Ломбардний (разовий) кредит

Разовими називаються кредити, рішення про надання яких приймається банком окремо по кожній позиці на підставі заяви та інших документів клієнта.

Під ломбардом розуміють заставу майна або права, які можна легко реалізувати. Така застава є гарантією повернення кредиту.

Найбільш поширені у вітчизняній практиці цільові короткострокові кредити, які надаються з простих позичкових рахунків. Ці кредити мають одноразовий характер і обслуговують конкретні комерційні операції. Отримати їх можуть навіть фірми, які не мають розрахункових рахунків у банку-кредитора. Для цього клієнт подає техніко-економічне обгрунтування на підтвердження ефективності запланованої комерційної операції, а в окремих випадках  угоди з постачальниками і покупцями. В обгрунтуванні слід зробити розрахунок необхідної суми кредиту та вказати джерела погашення позики. Банк відкриває клієнту позичковий рахунок, у дебет якого зараховується сума кредиту, що відповідно збільшує кредитове сальдо поточного рахунка позичальника. Кредит оформляється терміновим зобовязанням. Погашатись кредити можуть або разовим платежом у повній сумі, по закінченні строку користування позикою, або поступово періодичними внесками позичальника (щомісяця,щокварталу).

Найпростішою формою кредитування є позика з одноразовим погашенням  дисконтна позика. Її часто надають позичальникам для бізнесу зизначеними термінами. За наявності дисконтної позики ставка відсотка є фіксованою, оскільки необхідно відрахувати певну суму відсотків ще на початковій стадії надання кредиту. На практиці механізм сплати позики такий: позичальник одержує позику з вирахуванням її ціни, а в кінці періоду сплачує номінальна вартість позики. Наприклад, розмір позики становить 500 тис.гривень, норма відсотку  12%, позичальник отримає лише 440 тис.гривень, а борг становитиме 500 тис.гривень. В іншому випадку банк має право вимагати від позичальника попередньо сплатити ціну за користування позикою, в такому разі наприкінці терміну він сплачує лише суму отриманого кредиту.

Порядок надання та погашення кредиту

Процес кредитування можна умовно розділити на ряд етапів, кожний з яких окремо забезпечує вирішення конкретних задач, а в сукупності вони направлені на досягнення мети банківського кредитування  отримання банківського прибутку.

Процес кредитування складається з таких етапів:

1. підготовка та подання пакету документів у банк на отримання кредиту;

1. оцінка кредитоспроможності клієнта і ризику, повязаного із видачею позики;

1. підготовка кредитного договору та його заключення: розробка умов кредитної угоди, визначення основних параметрів позики (структурування позики), проведення переговорів про умови кредиту, прийняття рішення про надання позики і підписання кредитної угоди;

1. контроль за виконанням договірних відносин та погашенням кредиту, банківські санкції.

Для одержання кредиту позичальник звертається в банк з клопотанням, в якому зазначається цільове спрямування кредиту, його сума, строк користування, включаючи конкретні строки його погашення, форми забезпечення кредиту, а також додається коротка характеристика закладу, що кредитується, і розрахунок економічної ефективності від його запровадження.

Разом із заявкою на кредит позичальник надсилає в банк для розгляду пакет документів (див. додаток).

1. Документи, що засвідчують право клієнта на отримання кредиту:

1. завірені нотаріально копії установчих (засновницьких) документів (статутів, положень, реєстраційних посвідчень, свідоцтв, або патентів); документів, що посвідчують право власності на землю; право оренди та інші документи, що підтверджують правомірність клієнта в одержанні кредиту;

1. якщо позичальник обслуговується в іншому банку то він зобовязаний представити: картку з зразками підписів керівника та головного бухгалтера; виписку (справку) про наявність коштів на рахунку; справку про кредитну заборгованість.

2. Техніко-економічне обгрунтування заходу, що кредитується:

копії контрактів, договорів, включаючи договори оренди приміщень, обладнання та інших документів, що відносяться до здійснення цьго заходу, з розрахунками очікуваних надходжень від реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг), за рахунок яких передбачається погасити майбутній кредит, а також прибутку і рентабельності заходу, що кредитується.

