Доктрина про міжнародний цивільний процес

У юридичній науці під так званим міжнародним цивільним процесом прийнято розуміти сукупність питань процесуаль­ного характеру, пов'язаних із захистом прав іноземців та іно­земних підприємств і організацій у суді чи арбітражі. Вико­ристовуючи термін "міжнародний цивільний процес", пам'ята­ють про його умовність. Поняття "міжнародний цивільний процес" сформувалося внаслідок історичного розвитку міжна­родного приватного права, тобто з часу виникнення конфлік­тів між законами іноземних правових систем.

Майже століття не припиняються дискусії про місце та зміст міжнародного цивільного процесу в системі права і його співвідношення з міжнародним приватним й цивільним про­цесуальним правом (Т. Яблочков, І. Перетерський, С. Крилов, Л. Лунц, І. Бліщенко, С. Лєбедєв, Ю. Колосов, Л. Галенська, В. Храбсков; вітчизняні вчені: Г. Матвєєв, Ю. Матвеев, В. Ко-рецький; правники іноземних держав: М. Іссад (Алжир), Дж. Чешир, П. Норт (Великобританія), ін.). Дебати щодо між­народного цивільного процесу посилююся у зв'язку з прий­няттям з 60-х років національних законів з міжнародного при­ватного права та процесу й укладенням, міждержавних дого­ворів з питань міжнародного цивільного процесу Л. Векаш (Угорщина), А. Дічев, М. Живковський (Болгарія), ін. Сьогод­ні питання міжнародного цивільного процесу особливо акту­альні для новоутворених держав, у тому числі й для України. Проте вони розглядаються переважно в окремих розділах навчальних посібників з цивільного процесу (М. Штефан, Б. Юрков).

Стосовно місця міжнародного цивільного процесу в системі права у колишній радянській доктрині стверджувалося, що усі проблеми міжнародного цивільного процесу належать до ци­вільного процесу як галузі права, яка регулює діяльність ор­ганів юстиції з цивільних справ. Міжнародний цивільний про­цес, з оглядом на джерела і способи регулювання, не вважався галуззю права. Існувала точка зору, відповідно до якої міжнародне приватне право, як особлива галузь права спрямована на регулювання відносин з "іноземним елементом", не охоп­лює процесуальних норм (Л. Лунц, Н. Маришева). Водночас у літературі зазначалося, що питання міжнародного цивільно­го процесу належать до міжнародного приватного права як до галузі правничої науки, кожне з таких питань тісно пов'язане з застосуванням законодавства певної держави, тобто з проб­лемами колізії законів або з цивільною право- та дієздатністю особи (Л. Лунц).

У сучасній правничій науці України стверджується, що хоч питання міжнародного цивільного процесу охоплені складом міжнародного приватного права як такі, що мають тісний зв'язок з правовим регулюванням приватних правових відно­син (цивільних, сімейних, трудових) з "іноземним елементом", однак цим ігнорується наукова основа виділення галузей пра­ва за предметом їх правового регулювання. На думку М. Ште-фана, питання цивільного судочинства з "іноземним елемен­том" є складовою частиною цивільного процесуального права України.

Загалом питання про належність міжнародного цивільного процесу до міжнародного приватного права як галузі право­знавства не викликає сумнівів. Проте твердження, що сукуп­ність норм, які утворюють міжнародний цивільний процес, не входить до міжнародного приватного права, а є складовою частиною цивільного процесу як галузі права, підтримують не усі вчені. М. Кузнецов (Російська Федерація) вважає, що на користь панівної точки зору свідчить матеріально-правова, а не процесуальна природа норм, які утворюють міжнародне приватне право. Поділ права на матеріальне та процесуальне притаманний усім правовим системам сучасності. Процесу­альні норми у багатьох державах містять спеціально призна­чені для цього джерела права. Але М. Кузенєцов вважає нело­гічним і таким, що не зовсім пояснюється з точки зору загаль­ної теорії права, твердження про одночасну належність міжна­родних цивільних процесуальних відносин до предмета ци­вільного процесу як галузі права, а його проблем — до науки міжнародного приватного права як її "особливого підрозділу", Вчений також зазначає, що поділ норм на матеріально-правові та процесуальні не може бути основною причиною вказаного розмежування. На його думку, об'єктивована форма правових норм ніколи не була визначальною причиною при вирішенні питання про належність зазначених норм до певної галузі пра­ва. Тобто джерела права дають умовну уяву про галузі права вцілому. Специфіка відносин, що складають предмет міжнародного приватного права, переконує у необхідності охоплен­ня міжнародним приватним правом норм міжнародного ци­вільного процесу. Таким чином М. Кузнецов вважає, що нор­ми міжнародного цивільного процесу та сукупність відносин, які ці норми регулюють, належать до міжнародного приватно­го права як до галузі права, так і галузі правознавства й науки.

