Реферат на тему:

Природно заповітний фонд України, як об’єкт правової охорони

Зміст.

Вступ.

Одним з ефективних заходів охорони довкілля є заповідання. Більш як 100 років минуло з часу започаткування активної форми збереження й відтворення незай­маних ландшафтів в Україні. На 1 січня 1928 р. у нас було 6 дер­жавних заповідників.

Загальна площа шести запо­відників становила 68 500 га.

Перші паростки заповідання — природні заповідники - (резерва­ти), досягнувши максимального розквіту в 1951 p. (функціонува­ло 12 заповідників загальною площею 54 383,4 га), в подаль­шому стали жертвою політично­го вандалізму та екологічного нігілізму — надовго втратили (Асканія-Нова), а окремі і назав­жди (Прохорівський заповідник, Український парк природи та ін.) свій природоохоронний статус.

З розбудовою незалежної Ук­раїни загострюється увага до за­повідної справи, про що свідчать відповідні документи — Закон України «Про природно-заповід­ний фонд України», Указ Прези­дента України від 10.03.1994 p. «Про резервування з метою на­ступного заповідання природних територій», а також «Програма перспективного розвитку заповід­ної справи в Україні».

За короткий проміжок часу природно-заповідний фонд Ук­раїни зріс на 523 об'єкти пло­щею 767 тис. га. При цьому знач­но урізноманітнилися і основні функції природоохоронних тери­торій: збереження генофонду біо­ти, відновлення природних ре­сурсів, регуляція стану природ­ного середовища, використання з рекреаційною та моніторинговою метою. За даними Мінекобезпеки станом на 1 січня 1999 р., до природно-заповідного фонду вхо­дять: 15 природних заповідників, 4 біосферних заповідників, 8 на­ціональних природних парків, 2292 заказники, 2958 пам'яток природи, 22 ботанічні сади, 11 зоологічних парків, 36 дендрологічних парків та 510 парків-пам'яток садово-паркового мис­тецтва, 25 регіональних ландшафт­них парків, 741 заповідне урочи­ще. В цілому його загальну пло­щу доведено до 2274,54 тис. га, що становить 3,72 % від загаль­ної площі України.

1. Природно-заповідний фонд України як об‘єкт правової охорони.

Природно-заповідний фонд становлять ділянки суші і водного простору, природні комплекси та об'єкти яких мають особливу приро­доохоронну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність і виділені з метою збереження природної різноманітності ландшафтів, генофон­ду тваринного і рослинного світу, підтримання загального екологічного балансу та забезпечення фонового моніторингу навколишнього при­родного середовища.

До природно-заповідного фонду належать:

а) природні території та об'єкти — природні та біосферні запо­відники, національні природні і регіональні ландшафтні парки, заказ­ники, пам'ятники природи, заповідні урочища;

б) штучно створені об'єкти — ботанічні сади, дендрологічні і зоологічні парки, парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва.

Правові основи організації, охорони, ефективного викорис­тання природно-заповідного фонду, відтворення його природних ком­плексів та об'єктів визначає Закон України "Про природно-заповідний фонд України" від 16 червня 1992 р., в якому знайшли закріплення форми власності на території та об'єкти природно-заповідного фонду України, цілі його використання, права громадян з означених питань.

Території природних заповідників, землі та інші природні ре­сурси, надані національним природним паркам, є власністю народу .України. Регіональні ландшафтні парки, заказники, пам'ятники приро­ди, заповідні урочища, ботанічні сади, дендрологічні, зоологічні парки та парки-пам'ятники садово-паркового мистецтва можуть перебувати як у власності народу, так і в інших формах власності, передбачених законодавством України.

Території та об'єкти природно-заповідного фонду можуть ви­користовуватися в природоохоронних, науково-дослідних, освітньо-виховних, оздоровчих та інших рекреаційних цілях; для потреб моніто­рингу навколишнього природного середовища.

Режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду — це сукупність науково обгрунтованих екологічних вимог, норм і пра­вил, які визначають правовий статус, призначення цих територій та об'єктів, характер допустимої діяльності в них, .порядок охорони, ви­користання і відтворення їх природних комплексів.

Заслуговує на увагу правовий режим територій та об'єктів природно-заповідного фонду України. Визначається з урахуванням їх класифікації то цільового призначення.»

