Реферат на тему:

Права дітей. Проблеми і перспективи.

„Якщо ти ціниш своє життя, пам’ятай,

що інші цінять своє не менше”.

Еврипід

По волі Божої народжується у батьків дитина, яка має право на життя. І кожна дитинка, немов маленьке деревце. Як садівник плекає кожну квіточку й рослинку, так і держава піклується про своїх дітей, щоб росли вони дужими та розумними громадянами, гідними імені Людина, здатними цінувати життя, інших людей і природу, свою планету Землю, частиною якої є і вони.

Ми з вами – громадяни України. У нашій державі людина, її життя і здоров’я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються найвищою соціальною цінністю.

Двадцятого листопада тисяча дев’ятсот вісімдесят дев’ятого року Генеральна асамблея ООН прийняла „Конвенцію про права дитини”. Це одна із найважливіших подій в історії людства. Вона від ознаменувала собою початок нової ери у відносинах між державою та її громадянами.

З того часу пройшло шістнадцять років. Невже до цього людство прожило стільки часу, і тільки наприкінці двадцятого століття замислилося про створення цього міжнародного правового акту. У чому причина того, що людям знадобилось стільки часу для усвідомлення істини? Можливо, через зростання злочинності серед неповнолітніх або ж зростання злочинів стосовно дітей. Можливо, саме це призвело до недостатньої зацікавленості дітьми та підлітками розвитком культури та освіти.

Незважаючи на чималий проміжок часу від підписання „Конвекції про права дитини”, українці ще й досі намагаються довести всі встановлені права не лише дітей, а й дорослих, бо саме вони повинні контролювати та дотримуватися всіх законних прав дітей.

„Людина, її права і воля є вищою цінністю. Признання, додержання та захист прав і свобод людей та громадян – обов’язок держави”. Але незважаючи на закони, у наш час іде повсюдне порушення прав.

Головним питанням ООН є становлення майбутнього покоління. А майбутнє покоління – це ми. Саме від нас залежать не лише власні життя, а й життя нашої держави.

Ми – діти! Які ж ми маємо права? Перш за все – право на життя. Воно, безумовно, найголовніше. Його надають нам батьки при нашому народженні, але ні вони, ні хтось інший в світі не має права позбавляти нас можливості жити, розвиватися, відчувати на собі чиюсь любов та піклування, тобто позбавляти права на життя, нехтувати ним.

Особливого презирства вимагають численні випадки абортів, що досягли актуальності в наш час. Що таке аборт? Це справжнє вбивство або навіть і більше! Взагалі то, вбивство вчиняють за наявністю якоїсь провини чи злочину, а в даному випадку навіть цього не має. А вбити безневинну людину, більш того – дитину, лише через те, що вона народилася на цей світ і як усі маленькі істоти потребує уваги та любові, це вже величезний гріх перед Господом і собою. У наш часу існує велика кількість закладів, обов’язком яких є допомога матерям-одиначкам, а коли трапляється, і малолітнім матерям. Адже якщо ти вже живеш дорослим статевим життя, то і усвідомлювати усю серйозність можливих наслідків повинна, більш того, ти маєш створити особливі умови для народження дитини, для її гармонійного всебічного розвитку.

Такою ж актуальною проблемою, як і аборти, є проблема створення більшої кількості сирітських притулків та дитячих будинків, достатнього рівня їх фінансування та забезпечення спеціальним персоналом – досвідченими педагогами. Залишаючи дітей у пологових будинках та лікарнях матері вчиняють тяжкий злочин – позбавляяють своїх дітей права на нормальний моральний, а в деяких випадках і фізичний розвиток. У дитбудинках діти заточені у чотирьох стінах і часто не бачать, інколи навіть не знають своїх батьків. І наслідком такого виховання є моральна деградація особистості. Вже зрозуміло наперед, що нічого путнього з цієї дитини вже не вийде – її опікуном стала вулиця.

Дитина повинна, якщо це можливо, зростати під опікою та відповідальністю своїх батьків. Малолітню дитину не слід, крім тих випадків, коли є вийняткові обставини, розлучати зі своєю матір’ю. На суспільстві і на органах влади повинен лежати обов’язок дотримання усіх прав дітей, а особливо тих, що не мають сім’ї та достатніх засобів для існування.

Діти, які внаслідок смерті батьків, позбавлення батьків батьківських прав, хвороби батьків чи з інших причин залишилися без батьківського піклування, мають право на особливий захист і допомогу з боку держави. Відсутність одного або двох з батьків та батьківського піклування підтверджується відповідними документами, які є підставою для надання цим дітям матеріального забезпечення і пільг, передбачених законодавством України. Також держава сприяє створенню дітям-інвалідам та дітям з вадами розумового або фізичного розвитку з урахуванням індивідуальних здібностей та інтересів, гарантує надання їм відповідної матеріальної допомоги. Діти-інваліди, які позбавленні батьківського піклування проживають у дерхавних або комунальних дитячих закладах. Після досягнення повноліття ці діти забезпечуються житлом.

