КУРСОВА РОБОТА

на тему:

Методики розслідування хуліганства

ЗМІСТ

Вступ

Розділ 1. Кримінально-правова та криміналістична характеристика хуліганства їх класифікація та елементи.

1. Кримінально-правова характеристика та класифікація хуліганства.

   1. Поняття хуліганства.

   2. Об’єкт злочинного посягання.

   3. Об’єктивна сторона хуліганства.

2. Криміналогічна характеристика хуліганства.

   1. Злочини, вчинені дорослими хуліганами.

   2. Злочини, вчинені неповнолітніми хуліганами.

3. . Криміналістична характеристика хуліганства.

1. Місце час обстановка спосіб скоєння хуліганства.

2. Предмет злочинного посягання.

3. Особистість потерпілого і злочинця (суб’єкт та суб’єктивна сторона).

4. Слідова картина.

Розділ 2. Методика розслідування хуліганства.

1. Поняття методики розслідування хуліганства її мета та структура.

2. Першопочатковий етап розслідування та слідчі дії на цьому етапі.

   1. Підстави до порушення кримінальної справи.

   2. Типічні слідчі ситуації виникаючі на цьому етапі.

   3. Особливості порушення кримінальної справи.Приводи та першопочаткові слідчі.Огляд місця події допит потерпілого та свідка.

3. Послідуючий етап розслідування.

   1. Типічні слідчі ситуації.

   2. Послідуючі слідчі дії.

2.4 Профілактична діяльність слідчого. Виявлення причин та умов сприяючих скоєнню данного виду злочину і міри по їх усуненню.

2. Висновок.

3. Література.

4. Додатки.

ВСТУП

Однією із злісних форм посягання на громадську безпеку і правопорядок є хуліганство. Воно відноситься до числа найбільш поширених злочинів, але на відміну від інших злочинів проти громадської безпеки, громадського порядку і здоров’я громадян. Хуліганство відрізняється множинністю форм свого прояву. Хулігани своїми протиправними діями найчастіше не тільки порушують громадський порядок, але і створюють небезпеку для оточуючих, завдають шкоди здоров’ю громадян, погрожують життю людей, і що найбільш страшне, вони це роблять безпідставно, тобто з хуліганських спонукань. Хуліганство охоплює велике коло протиправних дій – від лайки, нецензурних висловів до причинення тяжких тілесних ушкоджень та вбивства людей із хуліганських спонукань, підпалу будівль, пошкоджень засобів зв’язку і транспорту.

На підгрунті досвіду практичних працівників міліції та вивченні статистичних данних можно зробити висновок, що хуліганство являється своєрідною “початковою школою” злочинності. Хуліганство, як вид протиправного діяння, небезпечне для суспільства тим, що на грунті хуліганства скоюється ряд інших, більш тяжких злочинів. Хулігани часто перетворюються в злісних, а з них в хуліганів - гвалтівників, хуліганів – вбивць.

Вивчення причин рецидивної злочинності показало, що в середньому кожний четвертий злочинець – рецидивіст, засуджений за вбивство, згвалтування, розбій або грабіж, вперше був судимий за хуліганство.

Я вважаю, що ця проблема потребує значної уваги для вивчення та аналізу, щоб проводити заходи по попередженню та припиненню таких видів правопорушень.

РОЗДІЛ І

Кримінально-правова, криміналогічна та криміналістична характеристики хуліганства їх класифікація та елементи.

1. Кримінально-правова характеристика та класифікація хуліганства.

Кримінальне законодавство визначає хуліганство – умисні дії що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, супроводжуюче застосуванням насилля до громадян або погрозою його застосування, а також пошкодженням чужого майна.

Злістним визнається хуліганство, якщо воно скоєно групою осіб за попереднім зговором або організованною групою, пов’язано з опіром представнику влади або іншій особі, виконуючому обов’язки по охороні громадського порядку, особою раніше засудженою за хуліганство.

Особливо злістним визначаються хуліганські дії, скоєні з застосуванням знаряддя або предметів, які використовуються як знаряддя.

Визначення складу злочину шляхом встановлення в законі його об'єктивних і суб'єктивних ознак є однією з важливих гарантій обгрунтованого притягнення особи до кримінальної відповідальності.

Заведення кримінальної справи може мати місце в тому разі, якщо є достатні підстави вважати, що в тих чи інших діях є ознаки складу злочину. Правильне встановлення складу злочину в діях обвинуваченого відіграє виключну роль у всій слідчій, прокурорській і судовій роботі.

З цього приводу В.Н.Кудрявцев правильно зауважив; „Для того. Щоб притягнути винного до кримінальної відповідальності і застосувати міру покарання, необхідно точно вказати, який закон ним порушений, який злочин вчинено. Це завдання і виконуються за допомогою кваліфікації злочину.*

В той же час кваліфікація злочину, передбаченого кримінальним законом, здійснюється шляхом характеристики чотирьох основних елементів суспільне небезпечного діяння, тобто об'єкта, об'єктивної сторони злочину, суб'єкта і суб'єктивної сторони злочину.

Об'єкт хуліганства. Об'єктом злочину прийнято вважати те, на що посягає злочин. В науковому розумінні об'єктом злочину є суспільні відносини, які охороняються кримінальним законом. Відповісти на питання, що є об'єктом хуліганства, значить встановити ті конкретні суспільні відносини, яким хуліганські дії наносять шкоду.

Об'єктом хуліганства - є громадський порядок в частині забезпечення спокійних умов суспільне корисної діяльності, побуту і відпочину людей. При вчиненні особливо злісного хуліганства (ч. З СТ.206 КК України) об'єктом є також здоров'я потерпілого.

Що слід розуміти під громадським порядком? Передусім необхідно зазначити, що питання про поняття громадського порядку відноситься до тих проблем, які ще недостатньо досліджені в юридичній літературі. Детальний аналіз поняття громадського порядку вимагає глибокого самостійного вивчення, що виходить за межі цієї роботи. Тому ми зупинимось лише на тих аспектах цього поняття, які мають відношення до розглядуваного нами питання.

*Кудрявцев В.Н. Общая теория квалификации преступлений.М.,1972,с.ІО.

Загальновідомо, що переважна кількість злочинів може порушити не одне, а декілька суспільних відносин. Хуліганство наносить шкоду не тільки громадському порядку, але і здоров'ю, честі та гідності окремих осіб, а також державній, громадській або особистій власності, але із цього не можна робити висновку, що всякі суспільні відносини, яким злочин може наносити шкоду повинні розглядатись як об'єкт злочину.

З цього приводу вірно пишуть автори курсу кримінального права, що безпосереднім об'єктом є перш за все ті відносини , які даним злочином завжди порушуються або ставляться в небезпеку порушення, та що при хуліганстві завжди порушується громадський порядок, а здоров'ю громадян, власності та іншим відносинам шкода може бути і не нанесена. Тому дані автори роблять висновок, що безпосереднім об'єктом хуліганства є громадський порядок, а не інші відносини.

На сучасному етапі, майже всі криміналісти згодні з тим, що об'єктом хуліганства є громадський порядок. Таке розуміння об'єкта хуліганства є правильним, воно спирається на закон, тобто позицію ст. 206 КК України, із тексту якої видно, що хуліганство це дії, що грубо порушують громадський порядок.

Найбільш правильну, з моєї точки зору, позицію займають ті автори, які пропонують розглядати поняття громадського порядку в широкому і вузькому розумінні.

Громадський порядок в широкому розумінні - це регульована юридичними нормами і правилами співжиття сукупність суспільних відносин, що склались в державі і мають своїм завданням подальший розвиток і зміцнення цих відносин.

Кримінальне законодавство і, зокрема глава 10 Особливої частини КК України мають на увазі більш вузьку сферу суспільних відносин, у зв'язку з чим і слід говорити про громадський порядок у вузькому розумінні.

Під громадським порядком у вузькому значенні необхідно розуміти регульовану юридичними нормами і правилами суспільного співжиття сукупність лише тих суспільних відносин, які покликані забезпечити нормальне функціонування державних і громадських установ, підприємств і організацій, цілісність особистого майна громадян, безпеку, недоторканість, честь і гідність людей, а так само нормальні умови для їх праці, побуту і відпочинку.

Громадський порядок передбачає неухильне дотримання кожним громадянином правил поведінки, в основі яких лежать такі конституційні обов'язки, як додержання Конституції України та законів України, не посягаючи на права і свободи, честь і гідність інших людей.

Порушення цих конституційних обов'язків тягне за собою застосування заходів адміністративного чи громадського впливу до винних. І лише найнебезпечніші порушення, що полягають у злочинному- посяганні на громадський порядок, тягнуть за собою застосування заходів кримінального покарання.

Об'єктивна сторона хуліганства. Об'єктивна сторона злочину як характеристика зовнішніх ознак діяння є актом поведінки людини, що викликає суспільне небезпечні зміни в реальній дійсності.

З об'єктивної сторони злочин є суспільне небезпечним і протиправним посяганням на інтереси, які охороняються законом, це посягання розглядається законом з його зовнішнього боку, в аспекті послідовного розвитку подій і явищ, які починаються зі злочинної дії або бездіяльності винного і закінчуються настанням злочинного результату.

Знання ознак, які характеризують об'єктиву сторону хуліганства, має велике значення для розуміння суті, правильної кваліфікації вчиненого, для розмежування кримінальне караного хуліганства і хуліганства як адміністративного правопорушення і т. ін.

З об'єктивної сторони хуліганство полягає у вчиненні суспільне небезпечних дій, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства. Хуліганство за своїм характером є тим злочином, який пояснюеться тільки шляхом дії, тобто активної поведінки і не може бути заподіяний шляхом бездіяльності.

Проте ст. 206 КК України, розглядаючи хуліганство як дії, що грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства, дає хоч і в загальній формі досить чітку характеристику хуліганських дій, в той же час не розкриваючи конкретних ознак їх зовнішнього прояву, тобто в цій статті не має вказівок щодо можливих форм і способів учинення хуліганських дій, і це не випадково. Адже дії. за допомогою яких чиниться хуліганство, - найрізноманітніші, і дати в законі якийсь вичерпний їх перелік просто неможливо.

Наприклад, найбільш поширена форма хуліганства - уявне (надумане) незадоволення поведінкою першого зустрічного перехожого , навмисний виклик його на конфлікт з послідуючим побиттям потерпілого. Таким способом “розважаються” окремі п'яні компанії молодих людей. Звичайно вони просять у перехожого сірники або сигарети, кидають провокуючі репліки, задають недоречні запитання. Отримавши, з їх точки зору, “образливу” відповідь, хулігани побива громадянина.

Хуліганством вважаються такі дії: співання непристойних пісень, чіпляння до громадян на вулиці, скверах і парках; розбивання вікон, вітрин, вуличних ламп; зривання афіш, плакатів чи об'яв; шум і крик в театрі, кіно, клубі чи просто на вулиці; навмисне забруднення води, місць відпочинку громадян; фальшивий виклик швидкої медичної допомоги, пожежних команд, працівників похоронного бюро тощо.

В кримінально-правовій літературі за змістом і способом вчинення хуліганські дії класифікують на дві або три групи в залежності від того, який критерій береться за основу такої класифікації,

Найбільш просту і вдалу класифікацію, на мій погляд, запропонував П.І.Гришаєв.*

До першої групи він відносить такі хуліганські дії, які грубо порушують громадський порядок, але не пов'язані з безпосереднім посяганням на особу або майно.

Це, наприклад, нецензурна лайка в громадському місці, співання непристойних пісень, влаштування фіктивної пожежної тривоги і т.

До другої групи П.І.Гришаєв відносить такі види хуліганських дій, які супроводжуються посяганням на особу або майно. Такими є, наприклад, образа громадян, нанесення їм тілесних ушкоджень, побоїв, знищення або псування майна.

Як показує судово-слідча практика, найбільш поширеними є хуліганські дії

*Гришаев П.И. Преступления против порядка управления, общественной безопасности й общественного порядка.М.,1957,с.бО.

другої групи, тобто ті, які пов'язані з застосуванням насильства до осіб, знищенням чи пошкодженням майна.

Звичайно, вище приведена класифікація до деякої міри має умовний характер. Адже ж хуліганські дії нерідко являють собою поєднання дій, які належать і до першої і до другої групи, однак вона корисна тим, що у значній мірі допомагає визначити суть хуліганства, його суспільну небезпеку, правильно характеризувати дії винного і призначати справедливе покарання, розмежовує хуліганство і деякі суміжні з ним склади злочинів і т. п.

Але наскільки хуліганські дії між собою б не різнились, якого б ступеня суспільної небезпеки вони не досягли, всім їм властива така спільна ознака - вони неодмінно грубо порушують громадський порядок і виражають явну неповагу до суспільства.

Взятий ізольовано факт грубого порушення громадського порядку, якою б важливою об'єктивною ознакою кримінальне караного хуліганства не був, ще не утворює складу делікту. Для його наявності необхідно, щоб у грубому порушенні громадського порядку проявлялась явна неповага до суспільства. В найбільш загальному розумінні цього слова, вчинення будь-якого злочину, свідчить про неповагу до суспільства з боку винного.

Явною, тобто для всіх (як для винного, так і для навколишніх) очевидною, безсумнівною неповагою до суспільства вважаються зневажливе ставлення до правил суспільного співжиття, моралі, до законів, протиставлення своєї особи громадськості, дії, які супроводжуються безчинством і принижуючим ставленням до оточуючих.

Явна неповага до суспільства має місце там, де вчинок виходить за рамки особистих взаємовідносин і стає очевидним для всіх.

