Курсова робота

на тему :

"Мотив та мета злочину"

План :

ВСТУП

1. Мотив злочину :

а) поняття мотиву;

б) види мотивів злочину;

в) структура формування мотиву;

2. Мета злочину :

а) поняття мети;

3. Доказування мотиву та мети злочину;

ВИСНОВК

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ

Вступ

Суб'єктивна сторона злочину являє собою психоло­гічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскіль­ки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

В юридичній літературі суб'єктивна сторона зло­чину визначається як внутрішня сторона злочину, тоб­то психічна діяльність особи, що відображує ставлен­ня її свідомості й волі до суспільно небезпечного діян­ня, котре нею вчиняється, і до його наслідків¹.

Іноді її визначають дещо інакше, а саме як внутрі­шню сторону злочинного діяння; ті внутрішні проце­си, які відбуваються у психіці осудної особи під час вчинення нею передбаченого кримінальним законом суспільно небезпечного діяння².

Але у будь-якому разі сутність визначення цього елемента складу злочину пов'язується з психічним ставленням суб'єкта, яке розглядається та враховуєть­ся лише відносно суспільно небезпечного діяння і його наслідків і повинно характеризуватись конкретною формою вини.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону зло­чину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емо­ційний стан. Слід зазначити, що останню ознаку суб'єктивної сторони виділяють не всі вчені.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факу­льтативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однознач­но випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сто­рони. Так відповідно до ст. ст. 116, 123 КК такий емо­ційний стан, як сильне душевне хвилювання, входить до змісту суб'єктивної сторони.

Ознаки, які утворюють суб'єктивну сторону, в реа­льній дійсності являють собою єдине ціле, але в методичних цілях буде доцільно розглянути їх само­стійно, що дасть можливість глибше пізнати їх зміст і сутність, а також визначити їх роль і значення для кри­мінальної відповідальності та покарання винного.

Встановлення суб'єктивної сторони - це заверша­льний стан процесу констатації складу злочину. Гли­боке вивчення суб'єктивної сторони складу злочину полягає в правильному розумінні (тлумаченні) диспо­зиції кримінально-правової норми і в об'єктивному та всебічному аналізі умов і обставин злочинного діяння.

Повне і всебічне встановлення ознак, що характери­зують суб'єктивну сторону злочину є необхідною умовою правильної кваліфікації злочину, визначає ступінь суспільної небезпеки діяння й особи, яка його вчинила, впливає на застосування покарання.

Мотив і мета — це факу­льтативні ознаки суб'єктивної сторони складу злочи­ну. Вони не тільки дають можливість правильно зрозуміти психічний, стан особи в момент вчинення злочину, виявити причини протиправної поведінки, але й точно визначити форму вини і ступінь суспільної не­безпеки особи, і врешті-решт дати правильну кримінально-правову оцінку вчиненому.

Будь-яка вольова поведінка людини, у тому числі і злочинна, виходить, із визначених мотивів і направляється на досягнення певної мети. Між мотивом і метою існує певний внутрішній зв'язок. Як тільки з'являється мотив вчинення злочину, то зразу ж виникає і відповідна мета. Наприклад, наявність корисливого мотиву при вчиненні крадіжки передбачає і наяв­ність мети збагачення за рахунок чужого майна.

1. Мотив злочину

а) поняття мотиву

Сутність мотиву полягає у тому, що він завжди пов'язаний з певними спонуканнями, які викликали у, особи рішучість вчинити злочин. Мотив - це не прос­то спонукання до дій, а спонукання усвідомлене, обу­мовлене бажанням досягнути певної мети.

Отже, мотив злочину можна визначити як усвідо­млене спонукання особи, яке викликало у неї рішу­чість вчинення злочину.³

Мотив є спонукальною причиною поведінки людини. Чинником самого мотиву є потреби людини, її емоції, почуття тощо.

Мотив злочину — це усвідомлена спонука особи, яка викликала у неї намір вчинити злочин. Мотив є обов'язко­вою ознакою суб'єктивної сторони складу злочину у тих випадках, коли він безпосередньо вказаний у диспозиції кримінального закону. У деяких випадках мотив злочину випливає із самого змісту диспозиції кримінального закону, і в цьому випадку він має важливе значення при встановленні складу злочину та форми вини. Наприклад, такі злочини, як розкрадання майна, одержання хабара, вчиняються з корисливих мотивів, хоча вони і не зазначені у відповідних статтях Кримінального кодексу. Неретельність у встановленні мотиву злочину нерідко при­зводить до помилкової його кваліфікації.

