Реферат з курсу ”Проблеми теорії права” на тему:

”Проблеми зміцнення законності і правопорядку. Чинники, що впливають на рівень законності і правопорядку в суспільстві”.

План

Вступ

1. Підходи до визначення понять „законність” та „правопорядок”.

2. Забезпечення режиму законності.

3. Проблеми зміцнення законності. Чинники, що впливають на рівень законності.

3.1. Законність в нормотворчій діяльності.

3.2. Законність в сфері державного управління.

3.3. Принципи, що забезпечують належний рівень законності.

3.4. Порушення законності.

3.5. Чинники та заходи, що впливають на рівень законності в суспільстві.

4. Правопорядок. Тенденції, формування та розвитку правопорядку. Чинники, що впливають на рівень правопорядку в суспільстві.

Висновки

Використана література

ВСТУП

Сьогодні, всі демократичні держави світу прагнуть до економічного зростання, політичної стабільності, соціальної рівності.

Поліпшення економічного та соціального становища неможливе без зміцнення законності та правопорядку, утвердження в державі принципів верховенства права, справедливості та гуманізму, пріоритету прав та свобод людини і громадянина, розбудови правової держави і становлення громадянського суспільства.

Зміцнення законності та правопорядку є невід’ємною складовою економічного і соціального розвитку країни, важливою умовою збереження політичної стабільності, громадського миру та спокою.

Законність і правопорядок – основні умови існування будь-якої демократичної держави, її обов’язкові риси. Вони невід’ємні одна від одної.

Законність — засіб встановлення правопорядку. Результатом зміцнення законності є вищий рі­вень правопорядку.

Вимога дотримання законності та правопорядку міститься у багатьох нормативних актах, починаючи з Конституції України.

Це означає, що законність обов’язкова для всіх елементів держави. Вона також є обов’язковою умовою, що забезпечує безперешкодну реалізацію прав громадян на самовираження і вільний розвиток.

1. Підходи до визначення понять „законність” та „правопорядок”.

Для того, щоб розкрити тему даного реферату, потрібно перш за все з’ясувати зміст досліджуваних в ньому правових категорій. В нашому випадку такими категоріями є : законність та правопорядок.

Законність та правопорядок являють собою складні юридичні категорії, які мають багатовікову історію.

Не дарма кажуть: „той, хто не знає минулого, не зможе пізнати майбутнього”. Отже, не дивно, що сьогодні можна зустріти велику кількість наукових статей, які розкривають процес формування змісту зазначених понять. Поняття „законність” та правопорядок” почали формуватись ще за часів античності. Розробкою ідей законності й правопорядку займались і в епоху Середньовіччя, і в епоху Нового часу, і взагалі впродовж всіх історичних епох людства. Можливо, такий довгий шлях формування та подальшої зміни цих понять і призвів до виникнення різноманітності підходів, що існують на сьогодні.

Спочатку, подивимось на визначення понять „законність” та „правопорядку”, що наводяться в деякій науковій юридичній літературі. Але, перед тим, треба відмітити, що в учбовій та науковій юридичній літературі відсутнє єдине розуміння зазначених понять. І в першу чергу, це зумовлено складністю визначення їх змісту.

Законність:

1. законність – політико-правове явище, яке характеризує процес удосконалення державно-правової форми організації суспільства шляхом суворого та неухильного дотримання та виконання чинного законодавства з метою формування стану правомірності в системі соціальних відносин;¹

2. законність – загальноприйняте, усталене правило співжиття, норма поведінки, що охороняється законами²;

3. законність – неухильне виконання законів та відповідних їм інших нормативних актів органами держави, посадовими особами, громадянами та громадськими організаціями”³;

4. “законність - це перш за все наявність достатньої кількості юридичних норм високої якості, а потім їх суворе дотримання усіма суб’єктами права”⁴, зовні законність виражена в законодавстві, під яким прийнято розуміти систему правових актів, в яких норми права знаходять своє зовнішнє відображення;

5. законність – якісна сторона правової діяльності суб’єктів права, їх поведінка;

6. «законність є ідея, вимога, та система (режим) реального вираження права в законах держави, в самій законотворчості, в підзаконній нормотворчості»;⁵

7. «законність – певний режим суспільного життя, метод державного керівництва, що складається з організації державних відносин через засоби видання та неухильної реалізації законів та інших нормативно-правових актів»; ⁶

8. законність (верховенство права) – неухильне виконання законів та відповідних їм правових актів всіма державними органами, посадовими та іншими особами.

9. законність – один елементів демократії та правової держави.;⁷

10. законність як ідея, як принцип соціально-політичного життя, як явище правової та політичної свідомості.⁸

11. законність виключно з правової позиції – визначається наявністю самих законів та точним їх виконанням, а також належним дотриманням.

Така багатоаспектність законності визначає можливість її дослідження як теоретичної, так і практичної категорії.

Якщо ж проаналізувати всі наведені визначення, то можна виділити два загальні підходи до розуміння законності: як всезагальна вимога дотримання та виконання законів та як режим діяльності суб’єктів права.

На мою думку, не слід сприймати законності лише як дотримання законів. Враховуючи тему даного реферату, доцільно визначати законність саме як певний режим, стан.

Правопорядок:

1. правопорядок – це об’єктивно та суб’єктивно обумовлений стан соціального життя, який характеризується внутрішнім узгодженням, урегульованістю системи правових відносин, заснованих на нормативних вимогах, принципах права й законності, а також на демократичних, гуманістичних вимогах, правах та обов’язках, свободі та відповідальності всіх суб’єктів права; ⁹

2. правопорядок – стан упорядкованості суспільних відносин, заснованих на праві та законності;¹⁰

3. правопорядок — стан (режим) правової упорядкованості (урегульованості і погодженості) систем суспільних відносин, що складається в умовах реалізації законності;

4. правопорядок – одна з основних складових частин суспільного порядку, що складається в результаті реалізації різноманітних видів соціальних норм, що регулюють різноманітні сфери суспільного життя та відмінних одна від одної характером та способом впливу на поведінку людей (звичай, норми моралі, внутрішні правила організації).¹¹

5. правопорядок – сукупність, система правих відносин, в яких реалізована законність, права, свободи та обов’язки громадян;

6. правопорядок – режим законності чи права, де суб’єкти підкоренні правовим приписам;

7. правопорядок – форма реалізації права та виконання законності в реальних відносинах, заснованих на праві;¹²

8. правопорядок – це сфера найбільш значимих та вартісних соціальних відносин, які регулюються нормами права; ¹³

9. правопорядок – складова частина соціального порядку, що врегульована нормами права;

10. правопорядок – юридичне оформлення соціального життя.