Природні заповідники— це природоохоронні, науково-дослідні установи загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження в природному стані типових або унікальних для даної ландшафтної зони природних комплексів з усією сукупністю їх компонентів, вивчення природних процесів і явищ, що відбуваються в них, розробок наукових засад охорони навколишнього природного середовища, ефективного використання природних ресурсів та еколо­гічної безпеки.

Основними завданнями природних заповідників є збереження природних комплексів та об'єктів на їх території, проведення наукових досліджень і спостережень за станом навколишнього природного се­редовища, розробка на їх основі природоохоронних рекомендацій, поширення екологічних знань, сприяння в підготовці наукових кадрів і спеціалістів у галузі охорони навколишнього природного середови­ща та заповідної справи.

Біосферні заповідники— це природоохоронні, науково-дослідні установи міжнародного значення, що створюються з метою збереження в природному стані найбільш типових природних комплек­сів біосфери, здійснення фонового екологічного моніторингу, вивчення навколишнього природного середовища, його змін під дією антропо­генних факторів.

Біосферні заповідники створюються на базі природних запо­відників, національних природних парків з включенням до їх складу те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій та інших земель і належать до всесвітньої глобальної мережі біосферних заповідників.

Для біосферних заповідників установлюється диференційова­ний режим охорони, відтворення та використання природних комплек­сів згідно з функціональним зонуванням. Передбачено виділення трьох зон: заповідна, буферна, зона антропогенних ландшафтів. Кожна з них включає в себе території, виділені з конкретною метою їх використання.

Наукові дослідження, спостереження за станом навколишньо­го природного середовища та інша діяльність біосферних заповідників здійснюється з урахуванням міжнародних програм.

Національні природні парки є природоохоронними, рек­реаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами за­гальнодержавного значення.

Перед ними стоять такі основні завдання:

а) збереження цінних природних та історико-культурних комп­лексів і об'єктів;

б) створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержан­ням режиму охорони заповідних природних комплексів та об'єктів;

в) проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових реко­мендацій з питань охорони навколишнього природного середовища то ефективного використання природних ресурсів;

г) проведення екологічної освітньо-виховної роботи.

На території національних парків створюються зони: заповідна, зони регульованої та стаціонарної рекреації, господарська зона. Зону­вання проводяться згідно з Положенням про національний природний парк та Проектом організації території національного природного парку, охорони, відтворення та рекреаційного використання його природних комплексів і об'єктів, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.

Регіональні ландшафтні парки— це природоохоронні рекреаційні установи місцевого чи регіонального значення, що утво­рюються з метою збереження в природному стані типових або уні­кальних природних комплексів та об'єктів і забезпечення умов для ор­ганізованого відпочинку населення.

Названі парки організовуються, як правило, без вилучення земельних ділянок, водних та інших природних об'єктів у їх власників або користувачів.

На регіональні ландшафтні парки покладається виконання та­ких завдань:

а) збереження цінних природних та історико-культурних комп­лексів та об'єктів;

б) створення умов для ефективного туризму, відпочинку та ін­ших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів і об'єктів;

в) сприяння екологічній освітньо-виховній роботі. Заказниками оголошуються природні території (акваторії) з метою збереження і відтворення природних комплексів чи їх окремих компонентів. Господарська, наукова та інша діяльність, що не супе­речить цілям і завданням заказника, проводиться тут з додержанням за­гальних вимог щодо охорони навколишнього природного середовища.

Пам'ятниками природи оголошуються окремі унікальні природні утворення, що мають особливе природоохоронне, наукове, естетичне і пізнавальне значення, з метою збереження їх у природно­му стані. На території пам'яток природи забороняється будь-яка діяль­ність, що загрожує їх збереженню або призводить до деградації чи зміни первісного стану.

Заповідними урочищами оголошуються лісові, степові, болотисті то інші відокремлені цілісні ландшафти, що мають важливе наукове, природоохоронне і естетичне значення, з метою збереження їх у природному стані. Тут забороняється будь-яка діяльність, що по­рушує природні процеси, які відбуваються в природних комплексах, включених до його складу.

Оголошення заказників, пам'яток природи, заповідних урочищ проводиться без вилучення земельних ділянок, водних та інших приро­дних об'єктів у їх власників або користувачів. Останні беруть на себе зобов'язання щодо забезпечення режиму їх охорони та збереження.