3. Документи для визначення фінансового стану і кредитоспроможності позичальника: бухгалтерські та статистичні звіти, включаючи звіти про фінансові результати та звіти про стан майна фірми, фінансові плани (бізнес-плани), декларації про доходи, а також висновки аудиторських організацій про підтвердження фінансового стану позичальника;

1. при розгляді питання про видачу кредиту на придбання майна в процесі приватизації державних і муніципальних підприємств копію договору між продавцем і покупцем, що містить відомості про продавця, покупця, посередника, найменування підприємств і його місцезнаходження, склад і ціну активів підприємства, у тому числі ціну земельної ділянки (у разі її продажу) або умови її оренди, кількість і ціну акцій акціонерного товариства, порядок передачі підприємства, форму і строки платежу, взаємні зобовязання сторін щодо подальшого подальшого використання підприємства.

Банк має право вимагати проведення експертизи проектних рішень по будівництву, розширенню, реконструкції і технічному переозброєнню обєктів, які передбачається здійснити за участю кредитів банку, з метою недопущення інвестування в обєкти, створення і використання яких не відповідає екологічним, санітарно-гігієнічних та інших норм, встановлених законодавством України.

4. Форми зобовязань щодо забезпечення кредиту: угода про заставу, довідка-перелік (опис) майна, що пропонується позичальником для передання під заставу, і документи, які засвідчують право власності позичальника на це майно, якщо передбчається заставна форма забезпечення кредиту; гарантійний лист, договір поручительства, договір страхування (страхове свідоцтво).

За необхідністю банк може вимагнати від позичальника інші документи та відомості про забезпечення власного повернення кредиту. Разом з тим для позичальників, які підтримують постійні кредитні стосунки з банком і мають добру репутацію, перелік документів, необхідних для оформлеення кредиту, може бути скорочений банком.

Після одержання клопотання і необхідних документів для оформлення кредиту банк повинен проаналізувати та ретельно вивчити діяльність потенційного позичальника, визначити його кредитоспроможність стосовно можливості й доцільності надання йому кредиту та визначення перспективи своєчасного повернення кредиту.

Основними критеріями оцінки кредитоспроможності позичальника можуть бути:

1. репутація позичальника: кваліфікація, здібності керівника, дотримання ділової етики, договірної, платіжної дисципліни, своєчасність погашення раніше виданих позик та інших зобовязань;

1. фінансовий стан позичальника: забезпеченість фінансовими ресурсами, ефективність використання фондів, рентабельність та ліквідність його балансу;

1. прогноз розвитку господарства з урахуванням конюктури ринку: оцінка продукції, що випускається, наявність замовлення на її реалізацію, характер послуг, конкурентноздатність на внутрішньому та зовнішньому ринках, попит на продукцію, обсяги експорту, здатність до іновацій тощо.

На основі оцінки кредитоспроможності потенційного позичальника банк прогнозує ризик неповернення кредиту і приймає рішення про надання або відмову у наданні кредиту. Необхідні відомості про позичальника та інформація, отримана банком при оформленні кредиту, систематизуються у кредитній справі (досьє) позичальника (див. додаток).

Далі важливо вірно визначити оптимальний розмір кредиту, інакше банк обовязково зіткнеться з проханням про збільшення позики при виникненні кризової ситуації. Небезпека полягає у тому, що в процесі кредитування банку доводиться вибирати між двома однаково неприємними альтернативами: надати додатковий кредит чи втратити ті гроші, які вже були надані. Ось чому банк отримавши від клієнта техніко-економічне обгрунтування кредиту, повинен сам оцінити необхідну суму позики, вносячи потрібні корективи. При цьому банк повинен виходити із того, що розмір кредиту залежить від:

1. рівня ризику кредетованого заходу;

1. наявності у банка кредитних ресурсів;

1. обсягів майбутніх витрат позичальника;

1. кредитоспроможності позичальника;

1. економічного нормативу НБУ  максимального розміру ризику на одного позичальника.

