Предмет і метод банківського права

У процесі розбудови демократичної правової держави та станов­лення ринкової економіки важливого значення набуває вдоскона­лення банківської системи в державі та чітке правове регулювання всієї банківської діяльності. Останнім часом банківська система України зазнала докорінних змін, створено дворівневу банківську систему, дедалі більшого розвитку набуває діяльність комерційних банків та спеціалізованих кредитно-фінансових інститутів, розши­рюються нетрадиційні сфери застосування банківського капіталу, істотно змінюється характер взаємовідносин банків з клієнтурою.

У зв'язку з цим зростає роль правового забезпечення банківсь­кої діяльності, чим і зумовлено створення нової дисципліни "Банківське право". Донедавна питання функціонування банків та їх взаємовідносин з клієнтурою вивчалися в рамках двох навчаль­них дисциплін: "Цивільне право" і "Фінансове право". У сучасних умовах постає потреба детальнішого вивчення проблем правового регулювання банківської діяльності й тієї ролі, яку відіграють банки в теперішньому економічному житті України. Тим часом проблеми правового регулювання банківської діяльності належать до най­складніших і найменш розроблених проблем національного права.

Передусім слід визначити сутність банківського права і ті суспі­льні відносини, що ним регулюються.

Банківське право — це сукупність правових норм, що регу­люють порядок організації та діяльності банків України, їх взаємовідносини з клієнтами (юридичними і фізичними осо­бами), які обслуговуються банками, а також порядок здійс­нення ними банківських операцій. В Україні банківське право не є самостійною галуззю права, тому що не має характерного ли­ше йому предмета і методу регулювання суспільних відносин.

Предметом банківського права є суспільні відносини, що вини­кають у процесі банківської діяльності, зокрема відносини, що ре­гулюють принципи організації та діяльності банків і порядок здійс­нення ними банківських послуг. Своєрідним є метод правового ре­гулювання банківської діяльності, який є неоднорідним. З одного боку, використовується метод владних приписів, що властивий адміністративному праву, — у банківських відносинах інтереси держави представляють органи, наділені нею владними повноваження ми (Кабінет Міністрів України, Національний банк України (НБУ)). З іншого боку, відносини банків з клієнтурою базуються на юридичній рівності сторін, тобто застосовується цивільно-правовий методи регулювання суспільних відносин.

Правові норми, що регулюють відносини, містяться насамперед як у загальних, так і у спеціальних, присвячених регулюванню тільки банківських відносин, нормативних актах. До них належать Конституція України, закони і постанови Верховної Ради України, укази і розпорядження Президента України, постанови Кабінету Міністрів, постанови, положення, інструкції НБУ та Міністерства фінансів України, статути банків та ін.

До системи банківського права включаються не тільки норми, які закріплюють загальні положення банківського права, поняття структуру банківської системи, правовий статус органів, що займаються банківською діяльністю, а також норми, що регулюють відносини, пов'язані з організацією розрахунків, операціями з цінник паперами, регулюванням кредитування та правил у галузі валюта операцій.

Банківське право регулює правові основи розрахунків, виходять з принципу, що всі підприємства, установи й організації різні форм власності зобов'язані зберігати кошти на рахунках у банках дотримуватися встановленого порядку проведення безготівкові розрахунків. У законодавстві чітко встановлюється порядок відкриття рахунків у кредитних установах, правові форми розрахунків і порядок здійснення розрахунків за цими формами.

Норми банківського права встановлюють правові основи банківського кредитування, визначають правове становище кредитні установ і принципи їх відносин з одержувачами кредитів за умов повернення, строковості та платності, а також основи валютні відносин України з іноземними державами та правила валютні операцій на території України.

Отже, сукупність всіх правових норм, що регулюють організацію банківської системи і проведення банківських операцій, становлять визначений комплекс норм і мають предметну єдність. Крім тог норми банківського права включають також норми інших галузі національного права. Наприклад, норми цивільного права регулюють товарно-грошові відносини, що виникають під час здійснення банками та іншими фінансовими інститутами банківських операцій або застосування застави у кредитних правовідносинах. Норі адміністративного права регулюють управління кредитною систе­мою і визначають основи побудови банківської системи в країні. Отже, банківське законодавство можна розглядати як комплексну галузь.

Проте ані предметна єдність цих норм, ані їх комплексність не означає, що банківське право є самостійною галуззю єдиної право­вої системи, хоча в перспективі й можливе створення спеціальної галузі банківського права. Банківське право можна визначити як підгалузь фінансового права України. І ця підгалузь не існує відо­кремлено від інших галузей права. Банківське право тісно пов'язане з фінансовим правом, яке спрямоване на мобілізацію, розподіл і використання централізованих фондів коштів для забез­печення виконання завдань держави. Причому мобілізація і розпо­діл грошових ресурсів може здійснюватися в процесі проведення банківських операцій, під час кредитування, регулювання розрахун­кових і валютних операцій, функціонування ринку цінних паперів.

