Національна система електронних платежів.

Останнім часом у всьому світі розвиток платіжних систем характеризується поступовим звуженням сфери використання готівки та паперових платіжних документів, переходом до нових платіжних інструментів і сучасних технологій платежів. Електронні гроші широко залучаються до обігу і стають важливим інструментом фінансової інфраструктури економічно розвинених країн.

Аналогічні процеси відбуваються й у банківській сфері України. Особливо важливу роль тут відіграє НБУ. На нього покладено обовязок забезпечити надійне та ефективне функціонування загальнонаціональної платіжної системи. Він бере безпосередню участь у розробці нових платіжних засобів та організації електронного грошового обігу на території України.

Першим важливим кроком на шляху до електронного грошового обігу стало створення систем електронних міжбанківських платежів (СЕП). Це дозволило відмовитися від поштових і телеграфних авізо, значно збільшити швидкість, якість і надійністьб втконання платежів, гарантувати безпеку і конфіденційність банківської інформації завдяки засобам багаторівневого прогамно-апаратного, технологічного і бухгалтерського контролю, які дають змогу відстежувати проходження платежів і запобігати спробам несанкціонованого доступу. За час свого функціонування СЕП продемонструвала достатній рівень надійності і стійкості проти технічних засобів.

Після того, як за допомогою СЕП було розвязано певні проблеми платежів на міжбанківському рівні, багато комерційних банків України почали створювати і запроваджувати системи типу “клієнт-банк” щоб забезпечити обслуговування клієнтів на сучасному технічному рівні і розширити спектр банківських послуг. Нині за допомогою таких систем комерційні банки обслуговують в окремих регіонах до 30% клієнтів.

Наступним етапом в Україні повинно стати використання “електронних грошей” як платіжного засобу для масових споживачів товарів та послуг. Необхідні передумови для цього в країні в основному створені. Нині в Україні вже функціонує кілька запроваджених вітчизняними фірмами платіжних систем із використанням пластикових карток, деякі системи  в процесі впровадження. Передусім необхідно відзначити проект, який реалізовує у місті Славутичі київська фірма INT (Міжнародний центр інформаційних технологій).

В цьому проекті за базову вибрана система дебетових карток. У ній використовуються смарт-картки виробництва французької фірми Gemplus з операційною системою PCOS і кристалами фірми Томпсон. Процесинговий центр знаходиться в Славутичі і є власністю ЧАЕС. Консолідований рахунок ведеться в Градобанку, клієнтом якого є ЧАЕС. За угодою з Градобанком ЧАЕС користується залишками на цьому рахунку як кредитними ресурсами для своєї господарської діяльності. Клієнтам цієї системи нараховуються відсотки на залишки грошей на рахунках.

В Ощадбанку та банку “Україна” вже кілька років працюють системи з використанням карток із магнітною смугою. Вони застосовуються переважно у банківських відділеннях і філіалах столиці. Але досі за допомогою цих карток розрахунки в сфері торгівлі та послуг не виконуються. Картка використовується як інструмент доступу до рахунку клієнта і здійснення операцій із терміналів, розташованих у банківських установах (вкладні операції, зняття грошей із рахунка через банкомат або кеш-диспенсер, безготівкове перерахування, отримання довідок про стан рахунка). Ощадбанком реалізовано також деякі інші проекти. Наприклад, система розрахунків у Харцизьку Донецької області з використанням карток із магнітною смугою.

Легбанк створив систему розрахунків типу “електронний гаманець” із використанням чіп-карток у двовалютному варіанті. Поки що вона не отримала широкого поширення. Діє декілька пунктів обслуговування, якими охоплено приблизно сто клієнтів. Працюють й інші невиликі системи, а деякі тільки розробляються.

