Кафедра теорії держави і права

(курсова робота)

Курсова робота з теорії держави і права

студента 1 курсу, денної форми навчання Магдія І.

Науковий керівик_________________

_________________________________

Дата захисту_____________________

Оцінка___________________________

Івано-Франківськ, 1998 р.

План

Вступ

1. Методологія та методика правового виховання

2. Зміст правового виховання молоді та неповнолітніх

Висновки

Література

Вступ

Правове виховання є важливою складовою частиною ідейно-політичного та морального виховання громадян. Поряд з цим правове вихованя по поставленій меті дуже наближене до формування правового світогляду, правової свідомості та правової культури, по методах реалізації поставленої мети воно має суттєву специфіку, яка вимагає самостійного розгляду.

Звернення до людини як до суб’єкта правового життя суспільства означає прагнення пізнати всю його багатогранність як правових так і протиправних зв’язків та обставин, що впливають на правовідносини. Це в свою чергу, передбачає бажання і вміння помічати за зовнішніми проявами глибинні сили. Впливати на які надзвичайно складно, аніж агітувати і примушувати до передбачиних дій, перестерігати або утримувати від забороненого.

Виховання молоді, в дусі патріотизму, свідомого відношення до праці, високої культури, нетерпимості до явищ, що суперечать нормам моралі, передбачає формування у підростаючого покоління правовоі культури та правової свідомості. Правова свідомість відображає правову дійсність у формі знання права, оціночного відношення до нього та практичного його застосування, ціннісних орієнтацій, які регулюють поведінку в юридично значимих ситуаціях. Формування правосвідомості української молоді визначає й правову культуру особистості. Ця культура передбачає глибоку повагу до правової основи держави і суспільного життя; розуміння соціальної ролі права і переконання в необхідності точного дотримання його норм і принципів; нетерпимість до будь-яких порушень законності; готовність до повсякденного співвідношення своєї поведінки з принципами і нормами закону і до сприяння формуванню такої ж позиції у інших членів суспільства тощо.

Ігнорування закону, протиставлення прав і обов’язків, свідчить про відсутність належної правової культури, і тим самим про відсутність належного правового виховання сучасної молоді.

Необхідність правового виховання молоді зумовлюється рядом чинників. По-перше, неповнолітні і молоді члени суспільства перебувають на стадії переходу до соціальної зрілості, до самостійного життя, до здійснення соціальних функцій у повному об’ємі. По-друге, в їх поведінці з’являються вікові особливості інтелекту, волі, емоцій тощо. Саме ці особливості, про які йшла мова вище, і зумовлюють, зокрема, недостатнє вміння визначати істинне значення того чи іншого факту, дати правильну оцінку прикладу який спостерігається, протистояти негативному прикладу мікросередовища, і зумовлюють необхідність правового виховання молодого покоління у дусі поваги до Закону. Важлива роль у цьому відводиться педагогам, батькам та правознавцям.

Висвітлити всі аспекти правового виховання, а їх надзичайно багато - педагогічний, ідеологічний, правовий тощо, в одній курсовій роботі дуже складно, тому автор зупинився на таких питаннях: "Методологія та методика правового виховання", в якому висвітлено основні методологічні засади правового виховання; та "Зміст правового виховання молоді та неповнолітніх" проаналізовано зміст, форми та проблеми правового виховання молоді.

При роботі над курсовою роботою автор використав літературу з проблем правового виховання та профілактики правопорушень, а також загально-теоретичну з теорії держави і права.

дописати

1. Методологія та методика правового виховання

Якщо підходити до проблеми правового виховання з врахуванням сучасних досягнень суспільствознавчих наук, а особливо соціальної психології , то стає очевидним, що правове виховання - тривалий в просторі і часі процес, який не може не відбуватися без протиріч. В цьому процесі приймають участь всі громадяни протягом всього свого життя в якості вихованців та вихователів - в залежності від ролі яку вони виконують. Тому стан правової вихованості, досягнутий будь-яким суб’єктом, - тільки момент цього процесу, а діяльність по правовому вихованню - необхідна, важлива сторона цього процесу. Зрозуміло, що організована діяльність з правового виховання повинна бути такою, щоб нейтралізувати, витіснити, перемогти все темне і консервативне, що дуже актуально сьогодні. Сьогодні, коли правовий нігілізм і правове безкультур’я набули небаченого "розмаху".