Мотив злочину значною мірою характеризує не лише особу злочинця, але і ступінь суспільної небезпечності вчи­неного ним діяння.⁴

Мотивом злочину називаються спонукання до вчинення злочину.

Мотиви — це усвідомлені потреби людини (в їжі, одязі, житлі, спілкуванні, пізнані, дозвіллі) як дійсні, так і уявні, понукають її до дії.

Безмотивних злочинів немає, як немає безмотивної поведінки взагалі. Значення мотиву в якості ознаки складу злочину в тому, що поки не відомий, не встановлений мотив вчинку, то не можна сказати, що трапилось — злочин чи подвиг.

Мотив це двигун злочину, його внутрішня сила. Мотив має значення для характеристики і оцінки як навмисних, так і необережних злочинів. Наприклад, перевищення водієм швидкості руху транспортного засобу за мотивом виконати більший обсяг роботи й більшу отримати платню, має зовсім іншу суспільно громадську оцінку (а значить, заслуговує меншого покарання), ніж. перевищення швидкості руху водієм автотранспортного засобу з мотиву пустощів чи хуліганства при настанні внаслідок цього одних і тих же наслідків, наприклад, смерті потерпілого, чи заподіяння тому тілесних ушкоджень.⁵

У тих випадках, коли мотив злочину є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони певного складу злочину, він впливає на кваліфікацію самого злочинного діяння. Якщо мотив злочину не викладений у конкретній нормі кри­мінального закону або не випливає безпосередньо з його змісту, тоді він не має значення для кваліфікації складу злочину, але враховується судом при призначенні покарання. Пленум Верховного Суду України звернув увагу судів на те, що "оскільки корисливий мотив є обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони складів злочинів, передбачених стат­тями 185—189 КК, посилання у вироку на цю обставину як на обтяжуючу відповідальність не допускається. Не можна також враховувати як обтяжуючі ті обставини, які враховані в якості кваліфікуючих ознак при кваліфікації дій винної особи".⁶

Кримінально-правове значення мотиву злочину може бути різним.

При конструкції окремих складів злочинів мотив передбачається як обов'язкова ознака складу злочину. Так, у диспозиції ст. 364 КК прямо вказані корисливі мотиви та інші особисті інтереси як ознака суб'єктивної сторони складу зловживання владою чи службовим становищем. В окремих складах саме сус­пільно небезпечне діяння передбачає наявність при його вчиненні певного мотиву, який прямо в законі може бути і не вказаним. Наприклад, усі види викра­дення чужого майна передбачають наявність корисли­вого мотиву.

Закон може передбачити мотив у деяких складах як ознаку, що надає злочину кваліфікованого виду (п. п. 6 і 7 ч. 2 ст. 115 КК).

Мотив як ознака суб'єктивної сторони складу злочину має для різних злочинів різне значення. В одних злочинах мотив називається в диспозиції норми, а в інших злочинах мотив не називається, але його легко зв’язати із сутності цих злочинів, наприклад, в статтях про відповідальність за викрадання чужого майна не вказані мотиви їх вчинення, але зрозуміло, що викрадання вчинюється лише з корисливих мотивів, без яких немає викрадання.

Якщо мотив злочину не вказаний у конкретній нормі закону або не випливає безпосередньо з її змісту, тоді він не має значення для кваліфікації злочину, але може враховуватися судом при призначенні покарання.

б) види мотивів злочину

Як вважає професор Матишевський П.С. мотив може бути благородним — вираже­ним у формі любові, совісності, жалю, співпереживання, доброзичливості, щирості, душевності, сердечності тощо. Мотиви можуть бути і неблагородні: ненависть і помста, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жорстокість тощо. Мотиви злочину — це найчастіше такі їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та жадібність.

Також певні мотиви, які викликають, в окремих осіб рішучість вчинити злочин виділяє і Кондратьєв Я.Ю.: корис­ливість, ненависть, помста, ревнощі, заздрість тощо.

А на думку Коржанського М.Й. найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:

1) корисливість;

2) помста, жадоба помсти;

3) хуліганство;

4) кар'єризм чиновників;

5) жадоба влади.

Також він зазначає, що Кримінальним законом мотиви поділяються на:

1) ганебні — корисливість, помста, хуліганство;

2) до закону байдужі — допитливість, альтруїзм, помилково зрозумілі інтереси служби.