Лише ці дві ознаки, взяті в їх сукупності, утворюють кримінальне каране хуліганство, розкривають його суть та відрізняють хуліганство від інших злочинів. Тому поява на вулиці дуже п'яної людини хоч і виражає явну неповагу до суспільства, але кримінальне караного хуліганства ще не утворює, якщо це не пов'язано одночасно з грубим порушенням громадського порядку.

В ряді випадків хуліганство - це послідовні дії однієї або групи осіб протягом певного часу. Кожен з самостійних актів грубого порушення громадського порядку має ознаки окремого, закінченого, одного і того ж складу злочину тоді, коли вони посягають на один об'єкт, охоплюються єдиним умислом та єдиним остаточним злочинним результатом. Це так звані, продовжувані злочини. Такі дії повинні розглядатись за ознаками єдиного, продовжуваного хуліганства, і хоча наявність їх не впливає на кваліфікацію заподіяного, вони повинні враховуватись судом при визначенні винному відповідної міри покарання.

Діюче кримінальне законодавство не дає жодних вказівок щодо місця вчинення хуліганства.

Як показує судово-слідча практика, хуліганство частіше зустрічається в громадських місцях, але воно нерідко трапляється і в відлюдних місцях, особливо тоді, коли винний думає таким чином уникнути викриття і покарання.

Хуліганські дії можуть бути вчинені як публічно, так і не публічно. Зрозуміло, що такі дії, як нецензурна лайка, співання непристойних пісень, вважаються хуліганськими лише тоді, коли вони вчинені публічно, бо тільки при цій умові вони є викликом суспільству, але такі дії, як, наприклад, малювання порнографічних малюнків на парканах, знищення або пошкодження майна громадян із хуліганських мотивів і т.п., можуть бути вчинені публічно.

Сказане вище дає підставу прийти до висновку, що ні місце вчинення хуліганських дій, ні їх публічність не є обов'язковими ознаками об'єктивної сторони цього складу злочину.

Не менше значення для більш повної характеристики об'єктивної сторони злочину мають і обставини його вчинення. Саме вони утворюють сукупність конкретних умов, в яких може бути вчинено даний злочин, саме вони складають об'єктиву можливість його вчинення.

Як свідчать факти, сприятливі умови для діяльності такого роду злочинців нерідко створює байдуже ставлення до хуліганства з боку громадськості, іноді мовчазне заохочування “бешкетництва”, часом позиція невтручання, яку займають офіціальні особи або деякі громадяни.

Більшість криміналістів відносить хуліганство до так званих формальних злочинів, не звертаючи уваги на те, що хуліганство має специфічний характер. Грубе порушення громадського порядку є наслідком хуліганських дій. І.М.Даньшин. маючи на увазі саме цю особливість хуліганства, невипадково підкреслює, що наслідки тут є невід'ємною частиною дії, що вони утворюють начебто складову частину розглядуваної дії. Мова йде в даному- випадку, - продовжує І.М.Даньшин-“не тільки розбіх дії і наслідків в часі але і про своєрідну зрощування процесу і результату дії”.*

В деяких випадках такі дії можуть утворювати сукупність хуліганства і відповідного злочину, наприклад, ст. 101 КК України.

* Даньшин И.Н. Ответственность за хулиганство по советскому уголовному праву. Х., 1971, с. 59.

1.2. Кримінологічна характеристика хуліганства.

За останні роки на Україні, як і в інших республіках, при вивченні державно-правових проблем все ширше застосовується метод конкретно-соціологічних досліджень.* Значення цього методу насамперед полягає в тому, що він дає можливість науково пізнати і критично осмислити природу соціальних явищ, одержати широку і достовірну інформаціюпро реальні процеси, які відбуваються в нашому суспільстві.

Широко застосовується вказаний метод і в галузі кримінології, зокрема при вивченні таких небезпечних і поширених злочинів, як хуліганство. Основна мета цих досліджень полягає у вивченні причин хуліганства і розробці науково-обгрунтованих рекомендації по його запобіганню.

Дослідження проводилося у відповідності з робленою кримінологією методикою * шляхом вибіркового вивчення кримінальних справ про хуліганство, а також анкетного обстеження у вибірковому порядку неповнолітніх хуліганів в місті Києві. При цьому вже враховувалися вже відомі в кримінологічній літературі фактори, що впливають на вчинення хуліганства. Особливу увагу зверталися на три групи обставин, які мають важливе пізнавальне значення: кримінологічну характеристику вчиненого хуліганства; дослідження особи правопорушників; вплив різних несприятливих умов на моральне формування обслідуваних підлітків.

Результати вивчення особи дорослих хуліганів і вчинених ними злочинів. В процесі вибіркового дослідження заанкетовані кримінальні справи відносно

* Конкретно-социологические исследования в првовой науке. Материалы научной

конференции. К., 1967.

* Советская криминология. М., 1999. с. 157-183.

засуджених, які вчинили злочини передбачені ст.206 ККУкраїни і інші злочини ( заподіяння тяжких тілесних ушкоджень, вчинення опору представникам влади або громадськості, поєднаного з насильством, незаконне носіння або зберігання вогнесрільної чи холодної зброї ). Найпоширенішими проявами хуліганства були: нецензурна лайка, приставання до громадян та висловлювання в їх адресу погроз, вчинення бійок, скандалів, бешкетів.

Кожне десяте хуліганство є груповим. Вивчення структури груп і характеру зв”язків між учасниками показало, що що переважна більшість з них виникла випадково на грунті природного потягу молоді до взаємного спілкування з метою сумісного проведення вільного часу особливо увечорі. Склад таких груп змінювався, але соціальні зв”язки між учасниками спочатку відзначалися нестійкістю. Проте в дальшому, під впливом найбільш активних учасників, які були старші за віком, відзначалися стійкістю антигромадських поглядів і виступали вантажки. Чимало груп хуліганів виникло на грунті спільного вживання спиртних напоїв. Злочинні зв”язки в таких групах носили більш тривалий характер. Співучасники добре знали один одного, діяли з більшою рішучістю і зухвалістю, що вказує на підвищену небезпечність і злісний характер вчинених ними хуліганських дій.

Характерною в цьому відношенніє хуліганська група з чотирьох чоловік, яка діяла в Мінському районі місті Києва. Групу очолював тридцятирічний рецидивіст Ш., який втягнув у злочинну діяльність свого товариша по чарці – забійника Г., і двох неповнолітніх сусідів, учнів професійно-технічного училища. Учасники групи систематично пиячили, неоднарозово порушували громадський порядок, учиняли бешкети і скандали. Одного разу після розпиття спиртних напитків вони вчинили групову бійку, під час якої заподіяли матеріальну шкоду і нанесли ножове поранення невідомому їм громадянину. Народний суд засудив хуліганів до позбавлення волі, а оргпнізатор групи Ш., одержав більш суворе покарання ще й за втягування підлітків у злочинну діяльність.

Аналіз обстановки вчинення злочину показує, що хуліганські дії майже завжди починаються без попередньої підготовки, під впливом конкретної ситуації або в н6аслідок внутрішніх спонукань, які керують правопорушником. Підготовчі дії найчастіше носили примітивний характер і зводилися переважно до придбання або виготовлення спеціально пристасованих знарядь нападу. Навіть в тих випадках, коли хуліганські дії супроводжувалися застосуванням знарядь нападу ( палиці, каміння, ножі побутового призначення), вони здебільшого підбиралися правопорушниками тут же на місці злочину.

Звертає на себе увагу й інше. По вивчених справах мали місце лише окремі поодинокі випадки, коли хулігани приховували сліди злочину. Ця обставина має важливе значення, оскільки полегшує дії правцівників органів розслідування по встановленню слідів злочину, особи правопорушника і обставини. Що сприяли хуліганському вчинку.

Наведені дані про характер злочинних угрупувань, про місце, час та обставини вчинення хуліганства вказують на необхіднсть дальшого поліпшення профілактичної роботи державних адміністративних органів, зокрема органів дізнання і слідства , по своєчасному запобіганню підготовлюваних і негайному припиненню розпочатих злочинів. Між тим, матеріали дослідження свідчать про те, що деякі працівники міліції і слідчи не завжди своєчасно реагують на відомі випадки хуліганства, часом не вживають заходів до їх відвернення, що створює обстановку безкарності і знижує ефективність кримінальноправової боротьби з ними.

Раніше двічі судимий за крадіжку і злісне хуліганство гр П. Після повернення з місць ув”язнення в місті Києв на роботу не влаштувався, систематично пиячив і вів паразитичний образ життя. Протягом місяця він двічі вчинив хуліганські дії, проте органи міліції на них не реагували. Відчуваючи безкарність, хуліган ще більше розбещився і через два місяці вчинив зухвале хуліганство. Лише після третього хуліганського вчинку, який відзначався винятковим цинізмом, правопорушника притягли до кримінальної відповідальності.

За даними анкетного обслідування, 96,4 % осіб, які вчинили кримінальнокаране хуліганство, становили чоловіки і лише 3,6 % - особи жиночої статі.

Особи, які вчинили хуліганство, за віком характеризуються такими даними: 18 – 25 років – 41,3 % , 26 – 30 років – 16, 8 %, 31 – 35 років – 11, 6 %, 36 – 41 років – 11, 3 %, 40 – 50 років 10, 6 %, понад 50 років – 4, 1 %. Неповнолітні хулігани у віці від 14 до 18 років, за даними вибіркового дослідження, становлять лише 4, 3 %. Отже , майже дві третини хуліганських дій вчинили особи чоловічої статі, у віці до 30 років, причому із збільшенням віку відзначалася тенденція до скорочення кількості осіб, засуджених за хуліганство.

Серед причин і умов, які сприяють хуліганству, особливе місце займає алкоголізм. Одержані при нашому дослідженні дані свідчать про те, що 95 % осіб, притягнутих до кримінальної відповідальності за ст. 206 КК України, вчинили хуліганські дії в стані алкогольного сп”яніння. Аналіз конкретної ситуації, при яких вони сталися, дає підстави твердити, що перебування правопорушника у нетверезому стані було однією з обставин, яка в тій чи іншій мірі сприяла хуліганству.

Отже, профілактика хуліганства має бути тісно пов”язана з викорененням пияцтва, яке, в свою чергу, значною мірою залежить від рівня боротьби з алкоголем.

Дослідження особи неповнолітніх правопорушників і вчинених ними хуліганських проявів.

Серед загального числа осіб, засуджених за вчинення кримінальнокараного хуліганства, неповнолітні, за даними дослідження 4, 3 %. Анкетування провадилося шляхом вивчення кримінальних справ і обстеження умов життя неповнолітніх хуліганів. При обслідуванні вивчався комплекс питань, пов”язаних з вихованням підлітків у сім”ї , за місцем роботи або навчання та місцем їх проживання. Вивчалася також діяльність державних адміністративних органів по запобіганню хуліганським проявам неповнолітніх, організація боротьби з дитячою бездоглядністю і пияцтвом. Особлива увага зверталася на виявлення різних несприятливих факторів, що негативно позначалися на формуванні особи підлітків і полегшувала становлення їх на злочинний шлях.

Значна увага при анкетуванні надавалась з”ясуванню умов виховання обслідуваних підлітків у сім”ї. Результати дослідження вказують на те, що абсолютна більшість правопорушників проживає у матеріально забезпечених сім”ях, які мають задовільні житлові умови.

Отже, вади сімейного виховання і обставини, що обмежували виховні можливості багатьох сімей, сприяли формуванню в обслідуваних негативних якостей і шкідливих навичок.

Саме так трапилось з сімнадцятирічним Миколою З., який навчався в профтехучилище в місті Києві. Хлопець погано вчився , порушував дисциплину, допускав антигромадськи вчинки. На погану поведінку підлітка впливала несприятлива сімейна обстановка : батько помер, мати тяжко хворіла і, ніхто не займався вихованням хлопця. Незважаючи на такі обставини, адміністрація ПТУ спочатку переселила учня з гуртожитку на приватну квартиру, а згодом виключила з училища. Перебуваючи поза впливом батьків і колективу, Микола безцільно вештався по місту, підпав під вплив антигромадських елементів і вчинив зухвале хуліганство передбачене ч. 3 ст. 206 КК України.

Загальновідомо, що алкоголізм – одна з обставин, що сприяє становленню неповнолітніх на шлях правопорушень. При дослідженні цього фактора встановлено, що майже половина підлітків вчинила хуліганські дії в стні сп”яніння. Характерно, що деякі з обслідуваних викрадали горілку. Вино і після розпиття їх вчиняли хуліганство. Боротьба з пияцтвом серед неповнолітніх, як відомо, є частиною загальної проблеми ліквідації алкоголізму в нашій країні.

1.3. Криміналістична характеристика хуліганства.

Криміналістична характеристика - це система відомостей про криміналістичне значимі ознаки злочинів даного виду, яка відображає закономірні зв'язки між ними та служить побудові та перевірці слідчих версій для вирішення основних завдань розслідування.*

Криміналістичні характеристики з розгорнутою системою ознак їх елементів та вказівкою ймовірності існування визначених ознак (при наявності інших) розроблені ще не по всіх видах і групах злочинів. Дослідження в цьому напрямку ведуть не тільки наукові,але й практичні працівники. Тому в теперішній час важливе значення має вивчення положень, які відносяться до формування

*Советская криминалистика: Методика расследования отде-льньіх видов преступлений./Под ред. В.К.Лисиченко.К.,1988, с.ЗО.

криміналістичних характеристик.

