Принципи кримінального права.

1. Поняття і значення принципів кримінального права.

2. Система принципів кримінального права.

3. Види принципів кримінального права і їх характеристика.

1. Велике значення в здійсненні кримінальної політики держави ма­ють принципи, на яких базується кримінальне право України. Термін "принцип" походить від латинського "principium" і означає "начало", "основа".

Під принципами кримінального права треба розуміти вихідні, керівні ідеї, закріплені в нормах права, на яких ба­зується кримінальне право в цілому або які відображені в ок­ремих його положеннях та інститутах. Цими принципами ке­рується законодавець при прийнятті кримінальних законів. На них базується і правоохоронна діяльність усіх юридичних ор­ганів, в тому числі міліції.

2. У загальній теорії права неоднозначно розуміється зміст принципів і дається різний їх перелік. Однак прийнято розрізняти два види принципів:

1. загальноправові, прита­манні всім галузям права,

2. спеціальні (галузеві), харак­терні лише для окремих галузей права.

До загальноправових належать, в основному, ті принци­пи, які закріплені в конституції держави.

У Конституції України закріплені такі принципи:

1. суверенітету і незалеж­ності України, цілісності та недоторканності її території (ст. 1 і ст. 2)

2. поділу державної влади на законо­давчу, виконавчу, судову (ст. 6)

3. верховенства права (ст. 8)

4. рівності громадян перед законом (ст. 24)

5. законності (ст. 29, 61, 62, 124)

6. гуманізму

7. справедливості права

Певні загальноправові принципи більшою або меншою мірою характерні і для окремих галузей права. До того ж, деякі з них мають своє спеціальне призначення і конкрет­ний зміст у тій чи іншій галузі права. Особливо це сто­сується принципів законності і справедливості.

До спеціальних принципів кримінального права треба віднести такі принципи:

1. законності та гуманізму(в їх конкрет­ному кримінально-правовому змісті)

2. осо­бистої відповідальності за наявності вини

3. невід­воротності кримінальної відповідальності

4. гума­нізму

5. справедливості(індивідуалізації) від­повідальності

6. економії кримінальної репресії (див.схему)

3. Принцип законності. У теорії кримінального права цеп принцип виражається формулою: немає злочину — немає покарання без вказівки на те у законі (nullum crimene nulla pona sine lege).

Принцип законності у загальній формі закріплено в Конституції України таким положенням: "Ніхто не може відповідати за діяння, які на час вчинення не визнавалися законом як правопорушення" (ч. 2 ст. 58). Зміст цього принципу розкривається також у ст. 6 КК, згідно з якою "злочинність і караність діяння визначаються законом, який діяв під час вчинення цього злочину". Це положення, по-перше, зобов'язує державні органи влади і посадових осіб суворо дотримуватися норм кримінального закону при притягненні людини до кримінальної відповідальності і за­стосуванні до неї покарання і, по-друге, виключає застосу­вання кримінального закону за аналогією щодо дій, які не передбачені нормами Загальної та Особливої частин КК.

Принцип особистої відповідальності за наявності вини особи є відображенням загальноконституційного принципу, відповідно до якого "юридична відповідальність особи має індивідуальний характер" (ч. 2 ст. 61 Конституції). Згідно з цим принципом неприпустимо покладати кримінальну відповідальність на особу за злочин, який було вчинено іншою особою, а також неможливо притягати до кримі­нальної відповідальності юридичну особу. Іншими словами, особиста відповідальність за вчинений злочин можлива ли­ше при встановленні в діянні конкретної особи вини у формі умислу чи необережності (статті 8 і 9 КК).

Принцип невідворотності кримінальної відповідальності виявляється у тому, що:

1. кожна особа, в протиправних діяннях якої є склад злочину, повинна понести кримі­нальну відповідальність;

2. така особа не може бути пока­рана за один і той самий злочин двічі. У цьому принципі закладені також загальна і спеціальна превенції норм кри­мінального права.