Особливо важливе значення для банківського права мають нор­ми конституційного права, що встановлюють компетенцію органів законодавчої і виконавчої влади у сфері кредитно-грошової політи­ки, обігу державних цінних паперів. У конституційному праві закрі­плюються загальні принципи і положення, що відносяться до бан­ківської діяльності держави. Наприклад, у ст. 99 Конституції Укра­їни зазначається, що забезпечення стабільності грошової одиниці є основною функцією центрального банку держави — НБУ.

Адміністративне право визначає принципи організації та діяльно­сті органів виконавчої влади (Кабінету Міністрів України, НБУ та ін.), повноваження цих органів у сфері кредитування, організації розра­хунків і валютних операцій, обігу цінних паперів. Банківське право, в першу чергу, регулює майнові відносини, що виникають у сфері кредитування і проведення розрахунків, і тим самим воно тісно пов'язане з цивільним правом. Наприклад, у договорах банківсько­го рахунку Г банківської позички нормами цивільного права регу­люються такі питання, як укладення цих договорів, зміст прав та обов'язків сторін, заставне забезпечення позик, ряд розрахункових і кредитних санкцій, відповідальність сторін за неналежне виконан­ня своїх обов'язків. Крім того, комерційні банки, будучи суб'єктами господарської діяльності, здійснюючи на договірних умовах креди­тно-розрахункове, касове та інше банківське обслуговування під­приємств, установ, організацій і громадян, також керуються у своїй діяльності нормами цивільного права.

Таким чином, банківське право тісно пов'язане з економічними процесами в державі і використовується для врегулювання специфічних відносин, що виникають у процесі банківської діяльності та здійснення банківських послуг.

В умовах ринкової економіки банківське право відіграватиме де­далі вагомішу і активнішу роль у державі. Виступаючи інструментом вивчення фінансово-кредитного механізму, воно спрямоване на забезпечення раціонального і ефективного функціонування банків­ської системи в державі, сприятиме розвитку кредитної системи, встановленню правових основ розрахунків та валютних відносин на території України.

Основні принципи і джерела банківського права

Банківське право ґрунтується на принципах, які притаманні всьо­му національному праву, але в ньому проявляються і специфічні для цього предмета принципи. В умовах ринкової економіки, доко­рінної перебудови економічних відносин в державі основні принци­пи повинні сприяти вдосконаленню цих відносин і способів їх пра­вового регулювання для підвищення ефективності діяльності дер­жави і функціонування банківської системи, здатної забезпечити мобілізацію фінансових ресурсів та концентрацію їх на пріоритет­них напрямах структурної перебудови економіки.

До принципів банківського права належать:

• принцип свободи економічної діяльності. Суб'єкти банків­ської діяльності мають право без обмежень приймати рішення і здійснювати самостійно будь-яку діяльність, що не супере­чить чинному законодавству. Обмеження у здійсненні банків­ської діяльності передбачаються законодавством України;

• принцип неухильного виконання економічних нормати­вів, встановлених НБУ, норм чинного законодавства. Цей принцип зобов'язує суб'єктів банківських правовідносин до­тримуватися правил поведінки, приписуваних нормами банків­ського права. Наприклад, відповідно до ст. 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" комерційні банки зо­бов'язані дотримуватись економічних нормативів, встановле­них НБУ;

• принцип добровільності взаємовідносин і взаємно? заін­тересованості банківських установ та їхніх клієнтів. Суб'єкти банківських правовідносин (під час кредитування, з приводу організації розрахунків) будують відносини на підставі рівності сторін, їх диспозитивності та ініціативності у фор­муванні і реалізації прав і обов'язків. У цих відносинах прояв­ляється взаємна воля і свідомість учасників, заінтересованих один в одному;

• принцип підтримки конкуренції та заборони економіч­ної діяльності, спрямованої на монополізацію та недоб­росовісну конкуренцію. Це означає, що банкам забороняє­ться укладати угоди з метою обмеження конкуренції в банків­ській діяльності, а також монополізації умов надання креди­тів, інших послуг, встановлення процентних ставок і розміру комісійної винагороди. Комерційні банки не мають права без згоди НБУ зменшувати розмір статутного фонду і розподіляти резерви серед акціонерів, об'єднуватися з іншими банками. Контроль за дотриманням антимонопольного законодавства у сфері банківської діяльності здійснює Антимонопольний комітет України (АКУ). Реорганізація комерційних банків здійснюється за погодженням з АКУ у випадках, передбачених чинним законодавс­твом.

Для подальшого розвитку конкуренції і обмеження прояву моно­полізму серед банків НБУ вживає заходи щодо лібералізації креди­тного ринку через створення однакових умов доступу для комер­ційних банків до кредитних аукціонів НБУ, а також лібералізації валютного ринку через зняття обмежень на валютних біржових торгах;

• принцип контролю і нагляду за діяльністю банків та ін­ших кредитно-фінансових установ. У належному функціо­нуванні банківської системи найважливіша роль відводиться контролю. За його допомогою закріплюється самостійність економічної діяльності, забороняється втручання держави у внутрішньогосподарську сферу комерційних банків, підпри­ємств, забезпечується законність у банківській сфері, запобі­гання правопорушенням і притягнення до відповідальності винних осіб.

