Курсова робота

на тему:

“Предмет злочигу”

ВСТУП

Питання про місце, значення предмета злочину, його видах - досить дискусійне в науці кримінального права. І хоча в теорії кримінального права при вирішенні цього питання були отримані значні результати, підстав вважати, що проблема предмета злочину вже вирішена, немає. Викладене підтверджується хоча б тим, що в науці поки ще не усунені суттєві протиріччя навіть на основоположних аспектах даної проблеми. Ось чому необхідно проаналізувати основні теоретичні позиції У питанні про предмет злочину.

Значення предмета злочину як самостійної ознаки злочину та його роль в механізмі заподіяння шкоди у сфері певних суспільних відносин, у виявленні об’єкта посягання і кваліфікації діяння має дуже важливе самостійне теоретичне та практичне значення.

Вивчення предмета злочину сприяє більш глибокому і правильному з’ясуванню сутності об’єкта злочину, його конкретизації. Багато які кримінально-правові норми сконструйовані таким чином, що об’єкт кримінально-правової охорони у них не названий. В подібних випадках його з’ясуванню сприяє вказівка на предмет злочину. Об’єкт посягання в цих складах можна виявити з опису предмета злочину.

1. ПОНЯТТЯ ПРЕДМЕТУ ЗЛОЧИНУ І ЙОГО МІСЦЕ В СТРУКТУРІ СКЛАДУ ЗЛОЧИНУ.

Проблема предмета злочину в кримінальному праві є однією з найбільш суперечливих і маловивчених. Спеціального дослідження предмета злочину до останнього часу не проводилось. Деякі положення про предмет злочину розглядалися, головним чином, у зв’язку з відмежуванням його від об’єкта злочину.

Між тим, значення предмета злочину як самостійної ознаки складу злочину та його роль в механізмі заподіяння шкоди у сфері певних суспільних відносин і у виявленні об’єкта посягання і кваліфікації діяння має дуже важливе самостійне теоретичне та практичне значення.

Предметом злочину слід вважати будь-які речі матеріального світу, з певними властивостями яких кримінальний закон пов’язує наявність в діях особи ознак конкретного складу злочину.

З цього випливає, що до предмета злочину необхідно відносити лише певні речі, а не будь-які цінності. Таке рішення обумовлено тим, що законодавець, описуючи той чи інший злочин найчастіше вказує саме на певні речі, а точніше, на їх ознаки, властивості. Наприклад, описуючи в законі ознаки самогоноваріння, закон зазначає, що відповідальність за ст. 204 КК настає лише за виготовлення або зберігання самогону, а також інших міцних спиртних напоїв домашнього вироблення¹. Отже, відповідальність за цією статтею виключається, якщо буде встановлено, що особа виготовила або зберігала інші спиртні напої домашнього вироблення (вина, наливки та ін.) Так само у всіх статтях, які встановлюють відповідальність за крадіжку, грабіж, розбій підкреслюється, що предметом злочину є лише майно (ст.ст. 185-187 КК). Оскільки ж предметом злочину може виступати лише певна річ, то він завжди є речевою ( матеріальною) ознакою злочину.

Крім того, предмет злочину - це така ознака злочину, яка завжди названа безпосередньо в самому кримінальному законі. У цьому разі він виступає як необхідна ознака складу злочину. Так, в ст. 708 КК зазначено, що предметом цього злочину можуть бути тільки валютні цінності. Відповідно до ст. 246 КК предметом незаконної вирубки лісу може бути лише ліс на корені.

Тому предмет злочину є не постійною (необхідною) а факультативною ознакою складу злочину.

Однак висновок про те, що предмет є факультативною ознакою складу злочину, потребує певного уточнення. Коли ми говоримо, що предмет є факультативним, то йдеться не про конкретний склад, а про так зване загальне поняття складу злочину. Це означає, що він притаманний не будь-якому складу злочину .У конкретному ж складі, коли він вказаний (передбачений) безпосередньо в законі, ця ознака є обов’язковою, і він повинен бути встановлений для правильної кваліфікації злочину. Більш того, в разі, коли предмет є обов’язковою ознакою, саме він найчастіше встановлюється раніше, ніж усі інші, і не рідко за допомогою отриманих про нього даних з'ясовується решта ознак злочину. Наприклад, при вирішенні питання про кваліфікацію дій осіб, які вчинили підроблення грошей, передусім з’ясовують, чи мають підроблені цінні папери ті ознаки, якими повинні володіти предмети злочину, передбаченого ст. 223 КК (ці цінні папери мають знаходитися в обігу, їм притаманна велика ступінь схожості зі справжніми тощо).

2. ОЗНАКИ ПРЕДМЕТУ ЗЛОЧИНУ

Законодавець по-різному описує ознаки предмета злочину в кримінальному законодавстві. Вибір того чи іншого способу (заходу) для законодавчого визначення предмета злочину багато в чому залежить від самого характеру злочину, а також від індивідуальних властивостей його предмета. Так, в багатьох випадках в самому кримінальному законі вказано лише на певний вид предметів, і тому будь-який з предметів даного виду має однакове значення для кримінальної відповідальності. Наприклад, вважається цілком достатньою вказівка в ст.ст. 368-369 КК на хабар для визначення предметів цих злочинів. 3’ясування ж змісту цього поняття дозволяє зробити висновок, що предметами хабарництва можуть бути як будь-які матеріальні цінності (гроші, продукти, предмети побутової техніки та інші речі), так і майнові блага (путівки в санаторій, ремонт квартири та ін.). В цих та інших аналогічних випадках немає необхідності давати в КК вичерпний перелік можливих предметів цього злочину. Цього не слід робити через те, що вказівка законодавця на певні його видові ознаки (визначення на рівні виду) означає, що будь-який предмет цього виду має однакове правове значення. Наприклад, цілком очевидно, що на відповідальність за хабарництво не впливає те, які матеріальні цінності (гроші, товари, та Інше) передавали як предмет хабара. Далі, це могло б призвести до необгрунтованого захаращення кримінального закону переліченням предметів, встановлення яких і без цього не викликає труднощів на практиці. Нарешті, у деяких випадках просто неможливо дати такий вичерпний перелік ознак злочину, наприклад, коли практична діяльність людей викликає появу все нових і нових предметів. Вивчення предмета злочину перш за все сприяє більш глибокому і правильному з’ясуванню сутності об’єкта злочину, його конкретизації. Багато які кримінально-правові норми сконструйовані таким чином, що об’єкт кримінально-правової охорони у них не названий. В подібних випадках його з’ясуванню сприяє вказівка на предмет злочину. Наприклад на згадують про об’єкт посягання статті закону про диверсію, заподіяння тілесних ушкоджень та деякі інші. Об’єкт посягання в цих складах злочину можна виявити з опису предмета злочину¹.