Отже, проаналізувавши наведені визначення, можна логічно дійти до висновку, що наведені категорії дуже тісно взаємопов’язані між собою, мають спільні риси та майже однакову сутність.

Так, законність виступає своєрідним правовим засобом в руках державної влади та народу по установленню та підтримці правопорядку. ¹⁴ Вони є атмосфе­рою нормального правового життя суспільства, та повинні бути основами кожної демократії держави.

Законність та правопорядок мають високу соціальну та гуманістичну цінність, приносять людині і суспільству користь.

Правопорядок є реальне, повне і послідовне здійснення всіх вимог законності, прин­ципів права, насамперед реальне і повне забезпечення прав людини. Це кінцевий результат дії права.

Таким чином, законність і правопорядок – це обов’язкові риси правової держави, сукупність форм і методів державного управління, які знаходять своє відображення в чинному законодавстві і за допомогою яких держава регулює взаємовідносини в суспільств, дотримуючись реалізації прав і свобод громадян.

2. Забезпечення режиму законності.

Для того щоб забезпечити режим законності, держава повинна створити основу для цього. Це ніколи не відбувається стихійно, оскільки являє собою цілій процес – управлінський процес (програма дій).

Забезпечений режим законності являє собою соціальну цінність як для суспільства в цілому, так і для окремих громадян, оскільки є основою для нормального їх існування в правовому просторі. Діяльність всіх державних органів та окремих громадян повинна бути спрямована на зміцнення законності та правопорядку, на дотримання норм права.

Постійне підвищення ролі та значення законності, її зміцнення є об’єктивною закономірністю розвитку суспільства.

Забезпечити законність означає зробити її цілком дійсно, можливою та реальною.

Реальність законності означає досягнення фактичного виконання вимог, які закладені в юридичних нормах учасниками правовідносин, та невідворотність відповідальності за правопорушення.

Основою ж дійсності законності є ефективне законодавство, що відповідає вимогам суспільного розвитку.

Дослідження проблеми законності потребує комплексного підходу, що враховує теоретичні й практичні фактори.

Але, процесу забезпечення законності передує не менш важливий та складний процес впровадження законності в усі сфери державного життя. Для того, щоб впровадити законність в життя, використовуються певні механізми, а саме: соціальні та юридичні.

Під соціальним механізмом слід розуміти сукупність засобів (як юридичних, так і не юридичних), за допомогою яких політичні, ідеологічні, психологічні та юридичні вимоги законності реалізуються в практичній діяльності.

Юридичний механізм впровадження законності втілюється в системі засобів та способів перетворення вимог правомірної поведінки в практичну діяльність щодо застосування правових норм.¹⁵

В межах розгляду питання забезпечення законності не слід забувати про комплекс таких специфічних факторів, як гарантії законності. Саме за допомогою гарантій (певних засобів та умов) забезпечується повне та послідовне здійснення вимог законності.

В юридичній літературі реальність та забезпеченість законності традиційно розглядається як результат дії гарантій законності: певних економічних умов; розвинутої політичної системи; механізму соціального захисту населення; науково обґрунтованої системи норм права, що відповідає вимогам часу і доступна для розуміння усіма суб’єктами державного управління; механізму примусу, який чітко працює в межах закону; високу правову культуру.

Всі гарантії можна поділити на дві групи.

Загальні гарантії – що відображаються в політичних, ідеологічних, економічних, психологічних умовах, в межах яких існує правова система.

Спеціальні гарантії являють собою специфічні юридичні засоби та внутрішні юридичні механізми, що є реальним втіленням законності в правовій сфері.

Справжніми гарантіями режиму законності можуть стати: реальний поділ влади, існування незалежних від держави засобів масової інформації, децентралізація державних структур, політична, економічна, культурна та ін. самостійність осіб та ін.

Не можливо не зазначити й про таке поняття, як методи забезпечення законності. Вони виступають у формі політичних, економічних, організаційних та інших засобів забезпечення дій права. До таких засобів відносять: відкритість та обізнаність суспільства про порушення законів і заходи, які вживаються до порушників; широке використання судової системи в зміцнення законності; практичне забезпечення принципу „вся влада закону” в діяльності державних органів; ефективна робота законодавчого органу тощо.

Законність, як і будь-яке інше явище, має свої умови існування. Отже, першою умовою існування законності є сам закон. Він є основою, фундаментом, передумовою. Як наслідок з неї, - друга умова – забезпечення в законодавстві принципу верховенства закону.

Залежно від того, виконуються чи ні вимоги законності, вона може бути: формальною (коли вимоги лише проголошуються) та реальною (коли вимоги реалізуються на ділі, фактично).

Треба відмітити, що діяльність по забезпеченню законності має державно-правовий характер, а органи, що її здійснюють (органи виконавчої влади, міліція, прокуратура, різні державні інспекції, служби, суди, деякі громадські утворення та ін.), мають юридично-владні повноваженнями. Такого роду діяльність вважають способом забезпечення законності.

3. Проблеми зміцнення законності. Чинники, що впливають на рівень законності.

3.1. Розглядати питання зміцнення законності вцілому, не деталізуючи його на певні частини видається складним, оскільки кожна сфера нашого життя має свою специфіку, особливості її регулювання. Доцільно було розглянути окремі сфери суспільного життя, які справляють вплив на рівень законності в суспільстві.

