Реферат на тему:

ЗВОРОТНЕ ВІДСИЛАННЯ

ТА ВІДСИЛАННЯ ДО ЗАКОНУ ТРЕТЬОЇ ДЕРЖАВИ

Зміст

Вступ

1. Виникнення проблеми зворотнього відсилання та відсилання до закону третьої держави.

2. Суть даної проблеми та способи її вирішення у різних країнах світу.

3. Ставлення до зворотнього відсилання і відсилання до закону третьої держави в Україні.

Література

Однією з найскладніших і не вирішених остаточно проблем міжнародного приватного права є проблема прийняття чи не прийняття зворотнього відсилання та відсилання до закону третьої держави. Неоднозначним є й розуміння обсягу іноземного права, до якого застосовується відсилання. Тобто мова йде тільки про матеріально-правові чи колізійни норми.

Питання прийняття чи неприйняття зворотнього відсилання (та й відсилання до закону третьої держави), а також обсягу права, до якого відсилає норма, виникла в середині XVIII ст. Європейській судовій практиці вона стала відомою, зокрема, у зв'язку винисенням французьким касаційним судом 1878 р. рішення у справі Форго, яке нині вважається класичним¹.

Суть справи полягає в тому, що баварський підданий Форго, позашлюбно народжений, постійно проживав у Франції (проте під кутом зору французького закону не вважався таким, що набувдоміцилію у Фрнації), після своєї смерті залишив у французьких банках грошові вклади. Заповіту складено не було. За законом на отримання спадку претендували баварські кровні родичи Форго по бічній лінії. Вони посилалися на баварське право, що допускало спадкування навіть після позашлюбних дітей. Французький прокурор наполягав на тому, що до спадкування повинен застосуватися французький закон, відповідно до якого родичі позашлюбної дитини не спадкують. Тому майно як виморочне надходить у розпорядження Французької держави. Виникло питання: який закон щодо спадкування — французький чи баварський повинен застосувати суд Франції.

За французьким колізійним правом питання про спадкування рухомого майна обговорюється за законом "доміцилію походження". Тобто спостерігається відсилання французького закону до баварського права. Останнє містило колізійне правило, за яким спадкування рухомого майна підпорядковано законові фактичного доміцилію. Отже, якщо відсилання французької колізійної норми слід розуміти як відсилання до баварського права в цілому, то необхідно керуватися і баварською колізійною нормою, яка відсилала до французького права. Французький касаційний суд прийняв зворотнє відсилання.

Під предметом регулювання в міжнародному приватному праві являються відносини цивільно-правового характеру, які виникають в міжнародному житті (або, як їх інколи називають, міжнародні цивільні відносини).

Що ж до задачі міжнародного приватного права, то вона полягає в слідуючому — правове регулювання ділових зв'язків організацій і фірм різних держав.¹

В сферу міжнародного приватного права необхідно включити всі норми, які регулюють цивільно-правові відносини з іноземним елементом. Так необхідно зробити тому, що важливе значення має сам характер відносин, предмет регулювання, а не метод регулювання.

Можна використовувати декілька методів, при цьому один метод не виключає використання іншого. Матеріально-правовий і колізійний метод — це два способи регулювання відносин з іноземним елементом, причому найбільш досконалим являється перший спосіб, при якому застосовують безпосередньо матеріальну норму без звернення до колізійної норми. Виходячи з цього, до міжнародного приватного права повинні бути віднесені матеріально-правові норми, уніфіковані шляховим заключенням міжнародних угод.

До сфери міжнародного приватного права належать питання цивільне право — та дієзадтність іноземних фізичних та юридичних осіб, держави; її імунітету; відносин по зовнішньо-торговельних угодах; прав авторів на твори, видані за кордоном; трудоправового та соціального статусу осіб, які знаходяться на теріторії іноземної держави, працювали на такій території тощо.

З'ясувавши, що таке поніття міжнародного приватного права і його предмет, нам необхідно вияснити систему міжнародного приватного права.

Як і будь-яка інша галузь права міжнародне приватне право має власну ситему. Її можна розглядати як систему навчального курсу та як галузі правничої науки. Навчальний курс прийнято поділяти на дві частини: Загальну та Особливу.

Загальна частина охоплює питання, які мають методологічне значення для міжнародного приватного права в цілому, а саме: поняття, система та зміст указаної галузі права, її джерела, методи регулювання, вчення про колізійні та матеріально-правові норми; правові режими (національний, найбільшого сприяння та ін.); взаємність реторсія, інші загальні положення щодо суб'єктів міжнародного приватного права.

Особлива частина охоплює право власності; зобов'язальне право; зобов'язання з правопорушень; авторське, винахідницьке, патентне, сімейне, податкове право; трудові відносини; міжнародний цивільний процес.

Система Загальної та Особливої частини є відносно стабільною. Відносність полягає у тому, що внаслідок суспільного розвитку з'являється необхідність звернути більше уваги на правову регламентацію зовнішньоекономічних відносин, інвестиційної діяльності, перевезень, нових сфер господарювання, зокрема комерціалізації космічної діяльності, створення нових технічних засобів у різних сферах зв'язку.

Література

Конституція України. — К., 1998

Цивільний кодекс України РСР (зі змінами і розповсюдженнями), 1998

Закон України "Про міжнародний комерційний арбітраж" від 24 лютого 1994 р.

Проект Цивільного кодексу України. — К., 1998

Богуславський М.М. Международное частное право. — М.: Международные отношения, 1994. — С. 90-92

Фединяк Г.С. Міжнародне приватне право. — К.: Юрінком Інтер, 1997. —

С. 60-62