Криміналістичні характеристики розробляються з використанням даних соціологічного, кримінологічного, статистичного і криміналістичного дослідження. Найбільш суттєві етапи роботи та їх зміст зводяться до наступного:

1. Спочатку вирішується питання про вид (групу) злочинів, криміналістичну характеристику яких планується розробити. При цьому враховується стан розкриття цих злочинів в даному регіоні з тим, щоб надати допомогу слідчій практиці в підвищенні ефективності розслідування. Дослідження повинно бути забезпечене необхідними для вивчення матеріалами. Виявити типові риси і закономірності явищ, що вивчаються, можливо тільки при масовому спостереженні.

2. Для отримання повної системи ознак, які мають значення для виділення елементів криміналістичної характеристики, необхідно використовувати різні джерела та збирання деяких відомостей вести в процесі розслідування, оскільки ряд важливих ознак не відображається в матеріалах кримінальної справи (наприклад, риси характеру злочинця).

Криміналістична характеристика розробляється на основі вивчення: а)матеріалів кримінальних справ про успішно розкриті злочини; б)матеріалів оперативно-розщукової діяльності;

в)відомостей, отриманих від слідчих та оперативних працівників шляхом опитування; відомостей, отриманих від засуджених (при їх опитуванні та відповідній оцінці).

3. Дослідження криміналістичної характеристики - це пізнання ще невідомих або не повністю відомих закономірностей. Тому збирання відомостей про ознаки, які відносяться до окремих її елементів, здійснюється за пошуковими деталізованими програмами. Вони складаються на основі досвіду передової слідчої практики, яка показує ймовірне значення окремих ознак та їх можливі взаємозв'язки.

В теперішній час використовуються програми з цифровим кодуванням окремих ознак, що дозволяє обробляти отримані кількісні дані з застосуванням комп'ютерної техніки.

Криміналістична характеристика використовується слідчим при розкритті конкретних злочинів. Особливо суттєва її роль на початку розслідування, коли невідомі більшість обставин злочину. Зібрані докази та оперативні дані визначають слідчу ситуацію. Аналізуючи ці вихідні дані в плані методики, слідчий визначає, що відомо:

а) достовірно (наприклад, факт смерті людини);

б)ймовірно (наприклад, знаряддя спричинення пошкоджень);

в)не повністю, не достатньо точно, що необхідно перевірити, і, нарешті, що невідомо, але необхідно вияснити.

В кожній кримінальній справі всі ці елементи існують у взаємозв'язку і представляють єдність. Виходячи із ситуації, слідчий будує слідчі версії, визначаючи направлення розслідування. Криміналістична характеристика доповнює дані, які є, вказуючи, що звичайно раніше спостерігалось в подібних справах, що типово для них. Зіставляючи відомі ознаки розслідуваного злочину з комплексом ознак відповідного елементу криміналістичної характеристики і враховуючи закономірні зв'язки між ними, слідчий визначає ймовірність існування шуканих фактів. Результати такого зіставлення та відомості про характерні сліди сприяють вибору слідчим оптимальної системи слідчих дій по розкриттю злочину.

Суттєві ознаки та елементи змісту криміналістичної харктеристики:

1. Відомості про криміналістичне значимі ознаки злочинів да­ного виду. Одні з них мають значення для кримінально-правової кваліфікації злочину, правильного вирішення кримінальної справи, другі - для прийняття кримінально-процесуальних рішень (наприклад, для вибору міри запобігання), треті - для розслідуван­ня, четверті - для їх попередження і т.д. Цей поділ має відносний характер, тому що всі ознаки взаємопов'язані (в тому числі з “нейтральними”, які не мають суттєвого значення) і нерідко в своєму значенні служать вирішенню кількох задач, виконують різні функції.

Виділення ознак, які мають значення для вибору ефективної системи слідчих дій та оперативно-розшукових заходів в розсліду­ванні, обумовлено двома обставинами:

а) існують ознаки, які мають тільки криміналістичне значення;

б) дослідження та використання криміналістичних та інших ознак, які мають різне, в тому числі криміналістичне значення, здійснюються в специфічних цілях - ус­пішного рішення задач, які забезпечують швидке, повне та всесто-роннє розслідування.

Ознаки, які входять в криміналістичну характеристику, відносяться до виду (групи) злочинів. Такими являють­ся повторювані (типові) ознаки, які визначаються в результаті уза­гальнення слідчої практики по спеціальним програмам.

2. Система відомостей про криміналістичне значимі ознаки. Ознаки, які складають зміст криміналістичної характеристики, від­носяться як до обставин скоєння злочину, так і до обставин які пе­редують, супроваджують та слідують за ним. Останні відіграють важливу роль у виявленні латентних злочинів, а також невідомих злочинців.

Основою системи ознак являється їх належність до предмета доказування (ст.67 КПК України), а також положення кримінально­го права про склад злочину та його елементи. При цьому враховує­ться криміналістичне значення окремих груп ознак (наприклад, які відносяться до способу скоєння злочину). Конкретний вираз систе­ма криміналістичної характеристики знаходить в її елементах.

3. Система відомостей, які включають дані про закономірні зв'язки між ознаками злочинів. Це важлива частина криміналістич­ної характеристики, їх виявлення проводиться на основі досліджень значного емпіричного матеріалу.

Закономірні зв'язки в криміналістичній характеристиці мо­жуть відображати ймовірну взаємозалежність і взаємозв'язок різ­них груп ознак. Найбільш суттєвими є закономірні зв'язки між гру­пами ознак, які характеризують сліди злочину (в широкому змісті), його наслідки, та групи ознак, які відносяться до злочинця та його діям. Це пояснюється тим, що розслідування в загалі іде від слідів злочину до вияснення обставин його скоєння, встановленню злочи­нця та його дій.

Проте використання криміналістичної характеристики може мати різні направлення. Наприклад, по ознакам способу, місця та часу скоєння злочину може бути висунута версія про злочинця і, навпаки, при затриманні злочинця та наявності даних про особли­вості і т.п. може бути побудована версія про скоєння цією особою інших, ще не розкритих злочинів.

Практичне значення криміналістичної характеристики в загалі заключається втому, що при наявності одних ознак (наприклад, які відносяться до слідів знарядь та інструментів) слідчий може передбачити наявність інших (визначених професіональних навичок у злочинця) та провести необхідні слідчі дії (наприклад, по встанов­ленню і затриманню злочинця).

4. Система відомостей, яка служить побудові і перевірці слід­чих версій для вирішення основних задач розслідування. Відомості, які складають зміст криміналістичної характеристики, представля­ють собою систематизовані криміналістичні дані, які відносяться до виду злочинів. Слідчий ж завжди розслідує конкретний злочин -одиничне антисуспільне явище з властивими йому особливими ознаками. Тому дані криміналістичної характеристики можуть ли­ше вказувати на визначену ймовірність шуканих ознак в конкрет­ному розслідуваному злочині. Іншими словами, на основі аналізу та оцінки особливостей конкретного злочину, зіставлення встановле­них про нього даних з криміналістичною характеристикою висува­ються слідчі версії. Ця робота полегшується, коли в методиках при­водяться системи типових версій, побудованих з урахуванням кри­міналістичних характеристик.

Криміналістичні характеристики класифікуються на загальні та окремі. Загальні відносяться до виду злочинів (наприклад, “криміналістична характеристика вбивств” або “криміналістична характеристика хуліганств”), а окремі - до різновиду (групи) злочи­нів, які виділені по суттєвій криміналістичній ознаці, наприклад, “криміналістична характеристика вбивств з розчленуванням тру­пів" або “криміналістична характеристика хуліганств з заподіянням шкоди здоров'ю громадян”.

Крім того, є особливі (або цільові) криміналістичні характери­стики. Збирання, дослідження матеріалів практики, встановлення взаємозалежності ознак, виявлення закономірного характеру їх прояву здійснюються за цільовою програмою - співдії вирішенню однієї, як правило, найбільш складної задачі розслідування. Такі характеристики часто використовуються для розробки версій про злочинця (наприклад, по справах про зґвалтування, які порушують­ся при відсутності даних про особу винного), для ефективної робо­ти по розшуку вкраденого майна та ін.

Система криміналістичної характеристики складається з еле­ментів (частин), які представляють собою сукупності ознак, згруповані в залежності від відношення до предмета доказування та еле­ментів складу злочину. За змістом ці елементи мають внутрішню впорядкованість ознак та за відношенням до характеристики в ці­лому являються підсистемами відомостей про суттєві обставини злочинів даного виду і їх відображенні в оточуючому середовищі.

В системі криміналістичної характеристики важливе місце за­ймають елементи, які відносяться до об'єктивної сторони злочинів, вони розташовуються звичайно на її початку. Це пояснюється тим, що розслідування в найбільш складних справах рухається від події злочину, його наслідків або ознак, які вказують на можливу їх наявність.

Основними елементами криміналістичної характеристики являються сукупності ознак які визначають:

1. Спосіб приготування, скоєння та приховування злочину. Ознаки способу злочину, відображення їх в матеріальній обстановці місці скоєння та інших джерелах використовуються для визначення шляхів встановлення злочинця, його співучасників, вияснення обставин злочину та ін. При розслідуванні деяких злочинів особливо важливим є облік ознак способу приховування (наприклад, при можливому інсценуванні події з метою приховати те що дійсно відбулося).

Відомості про спосіб скоєння злочину є одним із основних елементів їх криміналістичної характеристики. За об'єктом посягання спосіб хуліганства можна класифікувати на дії:

а)направлені проти суспільного порядку;

б)направлені як проти суспільного порядку, так і інших суспільних відносин.

Першу групу складають дії:

а)які грубо порушують спокій громадян, нормальний режим праці підприємств та установ (непензурна лайка, погрози, шум, зривання масових заходів);

б)які публічно порушують норми моральності (оголення частин тіла, цинічні рухи);

в)опоганення суспільних місць (цинічні, нецензурні написи):

г)які викликають афектні стани та неправдиву тривогу громадян (неправдивий виклик швидкої допомоги, неправдиве повідомлення про смерть близьких і т.п.);

д)які грубо порушують загальноприйняті норми гуманного поводження з тваринами (знущання, нанесення каліцтва);

е)які викликають перешкоди радіозв'язку і порушення правил радіопередач (вихід в ефір без дозволу і т.п.).

До другої групи можуть бути віднесені дії, пов'язані головним чином з посяганням на честь, гідність та недоторканість особи: публічні образи; нанесення побоїв; натравлення собак; обмеження свободи (поміщення в підвал, зв'язування); пошкодження особистого або державного майна (ламання телефонів-автоматів, руйнування огорож, засобів вуличного освітлення і т.п.).

Основу хуліганської дії складають елементи: жест, слово, фізичне насильство.

Жест (міміка) складає основу таких способів здійснення хуліганських дій, як цинічні тілорухи, публічне оголення статевих органш, роздягання догола, зображення нецензурних дій та інше.

Найбільш поширеним способом скоєння хуліганства є слово -нецензурна лайка, погрози, створення шуму, який призводить до зриву громадських заходів (вигуки, репліки, пісні), порушення нормального режиму роботи підприємства, спокою громадян в квартирах та громадських місцях. Це часто супроводжується жестами, мімікою, фізичним насильством.

Фізичне насильство - основа більшості способів скоєння хуліганства: нанесення побоїв, опір представникам влади, знущання, натравлення собак, насильне зв'язування людини, занурення її в воду, пошкодження майна, глум над пам'ятниками та інше.

Класифікація способів скоєння хуліганства на основі перерахованих елементів дозволяє чітко уявити слідову картину місця злочину, прогнозувати джерела ідеальних та матеріальних слідів-відображень.

Місцем скоєння хуліганських дій можуть бути: вулиця, громадський транспорт, клуб, танцювальний майдан, кафе, кінотеатр, гуртожиток, двір, квартира, пляж і т.п.

Обстановка, як правило, характеризується накопиченням громадян, нерідко відсутністю поблизу постів міліції, представників громадськості.

За часом вказані дії частіше всього вчиняються ввечері, в вихідні та передвихідні дні, під час масових заходів (футбол, хокей), коли вони недостатньо організовані.

При вчиненні хуліганства нерідко залишаються матеріальні сліди злочину. Крім того велике значення мають ідеальні сліди, що залишається у свідомості людей. Матеріальні сліди в основному удається виявити в ході огляду місця події. Найбільше типовими з них є сліди ніг, пробоїни від дії холодної зброї або його предметів, що заміняють, ушкоджене або знищене майно, плями крові, а також виділення людського організма.

Особливості засобу й обстановки вчинення хуліганства тісно пов'язані з особистістю правопорушника. Яскравіше усього вона виявляється при груповому хуліганстві. Типова група хуліганів частіше усього складається з двох-трьох хуліганів, що об”єдналися випадково. В групу як правило, входять особи чоловічої статі у віці від 16 до 27 років із числа робітників, що учаться, або не працюють, що мають середню освіту , у своїй більшості неодружених. У групі є лідер, звичайно раніше засуджений. У момент вчинення хуліганства усі його учасники частіше всього знаходяться в нетверезому стані. Група формується на грунті спільного час припровадження або проживання її учасників в одому мікрорайоні.

Особи, у відношенні яких правопорушники чинять хуліганські дії, тобто потерпілі, також далеко не завжди поводяться належною уявою, іноді їхнє поводження буває провокуючим, сприяє вчиненню хуліганства.

Основні джерела відомостей про скоєне хуліганство - люди та речі. Люди - це свідки-очевидці та потерпілі, в пам'яті яких збереглась подія злочину-. Якщо хуліганство скоєне способом жестів та міміки, головне джерело інформації - показання свідків-очевидців та потерпілих. В деяких випадках джерелами можуть бути фотознімки, кінострічки, відеозапис, на яких закріплені дії хулігана (наприклад, потерпілими, свідками).