Теперішній час - час великих суспільних перетворень, час формування української держави, яас формування правової держави, час коли потрібно змінювати не тільки хід думок, але й почуття багатьох людей. Тому у правовому вихованні необхідно зосередити зусилля не тільки на тому щоб нарощувати правову поінформованість суспільства і суб’єкта зокрема; необхідно спробувати "заглянути" в глибинні сфери внутрішнього світу людини - зрозуміти позитивні риси та недоліки, привнесені вихованням, що проявляються у правомірній та протиправній поведінці. Це в свою чергу, дозволить не тільки узагальнювати набутий позитивни досвід, але - що найбільш важливо - проаналізувати помилки виховання, тому що останнім часом цьому приділяється найменше уваги.

Саме тому, деякі автори пропонують розрізняти правове виховання і виховання протиправне¹, яке необхідно вивчати у всіх його проявах. Це - весь той негативний вплив, що у великій масі "обрушується" на наших громадян, особливо молоді, і не тільки з боку "вулиці", про що дуже багато пишеться, але і з боку деяких вихователів, точніше антивиховаделів, тому що недобросовісний, нещиририй, несправедливий, невихований вихователь може спричинити більше шкоди всьому суспільству, оскільки результат його роботи це - аморальна, протиправна, антисуспільна готовність суб’єктів.

Відомо, що вибір засобів залежить головним чином від поставленої мети. У даному випадку - від мети, яку ставить суб’єкт правового виховання, і перш за все від меж бажаного результату. Сама очевидна мета правового виховання - забезпечення правомірної поведінки. Однак, чи можна вважати цю мету вичерпною? На думку автора - ні. Нема необхідності доводити, що законослухяна поведінка може бути проявом небажання вступати у конфлікт з суспільством і переносити негативні наслідки такого конфлікту. Не є таємницею й інша можливість, коли законослухняний суб’єкт бажає вступити у конфлікт і здійснює правопорушення, коли виникає надія на безнаказаність.

Вияснення питання про мету правового виховання ведеться в юридичній літературі досить активно. Різними вченими висловлюються думки про те, що метою правового виховання є "забезпечення свідомої правомірної поведінки"². З цим можна було б погодитися, якщо б ознака усвідомленості завжди мав би активно-позитивне значення. Однак утримання від правопорушення, у тому числі і злочину, з боязні бути покарани, не є свідомим?

Теорія методики правового виховання досить молода сфера правової науки. Ще в процесі формування концепції в юридичній науці висловлювались думки про необхідність широкого розуміння правового виховання, оскільки інший підхід недозволяє врахувати вплив на суб’єкта суспільнополітичного ладу, соціальних умов, економічного рівня розвитку країни, безпосереднього оточення - усієї об’єктивної основи правового виховання³. Більше того, в сучасних умовах спеціально організовану діяльність з правового виховання тільки тоді можна можна вважати цілеспрямованою, осмислені і взяті до уваги об’єктивно існуючі фактори. Взаємодіючи з ними, зливаючись і протистоячи застійним явищам, вона повинна бути потужною силою в потоці суспільного розвитку. А це можливо, коли правовиховна діяльність буде залишатись керованою.

В теорії і методиці правового виховання виділяють троїсту ієрархію цілей: формування системи правових знань (найближча мета); формування правового переконання; формування мотивів і звичок, правомірного, соціально активної поведінки (кінцева мета)⁴ .

Виділяючи правове виховання в якості напрямку і форми виховної роботи в рамках вирішення єдиних комплексних завдань, деякі автори визначають такий об’єм, структуру та зміст правового виховання, які покликані сформувати такі якості у молодої людини:

1. знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання;

2. знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності;

3. навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних;

4. відношення до права як високої соціальтної цінності, носію ідеї справедливості;

5. відношення до правозастосовчої практики як до забезпечення життя закону;

6. внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;

7. готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.