Так, в першу чергу хотілось би виділити діяльність державних органів в сфері нормотворчості. Тобто висвітлити, яким чином дана сфера впливає на рівень законності в державі.

У держави немає інших способів управління суспільством, окрім як через видання законів або застосування сили. Ці способи або доповнюють один одного, коли силу застосовують у рамках закону, або сила торжествує – і тоді закони мовчать.¹⁶ Так, розглянемо один із зазначених способів управління суспільством – прийняття законів.

Особливу роль в цьому питанні відіграє Верховна Рада України (далі – ВРУ), як законодавчий орган. Вона виконує провідну роль в системі державних органів, які забезпечують основні права та свободи громадян.¹⁷

Режим законності забезпечується шляхом зміцнення, розвитку та вдосконалення правової основи державного життя, що здійснюється через вдосконалення правової бази держави.

ВРУ, створюючи правову базу для регулювання суспільних відносин, відіграє основоположну роль у створенні умов для забезпечення режиму законності.

Питанню забезпечення законності та правопорядку сьогодні приділяється достатня увага на законодавчому рівні. Приймаються спеціальні нормативно-правової акти, які визначають основні шляхи, щодо забезпечення законності в суспільстві та державі. Також, майже кожен закон чи підзаконний нормативний акт обов’язково містять положення згідно яких, відносини, що регулюються законом чи іншим актом, повинні здійснюватися з дотриманням принципу законності, та реалізація визначених законом чи іншим актом прав, не повинна порушувати правовий порядок встановлений в суспільстві та державі.

Але, між теорією і практикою; між законодавством та реальним станом відносин, яке воно регулює майже завжди є непересічна межа. Тому, маємо констатувати, що не дивлячись на нормативне закріплення принципу законності, реалізація його залежить ще від багатьох факторів. Не достатньо виписати його дотримання, як імперативну норму. Потрібно розробити механізми, за допомогою яких реалізація законності в суспільстві буде реальною та можливою. Та, як наслідок, буде існувати правопорядок в суспільстві.

Але, все ж таки звернемось до деяких законодавчих актів, прийняття яких було безпосередньо спрямовано на дотримання законності та правопорядку в суспільстві.

Указ Президента України від 5 серпня 1996 року N 628/96 „Про додаткові заходи щодо зміцнення законності та правопорядку в Україні”, був прийнятий за умов складної криміногенної ситуації в Україні. За цим Указом передбачалось провести ряд дій, спрямованих на підвищення рівня законності в Україні. До таких дій можна віднести: контроль щодо заходів, які забезпечують наведення належного порядку; розробка планів заходів щодо зміцнення законності та правопорядку; інші заходи.

Постанова Кабінету Міністрів України від 5 червня 2002 р. N 779 „Про Програму діяльності Кабінету Міністрів України” затвердила Програму діяльності Кабінету Міністрів України.

Згідно п. 1.7. цієї програми „Захист прав і свобод людини і громадянина, зміцнення законності та правопорядку”, передбачалось спрямування зусиль Уряду на зміцнення законності та правопорядку, посилення боротьби зі злочинністю, забезпечення громадського порядку в державі, утвердження в ньому миру та злагоди.

Ключовим завданням Уряду в цій сфері визначалось – реалізація комплексу заходів щодо забезпечення конституційних прав і свобод громадян, боротьби зі злочинністю, корупцією та іншими правопорушеннями.

Щоб виконати поставлене завдання необхідно розробити комплекс дій, що й забезпечать реалізацію завдань.

Відповідно до Програми Уряду такими головними діями повинні бути: удосконалення правової бази; виконання державних програм, спрямованих на зміцнення законності і правопорядку.

Та, як наслідок від проведення зазначених дій має відбуватись поліпшення роботи правоохоронних органів та інших державних органів у сфері додержання прав і свобод людини і громадянина, захисту життя і здоров'я особи, підвищення рівня боротьби зі злочинністю, забезпечення громадського порядку.

Потрібно також згадати про Програму діяльності Кабінету Міністрів України “Відкритість, дієвість, результативність ", окремий пункт якої був цілком присвячений питанням захисту прав і свобод громадян, зміцнення законності та правопорядку; про Указ Президента України від 13 серпня 2002 року N 700/2002 "Про додаткові заходи щодо забезпечення реалізації громадянами конституційного права на звернення", та деякі ін.

Треба відмітити, що відповідні акти приймались і за часів існування Радянського Союзу. Так, як приклад, можна навести Постанову Верховної Ради Української РСР „Про невідкладні заходи по зміцненню законності і правопорядку в республіці” від 29 листопада 1990 року N 504-XII.

Окремого значення набувають акти регіонального характеру, тобто такі, що мають силу закону (є законами), але врегульовують відносини на певній території.

Забезпечення законності на рівні окремих районів, міст, областей держави є платформою для забезпечення законності в загальнодержавному масштабі.

Так, в аспекті висвітлення цього питання звернемося до Указу Президента України „Про відповідальність керівників органів виконавчої влади та прокуратури в забезпеченні законності і правопорядку, додержанні прав і свобод громадян на території Одеської області” або до Указу Президента України „Про серйозні недоліки у виконанні законодавства щодо забезпечення законності і правопорядку, додержання прав і свобод громадян у Львівській області” від 4 червня 2003 р. N 477/2003. І це далеко не вичерпний перелік.

За змістом таких указів випливає, що комплексне вивчення діяльності органів державної влади відповідних територіальних рівнів щодо реалізації державної політики з питань захисту прав і свобод громадян, засвідчує наявність багатьох недоліків у даній сфері. І в першу чергу, це пов’язано з неналежним рівнем здійснення своїх обов’язків посадовими особами.

Також, неможливо не зазначити й про роль правозастосування. Така організація діяльності відповідних органів має забезпечувати законність правозастосовчих актів.

3.2. Окрім впливу сфери, яка безпосередньо пов’язаною з нормотворчістю, на рівень законності в суспільстві також впливає сфера державного управління.