Українські банки обслуговують також картки банківських установ зарубіжних країн: “Diners Club” (США); “STBCard”, КБ “Кредо-банк”, “Менатеп”, “Оптимум” тощо. На початку 1996 року міжнародну платіжну систему Visa Internetional Service Association були прийняті шість українських банків (ПІБ, Укрексімбанк, “Градобанк”, “Приватбанк”, “Аваль”, Перший український міжнародний банк), а в Europay Internetional  ще ряд банків, які розпочали випуск та обслуговування пластикових карток міжнародних систем (“Аваль”, “Приватбанк”, Перший український міжнародний банк, “Україна”, “Перкомбанк”). Найпоширеніша операція  це послуги, повязані з видачею готівки. Поки що НБУ заборонив банкам-нерезидентам дійснювати обслуговування з-за кордону для вищезгаданих систем, що повністю відповідає як правилам цих платіжних систем, так і національному законодавству. Стосовно обслуговування карток платіжних систем Diners Club, JCB, American Express такої заборони немає.

Для створення Національної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги за допомогою пластикових карток у вересні 1995 року було засноване міжбанківське закрите акціонерне товариство “Українська національна розрахункова картка” (скорочено “Укркарт”). Фундаторами АТ ”Укракарт” стали провідні комерційні банки України під егідою НБУ. На сьогодні кількість банків-акціонерів досягла 20 і загалом вони репрезентують майже 95 відсотків банківської сфери України. Загальний статутний капітал товариства становить понад 500 тисяч доларів США.

Вищим керівним органом товариства є загальні збори, а в період між ними  рада товариства (в межах своїх повноважень). Виконавчим органом “Укркаот” є його дирекція, до структури якої входять підрозділи, що відповідають за різні напрями діяльності стосовно реалізації проекту. При дирекції товариства діє технічна рада, що складається з фахівців  представників банків-акцінерів і виконує функції консультативного органу для вирішення питань технічної політики.

Основним завданням АТ “Укракарт” є розробка, впровадження і подальша експлуатація в ролі оператора загальнонаціональної системи масових електронних платежів населення за товари та послуги, а також створення необхідної інфраструктури для обслуговування карток міжнародних платіжних систем (VISA, EUROPAY, Mastercard, AMERICAN EXPRESS і деяких інших). Проект реалізовується товариством у співробітництві з Кабінетом Міністрів України, Національним банком, міжгалузевим НДІ “Ритм”, банкам-акціонерами товариства та іншими зацікавленими організаціями, серед яких  державні адміністрації, промислові і торговельні підприємства регіонів.

В результаті запровадження Національної системи в Україні буде створена сучасна інфраструктура (процесингові центри, сервісні центри для обслуговування елементів системи, виробництво основних її компонентів). Провідні комерційні банки стануть емітентами карток, більшість підприємств торгівлі й сфери послуг  учасниками системи, що прийматимуть платежі за допомогою пластикових карток. Буде налагоджено взаємодію із СЕП та основними зарубіжними платіжними системами. Виплата заробітної платні, пенмій, стипендій громадянам України виконуватиметься, як правило, через банківські установи. Пункти обслуговування пластикових карток планується розмістити на 80 відсотках підприємств торгівлі і послуг, а кількість карток до 2001 року має досягти 10 мільйонів. Розрахунки за їх домомогою дадуть змогу в 2-3 рази зменшити потребу країни в готівці та залучити грошові кошти населення до банківської системи України як кредитні ресурси (в розмірі 40-50 відсотків від щомісячних виплат і заробітної плати, пенсій, стипендій тощо).

За приблизними оцінками Україні для підтримки грошового обігу необхідно близько 3,5 мільярда штук монет. За середнього номіналу монети 10 копійок загальна сума номіналів становитиме суму, еквівалентну 200 мільйонам доларів. Середня тривалість “життя” монети  приблизно 10 років (за умови, що інфляцією не вимиватимуться з обігу монети низьких номіналів). Отже, щорічні витрати на підтримку обігу металевих грошей становитимуть близько 20 мільйонів доларів, а загалом витрати на щорічну підтримку грошового обігу в Україні становитимуть не менше 220 мільйонів доларів. Цей розрахунок проведено без урахування супутніх витрат на транспортування, упаковку, перерахунок, облікові операції, контроль, охорону, які можуть значно збільшити згадані витрати. Навіть зниження на 20-25 відсотків потреби в готівці за рахунок введення нових платіжних інструментів  платіжних карток, може дати щорічну економію коштів для державного бюджету, еквівалентну 60-100 мільйонам доларів США.