У багатьох випадках без встановлення предмета злочину ускладнюється конкретизація об’єкта злочину. До того, поки невідомо, на кого або на що, на який матеріальний об’єкт було спрямоване злочинне посягання при вчиненні багатьох суспільних діянь, до тих пір неможливо визначити і об’єкт цих посягань. Часто об’єкти одного виду не мають відномінностей (наприклад життя, власність честь, гідність, здоров’я). Предмет злочину, навпаки, має певну сукупність ознак, особливостей, багато з яких мають самостійне кримінально-правове значення і певним чином впливають, на підставі кримінальної відповідальності, на кваліфікацію діяння. Наприклад, життя кожної людини в демократичному суспільстві охороняється однаково - посягання на життя будь-якої особи визнається кримінальним правом вбивством або замахом на нього (крім випадків необхідної оборони та інших особливих обставин, при яких життя не є об’єктом кримінально-правової охорони). Разом з тим, життя вагітної, новонародженого виділяється законодавцем і посягання на їх життя створює самостійний злочин.

Вплив на певний предмет, матеріальний об’єкт, спосіб цього впливу, а також фізична зміна предмета поруч з іншими ознаками діяння дає змогу в багатьох випадках судити про характер злочину, його суспільну небезпеку. Такими є викрадання, тілесні ушкодження, знищення або пошкодження майна, глум над державним гербом або прапором та інше.

Для багатьох складів злочинів ознаки предмета є обов’язковими. Розслідування кримінальної справи на може вважатися закінченим, якщо ці ознаки не виявлені.

Предмет злочину має не аби-яке значення і для правильної кваліфікації діяння. Фізичні чи соціальні властивості предмета злочину у багатьох випадках служать підставою для розрізнення суміжних злочинів, а також для відокремлення злочину від незлочинних дій.

Для кваліфікації діяння мають значення багато ознак не тільки об’єкта, але і предмета злочину. Наприклад, за ознаками предмета розрізняють злочини, що передбачені ст.ст. 223, 360 КК¹.

Соціально значуща дія у відношенні до одного і того ж предмета чи речі може мати різну соціально-політичну оцінку або юридичну кваліфікацію залежно від об’єкта посягань, від тих суспільних відносин, на зміну яких спрямована ця дія, а також від розміру заподіяної їм шкоди.

В рівній мірі і заподіяння шкоди у сфері одного і того ж об’єкта кримінально-правової охорони може бути досягнено шляхом впливу на різні предмети. Наприклад, посягання на здоров'я населення вчинюється шляхом виготовлення та розповсюдження різних отруйних, сильнодіючих та наркотичних засобів (ст.ст. 307, 308, 309, 311, 312 та інші статті КК).

Кримінально-правове значення предмета злочину визначається в першу чергу не його фізичними властивостями, а характером і змістом суспільних відносин, які існують стосовно нього. В кримінально-правовому сенсі предмет завжди виступає в зв’язку з конкретними суспільними відносинами. У багатьох випадках в кримінальному законодавстві вказується не на предмет сам по собі, а на ті суспільні відносини, відкриттям яких він є. Наприклад, закон говорить не про майно взагалі, а про державне, колективне чи особисте майно, не про прапор взагалі, а про державний прапор , державний герб тощо.

Розмежування об’єкта та предмета злочину має важливе значення для усвідомлення і розмежування мети і злочинних наслідків. Якщо злочинні наслідки - це небезпечна шкода в сфері суспільних відносин, то злочина мета - це в багатьох випадках Ідеальна подоба реальної цінності (речі), якою суб’єкт намагається заволодіти, пошкодити її чи знищити.

Характер та ступінь тяжкості наслідків значною мірою визначається особливостями та ознаками предмету злочину, бо позбавити життя можна тільки живу істоту, викрасти можна тільки майно, гроші чи цінні папери. Багато злочинів вчинюється шляхом заподіяння соціальне небезпечної шкоди тільки впливом на певні матеріальні об’єкти (наприклад злочини, які передбачені ст.ст. 277, 223, 185, 360 КК).

Визначення предмета злочину має важливе практичне значення також для відмежування його від засобів та знаряддя скоєння злочину, бо одна і та ж матеріальна річ може бути, як предметом так і засобом, і знаряддям скоєння злочину (наприклад, зброя, документи, транспортні засоби, інструменти, інвентар та інше).

Знаряддя та засоби скоєння злочину відрізняються від предмета тим, що вони ні в якому зв’язку з тими суспільними відносинами, на які спрямоване посягання, не перебувають. Наприклад, зброя, яка використовується при вбивстві, не в кому зв’язку з відносинами щодо забезпечення життя не знаходиться. Предмет злочину, навпаки, завжди перебуває у зв’язку з об’єктом, на який спрямовано посягання.

Таким чином, властивості і ознаки предмета злочину мають наступне значення для багатьох інститутів кримінального права: вони з’ясовують і конкретизують об’єкт посягання, вирішують питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності, кваліфікації діяння та призначення покарання. Деякі теоретичні та практичні завдання не можуть бути вирішені, чи їх рішення значно ускладнюється в силу недостатнього дослідження проблеми злочину, його зв’язку з іншими ознаками складу злочину, вагомості предмета злочину для підстав кримінальної відповідальності і кваліфікації діяння. Практичне значення предмета злочину полягає в тому, що для багатьох складів злочину предмет є однією з головних обов'язкових ознак. Якщо не визначений конкретно предмет посягання при скоєнні таких діянь, як спекуляція, розкрадання І деякі інші, то і питання про притягнення особи до кримінальної відповідальності не може бути вирішено позитивно. Обвинувальний вирок у справі про крадіжку не може бути залишеним в силі, якщо у вироку не вказані викрадені речі і він не містить вказівки їх кількості, вартості та інших.