Вимога дотримання законності особливо суворо проявляється в сфері функціонування виконавчої влади, у діяльності органів державного управління. Це пояснюється тим, що забезпечення режиму законності безпосередньо пов’язано з здійсненні владних повноважень посадовими особами, іноді, - це їх безпосередня функція.

Але, за даними, отриманими з деяких актів нормативно-правового характеру можемо побачити наскільки недотримується режим законності при здійсненні владних повноважень певними посадовими особами. Так, деякі прокурори обласних та інших рівнів можуть не надавати жодної відповіді на звернення громадян, що ними отримуються на особистому прийомі. Протягом тривалого часу залишаються без належного реагування органів прокуратури скарги на такі небезпечні злочини, як насильство, перевищення службових повноважень та інші протиправні дії.

Нажаль, маємо констатувати, що байдуже ставлення до нагальних проблем населення стало повсякденною нормою поведінки багатьох посадових осіб, що значно знижує можливість дотримання режиму законності в суспільстві.

Така ситуація зумовлена в першу чергу халатним ставлення до виконання своїх посадових обов'язків, втратою почуття відповідальності за доручену справу, бездіяльністю призвів до значних негативних наслідків у забезпеченні законності і правопорядку, додержанні прав і свобод громадян.

Посадові особи не використовують надані їм законодавством повноваження щодо забезпечення законності, охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, реалізації відповідних програм та власних рішень із цих питань.

Виходить, що особи, які державою уповноважені забезпечувати законність в суспільстві, навпаки – виступають її злісними та найнебезпечнішими порушниками.

Вирішення питання відновлення порушеного режиму законності в цьому випадку може бути вирішене лише через звільнення таких осіб з займаних ними посад.

Це все справляє негативний вплив на рівень законності в суспільстві. Тобто найбільший та найвагоміший негативний чинник має особистісний характер, безпосередньо пов’язаний з особами, що реалізують надані їх владою повноваження.

Для того, щоб не допускати порушень режиму законності в цій сфері потрібно здійснювати наступний комплекс заходів: проводити систематичні перевірки діяльності певних посадових осіб, встановлювати вимоги до осіб, що мають займати ту чи іншу відповідальну посаду, здійснювати відомчий контроль діяльності відповідних органів, встановити високий рівень відповідальності посадових осіб за порушення режиму законності при виконання своїх функції та ін.

Отже, можна стверджувати, що велике значення для існування законності і правопорядку має правова культура посадових осіб та громадян, правосвідомість, засновані на визнанні абсолютної цінності основних прав людини. Високі вимоги до служби, підвищення рівня дисципліни і культури роблять абсолютно неприпустимим будь-яке відхилення від закону у практичній діяльності.

Окрім причин особистісного характеру, можна виділити й інші, що також справляють негативний вплив на рівень законності в суспільстві. До них відносимо: неналежний механізм взаємодії підпорядкованих органів між собою; відсутність належної, тісної, повсякденної взаємодії між органами виконавчої влади і правоохоронними органами; прийняття незаконних рішень органами державної влади, органами місцевого самоврядування через необізнаність, некомпетентність посадових осіб, а частіше – переслідуючи свою власну корисну мету; можливість втручання в діяльність посадових осіб з боку органів державної влади, тощо.

Також, на стан законності в сфері державного управлінні суттєво впливають такі організаційні фактори, як структура апарату, кваліфікація службовців, ефективність функціонування системи підготовки персоналу, чіткий і раціональний поділ повноважень тощо. Не остання роль для створення умов по зміцненню і підтримці режиму законності належить організаційним заходам щодо зменшення рівня таємності, створення відомчих центрів інформації і зв’язків з громадськістю, вдосконалення дозвільної системи, ліквідації апаратних надмірностей та ін.

Треба відмітити, що юридичні засоби забезпечення законності в основному концентруються саме у сфері виконавчої влади.

В юридичній теорії і практиці існує таке поняття, як організаційно-правові методи. Вони являють собою види діяльності організаційно-структурних формувань, практичні прийоми, операції, форми роботи, які ними використовуються для забезпечення законності. Організаційно-структурними формуваннями, в свою чергу є органи держави і недержавні структури, на які покладено обов’язок по підтриманню і зміцненню режиму законності.

Згадуванні організаційне-правові методи по-суті є способами забезпечення та зміцнення законності. Залежно від змісту, характеру, особливостей застосування юридичних наслідків розрізняють такі способи забезпечення законності в сфері державного управління: контроль; нагляд; контрольно-наглядова діяльність; звернення до державних органів із заявами, пропозиціями, скаргами з питань забезпечення законності та ін.

Як свідчить практика, застосування перелічених способів є надійною гарантією забезпечення законності в управлінській системі держави.

3.3.Для того, щоб забезпечити належний рівень законності в сфері державного управління, потрібно дотримуватись наступних принципів:

1. загальнообов’язковість законів для всіх без винятку органів, закладів, організацій, посадових осіб, громадян тощо; саме в цьому проявляється загальність приписів, які містяться у законах і підзаконних актах;

2. єдності законності, тобто одноманітному розумінні і заснуванні законів на всій території держави;

3. неприпустимості протиставлення законності і доцільності; це означає, що сам закон є вищим ступенем появу доцільності.

Коли державні органи діють з дотриманням зазначених принципів, то їх діяльність має наступні ознаки:

1. всі рішення, що приймаються державним органом, відповідають чинному законодавству;

2. рішення, що приймаються державним органом, не виходять за межі повноважень цього органу, тобто приймаються тільки з питань, що віднесені до його компетенції;

3. усі рішення державних органів приймаються у такому порядку і таких формах, які відповідають нормативним приписам;

4. взаємовідносини з державним органом і недержавними структурами, громадянами та їх об’єднаннями, а також іншими громадськими формуваннями здійснюються у межах взаємних прав і обов’язків, які визначені на законних підставах.

