Реферат Розшук анонімів в оперативно-розшуковому процесі у боротьбі з організованою злочинністю
Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28Поможем написать учебную работу
Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.
Розшук анонімів в оперативно-розшуковому процесі у боротьбі з організованою злочинністю
Утвердження незалежної Української держави, що відбувається у складних умовах, висуває ряд завдань щодо вирішення багатьох теоретичних, практичних та організаційних проблем у боротьбі з корупцією, організованою злочинністю та іншими протиправними діями.
Однією з важливих функцій правоохоронних органів є розшук авторів, виконавців та розповсюджувачів анонімних документів*, де містяться відомості про закінчений та незакінчений злочин‚ готування до злочину‚ замах на злочин та погрозу його вчинення.
Проблема розшуку анонімів не є новою. Історія розшуку налічує кілька століть. Але з часом змінюються пріоритети, тобто, мета розшуку, її спрямованість. Так, жандарми царської охранки, захищаючи інтереси монархії та імперії, протистояли революційному руху, спрямованому на повалення царизму. Працівники політичного розшуку, користуючись аналізом друкованих анонімних текстів, виявляли підпільні друкарні, на основі матеріалів, отриманих в результаті перлюстрації кореспонденції (ПК), за змістом тексту і почерком розшукували революціонерів і т. ін. [1]. За часів колишнього СРСР оперативні працівники КДБ розшукували авторів та виконавців анонімних документів, в текстах яких містилися‚ переважно‚ “наклепницькі вигадки” про існуючий лад, політику КПРС, антирадянська агітація й пропаганда та ін. Органи внутрішніх справ відповідно до своєї компетенції також встановлювали анонімів.
Здійснення оперативно-розшукових заходів щодо встановлення анонімів є можливим за наявності відповідних підстав. Обґрунтованість оперативно-слідчих дій забезпечує одержання доказів, швидкість розкриття анонімного прояву, дотримання прав та законних інтересів громадян, різноманітних закладів, організацій.
Дуже важливим, з практичних міркувань, є питання стосовно засобів встановлення засад для здійснення оперативно-слідчих дій [2].
Система правових норм, закріплених у Конституції України, законах та інших нормативно-правових актах, є основною передумовою забезпечення ефективності роботи кожного державного органу.
Від того, наскільки чітко в законах та інших нормативних актах визначено завдання, обов’язки і права державного органу, порядок його діяльності, взаємовідносини з іншими організаціями та установами, багато в чому залежить рівень ефективності його функціонування.
Що стосується протидії різним видам злочинів‚ у тому числі, й в анонімних проявах, з точки зору кримінального права в історичному аспекті (з 1917 по 1961 рр.), то її достатньо вдало, на нашу думку, описав у своїй праці В.С. Клягін [3].
Для того, щоб уникнути грубих помилок і недоліків у галузі правового регулювання, потрібно неухильно дотримуватися чинного законодавства, постійно вдосконалювати його, враховуючи потреби сьогодення та перспективи соціально-економічного, політичного розвитку держави та міжнародного співробітництва в різних галузях.
У більшості праць, присвячених ідеї свободи, відповідальності, рівності, справедливості, майже не йдеться про відповідальність.
Бути відповідальним – означає діяти, втілюючи в життя те, що є необхідним для реалізації індивідуума, для здійснення особистої свободи. Людина прагне до вирішення власної долі та до участі у вирішенні долі інших людей, суспільства в цілому, перетворення насущного з позицій належного, і до того, щоб брати на себе відповідальність [4].
Проте, є особи, які, “вирішуючи” долі інших людей, колективів, певною мірою чинять насильство над ними, позбавляючи свободи у різних формах: від прямої (безпосередньої) – до опосередкованої.
Одним із видів прояву свавілля і насильства по відношенню до окремої особи або суспільства в цілому є анонімні погрози. Проте вживання термінів “свавілля” та “насильство” не є правомірним, оскільки на початку розслідування не завжди відомі причини, що спонукали аноніма до подібних дій. Адже до анонімних проявів можуть вдатися й особи, яким притаманні агресивність, егоїзм, інші негативні якості, перед якими мораль стає безсилою.
Отримані дані реалізованих справ (письмова погроза зараження питної води у м. Львові паличками холери, письмова погроза підірвати 11 житлових будинків у м. Києві) та ряд інших засвідчують, що погрози у наочно-демонстративній формі здійснюються не тільки з хуліганських чи побутових мотивів, але й переслідують конкретні цілі: політичні, отримання особистої користі (в тому числі й матеріальної), переділ сфер впливу злочинних угруповань і т. ін.
У багатьох випадках злочинці здійснюють свої погрози або мають реальні можливості для їх реалізації: письмові погрози стосовно здійснення диверсій на одній з ділянок колії та їх реалізації; письмові погрози щодо вчинення ряду терористичних актів. Оперативними працівниками УСБУ в Донецькій обл. встановлено особи, які мали саморобні вибухові пристрої та боєприпаси. Отже, оперативні працівники-розшукувачі СБУ повинні реагувати на такі прояви в межах компетенції Служби безпеки України. Незалежно від того, чи був вчинений злочин або замах на його вчинення, інформація надійшла з хуліганських чи інших мотивів, зловмисника необхідно шукати, щоб у подальшому не допустити подібних проявів, адже кожен такий виклик, до якого залучається велика кількість сил та засобів, обходиться державі (а, разом з тим, і платникам податків) досить дорого.