На практиці цей принцип знаходить відображення в тому, що Верховна Рада України контролює діяльність НБУ (затверджує звіт про роботу НБУ та баланс його діяльності, затверджує ліміт зовніш­нього державного боргу), НБУ контролює діяльність комерційних банків (встановлює для комерційних банків економічні нормативи, перевіряє створення їх шляхом реєстрації, контролює дотримання ними законодавства), НБУ здійснює контроль за веденням касових операцій, своєю чергою комерційні банки контролюють ліміти за­лишків готівки в касах для юридичних осіб, порядок відкриття та закриття рахунків, здійснення валютних операцій через уповнова­жених банків тощо.

Джерелом національного права є, як відомо, форма вираження державної волі в нормативних актах. Нормативний акт є офіційний письмовий документ компетентного органу держави, в якому вста­новлено норми права.

До джерел банківського права належать: Конституція Укра­їни (зокрема ст. 99, 100), закони і постанови Верховної Ради України (наприклад. Закони України від ЗО жовтня 1996 р. "Про державне регулювання ринку цінних паперів в Україні", від 22 листопада 1996 р. "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", постанови Верховної Ради України "Про підпорядкування оплати комерційними банками за здійснення плате­жів" від 24 грудня 1993 р. та "Про норматив обігу платіжних доку­ментів в Україні" від 25 червня 1993 р.).

У системі банківського законодавства особлива роль відводиться законам, які мають вищу юридичну силу і охоплюють найважливіші питання, що виникають у банківській сфері. Серед чинних виділя­ється такий важливий опорний закон, як Закон України від 20 бе­резня 1991 р. "Про банки і банківську діяльність", який визначає правові основи банків, порядок створення і основні принципи їхньої діяльності, правове становище НБУ, встановлює правову природу взаємовідносин з клієнтами та їхній захист.

Серед джерел банківського права важливий блок станов­лять підзаконні нормативні акти, що поділяються на дві групи:

• укази і розпорядження Президента України. Наприклад, Укази Президента України від 12 червня 1995 р. "Про засто­сування штрафних санкцій за порушення норм регулювання обігу готівки", від 29 січня 1997 р. "Про Державний інвести­ційно-кліринговий Комітет", розпорядження Президента Ук­раїни від 25 травня 1995 р. "Про заходи щодо розв'язання кризи платежів і підтримку вітчизняних виробників"; постано­ви Кабінету Міністрів України, які приймаються відповідно до ст. 117 Конституції України і є обов'язковими до виконання на всій території України. Зазначені акти видаються на під­ставі п. З ст. 116 Конституції України, де зазначено, що Кабі­нет Міністрів України забезпечує проведення фінансової, ці­нової, інвестиційної та податкової політики. Наприклад, постанови Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення си­стеми розрахунків за споживчу електричну і теплову енергію" від 21 травня 1997 р.; "Про врегулювання окремих питань взаєморозрахунків із належних до. бюджетів платежів" від 21 лютого 1997 р. та ін.;

• нормативні акти міністерств, державних комітетів, у то­му числі НБУ, що стосуються сфери банківської діяль­ності. Ці акти приймаються у формі постанов, положень, на­казів, інструкцій, правил тощо в межах визначеної їх компе­тенції. Наприклад, постановами правління НБУ від 2 лютого 1995 р. затверджено "Порядок ведення касових операцій у народному господарстві України", від 7 травня 1997 р. — "Положення про порядок реєстрації одержання резидентами кредитів в іноземній валюті від іноземних кредиторів"; нака­зом Міністерства фінансів України та Міністерства економіки України від 25 лютого 1997 р. затверджено "Порядок випису­вання та погашення простих векселів, що видаються вітчизня­ними нафтопереробними заводами у разі поставки на ці за­води нафти суб'єктами підприємницької діяльності — рези­дентами". До цієї групи належать також нормативні акти, прийняті асоціаціями та господарюючими суб'єктами (наприклад, рішення асоціації комерційних банків та локальні акти — статути комерційних банків, установчі договори, по­ложення про філії, представництва).

У правовому відношенні важливе значення має запровадження Указом Президента України від 3 жовтня 1992 р. в Україні держав­ної реєстрації відомчих нормативних актів, що здійснюється Мініс­терством юстиції України (щодо актів, прийнятих центральними ор­ганами) та управліннями юстиції областей і міст Києва і Севастопо­ля (щодо актів місцевих органів управління). Це правило поширю­ється і на нормативні акти, які видаються НБУ, якщо суб'єктом їх є фізична особа. Державна реєстрація відомчих нормативних актів спрямована на реалізацію принципу верховенства закону та забез­печення законності актів відомчого нормотворення, їх відповідності законам, дотримання охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій в Україні.

Серйозною вадою відомчого нормотворення є хибна практика НБУ приймати нормативні акти у формі телеграм, що суперечить поняттю нормативного акта і не передбачено законом як форма існування офіційного документа.