Хуліганство, скоєне словом (промовою) зберігається у вигляді ідеальних слідів в пам'яті свідків, потерпілих. Матеріальними джерелами можуть бути фонограми звукозапису або відеограми.

При хуліганстві, скоєному з застосуванням фізичної сили, крім ідеальних відображень в пам'яті потерпілого та свідків утворюються матеріальні сліди безпосереднього контакту злочинця або знаряддя злочину з об'єктами матеріального світу: сліди рук, ніг, транспортних засобів та ін. На місці події в цих випадках нерідко залишаються сліди-предмети (палка, камінь), а також сліди-речовини (кров, запах і т.п.). Необхідно намагатися зафіксувати їх (сліди ніг, запах залишаються у всіх випадках хуліганства) та використовувати доя встановлення особи, розшуку злочинця, якщо він зник. Робити це необхідно оперативно, тому що особливістю слідової картини місця скоєння хуліганства є те, що вона швидко змінюється (свідки-очевидці залишають місце пригоди, матеріальні сліди пошкоджуються).

Відомості про особу хулігана - також важливий елемент криміналістичної характеристики. Аналізуючи показники основних елементів кримінологічної характеристики його особи, можна створити соціальний “портрет”, як би “усереднену модель”, яку можна використовувати для планування розшуку зниклого злочинця, ведення профілактичної роботи та розслідування взагалі.

2. Місце, час, обстановка, знаряддя та засоби скоєння злочину. Місце скоєння злочину в криміналістичній характеристиці відображається різними, в тому числі деталізуючими ознаками. Узагальнення слідчої практики показує наявність зв'язків ознак місця злочину зі способом скоєння, даними, які відносяться до особи злочинця, місця його проживання, перебування та ін.

Конкретна сукупність ознак місця злочину визначається в методиці на основі відповідних узагальнень практики.

Час скоєння злочину має кримінально-правове, процесуальне та криміналистичне значення. Криміналістичне значення визначається тим, що в скоєнні багатьох злочинів спостерігається визначена вибірковість в часі дій злочинців (в визначений час об'єкт гірше охороняється, відсутні власники квартир, мала ймовірність бути поміченим та ін.).

Обстановка місця скоєння злочину- - частина матеріального середовища, яка включає, крім ділянки території, сукупність різних предметів, поведінки учасників події, психологічні відносини між ними та ін. Криміналістичні ознаки її можуть мати взаємообумовлені зв'язки з іншими елементами криміналістичної характеристики (наприклад, з часом, способом скоєння).

Знаряддя та засоби злочину розглядаються в зв'язку з встановленням способу скоєння злочину, але можуть мати самостійне значення (наприклад, при розшуку знаряддя, потім його ідентифікації, встановленні його належності конкретній особі.

3. Предмет посягання. Ознаки предмета посягання в криміналістичних характеристиках можуть мати різні зв'язки (наприклад, предмет посягання - способи скоєння (заволодіння майном), шляхи збуту краденого або місця приховання його, а також дані про особу злочинця).

4. Особа потерпілого. Дані про потерпілого займають важливе місце в криміналістичних характеристиках, особливо злочинів проти життя, здоров'я та гідності особи. Це пояснюється двома обставинами:

а) визначеною вибірковістю в діях злочинця, яка показує взаємозв'язок між особливостями особи його та потерпілого (потерпілої);

б)наявністю і характером зв'язків та відносин між потерпілим і злочинцем, які впливають на мету, мотив, місце, час, способи скоєння та приховання злочину. Дані про особу потерпілого, його зв'язках та відносинах мають значення не тільки при розслідуванні злочинів проти життя та здоров'я, тому вони включаються в криміналістичні характеристики і інших злочинів.

5. Особа злочинця - поняття широке, яке виражає сутність особи, складний комплекс ознак що його характеризують, властивостей, зв'язків і відносин, його моральний та духовний світ, взяті в розвитку, в взаємодії з соціальними та індивідуальними життєвими умовами, які в тій чи іншій мірі вплинули на скоєння злочин.

Суб'єкт хуліганства. Одним із необхідних елементів складу злочину кримінально-правова теорія вважає суб'єкт злочину, оскільки кримінальна відповідальність можлива лише тоді, коли є особа, яка вчинила злочин. Суб'єкт хуліганства, як і суб'єкт будь-якого іншого злочину повинен мати, насамперед, юридичні ознаки,які являють собою елементи складу злочину, основними юридичними ознаками суб'єкту злочину є осудність та досягнення винним певного віку. Встановлення юридичних ознак суб'єктів хуліганства не викликає труднощів, оскільки безпосередньо в законі їх характеристика дана досить чітко і визначено. Як і при вчиненні інших злочинів, кримінальній відповідальності за хуліганство підлягає осудна особа, тобто така особа, яка під час вчинення хуліганства дійсно усвідомлювала свої дії і могла керувати ними. Особа, яка під час вчинення суспільне небезпечного діяння була в стані неосудності, не може бути визнана суб'єктом злочину (ст. 12 КК України). Закон (ч.І ст. 14 КК України) не визнає неосудними осіб, які вчиняють злочин в стані сп'яніння. Більше того, вчинення злочину особою, яка перебуває в стані сп'яніння, є обставиною, що обтяжує відповідальність, якщо так вирішить суд (п. 11 ч.І ст.41 КК України).

В постанові Пленуму Верховного Суду України говориться, що у зв'язку з тим, що хуліганство в більшості випадків вчиняється на грунті пияцтва, судам при призначенні покарання особам, які вчинили злочин в стані сп'яніння, відповідно до ст.41 КК України належить обговорювати питання про визнання цього факту обставиною, що обтяжує відповідальність.*

* Постанова Пленуму Верховного суду України від 28 червня 1991р. №3 із змінами, внесениими постановою пленуму від 4 червня 1993р. №3 “Про судову практику в справах про хуліганство” //Бюллетень…-с.172//

Матеріали слідчої і судової практики незаперечне свідчать, ще стан сп'яніння в переважній більшості випадків обновлює скоєння хуліганства. Аналіз вивчених справ в Іванківському районі Київської області дозволив встановити, що 90% осіб, засуджених за хуліганство, вчинили цей злочин в стані сп'яніння. Отже, боротьба з пияцтвом є одним з найбільш важливих засобів усунення умов, які сприяють вчиненню хуліганства.

Вік, з досягненням якого можлива кримінальна відповідальність за хуліганство, також точно визначений в законі. Вивчені кримінальні справи дають підставу зробити висновок, що хуліганство вчиняють в основному особи у віці до ЗО років (70%), причому тільки 2,7% засуджених за хуліганство становили підлітки у віці від 14 до 15 років включно. Разом з тим досить значна кількість хуліганських проявів була вчинена особами в більш зрілому віці - старше ЗО років (20,3%) і навіть 40 і 50 років (9,6%).

Характерна особливість, властива віковим групам від 31 року і старше, полягає в тому, що на цей вік припадає переважна більшість випадків так званого побутового хуліганства. По вивчених справах 22,1% загального числа засуджених складали особи, які скоїли побутове хуліганство. З цієї кількості 21,2% припадає на долю вікових груп від 31 року і старіше.

Суб'єкт хуліганства характеризується і такою кваліфікуючою даний злочин ознакою, як вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство (ч.2 ст.206 КК України).

Суб'єктивна сторона хуліганства. Встановлення в діях обвинуваченого складую злочину вимагає поряд з ґрунтовним дослідженням таких його елементів, як об'єкт, об'єктивна сторона, суб'єкт, з'ясувати і суб'єктивну сторону.

Суб'єктивна (внутрішня) сторона злочину характеризує психічну діяльність особи, пов'язану із спричиненням злочину.

Велике значення для кваліфікації злочину, для розмежування міжних складів злочинів, для призначення справедливого покарання і, таким чином для зміцнення у сфері кримінальної права законності має правильне встановлення вини злочинця, її характеру та ступеня.

Суб'єктивна сторона хуліганства характеризується умисною формою вини і мотивом явної неповаги до суспільства. При вчиненні даного злочину, в якому дії характеризуються грубим порушенням громадського порядку і явною неповагою до суспільства, особа усвідомлює такий характер своїх дії і бажає так діяти.

При вчиненні особливо злісного хуліганства винний усвідомлює наявність особливих кваліфікуючих ознак своєї поведінки (наприклад, що застосовуваний ним для нанесення тілесних ушкоджень предмет є холодною зброєю). Умисел стосовно заподіяння або можливості заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого як одному з об'єктів особливо злісного хуліганства може бути як прямим, так і непрямим. Так, перекваліфіковуючи вчинене Ж. зі ст. 17 і пп. ‘б’ та ‘е’ ст. 93 на ч. І ст. 101 і ч. З ст.206 КК України, судова колегія Верховного Суду України вказала, що він, стріляючи хуліганських спонукань у бік де знаходились люди, і маючи намір у такий спосіб налякати їх, не бажав смерті потерпілому, але свідомо допускав можливість поранення з спричиненням тяжких тілесних ушкоджень, тобто діяв з непрямим умислом щодо тяжких тілесних ушкоджень, які настали.*

В усіх випадках застосування або спроби застосування зброї ножів або

*Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі К.//Рад.право. -1990. -№10.- С.85-86.//

спеціально пристасованих для нанесення тілесних ушкоджень предметів треба з’ясовувати чи не мав місця замах на вбивство або тяжке телісне ушкодження що є більщ тяжким злочином.

Мотивом хуліганства є усвідомлене прагнення виявити явну неповагу до суспільства шляхом вчинення дій, що грубо порушують громадський порядок. Він може характеризуватись комплексом низьких спонукань у вигляді прагнення протиставити себе суспільству, проявити грубу силу, п'яну хвацькість, пустощі тощо, В процесі вчинення злочину, який почався з мотивів особистого характеру (помста, ревнощі тощо), останні можуть перейти в мотив явної неповаги до суспільства. Тим самим діяння можуть перетворитись із посягання на особу в злочин проти громадського порядку - хуліганство. Відсутність у вчиненому мотиву явної неповаги до суспільства свідчить і про відсутність хуліганства, хоча б дії винного тією чи іншою мірою порушували громадський порядок.

Треба відрізняти хуліганство від інших злочинів залежно від спрямованості умислу винного, мотивів, цілей та обставин вчинених ним дій. Дії, що супроводжувались погрозами вбивством, образою, нанесенням побоїв, заподіянням тілесних ушкоджень, вчинені в сім'ї, в квартирі щодо родичів, знайомих і викликані особистими неприязними стосунками, неправильними діями потерпілих і таким іншим, повинні кваліфікуватись за статтями КК України, що вбачають відповідальність за злочини проти особи. Такі дії кваліфікуватися як хуліганство лише в тих випадках, коли вони одночасно були поєднані з грубим порушенням громадського порядку і виражали явну неповагу- до суспільства (п. 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3).

Треба розрізняти хуліганство, вчинене групою осіб, і злочини, передбачені статтями 71 та 187-3.

Масові безпорядки передбачають наявність натовпу, який ке­рується різними мотивами, їх учасники безпосередньо здійснюють погроми, руйнування, підпали та інші подібні дії або чинять зброй­ний опір владі і цим можуть дезорганізувати на якийсь час діяль­ність органів влади і управління, створюючи загрозу для громадсь­кої безпеки. При груповому ж хуліганстві ці ознаки відсутні. Винні, діючи з хуліганських спонукань, намагаються лише грубо поруши­ти громадський порядок. На відміну від масових безпорядків дії, передбачені ст. 187-3, можуть виходити не від натовпу, а від окре­мої групи людей і не супроводжуватись погромами, руйнуваннями, підпалами та іншими подібними діями. Дії, передбачені ст. 187-3, не супроводжуються явною неповагою до суспільства, а лише пору­шують громадський порядок, нормальну діяльність установ, під­приємстві організацій, роботу транспорту або пов'язані з явною не­покорою законним вимогам представників влади. Якщо ж такі дії супроводжуються вчиненим з хуліганських спонукань насильством, пошкодженням майна, безчинством, вони повинні додатково квалі­фікуватися і за СТ.206 (п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3).

Ігнорування суб'єктивної сторони вчиненого, зокрема його мотиву тягне неправильну кваліфікацію дій винного як хуліганства.

Не можуть кваліфікуватись як хуліганство правомірні дії, вчи­нені в стані необхідної оборони (Рад. право.- 1982.- №3.-с.91-92; 1983.-№2.-с.82), а також дії, спрямовані на покладення краю зло­чинним посяганням і затримання злочинця, навіть якщо при цьому вимушено спричинено шкоду злочинцю (Рад. право.-1975-№7.-с.ІОО-ІОІ).

Залежно від ступеня суспільної небезпеки розрізняють три види хуліганства: просте (ч. 1), злісне (ч.2) та особливо злісне (ч.З ст.206 КК України).

Так зване просте хуліганство може діставати вияв у таких ді­ях, як нанесення побоїв, тілесних ушкоджень без розладу здоров'я, пошкодження або знищення майна, вчинення бешкету, тривале публічне співання непристойних пісень, спричинення тривалого не­спокою телефонними дзвінками з вживанням вульгарних слів тощо.

Публічність і громадське (публічне) місце не є обов'язковими ознаками хуліганства. В той же час обстановка вчинення хуліганст­ва, що характеризується наявністю або відсутністю людей , подіями , які відбуваються в місці вчинення злочину, та їх соціальною зна­чимістю, повинні враховуватись при визначенні ступеня суспільної небезпеки конкретного хуліганського прояву.

