Функції державних органів влади

Держава — це організація політичної влади домінуючої частини населення у соціальне неоднорідному суспільстві, з допомогою якої забезпечується його цілісність і безпека та здійснюється керівництво суспільством в інтересах цієї його частини, а також управління загальносуспільними спра­вами.

Держава відрізняється від інших організацій за такими оз­наками:

• у кожній країні із соціальне неоднорідним суспільством може існувати лише одна держава, а організацій — багато;

• тільки держава виступає офіційним представником усього суспільства; всі інші організації репрезентують лише його частину;

• тільки держава може вирішувати загальносуспільні спра­ви, інші ж організації вирішують справи, що стосуються, як правило, лише частини суспільства;

• держава має у своєму розпорядженні специфічний апарат, який наділений владними повноваженнями і має матеріальні засоби для реалізації цих повноважень, для виконання своїх завдань та функцій; тільки держава може встановлювати за­гальнообов'язкові для всього населення правила поведінки — юридичні норми;

• тільки державна влада характеризується суверенітетом. Його ознаки: верховенство влади, повнота влади, самостій­ність і формальна незалежність влади від будь-якої іншої організації (або особи) як у певній країні, так і за її межами.

Суть держави проявляється у її функціях, які в основними напрямками (сторонами) діяльності держави. Функції поділяються на внутрішні (господарчо-організаторська, культурно-виховна, регулювання міри праці і споживан­ня, охорона всіх форм власності, правопорядку, природи та навколишнього середовища, боротьба із злочинністю, захист прав і свобод громадян та ін.) і зовнішні (бороть­ба за мир та мирне співіснування, співдружність з інши­ми країнами, захист батьківщини, суверенітету та не­залежності держави, участь держави в гуманітарних між­народних, культурних зв'язках та ін.).

Важливим інститутом конституційного права є систе­ма державних органів. Іноді Її називають державним апа­ратом, через який здійснюється державна влада, функції держави. До державних органів належать відповідні уста­нови, організації (міністерства); одноособові представники держави (Президент); вищі та місцеві органи влади; ви­конавчі органи; судові органи; органи прокуратури. Са­мостійне місце у системі державних органів займають Збройні Сили, Національна Гвардія, органи Служби без­пеки, органи попереднього розслідування, виправні уста­нови.

Спільним для всіх названих органів є те, що вони ма­ють власні повноваження, обсяг і характер яких зале­жить від цілей та завдань кожного із них і визначаються відповідними законодавчими актами.

Конкретні повноваження Верховної Ради, Президії Вер­ховної Ради України, Голови Верховної Ради та інші важ­ливі питання зафіксовані у главі 12 Конституції України і уточнені у розділі другому Конституційного договору. Ці повноваження класифікуються за певними ознаками:

— загального значення (розглядав та вирішує будь-які питання, що не входять до компетенції інших гілок влади, визначав основні напрямки внутрішньої та зовніш­ньої політики України, затверджує важливі загально­державні програми);

— законодавчої діяльності (прийняття Конституції, кон­ституційних та інших законів, постанов, накладання вето на укази Президента, регулювання відносин громадян­ства, власності, оподаткування та ін.);

— щодо кадрових питань (призначення виборів, рефе­рендумів, обрання Голови Верховної Ради та його заступ­ників, призначення суддів обласної та вищої ланки, Кон­ституційного та Арбітражного судів, призначення та звільнення Генерального прокурора України за подан­ням Президента);

— з питань адміністративно-територіального устрою України (утворення, ліквідація областей, районів, за­твердження кордонів тощо);

— контрольного характеру (за дотриманням Конституції України та інших законів; у сфері захисту прав люди­ни; за наданням Україною позик, економічної допомоги іноземним державам;

— стосовно міжнародних відносин (розгляд доповіді Президента України про зовнішню політику України, ратифікація та денонсування міжнародних договорів тощо);

— стосовно виняткових випадків (запровадження надзви­чайного ,стану, затвердження рішення про оголошення війни, запровадження військового стану, делегування за­конодавства Кабінету Міністрів України та ін.).

До компетенції органів місцевого самоврядування на­лежать: розробка, затвердження і виконання бюдже­тів відповідних адміністративно-територіальних одиниць; встановлення передбачених законом місцевих податків і зборів; розпорядження комунальною власністю; органі­зація та проведення місцевих референдумів; сприяння дотриманню Конституції та інших законів України, ука­зів і розпоряджень Президента України, постанов і роз­поряджень уряду України та здійснення інших повноважень.

Президент України здійснює свої функції і повноваження не лише особисто, але й через Кабінет Міністрів (Уряд) України, куди входять прем'єр-міністр, віце-прем'єр-міністри та міністри: внутрішніх справ; енергетики й електрифікації; закордонних справ; зв'язку; зовнішніх економічних зв'язків і торгівлі; лісо­вого господарства; у справах молоді і спорту; машино­будування, військово-промислового комплексу та конвер­сії; оборони; освіти; охорони здоров'я; охорони навко­лишнього природного середовища та ядерної безпеки; праці; соціального захисту населення; промисловості; ста­тистики; транспорту; економіки; фінансів; юстиції; го­лови держкомітету у справах охорони державного кордо­ну, служба безпеки та ін.

Крім органів законодавчої та виконавчої влади діють і орга­ни судової влади.

Cуди займають особливе місце у державному апараті, оскільки лише вони виконують функцію правосуддя шляхом розгляду та розв'язання цивільних і кримінальних справ. Тільки суди мають право визнати особу винною у скоєнні злочину і покарати її. Винятковість судової вла­ди полягає і в тому, що вироки, рішення, визначення й постанови суду обов'язкові для всіх державних, громад­ських органів, посадових осіб і громадян. Судові вироки, рішення можна розглядати як закон з конкретної життє­вої ситуації. Обов'язковим для виконання є також вимога суду щодо надання документів, виклику осіб для допиту, спеціалістів для дачі висновків тощо.

Використана література:

1. Михайленко О. Основи держави і права. - К., 1995. - 160с.

2. Правознавство. - К., 1994. - 271с.