На думку Г. Матвеева, норми, що регулюють питання між­народного цивільного процесу, належать до міжнародного приватного права. З методичної точки зору питання міжна­родного цивільного процесу зручніше досліджувати у ком­плексі з колізійними нормами. Вчений аргументує свою пози­цію рівністю учасників правовідносин як у сфері міжнародно­го цивільного процесу, так і у сфері міжнародного приватного права. Т. Нешатаєва також вважає, що питання міжнародного цивільного процесу повинні мати місце в учбовому курсі та в науці міжнародного приватного права.

Різними є позиції вчених держав континентальної Європи. В угорській літературі неодноразово висловлювалася думка про самостійний характер міжнародного цивільного процесу­ального права, незважаючи на те, що належність процесуаль­них норм до міжнародного приватного права передбачалася формулюванням 1 Указу (Декрету-закону) "Про міжнарод­не приватне право" Угорщини 1979 p., відповідно до якого "метою закону є визначення норм про юрисдикцію та проце­суальних норм, на підставі яких слід розглядати правовий спір, що має "іноземний елемент". У польській доктрині зазна­чалося, що ця правова сфера не належить до міжнародного приватного права. Вона навіть не входить до науки міжнарод­ного приватного права, хоч і зауважувався близький зв'язок цих сфер. Л. Раапе (ФРН), розглядаючи окремі питання ци­вільного процесу, зокрема, про визнання іноземних судових рішень, вказує, що вони належать до міжнародного процесу­ального права, а не до міжнародного приватного. М. Хофман та X. Фінке (колишня НДР) в праці "Міжнародний цивільний процес" характеризують міжнародний цивільний процес як частину національного процесуального права, однак, на їх думку, дослідження його проблем тісно пов'язані з наукою міжнародного приватного права. А. Батіфоль і П. Лагард (Франція) у курсі міжнародного приватного права, що був виданий у 1981—1983 pp., зазначають про належність питань міжнародного цивільного процесу до галузі міжнародного приватного права. Вчені аргументують свою позицію твер­дженням про те, що міжнародне приватне право охоплює проблему "конфлікту юрисдикцій". Позиції французьких юристів сприйняла бельгійська доктрина. Італійська концеп­ція міжнародного приватного права також містить вчення про "конфлікт юрисдикцій" тобто й питання міжнародного цивіль­ного процесу.

Класична англійська доктрина міжнародного приватного права теж охоплює вчення про міжнародний цивільний про­цес. Засади цієї доктрини грунтуються на тезі, відповідно до якої міжнародне приватне право, як окрема ланка англійської правової системи, завжди вирішує хоч би одне з трьох питань, а саме: питання про юрисдикцію англійського суду, про вибір права, про визнання та виконання іноземних судових рішень. М. Вольф, досліджуючи, в основному, англійське право та здійснюючи порівняльний аналіз права інших держав, розгля­дав, зокрема, так звану "місцеву" та "міжнародну" юрисдикції, розмежування компетенції судів, процедуру провадження в іноземних судах, визнання та примусове виконання іноземних судових рішень.

