Аналіз міжнародного законодавства в галузі боротьби з нелегальним обігом наркотиків та їх вживанням

Нелегальні наркотики завжди обґрунтовано вважалися серйозним соціальним лихом минулого століття і є підстави стверджувати, що це зло притаманне сьогоденню.

Головним фактором було і залишається те, що тисячі людей практично в усіх країнах світу вживають наркотики, незважаючи на їх негативний вплив на фізичний та психічний стан здоров’я.

Встановлено, що нелегальний обіг наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та їх вживання щорічно набувають все більш значних масштабів.

Швидко зростає як кількість злочинів, пов’язаних з наркотичними засобами, так і кількість осіб, які вживають наркотики та психотропні речовини. Наявність взаємозв’язку між наркотизмом і злочинністю сьогодні не викликає сумнівів. Потрапляючи до наркотичної залежності при постійно зростаючих цінах на наркотики, наркоман перебуває у стані підвищеної готовності щодо вчинення злочину з метою відшукання коштів на їх придбання [1].

Водночас, чим більше споживачів наркотиків, тим вищі доходи наркоторговців, тим вищою є їх зацікавленість у вдосконаленні своєї злочинної діяльності з розповсюдження наркотичних засобів з усіма наслідками, що випливають з цього. Масштаби та обсяг вживання наркотиків перебувають у прямій залежності від незаконної торгівлі ними, яку вже давно прибрали до рук міжнародні “синдикати” і ведуть широкий наступ на всі країни та континенти з метою заволодіння ринків збуту.

Тому спільні дії з розв’язання проблеми боротьби з незаконним обігом наркотиків у світовому масштабі є загальною відповідальністю, що вимагає комплексного і збалансованого підходу.

На міжнародному рівні політику в галузі боротьби з наркотиками на сьогодні визначають конвенції ООН, що стосуються контролю над наркотиками: Єдина конвенція про наркотичні засоби 1961 р. (з поправками, внесеними  відповідно до Протоколу 1972 р.), Конвенція ООН про психотропні речовини 1971 р., Конвенція ООН про боротьбу проти незаконного обігу наркотичних засобів і психотропних речовин 1988 р., інші документи ООН, угоди між державами про співробітництво у зазначеній галузі.

Аналіз міжнародних правових норм свідчить про тенденцію до встановлення міжнародним співтовариством більш жорстких заходів для подолання наркотизму – від встановлення міжнародного контролю за правомірним розподілом і використанням наркотичних засобів до постійного контролю за їх незаконним обігом і “відмиванням” коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин [2].

Чітко простежується збільшення кількості та різноманітності заходів, що розробляються міжнародними організаціями для протидії розповсюдженню наркотизму.

Про різноманітність подібних заходів можна вести розмову з огляду на те, що на Міжнародній конференції з наркоманії, яка відбулася у Відні у червні 1987 р., було представлено всеохоплюючий план діяльності з попередження розповсюдження наркоманії, який нараховує понад 400 статей і пунктів, що містять рекомендації урядам і організаціям, які розробляють заходи боротьби з цим негативним явищем, у тому числі про міжнародне співробітництво держав у боротьбі з наркоманією.

Заходи подолання наркотизму, здійснювані під егідою ООН Комісією з наркотичних засобів Економічної і Соціальної ради ООН, Міжнародним комітетом з контролю за наркотиками ООН та іншими міжнародними організаціями, за  їх направленістю можна класифікувати за групами: інформаційно-аналітичні, організаційні, навчально-освітні, науково-дослідні, технічні, медичні, економічні, фінансові, міжнародно-правові, попереджувальні, контрольні, правотворчі та ін.

Враховуючи зазначене, можна дійти до висновку, що сьогодні міжнародна політика визначається наведеними угодами, що впливають на національну політику держав у цій галузі. Зважаючи на те, що наркобізнес є міжнародною проблемою, а також враховуючи швидкі інтеграційні процеси, руйнування ідеологічних перешкод, відкритість кордонів, необхідність міжнародного співробітництва і взаємодії країн у боротьбі з нелегальним обігом наркотичних засобів не викликає сумніву. Сполучені Штати Америки, наприклад, у своїх програмах по боротьбі з наркоманією проблему наркотиків відносять до питань зовнішньої політики. Але міжнародне співробітництво не буде ефективним без визначених загальних принципів, яких мають дотримуватися всі учасники. Тому положення міжнародних документів враховуються національними законодавствами країн, що підписали Конвенції.

