Реферат

Реферат Естафети розвитку політико-правових вчень

Работа добавлена на сайт bukvasha.net: 2015-10-28

Поможем написать учебную работу

Если у вас возникли сложности с курсовой, контрольной, дипломной, рефератом, отчетом по практике, научно-исследовательской и любой другой работой - мы готовы помочь.

Предоплата всего

от 25%

Подписываем

договор

Выберите тип работы:

Скидка 25% при заказе до 8.11.2024


Естафету розвитку політико-правових учень, запо­чаткованих в Елладі впродовж розглянутого періоду, перейняли мислителі Стародавнього Риму.

Безперечно, державна і правова думка Риму чимало запозичила від поглядів Сократа, Платона, Арістотеля, Епікура та багатьох інших античних мислителів, але теоретичним концепціям римських авторів були притаманні своєрідність і новизна, чому сприяли нові соціально-економічні умови життя.

Так, характерна для давньогрецької думки ідея взаємозв'язку політики і права отримала свій подальший розвиток і нове втілення у трактуванні Цицероном держави як публічно-правової спільнос­ті. Погляди грецьких стоїків щодо вільного індивіда було використано римськими авторами (Цицероном і юристами) для створення, власне, нової концеп­ції поняття юридичної особи (правової особи, пер­сони). Значним досягненням давньоримської думки було створення самостійної науки юриспруденції. Римські юристи детально розробили значний комп­лекс політико-правових питань у царині загальної теорії держави і права, а також окремих юридичних наук (цивільного, державного, адміністративного, кримінального та міжнародного права). Римські автори у своїх конструкціях теоретично відобразили ту нову, відмінну від давньогрецької, історичну і соціально-політичну реальність, в умовах якої вони жили і творили. Це, зокрема, криза полісної форми держави та старої полісної ідеології, перетворення Риму в імперію тощо. Давньоримські мислителі зробили значний внесок в історію вчень про державу і право, помітно вплинули на подальший розвиток політичних і правових учень за середньовіччя і в новий час.

Особливо системними і ґрунтовними були вчення Марка Туллія Цицерона (106—43 до н. е.) і римських юристів.

У своїх наукових роздумах, викладених у творах "Про державу", "Про закони" та ін., Цицерон наго­лошував, що основою держави е прагнення людей жити разом, а осередком сім'я.

Держава, на його думку, узгоджене правове ут­ворення, здобуток народу.

Він підкреслював особливий зв'язок держави і власності та зауважував, що основною 'й метою е охо­рона власності народу і окремо кожного громадяни­на. Цицерон робив спробу визначити категорію "народ", підкреслюючи, що це не будь-яке об'єднан­ня людей, а об'єднання, в основі якого погодже­ність стосовно питань права і спільності інтересів.

Мислитель піддав аналізові різні форми державно­го устрою і зазначав, що вони розрізняються залеж­но від кількості правителів. Це може бути царська влада, влада оптиматів (аристократії) або народна влада (демократія). Всі вони, на його думку, недоско­налі. Найбільш вдалою може бути лише держава, що має ознаки всіх згаданих форм. Прикладом такої форми держави, на його думку, є римська держав­ність, у якій функціонували магістрати, сенат і на­родні збори. Значну увагу мислитель приділяв осо­бам державного діяча та ідеального громадянина. Управляти державою повинна людина, наділена доб­рочинністю, здатна оволодіти знаннями про державу і право та застосовувати їх у дійсності. Без таких знань державний діяч не може бути мудрим і спра­ведливим.

Ідеальному громадянинові мають бути притаманні прагнення до пізнання істини, справедливість і величність духу. Він повинен виконувати приписи законів, не чинити нікому зла, не зазіхати на чужу власність.

Розвиваючи попередні природно-правові уявлен­ня, Цицерон апелював до закону природи і права як основи спілкування людей у державі. Право, що спирається на справедливість і розумний закон природи, е виразником загальної користі кожного учасника правового спілкування. Природне право, за його вченням, виникає раніше від держави з її писа­ними законами, тому останні мусять відповідати вимогам природного права. Критерієм справедливос­ті є відповідність законів, установлених волею людей, законам природи.

Панування справедливості в суспільстві настане лише тоді, коли всі учасники спілкування діятимуть згідно з приписами законів.

