнутиме утриматись на плаву, а тому в ціну свого продукту включить як витрати на виробництво, так і визначиться з доданою вартістю на одиницю продукції, виходячи з інфляційних очікувань, щоб забезпечити собі прибуток та зарплату своїм працівникам.

Через взаємоповязаність виробничих процесів в економічному середовищі зростання ціни на сировину по ланцюжку спричиняє зростання цін на всі інші товари.

Чинником інфляції витрат є також підвищення цін на продукцію еекономічних агентів у відповідь на збільшення ставок податків плати за кредит, що рівнозначне збільшенню витрат виробництва. При високих ставках податків включаються механізми, які обмежують зростання виробництва. В економічних субєктів зявляються все більші проблеми з фінансуванням інвестицій та погашенням боргових зобовязань. Більше того, послаблюється сама схильність до інвестицій, оскільки виробництво продукції стає економічно невигідним.

В економічній науці добре відомі співвідношення між ставками оподаткування та величиною їх надходжень до бюджету  крива Лаффера.

Рівень

виробництва

1 2

податки

Малюнок 6.3. Крива Лаффера.

При підвищенні ставок оподаткування сума податкових надходжень до бюджету зростає тільки до певної величини, а потім знижується за рахунок спаду виробництва і ухилення від сплати податків. Значний рівень спаду виробництва свідчить про те, що економіка знаходиться у становищі, яке відповідає відтинку 2 кривої, а отже, зниження ставок оподаткування призведе не тільки до підвищення ділової активності, а й до збільшення суми надходжень від податків до бюджету.

Отже, основне завдання податкової політики оживити економіку і виробництво, адже збиткове виробництво бюджет не поповнить, не дасть товарного забезпечення грошам.

Зростання цін може відбуватись також за умов передбачення субєктами господарської діяльності погіршення економічної ситуації: труднощів з поставками сировини, подорожчання банківського кредиту платіжної кризи тощо. Результатом є включення заздалегідь до виробничих витрат так звваної “плати за ризик”.

Імпортна інфляція.

Інфляція, що імпортується зумовлена для даної країни чинниками: надмірний наплив іноземної валюти, підвищення імпортних цін тощо. Вона призводить до вільного притоку на внутрішній ринок надмірного попиту та вільного відпливу за кордон товарів.

Рівень валютного курсу національної валюти до іноземних може бути, як інфляційним, так і антиінфляційним чинником. Низький курс національної валюти здорожчує імпорт і здешевлює за межами країни експорт товарів. Це призводить до зростання цін на імпортовані товари. Тому існує пряма залежність між інфляційними процесами та обсягом чистого експорту (різниця між експортом та імпортом). Саме на обсяг чистого експорту впливає курс національної валюти порівняно з іноземноми валютами. При зниженні валютного курсу національної валюти обсяг чистого експорту зростає. Отже, зниження курсу національної валюти підвищує вартість імпортованих товарів та сировини на внутрішньому ринку. А це збільшує загальну собівартість виробництва, у тому числі й виробництва продукції на експорт.

Існує відповідна залежність (еластичність) рівня цін на продукцію вітчизняного виробництва від рівня цін на імпортовану продукцію (сировину, енергоресурси тощо). Підвищення цін на світовому ринку істотно впливає на загальний рівень цін на внутрішньому ринку. Так, динаміка інфляційного процесу, що розпочався в Україні в звязку з лібералізацією цін у 1992 році та вимушеного переходу до світових цін на енергоносії, які закупляються за кордоном викликала загальне підвищення цін на внутрішньому ринку. У цей характер інфляція носила яскраво виражений витратний характер. Хоча на початку 1992 року була помітною і складова  інфляція попиту через наявність зайвої грошової маси в обігу. З підвищенням світових цін на енергоносії українські товари стають дорожчими і неконкурентними. У даному випадку говорять про імпортовану інфляцію витрат, оскільки разом із товарами імпортуються високі ціни.

Як відзначалося, розмежування чинників інфляції теоретично є можливим, а насправді відбувається настільки глибоке взаємне переплетення різних причин інфляційного процесу, що їх структурне розмежування стає практично не можливим. Це особливо рельєфно видно на прикладі інфляційного процесу в Україні, де в один клубок переплелися структурна, фіскальна, імпортна інфляція, інфляція витрат та її різновиди. Спостерігаємо цілу низку чинників, які впливають або виключають один одного, надаючи інфляційному процесові особливої складності та непередбаченості. Тут до речі сказати: “проблеми, викликані інфляцією, виникають не тому, що цінність грошей падає, а тому що майбутня їх цінність непередбачена”.

Показники вимірювання інфляції

Інфляція не лише відображає у своєму розвитку динаміку цін, а й вімірюється останньою. Розміри інфляції можна визначити за допомогою таких показників: індексу вартості життя, індексу купівельної спроможності та індексів інфляції.

Розрахунок динаміки цін (вартості життя) у звітному році визначається за формулою Ласпейреса:

p1  q0 q0  вага у базісному році;

Ip =   100, де p0  ціни в базісному році; (1)

p0  q0 p1  ціни у звітному році;

Індекс вартості життя враховує основні втрати населення від підвищення цін, більш широко характеризує динаміку цін, а значить купівельну спроможність грошей. Справді, якщо Ip = 2, то це означає, що в цілому ціни зросли за певний період у два рази, а значить у два рази знизилась купівельна спроможність грошової одиниці. Показник купівельної спроможності  величина обернена до індекса вартості життя і розраховується за формулою:

1

Купівельна =  , (2)

спроможність рівень цін

 рівень цін підвищується  купівельна спроможність падає;

 рівеньцін падає  купівельна спроможність збільшується

Наприклад. Індекс вартості життя за пять років збільшився на 120,7%. Отже, динаміка купівельної спроможності складає:

120,7

К = 1   = 100  120,7 = 0,8285.

100

Це означає, що 100 доларів базисного року через пять років у звітному році їх вартість становитиме лише 82,85 долара, тобто купівельна спроможність долара внаслідок зростання цін знизилась за 5 років на 17,15%.

Для вимірювання інфляції обчислюють темп інфляції  приріст цін у відсотках. Динаміку індексу цін можна обчислити за формулою:

Ip1

Ip =  , де Ip0  рівень індексу цін у базисному році; (3)

Ip0 Ip1  рівень індексу цін у звітному році.

Наприклад. індекс цін збільшився від 120 до 132.

Динаміка індексу цін:

132

Ip =   100  100 = 10%,

120

120

а динаміка купівельної спроможності =   100  100 = 9,1%

132

Збільшення індексу цін (вартості життя) на 10% чи на 12 пунктів означає, що купівельна спроможність грошей зменшилась на 9,1%.

Щоб не втратити своїх клієнтів, залучити інвестора навіть у період інфляції до співпраці банк повинен враховувати річний темп інфляції при нарахуванні процентів, визначені річної процентної ставки.