Відмічені обставини викликають необхідність визначити предмет злочину та всебічно його дослідити. В юридичній літературі він визначається по-різному. Найбільш розповсюдженим є погляд на предмет як на річ ,в зв’язку з якою чи з приводу якої скоюється злочин. При цьому прихильники такої точки зору позначають, що злочин завдає шкоди не предмету, а об’єкту.

Інші автори предметом визнають ті речі матеріального світу, шляхом впливу на які суб’єкт завдає шкоди об’єкту злочину. Деякі автори висловлюються проти розмежування об’єкта і предмета, мотивуючи свою позицію тотожністю понять “об’єкт” і “предмет” та відсутністю практичного значення такого розмежування. Никифоров Б.С., наприклад, відмічав, що “проблема преступления в ее нынешнем виде, по существу, снимается, потому что устраняется необходимость в самостоятельном исследовании предмета преступления как явления, лежащего за пределами объекта и ведущего самостоятельное по отношению к нему существование”⁴.

Навряд чи можна погодитись з таким загальним твердженням, тому що объектом злочину є суспільні відносини. Предмет як матеріальна річ не є тотожний суспільним відносинам. Він лише - якість, сторона, або точніше, сукупність якостей сторін об’єкта, через які ці суспільні відносини виявляються, і в цієї якості виступає їх частина.

Матеріальні суспільні відносини завжди пов’язані з речами і проявляються як певні матеріальні об’єкти (речі), без них такі відносини неможливі.

Матеріальний об’єкт, річ є системою певної кількості якостей, в яких проявляються суспільні відносини і тому він невід’ємний від них, як і суспільні відносини невід’ємні від матеріального об’єкта, в якому вони проявляються. З цього випливає, що відпадає необхідність в відділені і самостійному дослідженні предмета злочину. Пізнання предмета, явища як раз передбачає пізнання цілого по частинах.

Визнання суспільних відносин об’єктом злочину передбачає і викликає необхідність виявлення та дослідження всіх їх ознак, якостей та особливостей. Як неможливо з’ясувати суб’єктивну сторону злочину без її ознак (вини, мотиву, цілі), так неможливо з’ясувати і об’єкт, якщо не виявити систему його якостей та їх взаємозв’язок.

Виділення та дослідження предмета пропонується проводити не замість об’єкта, а поряд з ними і як раз з метою більш глибокого і повного вивчення об’єкта. Предмет злочину немає необхідності створювати. Він існує , як явище, об’єктивно. Його необхідно тільки всебічно дослідити, визначити, виявити його роль і значення для теорії та практики.

На думку Піонтковського А.А.- надмірне захоплення в кримінально-правовій літературі проблемою розмежування об’єкта і предмета спричинило послаблення уваги до теоретичної розробки суттєвих питань вчення про об’єкт злочину⁵.

Насправді можна говорити лише про недостатню увагу до предмета злочину, а не про захоплення ним. Крім того, дослідження проблеми предмета саме і є шляхом до виявлення його зв’язку з об’єктом їх співвідношення.

Найбільш загальною об’єктивною ознакою злочинного діяння є його зовнішній прояв, ті зміни в навколишньому світі, які воно викликає. Але викликані вони можуть бути тільки шляхом впливу на реальні матеріальні об’єкти і предмети, речі, живі істоти.

Для більш глибокого з'ясування впливу, необхідно достатньо повно виявити той матеріальний об’єкт, котрий піддався впливу при скоєнні злочину. Правильно виразити та пояснити будь-яке явище можливо тільки шляхом розкриття його якостей та зв’язків з іншими явищами. В повній мірі це стосується і предмета злочину. Не можна визнати предметом злочину такі явища реальної дійсності, на які вплив не може бути вчинено прямо та безпосередньо. Наприклад, дії процеси та інші ідеальні речі. Разом з тим необхідно виділити і іншу сторону предмета - його зв’язок з об’єктом злочину (суспільними відносинами). Ця друга соціальна сторона має більш важливе значення для з'ясування його сутності, ролі та місця в кримінально-правовій науці та практиці. У такому розумінні предмет злочину неважко виявити у більшості злочинів проти особи, власності, порядку управління, проти громадської безпеки і деяких інших. Разом з тим існує значна кількість злочинів, які не мають предмета впливу і які умовно можна назвати безпредметними. Безпредметними є, головним чином, ті злочини, які вчинюються шляхом бездіяльності (невиконання покладеного на суб’єкта громадського обов’язку) і деякими іншими видами порушення правил. Ті злочини, які мають предмет посягання (предметні), можуть бути скоєні тільки шляхом впливу на цей предмет. Не можна скоїти предметний злочин, ні на що і ні на кого не впливаючи. Скільки б суб’єкт не бажав настання певної шкоди, ця шкода не настане без відповідного впливу на матеріальний предмет - субстрат суспільних відносин.

Для поняття сутності предмета злочину і відмежування його від об’єкта необхідно вказати на відмінності в особливостях і характері шкоди, скоєної в сфері злочину і пошкодження предмета. Суспільні відносини як об’єкт злочинного посягання у своєму індивідуальному прояві можуть бути пошкоджені у його змісті чи ліквідовані зовсім. Тільки у цьому розумінні і можна про скоєння шкоди об’єкту. Оскільки об’єкт злочину - це суспільні відносини, вони можуть бути порушені чи знищені. Не змінює сутності справи той факт, що порушені суспільні відносини в багатьох випадках поновлюється і скоєна злочином майнова шкода відшкодовується. При скоєнні інших злочинів, таких як вбивство, образа і інші злочини проти особи, а також при скоєнні деяких злочинів проти порядку управління порушені суспільні відносини не можуть бути відновлені, І вчинену цими діяннями шкоду відшкодувати неможливо. Особливості предмета злочину, навпаки, полягають в тому, що злочин у більшості випадків шкоди предмету злочину не заподіює. Наприклад, при крадіжці майна викрадена річ не зазнає ніякої шкоди і продовжує виконувати своє суспільне призначення, тобто задовольнити вимоги її нового власника. На відміну від об’єкта предмет злочинного посягання пошкоджується лише як виняток. Такий виняток складають випадки знищення чи пошкодження речей, документів, печаток, будівель, споруд, лісових масивів та інших матеріальних об’єктів.