Ботанічні сади створюються з метою збереження, вивчення, акліматизації, розмноження в спеціальних умовах рідкісних і типових видів місцевої і світової флори шляхом поповнення та збереження бо­танічних колекцій, ведення наукової, навчальної і освітньої роботи.

На території ботанічних садів забороняється будь-яка діяль­ність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань.

У межах ботанічних садів можуть бути виділені зони: експози­ційна — її відвідування дозволяється в порядку, що встановлюється ад­міністрацією ботанічного саду; наукова — до її складу входять колек­ції, експериментальні ділянки тощо; заповідна — відвідування її забо­роняється, крім випадків, коли це пов'язано з проведенням наукових спостережень; адміністративно-господарська.

Зонування території ботанічних садів провадиться згідно з Положенням про ботанічний сад та Проектом організації території ботанічного саду.

Дендрологічні парки утворюються з метою збереження і вивчення в спеціально створених умовах різноманітних видів дерев і чагарників та їх композицій для найбільш ефективного наукового, культурного, рекреаційного та іншого використання.

Зоологічні парки відкриваються з метою організації еколо­гічної, освітньо-виховної роботи, створення експозицій рідкісних, екзо­тичних та місцевих видів тварин, збереження їх генофонду, вивчення дикої фауни та розробки наукових основ її розведення в неволі.

Земельні ділянки з усіма природними ресурсами вилучаються з господарського використання і надаються дендрологічним і зоологі­чним паркам, на території яких забороняється діяльність, не пов'язана з виконанням покладених на них завдань.

Парками-пам'ятниками садово-паркового мистецтва ого­лошуються найбільш визначні та цінні зразки паркового будівництва з метою охорони їх та використання в естетичних, виховних, наукових, природоохоронних та оздоровчих цілях.

2. Особливості організаційно-правової охорони природно-заповідного фонду.

Відносини в галузі охорони і використання територій і об'єктів природно-заповідного фонду, відтворення його природних комплексів регулюються законами України "Про охорону навколишнього природ­ного середовища", "Про природно-заповідний фонд України", поста­новою Кабінету Міністрів України "Про такси для обчислення розміру шкоди, заподіяної порушенням законодавства про природно-заповід­ний фонд України" від 3 квітня 1995 р. та іншими актами законодавс­тва України.

Завданням законодавства про природно-заповідний фонд є регулювання суспільних відносин щодо організації, охорони і вико­ристання території та об'єктів природно-заповідного фонду, відтво­рення їх природних комплексів, управління в цій галузі.

У законодавстві передбачені основні засоби збереження те­риторій та об'єктів природно-заповідного фонду, які забезпечуються шляхом:

а) встановлення заповідного режиму;

б) організації систематичних спостережень за станом заповід­них природних комплексів та об'єктів;

в) проведення комплексних досліджень з метою розробки на­укових основ їх збереження та ефективного використання;

г) додержання вимог щодо охорони територій та об'єктів при­родно-заповідного фонду під час здійснення господарської, управлін­ської та іншої діяльності, розробки проектної і проектно-планової до­кументації, земле- та лісовпорядкування, проведення екологічних екс­пертиз;

д) запровадження економічних важелів стимулювання їх охорони;

е) здійснення державного та громадського контролю за до­держанням режиму їх охорони та використання;

є) встановлення підвищеної .відповідальності за порушення режиму охорони та використання, а також за знищення та пошко­дження заповідних природних комплексів та об'єктів;

ж) проведення широкого міжнародного співробітництва в цій сфері;

з) проведення інших заходів.

Охороні природно-заповідного фонду сприяє також встанов­лення охоронних зон на прилеглих до природних комплексів та об'єк­тів територіях, їх розміри та режим визначаються відповідно до їх ці­льового призначення і характеру господарської діяльності на прилег­лих територіях.

В означених зонах заборонено будівництво промислових та інших об'єктів, розвиток господарської діяльності, яке може призвести до негативного впливу на території та об'єкти природно-заповідного фонду. Оцінка такого впливу здійснюється на основі екологічної екс­пертизи, що проводиться в порядку, встановленому законодавством України.

Положення, що визначають режим кожної з охоронних зон, затверджуються державними органами, які приймають рішення про їх виділення.

Охорону природних та біосферних заповідників, національних природних та регіональних ландшафтних парків, а також ботанічних садів, дендрологічних, зоологічних парків загальнодержавного значен­ня здійснюють служби, які створюються в складі адміністрації заповід­них територій названих категорій.