Необхідно зазначити, Коржанський М.Й. на відміну від Бажанова М.Й. та Кондратьєва Я.Ю. не вважає мотивами злочину підступність, хитрість, ревнощі тощо. Підступність та хитрість не мотиви, а спосіб дії, вони не відповідають на питання: чому особа вчинює саме такий вчинок, саме ці дії; вони відповідають на питання: як особа діє, а не чому. Ревнощі теж не мотив, а почуття. Не всякий ревнивець вбиває того, кого ревнує. А якщо вбиває, то з мотиву помсти за незадоволення почуття.⁷

А Матвійчук В.К. і Тарарухін С.А. також мають свою думку щодо цього питання: мотиви розрізняються на такі, які розуміються, і такі, що реально діють. Перші характеризу­ються тим, що вони лише пояснюють, чому людина діє так, а не інакше. Інші — виконують роль спонукальних сил, що штовхають людину на вчинення конкретної дії. Чіткої межі між мотивами, що розуміються, і мотивами, які реально ді­ють, не існує і можна припустити, що йдеться про одне й те ж саме психічне явище, про його різні аспекти та стадії фор­мування і розвитку.

Мотиви також діляться на раціональні (застосовані на по­требах) і емоційні. Є й інші градації мотивів.⁸

Мотиви "можуть бути: органічні, матеріальні, соціальні, духовні (психічні).⁹

в) структура формування мотиву

Все, що спонукає людину до вольових дій і певної діяль­ності, проходить через її свідомість має бути усвідомлено і набути певної спрямованості, що пов'язано з постановкою ме­ти і вибором засобів її досягнення.

С

Спонукання (потреби, інтереси, ідеали, емоції, почуття…)

труктуру формування мотиву можна уявити так:

Осмислення спонукань і можливостей їх задоволення

Поява мети діяння і прагнень (бажань) її досягнення певними засобами

Опредмеченість мотивів і мети (перспектив) діяння і формування свідомих потреб до його здійснення

В запропонованій схемі змістовна сторона мотивації від­сутня, оскільки ні самі усвідомлені спонукання у вигляді прагнень, ні уявно поставлена мета самі по собі її не визна­чають. Вони повинні визначатися в злочинних засобах їх за­доволення, обранні таких засобів і прийнятті відповідного рі­шення діяти суспільно небезпечно, злочинно. Лише в самому діянні саме такої суті підлягає оцінці його мотивація.¹⁰

2. Мета злочину

а) поняття мети

Мета злочину — це бажання особи, яка вчиняє суспільно небезпечне діяння, досягти певних шкідливих наслідків. Вона є характерною ознакою умисних злочинів, що вчиняються з прямим умислом.

Визначити, які конкретні злочинні наслідки своїх дій передбачав винний та бажав їх настання, можливо лише при ретельному аналізі складу вчиненого злочину та вияв­ленні його елементів і всіх обставин справи. Порушення цієї вимоги породжує серйозні помилки щодо кваліфікації злочину.

Мета — обов'язкова ознака складу злочину лише тоді, коли вона прямо передбачена у диспозиції кримінального закону, і таким чином є обов'язковою (конструктивною) ознакою складу злочину, Це означає, що відповідальність за законом настає лише за такі дії, які вчиняються з вказаною в ньому метою. Склад злочину "розбій" бу­де таким лише у випадку, коли напад на потерпілого вчинено з метою заволодіти чужим майном (ст. 187). В окремих складах злочинів мета вказана як ознака, що надає такому злочину кваліфікованого виду. Наприклад, умисне вбивство, вчинене з метою приховати інший злочин або полегшити його вчинення (п. 9 ч. 2 ст. 115), віднесено в законі до умисного вбивства при обтяжуючих обставинах.¹¹

Мета злочину — це уявні наслідки, переміни в оточуючому середовищі, яких прагне досягти особа вчиненням злочину.

Мета — це та річ чи явище або якась інша спотвора чи зміна, яка приваблює злочинця, манить, тягне його і на думку злочинця може задовольнити його певну потребу.

Мета — це результат, до якого прагне злочинець, якого він хоче досягти.

Мета є факультативною ознакою суб'єктивної сторони складу злочину. Особливість мети, як ознаки складу злочину в тому, що такі злочини, які вчинюються з певною метою, вчиняються лише з прямим умислом. В тих злочинах, у яких мета не позначена законом, мета має значення для визначення суспільної небезпечності злочину, а також для призначення міри покарання. Наприклад, в ст. 201 КК встановлена відповідальність за контрабанду — за незаконне переміщення товарів через митний кордон України поза митним контролем або з приховуванням від митного контролю товарів і валюти, цінностей та інших предметів.