Найбільш істотна та специфічна ознака об’єкта злочину-вчинення непоправної чи складно поправної соціально-небезпечної шкоди. Завдана предмету злочину шкода характеризується фізичним знищенням чи пошкодженням предмета, речі. Нарівні зі знищенням чи пошкодженням предмета змінюється чи зовсім анулюються відповідні суспільні відносини, бо відносини не можуть існувати зовнішньо і незалежно від речей. При цьому слід розрізняти фізичне пошкодження чи знищення речі, предмета в цілому або у будь-якій його частині, яке ускладнює чи зовсім припиняє її існування (функціонування), вчинення соціальної шкоди шляхом знищення чи пошкодження речі, предмета у вигляді матеріального, майнового збитку або шкоди здоров’ю, життю, господарству, управлінню тощо. Шкода, завдана об’єкту посягання, носить соціальний характер і полягає в зміні чи ліквідації суспільних відносин. Шкода, завдана злочином предмету посягання, носить чисто фізичний характер і полягає у фізичному знищенні чи пошкодженні предмета, речі, тварини, рослини. З цього можна зробити висновок, що у системі злочинних наслідків вчинення предмету злочину є факультативним наслідком діяння, тоді як вчинення шкоди об’єкту - зміну суспільних відносин - є обов'язковою ознакою злочину. Таким чином, не річ сама по собі, а річ як сукупність сторін, властивостей суспільних відносин охороняється правом і вплив на цю річ вчинює соціально-небезпечну шкоду у сфері цих суспільних відносин. Без конкретизації цих відносин неможливо виявити ні суті посягання, ні його суспільної небезпеки, як і неможливо дати йому правильну соціально-політичну і юридичну оцінку. В той же час необхідно відмітити, конкретизувати та встановити і предмет злочину, бо одна й та ж річ може бути виявом різноманітних суспільних відносин. Злочинний вплив на один і той же матеріальний об’єкт може вчинити шкоду будь-яким суспільним відносинам і мати різне кримінально-правове значення. Наприклад, вплив на транспортні засоби може бути як їх крадіжкою, так і пошкодженням і самоуправством.

Істотною властивістю предмета злочину, його особливістю є конкретність. Предметом певного посягання може бути не всіляке майно і не майно взагалі, а конкретна річ ( яка має найменування, вагу, колір, розмір, ціну); не взагалі людина, а конкретна особа певного віку, статі, національності, прізвища тощо; не взагалі документ, а паспорт, документ тощо.

Викладене дає змогу визначити, що предмет злочину - це конкретний матеріальний об’єкт, в якому проявляються певні сторони, властивості суспільних відносин (об’єкта злочину), шляхом фізичного чи психічного впливу на який вчиняється суспільно-небезпечна шкода у сфері цих суспільних відносин.

В філософії предметом називається окрема частина, одиниця існуючого, все те, що може перебувати у відносинах чи мати яку-небудь властивість. Предмети можуть бути матеріальними чи ідеальними (поняття, міркування тощо). Для кримінально-правової практики таке розуміння предмета хибне. Перш за все тому, що на ідеальні предмети може бути вчинений прямий, безпосередній вплив з метою зміни певних суспільних відносин. Крім того, при скоєнні більшості злочинів, соціальна цінність як предмет, заради якої скоюється таке діяння, знаходиться не в сфері об’єкта посягання, а в сфері інших суспільних відносин. Наприклад, злісне ухилення від сплати аліментів посягає на відносини по вихованню дітей, предметом цих відносин у філософському розумінні є ідея виховання як соціальна цінність. Проте неважко побачити, що цей злочин скоюється не з приводу цієї цінності, а з приводу цінностей матеріальних, які перебувають у сфері відносин власності. Ідея виховання в даному випадку не підлягає безпосередньому злочинному впливу, злочин скоюється не з її приводу, а тому вона як предмет не має іншого кримінально-правового значення, крім того, що вона характеризує одну із сторін об’єкта злочину. Внаслідок цього ідеальні предмети не можуть бути предметом злочину. Предмет злочину-це матеріальна сторона об’єкта злочину, на яку вчинюється злочинний вплив, але це не сам об’єкт злочину. Багато суспільно-небезпечних діянь скоюється шляхом певного впливу на предмет злочину. Встановлення в кожному конкретному випадку предмета злочину дає змогу більш повно зрозуміти об’єкт злочину і його суспільну небезпеку, полегшує кваліфікацію діяння, сприяє здійсненню правосуддя.

2.КВАЛІФІКАЦІЯ ПРЕДМЕТІВ ЗЛОЧИНУ.

Для з'ясування соціальної сутності і юридичної природи предмета злочину, його місця у системі ознак злочину і впливу на кваліфікацію діяння не аби-яке значення має науково обгрунтована класифікація предметів злочинного посягання. Класифікація предметів злочину може бути проведена за різними підставами і залежно від її мети. Для визначення ролі та місця предмета злочину у загальному механізмі вчинення злочину вона може бути проведена за суспільними критеріями: суспільне призначення предмета, його особливості, цінність та ін. За цими ознаками все різноманіття предметів злочину можна розділити на три великі групи: 1) люди; 2) речі; 3)тварини і рослини. У кожній групі можна виділити ряд загальних характерних соціальних властивостей, ознак (суспільна роль, призначення, цінність та ін.). У свою чергу родова група розпадається на кілька видових. Видовий предмет злочину - це загальне поняття того конкретного предмета, впливом на який скоюються злочини даного виду. Наприклад, при скоєнні злочинів проти власності вплив вчиняється на майно, яке у цьому випадку виступає родовим предметом злочину, а окремі види майна - видовим. Конкретним предметом злочину при скоєнні цих злочинів буде певна річ. Річ в свою чергу також розпадається на видові предмети-майно, гроші, документи, зброю, наркотики та інше.

Класифікація предметів злочину значною мірою полегшує встановлення видового предмету злочину, а він, в свою чергу, вказує на конкретний предмет злочинного впливу. Нічого не змінюється від того, що у багатьох складах злочину немає прямої вказівки на їх предмет. Вона відсутня у тих складах, у яких вплив на будь-який предмет такого виду визнається рівноцінним для підстав кримінальної відповідальності. Наприклад, у статях КК про відповідальність за вбивство називається лише діяння і його наслідки. Називати предмети злочину у даному випадку не має юридичного сенсу⁶.