Отже, забезпечення та зміцнення законності і правопорядку в державному управлінні може бути досягнуте лише в процесі повсякденної діяльності державних органів і знаходить своє зовнішнє відображення в припиненні порушень законів; здійсненні заходів щодо ліквідації причин і умов, які їх породжують; відновленні порушених прав і законних інтересів громадян, громадських організацій; притягненні до відповідальності і покарання осіб, винних у порушенні законності і правопорядку; створені атмосфери невідворотності покарання за порушення вимог законності і правопорядку; вихованні посадових осіб в дусі суворого додержання існуючих правил. Цим забезпечується додержання законності кожною ланкою державного управління, кожним службовцем з метою організації їх чіткої роботи, підтримання державної дисципліни, а також охорони і захисту прав і свобод громадян, інтересів юридичних осіб у повсякденній діяльності апарату управління.

Як ми вже мали змогу побачити, підходи до визначення сутності законності характеризуються певною складністю та багатоманітністю. Така ситуація привели до того, що за радянських часів існувала дискусія щодо можливості порушення режиму законності лише посадовими особами, що ж до інших громадян, то вони можуть порушити лише закон, а не законність.

Якщо проаналізувати це положення, то можна дійти до наступного висновку. Якщо, наприклад, законність звести до процесу законотворчості або результату законодавчої діяльності, до якості нормотворчої роботи або методу державного керівництва суспільством, методу діяльності державних органів, то в таких випадках, законність дійсно може порушити тільки відповідна посадова особа або орган, який перевищив свої повноваження або не виконав покладених на нього обов’язків. Але, як ми вже з’ясували, режим законності визначаться, забезпечується не тільки державними органами, але й окремими громадянами, які можуть здійснювати вплив на те, щоб закони не порушувались.

Окремо слід зазначити про наявність в науковій юридичній літературі питання співвідношення понять „споживача” законності та її „творця”. Безперечно, що кожна особа в суспільстві є споживачем законності. Здійснюючі будь-яку діяльність, вступаючи у будь-які правовідносини ми „споживаємо„ законність (звичайно, окрім випадків, коли дії особи цілеспрямовано направлені на протизаконні дії). Все наше життя врегульовано відповідно до норм права. І діючи в його межах, ми діємо законно, тобто „споживаємо” законність. Що ж до питання „творця” законності, то на мою думку, їм виступає, знов же таки, кожна особа в суспільстві. Різниця може полягати тільки в „статусі творця”. Так, кожна людина, що діє відповідно до норм права одночасно забезпечує існування законності, отже є її „творцем”. Тобто, в цьому випадку поняття „споживач” та „творець” законності співпадають. Що ж стосується спеціальних суб’єктів – органів, що уповноважені державою „творити” законність (в компетенцію яких входить це питання), то в цьому випадку зазначені категорії не співпадають. Вони споживають законність на рівні з усіма іншими особами, та „творять” її маючи на те спеціальні повноваження. В такому випадку результати їх діяльності мають більшу силу, вони є визначальними.

Одним з найважливіших чинників, що впливає на ступень законності в суспільстві є дотримання закону. Якщо б ми говорили про законність у її вузькому розумінні, то дотримання законів сприймали б не як чинник, що впливає а рівень законності в суспільстві, не як складову частину законності, а як законність взагалі, в її єдиному значенні.

Реалізація та дотримання норм права суб’єктами права є умовою існування законності в суспільстві. Але, далеко не завжди норми права можуть бути реалізовані суб’єктами права самостійно та добровільно. Через це, не рідко виникає потреба в залученні компетентних органів. Ще К. Маркс писав: „Если бы законы применялись сами собой, тогда суды были бы излишни». Тобто, ми знов звертаємось до сфери управлінської діяльності держави, що ще раз підтверджує її велику роль в процесі забезпечення законності.

Держава в особі уповноважених органів забезпечує виконання законів. Це здійснюється за наявністю двох умов: нагляд за виконанням законів та покарання за невиконання законів.

3.4. Окремо слід говорити про протилежний бік розглядуваного питання, яким є – порушення законності – це не тільки невиконання норм права, але й результат послаблення діяльності щодо забезпечення та зміцнення законності.

Порушенням законності є також видання державним органом влади нормативного акта, що не відповідає законові, як і видання нормативного акту з перевищенням своєї компетенції.

В рамках висвітлення рис, що негативно впливають на законність, треба сказати й про перепони в розвитку законності. Основною й доволі розповсюдженою перепоною є широке розповсюдження адміністративно-владних методів управління суспільством, оскільки, як ми знаємо, вони не рідко пов’язані з порушенням прав і свобод осіб, та як наслідок, порушенням режиму законності.

Цікавим є питанням щодо форми поведінки, яка може підставою порушення законності. Для того, щоб законність не була порушена, в одних випадках достатньо пасивної поведінки – не порушувати заборони; в іншому – від особи потребуються активні дії – виконувати обов’язки, визначені законом, або діяти за власним побажанням, але тільки в межах передбачених прав. Особливо це стосується державних органів, обов’язки яких передбачені нормативними актами.

Слід констатувати, що діяльність, спрямована на забезпечення законності та правопорядку, охорону прав та законних інтересів громадян є не достатньо ефективною в умовах сьогодення. В кінцевому підсумку законність повинна гарантуватися політичними, економічними, соціально-культурними, юридичними засобами, а у випадку необхідності – й за допомогою силових методів. Та навіть за наявності таких методів відповідні органи повинні поважно відноситись до прав та законних інтересів громадян, не допускати невиправданого застосування заходів примусу, якщо таких можна уникнути.

3.5. Чинники та заходи, що впливають на рівень законності в суспільстві.

В науковій юридичні літературі можна зустріти декілька підходів до класифікації чинників, що впливають на рівень законності в суспільстві.

Одним з найбільш поширеним є підхід, за яким фактори впливу на рівень законності поділяються на об’єктивні (зовнішні, незалежні від конкретної особи), також можна зустріти їх під назвою – чинники зовнішнього середовища; суб’єктивні (пов’язані з позицією конкретної особи, її ставленням до законності, з її особистими якостями) – чинники, що безпосередньо відносяться до особи.