У результаті аналізу банк готує заключення про можливість і доцільність надання позики, очікувані терміни та ймовірність забезпеченості її повернення, розмір ставки відсотку, який відповідає проекту кредитування і рівень цільвого використання позики з переліком головних чинників ризику.

Прийняття рішення та розробка положень кредитної угоди

За умов комерційної діяльності банків усі питання, повязані з кредитуванням, розвязуються позичальником і установою банку на договірній основі. Підставою для надання банком кредиту є підписаний між ним і позичальником кредитний договір.

У кредитному договорі (угоді) передбачаються: мета, сума, термін кредиту, умови та порядок його видачі та погашення, форми забезпечення зобовязань, ставки відсотку, порядок виплати відсотків, зобовязання і економічна відповідальність сторін за дотримання договірних умов, перелік документів та періодичність їх подання у відділення банку. Термін дії договору  до повного погашення позики.

Сучасний кредитний договір, як правило, складається з наступних розділів:

I. Загальні положення (приамбула).

II. Права та обовязки позичальника.

III. Права та обовязки банку.

IV.Відповідальність сторін.

V. Порядок вирішення суперечок.

VI.Юридичні адреси сторін.

Пропозиції банку можуть суттєво відрізнятися від умов, вказаних у кредитній заяві клієнта. Представник банку, який веде переговори з клієнтом про укладення кредитної угоди, повинен визначити обовязкові умови кредитного договору, без виконання яких кредит не може бути наданий, і умови, за якими можливий компроміс. Наближення позицій банку і клієнта є кінцевою метою переговорів. Щоб зменшити ймовірність помилки та полегшити обєктивність при прийнятті рішень, банк встановлює межі повноважень окремих посадових осіб щодо укладання кредитних угод.

Потім кредитна справа розглядається юристами банку, котрим необхідно звернути особливу увагу на достовірність документів, що знаходяться у кредитному досьє та їх відповідність чинному законодавству. При наявності позитивного заключення юристів пакет документів перевіряється службою безпеки банку, котра дає своє заключення про кредитний ризик. На підставі заключення зробленого спеціалістами банку приймається кінцеве рішення радою банка.

Процедура надання та погашення кредитів.

Кредити надаються після укладення кредитної угоди в якій для кожного позичальника індивідуально визначаються конкретні умови кредитування, зважаючи на мінімальний ступінь ризику.Для здійснення банківського контролю за вчасним погашенням кредиту, а також нарахуванням відсотків кожна конкретна позика видається з окремого позичкового рахунку на основі спеціального банківського розпорядження.

Кредити надаються субєктами господарської діяльності переважно у безготівковій формі шляхом:

1. оплати платіжних документів з позичкового рахунку;

1. переказу коштів на розрахунковий рахунок позичальника в іншому банку;

1. видачі готівкою для розрахунків з населенням, домашніми господарствами.

Вибір варіанту надання кредиту здійснюється банком, виходячи з особливостей проекту кредитування за домовленістю з позичальником, а за потребою  з його банком.

Видача кредиту здійснюється одноразово або поступово за графіком, обумовленим у кредитному договорі. Довгострокові інвестиційні кредити можуть надаватися в міру виконання будівельно-монтажних робіт (поетапно).

Для субєктів господарської діяльності з безперервним циклом виробництва, а також позичальникам з бездоганною репутацією може бути відкрито “кредитну лінію”  одержання позики в міру потреби в межах заздалегідь визначеної суми і встановленого ліміту, в рахунок якого приймається до фінансування портфель комерційних контрактів. Розмір кредитної лінії, строки її використання, періодичність погашення і віновлення обумовлюється кредитним договором на її відкриття. При зміні умов виробництва і реалізації продукції (проведення робіт, надання послуг) та наявності інших причин, що зумовлені обєктивними факторами, банк може задовільнити додаткову потребу позичальника в кредиті у межах наявних кредитних ресурсів на умовах, передбачених у додатковій кредитній угоді. За обслуговування кредитної лінії позичальник сплачує банку-кредитору комісію, що нараховується на всю суму відкритого кредиту.