Критерієм оцінки при цьому може виступати сила стримую­чих особу факторів, ігноруючи які, вона вчинює хуліганство того чи іншого виду (наприклад, урочисті збори, лекція в вузівській ауди­торії, демонстрація кінофільму в переповненій залі).

В ч.2 СТ.206 КК України вказаний вичерпний перелік кваліфі­куючих ознак злісного хуліганства. При кваліфікації хуліганських дій у постанові про притягнення як обвинуваченого, в обвинуваль­ному висновку та вироку повинно бути відображено, за якою саме кваліфікуючою ознакою діяння визнається злісним хуліганством.

При вирішенні питання про визнання хуліганських дій винят­ково цинічними або особливо зухвалими необхідно виходити з оцінки конкретних обставин справи в їх сукупності, враховуючи характер, час, місце та умови вчинення злочину.

Злісним хуліганством.яке відзначається винятковим цинізмом, можуть бути визнані хуліганські дії, що супроводжувались демонс­тративною неповагою до загальноприйнатих норм моралі, наприк­лад, проявом безсоромності, знущанням над хворими, старими, особами, які знаходяться в безпорадньому стані та інше (абз.З п.8 постанови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3). Винятковий цинізм може проявлятись, зокрема, у від­правленні природних потреб або вчиненні статевого акту на очах в обурених цими діями громадян, в демонстративному оголенні, осо­бливо непристойних рухах тіла перед публікою тощо.

Злісним хуліганством за ознакою особливої зухвалості може бути визнане таке злочинне порушення громадського порядку, яке виражало явну неповагу до суспільства, супроводжувалось, напри­клад, насильством з заподіянням тілесних ушкоджень або знущан­ням над особою, яке тривалий час і вперто не припинялось або було пов'язане з знищенням чи пошкодженням майна, зривом масового заходу, тимчасовим припиненням нормальної діяльності установи, підприємства чи громадського транспорту та інше (абз.2 п.8 поста­нови Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 р.№3).

На ступінь зухвалості хуліганства впливають форма хуліган­ських дій, їх тривалість, нездатність потерпілого в зв'язку з мало-літством або старістю протистояти хулігану, розмір спричиненої особі чи майну шкоди, особливе буйство і безчинство тощо. В усіх випадках особлива зухвалість як кваліфікуюча ознака злісного ху­ліганства проявляється в діях, що відзначаються особливою нахабністю, грубістю.

Під припиненням хуліганства громадянином треба розуміти дії, здатні самі по собі (наприклад, затримання, зв'язування) або з сторонньою допомогою (скажімо, виклик по телефону наряду мілі­ції) припинити хуліганство. Умовляння, прохання, вимоги припи­нити злочин не є його припиненням, оскільки в подібному випадку припинення хуліганства залежить від прийнятого самим винним рішення, а не всупереч йому. Тому нанесення хуліганом удару гро­мадянину, який вимагав припинити хуліганство, саме по собі не означає наявності розглядуваної кваліфікуючої ознаки, тоді як на­несення за таких же обставин удару, скажімо, члену громадського формування з охорони громадського порядку має кваліфікуватись за ч.2 СТ.206 КК України за ознакою здійснення під час хуліганства опору представнику громадськості, який охороняє громадський по­рядок.

Хуліганство визнається злісним за ознакою минулої судимості за просте, злісне або особливо злісне хуліганство при умові, що ця судимість не знята і не погашена у встановленому законом порядку. Повторність вчинення хуліганства при відсутності судимості за цей злочин не є підставою для кваліфікації вчиненого за ч.2 ст.206 КК України.

Відповідальність за ч.З ст.206 КК України настає при наявнос­ті у вчиненому ознак простого або злісного хуліганства, однак здій­сненого з застосуванням або спробою застосування вогнепальної чи холодної зброї, ножів або інших предметів, спеціально пристосова­них для нанесення тілесних ушкоджень.

Під застосуванням зброї, ножа або іншого предмета, спеціаль­но пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, треба розу­міти таке умисне використання їх вражаючих властивостей, при якому потерпілому заподіюються ушкодження або виникає реальна небезпека їх заподіяння. Небезпека для здоров'я або життя потер­пілого таїться не в словах самих по собі, а в діях по використанню вказаних у ч.З ст.206 КК України знарядь для нанесення тілесних ушкоджень.

Особливо злісним хуліганством має визнаватися таке викори­стання ножів, колючої, ріжучої холодної зброї, коли нею торкають­ся до тіла людини, маніпулюють в безпосередній близькості від об­личчя потерпілого, розмахують для прокладання дороги серед ото­чуючих тощо, і в цих випадках виникає ситуація реальної небезпе­ки заподіяння шкоди здоров'ю потерпілого. В той же час однієї по­грози застосування зброї, ножа або іншого предмета, спеціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, навіть підкріп­леної їх демонстрацією, недостатньо для її кваліфікації за ч.З ст.206 КК України.

Спробою застосування зброї, ножа або іншого предмета, спе­ціально пристосованого для нанесення тілесних ушкоджень, будуть ті випадки, коли винний намагався, але не зміг використати вра­жаючі властивості цих знарядь для нанесення тілесних ушкоджень потерпілому при вчиненні особливо злісного хуліганства в силу причин, які не залежали від його волі (скажімо, із занесеної для удару руки ніж був вибитий потерпілим чи іншою особою постріл не відбувся внаслідок осічки).

При вчиненні групового хуліганства за ч.З ст.206 КК України можуть бути кваліфіковані дії тих його учасників, які особисто за­стосували або намагались застосувати зброю, ніж або інший спеці­ально пристосований предмет для нанесення тілесних ушкоджень, а також тих, які хоча самі й не застосовували та не намагались за­стосовувати, але дали згоду чи в інший спосіб сприяли застосуван­ню (спробі застосування) згаданих знарядь іншими виконавцями особливо злісного хуліганства. Якщо під час вчинення хуліганських дій одним із учасників злочину були застосовані знаряддя вчинення особливо злісного хуліганства без відома інших учасників злочину, то відповідальність за ч.З ст.206 КК України може нести лише осо­ба, яка застосувала або намагалась застосувати згадані знаряддя для нанесення тілесних ушкоджень.

6.Сліди злочину(в широкому змісті) та інші джерела доказів про обставини злочину і злочинця в криміналістичній характеристиці охоплюють:

а) зміни в речовій обстановці місця події злочину;

б) сліди-відображення (сліди рук, ніг, інструментів та ін.);

в) предмети - речові докази, в тому числі документи, речовини, мікрочастини;

г) документи - письмові докази різного виду та призначення;

д) особи, які можуть бути допитаними в якості свідків.

Хуліганство посягає на суспільний порядок, виражає явну неповагу до суспільства (ст. 206 КК України). Предмет и^іюсереднього посягання при хуліганстві: нормальна діяльність державних, суспільних організацій, установ та осю, зайнятих охороною суспільного порядку; житлові, майнові права громадян, їх свобода, здоров'я честь, гідність, недоторканість та інші гарантовані Конституцією України права і свободи громадян, а також державне або суспільне майно, пам'ятники архітектури, мистецтва і т.п.

РОЗДІЛ 2

Методика розслідування хуліганства .

2.1. Поняття методики розслідування хуліганства її мета та структура.

Методика розслідування злочинів - це самостійний розділ на­уки криміналістики. Його складають основані на вимогах кримі­нального і кримінально-процесуального законодавства наукові по­ложення, рекомендації і методи розслідування окремих видів зло­чинів.

Виділити сліди, типові для визначених видів злочинів, розкри­ти їх особливості, дати рекомендації по практичному використанню - ці задачі вирішує методика розслідування, яка встановлює, які сліди та інші речові докази, елементи речової обстановки (які по­требують для виявлення, закріплення та дослідження застосування даних криміналістичної техніки) характерні для тих чи інших зло­чинів, яка відбирає відповідні прийоми і розробляє практичні реко­мендації по їх застосуванню в процесі розслідування визначеного виду злочинів.

Методика розслідування тісно пов'язана і зі слідчою такти­кою, яка вивчає систему прийомів планування і організації розслі­дування, підготовки і провадження окремих слідчих дій. Подібно криміналістичній техніці тактика розглядає загальні прийоми пла­нування, підготовки і проведення огляду, обшуку, допиту та інших слідчих дій, а також тактичних операцій, не вдаючись в особливос­ті, притаманні провадженню цих дій при розслідуванні окремих видів злочинів.

Методика, відштовхуючись від загальних положень тактики про планування розслідування, розглядає слідчі дії в взаємозв'язку, показує їх типові системи, а також формулює тактичні рекоменда­ції, характерні для розслідування крадіжок, вбивств, хуліганств, інших злочинів.

Основна мета методики розслідування (як і всієї криміналіс­тики) - сприяння найбільш успішному здійсненню задач кримі­нального судочинства (ст.2 КПК України). Тому розробка методи­ки, оцінка її рекомендацій визначаються тим, наскільки вони допо­магають швидкому та повному розкриттю злочинів і їх попере­дженню.

Методика розслідування структурно поділяється на приватні методики (методики розслідування окремих видів (груп) злочинів.

Кожна приватна методика відображає криміналістичні особ­ливості розслідування злочинів визначеного виду і одночасно їх подібність в загальній структурі з іншими приватними методиками розслідування. Аналіз загальних рис дозволяє виділити найбільш важливі елементи, типові для всіх різновидів методик, і розглянути основні положення які відносяться до них і які є визначальними для побудови кожної приватної методики розслідування та ефективного використання її в слідчій практиці.

Структура приватної методики розслідування окремих видів злочинів включає:

а)криміналістичну характеристику даного виду злочинів;

б)обставини, які необхідно встановити;

в)особливості по­рушення кримінальної справи;

г)першочергові слідчі дії та опера-тивно-розшукові заходи;

д)типові слідчі ситуації, побудова версій та планування розслідування; е)тактику провадження окремих слідчих дій;

ж)профілактичні дії слідчого при розслідуванні конк­ретного злочину.

2.2. Першочерговий етап розслідування та слідчі дії на цьому етапі.

2.2.1. Особливості порушення кримінальної справи. Справи про злочини, передбачені ст.206 КК України, при наявності підстав можуть порушуватися по будь-якому вказаному в ст.94 КПК України приводу. При цьому органи дізнання і слідчі повинні враховувати дві особливості: наявність достатніх даних, які вказують на ознаки кримінально-караного хуліганства, оскільки хуліганські вчинки, в залежності від характеру, ступеня порушення і повторності, можуть тягти за собою як кримінальну, так і адміністративну відповідальність; спрощений порядок провадження в справах про злочини, передбачені ч.І ст.206 КК України, які за загальним правилом порушуються судом по матеріалах органів міліції або інших органів дізнання (ст.430 КПК України).

Приводами до порушення кримінальної справи, як показує практика, найчастіше є заяви потерпілих, повідомлення установ, організацій, службових осіб, представників громадськості або очевидців хуліганства. Нерідко справи про хуліганські вчинки порушуються на підставі протоколу затримання правопорушників в момент вчинення злочину або ж внаслідок безпосереднього виявлення прокурорсько-слідчими працівниками ознак кримінально-караного хуліганства. Як уже відзначалося, повідомлення про хуліганські дії поступають або в момент їхнього вчинення, або відразу після закінчення і потребують негайного реагування з боку робітників міліції для припинення хуліганства і затримки злочинців.

Якщо повідомлення про хуліганство надійшло з запізненням, як правило проводять попередню перевірку. У заявника і свідків-очевидців відбирають пояснення, відбирають різні документи (медичні довідки, характеристики), іноді проводять огляд місця злочину.

На початку розслідування висувають і перевіряють загальні типічні версії:

• підозрюваний вчинив кримінально наказуємі хуліганські дії,

• у діях підозрюваного міститься склад не хуліганства, а іншого злочину,

• подозреваемий учинив дрібне хуліганство.

За даними дослідження, справи про злочини, що кваліфікуються за частинами 2 і 3 ст.206 КК України, порушувалися: органами дізнання - 59,7%, слідчими установ внутрішніх справ - 31,4%, слідчими органів прокуратури - 5,2%, прокурорами - 3,2%, судами - 0,5% справ.

Більшість з них (68,6%) порушені за заявами потерпілих і повідомленнями очевидців хуліганства, 15,7% - за ініціативою працівників міліції, слідчих, прокурорів і суддів, 12,5% - за повідомленнями установ, організацій і службових осіб. 3,2% справ порушено за матеріалами народних дружинників, які вживали енергійних заходів до негайного припинення хуліганських дій, складали протоколи і доставляли правопорушників в органи міліції.*

Ефективність кримінально-правової боротьби з хуліганством значною мірою залежить від своєчасного реагування на ці небезпечні злочини.

2.2.2. Початковий етап розслідування. Початковий етап розслідування хуліганства починається з аналізу та оцінки первинних матеріалів. Це дозволяє визначити слідчу ситуацію, а потім спланувати тактичні операції для її вирішення.

Типові слідчі ситуації:

1. Осіб затримано на місці події, є свідки, потерпілий і матеріальні сліди. Це характерно для хуліганства, скоєного на вулиці, в громадському транспорті, в комунальній квартирі та інше. Тут можливі наступні тактичні

*Соціологічне дослідження діяльності слідчих і судових органів по запобіганню хуліганства, ‘Наукова думка’,К., 1971 р.,с.30.

операції (тобто комплекс організаційних, оперативно-розшукових та слідчих дій) для:

а). встановлення особи затриманого, встановлення ознак хуліганства в його діях;

б). виявлення та забезпечення збереження джерел доказів. Вони включають: бесіди, опитування, огляд, допит, особистий обшук, обшук по місцю проживання (наприклад, в випадку розслідування радіохуліганства) та інше.