Як показує досвід запровадження системи електронних міжбанківських платежів, здійснення такого великомасштабного проекту неминуче викликає глибокі зміни у сферах, де відбуваються перетворення, спонукає до переходу на вищий якісний рівень. При чому в даному випадку йдеться не лише про банківську сферу, а про майже всі основні галузі економічного та соціального життя супільства: банки, торгівлю (незалежно від форми власності), сферу послуг (готелі, ательє, перукарні, ремонтні майстерні, автозаправні станції тощо), пошту і підприємства звязку (телеграф, телефон), підприємства транспорту (автобусного, залізничного, річкового, морського, повітряного), підприємства громадського харчування (їдальні, кафе, ресторани), аптеки, інші субєкти, що надають послуги за готівку.

Основні принципи національної системи.

Нові платіжні інстументи, зокрема платіжні смарт-картки, повинні стати законним платіжним інструментом, обовязковим для прийому в торгівлі, сфері послуг, на транспорті та підприємствах звязку, тому емітентами карток повинні бути лише банківські установи.

Надійний захист від зловживань та інших факторів, які можуть перешкоджати нормальному функціонуванню системи, можливий лише за умови використання смарт-карток і багаторівневої системи захисту інформації, поязаної з розрахунками.

Захист інфолрмації в системі вцілому забезпечується:

1. наявністю криптографічного захисту всіх операцій (підпису кредитування і дебитування, кодування трансакції, кодування при передачі каналами звязку тощо);

1. застосувнням розвиненої системи спеціальних ключів, які контролюються, з одного юоку, процесинговим центром, а з другого  банком-емітентом, забезпечуючи можливість взаємоперевірки;

1. процедурами ініціалізації та персоналізації;

1. заходами щодо блокування загублених та викрадених карток, а також карток, що втратили платоспрможність;

1. іншими організаційними, бухгалтерськими та контрольними заходами.

Захист на рівні картки забезпечується її процесором, який гарантує максимум захисту при завантаженні картки і під час платіжних трансакцій.

Система вже на початку свого запровадження повинна бути багатоемітентною причому кількість емітентів може перевищувати кількість банків України. Це означає, що емітентами можуть бути також банківські філіали.

Функціонування Національної системи має бути економічно вигідним для всіє її учасників (держави, комерційних банків, підприємств торгівлі та сфери послуг, пересічних споживачів). Основні елементи системи (особливо ті, що гарантують безпеку) повинні бути власністю субєктів Української депжави, а деякі інші елементи (серфісні центри, підприємства з виробництва окремих компонентів тощо) можуть належати до інших форм власності.

Фінансова модель системи повинна забезпечувати високі гарантиї її учасникам, осбливо найменше захищеній категорії громадян України (навіть у випадку банкрутств деяких банків).

Система має базуватися на основі міжнародних стандартів та рекомендацій з урахуванням світових тенденцій розвитку.

Загальну структуру Національної системи масових розрахунків за допомогою пластикових карток показано на малюнку 5.1.

Малюнок 5.1. Послідовність здійснення операцій за допомогою пластикових смарт-карток

Процесинговий центр

Інформація

Тримач

картки

Магазин

(пункт

обслугову-

вання)

Банк

магазину

(еквайр)

Розрахунко-вий банк

Банк

клієнта

(емітент)

Рахунок

клієнта

Учасниками системи розрахунків є:

1. банк-емітент карток;

1. обслуговуючий банк (банк-еквайєр, тобто банк, що обслуговує заклади торгівлі і сфери послуг);

1. розрахунковий банк;

1. процесинговий (і) центр (и);

1. клієнт (фізичні особи, власники карток);

1. місця обслуговування карток (підприємства торгівлі, сфери послуг, банкомати тощо).

Які функції учасників системи?