Однак, перед здійсненням оперативного розшуку необхідно дати належну правову оцінку як оперативній, так й офіційній інформації стосовно встановлення мети зловмисника, – переступив чи не переступив він межу Закону.
На сьогодні існує ряд законів України (“Про оперативно-розшукову діяльність”‚ “Про Службу безпеки України”‚ “Про міліцію” і т. ін.), статей Кримінально-процесуального та Кримінального кодексів України, нормативних актів, якими керуються оперативні працівники-розшукувачі, слідчі у процесі встановлення анонімів. Проте потрібно врахувати, що конкретні статті про кримінальну чи адміністративну відповідальність за анонімні прояви в Кримінальному кодексі і Кодексі України про адміністративні правопорушення відсутні. Але у статтях Кримінального кодексу‚ наприклад Погроза або насильство щодо працівника правоохоронного органу (345). Погроза або насильство щодо державного чи громадського діяча (346) та ін. не зазначено, в якій формі можуть надходити погрози: усній чи письмовій‚ від відомої особи (осіб) чи аноніма. Протягом останніх років усе частіше зловмисники здійснюють анонімні прояви в усній та письмовій формах. У процесі оперативного розшуку працівники правоохоронних органів встановлюють окремих осіб і злочинні угруповання‚ які здійснюють погрози вчинити злочини або здійснюють свої злочинні наміри. Велику роль у розкритті злочинів відіграють неідентифікаційні дослідження писемного та усного мовлення.
До таких досліджень відносять такі:
встановлення соціально-демографічного портрета аноніма;
умов створення мовленнєвого повідомлення;
психофізіологічного стану автора тексту;
розпізнавання навмисної неправди;
з’ясування патологій мовно-мисленнєвих процесів;
встановлення ступеня реальності викладеної погрози і т. ін.
Організовані злочинні угруповання у своїй діяльності не гребують висловлюванням різного роду погроз у письмовому або усному вигляді, надиктовуванням жертві “передсмертних” або прощальних записок, листів, в яких повідомляється про від’їзд, використовують “зізнання”, інтелектуальну підробку документів і т. ін. Шляхом узагальнення літературних даних відкритого і закритого характеру на основі багатолітнього практичного досвіду проведення експертиз розроблено теоретичні основи та практичні рекомендації з широкого спектру аналітичних та лінгвістичних досліджень текстів [5].
У ланцюгу злочинів, пов’язаних з незаконним заволодінням організованою групою квартир, було вчинене убивство К. з метою незаконного отримання її квартири. При цьому слідство зіткнулося з текстами невідомих осіб, авторство яких потрібно було встановити, – із запискою і заявою від імені К. У записці, адресованій родичці, зазначалося: “Приезжала, но не застала Вас! Заеду после Нового года. Не переживайте. Я хочу попутешествовать, чтобы отвлечься и забыть его”. А заява на ім’я директора підприємства від імені тієї ж К. містить прохання звільнити її за власним бажанням у зв’язку з переїздом на постійне місце проживання до іншого міста.
Аналіз наявних текстів у порівнянні зі зразками потерпілої показав, що їх, по-перше, виконано з компетентною імітацією почерку К., а, по-друге, вони відобразили писемномовленнєві навички двох осіб, що значно перевищують за ступенем свого розвитку навички К. Наступним етапом лінгвістичного дослідження після диференціації авторів заяви і записки від К. стало встановлення соціально-демографічних портретів невідомих злочинців і розшук за ними у сукупності з іншими даними по справі.
На наш погляд, певну зацікавленість для суддів, слідчих і оперативних працівників у сфері діяльності, що розглядається, повинні надавати такі можливості значеннєвого і лінгвістичного аналізів текстів (не обов’язково анонімних), як констатація факту вимагання в особи грошей, дефіцитних або дорогих товарів, установлення провокації хабара у розмові, зафіксованій на магнітній плівці.
Так, у січні 1997 року було проведено лінгвістичне дослідження фонограм за такими запитаннями:
1. Чи можливо на підставі поданих на дослідження текстів фонограм зробити висновки про те, що Г. вимагав від Л. передню панель (“торпеду”) до автомобіля, натомість обіцяючи допомогти повернути Л. посвідчення водія, а також про те, що Л. за це дав Г. 295 дол. США і той прийняв їх, узявши долари в руки?
2. Чи містяться у поданих на дослідження текстах фонограм висловлювання Г., що дозволяють прямо або опосередковано дійти до висновку щодо його наміру змусити Л. в обмін на повернення посвідчення водія останнього роздобути передню панель (“торпеду”) до свого автомобіля або дати гроші у сумі 300 дол. США?
3. Чи не має мовлення Л. за своїм змістом у частині, що стосується прохання Г. роздобути передню панель (“торпеду”) до автомобіля, а також у частині, що стосується дачі Г. 295 (300) дол. США в обмін на повернення Л. посвідчення водія, ініціативного, інспіруючого характеру?