При цьому важливо, щоб вище перераховані елементи правосвідомості були сформовані не тільки на інформаційному, а також на емційному рівні, щоб особа була солідарна з принципами і вимогами права, була готова і вміла практично діяти для реалізації своєї правової позиції.

Правове виховання - автономна сфера організованої діяльності, ймовірно, не тільки в силу обставин що склалися, а й по іншим причинам. Сама очевидна з них полягає в тому, що займалися правовим вихованням переважно юристи. Та, й кому, як не юристам, на любій посаді від счлідчого і адвоката до викладача права - бути вихователем. При цьому, правове виховання є якісний етап процеса виховання. У зв’язку з цим не можна не звернути увагу на те, що юрист не отримує професійної підготовки в області виховання: в юридичних вузах не викладається курсу "Правове виховання". Таким чином юристи не отримують знань і навиків для виконання цієї важливої роботи.

Своєрідність правового виховання полягає в тому, що воно є ніби завершальним, але не в плані закінчення виховного процесу, який для кожного суб’єкту припиняється з його існуванням. Мова йде, про те, що правосвідомість накладається на певні, уже сформовані, потреби, схильності, звички, інтереси, цінності, "вбирає" їх та містить свої власні - правові - цінності. В свою чергу, в правосвідомості виникають нові цінності, надбані у відповідності із законом зростання потреби. Зрозуміло, що розвиток особистості, як і будь-який розвиток може бути спрямований не тільки в напрямку прогресу. Це відноситься і до самої виховнної діяльності, якщо вона погано організована.

В процес правового виховання включені всі, хто наділений правосуб’єктністю в нашій державі. Таким чином, правове виховання покликане забезпечити поведінку, узгоджену з потребами, інтересами і цінностями гуманного суспільства, які повинні знахидити своє втілення в нашій правовій системі.

2. Зміст правового виховання молоді та неповнолітніх

Виходячи з положення, що необхідно перш за все сформувати у кожної молодої людини розуміння того, яке значення має закон в житті всіх і кожного. Причому закон слід розуміти не як формальну заборону, а як керівництво до дій, компас для прийняття правильного рішення в будь-якій ситуації (правильного з точки зору суспільства, і з точки зору сучасного і майбутнього даного індивіда).

В подальшому необхідно переконати і прищепити звичку практично співвідносити свої дії з вимогами закону, виробивши правильне відношення до нього, як важливої цінності. Іншими словами, важливо, щоб правові знання не зависли в повітрі, а перетворились у тверді переконання, що правові норми необхідні, справедливі, і тому їх необхідно за любих умов і в любих ситуаціях дотримуватись.

До правового виховання слід підходити, як зазначалося вище, з врахуванням його соціальної сутності, як необхідної виховної частини громадянина. Неможна правове виховання зводити до завдання профілактики правопорушень. Правда, профілактичний елемент в структурі правового виховання міститься, і в багатьох випадках він має важливе значення для формування активної життєвої позиції кожного члена суспільства, уміння і готовністі боротися з будь-якими негативними відхиленнями від соціальних норм. Але правове виховання не зводиться тільки до профілактики, а спрямоване перш за все на забезпечення своїми спецефічними засобами досягнення спільних цілей політичного і морального виховвання.

Як вже відзначалося завданням правового виховання є формування у громадян правового світогляду. Формування правосвідомості відбувається під впливом всіх аспектів суспільної діяльності і суспільних відносин. Поряд з цим існують і спецефічні методи ціленаправленого правового виховання. Вони включають різні форми вивчення права, інформування та пояснення права всіма засобами масової інформації, впливу на особу застосування правової практики яку вона спостерігає і особиста участь у правоохоронній діяльності.

Однак було б неправильно зводити правове виховання виключно до викладання основ права або до різних видів лекційної роботи правової пропаганди. Обов’язковий елемент правового виховання неповнолітніх та молоді - це демонстрація їм прикладів неухильного дотримання вимог законів у повсякденному житті, у тому числі у сім’ї, учбовому закладі, підприємстві, побутовій сфері. Однак, як зауважують деякі автори⁵, сила слова велика, однак більша сила прихована в реальності, тобто тих суспільних відносинах, у яких відбувається життєдіяльнясть особи. Не слід покладати всі надії тільки на виховну силу інформації про закон, оскільки на свідомість людини діє ціла система факторів, досить складних, а підчас протирічливих. Тому, зокрема педагоги, та інші вихователі повинні постійно пам’ятати про те, що несправедливість в оцінці знань, приховування правопорушень, бездіяльність стосовно джерел негативного впливу на підлітків та молодь - все це не тільки порушує елементарні правила педегогічної етики, але й є яскравими прикладами порушення законності, які негативно впливають на формування правосвідомості у підлітків.