2. Особа, яка скоїла хуліганські дії, знаходиться на місці події і продовжує їх скоювати. Це типово для квартирного дебошу, порушень правил поводження на пляжі, при спробі зриву громадських заходів (концерт, збори), коли хулігани, не звертаючи уваги на попередження громадян, погрожують застосуванням фізичної сили, нанесенням тілесних ушкоджень. Особливо небезпечними бувають п'яні та озброєні хулігани, а тим більше об'єднанні в групи.

Застосовуються наступні тактичні операції для:

а)припинення хуліганських дій;

б)затримання під час скоєння злочину;

в)встановлення джерел доказів.

3. Хуліганські дії скоєні в минулому, особи злочинців відомі. Ця ситуація типова при порушенні кримінальної справи по заяві потерпілих. Заявники в більшості випадків і є потерпілими, є свідки та деякі матеріальні джерела доказів (наприклад, довідки судово-медичного освідування, використані хуліганами предмети для нанесення ушкоджень, сліди руйнування та знищення майна, фотознімки, звукозапис, фонограми та кіноплівки, на яких зафіксовані хуліганські дії).

В цьому випадку допустимі наступні тактичні операції для:

а)встановлення факту скоєння хуліганства;

б)прийняття заходів, які забезпечують присутність підозрюваних на попередньому слідстві;

в)встановлення джерел доказів.

4. Особа, яка скоїла хуліганські дії, зникла, вона відома лише в об'ємі ознак зовнішності, які встигли запам'ятати потерпілий та свідки. Це типово для скоєння хуліганства в громадському транспорті, в малолюдних місцях, місцях відпочинку, де хулігану не було вчинено потрібного опору, і він зник. Є потерпілі, свідки (в більшості випадків), матеріальні сліди (наприклад, ніг, пошкоджень на одязі, тілі людини, знаряддя скоєння хуліганства).

При даній ситуації можливі наступні тактичні операції для:

а). розшуку та затримання зниклого хулігану;

б). ідентифікації особи затриманного;

в). встановлення джерел доказів.

5. Знайдено сліди хуліганських дій, злочинець невідомий, свідків не має. Це характерно для хуліганства, скоєного ‘без свідків’ (глум над пам'ятниками культури, нанесення на парканах і будовах нецензурних текстів, які ганблять честь та гідність громадянина, спричинення шкоди державному або особистому майну і т.д.). В цьому випадку знайдені матеріальні сліди відображають ознаки складу хуліганства, а також несуть інформацію про спосіб скоєння, про знаряддя та особи злочинців.

Для вияснення обставин в цьому випадку можливі такі тактичні операції по:

а)збиранню даних про скоєне хуліганство на місці події;

б)розшук злочинців по знайдених слідах.

Розслідування повинно бути організованим і цілеспрямованими, слідчі дії повинні виконуватись в визначеній послідовності, погоджуватись з оперативними заходами. З цією метою здійснюється планування (в усній чи письмовій формі). Усна форма - отримавши повідомлення про подію хуліганства, орган дізнання або слідчий оцінює його і визначає, чи достатньо підстав для порушення кримінальної справи про хуліганство (ст.94 КПК України, ст.206 КК України). Якщо необхідно, проводиться перевірка в відповідності зі ст.97 КПК України та приймається рішення про порушення справи, намічаються початкові слідчі дії. Фактично це і є планування, яке здійснюється в усній формі. Воно характерне для простих слідчих ситуацій, які зустрічаються частіше всього на початковому етапі розслідування.

Реалізація тактичної операції завжди починається з планування системислідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів, направлених на рішення конкретної задачі розслідування. Так, план тактичної операції “Припинення хуліганських дій та затримання хуліганів на місці події” включає: припинення хуліганських дій, фізичне захоплення злочинців, обеззброєння та доставлення їх в пункт охорони громадського порядку або в відділ міліції, де проводяться: особистий обшук, освідування та допит. План тактичної операції ‘Розшук і затримання хуліганів’ включає: огляд місця події, допит свідків, потерпілих, обшук, впізнання, перевірка показів на місці, а також проведення оперативно-розшукових заходів (переслідування ‘по гарячих слідах’, організація спостереження за місцями ймовірної появи злочинця, блокування вокзалів, парків відпочинку та інших місць, де ймовірніше всього він може переховуватися; використання для розшуку криміналістичних обліків та інформаційно-довідникових систем органів внутрішніх справ; залучення до розшуку громадськості).

Найбільш складним в структурному і тактичному відношенні є планування тактичної операції “Розшук злочинця по матеріальних слідах-відображеннях скоєного хуліганства”. Ця операція обов'язкова при ситуації, коли хуліганство скоєно без свідків. В цьому випадку здійснюється: допит заявника, огляд місця події, попереднє дослідження або призначення судових експертиз з метою дослідження слідів злочину, обшуки, оперативно-розшукові заходи, організаційні заходи.

Особливості дослідження місця події в даній ситуації полягають в тому, що матеріальні сліди-відображення хуліганських дій на початку розслідування є єдиними “німими свідками”. Тому знаходження всіх видимих та невидимих слідів, залишених мікрооб'єктів (запах, мікрочастинки твердих та сипучих речовин, волокна тваринного, рослинного і синтетичного походження), які отримали на практиці назву “слідів накладень”, “слідів металізації”, “слідів контакту”, - головна задача огляду. Дослідження обстановки місця події повинно здійснюватись при широкому використанні технічних засобів та обов'язковому залученні спеціалістів.

Для розшуку хуліганів по матеріальних слідах-відображеннях суттєвого значення набуває вміння “читати” сліди, тобто вилучати відображені в них дані, які мають значення для справи. З цією метою проводиться попереднє дослідження або різноманітні види судових експертиз, результати яких дозволяють планувати обшуки, запити для отримання необхідної інформації в криміналістичні обліки та інформаційно-довідникові системи.

На початковому етапі розслідування для вирішення будь-якої слідчої ситуації планується тактична операція – “Встановлення джерел доказів”, яка включає: проведення оперативно-розшукових заходів, використання процесуальних засобів - огляд місця події, обшук, виїмка, а іноді і накладення арешту на кореспонденцію; встановлення можливих свідків-очевидців та допити їх; витребування інформації із криміналістичних обліків та автоматизованих інформаційно-довідникових систем. В випадках скоєння особливо злісного хуліганства (ч.З ст.206 КК України) необхідно провести освідування потерпілого і хуліганів, призначити судову експертизу для дослідження засобів скоєння хуліганства на предмет віднесення їх до конкретного виду зброї (холодної, вогнепальної та ін.).

Таким чином, планування тактичної операції як системи слідчих дій, оперативно-розшукових та організаційних заходів завжди визначається характером слідчої ситуації та її задач, що випливають з розслідування хуліганства на початковому етапі.

2.2.3. Першочергові слідчі дії.

Огляд місця події. Огляд місця події в справах про хуліганство повинен проводитись негайно після отримання інформації про нього. Сліди хуліганських дій (рук, ніг, запаху, різних виділень, мікрочастин, плям крові, волосся і т.п.) обов'язково є на місці події, однак вони погано зберігаються. При огляді слід розширювати зону пошуку, старанно дослідити шлях, яким зникли злочинці, використовувати службово-розшукову собаку для переслідування ‘по гарячих слідах’.

При скоєнні хуліганства з застосуванням фізичної сили і знарядь рекомендується уважно дослідити територію для знаходження слідів боротьби (плям крові, волосся, знарядь і т.п.), оскільки потерпілі нерідко вчиняють опір.

При огляді пошкоджених об'єктів (розбитих вікон, поламаних автоматів, нецензурних та ображаючих написів і т.п.) передусім слід вилучати запахові сліди з місць, яких торкалися злочинці. Шукати невидимі і маловидимі сліди рук, потожирові мазки, фіксувати зліпками сліди злому, а також можливо, слід їх вилучати з предметом. Сліди фарбників, якщо неможливо вилучити предмет, зішкрібають, попередньо сфотографувавши їх. Іноді написи використовують для ідентифікації особи за почерком. Консультацію про це дає спеціаліст-криміналіст.

Знаряддям хуліганських дій можуть бути палка, камінь і т.п. Зруйнована ними перешкода або предмет в місцях контакту зберігають мікрочастинки, які дозволяють встановити вид і матеріал знаряддя.

Своєчасна, повна фіксація матеріальних слідів на місці події є запорукою успішного розкриття злочину та викриття хуліганів.

Огляд предметів. По справах про хуліганство частіше усього припадає оглядати предмети, що служили знаряддями вчинення злочину. Крім того, об’єктами огляду можуть бути одяг і взуття злочинців, одяг потерпілих, недокурки і залишки їжи,виявлені на місці події, транспортні засоби, на яких пересувалися злочинці, і т.д.

Якщо одяг потерпілих звичайно оглядають з метою виявлення на ній яких-небудь ушкоджень або слідів-накладень різноманітних речовин, то одяг підозрюваних, крім того,- для встановлення її приналежності визначеній особі; треба мати на увазі, що потерпілі можуть не завжди запам'ятати зовнішність окремих осіб - частіше усього вони запам'ятовують прикмети одягу, у якому був одягнений хуліган. Оскільки при вчиненні хуліганства злочинець і потерпілий, як правило, знаходяться на близькій відстані друг від друга, можливо влучення слідів крові або інших об’єктів біологічного походження.

Огляд одягу потерпілого доцільно проводити одночасно з освідуванням, що передбачає виявлення не тільки слідів злочину, але й інших слідів, що мають відношення до справи ( рідних плям, татуїровок, шрамів на тілі і т.д.). Освідування не рекомендується відкладати, тому що багато слідів у виді подряпин, синців можуть безвісти зникнути.

Затримання й особистий обшук. Одним із невідкладних слідчих дій по справах про хуліганство є затримка хуліганів. Фактична затримка звичайно оформляється рапортом робітника міліції, де, крім настановних даних хулігана й обставин події, повинні знайти свідчення про поводження особи в момент затримки, а також анкетні дані очевидців події.

Вибір тактики затримки залежить від того, чи намагаються хулігани сховатися або чинити опір. По справах аналізованої категорії вкрай рідко вдасться заздалегідь підготувати і старанно спланувати затримку, тому від оперативного робітника потрібно знання обстановки й уміння діяти рішуче, щоб забезпечити затримку усіх або більшої частини хуліганів. Особлива увага повинна бути виділена забезпеченню безпеки осіб, що роблять затримку, оскільки з боку хуліганів не виключено застосування зброї проти затримуючих.

Часто, прибувши на місце пригоди, наряд патрульно-постової служби знаходить там лише постраждалого, а хуліган устигає сховатися. У таких випадках робітники міліції діють у відповідності з інструкціями про розшук злочинця по горячим слідам. Але і потерпілі, що знаходяться на місці пригоди, можуть бути учасниками хуліганських дій, тому треба вживати заходів до встановлення їхньої особистості і доставлянню в міліцію.

При надходженні повідомлення про вчинення хуліганства в квартирі необхідно бути особливо обережні, тому що в подібних випадках хулігани найбільше часто чинять опір. У першу чергу треба з'ясувати обстановку в квартирі, наявність сторонніх осіб, кількість хуліганів, їхній стан, можливе поводження родичів, сусідів. Проводити затримку слід тільки при кількісній перевазі затримуючих.

Обшук може бути проведений як за місцем проживання, так і за місцем роботи. Пошуку і вилученню підлягають: знаряддя злочину; об’єкти , що свідчать про те, що особа, що учинила хулігансво, вчинила й інші злочини; предмети, що розкривають характер взаємовідносин між підозрюваним і потерпілим, а також указують на можливе місцезнаходження хулігана, який укривається від слідства і суду.

Хулігани рідко влаштовують схованки для збереження тих або інших предметів. Зокрема, ножі, кастети вони як правило, бережуть вікрито або ховають у таких місцях, відкіля їх можна легко і швидко дістати ( в одязі, у столі ). Кийки, ланцюги інші подібні предмети нерідко зберігаються в сараях, на горищах, у підсобних помешканнях.

Обшук може бути проведений як за місцем проживання, так і за місцем роботи. Пошуку і вилученню підлягають: знаряддя злочину; об’єкти , що свідчать про те, що особа, що учинила хулігансво, вчинила й інші злочини; предмети, що розкривають характер взаємовідносин між підозрюваним і потерпілим, а також указують на можливе місцезнаходження хулігана, який укривається від слідства і суду.

Хулігани рідко влаштовують схованки для збереження тих або інших предметів. Зокрема, ножі, кастети вони як правило, бережуть вікрито або ховають у таких місцях, відкіля їх можна легко і швидко дістати ( в одязі, у столі ). Кийки, ланцюги інші подібні предмети нерідко зберігаються в сараях, на горищах, у підсобних помешканнях.

Допит потерпілого. При хуліганстві потерпілими, як правило є родичі, сусіди, знайомі хуліганов, а також сторонні особи, які приймали участь безпосередньо в затриманні хуліганов

В процесі допиту слід вияснити:

• чи знає потерпілий хуліганів, які в нього з ними взаємовідносини;

• час та місце скоєння хуліганських дій, в чому конкретно вони проявились, що стало приводом для хуліганства, які предмети хулігани використовували для нападу;

• в чому виразився опір, який потерпілий вчинив хуліганам;

• які сліди могли залишитись на тілі або одязі останнього, які пошкодження є на тілі або одязі потерпілого;

• якої матеріальної шкоди завдано діями хуліганів; які прикмети нападників, в чому вони були одягнуті;

• чи були свідки хуліганства, хто з цих свідків міг би підтвердити його показання.