Охорона територій та об'єктів природно-заповідного фонду інших категорій покладається на підприємства, установи та організа­ції, у віданні яких вони перебувають.

Місцеві Ради народних депутатів та їх виконавчі органи не тільки сприяють охороні й зберіганню територій та об'єктів природно-заповідного фонду, але й «виконанню завдань, покладених на них. У цьому важливу роль відіграє також державний кадастр територій та об'єктів природно-заповідного фонду, який є системою необхідних і достовірних відомостей про природні, наукові, правові та інші харак­теристики територій та об'єктів, що входять до складу природно-заповідного фонду.

Цей документ ведеться з метою оцінки складу та перспектив розвитку природно-заповідного фонду, стану територій та об'єктів, що входять до нього, організації їх охорони й ефективного використання, планування наукових досліджень, а також забезпечення державних органів, зацікавлених підприємств, установ та організацій відповідною інформацією, необхідною для вирішення питань соціально-економіч­ного розвитку, розміщення продуктивних сил та в інших цілях, пере­дбачених законодавством України.

Кадастр ведеться Міністерством охорони навколишнього при­родного середовища України та його органами на місцях за рахунок державного бюджету.

До організаційно-правових заходів охорони територій та об'єктів природно-заповідного фонду слід віднести також державний і громадський контроль за додержанням установленого для них режи­му. Державний контроль здійснюється Міністерством охорони навко­лишнього природного середовища України, його органами на місцях та іншими спеціально вповноваженими державними органами. Поря­док його виконання визначається законодавством України.

Громадський контроль здійснюється інспекторами, які діють згідно з Положенням про громадський контроль у галузі охорони нав­колишнього природного середовища.

Особливе місце в системі організаційно-правових заходів охо­рони природно-заповідного фонду посідає наукове та економічне за­безпечення організації і функціонування природно-заповідного фонду.

Науково-дослідна робота на територіях та об'єктах природно-запровідного фонду проводиться з метою вивчення природних про­цесів, забезпечення постійного спостереження за їх змінами, екологіч­ного прогнозування, розробки наукових основ охорони, відтворення і використання природних ресурсів то особливо цінних об'єктів.

Координацію наукових досліджень на територіях та об'єктах природно-заповідного фонду здійснює Академія наук України разом з Міністерством охорони навколишнього природного середовища.

Закон "Про природно-заповідний фонд України "передбачає і таку форму охорони природно-заповідного фонду, як резервування цінних для заповідання природних територій та об'єктів.

З метою недопущення знищення або руйнування господарсь­кої діяльності цінних для заповідання природних територій та об'єктів до прийняття у встановленому порядку рішень про організацію чи оголошення територій та об'єктів природно-заповідного фонду і вті­лення необхідних для цього коштів проводиться їх резервування.

Території, що резервуються з метою подальшого заповідання, залишаються у віданні їх землевласників та землекористувачів і вико­ристовуються за цільовим призначенням з додержанням особливих вимог охорони навколишнього природного середовища, що визначає­ться рішеннями про резервування.

Рішення про резервування приймаються органами, уповнова­женими приймати рішення про створення й оголошення відповідних територій та об'єктів природно-заповідного фонду.

3. Відповідальність за порушення законодавства про природно-заповідний фонд України.

Порушення законодавства про природно-заповідний фонд тя­гне за собою дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність.

Дисциплінарна— передбачає накладання дисциплінарних стягнень і застосовується до посадових осіб, робітників та службовців за невиконання чи неналежне виконання покладених на них службо­вих обов'язків. Тому при притягненні їх до дисциплінарної відповідаль­ності треба завжди з'ясовувати коло обов'язків кожного з них, пов'я­заних з охороною природних комплексів та об'єктів.

Адміністративна— передбачена ст. 91 КпАП України у ви­гляді штрафу. Вона наступає за порушення правил охорони та вико­ристання територій та об'єктів природно-заповідного фонду, їх охо­ронних зон, а також територій, зарезервованих для подальшого за­повідання, забороненої господарської та іншої діяльності, порушення інших вимог режиму територій та об'єктів, самовільну заміну їх меж, невжиття заходів для попередження і ліквідації негативних наслідків аварій або іншого шкідливого впливу на території та об'єкти природ­но-заповідного фонду.

Адміністративні стягнення у вигляді штрафу застосовуються також за порушення правил санітарної охорони курортів та інших лі­кувально-оздоровчих територій (ст. 42, 78—83 КпАП України).