Деякі навмисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за наявності спеціальної мети. Наприклад, розкрадання чужо­го майна (185—189) вчиняється з метою обернення такого майна на свою або іншої особи користь.¹²

Мета - це уявлення про бажаний результат, досяг­нути якого прагне особа.

На відміну від мотиву, мета характеризує безпосе­редній злочинний результат, якого прагне досягти винний, скоюючи злочин. Наприклад, метою диверсії (ст. 113 КК) є ослаблення держави.

Відмінність між метою та мотивом полягає у тому, що вони по-різному характеризують вольовий процес. Мотив злочину відповідає на питання, чим керується особа, яка чинить злочин, мета ж злочину визначає направленість дій, результат, до якого прагне особа.

Мета в ряді випадків вказується у законі як необ­хідна ознака суб'єктивної сторони окладу злочину. Наприклад, метою виготовлення, зберігання, придбан­ня, перевезення, пересилання, ввезення в Україну під­роблених грошей, державних цінних паперів чи біле­тів державних лотерей (ст. 199 КК) є мета їх збуту.¹³

Коржанський М.Й. виділяє такі різновиди мети - як ганебної (збагачення), так і суспільно корисної (наприклад, переміщення через кордон в Україну її історичних чи культурних пам'яток).

Ще хотілося б зазначити, що Матвій чук В.К. та Тарарухін С.А виділяють такі цілі: ближні і віддалені, проміжні і результативні, конкретні і невизначені. Вони можуть відноситись до наслідків і са­мих дій. Спосіб і засоби вчинення злочину обираються осо­бою у відповідності з поставленою ціллю. Рішення діяти по­в'язане не лише з вибором вчинку, але й формою реалізації мотиву. В одних випадках це здійснюється в наслідках (спів-падання цілі і результату), в інших — самих діях, у третіх — ціль і результат не співпадають і наслідки виступають в якості необачних — вторинних результатів вольових дій. Ціль і результат фактично співпадають лише при прямому умислі. Причому навіть тут можливі відмінності в ступені усвідомлен­ня мотивів, цілей і перспектив розвитку вольового акту — від глибоко продуманого наміру, спрямованого на досягнення зло­чинної цілі, до ледь-ледь усвідомлюваних наслідків афектова­ного вчинку. В матеріальних злочинах досягнення цілі по суті значить і досягнення результату (близького і віддаленого). В формальних злочинах мотиви відносяться до самих дій, що являють суспільну небезпеку незалежно від настання яких-небудь наслідків. В формальних злочинах поряд з загальною ціллю вчинення тих чи інших дій, що складають закінчений склад злочину (наприклад, бандитизм), звичайно ставляться і інші, приватні цілі. В них дістають конкретизацію і мотиви вчинення даного злочину. Цілі і мотиви визначають зміст спрямованості умислу. Проте структура мотивації в формаль­них злочинах переноситься на самі дії, що містять суспільну небезпеку незалежно від настання будь-яких наслідків.

Можна ще відмітити, що харківські юристи Осика І. Та Сафронов С. також виділяють проміжні та кінцеві цілі.

3. Доказування мотиву та мети

Питання про доказування суб'єктивної сторони злочину консервативно роз­глядається в інтеграції з суто матеріальни­ми поняттями. У більшості випадків дея­ка сукупність матеріальних доказів чомусь визначає нематеріальні поняття — мотив і мета. При оцінці доказів до уваги пере­важно беруться факти матеріального світу. Безумовно, не можна розглядати суб'єк­тивну сторону злочину в абстракції. До того ж, ст. 67 КПК вимагає всебічного, повного та об'єктивного розгляду всіх об­ставин справи у їх сукупності, тобто вив­чення доказів повинно проводитися од­ним з методів дослідження — індукцією (від окремого до загального).

Юридичні докази за своєю природою набувають матеріальної форми. Вони сприймаються органами почуттів та у від­повідності з процесуальними нормами ма­теріалізуються. Наприклад, усні свідчення будуть фіксуватися магнітофонним запи­сом і письмово у протоколі (хоча за своєю природою усне мовлення є фізичним яви­щем — коливанням звукових -хвиль, які сприймає людина).

Мотив і мета є нематеріальними за своєю природою. Це — психічні процеси.