Незважаючи на те, що правники різних держав неоднаково вирішують питання про місце міжнародного цивільного про­цесу в системі права та правничій науці, вони все ж визнача­ють, хоч і по-різному, його зміст. У працях юристів ФРН, Австрії та деяких інших держав останніми роками все частіше звертається увага на саме зміст міжнародного цивільного про­цесу. Про ґрунтовність дослідження цих питань свідчить ви­даний у ФРН 1982 p. фундаментальний чотиритомний курс міжнародного цивільного процесу. Перший том охоплює ін­формацію про так зване європейське процесуальне право, ана­ліз конвенцій, укладених в рамках ЄС, загальні проблеми між­народної підсудності. У другому томі розглянуте питання здійснення процесу, встановлення змісту іноземного права, надання правової допомоги. У третьому томі — питання ви­знання іноземних судових рішень, у четвертому — їх виконан­ня. М. Хофман та X. Фінке вважають, що міжнародний ци­вільний процес складають питання: про джерела міжнародно­го цивільного процесу, правовий статус іноземців, визначення підсудності, застосування національного та іноземного права, докази, надання правової допомоги, визнання та виконання іноземних судових рішень, зовнішньоторговельний арбітраж.

Як уже вказувалося, у класичній англійській доктрині між­народне приватне право традиційно охоплює, по-перше, про­блеми юрисдикції вітчизняних судів по справах з "іноземним елементом"; по-друге, вирішення питання вибору права та за­стосування норм процесуального права до правовідносин з "іноземним елементом"; по-третє, проблеми визнання та вико­нання іноземних судових рішень.

Аналізуючи дослідження вчених колишнього СРСР, праці юристів держав СНД з питань міжнародного цивільного про­цесу, можна зробити висновок, що до міжнародного цивільно­го процесу належать питання: визначення підсудності стосов­но спорів, які виникають з цивільних, сімейних і трудових правовідносин з "іноземним елементом"; процесуальне ста­новище іноземних громадян та іноземних підприємств і орга­нізацій у суді; процесуальне становище іноземної держави та її дипломатичних і консульських представників; цивільно-процесуальне становище міжнародних (міждержавних) орга­нізацій; встановлення змісту іноземного права; звернення до іноземних судів з дорученнями про вручення документів; ви­конання доручень іноземних судів; про судові докази в цивіль­них справах з "іноземним елементом"; визнання і примусове виконання іноземних судових рішень; вчинення нотаріальних дій; визнання іноземних арбітражних угод; розгляд спорів ар­бітражем; примусове виконання рішень іноземного арбітражу;

юридичне значення провадження у справах, порушених у іно­земних судах.

Іноді питання, пов'язані з розглядом спорів арбітражем, ви­знанням та виконанням, у т. ч. примусовим, його рішень, мо­жуть аналізуватися окремо, оскільки вони є специфічними за своїм змістом. Арбітраж (міжнародний третейський суд) є ор­ганом, який визнають юрисдикційним органом держави (ор­ганом влади), що санкціонувала його владні повноваження. Можна говорити про "національний статус" суду, або "надна­ціональний", беручи до уваги його ставлення до імперативних норм певного правопорядку. Проте у будь-якому випадку ар­бітраж як юрисдикційний орган застосовує процесуальні нор­ми. Навіть внутрішній регламент, яким керуються арбітри, вирішуючи спори, є аналогом процесуальних норм. Арбітраж­ний процес є різновидом цивільного судочинства й охоплю­ється його системою. Про це свідчить, наприклад, поділ ком­петенції між цивільним і арбітражним судочинством у норма­тивно-правових актах, зокрема, у ст. 24 Цивільного процесу­ального кодексу (далі — ЩІК) України і ст. 1, 12 Арбітраж­ного процесуального кодексу (далі — АПК) України, який грунтується тільки на розмежуванні суб'єктного складу пра­вовідносин, а також можливість втручання судів загальної юрисдикції у діяльність міжнародного комерційного арбітра­жу у випадках, передбачених національним законодавством (п. З ст. 16, п. 2 ст. 34 Закону України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 p.).

Таким чином, дебати про міжнародний цивільний процес, його місце, зміст і співвідношення з традиційними галузями чи інститутами права не завершені. Мабуть, ці норми все ж таки належать до цивільного процесуального права як галузі права. Проте вивчати їх зручніше у науці міжнародного при­ватного права.