Ще однїєю актуальною проблемою є проблема домашнього насильства, знущання над дітьми.

Поміж інших „Конвекція” має декілька, котрі вказують на те, що жодна дитина не повинна бути жертвою насильства, бо кожна дитина має право на любов та піклування і не повинна бути скривджена і зневажена. Невипадково я звернула особливу увагу на ці статті, адже домашнє насильство в Україні – причина ста тисяч днів госпіталізації, тридцяти тисяч звернень до відділень травматології та сорока тисяч викликів лікарів. Ці сумні дані я почула у програмі „Розшук дітей”.

І я замислилась...

Проблема домашнього насильства щодень набуває дедалі більшої гостроти і актуальності. Найбільше від нього страждають жінки і діти. Такий підхід призводить до психологічної, соціальної деградації дитини, втрата людської гідності, а нерідко до її фізичної смерті.

Щоб дитина стала Людиною, батьки повинні стати опорою та гарантом її гармонійного особистісного становлення. Процес входження дитини у соціальне середовище під керівництвом дорослого і є вихованням.

Перед батьками постає питання: „як виховувати?” Іноді, на жаль, батьки забувають або не усвідомлюють межі між дисципліною та тим, що зветься „домашнім насильством”. Кожен розуміє процес виховання по-своєму, виховує дітей так, як самі вважають за потрібне, як навчили їх батьки. Наприклад, я вже зараз беру уроки виховання у своєї мами.

Я звернула увагу на те, що не всі батьки впевнені в тому, що син чи донька відчувають себе гармонійно у колі сім’ї. Тому у деяких сім’ях діти ніби живуть у різних світах з батьками. До цього призводить не лише неуважність батьків, а й погане ставлення до дітей.

Правильно виховати можна лише підвищенням рівня конкретної особистості, розвитком почуття її гідності, особливості, поваги до себе як Людини. Сім’я має бути простором без насилля. Неприпустимо, я вважаю, карати дітей, погрожувати покаранням, принижувати гідність дитини.

Невідомо, як складеться подальша доля дітей, але певно, якщо зі свого дитинства вони перенесуть у доросле життя батьківську любов, то навряд можна буде почути від майбутніх онуків нарікань на адресу їхніх батьків. А недоліки треба не викорінювати, а корегувати, перетворювати їх у достоїнства!

Які люди, громадяни виростуть завтра з тих, кого сьогодні б’ють рідні батьки?

Держава повинна захищати дитину від будь-яких форм поганого поводження з неї зі сторони батьків чи інших осіб, що несуть відповідальність за неї, і створювати відповідні соціальні програми попередження зловживання та лікування потерпілих. Допомогу можна отримати у кризових центрах соціально-психологічної допомоги, які діють при центрах соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді. Нещодавно дізналася що, таких закладів в Україні діє десять, але до кінця 2005 року буде створено ще тринадцять подібних центрів, де жінки чи діти зможуть отримати соціальні послуги, тимчасовий притулок і харчування. Психолог допоможе усвідомити, що страх, який сковує дитину багато років, можна подолати. Щонайвища цінність – людська гідність.

Щоб діти не тікали з дому, не шукали способу помститися, вкоротити собі віку потрібно просто любити їх.

Але, на жаль, буває і навпаки. Не всі люди використовують своє право на життя у потрібному напрямку, створюючи погрозу для свого щастя. В школі, на телебаченні, по сусідству ми бачимо дітей, страждаючих від наркотиків і алкоголю, СНІДу і смертельних захворювань. Такі діти нехтують своїм правом на життя, не розуміючи, які наслідки можуть їх чекати.

Приймаючи наркотики, багатьом здається, що саме це і є життя, бо під їх дією вони забувають про всі проблеми, які їх переслідують. Але згодом проблем стає ще більше, бо ти вже не в змозі сказати „ні”. Щороку від наркотиків гинуть від десяти до двохсот тисяч людей, в тому числі і діти.

Найбільш засмучує те, що діти, маючи право на життя, самі ж відрікаються від нього, в той час як тисячі невинних дітей, які, можливо, могли б досягти в житті великого успіху не лише для себе, а й для всього суспільства, не мають цього права, бо його в них відібрали.

З кожним роком кількість бездомних дітей зростає. На сьогоднішній день це одна з найактуальніших проблем.

В романі Івана Багряного „Тигролови” зображено яскравий приклад того, як людина виборює своє право на життя. Цим прикладом є Григорій Многогрішний, який був несправедливо засуджений комуністичною владою і через це позбавлений права на повноцінне життя. Головна зброя за свої права – це наполегливість і любов до життя. Саме такі риси мав Многогрішний. Нажаль не кожна людина може сказати, що вона любить своє життя і готова за нього боротися.

Життя дається для щастя, свободи і любові. Треба його берегти!

Діти – майбутнє нашої країни. Вони потребують уваги, любові, а головне – батьківського піклування. Але всього цього вони не отримають аж до того часу, доки у нашій країні не будуть забезпечені усі права і свободи дітей.