Так, розглянемо спочатку суб’єктивні фактори.

Перш за все, тут слід говорити про рівень правової свідомості (правове знання, відношення до правових цінностей, стереотипи правової поведінки, правової вміння, навики). В цьому випадку велике значення має також рівень загальної культури, політичної свідомості, психологічні якості людині.

При цьому, слід уточнити, що важливо знання не право вцілому (всіх правових норм), а правових принципів, важливо усвідомлювати, що норма права відображає певні інтереси: особи, народу, держави. Таке розуміння права буде справляти позитивний вплив на рівень законності в суспільстві.

Що ж стосується об’єктивних факторів, то вони в свою чергу поділяються на окремі групи. Кожна з грум об’єктивних факторів має свою специфіку залежно від сфери суспільного життя, в якій визначається законність.

Безумовно перше місце серед об’єктивних факторів будуть займати економічні чинники. Оскільки саме економічні умови визначають як живе та формується кожна окрема людина, які якості вона буде мати.

Міра організованості в економічній сфері; ритмічна робота всього господарського організму; стійка грошова система – всі ці чинники, беззаперечно справляють позитивний вплив на рівень законності в суспільстві. Натомість як – несприятливі економічні умови в суспільстві, нестабільна економіка, падіння виробництва, розрив господарських зв’язків, ріст цін, інфляція, ріст соціальної напруженості в суспільстві, це все веде до дезорганізації, росту числа злочинів, та як наслідок – зниження рівня законності в суспільстві.

Так, до економічних ознак законності можна віднести: досягнутий рівень економічного добробуту і наявність у держави необхідних ресурсів; фактичну гарантованість прав громадян, організацій, їх економічна свобода; багатоукладність економіки; існування ринку товарів, капіталів, трудових ресурсів, послуг тощо. Тобто, наявність перерахованих ознак дає підстави говорити про існування законності в економічній сфері суспільного життя.

Від економічних умов залежить соціально-політична обстановка, від соціально-політичної обстановки залежить рівень законодавства та стан організації та діяльності державних органів. Це положення ще раз підтверджує, що законність є комплексною категорією, яку потрібно вивчати не тільки через призму юридичної науки.

До факторів зовнішнього середовища також можна віднести: політичні чинники.

Основною політичною умовою законності є сильна державна влада.

Сильна державна влада – це стійка, легітимна влада, що користується підтримкою суспільства, здатна забезпечити реалізацію прийнятих нею правових приписів. Сильна держава гарантує стабільний розвиток суспільства, безпеку людей, ефективну боротьбу із злочинністю, й іншими антисоціальними явищами. В умовах дезорганізації державно-владних структур, боротьби за владу, нездатності держави забезпечити реалізацію прийнятих рішень, низького рівня виконавчої дисципліни, корупції законність не тільки не підвищується, але й знижується, причому до небезпечної межі.

Особливої уваги заслуговують – правові чинники. Стан законності як політико-правове явище обумовлений станом самого права, системи законодавства. Чинне законодавство повинно бути достатньо повним, стабільним, забезпечуватися високим рівнем юридичної техніки. Важливе значення для реалізації права і рівня законності мають правові засоби, що використовуються законодавцем, методи, способи і типи правового регулювання, принципи, на яких будується законодавство. Так, законодавство, що відстає від динамічного розвитку суспільних відносин, негативно впливає на рівень законності в суспільстві.

Окрім зазначених аспектів, слід відмітити надзвичайно важливе значення якості законодавства (законів, підзаконних нормативних актів), а саме: їх відповідність реальним умовам життя; вірність визначення потреби в правовому регулюванні; законність нормативних актів (за змістом, формі, процедури прийняття), їх відповідність нормам суспільної моралі; ясність, чіткість, доступність правових норм, їх систематизація та ін.¹⁸ А для того, щоб досягти цього, необхідно мати належним чинним організований нормотворчий процес. Тобто, налагодження такого процесу є одним з визначальним чинників, що позитивно впливають на рівень законності.

Ще однією групою об’єктивних факторів є – соціальні чинники. Повага громадян до закону, розуміння його значимості, реалізація його приписів в значній мірі залежать від становища, що склалося в соціальній сфері. Падіння життєвого рівня населення, незадовільний рівень соціального захисту населення, ріст безробіття, вартості життя, соціальних послуг безпосереднім чином впливають на рівень законності, провокуючи громадян на пошуки шляхів незаконного збагачення, обхід закону, породжують національні й соціальні конфлікти та ін. Міцна законність можлива тільки в умовах соціальної стабільності, впевненості громадян в непорушності своїх соціальних прав і свобод.

Також, серед об’єктивних факторів виділяють – ідеологічні чинники.

Стан законності в значній мірі визначається рівнем політичної, правової і загальної культури населення. Законність передбачає такий рівень правової культури, коли повага до права, закону є особистим переконанням людини, причому не тільки рядового громадянина, а й в першу чергу державного службовця, законодавця.

Забезпечення високої юридичної культури неможливе без системи правового виховання. Воно не зводиться тільки до пропаганди або пояснення законів, а й включає в себе заходи, що сприяють формуванню стійких правових переконань кожної особи.

Правосвідомість і правова культура є важливим фактором зміцненні законності. Правильне застосування правових норм зумовлене в значній мірі рівнем індивідуальної професійної свідомості „правозастосовувача” та рівнем його правової культури.

Необхідний рівень правової та політичної культури забезпечується організацією загальної правової освіти, виховання в громадян почуття права і законності. В умовах руйнування системи правового виховання, в суспільстві починають з’являтися погляди, що негативно впливають на стан дисципліни, організованості, законності, сприяють росту правопорушень, злочинності, що загрожують режиму законності.