Аналіз міжнародних документів дозволяє виділити два основні напрями політики попередження поширення наркотиків та їх немедичного вживання:

1. Рішуча, жорстка боротьба з незаконним розповсюдженням наркотиків та їх нелегальним ринком.

2. Гуманізація ставлення до осіб, що страждають на наркоманію [3].

Уявлення про деякі підходи до рішення проблеми, що розглядається, дають національні законодавства окремих країн. Відмінною рисою законодавчого регулювання суспільних відносин у багатьох країнах є те, що відповідні законодавчі норми містяться в нормативних актах, які відносяться до різних галузей права:

норм кримінальних кодексів;

норм кодексів охорони здоров’я;

спеціальних законів, що регулюють застосування всіх або окремих видів наркотичних засобів;

професійних кодексів або інструкцій, які регулюють поведінку певних груп фахівців (лікарів, фармацевтів та ін.);

інструкцій з оптової або роздрібної торгівлі наркотичними засобами;

промислових інструкцій (в області хімічної та фармацевтичної промисловості);

транспортних інструкцій (перевезення наркотиків);

митних кодексів та інструкцій.

Законодавства багатьох держав світу розглядають пристрасть до наркотиків скоріше за патологічне явище, ніж злочин, проте наслідки незаконного вживання наркотиків трактуються по-різному – від добровільного лікування до примусового лікування або покарання з лікуванням чи без такого.

Міжнародні конвенції залишили на розгляд сторін питання про необхідність притягнення до кримінальної відповідальності за вживання наркотиків. Окремі країни по-різному вирішують цю проблему.

Так, у Франції, Італії, Швейцарії, Люксембурзі прийом наркотиків забороняється, але в Італії ця заборона тільки констатується законом, а покарання за його порушення не передбачено. У Великобританії та Ірландії кримінально караним є тільки прийом опіуму. У Бельгії кримінально-правова заборона розповсюджується на групове застосування наркотиків. У Данії, Німеччині, Нідерландах, Португалії вживання наркотиків не кваліфікується за злочин [4].

Проте, у законодавстві не всіх країн, де прийом наркотиків не є кримінально караним, передбачено диференціацію покарання (у підході до факту придбання або володіння наркотиками для власного вживання). Так, у Бельгії, Данії, Німеччині придбання наркотичних засобів для особистого використання карається так само, як і придбання їх з метою подальшого продажу. Ірландія, Італія, Португалія і Великобританія розглядають володіння наркотиками споживачем з метою особистого вживання як відмінне від придбання у зв’язку з продажем у подальшому. Відповідно, розрізняються і санкції за ці діяння.

У Греції особи, які не є ненаркоманами та придбали наркотики виключно для особистого застосування, або ті, хто незаконно використовує наркотики, піддаються тюремному ув’язненню від 2-х до 5-ти років. Наркомани, які скоїли таке саме діяння, не підпадають під покарання, але є суб’єктами примусового лікування у спеціалізованій медичній установі. Закон Італії також проводить межу між придбанням для особистого споживання і придбанням для третіх осіб: у першому випадку передбачено адміністративні заходи з метою заохочення до лікування, у другому – кримінальне покарання.

Деякі країни диференціюють відповідальність залежно від того, стосовно якого наркотичного засобу скоєно діяння. У цьому плані особливо виділено гашиш: діяння з ним караються менш суворо в Ірландії, Нідерландах, Італії, Іспанії. У законодавстві Бельгії, Данії, Франції, Німеччини, Греції, Люксембургу, Португалії не існує відмінностей між наркотиками. У Великобританії наркотики розділено на три рівні за ступенем небезпеки, і залежно від його рівня визначається покарання [5]. Найбільш небезпечними і розповсюдженими видами злочинів відповідно до законодавств різних країн Європи і США визначаються такі:

нелегальне виробництво наркотиків;

нелегальний обіг наркотиків (експорт, імпорт, доставка, контрабанда);

зберігання наркотичних засобів (володіння ними);

порушення повноважень, які надано владою у галузі виробництва та обігу наркотиків у країні;

повідомлення неправдивої інформації стосовно обігу наркотиків у країні.