Виходячи з теорії відображення, можна встановити факт вчинку, засоби вчинення злочину (предмети та явища матеріального світу), його суб'єкта. Але як можна встано­вити мотив і ціль в момент вчинення зло­чину? Так, вони можуть частково відобра­жатися в поведінці суб'єкта, чим будуть матеріалізуватися у форми, які можна від­чувати. Адже ряд статей КК потребує вста­новлення конкретних цілей або мотиву. Наприклад, ст. 309 КК при розслідуванні потребує наявності цілі — збути наркотич­ний засіб або психотропні речовини. Або ст. 228 КК передбачає, щоб особа, яка вчинила даний злочин, мала ціль — усуну­ти конкуренцію між суб'єктами підприєм­ницької діяльності. Доведення умисного вбивства (п. 6 ч. 2 ст. 115 КК) потребує вста­новлення корисливого мотиву. Чи можна говорити, що вчинок є матеріальною фор­мою мотиву і цілі чи він є її наслідком? Чи можна, досліджуючи та аналізуючи матері­альні докази, робити висновок про те, яки­ми були у суб'єкта мотив та ціль на момент вчинення злочину?

Вважаємо, що можна лише припускати про мотив і ціль суб'єкта. Дійсні ж мотив або ціль, з якими суб'єкт вчинив злочин, невідомі, оскільки вони не сприймаються органами почуттів: нюх — відчуття запаху; дотик — чутливість шкіри (тиск, біль, хо­лод); смак — солодке, солоне, кисле, гірке; зір; слух; положення тіла щодо гравітації (рівновага); тощо.

Винятком можуть бути лише ті випадки, коли ці розумові та психічні процеси ма­теріалізуються самим індивідом. Тобто тоді, коли його мотив і ціль сприйматимуться нашими органами почуттів. Сприймаючи останні, слідчий (дізнавач) може відобра­зити їх процесуально. Наприклад, при дачі показань особа, яка вчинила злочин, доб­ровільно розповідає про свої мотив або ціль, а слідчий, сприймаючи усне мовлення органом почуття — слухом, трансформує своє сприймання, відображаючи його на папері (у протоколі допиту). Може бути й інша ситуація, коли про ціль або мотив злочину розповідають співучасники або по­терпілі, чи свідки. Також не виключається можливість доведення мотиву і цілі за до­помогою нотаток, створених суб'єктом зло­чину. Наприклад, коли організатор злочину або підмовник пише листа (нотатку) вико­навцю або веде щоденник тощо.

Про достовірність та дійсність мотиву і цілі можна говорити лише тоді, коли про це свідчить сама людина, у якої відбувалися дані психічні та розумові процеси. Якщо вина у теорії кримінального права розгля­дається з двох позицій, інтелектуальної та вольової ознак, то мотив і ціль є іншими поняттями, які також необхідно доводити при провадженні кримінального судочин­ства.

Мотив та мета — це факультативні оз­наки суб'єктивної сторони злочину. Але такими вони є лише в теоретичному ас­пекті, у загальному вченні про склад зло­чину, оскільки не всі склади містять в собі визначені мотиви і цілі. Проте у ряді ви­падків їх встановлення є обов'язковим.

На жаль, встановлення мотиву та цілі супроводжується деякими труднощами. Причинами цього є те, що вони — нема­теріальні поняття. Процесуально обов'язок доводити наявність мотиву та цілі покла­дено на слідчого (дізнавача), а будь-яка особа, що є учасником кримінального су­дочинства, має право відмовитися давати показання або пояснення щодо себе, членів сім'ї чи близьких родичів (ч. 1 ст. 63 Кон­ституції України). Крім того, обвинувачен­ня не може грунтуватися на припущеннях і всі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62 Кон­ституції).

Вважаємо, що відмова від дачі показань і логічне підведення доказів під сумнів щодо мотиву та цілі обвинуваченого стануть по­ширеними. По-перше, міркувати про мо­тиви і ціль особи, яка вчинила злочин, можна буде лише, припускаючи їх, спира­ючись на аналіз інших доказів. По-друге, у випадках, коли особа заявить про свої незлочинні мотиви або цілі, то довести зворотнє практично неможливо. Наприк­лад, заява обвинуваченого, що напад на Л. він вчинив з метою налякати її і відучити ходити самій темними вулицями, робить неможливим інкримінувати йому ст. 187 КК. Або за заявою обвинуваченого Ж. про те, що він підробив документи не з метою їх дальшого використання, а для колекції, не можна кваліфікувати його вчинок за ст. 215 КК. Безумовно, їх вчинки кваліфікувуватимуться за іншими статтями КК України або не потягнуть відповідальність, але ж тільки їх очевидна та об'єктивна суспільна небезпечність відповідають стат­тям 187 і 215 КК.¹⁴

Висновок

На закінчення моєї курсової роботи хотілося стисло підбити висновки. На мій погляд тема роботи дуже актуальна і потребує досконалого вивчення.