У посягання на особу і у більшості інших злочинів, пов’язаних з посяганням на особу, необхідно розрізняти особу як сукупність суспільних відносин і людину як живу біологічну істоту. Найбільш чітко ця різниця виступає при посяганнях на життя або здоров’я. При скоєнні цих посягань дії звинуваченого характеризуються спрямованістю на порушення функцій чи анатомічної цілісності важливих органів людини (предмет). Ці органа людського тіла і виступають предметом названих посягань.

Спрямованість злочинного впливу на певні предмети виявляє спрямованість посягання на певний, конкретний об'єкт. Наприклад, удар ножем в руку чи ногу може свідчити про посягання не на житя, а на здоров’я. Ця обставина виявляє спрямованість злочинного впливу на певний предмет незалежно від того, названий він у диспозиції кримінально-правової норми чи ні.

Деякі склади злочинів відрізняються тим, що у них називається певний, конкретний предмет злочину. У інших складах злочинів предметом виступають різні речі, які мають подібне чи аналогічне призначення, наприклад документи, штампи, печатки (ст.ст. 357, 358 КК). Є такі склади злочинів, у яких предметом злочину виступають предмети різноманітного виду, що мають відношення до різних родових груп. Наприклад, при розбої злочинний вплив вчинюється психіку чи на тіло людини і на майно. Аналогічне становище виникає при бандитизмі, хуліганстві і деяких інших злочинах. Інколи одна і та ж річ може бути предметом порушення правил про валютні операції (ст. 208 КК), крадіжка, грабіж, розбій (ст.ст. 185-182 КК)⁷.

Наведені приклади показують, що визначення видової належності предмета злочину не має вирішального значення для встановлення об'єкта посягання. Воно має підпорядкований і залежний характер. Разом з тим, уявлення про видовий предмет злочину полегшує визначення тих суспільних відносин, які існують з приводу цього предмета і які виступають об'єктом злочину. Предмет злочину є в цьому випадку свого роду початковим (вихідним) моментом, відправним пунктом, що дає змогу визначити об'єкт злочину. Значення предмета тут полягає в тому , що істотністю предмета значною мірою визначається і коло відносин, існуючих з його приводу. Коло це в деяких випадках буває більш чи менш вузьким, а інколи з приводу предмета можуть існувати тільки певні суспільні відносини (наприклад, дикі тварини, рослини, тіло людини і т.п.).

Предмети злочину і їх класифікація в цьому розумінні можуть виконати ту роль, яку автори, що визнають речі (предмети, майно) безпосереднім об'єктом злочину, покладають на безпосередній об’єкт: бути конкретним речовим орієнтиром, що полегшує на практиці пошук об'єкта злочину.

Визначення предмета злочину, таким чином, є першим кроком на шляху до пошуку тих суспільних відносин, які є об'єктом злочину. Предмет злочину значною мірою дає підставі говорити про характер посягання, його способи і спрямованість на певний об’єкт. Нарівні з іншими ознаками складу злочину вірна уява про його предмет створює більш повну картину злочину, допомагає визначити його особливості, полегшує пошук тих суспільних відносин, які були об’єктом посягання і кримінально-правової норми, яке передбачає відповідальність за його скоєння⁸.

Важливе значення для з’ясування (визначення) об’єкта посягання і кваліфікації діяння має і особливий, виділений законом та визначений підзаконними актами правовий режим деяких видів предметів злочину. Підставами для встановлення особливого правового режиму у відношенні тих чи інших предметів злочину служать їх фізичні, хімічні чи інші особливі властивості або їх господарсько-економічне призначення, у зв’язку з якими існують, виникають чи можуть виникати відповідні суспільні відносини. З безліч існуючих предметів, стосовно яких встановлено особливий правовий режим, кримінальний закон виділяє в ст. 204 КК приблизний перелік предметів злочину: в самому є вказівка на те, що ним можуть бути самогон, а також інші міцні спиртні напої домашнього вироблення. Дана диспозиція дозволяє зробити висновок, що до таких предметів можуть бути віднесені аналогічні самогону міцні спиртні напої (своєрідні різновиди самогону), що також містять винний (етиловий )спирт і отримані шляхом перегонки маси, яка перебродила. Тому в теорії кримінального права і на практиці до різновидів самогону, тобто предметів даного злочину, відносять чачу, араку, шовковичну горілку тощо. У ст. 307 зазначається, що предметом цього злочину є опійний мак, індійська, південна маньчжурська, південна чуйська, південна арахонська та південна краснодарська конопля. У цій нормі законодавець прагнув максимально перелічити можливі предмети злочину і тому ним названі фактично усі культури, що вирощуються і зустрічаються у практиці боротьби з цим злочином в Україні.

В разі, коли диспозиція статті КК про відповідальність за певний злочин має бланкетний характер, такий перелік наводиться в тих нормативних актах, до яких відсилає ам закон. Так, перелік валютних цінностей, які є предметом злочину, передбаченого ст. 208 КК, встановлено не безпосередньо в самому законі, а в іншому нормативному акті.

Аналіз зазначених у чинному законодавстві предметів злочину свідчить, що ті чи інші речі, а також цінності найчастіше за все виділяються законодавцем як предмет з урахуванням особливого правового режиму, викликаного їх корисними або шкідливими властивостями, а також з урахуванням їх економічного призначення. Саме ці ознаки (властивості) предметів і є тими обставинами, з приводу яких або шляхом впливу на які вчиняється злочин. До таких предметів необхідно віднести валютні цінності ст.. 208 КК), порнографічні предмети (ст. 301 КК), зброю, бойові припаси та вибухонебезпечні речовини (ст. 262, 265) та ін. З приводу корисних властивостей речей вчинюється більшість корисливих злочинів, і тому саме вони виділяються законодавцем як предмети відповідних злочинів (гроші, дорогоцінні метали, твори мистецтва та інші товари). Відзначені, як і деякі інші властивості тієї чи іншої речі, викликають необхідність надання їй певної правової значущості в конкретному складі злочину. Це, у свою чергу, встановлює й їх нерозривний зв’язок з самим суспільне небезпечним діянням, визначає його як самостійну і необхідну ознаку вчиненого злочину .Якщо в певному суспільне небезпечному діянні відсутній названий предмет, то відсутній і склад цього предметного злочину.