У випадках, коли при кредитуванні масштабних цільвих програм банк не має можливості задовільнити повністю кредитну заявку позичальника через недостатність кредитних ресурсів, а відмова в кредиті економічно невигідна обом сторонам, банк може надати позику разом з іншим банком на підставі угоди про спільне кредитування.

Порядок погашення позики. Основне фінансове зобовязання позичальника, яке випливає з кредитної угоди, полягає у своєчасному поверненні боргу. Погашення заборгованості може здійснюватися одноразово чи поступово згідно графіку повернення позики, що складається у кредитному договорі та строкових зобовязань.

Порядок погашення бажано встановлювати, виходячи з доходів від інвестиційного проекту. Банк надає перевагу періодичному способу внесення коштів на погашення оскільки він поступово зменшує кредитний ризик протягом періоду кредитування. “Амортизаційний” порядок повязаний з меншим ризиком для банку, тому ці позики можуть надаватися під менший відсоток, ніж позики з одноразовим способом погашення.

Порядок повернення позики визначається у кредитному договорі та здійснюється з дотриманням календарних строків платежів. За домовленістю з позичальником, виходячи з особливостей проекту кредитування і джерел надходження виручки, погашення позики може здійснюватися шляхом списання коштів з розрахункового (поточного) рахунку позичальника на підставі платіжного доручення позичальника або оренду-розпорядження банка.

Якщо розрахунковий рахунок позичальника відкрито в іншому банку, погашення боргу за кредитом та сплата відсотків здійснюється платіжними дорученнями позичальника, а за умови визнання боргу позичальником, платіжною вимогою (інкасовим дорученням) банку. У разі неможливості сплатити борг він стягується з гарантів (поручителів) у порядку встановленому чинним законодавством.

У випадку неможливості повернення позичальником заборгованості у встановлений кредитною угодою термін він зобовязаний завчасно (до настання терміну погашення) повідомити банк про це, обгрунтовуючи причини невиконання умов договору, і вказати новий (обгрунтований) термін погашення позики.

Після розгляду отриманої інформації банк може відстрочити погашення позики, як правило, зі збільшенням ставки відсотку за користування кредитом. Банк може вимагати від позичальника додаткової інформації, необхідної для прийняття рішення про пролонгацію позики чи винесенні її на прострочку. За результатами аналізу поданої інформації готується банком заключення про доцільність надання відстрочки. При цьому відстрочка погашення позики за відсутністю “форс-мажорних” обставин та обєктивних причин, визнаних банком, повинна надаватися під підвищений відсоток.

Рішення про відстрочку повернення кредиту оформлюється у вигляді додатку до кредитного договору. Строкове зобовязання позичальника переоформлюється на новий термін погашення спеціальним написом із вказуванням зміненої дати і обгрунтування її зміни.

У конкретному випадку револьверного кредиту оцінка простроченого платежу може бути виконана тільки наприкінці терміну дії угоди.

До інших фінансових зобовязань позичальника, які випливають з кредитної угоди, належать відсотки за користування кредитом, комісійні платежі банку, пеня за прострочену заборгованість та відсоткам. Якщо перерахованої суми коштів не вистачає на використання всіх прострочених і строкових зобовязань, то платежі здійснюються у такій послідовності:

1. прострочені зобовязання по виплаті відсотків та погашення позики;

1. пеня на відсотки та на позичкову заборгованість;

1. строкові платежі відсотків;

1. комісійні;

1. строкові платежі на погашення позичкової заборгованості.

Якщо позичальник не повернув кредити у строк, визначений угодою, або порушив інші її умови, банк має право:

1. припинити подальшу видачу кредиту;

1. використати механізм застави;

1. стягувати заборгованість у гаранта у повному обсязі;

1. дострокового стягнення суми заборгованості;

1. порушити (відповідно до статті 5 Закону України “Про банкрутство”) у судових органах відповідну справу щодо неплатоспроможних боржників.

Безнадійна кредитна заборгованість погашається за рахунок резервного фонду банку.