Суб'єктивна сторона злочину являє собою психоло­гічний зміст злочину, його внутрішню (по відношенню до об'єктивної сторони) сторону. Вона нерозривно зв'язана з іншими елементами складу злочину, оскіль­ки в психіці суб'єкта знаходять відображення усі об'єктивні якості злочинного діяння.

До ознак, які утворюють суб'єктивну сторону зло­чину, відносяться: вина, мотив, мета злочину та емо­ційний стан.

Вина - основна й обов'язкова ознака суб'єктивної сторони будь-якого злочину. Мотив і мета - це факу­льтативні ознаки суб'єктивної сторони злочину. Вони вимагають свого встановлення лише у тих випадках, коли про це прямо зазначено у законі (в диспозиції статті Особливої частини КК) або коли вони однознач­но випливають із змісту злочину.

У деяких випадках кримінальний закон вказує на особливий емоційний стан як ознаку суб'єктивної сто­рони.

Мотив злочину можна визначити як усвідо­млене спонукання особи, яке викликало у неї рішу­чість вчинення злочину.

Мета - це уявлення про бажаний результат, досяг­нути якого прагне особа.

Види мотивів: благородний — вираже­ним у формі любові, совісності, жалю, співпереживання, доброзичливості, щирості, душевності, сердечності тощо. Мотиви можуть бути і неблагородні: ненависть і помста, злість і ревнощі, корисливість і заздрість, презирство і жорстокість тощо.

Мотиви злочину — це найчастіше такі їх психологічні різновиди, як помста, жорстокість та жадібність.

Найбільш поширеними спонуканнями вчинення злочинів є:

1) корисливість;

2) помста, жадоба помсти;

3) хуліганство;

4) кар'єризм чиновників;

5) жадоба влади.

За Кримінальним законом мотиви поділяються на:

1) ганебні — корисливість, помста, хуліганство;

2) до закону байдужі — допитливість, альтруїзм, помилково зрозумілі інтереси служби.

Мотиви розрізняються на такі, які розуміються, і такі, що реально діють. Перші характеризу­ються тим, що вони лише пояснюють, чому людина діє так, а не інакше. Інші — виконують роль спонукальних сил, що штовхають людину на вчинення конкретної дії. Чіткої межі між мотивами, що розуміються, і мотивами, які реально ді­ють, не існує і можна припустити, що йдеться про одне й те ж саме психічне явище, про його різні аспекти та стадії фор­мування і розвитку.

Мотиви також діляться на раціональні (застосовані на по­требах) і емоційні.

Деякі навмисні злочини, відповідно до своєї законодавчої конструкції, можуть бути вчинені лише за наявності спеціальної мети. Наприклад, розкрадання чужо­го майна (185—189) вчиняється з метою обернення такого майна на свою або іншої особи користь.

Також виділяються такі різновиди мети - як ганебної (збагачення), так і суспільно корисної (наприклад, переміщення через кордон в Україну її історичних чи культурних пам'яток).

Ще хотілося б зазначити, що існують такі цілі: ближні і віддалені, проміжні і результативні, конкретні і невизначені.

На кінець слід зазначити, що при підготовці своєї роботи я використовував різноманітну юридичну літературу відомих українських вчених-правознавців, також в роботі представлені деякі монографічні праці та наведені різноманітні приклади.

Список використаної літератури

1. Конституція України – Київ, 28.06.96р.

2. 2. Збірник Постанов Пленуму Верховного Суду України. К-2000р.

4. 3. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України за редакцією М.І. Мельника, М.І. Хавронюка, Київ – 2001р.

2. 4. Кримінально-процесуальний кодекс України.

5. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. про­фесорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація.

6. М. Й. Коржанський: Уголовне право України; Київ 1996р.

7. Кримінальне право України (загальна частина) за редакцією Кондратьєва Я.Ю., Київ – 2002р.

8. Кримінальне право України. Загальна частина / За ред. про­фесора П.С.Матишевського, доцентів П.П. Андрушка, С.Д. Шапченка.

9. Матвійчук В.К., Тарарухін С.А. Суб’єктивна сторона складу злочину / лекція, К.-1994р.

10. Осика І., Сафронов С. Доказування мотиву та цілі як ознак суб’єктивної сторони злочину. Право України, №3, 1997р.