Але рівноцінними учасниками спілкування Цицерон бачив тільки вільних людей. Для рабів справедливість полягала в тому, щоб ними володіли справедливо. Рабство як таке виправдане, воно обгрунтоване природою, і для рабів їхнє становище корисне.

Ідею духовної свободи всіх людей, незалежно від громадянського стану, висловлював представник но­вої стої Сенека (бл. 4 до н. е. — 65 н. е.). Він заува­жував, що рабство не поширюється на всю особис­тість, краща її частина є вільною. Панові підкорене і належить лише тіло раба, а його дух сам собі пан.

У своєму вченні Сенека обстоював ідею про те, що всі люди, незалежно від їхнього походження чи май­нового стану, повинні стати суб'єктами права. Лише в цьому випадку чинне в суспільстві право може відповідати справедливості.

Сенека висунув власну природно-правову концеп­цію, в якій неминучий та божественний за характе­ром "закон долі" відіграє роль того права природи, якому підпорядковано всі людські прагнення і творіння включно з державою і правом. Він уважає, що всесвіт це природна держава зі своїм природ­ним правом, визнання чого справа необхідна і розумна. Членами цієї держави, за заковом природи, є всі люди, незалежно від того, визнають вони це чи ні. Що ж до окремих державних утворень, то вони випадкові, значимі не для всього людства, а тільки для певного кола людей.

Подібні ідеї розвивав також Епіктет (50— 130 н. е.), який наголошував головно на проблемі морального самовдосконалення і належного вико­нання ролі, визначеної кожному долею. Взаємовід­носини людей повинні чітко базуватися на принципі:

"Чого не бажаєш собі, не бажай і іншим".

Марк Аврелій Антоній (121—180 н. е.) розвивав "...уявлення про державу з рівним для всіх законом, якою правлять відповідно до рівності й рівноправ­ності всіх, та царство, в якому найвищим благом е свобода підлеглих". У своїй праці "До самого себе" Марк Аврелій підкреслював, що зі спільних для всіх людей духовних засад випливає, буцімто всі людирозумні істоти; якщо ж так, то й розум, який нака­зує, що робити, а чого не робити, теж буде спільним. На спільності розуму базується спільність закону, який є однаковим для всіх, оскільки всі людирівні, всі вони є громадянами і творять єдиний суспільний устрій.

Подальший розвиток уявлень про сутність права у Стародавньому Римі пов'язаний з творчістю видат­них юристів II—III ст. Ульпіана, Гая, Модестина, Павла.

Зусиллями римських юристів було створено нову науку юриспруденцію. В їхньому полі зору зна­ходилося широке коло проблем загальнотеоретич­ного і галузевого характеру. Особливе значення як для самого римського права, так і для подальшої історії права мало ґрунтовне розроблення ними юри­дичних питань майнових відносин із позицій захисту інтересів приватної власності. Вони, власне, розро­били юридичну основу права людини на власність.

Розглядаючи справи, юристи інтерпретували чинні правові норми в дусі їхньої відповідності вимогам природного права і справедливості, а в разі колізії змінювали стару норму, з урахуванням нових уявлень про справедливість і справедливе право. Така правоперетворювальна, а часом і правотворча, інтерпретація римських юристів мотивувалася пошуками такого формулювання припису, що його дав би за нових обставин сам законодавець. Прийняття правовою практикою нової інтерпретації означало визнання її змісту як нової норми права, а саме, норми (цивільне право), що у вузько­му розумінні означало право юристів, а в широко­му охоплювало також звичаєве право, законодав­ство народних зборів і преторське право.

Визнання римськими юристами реальності природного права, яке є частиною права взагалі, а водночас відсутність у римському праворозумінні спеціального поняття позитивного права (як запере­чення природного права, його своєрідної протилеж­ності) означало, що у трактуванні римських юристів природне право, як усяке інше право, що його вони визнавали, належало до чинного права та було його специфічною складовою (компонентом і властивістю права взагалі), а не лише теоретико-правовою конст­рукцією і категорією, не тільки "чистим" поняттям, зовнішнім для норми права і принципів фактично чинного права.

Піддаючи аналізові категорію "право", Ульпіан, зокрема, писав, що тому, хто вивчає право, необ­хідно насамперед знати, звідки походить слово право. Воно отримало свою назву від слова (правда, справедливість). Розглядаючи відмінність природного і позитивного права, він зазначав, що "право народів" це те, чим користую­ться тільки люди у відносинах між собою, а "природне право" є загальним для всіх живих істот.