Особливий правовий режим стосовно перелічених предметів встановлюється з метою забезпечення і охорони громадської безпеки, фізичної і морального здоров’я населення й інших важливих суспільних відносин. Перелік таких предметів, рівно як і обмеження і контроль за придбанням, споживанням, і використовуванням чи збутом (режим), не залишаються незмінними. Розвиток соціального життя викликає необхідність постійного його вдосконалення. При цьому зміні підлягає і сам режим, і перелік предметів, стосовно яких він необхідний. Дані зміни в свою чергу тягнуть за собою зміни в кримінальному законодавстві і практиці його застосування. Зокрема чинне кримінальне законодавство України нарівні з нормами про відповідальність за розкраданням майна містить правові норми про відповідальність за викрадення зброї, наркотичних заходів і деяких інших предметів, щодо яких встановлено особливо правовий режим.

Ще раз зауважимо, що об’єкт злочину - це суспільні відносини, які охороняються законом. Предметом же злочину є будь-які речі матеріального світу, з приводу яких чи у зв’язку з якими коїться злочин.

Наприклад, при крадіжці особистого майна об’єктом є право власності громадянина, яке охороняється законом, а предметом - безпосередньо майно (речі), що таємно були вилучені у потерпілого.

Або, наприклад, при контрабанді (ст. 201 КК) винний посягає на суспільні відносини, які складаються в галузі зовнішньої торгівлі України. Цей злочин коїться шляхом незаконного перевозу через митний кордон держави товарів, валюти, цінностей, зброї, боєприпасів, наркотиків та інших предметів. Товари, які перевозяться, є предметом злочину.

Правильне встановлення, визначення предмета злочину необхідне для правильної кваліфікації і визначення покарання. Наприклад, ст. 263 КК визначає як злочин незаконне носіння, зберігання, придбання, виготовлення і збут зброї. Кваліфікація названих злочинних дій та їх покарання залежать від того, що є предметом злочину. Коли предметом злочину виступає вогнепальна

зброя, то її дії кваліфікуються по ч. 1 ст. 263 КК, яка передбачає покарання до п’яти років позбавлення волі. Якщо ж предмету злочину-холодна зброя, то злочин кваліфікується по ч. 2 ст. 263 КК, яка передбачає покарання до трьох років позбавлення волі.

Предметом злочину не можна називати людину. Особа, якій злочином завдається моральна, фізична або майнова шкода, визнається потерпілою⁹.

ВЗАЄМОЗВ'ЯЗОК ПРЕДМЕТА ЗЛОЧИНУ З ОБ'ЄКТОМ І ОБ’ЄКТИВНОЮ СТОРОНОЮ,

Розгляд сутності і змісту суспільних відносин (об’єкта) показує, що предмет злочину є сукупністю його сторін, властивостей. Практично важливим є також питання про те, в якому взаємозв'язку перебуває предмет і об’єкт злочину, чи є він обов'язковою чи тільки факультативною стороною злочину.

Всі різноманіття поглядів на предмет злочину і його співвідношення з об’єктом можна звести до двох різновидів. Прихильники одного з них ототожнюють їx, гадаючи, що безпосередній об’єкт і є предмет злочину¹⁰. Інший погляд на предмет злочину, що поділяється більшістю криміналістів, полягає в їх відмінності, у визначенні предмету злочину субстратом суспільних відносин, існуючих з приводу цього предмета.

Якщо виходити з того, що предмет злочину є сукупністю сторін, властивостей об’єкта злочину, матеріальним виразом суспільних відносин, що виступають об’єктом посягання, то обгрунтованою є друга точка зору. Ототожнювання предмета злочину з його об’єктом є помилкою. На відміну від елемента, в якості якого виступають реальні матеріальні об’єкти чи істоти, конкретні речі реального світу, що мають вагу, колір, ціну, стать, вік, конкретне найменування та інші ознаки і властивості, об’єкт злочину є суспільним зв’язком, відносинами між людьми. Предмет-це конкретна річ, а об’єкт суспільні відносини з приводу речі. Ці особливості не дають змогу ототожнити ці два різних за своєю сутністю явища.

Предмет злочину в окремих випадках може збігатися з предметом суспільних відносин, які охороняються кримінальним законом. Так, збігаються предмети злочину і предмети відносин в таких злочинах, як, наприклад, порушення правил про валютні операції (ст. 208 КК), крадіжка інші злочини проти індивіду ліпшої власності (ст.ст. 185-190 КК).

У зв’язку з викладеним виникає питання про місце предмета в складі конкретного злочину. Уявляється, що предмет злочину не

може претендувати на роль самостійного елемента складу злочину. Таке рішення викликане тим, що склад злочину являє собою сукупність його обов’язкових елементів (об’єкта, об’єктивної сторони, суб’єкта, суб’єктивної сторони злочину). Відсутність хоча б одного з цих елементів виключає склад злочину і, отже, кримінальну відповідальність. Предмет злочину як самостійна ознака злочину завжди стоїть поряд з об’єктом. Саме об’єкт і предмет у сукупності утворюють самостійний елемент складу злочину.

Перш за все неоднаковість предмета і об’єкта злочину полягає в тому, що вони відмінні за своєю природою. Об’єкт злочину - це певні суспільні відносини, які за своєю природою і сутністю явище соціальне. Вони виявляються і існують тільки в суспільстві, як неодмінна умова людського співіснування. Суспільні відносини неможливі за межами суспільства і суспільство неможливе без цих відносин.

Предмет злочину за своєю природою характеризується фізичною, речовою сутністю. Це завжди певний матеріальний (речовий) об’єкт, з приводу якого виникають і існують відносини між людьми.

Суспільні відносини певного виду як об’єкт кримінально-правової охорони характеризується стабільністю свого існування, певною незмінністю, хоча у своєму прояві вони в багатьох випадках змінюються чи ліквідуються.

Предмет злочину, навпаки, може бути змінений тільки в своїй фізичній, речовій сутності, він може бути знищений чи пошкоджений тільки фізично. Пошкодженням предмета злочину вчиняється соціальна шкода тільки через зміну суспільних відносин, існуючих з його приводу.