Якщо потерпілий знаходиться в медачному закладі, його допит проводиться тільки з дозволу лікаря.

Допит свідків, їх показання дають можливість об'єктивно виявити всі обставини злочину. В ході догопу свідків в справах про хуліганство доводиться зустрічатися зі свідками, які знають підозрюваних по спільній праці або проживанню, свідками, які не мають ніякого відношення до підозрюваних, і, нарешті, особами, які в якійсь мірі самі являлись учасниками подаї. У свідків виясняють наступні питання:

• чи знає він підозрюваних, потерпілого і в яких стосунках з ними знаходиться, при яких обставинах та в якій формі скоїлись хуліганські дії; які знаряддя при цьому застосовувались;

• що робив свідок на місці події;

• кого він може назвати із інших осіб, які були присутні на місці події;

• хто припинив хуліганські дії і чи вчинили хулігани при цьому опір;

• якщо хулігани зникли, то які їхні прикмети зовнішності, в що вони були одягнуті і чи зможе свідок впізнати підозрюваних;

• якщо свідок знайомий з підозрюваними і потерпілим, як він може охарактеризувати їх.

В процесі допиту свідка важливо встановити, яка була поведінка потерпілого чи потерпілих, а конкретно, чи не спровокували вони хуліганські дії своєю поведінкою.

В якості свідків допитуються не тільки очевидці злочину, але й особи, які знають будь-які факти, що стосуються обставин, які піддягають доказуванню. До числа таких свідків відносяться особи, які знають підозрюваних по спільній роботі або проживають з ними. У них можна вияснити обставини, які передували хуліганству, а також встановити факти, що стосуються тих обставин, які сприяли скоєнню злочину.

Іноді досить важко встановити дійсну роль кожного із злочинців при вчиненні групового хуліганства, тобто об'єктивну сторону даного злочину. Тому, при розслідуванні цієї категорії кримінальних справ, при проведенні таких слідчих дій як допити, відтворення обстановки і обставин події потрібно застосовувати відеозапис, складати схеми і креслення. Так, в протоколах допиту потрібно:

• записати прикмети кожного із злочинців, помітивши його відповідним номером, вияснивши всі його дії, які відносяться до об'єктивної сторони вчиненого злочину як в часі так і в просторі;

• для цього на схемі місця вчинення злочину потрібно зробити відповідні відмітки розташування кожного із злочинців, потерпілих та свідків;

• однакових схем може бути декілька, на кожній із яких послідовно, як це відбувалось в часі, вказуються переміщення на місці злочину кожного із злочинців, а в протоколі допиту фіксуються дії кожного із них в цей момент.

Однотипні схеми місця події в реальному масштабі слідчий повинен виготовити самостійно, до початку допиту.

Аналогічним чином проводиться і відтворення обстановки та обставин події з застосуванням відеозапису та складанням відповідних схем.

Це дозволить встановити істину по справі та перевірити показання учасників процесу.

Важливим елементом процесу доказування по справах про групові хуліганства є аналіз доказів, в тому числі і співставлення їх один з одним. З цією метою слідчий може складати схеми аналізу показань учасників процесу, який дозволить йому при плануванні та проведенні послідуючих слідчих дій, направлених на встановлення дійсних обставин справи, винності кожного з підозрюваних (обвинувачених), наявності між ними злочинної змови, розмежування причинених тілесних ушкоджень та інше.

2.3. Послідуючий етап розслідування.

Початок послідуючого етапу розслідування звичайно пов'язують з закінченням провадження невідкладних слідчих дій (ст. 104 КПК України).

До цього часу зібрані основні джерела доказів, вирішені слідчі ситуації, перевірені версії, які було побудовано на основі аналізу первинних матеріалів, знайдені та затримані підозрювані.

Діяльність слідчого на послідуючому етапі розслідування починається з аналізу та оцінки зібраних фактичних даних, обліку нових слідчих ситуацій, планування відповідних версій та визначення подальшого направлення розслідування.

Типові слідчі ситуації:

а). встановлено конкретних осіб та їх причетність до скоєння хуліганства, пред'явлені обвинувачення;

б). є підозрювані, зібрані докази, але їх недостатньо для встановлення причетності підозрюваних до скоєного хуліганства, обвинувачення не пред'явлені;

в). зібрані недостатні докази, не має підозрюваних, не встановлені особи злочинців.

1. Слідчі дії в першій ситуації заключаються в завершенні розслідування і направленні матеріалів справи до суду.

Оцінка повноти і достатності зібраних фактичних даних для встановлення всіх обставин, які підлягають доказуванню, про що було сказано раніше.

Якщо обставини хуліганства доказані недостатньо, необхідно провести додаткові слідчі дії, оперативно-розшукові заходи по перевірці приватних версій (чи не було співучасників, якщо були, то скільки, хто, де вони; чи правильно кваліфіковані дії хулігана; чи всановлені всі пом'якшуючі вину обставини).

Впевнившись в достатності зібраних доказів, слідчий складає обвинувальний висновок і, виконавши вимоги ст.217 КПК України, оголошує обвинуваченим, що слідство закінчено і вони мають право ознайомитись з усіма матеріалами справи, можуть заявляти клопотання про доповнення попереднього слідства ( ст.218 КПК України).

2. Друга типова ситуація більш складна. Підозрювані знайдені, а інколи і затримані, проте зібраних доказів недостатньо для встановлення їх причетності до скоєного. Обвинувачення, як правило, не пред'явлено.

Належать відпрацюванню як загальні, так і приватні версії:

наприклад, хуліганство скоєно іншими особами; події хуліганства не було, була обмова; причинний зв'язок між подією хуліганства і отриманими від заявника показаннями; чи було хуліганство і хто його міг скоїти; хто міг чути, бачити хуліганські дії; які сліди обов'язково повинні залишитись на місці хуліганства і т.д.

Підходячи до планування рішення задач вказаної ситуації, слідчий, передусім, повинен встановити: прогалини допущені на початковому етапі розслідування; слідчі дії і оперативно-розшукові заходи, не проведені або проведені поверхово, неповно; джерела, які необхідно додатково знайти і ввести в процес доказування; які і куди треба зробити запити. План складається в письмовій формі і включає:

а). збирання фактичного матеріалу, його оцінку;

б). усвідомлення слідчої ситуації, яка характеризує задачу розслідування;

в). висування слідчих версій;

г). методи, засоби, час перевірки слідчих версій.

Типові слідчі дії на послідуючому етапі розслідування: допит, пред'явлення для впізнання, відтворення обстановки і обставин події, обшук, судова експертиза, послідовність провадження яких залежить від характеру задачі та версії, що перевіряється. Так, для встановлення причетності підозрюваних до скоєного хуліганства планується проведення: повторних допитів, виявлення і допит нових свідків, пред'явлення для впізнання людей та речей, обшуки, судові експертизи. Якщо потрібно встановити додаткові джерела (наприклад, свідків, матеріальні сліди), проводиться повторний огляд місця пригоди, шляху пересування хуліганів. Позитивні результати дає передбачене ст.194 КПК України проведення відтворення обстановки і обставин події.

3. Третя типова ситуація найбільш складна. Утворюється вона внаслідок ряду об'єктивних і суб'єктивних причин, обумовлених недоліками, допущеними на початковому етапі: зібрана інформація вкрай недостатня для встановлення і розшуку хуліганів, джерела відомостей про них виявлені не всі, тобто слідчі дії і оперативно-розшукові заходи проведені неповно, і т.д.

Планування розслідування в таких випадках потрібно починати з вирішення задач початкового етапу - аналіз і оцінка зібраних фактичних даних по всім обставинам, що підлягають встановленню та доказуванню, названих в ст.64 КПК України, ст.206 КК України. В ході аналізу необхідно оцінити слідчу ситуацію, побудувати обгрунтовані версії, в відповідності з якими намітити перевірочні слідчі дії і оперативно-розшукові заходи для рішення задачі по суті. Передусім підлягають перевірці версії про особу злочинця і його соціальний портрет (судимість, моральні, психологічні, демографічні та інші ознаки), місці проживання, співучасниках, знаряддях скоєння хуліганства.

При розслідуванні особливо злісного хуліганства необхідно встановити специфічні обставини:

а)застосування або спроба застосування вогнепальної або холодної зброї; б)спеціально пристосовані предмети для нанесення тілесних ушкоджень.

Обов'язково планується проведення повторного огляду, допиту потерпілих, свідків, відтворення обстановки і обставин події, призначення судових експертиз і т.п. Особливе місце займає планування оперативно-розшукових заходів та проведення організаційних заходів (використання криміналістичних обліків, банків даних інформаційно-довідникових систем, допомоги громадських організацій і т.п.). Таким чином, послідуючий етап розслідування в залежності від слідчої ситуації включає:

а). оцінку зібраних даних на початковому етапі розслідування;

б). критичну перевірку повноти побудованих версій і проведених слідчих дій, об'єктивності отриманих результатів;

в).виявлення і дослідження нових джерел фактичних даних; г). визначення задач подальшого розслідування та можливих тактичних операцій для їх вирішення;

д).активне використання оперативно-розшукових заходів органів дізнання.

Особливості проведення окремих слідчих дій по справах про хуліганство.

Слідчі дії - це регламентовані законом форми діяльності слідчого по порушеній кримінальній справі. При розслідуванні хуліганства проводяться: затримання, особистий обшук, огляд місця події, освідування, допит, пред'явлення для впізнання, судова експертиза, відтворення обстановки і обставин події і т.д.

Проведення окремих слідчих дій має деякі особливості, обумовлені характером розглянутих вище слідчих ситуацій.

1. Освідування. При розслідуванні справ про хуліганство освідуванню можуть підлягати як підозрюваний, так і потерпілі. Освідування проводиться після порушення кримінальної справи з метою знайдення крововиливів, порізів, подряпин та інших ушкоджень, а також виявлення особливих прикмет-татуювань, шрамів і т.п.

Для участі в освідуванні доцільно запросити лікаря. Освідування допомагає вирішити питання про необхідність призначення судово-медичної експертизи. Після освідування доцільно провести огляд одягу та взуття підозрюваних, тому що на них іноді залишаються плями крові, сліди бруду, сліди знарядь, які застосовувались хуліганами при скоєнні злочину.

Наявність вказаних слідів допомагає перевірити показання потерпілого та встановити картину злочину, особливо в тих випадках, коли виникають сумніви в правдивості показань потерпілого. Огляд одягу може допомогти викрити підозрюваного.

2. Пред’явлення для впізнання звичайно проводиться в випадках, коли потерпілий або свідок заявляють, що вони бачили злочинців в зв’язку з скоєнням хуліганства і можуть їх впізнати. Не можна проводити впізнання, якщо впізнаюча особа знає впізнаваєму або приймала участь в оперативному впізнанні під час розшуку і затриманні. Недоцільно двічі пред’являти одну і ту ж особу одній і тій же впізнаючій особі. Інколи підозрюваний заявляє, що запам’ятав потерпілого. В цьому, випадку для перевірки показів потерпілого доцільно пред’явити його для впізнання підозрюваному (обвинуваченому).

3. Об’єктом впізнання можуть бути знаряддя злочину, предмети одягу і т.д. Зброя, спеціально пристосовані предмети та інші об'єкти, знайдені на місці події або під час обшуку, рекомендується пред'являти не тільки потерпілому, але й підозрюваному (обвинуваченому), його рідним, друзям, співучасникам. Це дозволяє встановити, що річ належить саме підозрюваному.

4. Відтворення обстановки і обставин події в справах про хуліганство застосовують в випадках, коли необхідно встановити обставини та перевірити показання про особливості обстановки і умови, при яких було скоєно хуліганство. При цьому перевіряються показання: а)обвинуваченого, підозрюваного, потерпілого, свідків -шляхом огляду з поясненнями на місці скоєння хуліганства предметів обстановки, які вони запам'ятали. Це дозволяє встановити точне місце скоєння злочину, окремі деталі (наприклад, положення предметів, учасників), викрити співучасників, які не були на місці події, а дають показання про неї; б)перевірити показання обвинуваченого, потерпілого, свідків про спосіб скоєння хуліганства - шляхом слідчого експерименту.

5. Призначення судових експертиз. При розслідуванні більшості справ про хуліганство виникає необхідність у проведенні різних експертиз. За даними дослідження, про яке вже говорилось, кожному другому потерпілому наносилися побої і тілесні ушкодження, в тому числі 5% осіб - середньої тяжкості і 3% - тяжкі тілесні ушкодження. Нерідко поранення заподіювалося і правопорушникам, які вчиняли хуліганські дії. При розслідуванні таких справ судово-медична експертиза живих осіб може вирішувати широке коло питань, зокрема про характер і ступінь тяжкості тілесних ушкоджень, про давність і механізм утворення ушкоджень, про рід і вид знарядь, якими вони заподіяні. Судово-психіатрична експертиза призначається для визначення психічного стану обвинуваченого при наявності даних, які викликають сумнів щодо його осудності. Судово-медичну експертизу речових доказів доцільно призначати для встановлення виду досліджуваної речовини, групових і типових ознак крові, волосся, слини, сперми,сечі та інших об'єктів судово-медичного характеру. Це має місце переважно у випадках, коли, наприклад, потерпілому під час хуліганства наносяться поранення, а при огляді одежі виявляються свіжі плями крові.

Хулігани, як правило не турбуються про знищення відбитків пальців на місці події. Тому добрі результати дає дактилоскопічна експертиза.

По справам про хулігансво можуть бути назначені експертизи- почеркознавча, судово-балістична, криміналістичне дослідження холодної зброї.

Важливі питання можуть вирішувати також судово-хімічні, біологічні та інші експертизи, можливості яких використовуються ще недостатньо.