Забезпечення законності передбачає підвищення рівня правосвідомості як у державних органах, так і серед громадян. Усвідомлення соціальної цінності законності має стати невід’ємною частиною загальнонаціональною правової культури. Останнє, в сою чергу, може бути передумовою необхідного рівня законності. ¹⁹

І хоча деякі науковці розглядають зазначені чинники, як суб’єктивні, треба зазначити, що правосвідомість однієї особи нажаль не може стати рушійною силою в процесі зміцнення законності, лише загальносуспільна правосвідомість, правова культура – є гарантійною передумовою існування законності в суспільстві.

В межах ідеологічної групи чинників, окремо хотілось би зазначити про значення особистісних якостей посадових осіб, на яких безпосередньо покладені функції по забезпеченню законності в суспільстві і державі. Не рідко, такі чинники, як: низький рівень професійних знань; відсутність відповідних ціннісних орієнтацій; неадекватна професійна мотивація; низький рівень морального розвитку, емоційна незрілість, психічна неврівноваженість; нерозвиненість професійно-значущих рис (уважності, комунікабельності, наполегливості); схильність до перенесення відповідальності з себе на оточуючих, та ін. призводять до зниження рівня законності в суспільстві – є негативними чинниками.

Для того, щоб діяльність таких посадових осіб справляла позитивний вплив на рівень законності в суспільстві, необхідно провадити ряд спеціальних заходів, що спрямовані на забезпечення нормального функціонування відповідних органів. А саме: стимулювати правову поведінку відповідних посадових осіб; створювати нормальні матеріально-технічні умови їх роботи; особливу увагу приділяти кадровій політиці, через яку реалізується соціальна політика держави (здійснювати профорієнтацію, профвідбір; взаємодіяти з більш широкими масами населення і громадськими формуваннями; здійснювати дійовий суспільний контроль з метою сприяння зміцненню законності у відповідних органах; створювати критерії для висування робітників на посаду (конкурсний відбір); проводити об’єктивне атестування (всебічно враховувати ділові якості, моральні, професійні, психологічні і фізичні можливості працівника, враховувати думку суспільства про його роботу, неупереджене ставлення з боку начальників і т. д.); використовувати позитивний досвід іноземних держав у кадровій політиці; більш широко використовувати міжнародні норми у взаємодії з населенням.

Окрім зазначених факторів, що визначають рівень законності в суспільстві, в літературі також можна зустріти так звані спеціальні засоби забезпечення законності. Вони поділяються на юридичні й організаційні засоби. Серед юридичних, як правило виділяють такі, що були висвітлені в попередній класифікації в межах групи правових чинників; а до організаційних відносять всі інші відповідно до специфіки сфери суспільного життя.

Отже, для того, щоб забезпечити та зміцнити існуючим режим законності, потрібно знати та враховувати різноманітні фактори, що впливають на поведінку людини. Тому, можемо констатувати, що проблема зміцнення законності є не тільки правовою, вона є комплексною.

До того ж, треба мати на увазі, що не дотримання режиму законності в різних сферах суспільного життя, може привести до різних наслідків. Наприклад, нерідко зустрічаються випадки, коли через не дотримання законності при здійсненні своїх повноважень посадовими особами державі завдаються збитки, які обчислюються мільйонами гривень. В цьому випадку недотримання законності тягне за собою економічний розлад в державі. Або, коли не дотримуються принцип рівності національних меншин (що є частиною по відношенню до загального принципу законності), це тягне за собою соціально-культурний та етнічний розлад в державі.

Цікавим є також територіальна особливість дії режиму законності. В межах однієї держави рівень законності в різних її регіонах може бути абсолютно різний. Це зумовлено тим, що забезпечення законності залежить далеко не від загальнодержавних програм, а від встановлених на місцевому рівні системи імперативів та дозволів, та контролю за їх дотриманням. Так, в деяких районах може складається прямо таки критична ситуація пов’язана з порушенням режиму законності в суспільстві, в інших вона може бути допустимою, а ще в інших – взірцевою.

Віднайти „універсальну панацею” для зміцнення законності в суспільстві видається дуже складним. Можливо лише визначити певні загальні положення, при дотриманні яких буде забезпечення існування позитивного правового середовища.

І як підсумок, узагальнюючи наведений вище матеріал, можна прийти до певних висновків. Для того, щоб постійно бути на шляху зміцнення законності в суспільстві, підтримувати її належний рівень, необхідно провадити ряд наступних дій: приводити законодавство у відповідність з вищим законом країни – Конституцією, забезпечувати її стабільності; усувати суперечностей та невизначеності, що виникають в законодавстві; постійно вдосконалювати правову базу, виходячи з темпів розвитку суспільства; впроваджувати нові системи захисту прав та свобод людини і громадянина; наближувати законодавство країни до законодавства інших розвинутих, демократичних, правових держав; вдосконалювати систему органів юстиції, розширювати її функції у сфері реалізації державної правової політики, передусім у сфері юридичного забезпечення реалізації прав та свобод людини і громадянина; приводити господарське законодавства у відповідність із економічними реаліями; реформувати судову систему; сприяти розвитку міжнародного правового співробітництва; налагоджувати спільну роботу між усіма органи державної влади з метою комплексного здійснення правових і організаційних заходів щодо забезпечення додержання законності та правопорядку; поліпшувати матеріально-технічне забезпечення державних органів, діяльність яких безпосередньо пов’язана з забезпеченням законності в суспільстві; впроваджувати системи соціального захисту осіб.

Отже, проаналізувавши наведені вище положення, можна зазначити, що законність має надзвичайно важливе значення як для держави в цілому, так і для кожного її громадянина зокрема. В умовах будь-якої держави, що прагне стати правовою, вирішення проблем законності та шляхів її зміцнення є надзвичайно важливим.

Теорія законності надає кожній особі чіткі критерії, орієнтири правомірності поведінки. Важливо, щоб ці орієнтири неухильно запроваджувались у практику.

4. Правопорядок.

Правопорядок являє собою складну систему з багатьма взаємодіючими елементами та сукупністю зв’язків між ними.