Предмет відрізняється від об’єкта ще й тим, що йому не завжди завдається шкода. Так немає підстав говорити, що завдається шкода предмету при виготовленні спиртних напоїв і

торгівлі ними (ст. 204 КК ), виготовленні зброї (ст. 263 КК). Не завдається шкода предмету злочину також при контрабанді (ст. 201 КК), порушень правил валютної операції (ст. 208 КК), крадіжка, грабіж, розбій (ст.ст. 185-187 КК) та ін. При їх вчиненні злочин завдає шкоди об’єкту шляхом безпосереднього впливу на самий соціальний зв’язок, тобто на певний елемент суспільних відносин, які охороняються.

Якщо шкода, заподіяна об’єкту завжди носить соціальний характер, то предмету злочину в наслідок суспільно небезпечного посягання насамперед завдається фізична шкода яка викликає певні негативні соціальні зміни в об’єкті. Шкода предмета як матеріальні речі завдається, коли злочин здійснюється шляхом його знищення, пошкодження або видозмінення. Наприклад, при продажу в торговельних підприємствах фальсифікованих товарів злочинець погіршує якість товарів, хоча і зберігає при цьому їх зовнішній вид (наприклад, розбавляє сметану кефіром, спиртні напої - водою, додає до складу вершкового масла маргарин). Страждає предмет злочину і при вчиненні таких злочинів, як знищення або пошкодження майна (ст.ст. 194, 195), незаконне полювання (ст. 248 КК), незаконне зайняття рибним, звіриним або іншим водним добувним промислом (ст. 249 КК) та інші.

У більшості випадків шкода, яка завдається предмету посягання може бути відшкодована. Пошкоджену річ можна відновити, знищену замінити новою або відшкодувати її вартість. Ускладнення в усуненні шкоди, що причиняється предмету злочину, виникає тільки в випадку знищення індивідуально-визначеної чи унікальної речі. Заподіювана об’єкту шкода, навпаки, за загальним правилом, не відшкодовується і її не можна усунути або усунути дуже важко. Неможливо, наприклад, усунути шкоду, завдану здоров’ю, честі, гідності, як і неможливо відновити порушену статеву волю чи розголошену таємницю. Неможливо також усунути шкоду, заподіяну інтересам правосуддя, державного чи суспільного управління і деяким іншим суспільним відносинам¹¹.

Якщо виходити з того, що злочин вчинює чотири види суспільно-небезпечної шкоди: а) майнову; б) фізичну; в) моральну; г) політичну, то на рівні об’єкта злочину відшкодованою може бути тільки шкода майнова. Фізична, моральна, політична шкода від злочину поверненою чи відшкодованою бути не може. З’ясування сутності об’єкта і предмета дає змогу дати відповіді на багато практичних питань.

Таким чином, доходимо висновку, що відрив предмета злочину від об’єкта не можна визначити обгрунтованим. Предмет і об’єкт злочину собою тісно взаємопов’язані. Тісний зв’язок який існує між цими обома явищами показує, що шляхом зміни речі предмета можна змінити і суспільні відносини. Соціально-небезпечна шкода в багатьох випадках може бути вчинена лише шляхом впливу на певний предмет. Наприклад, у посяганнях на особу (вбивство, заподіяння шкоди здоров’ю і ін.) діяння може бути скоєне тільки шляхом певного впливу на людину як живу біологічну істоту. Інакше ці злочини скоєні бути не можуть.

Взаємозв'язок предмета з об’єктом не однозначний і не в усіх випадках тотожній. Оскільки предмет злочину є сукупність сторін, властивостей суспільних відносин, то вони в окремих випадках проявляються по-різному. Інколи це матеріальна річ, об’єкт суспільних відносин, а в деяких випадках предметом злочину виступає суб’єкт суспільних відносин. Цим і визначаються різноматні види зв’язків предмета і об’єкта. Разом з тим різноманіття звя’зків предмета з об’єктом злочину може бути зведене до двох різновидів:

1. Предмет злочину виступає матеріальною, речовою стороною суспільних відносин. Такі, наприклад, відносини власності, що виникають та існують з приводу речей (майна), відносини управління, які виникають з приводу видачі, виготовлення і використання документів, земельних ділянок та ін.

2. Предмет злочину виступає в якості суб’єкта суспільних відносин і є однією із сторін цього соціального зв’язку. Такі, наприклад, суспільні відносини особи в усій їх сукупності.

Стосовно до потреб кримінального права предмет має трояке значення:

1) предмет суспільних відносин, які охороняються;

2) предмет злочину;

3) предмет злочинного впливу.

Під предметом злочинного впливу слід розуміти елемент суспільних відносин, котрі охороняються кримінальним законом, який піддається безпосередньому злочинному впливу і якому, отже, в першу чергу завдається шкода. Тому таким предметом може бути суб’єкт, сам соціальний зв’язок, а також предмет суспільних відносин. Встановлення предмета злочинного впливу в кожному конкретному злочині полегшує з’ясування “механізму” заподіяння шкоди самому об’єкту, а також сприяє становленню розміру і характеру наслідків суспільно-небезпечного діяння.

Тісний взаємозв'язок предмета з об'єктом злочину разом з тими не виключає відомої самостійності предмета. В цьому проявляється динаміка суспільного життя, постійна зміна суспільних відносин. Суспільні відносини з приводу одного й того ж предмета речі можуть часто змінюватись. Майно, наприклад, може переходити з приватної власності в державну чи громадську, і навпаки. В зв’язку з цим кримінально-правове значення має визначення тих суспільних відносин, які проявляються в даних умовах місця, часу і обставин в конкретному предметі, речі в момент скоєння злочину, рівно як і встановлення конкретного предмета, шляхом впливу на який винна особа вчинила шкоду об’єкту злочину. Так приватне майно громадянина може в момент його розкрадання знаходиться на зберіганні в (на виробництві, на транпортуванні і т.ін.) організації, і особа в даний момент не є посадовою чи представником влади, що істотно змінює соціальну сутність діяння і його кваліфікацію.

Визначення предмета злочину сукупністю властивостей його сторін, в яких проявляються суспільні відносини, дає змогу визначити взаємозв’язок предмета злочину з об’єктивною стороною складу злочину. В наукових колах з цього приводу була висловлена думка, що питання про предмет злочину, на відміну від об’єкту, має значення лише як належність до об’єктивної сторони деяких злочинів¹².