4. Чи не порушена логіка висловлювань Г. і Л. у режимі діалогового мовлення?
Не вдаючись до подробиць справи, зазначимо, що суть його полягала в інкримінуванні працівнику ДАІ Г. отримання хабара від Л. з наступною передачею її частини іншій посадовій особі. Доводилося, що у принципі це було стійкою схемою організованої злочинної діяльності. Дослідивши тексти фонограм, можливим стало дійти до таких висновків:
1. На підставі досліджених текстів фонограм не можна зробити висновок про те, що Г. вимагав від Л. передню панель (“торпеду”) до автомобіля або що-небудь ще, тим більше не обіцяв натомість допомогти повернути останньому посвідчення водія. Також категорично заперечується можливість (на підставі зазначених текстів фонограм) дійти до висновку про те, що Л. дав Г. будь-яку суму дол. США і що Г. прийняв гроші, узявши їх у руки.
2. У досліджуваних текстах фонограм відсутні висловлювання Г., що дозволяють на вербальному рівні зробити висновок про його намір змусити Л. роздобути передню панель (“торпеду”) до свого автомобіля або дати 300 дол. США (у тому числі, будь-яку іншу суму грошей) в обмін на повернення останньому посвідчення водія або інших документів.
3. У частині діалогу, що стосується пропозиції Г. від імені Л. на суму 300 дол. США, мовлення Л. відрізняється ініціативним, інспіруючим характером. У частині діалогів, що стосується передньої панелі (“торпеди”) до автомобіля, мовлення Л. і Г. має навперемінно ініціативний і реактивно-пасивний характер, при цьому Л. виявляє більше ініціативи, а мовлення Г. має також і характер прохання.
4. У досліджуваних текстах фонограм спостерігаються порушення логіки висловлювань Г. і Л. Зазначені порушення можуть бути наслідком як застосування додаткових просодичних і невербальних компонентів (інтонації, жестів, міміки і т. ін.) діалогу, наслідком спонтанного характеру непідготовленого усномовленнєвого повідомлення, навмисної неправди учасників діалогу, так і можливого технічного (апаратного) монтажу запису.
Наведені висновки дають, на нашу думку, вагомі підстави для сумнівів стосовно як до результатів слідства, коли в основу обвинувачення був покладений упереджений аналіз і оцінка значеннєвого боку текстів фонограм, так і згодом – справедливості винесеного судом вироку.
Актуальними, з точки зору кримінального судочинства, є дослідження діагностики неадекватного мовленнєвого поводження через навмисну неправдивість переданої у тексті інформації.
Так, у березні 1999 року проводилася експертиза, у ході якої було встановлено, що текст досліджуваної “повинної заяви” укладався у співавторстві з особою, яка володіє навичками відбору свідчень. У тексті зазначеної “повинної заяви” виявлено ознаки неадекватної мовленнєвої поведінки його авторів, котра була викликана подачею умисно неправдивої інформації з приводу деяких викладених подій або (і) викладенням цих подій особою, яка не брала у них участі та є недостатньо поінформованою. Методичні рекомендації стосовно даного питання можуть бути використаними у процесі аналізу будь-яких власноручних письмових свідчень, правдивість яких у слідчого викликає сумніви; у процесі аналізу повідомлень, отриманих оперативним шляхом; а також анонімних текстів, що містять шантаж, погрози і т. ін.
Здійснено спробу на матеріалі анонімних текстів, у яких наявними є погрози вчинення терористичних актів, диверсій, розробити приблизний механізм розпізнавання ступеня реальності висловлюваної погрози. Зазначений механізм грунтується на зіставленні ідеальної моделі набору ознак підготовки до вчинення злочину з моделлю реальної ситуації, відображеної у тексті. Даний принцип застосовується з метою дослідження погроз будь-якого характеру, необхідно тільки конкретизувати його стосовно погроз здійснення убивства, підпалу, у тому числі, подання відомостей до правоохоронних органів і т. ін.
Навіть з наведеного виходить, що розшук анонімів і поєднані з ними дослідження є актуальними для боротьби з організованою злочинністю, через що необхідно звернути увагу вчених і практиків на доцільність більш спеціалізованого обміну досвідом, роботи над спільними проектами.
1. Новицкий В.Д. Из воспоминаний жандарма. – М.: МГУ, 1991. – С. 91, 96-97.
2. Энциклопедический словарь правовых знаний. Сер. Сов. право. – М.: Советская энциклопедия, 1965. – С. 297.
3. Клягин В.С. Некоторые вопросы теории и практики борьбы с особо опасными государственными преступлениями. – Минск: Вышэйш. шк., 1976. – 208с.
4. Бандура О.О. Єдність цінності та істинності правової норми // Філософські проблеми права та правоохоронної діяльності співробітників органів внутрішніх справ.: Зб. наук. пр. – К.: Українська академія внутрішніх справ, 1995. - С. 67–74.
5. Литвин Т.В. Неидентификационные исследования в судебно-лингвистической экспертизе письменной речи. – К., 1995. – 395 с.