Реферат на тему:

Прийняття спадщини. Відмова від спадщини

Відкриття спадщини і закликання до спадщини недоста­тньо, щоб той чи інший потенційний спадкоємець став правонаступником прав та обов'язків померлого. Спад­щина не переходить до спадкоємців автоматично, вони повинні її прийняти.

Прийняття спадщини - це засвідчення згоди спадко­ємця вступити у всі відношення спадкодавця, які скла­дають у сукупності спадщину; така згода повинна бути виражена встановленим законом способом.

Спадщина вважається прийнятою, якщо спадкоємець протягом шести місяців:

подасть заяву про прийняття спадщини у нотаріальну контору за місцем відкриття спадщини;

фактично вступить в управління чи володіння спад­ковим майном.

Тільки в одному випадку законодавець не вимагає вчинення дій, які б свідчили про прийняття спадщини. Йдеться про випадки, коли спадкоємцем стає держава.

Спадкоємець може особисто звернутися із заявою про відкриття спадщини до нотаріальної контори за міс­цем відкриття спадщини або ж надіслати заяву про при­йняття спадщини, засвідчивши свій підпис нотаріально.

Що стосується другого способу прийняття спадщини, то судова та нотаріальна практика вже давно визнала, що діями, які б свідчили про намір спадкоємця прийня­ти спадщину, є: вилучення окремих речей із спадкового майна в своє користування, ремонт будинку, сплата за нього податків, страхових внесків. По одній із справ суд визнав дії одного із спадкоємців, що полягали в завезен­ні вугілля в будинок та дорученні третій особі наглядати за цим будинком, як такі, що свідчать про його бажання отримати спадщину і про фактичний вступ у володіння.

Свідченням фактичного вступу в управління чи во­лодіння спадковим майном може бути наявність у спад­коємця ощадної книжки, іменних цінних паперів, кви­танції про здачу в ломбард речі, технічного паспорту на автотранспортний засіб, державного акта на право при­ватної власності на землю тощо. Ці документи прийма­ються нотаріусом до уваги з урахуванням конкретних обставин справи.

Фактичний вступ в управління чи володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття усієї спадщини, в чому б вона не полягала і де б вона не бу­ла. Тому немає потреби приймати спадщину по окремих, об'єктах (земельна ділянка, будинок, автомобіль), ос­кільки прийняття спадщини являє собою єдину дію.

Фактичний вступ в управління чи володіння спадковим майном, яке спадкодавець заповів іншій особі (якщо вона не відмовилася від спадщини), або одержання, за заповідальним розпорядженням вкладу в банківській установі не може розглядатися як вчинення дій по прийняттю спадщини (пп. "в" п. 11 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 січня 1992 р. "Про су­дову практику в справах за скаргами на нотаріальні дії або відмову в їх вчиненні").

Прийняття спадщини, як одностороння угода, харак­теризується не лише особливими способами прийняття, а й неможливістю волевиявлення під умовою чи із за­стереженням з боку особи, яка приймає спадщину. Спадкоємець не може заявити про прийняття спадщини по частках чи відмовитися від неї за умови наявності чи відсутності певних подій або обставин, які можливо на­стануть у майбутньому.

Заява про прийняття спадщини, як і заява про від­мову від спадщини, є остаточними і перегляду не під­лягають. У виключних випадках встановлений законом шестимісячний строк для прийняття спадщини може бути продовжений судом (наприклад, спадкоємець дове­де, що він не знав і не міг знати про відкриття спадщи­ни). Спадкоємці, які пропустили строк для прийняття спадщини, можуть бути за згодою всіх інших спадкоєм­ців, які прийняли спадщину, включені в свідоцтво про право на спадщину як такі, що прийняли спадщину, але за умови, що свідоцтво про право на спадщину ще ніко­му не видавалося.

Якщо для прийняття спадщини спадкоємець пови­нен так чи інакше демонстративно засвідчити свій намір прийняти спадщину, то відмовитися від спадщини мож­на не тільки шляхом вчинення певних дій (подачі заяви про це), а й не вчиняючи дій, які б свідчили про прий­няття спадщини.

Спадкоємець, який не бажає прийняти спадщину, може відмовитися від належної йому частки на користь інших спадкоємців за законом чи за заповітом, а також на користь держави чи будь-якої організації. Проте така відмова можлива лише на користь тих спадкоємців, які були закликані до спадщини, тобто на користь спадкоєм­ців однієї черги. Так, якщо до спадщини закликані спадкоємці першої черги — син, дочка, жінка, то вони не можуть відмовитися від належної їм частки на ко­ристь спадкоємців другої черги — діда, баби, сестри чи брата померлого.