Узагальнення практики показує, що при розслідуванні справ про хуліганство в основному призначаються судово-медичні експертизи потерпілих і судово-психіатричні експертизи обвинувачених, проведення яких у випадках, передбачених ст.76 КПК України, є обов'язкове. Що ж до судово-медичних експертиз речовин-доказів, хімічних, біологічних та криміналістичних експертиз, то вони призначаються луже рідко. Таке становище пояснюється головним чином недооцінкою ролі і значення вказаних експертиз при розслідуванні хуліганських вчинків та недостатньою обізнаністю працівників слідчих органів з досягненнями експертної практики.

Звертає на себе увагу й інше. Як мною вже зазначалося, 95% обвинувачених хуліганські дії вчинили в стані сп'яніння, причому багато з них зловживали спиртними напоями систематично, протягом тривалого часу. Розслідуючи справи про осіб, які вчинили хуліганство на грунті алкоголізму, слідчий повинен всебічно з'ясувати цю обставину і в разі необхідності призначити судово-медичну або судово-психіатричну експертизу для встановлення тяжкості захворювання з тим, щоб суд відповідно до ст.14 КК України міг вирішити питання про направлення засудженого на примусове лікування. Проте слідчі в процесі розслідування вказаному питанню здебільшого не приділяють уваги, що приводить до неповноти зібраних матеріалів про особу обвинуваченого. На цей істотний недолік в діяльності слідчих вже зверталась увага в юридичній літературі*.

6. Допити підозрюваних (обвинувачених) проводяться негайно, коли вони затримані або до них обрано запобіжний захід у вигляді взяття під варту, а при

*А.Д.Соловьев.Некоторне вопросьі изучения личности обвиняемого в процессе расследования преступлений.-В сб.: Криминалистика й судебная зкспертиза, вьш.5,К.,1968,стр.б5.

неможливості - не пізніше 24 годин після затримання (от. 107 КПК України). Враховуючи зацікавленість підозрюваного і обмеженість первинних даних, рекомендується попередньо допитати потерпілого і деяких свідків, тобто ретельно підготуватися до допиту підозрюваних. При розслідуванні хуліганства, вчиненого групою правопорушників, важливо з'ясувати характер злочинного угруповання і правильно визначити послідовність допиту кожного співучасника. В групових справах допит підозрюваних найбільш доцільно починати з другорядних учасників, які, у випадках визнання своєї вини, досить відверто розповідають про обставини хуліганства і роль кожного учасника. Аналізуючи ці показання, слідчий повинен звертати увагу на протиріччя між ними, а також на факти, по яких спостерігається зіткнення інтересів підозрюваних, з тим, щоб використати їх для встановлення істини в справі. Узагальнення практики показує, що при допитах обвинувачених та з'ясуванні їх осіб найчастіше допускаються два істотних недоліки.

По-перше, у випадках очевидності хуліганського вчинку слідчі нерідко обмежуються загальним визнанням вини з боку обвинуваченого.

По-друге, під час допитів і в ході подальшого розслідування не завжди з належною повнотою встановлюються біографічні та інші відомості про обвинуваченого, зокрема точний вік, сімейний стан, психологічні особливості тощо.

Тактика допитів будується на використанні загальних прийомів: переконання, пред'явлення доказів, постановка контрольних та деталізуючих запитань. При викритті брехні використовуються прийоми психологічного впливу, матеріали справи, особисті дані, логічні та інші прийоми, які приводять допитуваних до зміни позицій і дачі об'єктивних показань.

Задачі допитів підозрюваних зводяться до встановлення:

а). обставини скоєння хуліганства: де, коли, хто, яким способом і які дії скоїв; які застосовувались знаряддя і предмети, хто їх виготовив, де вони тепер; чи готувалось хуліганство та укриття його слідів;

б). даних про підозрюваних: сімейний стан, стан здоров'я, освіта, місце роботи, заохочення, стягнення, судимості і т.п.;

в). взаємовідвосин підозрюваних з потерпілим: чи знайомі, як давно, в чому виражалося знайомство; чи виникали конфліктні ситуації; що відомо підозрюваним про потерпшого, який він вчиняв опір та інше;

г). мета, мотив та умисел хуліганських дій; яка переслідувалась мета і як оцінюють правопорушники свої дії, шо примусили до їх скоєння;

д). матеріальна шкода: кому і які нанеееаі тілесні ушкодження, що зруйновано, розбито, поламано, коли, де і за яких обставин;

е). обставин, які пом'якшують і обтяжують відповідальність: чи кається у вчиненому; як оцінюють скоєний злочин; в якому стані знаходились, чи були в стані сп'яніння; чи мали при собі зброю; чи чинили опір представникам влади і громадськості.

Допити обвинувачених за тактичними прийомами аналогічні допитам підозрюваних і починаються поставленням запитань про те, чи визнають вони пред'явлене обвинувачення. Оскільки до цього моменту зібрано досить доказів, то головною задачею є встановленая відношення допитуваних до обвинувачення в скоєному злочині (чи визнають себе винними і в чому саме), а тактика допитів залежить від позиції кожного з учасників: якщо визнає себе винним, то допит проводиться по пунктам обвинувачення, а якщо заперечує вину - застосовуються тактичні і психологічні прийоми, які дозволяють доказати обвинуваченому реальність встановлених фактів та переконати його в необхідності дати об'єктивні

При допиті обвинувачуваних найбільшу трудність представляє ситуація, що укладається в ході розслідування групового хуліганства, коли співучасники об’єднані ‘круговою порукою’. У цій ситуації, крім звичайних тактичних прийомів ( пред’явлення доказів, максимальна деталізація і конкретизація й ін.), використовуються також прийоми, спрямовані на загострення неминучих протиріч серед співучасників; створення в допитуваного перебільшеного уявлення про об’єм свідчень, якими керується слідчий; виявлення в ході допиту мотивів дачі неправдивих показань, роз’яснення їх неспроможності.

Як правило, всі учасники хуліганства не можуть довго притримуватися загальної лінії поведінки; у їх свідченнях з’являються протиріччя, підкреслюючи які вдасться одержати правдиві показання.

При допитах обвинувачуваних по багатоепізодній справі, коли процес хуліганських дій можна розчленувати на окремі стадії, показання варто фіксувати в суворій хронологічній послідовності. Доцільно, щоб допитуваний склав план місця події, указавши на ньому розташування учасників події, їхні переміщення. Подібні схеми можна зіставити, виявлючи неправдиві показання.

2.4. Робота слідчого по запобіганню хуліганства. Обставини, які сприяють скоєнню хуліганських дій, досить різноманітні і повністю стають відомими після закінчення розслідування. Проте деякі з них стають відомі вже після огляду місця події. Виявивши обставини, які потребують негайного реагування, слідчий вносить письмове подання в відповідну організацію, установу з пропозицією усунути конкретні умови, які сприяли скоєнню даного правопорушення.

Обставини, які сприяли скоєнню хуліганства, породжуються різними факторами, джерелами яких можуть бути:

а). особа злочинця (низький рівень освіти, антигромадські погляди);

б). недоліки в діяльності підприємств, установ, організацій, інтереси яких порушуються хуліганством;

в). недоліки в роботі правоохоронних органів (відсутність маршрутів рухомих міліцейських груп і дружинників на околицях населеного пункту, місцях масового відпочинку людей і т.д.).

Робота слідчого по виявленню обставин, які сприяли скоєнню хуліганства включає:

а)безпосереднє розслідування;

б)узагальнення та вивчення розглянутих судом кримінальних справ про хуліганство за визначений період. На підставі зробленої роботи слідчий приймає заходи по усуненню причин і умов, які сприяли скоєнню хуліганства.

Форми реагування слідчого діляться на:

а)процесуальні (внесення подання);

б)організаційно-профілактичні (виступи з докладами, бесідами в колективах, де скоєно хуліганство або працюють правопорушники); замітки в печаті про найбільш важливі в виховному плані розслідувані справи; виступи по радіо, телебаченню; робота в колективах громадськості, які приймають участь в охороні громадського порідку; ознайомлення з правилами несення служби, використання технічних засобів охорони місця події, припинення протиправних дій і т.д.

ВИСНОВОК

Працюючи над написанням цієї роботи, розслідуючи кримінальні справи, серед яких є справи про хуліганство та узагальнюючи практику розслідування таких справ слідчими с Мінского РУ ГУ МВС України в місті Києві, я дійшла до наступних висновків.

При розслідуванні кримінальних справ про хуліганства слідчі досить часто перекваліфіковують їх на інші статті КК України ( 101, 102, 106, 89 – 1 , 145 – 1, 222, 187 – 3 ), тому що в цих справах дуже важко доказувати умисел на порушення громадського порядку. Крім того, майже неможливо встановити істину в справах про хуліганства, коли наприклад, в бійці приймають участь дві групи : потерпілих і підозрюваних. В цьому разі дуже складно встановити послідовність дій кожного із учасників, хто саме наніс те чи інше тілесне ушкодження і т.д.

Особливістю хуліганства, є те, що вони більше ніж на 90 відсотків скоюються особами у стані сп”яніння. Тобто в момент затримання хуліганів, вони перебувають під впливом алкоголю і тому їх допитують, як правило, на наступний день, після протверезення. На мою думку, слід було б, негайно після затримання хуліганів відібрати у них пояснення, щоб на наступний день слідчому було простіше з ними працювати, тобто допитувати. В зв”язку з цим в окремих випадках, я вважаю, слід призначитисудову наркологічно – психіатричну експертизу, щоб визначити, чи чи не потребує підозрюваний лікування від алкоголізму ч и наркоманії, бо інколи трапляють хулігана і в стані наркотичного сп”яніння, та чи не страждає підозрюваний якимось психічним захворюванням, тому що безпричинне чіпляння до громадян, оголення статевих органів в громадських місцях і т.д. викликає сумніви в здоровому глузді осіб які це вчиняють.

Далі слід відзначити, що слідчі в районних відділах внутрішіх справ зовсім не використовують при проведенні таких слідчих дій як допити, відтворення обстановки і обставин події, очні ставки – відеозапис, фотографування та складання схем та креслень. Чому не використовується відеозапис, фотографування зрозуміло, бо на це не має коштів та засобів. Але чому б слідчим не використовувати схеми і креслення, вони ж потребують лише часу та мінімальних навичок креслення, які набуваються ще в школі ? За допомогою схем та креслень слідчий може встановити детальну картину події хуліганства, де і хто знаходився, як рухався, хто кому які наніс ушкодження і т.д. Це дасть змогу слідчому об”єктивно встановити істину по справі і направити її своєчасно до суду.

СПИСОК ВИКОГОСТАНОІ ЛІТЕРАТУРИ

1. Берекашвили Л.Ш. Расследование хулиганства.-М.: 1968.-40с.

2. Бурчак Ф.Г. Учение о соучастии по советскому уголовному праву.-К.:19б9.-213с.

3. Гаухман Л.Д. Расследование по делам о телесньїх повреждениях й хулиганстве. -М.: 1975.-Юс.

4. Гришаев П.И. Преступления против порядка управлення, общественной безопасности й общественного порядка.-М.: 1957.-108с.

5. Доля З.А. Использование в доказьівании результатов оперативно-розькжной деятельности.-М.:1966.-112с.

6. Конституція України.

7. Кримінальний Кодекс України.

8. Кримінально-процесуальний Кодекс України.

9. Криминалистика ./Под ред. А-В.Дулова. - М.:НКФ ‘зкоперспектива’, 1996.-415с.

10. Криминалистика. /Под ред. Р.С.Белкина.-М.:Юрид. Лит.,1986.-544с.

11. Кононенко В.И. Пьянство й преступность.-К.: 1988.-126с.

12. Куп Н.Т. Преступления против общественного порядка й общественной безопасности. -К.: 1974. -66с.

13. Конкретно-социалогическое исследование правовой науки. Материалі научной конференции, К.: 1998. –150с.

14. Конкретно-соціалогічне дослідження хуліганських проявів серед неповнолітніх. К.: 1999. –156с.

15. Лопушанский Ф. А. Криминально-правова боротьба з хуліганством. К.: 1971. –141с.

16. Наклович М.Л. Кримінально-правова боротьба з хуліганством.-Львів.:1974.-110с.

17. Постанова Пленуму Верховного Суду України від 28 червня 1991 року №3 із змінами, внесеними постановою Пленуму від 4 червня 1993 року №3 ‘Про судову практику в справах про хуліганство’ //Бюлетень.... - с. 171 //.

18. Предупреждение й раскрьітие хулиганства. /Под ред. В.И.Жиліна.-М.:1962.-75с.

19. Радянська криміналістика./Під ред. В.П.Колмакова.-К.:1973.-296с.

20. П.Расследование уголовнмх дел./ГІод ред. П.П.Михайленко.-К.:196б.-814с.

21. Расследование преступлений протав личности, порядкауправления, общественного порядка й общественной безопасности. ЯІодред. А-М.Сербулова.-К.: 1975. -207с.

22. Советская криминалистика: Методика расследования отдельннх видов преступлений.ЯІод ред. В.К.Лисиченко.-К.: 1988.-405с.. Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі К. //Рад. право.- 1990.-№10.-с.85-86//

23. Соловьев А.Б. Использование доказательств при допросе.-М.:1981.-104с

24. Советская криминология М.: 1966г. –183с.

25. Соціологічне дослідження діяльності слідчих і судових органів по запобіганню хуліганства. ‘Наукова думка’ Д., 1977.-147с.

26. Ухвала судової колегії Верховного Суду України у справі К. //Рад. право –1990.-№10.-с. 85-86//