Останнім часом набувають розповсюдження кримінально-правові заборони, спрямовані на припинення “відмивання” грошей, здобутих злочинним шляхом.

Суворість санкцій за злочини з наркотиками є різною. Так, у Великобританії строк позбавлення волі, що призначається за виробництво наркотиків, коливається у межах від 5 до 14 років, у США – від 1 до 15 років; у Німеччині верхня межа позбавлення волі за цей самий злочин – 4 роки, а за альтернативу передбачено штраф [6].

Проте, найбільш суворі покарання передбачено за виробництво наркотиків, їх вивезення та ввезення без належного дозволу влади і незаконну торгівлю. Ведучи розмову про обіг наркотиків, законодавство різних країн, звичайно, використовує широке поняття, тобто, не тільки незаконну торгівлю, але і будь-яке надання наркотиків іншій особі, включаючи дарування, а також накопичення наркотиків з метою їх подальшого розповсюдження. Як правило, серед обставин, що обтяжують відповідальність, враховуються діяльність у злочинних організаціях, рецидив злочину, надання наркотиків неповнолітнім.

У кримінальних законодавствах країн Західної Європи існує система заохочення до лікування правопорушників-наркоманів, яким як альтернатива кримінальному покаранню може бути призначене лікування. Такий порядок є чинним в Данії, Іспанії. Але досить часто, наприклад, у Бельгії, Греції, Ірландії, Люксембурзі, Португалії, Великобританії, Нідерландах, лікування застосовується як альтернатива по відношенню до реального виконання покарання, у той час як засудження визначається умовним; але у разі недотримання хворим режиму лікування вирок виконується. Таким чином, наркомани, зобов’язані лікуватися, можуть уникнути суворості покарання і пройти курс лікування.

Основним курсом політики у багатьох країнах Західної Європи та світу стосовно заходів для скорочення нелегального ринку наркотичних засобів обране рішуче протистояння цьому ринку із залученням різних репресивних засобів. Останнім часом навіть термінологічна лексика, що використовується у текстах урядових програм, виступах політиків, запозичується зі словника воєнного часу. Розповсюджені такі звороти: “війна з наркобізнесом”, “антинаркотичний фронт”, “мобілізація сил на боротьбу з наркотиками”, “сили реагування” та ін. Програма США щодо протидії зловживанню наркотичними засобами та їх незаконному обігу носить назву “національна стратегія”. За широким проведенням оперативних заходів можна побачити тенденцію до відступу від деяких процесуальних принципів розслідування справ про наркотики. Зокрема, в окремих країнах розглядається можливість проведення не санкціонованих прокурором обшуків, затримань, вилучень кореспонденції і т.п. У цілому простежується особливе відношення до справ про наркотики і прагнення до режиму спеціального провадження при їх розслідуванні. Подібна тенденція мотивується зростанням рівня захворюваності на наркоманію.

Відмінною рисою пропонованих концептуальних рішень завдань з попередження розповсюдження наркотиків у багатьох країнах на сьогодні є прагнення до розробки та реалізації політики рівноваги між репресивними методами, з одного боку, і профілактичними та лікувально-реабілітаційними, з іншого. При цьому наголошується, що репресії мають розповсюджуватися тільки на незаконний обіг наркотичних засобів і стосуватися осіб, які у ньому беруть участь, а по відношенню тих, хто страждає на наркоманію, до груп ризику – пріоритетні профілактичні заходи. Наприклад, у національній Програмі комплексного контролю за обігом наркотиків ФРН зазначається, що першим кроком у реалізації міжнародних і національних зусиль повинна стати повна заборона обігу героїну, кокаїну, гашишу. Разом з тим, по відношенню до наркоманів обрано принцип “лікування замість покарання”, тому в країні накопичено позитивний досвід стосовно їх реінтеграції у суспільство.

Сьогодні основні напрями політики стосовно наркотичних засобів у деяких країнах відображено не стільки у законодавстві, скільки у національних програмах попередження зловживання наркотиками та їх розповсюдження. Значення подібних програм полягає у концептуальному осмисленні проблеми, методів і можливостей її вирішення, у розробці і комплексному проведенні заходів вирішення двох спільних завдань: зниження пропозиції наркотиків і зменшення рівня потреби в них.