На користь інших спадкоємців не може відмовитися і обов'язковий спадкоємець, оскільки його право на обов'язкову частку є суто особистим правом, яке обумо­влене його неповноліттям, непрацездатністю, утриман­ням за кошт померлого. Така відмова від обов'язкової частки спадщини суперечила б її призначенню.

Якщо спадкоємець не скористався своїм правом на відмову від спадщини на користь інших спадкоємців протягом шести місяців, то після закінчення цього стро­ку він може передати належне йому спадкове майно ін­шим спадкоємцям вже тільки на підставі загальноцивільних угод: купівлі-цродажу, дарування, міни.

Право спадкоємців на певне майно підтверджується свідоцтвом про право на спадщину (за законом чи за за­повітом). В кожному свідоцтві зазначається все спадкове майно і перелічуються всі спадкоємці та визначається частка спадщини спадкоємця, якому видається свідоцтво про право на спадщину.

Свідоцтво є підставою вважати законними спадкоєм­цями лише тих осіб, які зазначені в ньому, і лише на майно, яке вказане у свідоцтві. Отримання свідоцтва про право на спадщину є правом, а не обов'язком спадкоєм­ця. Але в певних випадках спадкоємець без свідоцтва про право на спадщину не зможе здійснити свої спадко­ві права. Так, без свідоцтва неможливо отримати грошо­вий вклад, цінності, які належали спадкодавцю і були здані на збереження, майно, яке знаходиться у третіх осіб, перереєструвати домоволодіння, транспортний за­сіб тощо.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке підлягає обов'язковій реєстрації, видається нотаріу­сом після подання відповідних правовстановлюючих до­кументів про належність цього майна спадкодавцеві та перевірки відсутності заборони або арешту на це май­но. Якщо на майно накладено заборону, державний нотаріус зобов'язаний повідомити кредитора про ви­дачу спадкоємцям боржника свідоцтва про право на спадщину.

Видача свідоцтва про право на спадщину на майно, яке знаходиться під арештом, затримується до зняття арешту.

Свідоцтво про право на спадщину видається держав­ною нотаріальною конторою за місцем відкриття спад­щини після закінчення шести місяців з дня відкриття спадщини.

Свідоцтво може бути видане і раніше, якщо є дані про те, що окрім осіб, які заявили про видачу свідоцтва, інших спадкоємців немає.

До прийняття спадщини спадкоємцями державний нотаріус у потрібних випадках дає розпорядження про видачу із спадкового майна грошових сум на покриття таких витрат: 1) по догляду за спадкодавцем під час його хвороби, що передувала його смерті, а також на його поховання; 2) на утримання осіб, які перебували на утриманні спадкодавця; 3) на задоволення претензій, які випливають із законодавства про працю, та прирівнюва­них до них; 4) на охорону спадкового майна і управлін­ня ним, а також витрат, пов'язаних із повідомленням спадкоємців про відкриття спадщини.

За видачу свідоцтва про право на спадщину, у відпо­відності з декретом Кабінету Міністрів України від 21 січня 1993 р. "Про державне мито", із спадкоємців стя­гується мито у розмірі 0,5 відсотків спадщини, незалеж­но від того, в яких родинних чи сімейних зв'язках вони перебували з померлим 1.

Від сплати мита за видачу свідоцтва про право на спа­дщину звільняються: неповнолітні; особи, які спадкують майно осіб, які загинули при захисті СРСР та України у зв'язку з виконанням державних чи громадських обов'язків або у випадках виконання обов'язку громадянина при ря­туванні життя людей, охороні громадського порядку і бо­ротьбі зі злочинністю, охороні власності громадян, колек­тивної чи державної власності, а також осіб, які загинули чи померли внаслідок захворювання, пов'язаного з Чорно­бильською катастрофою; на майно осіб, реабілітованих у встановленому порядку; жилий будинок, пай у житлово-будівельному кооперативі, квартиру, яка належала на праві приватної власності, якщо вони проживали в цьому бу­динку, квартирі протягом шести місяців з дня смерті спад­кодавця; внески в установах Ощадбанку та інших кредит­них установах; страхові суми з договорами особистого та майнового страхування, облігації державних позик та інші цінні папери, суми заробітної плати, суми авторського го­норару та в деяких інших випадках.