Справи, пов'язані з порушенням санітарно-гігієнічних і саніта­рно-протиепідемічних правил і норм, розглядають органи та установи, що здійснюють державний санітарний нагляд.

Цивільно-правова - передбачає відшкодування збитків. Роз­міри шкоди визначаються на основі кадастрової еколого-економічної оцінки включених до його складу територій та об'єктів, що проводиться згідно з Законом "Про природно-заповідний фонд України" та спеціальних такс, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України "Про такси для обчислення розміру відшкодування шкоди, заподіяної порушенням природоохоронного законодавства у межах територій та об'єктів приро­дно-заповідного фонду України" від 21 квітня 1998 p.

Відповідно до цієї постанови відшкодовуються збитки, заподіяні внаслідок:

а) незаконної порубки або пошкодження дерев до ступеня припинення їх росту;

б) пошкодження дерев і чагарників не до ступеня припинення їх росту;

в) знищення або пошкодження молодняка природного похо­дження, самосіву, лісових культур на площах, призначених для лісовід­новлення;

г) сінокосіння і випасання худоби без спеціального на те дозволу;

д) знищення або пошкодження мурашників;

е) заготівлі (збирання) дикорослих плодів, ягід, горіхів, грибів, лі­карських рослин, технічної сировини без спеціального на те дозволу;

є) проїзду транспорту в місцях, де це заборонено чинними нормативними актами;

ж) влаштування без спеціального дозволу неорганізованих місць відпочинку;

з) незаконного добування чи знищення тварин, пошкодження або знищення їх жител, місць перебування і розмноження.

Розмір шкоди обчислюється службовими особами Міністерства охорони навколишнього природного середовища та ядерної безпеки, його органів та інших спеціально вповноважених органів державної виконавчої влади, яким надано право накладення адміністративних стягнень.

Якщо порядок визначення розміру збитку, завданого природно-заповідному фонду, не врегульований спеціальним законодавством, він визначається відповідно до норм цивільного законодавства, що передбачають відшкодування збитків.

Кримінальна відповідальність передбачена за умисне знищення, зруйнування, чи зіпсування природних об'єктів, взятих під охорону держави, .або територій та об'єктів природно-заповідного фонду (ст. 207 Кримінального Кодексу України). Ці злочини караються позбавленням волі на строк до трьох років або виправними робота­ми на строк до двох років, або штрафом від п'ятдесяти до ста двад­цяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Окремі норми кримінального законодавства передбачають від­повідальність і за такі злочини, як незаконні — порубка лісу, полю­вання, чи заняття рибним, звіриним або іншим водним добувним про­мислом, незаконне добування корисних копалин (ст. 160, 161, 162, 162¹ Кримінального кодексу України).

Висновки.

Неможливо успішно вирішувати завдання підвищення добробуту людей, зміцнення їх здоров'я, не забезпечивши раціональне природокористування і охорону природи. З цією метою Україна проводить на своїй території екологічну політику спрямовану на збереження безпечного для існування живої і неживої природи навколишнього середовища, захист життя і здоров'я населення від негативного впливу, зумовленого забрудненням навколишнього природного середовища, досягнення гармонійної вза­ємодії суспільства і природи, охорону, раціональне користування і від­творення природних ресурсів.

Державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природо-соціальних умов та процесів; природні ресурси, що вже залучені в господарський обіг, та ті, що не використовуються в народному господарстві в даний період (земля, вода, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ); ландшафти та при­родні комплекси. Екологічна безпека населення розглядається як одне з найбільш відповідальних і благородних завдань.

Велика роль у досягненні і постійному забезпеченні взаємодії суспільства і природи належить праву. В законодавчих актах визнача­ються пріоритетні напрями державної політики в галузі природокорис­тування, шляхи подолання екологічної кризи. За допомогою права за­безпечується екологізація технологій в промисловості, сільському гос­подарстві, енергетиці, будівництві, на транспорті, проведення глибин­ної реформи існуючої практики природокористування. Воно — одне із найбільш активних засобів управління суспільством, стабілізуючий фа­ктор в його житті.

Використана література.

1. Бурдіян Б. Навколишнє середовище та його охорона. - К., 1993

2. Гудзевич А. Природозаповідна Україна//Географія та основи економіки. - 1999. - №4

3. Дмитренко І. А. Екологічне право України. - К., 1999

4. Закон України "Про природно-заповідний фонд України".