Відмінною рисою організації допомоги наркоманам у державах Західної Європи і США є максимальне підвищення ролі громадських ініціатив. Мала ефективність традиційних лікувальних програм, нестача уваги до адаптації наркоманів до умов нормального життя, необхідність надання допомоги в налагодженні розірваних соціальних зв’язків та інші проблеми, які незадовільно вирішувалися офіційними інститутами, спонукали громадськість шукати нові підходи до вирішення зазначених завдань, знаходити джерела фінансування [7].

З часом такі ініціативи офіційно визнаються і включаються до загальної системи превентивних заходів. Так, у 80-ті роки у Франції з метою вжиття невідкладних заходів протидії розповсюдженню наркотиків у шкільному середовищі почали спонтанно створюватися так звані “шкільні середовищні комітети”, що працювали за принципом широкого партнерства. У 1990 році наказом Міністерства національної освіти їм було надано офіційного статусу.

Не є винятком і Україна, яка підтримує ініціативи міжнародної спільноти щодо боротьби з розповсюдженням наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та ратифікувала відомі конвенції ООН 1961, 1971, 1988 рр. [8].

Сьогодні фахівці не вагаються щодо оцінки ситуації в Україні: набуло досить широкого розповсюдження немедичне вживання наркотичних засобів і психотропних речовин; існує своя сировинна база; є належний попит з боку споживачів і достатня пропозиція з боку постачальників; вже створено кримінальний ринок наркотиків на рівні організованих злочинних угруповань, однією з найболючіших проблем стає відмивання коштів, одержаних від незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин [9].

У Концепції реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002–2010 роки зазначається, що протягом останніх років в Україні спостерігається стійка тенденція до подальшого загострення проблем, пов’язаних з незаконним обігом (культивування наркотиковмісних рослин, розробка, виробництво, відпуск, виготовлення, зберігання, розподіл, торгівля, використання, переміщення на території України та за її межами) наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, що створює безпосередню загрозу генофонду нації, забезпеченню правопорядку, національній безпеці країни [10].

Водночас із завоюванням ринку збуту наркотиків міжнародна наркомафія розгортає внутрішню боротьбу між організованими злочинними формуваннями, що діють в Україні, за контроль над незаконним обігом наркотиків. У нашій країні з’явилися особливо небезпечні наркотичні засоби і психотропні речовини, зокрема героїн і кокаїн.

Проте, основну загрозу розповсюдження наркотиків на сьогодні становить традиційне для України використання наркотиковмісних рослин – маку та конопель.

Характерною особливістю існуючої наркоситуації є активізація процесу міграції наркоманів і наркоділків територією України й за її межі в період дозрівання маку та цвітіння конопель.

Прогноз розвитку ситуації по наркотиках в Україні є несприятливим. За оцінками експертів, найближчим часом розширення зон діяльності наркомафії на території України та сусідніх держав не зупинятиметься. Нестабільний економічний стан нашої країни може спричинити не лише активізацію діяльності ділків наркобізнесу, а й  втягнення у торгівлю наркотиками малозабезпечених верств суспільства, насамперед молоді і студентів. Це дає підстави стверджувати, що злочинні прояви, пов’язані з наркотиками, найближчим часом виявляється для нашої держави однією з болючих проблем.

Кількість злочинів, пов’язаних з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, за останні десять років збільшилася в чотири рази і у 2001 р. становила близько 50 тис. Кримінальні угруповання формують розгалужену мережу розповсюдження наркотичних засобів та психотропних речовин, активно розширюють зв’язки за кордоном з аналогічними кримінальними угрупованнями. Тільки за останні п’ять років було ліквідовано понад 150 міжнародних каналів контрабандного надходження наркотичних засобів і психотропних речовин на територію України.

За останні два роки кількість осіб, які незаконно вживають наркотичні засоби і психотропні речовини, у країні подвоїлась і у 2001 році становила понад 100 тис. осіб. Це, переважно, молодь віком до 30 років, тобто найбільш працездатна частина населення. Проте, пошук і апробація нових методів профілактики наркоманії серед молоді, антинаркотичної пропаганди, лікування і реабілітації хворих на наркоманію є не завжди адекватними ситуації, що склалася. За таких умов боротьба з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів та протидія зловживанню наркотичними засобами та психотропними речовинами є важливою складовою частиною діяльності держави і потребує координації зусиль центральних та місцевих органів виконавчої влади, громадських об’єднань, підприємств, установ та організацій, налагодження тісного співробітництва з відповідними державними органами і громадськими об’єднаннями зарубіжних країн, міжнародними організаціями, визначення основних напрямів державної політики у цій сфері.