Банк-емітент відкриває рахунки для клієнтів-власників (користувачів) смарт-карток, обслуговує клієнтів за картками, видає картки клієнтам (фізичним і юридичним особам), виконує завантаження карток, а аткож може виконувати функції банку-еквайєра для іншого банку-емітета або для самого себе.

Розрахунковий банк відкриває рахунки кожному банку-емітенту, на яких вміщує частину кштів, залучених банками-емітентами, виступає гарантом платежів за допомогою електронного гаманця, забезпечує взаєморозрахунки та платежі між усіма банками, що беруть участь у платіжній системі (як банками-емітентами, так і обслуговуючими банками), здійснює кліринг за розрахунками за допомогою електронного гаманця.

Обслуговуючий банк обслуговує рахунки тих підприємств торгівлі, сфери послуг, громадського харчування і сервісу, які приймають картки даної платіжної системи, а також виконує операції з видачі та дозавантаження карток банку-емітента.

Підприємства торгівлі, сфери послуг, громадського харчування, транспорту, звязку тощо приймають платежі із використанням пластикових карток і забезпечують передачу трансакцій до процесингового центру або обслуговуючого банку.

Клієнти (фізичні та юридичні особи) є власниками пластикових карток, здійснюють платежі і при необхіності отримують готівку в межах балансу платіжного інструмента.

Процесинговий центр управляє системою в цілому. Основні його функції такі:

1. збір, сортування, обробка і/або авторизація трансакцій із платіжних і банківських терміналів, а також банкоматів та інших спеціалізованих пристроїв, виконаних із використанням національних і міжнародних (VISA, EUROPAY та інших систем) платіжних інструментів;

1. забезпечення інформаційного звязку між учасниками системи;

1. розрахунок комісійних для учасників системи;

1. управління безпекою функціонування системи в цілому;

1. забезпечення ефективності роботи системи та її елементів;

1. виконання ролі арбітра між учасниками системи в конфліктних ситуаціях;

1. послуги повязані з подальшим розвитком системи.

На першому етапі планується створити Єдиний процесинговий центр, що забезпечить ефективність роботи Національної системи в цілому і виконуватиме надалі (на другому етапі) роль Головного процесингового центру, підтримуючи інформаційний обмін із регіональними процесинговими центрами та іншими учасниками системи (Національним банком України, банками-емітентами, обслуговуючими банками, підприємствами торгівлі та платіжними системами). Стосунки між учасниками регулюватимуться на договірній основі.

Найближчі перспективи.

Національна система масових електронних платежів запроваджуватиметься поетапно.

Про перші два етапи уже йшлося, третій повязаний із широкомасштабним запровадженням Національної системи.

Центр обслуговуватиме не лише міжнародні платіжні картки (в першу чергу VISA і EUROPAY), але й українські платіжні картки. Він буде розміщений у Києві, в будівлі Центральної розрахункової палати Національного банку України. Можливі два варіанти створення головного процесингового центру Національної системи: адаптація готових програмно-технічних рішень із наступним запровадженням за участю постачальника або розробка програмного забезпечення вітчизняними компаніями на замовлення “Укркарт”.

Процесинговий центр передбачає бзперебійний цілодобовий режим роботи 365 днів на рік.

На базі “Укркарт” створюється телекомунікаційний центр VISA для підключення українських банків  членів цієї міжнародної організації. Аналогічна робота ведеться з Europay International. На даний час у платіжну систему VISA за сприяння НБУ прийнято шість банків України, а в Europay  чотири банки. Досягнуто ряд домовленостей із цими організаціями відносно співробітництва з питань технології, технічної політики, навчання і консультацій.

На черзі  робоче проектування Національної системи масових електронних платежів, розробка операційної системи для мікропроцесорів національних карток і прикладного програмного забезпечення торгових і банківських терміналів, практичне узгодження взаємодії з існуючою системою електронних міжбанківських платежів, міжнародними платіжними системами й системами автоматизації діяльності підприємств сфери торгівлі та послуг (системи бухгалтерського обліку товарів, штрихового кодування, касовими апаратами тощо), Створення необхідної нормативно-правової бази.