Для віднесення предмета злочину до об’єктивної сторони немає підстав. Такому віднесенню сприяла, мабуть, та підстава, що нерідко одні й ті ж предмети виступали в подібних для цього критеріїв, недостатнє дослідження проблеми створювало плутанину і призводило до змішування цих явищ. Наприклад, в одних випадках документ виступає в якості предмета злочину (підробка, розкрадання), в інших - знаряддям скоєння злочину, наприклад, при шахрайстві, розкраданні шляхом зловживаннями, ухилення від призову на військову службу.

Документ може бути предметом злочину тільки в тому випадку, коли він взаємопов'язаний з об’єктом злочину, коли в ньому проявляються ті суспільні відносини, на які спрямоване посягання. В інших випадках він ні в якому зв’язку з об’єктом не перебуває і не може визнаватися предметом злочину. Наприклад, при скоєнні шахрайства, коли винна особа підробляє документ чи викрадає його з метою наступного заволодіння майном, документ ні в якому зв'Язку з відносинами власності не перебуває. Тому він і не може бути предметом злочинів, передбачених ст. 190. При скоєнні цих злочинів документ використовується винним, як необхідне знаряддя скоєння злочину. Дану обставину необхідно підкреслити, тому що використання документа в якості знаряддя чи засобу скоєння злочину не впливає на кваліфікацію діяння. Інша ситуація виникає при впливі на документ у тих випадках, коли у властивостях документа проявляються певні суспільні відносини, на зміну яких спрямоване посягання. Наприклад, при підробці документів, штампів, печаток (ст. 358 КК). Документами визначаються тільки такі, в яких закріплюються важливі відомості, чи офіційні документи, що видаються державними установами, підприємствами чи громадськими організаціями. Оскільки документ в таких випадках виступає в якості матеріального об’єкта, є певною стороною суспільних відносин, то він і визнається предметом злочину при посяганні на ці суспільні відносини. Ця обставина має істотне практичне значення, оскільки впливає на кваліфікацію діяння.

Таким чином, доходимо такого висновку, що предмет злочину як сукупність окремих сторін і властивостей суспільних відносин належить об’єкту злочину. Відносити предмет злочину до об’єктивної сторони немає підстав.

Разом з тим предмет злочину перебуває у певному взаємозв'язку, співвідношенні з об’єктивною стороною злочину. Цей взаємозв'язок виступає у вигляді взаємодії. Перш за все предмет злочину перебуває у взаємозв'язку з дією. Злочинне діяння у вигляді жестів, погроз, нападу, образи, розкрадання і деяких інших його різновидів полягає в психологічному чи фізичному впливі на предмет злочину. Цей вплив, що утворює сутність, основу зовнішнього прояву таких злочинів, є зв'язкова ланка між об’єктом і об’єктивною стороною.

Злочин, скоєний дією, чиниться, як правило, тільки тоді, коли здійснюється вплив на предмет злочину. Стосовно цих злочинів можна сказати, що немає злочину без дії і немає злочину без предмета злочину, якщо дія не спрямована на предмет злочину. Дія взагалі означає певний вплив на щось. Тільки взаємодія цих двох моментів: дія і її спрямованість на предмет злочину -створює підстави для визнання дії злочином. Ці положення, однак, не стосуються злочинів, які умовно можна назвати безпредметними.

Предмет злочину, таким чином, перебуває в певному зв’язку з об’єктивною стороною злочину. Особливості і властивості предмета в багатьох випадках визначають зміст об’єктивної сторони, оскільки і характер діяльності суб’єкта істотно залежить від особливостей об’єкта.

Саме предметом злочину в більшості випадків обумовлюється вибір способу і знарядь впливу на нього.

Разом з тим, злочинними визнаються не всі способи впливу на предмет злочину, а тільки ті з них, які загрожують і вчинюють об’єкту істотну шкоду. Наприклад, виготовлення чи збут кинджалів, фінських ножів чи іншої холодної зброї створює злочин (ч. 2. ст. 263 КК). Зберігання цих предметів складу злочину не створює. Предмет злочину в багатьох випадках характеризує і злочинні наслідки, які є однією з головних ознак об’єктивної сторони злочину. Наприклад, вбивство припускає позбавлення життя лише людини, порушення правил валютних операцій стосується тільки валютних цінностей і т.ін.

В багатьох злочинах предмет є зв’язуючою ланкою між об’єктом і об’єктивною стороною злочину, бо наслідки належить одночасно, як до дії, так і до об’єкта.

висновок

Розглянуті в даній роботі питання не осягають та й не можуть осягнути всього різноманіття такої комплексної проблеми, якою є проблема предмета злочину. Викладене показує, що незважаючи на те, що вказаній проблемі присвячено чимало монографічних досліджень і наукових публікацій, багато її аспектів потребують подальшої розробки.

Успішна підготовка нового кримінального законодавства багато в чому залежить від якості розробки найбільш важливих загальнотеоретичних проблем науки кримінального права. До таких обгрунтовано відносять проблему предмета злочину. Виключна її важливість обумовлюється не тільки теоретично, але й практичним значенням. Так з’ясування предмета злочину дає можливість визначити соціально-політичну та юридичну сутність злочину, сприяє правильній кваліфікації діяння. Саме цим викликаний великий інтерес в науці кримінального права до проблеми предмета злочину.

Список використаної літератури

1. Конституція України, 1996 р.

2. М.Й.Коржанський, Кримінальне право України. Загальна частина., Київ, 1996 р.

3. Б.С.Волков, Кримінальне право. Казань, 1968 р.

4. М.І.Бажанов. Кримінальне право України. Загальна частина. Дніпропетровськ, 1992.

5. Кримінальний Кодекс України. Київ, 2001 р. Видавництво “Істина”.

6. кримінальне право України. Загальна частина. К.Юрінком, Інтер-98 р. Матишевський П.С., Андрушка П.П., Шапченко С.Д.

7. Уголовное право Украины. Общая часть. Киев-1995. Михайленко П.П.

8. Кримінальне право України. Курс лекцій. Н.В.Чернишов, М.В.Володько, М.А.Хазін, Київ, 1995 р.

9. Никифоров Б.С. Кримінальне право. Загальна частина. Москва, 1989 р.

10. Піонтковський А.А. Кримінальне право. Загальна частина. Москва, 1982 р.