Необхідно зауважити, що політика у галузі попередження розповсюдження наркотичних засобів і захворюваності на наркоманію має декілька загальних напрямів у різних країнах.

Традиційним напрямом є рішуча нестерпна боротьба з нелегальним розповсюдженням наркотичних засобів. Використовуються різні репресивні заходи, широко застосовуються оперативні акції, форми міжнародного співробітництва. Даний напрям політики забезпечується завдяки вкладанню значних матеріальних коштів і закріплюється кримінальним законодавством, яке передбачає широкий перелік заборон операцій з наркотиками (із суворим покаранням за їх порушення).

Новий напрям – суттєва зміна ставлення до осіб, які страждають на наркоманію. Вживаються заходи, спрямовані на подолання негативного уявлення про наркоманів у суспільстві. У межах державних інститутів проводиться психологічна робота з хворими та їх сім’ями, велику увагу при цьому приділяють заходам щодо соціальної реабілітації. Даний напрям отримує фінансову підтримку з боку держави та закріплюється законодавством про охорону здоров’я і соціальним законодавством. Активно реалізується принцип “лікування замість покарання”, у зв’язку з чим кримінальні кодекси практично всіх європейських країн містять інститут заміни кримінального покарання на лікування.

Здійснюючи боротьбу з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів, Україна прийняла Концепцію, що визначає такі пріоритетні напрями роботи у сфері міжнародного співробітництва з цих питань:

укладення міжнародних договорів у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

приведення законодавства України у відповідність з міжнародним, адаптація національного законодавства до законодавства Європейського Союзу, що регулює відносини у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

налагодження взаємодії з відповідними органами інших країн, міжнародними організаціями для проведення спільних операцій, вжиття інших заходів у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

інтеграція України у світовий інформаційний простір, обмін інформацією з питань боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів;

впровадження у разі потреби інституту офіцерів зв’язку з питань боротьби з транснаціональною злочинністю, пов’язаною з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів [11].

Необхідно підкреслити, що сьогодні у всіх державах триває процес загострення проблем, пов’язаних з  наркотиками, що, безперечно, загрожує не тільки здоров’ю людей, а й соціально-економічній стабільності. Злочинність, пов’язана з  наркотиками, дестабілізує процес формування демократичних правових держав і  більше проникає до різних сфер економічного та соціального життя держав

.

1. Музика А.А. Відповідальність за злочини у сфері обігу наркотичних засобів. – К.: Логос, 1998. – 323 с.

2. Селиванов М.П., Хруппа М.С. Антинаркотичне законодавство України. Історія, теорія, коментар. – К., Юрінком, 1997. – С. 351. 

3. Бандурка С.А., Слинько С.В. Наркомафия: уголовно-правовые средства борьбы: Учеб. пособие. – Х.: РИФ “Арсис, ЛТД”, 2001. – С. 319.

4. Drug abuse and Drug – Related Crimes: some unresolved legal problems by S.K. Chatterjee, Ph. D (London). Reader in Law. City of London Polytechnic. 1999. – 274 р.

5. Forbidden drugs. Understanding Drugs and Why People Take Them by Philip Robson. – N. Y.: Oxford University Press Inc., 1998. – 245 р.

6. Drug abuse and Drug …

7. Forbidden drugs…

8. Україна в міжнародно-правових відносинах. Боротьба із злочинністю та взаємна правова допомога. Кн. 1: Зб. док. – К., 1996. – С. 155–284.

9. Доповідь “Соціально-кримінальна характеристика “п’ятої влади”, що підготовлена групою українських науковців у 1995 р. (основна частина документа оприлюднена в пресі під загальним заголовком “Мафія”)” // Вечірній Київ. – 1996. – 3–7, 10 верес.

10. Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002–2010 роки: Схвалено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.01.02 № 26-р.

11. Концепція реалізації державної політики у сфері боротьби з незаконним обігом наркотичних засобів, психотропних речовин і прекурсорів на 2002–2010 роки: Схвалено Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 24.01.02. № 26-р.