Поняття, предмет і система міжнародного приватного права

У кожній державі найважливішим регулятором суспільних відносин є право. Це система юридичних норм, що фіксують певні відносини; охороняють загальнообов'язкові правила по­ведінки; закріплюють права та обов'язки осіб. У сукупності ці норми (разом з іншими джерелами) складають внутрішньо­державну (національну) систему права. Вона спрямована на врегулювання певного кола суспільних відносин, має загаль­ний метод правового регулювання та фіксує правові норми у певній формі. Відомо, що таких національних правових сис­тем у сучасному світі налічується більше двохсот. Часто між ними виникають відносини, що викликають чимало взаємних прав та обов'язків. Тому розвиток економіки, політики, куль­тури, засобів комунікації, транспорту тощо вимагають право­вого оформлення такого типу відносин як міжнародні. Остан­ні умовно можна поділити на дві великі групи: міждержавні та неміждержавні. Перша група становить сферу міжнародно­го публічного права, друга є предметом регулювання міжна­родного приватного права.

Норми міжнародного приватного права застосовуються для так званого міжнародного спілкування. Національне право та міжнародне публічне право, незважаючи на свою самостій­ність, у ряді випадків взаємодіють, утворюючи полісистемний комплекс норм міжнародного приватного права. Водночас норми цих двох правових систем не полишають меж останніх, хоч і регулюють, з одного боку, міжнародні, а з іншого — невладні відносини, майнові та немайнові, що мають циві-лістичну природу і виникають у сфері міжнародного спілку­вання. Поділяючись на матеріально-правові (такі, що регулю­ють конкретне правовідношення) та колізійні норми (такі, що відсилають до законодавства іншої держави), вони створюють певний комплекс у кожній правовій системі. Іноді вказують, що міжнародне приватне право - це право колізійне. Наяв­ність колізійних норм становить особливість міжнародного приватного права. Як матеріально-правові, так і колізійні нор­ми можуть міститись у національних джерелах права, міжна­родних угодах.

ЗО січня 1996 p. у м. Львові польський водій не впорався з управлінням великогабаритного фургона. Внаслідок шляхово-транспортноі пригоди одна особа загинула, кілька — госпіталізо­вано, пошкоджено сім автомобілів. У даному випадку виникли правовідносини з делікту з "іноземним елементом". До них необ­хідно, щонайперше, застосувати колізійну норму, викладену, зок­рема, в ч. 1 ст. 569⁴ Цивільного кодексу України, а також узяти до уваги норми ст. 35 ("Зобов'язання, що не виникають з договірних відносин") Договору між Україною і Республікою Польща про правову допомогу та правовідносини у цивільних і кримінальних справах від 27 травня 1993 p.

Суб'єктами відносин у міжнародному приватному праві є, передусім, фізичні та юридичні особи, іноді — держави. Спе­цифікою відносин є наявність "іноземного елементу". Під "іноземним елементом" розуміють: 1) суб'єкт, який має іно­земну належність (громадянство, місце проживання — щодо фізичніх осіб; "національність" — щодо юридичних осіб);

2) об'єкт, який знаходиться на території іноземної держави;

3) юридичний факт, що мав чи має місце за кордоном.

Ось приклад, що демонструє складне поєднання "іноземного елементу" у правовідношенні. Напередодні 1996 p. затонуло судно "Сімба-1". Власником його була турецька фірма "Сімбашиппінг енд трейдшг", яка зареєструвала судно. Вона передала оперативне управління судном турецькій компанії "Кнідос". Місце реєстрації судна — Мальта. Ліцензована крюїнгова компанія "Євромарін сер­віс", зареєстрована в Одесі, найняла екіпаж, до складу якого вхо­дило 12 моряків — громадян України, що загинули внаслідок ава­рії. Трудові контракти з ними було укладено за законодавством Великобританії. Судно перевозило вантаж (1800 тонн металу) з російського порту Таганрог до турецького порту Деліскелесі.

До сфери міжнародного приватного права належать питан­ня цивільної право- та дієздатності іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньо­торговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордо­ном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на території іноземної держави, працювали на такій території тощо. Регулюючи вказані та інші відносини, норми міжнародного приватного права утворюють систему, яка відображає упорядковану сукупність норм національного права.

Отже, міжнародне приватне право — це система юридич­них норм, спрямованих на регулювання міжнародних невлад­них відносин з "іноземним елементом". Завданням міжнарод­ного приватного права є регламентація вказаних відносин для всебічного захисту прав та інтересів суб'єктів права, створення єдиного правового простору щодо здійснення ними своїх прав та обов'язків, укріплення співпраці держав, які належать до різних економічних, правових, соціальних, культурних систем.

Міжнародне приватне право має власну систему. І! можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу. Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст міжнародного приватного права, його джерела, методи регу­лювання; вчення про колізійні та матеріально-правові норми;

правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.);

взаємність, реторсія, інші загальні положення щодо суб'єктів міжнародного приватного права. Особлива частина охоплює право власності; зобов'язальне право; зобов'язання з правопо­рушень; авторське, винахідницьке, патентне, сімейне, спадкове право; трудові відносини; міжнародний цивільний процес.

Система Загальної та Особливої частини є відносно ста­більною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарю­вання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створен­ня нових технічних засобів у різних сферах зв'язку (напри­клад, застосування системи "Інтернет" у комп'ютерному спіл­куванні).

Система міжнародного приватного права як правничої науки майже збігається із системою навчального курсу. Крім того, ця правнича наука: 1) охоплює питання історичного роз­витку доктрини права, її теорій, концепцій; 2) визначає під­ходи, способи розв'язання проблем міжнародного приватного

права. Це сприяє вирішенню питань кваліфікації, тлумачення норми та правовідношення, визначенню правового статусу рухомого та нерухомого майна; визнанню імунітету і т. д.