Серцевиною правового порядку є особа, її інтереси, прагнення, життєві потреби, які отримують своє юридичне оформлення в правах і свободах, обов’язках та відповідальності громадянина і реалізуються у між особистісних зв’язках та у відносинах з державою та суспільством. ²⁰

Характерними рисами правопорядку є: гуманізм, демократизм, моральність, справедливість. Саме тому, визначення правопорядку є настільки важливим як в юридичній науці, так і для практичного сприйняття.

В ідеальному розумінні правопорядок має бути „монолітним утворенням”, що характеризується стійкістю та стабільністю, рівновагою й гармонією.

Універсалізація та оптимізація є одними з визначальних задач у формуванні чіткого правопорядку.

Суспільству потрібен твердий, зрозумілий та доступний (в розумінні людьми) порядок, що характеризується міцністю та стабільністю.

Хоча законність й правопорядок є досить подібними категоріями, питання щодо чинників, які руйнують та послаблюють правопорядок слід розглянути окремо. До таких чинників в першу чергу можна віднести : низьку якість законодавця (один з найважливіших чинників); складність та заплутаність відповідних структур, зв’язків, відносин, що робить їх недоступними для людей.

Під прапором закріплення порядку та боротьби з негативними явищами вирішуються проблеми задоволення інтересів людей. Ступень гарантованості проголошених прав і свобод знаходиться в прямій залежності від міцності правого порядку.²¹

Тенденції формування та розвитку правопорядку, їх вплив на зміцнення правопорядку.

В даному питанні слід говорити про наявність так званої „боротьби протилежностей”. В правовому житті чітко виявляються два напрями: один націлений на встановлення та зміцнення правопорядку, інший – на його заперечення та руйнування. Так, перший пов’язаний з закріпленням права та законності, з врівноваженням та стабілізацією зв’язків, а другий – з неврегульованістю, зловживаннями, злочинністю, звуженням прав, свобод та законних інтересів громадян. Зрозуміло, що кожна держава прагне дотримуватись першого напряму, але, нажаль, не рідко превага належить другому.

У боротьби вказаних протилежностей полягає процес формування і зміцнення правопорядку. Чим рішучіший наступ на негативні прояви, чим міцніший правопорядок, тим більше звужується сфера соціального негативу в суспільному житті.

З кожним новим етапом розвитку суспільства, з розширенням демократичних начал та активізації особистісного фактора зростає необхідність у стабілізації, врегулюванні та гарантованості зв’язків та відносин. Ця обставина породжує стійку тенденцію до систематичного зміцнення правопорядку.

Правопорядок – є юридичним підсумком, якого прагне і держава, і влада, і всі суб’єкти права.

Висновки

Отже, підсумовуючи викладений матеріал, можна прийти до наступних висновків.

Як вже не раз було відмічено в рефераті, законність – є засобом підтримки правопорядку. Оскільки зазначені категорії є взаємозалежними, то логічно випливає, що стан однієї категорії прямо пропорційний стану іншої. Якщо ми кажемо про підтримку законністю правопорядку, то останній в свою чергу буде підтримувати законність. Дане співвідношення розглядуваних категорій допомагає нам визначити підхід до чинників, які впливають на рівень законності та правопорядку в суспільстві.

Вживаючи заходів для зміцнення законності, ми тим самим зміцнюємо правопорядок. Та навпаки, зміцнюючи правопорядок, ми підтримуємо законність на відповідному рівні, забезпечуємо її таким чином.

Якщо ми згадаємо чинники, що впливають на рівень законності та правопорядку, вказані в рефераті; заходи, що необхідно здійснювати для підтримки законності і правопорядку; фактори, що негативно (позитивно) впливають на законність і правопорядок, то побачимо, що всі вони або співпадають в певній частині, або співвідносяться, як частина і ціле.

Окрім цього, ми звертали увагу на те, що в кожній сфері нашого життя, забезпечення та зміцнення законності та правопорядку може здійснюватись за допомогою своїх особливих заходів (політика, економіка, культура); в цьому випадку буде спостерігатись неспівпадіння визначальних чинників впливу на рівень законності та правопорядку в суспільстві.

Література

1. Теория государства и права: Курс лекций / Под ред. Н.И. Матузова и А.В.Малько. – 2-е изд., перераб. и доп. М.: Юристъ, 2004. – 768 с.

2. Проблемы теории государства и права: Учебник / Под ред. С.С. Алексеева. – М.: Юрид. лит., 1987. – 448с.

3. Теория государства права: Учебник /Под ред. проф. В.В. Лазарева. – М.: Новый Юрист, 1997. – 432 с.

4. Общая теория государства и права. Академический курс в 2-х томах. Под ред.проф. М.Н.Марченко. Том 2. Теория прва. – М.: Издательство «Зерцало», 1998. – 656 с.

5. Супрунюк Є.В. Конституційно-правові засади діяльності Верховної Ради України по забезпеченню основних прав і свобод громадян. – Автор.дисерт.канд.юр.наук. – Харків, 1997. – С.6

6. Бахрах Н.Д. Административное право: Часть общая. М., 1993. С.157.

7. Витрук Н.В. Законность: понятие, защита и обеспечение. Конституционная законность и конституционное правосудие // Общая теория государства и права. Академический курс: В 2 т./Под ред. М.Н.Марчеко. М., 1998.С.15.

8. Энциклопедический юридический словарь / Под общ.ред. В.Е. Крутских. – 2-е изд. – М.: ИНФРА-М, 1999. – 368с.

9. Кудрявцев В.Н. Законность: содержание и современное состояние // Законность в Российской Федерации. М., 1998. С.4.

10. Крисюк Ю. Соціальний і правовий порядок як реалізація ідеї права. // Право України, 2004, №8.

11. Горбунова Л. Історія дослідження ідеї та поняття законності. // Право України, 2004, № 2.

12. Горбунова Л. Конституційні засади забезпечення законності у нормотворчості. // Право України, 2004, № 7