Ідею взаємозв'язку та єдності різних складових права найбільш чітко виразив юрист Павло: "Слово "право" вживається в кількох розуміннях: по-перше, "право" означає те, що завжди є справедливим і добрим, таке природне право. В іншому розумінні "право" це те, що корисне всім чи багатьом у якійсь державі, це цивільне право. Всі ці розуміння одночасно присутні в загальному понятті права".

Згадані юристи розробили багато аспектів рим­ського права, яке стало класичним. Своїми пра­вовими концепціями: поділом права на приватне й публічне, вченням про юридичних осіб, права та обов'язки громадян вони зробили суттєвий внесок у розроблення проблематики співвідношення права і свободи.

У 426 р. 345 фрагментам із творів Модестина, значній кількості положень із концепцій Ульпіана, Гая і Павла було надано юридичної сили. Згодом положення їхніх учень було включено в Дигести (Кодифікацію Юстиніана).

Рівночасно, підкреслюючи, як і стоїки, невідпо­відність рабства природному праву, вони його не за­перечували, посилаючись на право народів. Раб не визнавався ними юридичною особою і навіть людиною, а тому не міг бути суб'єктом права. Вони пропонували розглядати його як знаряддя праці, а в правовому аспекті відносити до речей.

Отже, попри важливе значення поглядів римських юристів для з'ясування сутності права, розкриття проблеми співвідношення права і свободи, їхні підходи мали суттєві вади. Римське право було класичною теорією тільки щодо окремих правових питань, і назвати його правом у повному розумінні слова неможливо, оскільки в ньому відсутнє поняття вільної особистості, що поширюється на всіх без винятку людей.

Наприкінці XI ст. центром розвитку юриспру­денції став університет у Болоньї. Головна увага у вивченні права приділялася тлумаченню (глосам) кодифікації Юстиніана, особливо Дигест. Звідси й назва цього напрямку школа глосаторів. Аналогічний підхід розвивався і в інших університетах (у Падуї, Шзі, Парижі, Орлеані). Вибрані глоси всієї школи було видано в середині XIII ст. Аккурсіусом.

Коментатори (постглосатори), які заступили глоса­торів у XIII—XV ст., головну увагу приділяли тлу­маченню самих глос, а також виявляли значний інтерес до вчення римських юристів про природне право. Вони трактували природне право як вічне й розумне право, що випливає з "природи речей", та обстоювали його примат і верховенство над позитив­ним правом.

Діяльність глосаторів і коментаторів значною мірою сприяла процесові рецепції римського права в Західній Європі.

Вчення і теоретичні розробки римських юристів знаходили відображення та інтерпретацію у твор­чості всіх визначних представників правової думки Європи. Чимало сучасних понять, термінів і юри­дичних конструкцій бере початок у працях рим­ських авторів, у римському праві.


ЛІТЕРАТУРА

  1. Аристотель. Никомахова зтика // Сочинения: В 4 т.М.,1983. — Т. 4.

  2. Аристотель. Политика. Там само.

  3. Гегель Г. Лекции по истории философии // Сочинения:

  4. В 14 т. М„ 1932. — Т. 10.

  5. Дигеста Юстиниана. М., 1956.

  6. История политических й правових учений / Под ред. В. С. Нерсесянпа. М., 1995.

  7. Лурье С.Я. Демокрит. Л., 1970. Материалистн Древней Греции. М., 1955. 43


1. Реферат Влияние физических факторов на микроорганизмы
2. Реферат на тему Культура и искусство Кореи
3. Реферат на тему Do You Want My Love Essay Research
4. Реферат на тему Хронические заболевания желчного пузыря и желчных путей
5. Реферат на тему Computers 2 Essay Research Paper ComputersThis paper
6. Реферат на тему Descartes Essay Research Paper Descartes Cogito Ergo
7. Реферат на тему Ovarian Cancer Essay Research Paper Of all
8. Реферат на тему The Tale Of Eumaios Essay Research Paper
9. Реферат на тему Juvenile Offenders And Capital Punishment Essay Research
10. Реферат на тему Социальные аспекты СПИДа