Таким чином, забезпечення знань в необхідних межах закону - це не самоціль, а засіб, щоб досягни особою розуміння права і його принципів, його готовність слідувати закону, високій правовій активності у повсякденному житті, умінням співставляти свою та оточуючих поведінку з принципами та конкретними вимогами закону.

Юридична оцінка діянь і відносин поєднюється в принципах, інститутах і нормах права не тільки з загально політичною, але й з моральною. Не всі моральні норми опосередковані правом, але всі норми права мають моральний зміст. Іншими словами, оцінка дій, відношень як законних так і незаконних повинна поєднюватись з оцінкою їх як хороших і поганих, справедливих і несправедливих і т.п. За оцінками вчених більше дев’яти десятих населення співвідносять вибір правомірної поведінки не з страхом перед покаранням, а з вимогами моралі, першою з яких є вимога дотирмання законів⁶. Відповідно і в правовому вихованні слід проводити ідею взаємозв’язку моралі і права, показувати правову захищеність важливих моральних норм, моральний зміст правових норм, інститутів і принципів. Зокрема, вивчення правових норм, в той же час є важливим каналом інформування про значимість моральних норм, які тому і взяті під охорону закону. Слід також мати наувазі, що норми моралі і права взаємодіють при розробці системи ціннісних орієнтацій, надаючи комплексний морально-правових характер цій системі. Не завжди можна визначити "вагу" правових і моральних вимог при вироблення лінії поведінки. Однак можна бути впевненим у тому, що в кінцевому результаті проявиться вплив цих двох вимог.

Дуже важливо в процесі правового виховання показати, що сам соціальний зміст законодавчого регулювання пов’язаний з втіленням у життя ідеї справедливості. Вона реалізується, нариклад, в рівному підході закону до всіх членів суспільства, врахуванні особистісних характеристик особи і ситуації, які дозволяють максимально фиференціювати акт правозастосування, співвіднести рішення слідчого, прокурора, суду з конкретною особистістю винуватого, умовами його виховання та життєдіяльності, мотивацією вибору злочинного варіанту поведінки. На основі аналізу тексту закону, змісту правових принципів, інститутів і норм необхідно показувати, що право захищає справедливість.

В ході правового виховання потрібно враховувати не тільки вікові соціально-психологічні особливості, але й спецефічне становище молоді, становище підопічних до закінчення навчання (в деяких випадках сім’я продовжує опіку і далі), невизначеність майбутнього, невлаштованість сьогодення пов’язаних з економічною кризою яку переживає країна. Звикання до ролі підопічного, негативно впливає на здатність молодої людини самостійно приймати рішення у будь-якій більш-менш складній ситуації, достатньо швидко оцінювати її і вибирати правильний варіант поведінки. Становище "дорослих дітей" сприяє виникненню звички до несамостійності, безвідповідальності, посилює піддатливість негативним впливам. Правове виховання покликане нейтралізувати або усунути ці деформації в особистісному розвитку. Засвоєння правових вимог, які несуть у собі у концентрованому вигляді великий досвід нашого суспільства, суттєво полегшує молодим людям регулювання своєї поведінки, формування громадянської позиції тощо.

Правове виховання повинно складатися так, щоб молоді люди члени суспільства переносили центр ваги не на заучування правових вимог, а на їх застосування у навчальній, трудовій, сімейно-побутовій, громадській діяльності. Права неповнолітніх та молодих людей повинні розглядатися в органічному поєднанні з їх обов’язками. Зловживання правом, розуміння деякими молодими людьми свого пільгового становища у суспільстві прямо протирічить закону.