Принцип гуманізму пов'язаний із піклуванням держави про безпеку людини, з людяністю, повагою до людської гідності. Він полягає в тому, що кримінальний закон запе­речує жорстокі, болісні та тілесні покарання, не має на меті помститися (око за око, зуб за зуб) особі, яка вчини­ла злочин, спричинити їй фізичні страждання. Держава при застосуванні до людини, яка вчинила злочин, міри покарання прагне повернути цю людину до суспільства, колективу, сім'ї. Санкції статей Особливої частини Кримі­нального кодексу відповідають ступеню небезпеки злочину. Гуманізм кримінального права полягає і в тому, що стосов­но особи, яка вчинила злочин, що не становить великої суспільної небезпеки. Кримінальний кодекс передбачає по­карання, не пов'язані з ізоляцією засудженого від суспіль­ства, колективу, сім'ї, а також встановлює, що:

1) стосовно злочинів, за які законом передбачається покарання у вигляді позбавлення волі на строк не більше одного року або інше, більш м'яке, покарання, допу­скається, відповідно до ст. 51, звільнення від кримінальної відповідальності із застосуванням заходів адміністративного стягнення;

2) при призначенні покарання особі, яка вперше засуд­жується до позбавлення волі на строк до трьох років, суд може відстрочити виконання вироку щодо такої особи на строк від одного року до двох років (ст. 46').

Принцип гуманізму найбільш повно виявляється щодо неповнолітніх злочинців. Крім зазначеного вище, він вияв­ляється й у тому, що:

1) до осіб, які на момент вчинення злочину не досягли вісімнадцятирічного віку, не може бути застосована найви­ща (виняткова) міра покарання (ч. 2 ст. 24);

2) до таких осіб суд може застосувати замість покарання примусові заходи виховного характеру (ст. 11);

3) строк позбавлення волі цих осіб не може перевищува­ти десяти років.

В окремих випадках кримінально-правове виявлення гу­манізму може мати практичне значення щодо попереджан­ня небезпечних наслідків при вчиненні злочину. Наприк­лад, відповідно до ч. 2 ст. 56 КК України "звільняється від кримінальної відповідальності громадянин України, якщо він на виконання злочинного завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників не вчинив ніяких дій і добровільно заявив органам влади України про свій зв'язок з ними". Звільнення від кримінальної відпо­відальності за певних умов передбачено також іншими статтями Особливої частини КК (ч. З ст. 57, ч. З ст. 170, ч. 2 ст. 222, ст. 229'°).

Принцип справедливості (індивідуалізації) відповідаль­ності означає, що покарання, яке застосовується судом до особи злочинця, повинно бути, у межах закону, конкрет­ним та індивідуальним із урахуванням тяжкості вчиненого злочину. Важливою підставою для вирішення питання про міру покарання злочинця є його індивідуальні особливості: фізичний стан, характер, виховання, професія, спосіб жит­тя, а також середовище, в якому він перебував, тощо, характер злочинного діяння і ступінь тяжкості такого діяння, форма вини. Крім цього, зазначений принцип зна­ходять свій вияв у тому, що суд, з одного боку, застосовує суворі міри покарання до осіб, які вчинили тяжкі й особли­во тяжкі злочини, а з іншого — широко застосовує міри покарання, не пов'язані з позбавленням волі, до тих осіб, що вчинили нетяжкі злочини.

Принцип економії кримінальної репресії властивий як законодавчій, так і правозастосовчій діяльності. На законо­давчому рівні економія репресії виявляється в тому, що законодавець із загальної маси протиправних діянь до сфе­ри кримінальне карних відносить лише ті з них, котрі мають високу ступінь суспільної небезпеки, грубо порушу­ють публічні або приватні права та інтереси, спричиняють таким правам та інтересам істотну шкоду або створюють реальну можливість заподіяння такої шкоди. Законодавча економія кримінальної репресії має місце і під час кла­сифікації злочинів (тяжкі злочини — ст. 7', особливо тяжкі злочини — статті 24, 25); залежно від Їх тяжкості визначається міра покарання у санкції кримінально-право­вої норми. Цей принцип знаходить свій вияв і в законодав­чому встановленні більш м'яких видів покарання та зву­ження строків позбавлення волі за менш тяжкі злочини, і в дуже обмеженій сфері застосування смертної кари, і в розширенні переліку видів покарання, не пов'язаних із позбавленням волі, і в можливості відстрочки виконання вироку та звільнення від кримінальної відповідальності і покарання.

Водночас в основу застосування кримінального закону як такого покладена однакова загальна міра відповідаль­ності. Це означає, що єдиною підставою відповідальності для всіх, хто вчинив злочин, є наявність у такому діянні складу конкретного злочину, описаного в законі.