Завдання правового виховання полягає в тому, щоб виробити у молодих людей переконання, що недоліки виховання, організації дозвілля, економічна безвихідь не виправдовують людину, яка обрала протиправний варіант діяльності, що за будь-яких умов правопрушник несе особисту відповідальність перед суспільством і зобов’язаний спокутувати свою вину.

Правове виховання неповнолітніх і молодих членів суспільства включає такі форми виховної діяльності: диспути, зустрічі з практичними працівниками правоохоронних органів, відвідування органів суду, прокуратури, міліції.

Типовим для молодих людей на початковому етапі організації правового виховання є відсутність уміння оціники конкретний факт або акт поведінки з точки зору права не тільки як "хороший" чи "поганий", але як правомірний чи неправомірний. Дуже поширена сьогодні і така позиція, коли загальна оцінка права як соціально цінного і корисного явища поєднюється з пошуком виправдань для конкретного правопорушення, "вийнятку" з загального правила. Диференційована також ступінь негативного відношення молодих людей до правопорушень і злочинів різних видів. Зокрема, широко поширене примирливе відношення до ряду злочинів, в сфері торгівлі, громадського порядку тощо.

У правовиховній діяльності з молодими людьми, схильними до вчинення злочинів, не можна виходити, як це часто буває, з того, що "вони не знали" того чи іншої правової заборони. Тому справа не в тому, що винні не знали, що так не можна поступати, а в тому, що вони дозволили собі переступити через заборону. Ось чому звернення до самокритичності, усвідомлення того, що попередня поведінка веде у безвихідь, неминуче спричинює шкоду як суспільству, так і винуватцю, знаходяться в центрі правовиховної роботи з особами, схильними до вчинення правопорушень.

Подальший розвиток і вдосконалення правовиховної діяльності з молодими членами суспільства передбачає і фактичне вивчення стану їх правової свідомості, включаючи суспільну і групову думку окремих контингентів і об’єднань стосовно закону, практики його застосування, ефективності боротьби з правопорушеннями, діяльності правоохоронних органів. Все це буде сприяти підвищенню правового виховання молоді, протидії антисуспільним поглядам і звичкам серед даного вікового контингенту.

Висновки

Діалектичний підхід до правового виховання допомагає побачити правове життя нашого суспільства як безперервний процес різнопланого впливу на особистість суб’єкта права, який створює в його духовному світі особливу картину правового життя.

Виходяч з цього слід визначити основні завдання виховної роботи з молоддю: знання місця права в суспільстві, його значення, напрямків правового регулювання, принципів цього регулювання; знання норм та інститутів різних галузей права в межах, необхідних для побутової, учбової, трудової, суспільної діяльності; навики застосування права в конкретних ситуаціях, комплексні характеристики варіантів вчинків не тільки як правильних чи неправильних, поганих чи хороших, але й законних і незаконних; відношення до права як високої соціальтної цінності, носію ідеї справедливості; відношення до правозастосовчої практики як до забезпечення життя закону; внутрішня готовність до дотримання правових принципів і конкретних вимог правомірної поведінки;

готовність сприяти правомірній поведінці інших осіб.

Правове вихованн є важливим регулятором поведінки, важливим каналом засвоєння колективного досвіду суспільства. Підліток, юнак, наділені достатньою правовою культурою, можуть у певній ситуації намітити і реалізувати правильну лінію поведінки, незважаючи на недостатній життєвий досвід. Отже, вимога знати, поважати і виконувати закони належить до числа першочергових у вихованні молоді, для того щоб перетворити повагу до права, закону в особисте переконання кожного молодого члена суспільства.

Література

1. Головченко В.В. Єффективность правового воспитания. Понятие, критерии, методика измерения. - К., 1985.

2. Долгова А.И. Эффективность правового воспитания и проблемы ее оценки // Вопр. Боротьбы с преступностю. М., 1978. Вып. № 28.

3. Маркова Г.Д. Научные основы и организация правового воспитания молодежи. - К., 1979.

4. Миньковский Г.М., Тузов А.П. Профилактика правонарушений среди несовершенолетних - К.: Политиздат Украины, 1987.

5. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави. - К., 1994.

6. Татаринцева Е.В. Правовое воспитаниє. - М.: Высш. Шк., 1990.