Виявлення, фіксація та використання фактичних даних в ОРД

Захист прав громадян є однією з найважливіших функцій Української демократичної правової держави. Розкриття та розслідування злочинів (в тому числі збирання та фіксація доказів), розгляд кримінальних справ здійснюються відповідними державними органами для забезпечення захисту прав та свобод громадян.

Збір і фіксація фактичних даних є стрижнем оперативно-розшукової роботи, за допомогою якої ведеться оперативно-розшукове документування, супроводження кримінальних справ на досудових та судових стадіях кримінального судочинства, оперативна робота і т.ін.

На практиці процеси збирання та фіксації фактичних даних нерозривно пов’язані, оскільки їх забезпечення здійснюється шляхом застосування однакових сил, засобів, методів та способів.

У загальному вигляді збирання (формування) доказів та їх процесуальних джерел – це врегульована діяльність слідчого, особи, яка проводить дізнання, прокурора, судді та суду з виявлення і фіксації доказів та їх джерел. Для осіб, які є суб’єктами кримінального процесу, такими способами фіксації є слідчі і судові дії – допити, обшуки, огляди та інші процесуальні дії, зокрема, вимога пред’явити предмети і документи або проведення ревізії; подання доказів (предметів і документів) з власної ініціативи учасниками процесу, іншими громадянами, підприємствами, установами, організаціями (практично – їх керівниками). Докази також можуть бути подані підозрюваним, обвинуваченим, потерпілим, цивільним позивачем, цивільним відповідачем або їх представниками.

Збирання доказів та їх джерел на сьогодні є тільки процесуальною, врегульованою нормами КПК України діяльністю. Проте, практика свідчить, що і оперативно-розшукові заходи, які здійснюються відповідно до чинного законодавства про ОРД, мають можливості виявлення носіїв доказової інформації, визначення конкретних способів її одержання з метою збирання доказів, тобто, забезпечувати оперативно-розшуковим шляхом розкриття і розслідування злочинів, особливо на досудових стадіях.

Так, відповідно до чинного законодавства оперативні підрозділи здійснюють гласні й негласні заходи з метою виявлення, попередження, припинення і розкриття злочинів, виявлення осіб, які готують, вчинили чи вчинюють неочевидні злочини, а також розшук осіб, які ухиляються від кримінального покарання, або які зникли безвісти.

Способи збирання фактичних даних, фіксація матеріальних та ідеальних слідів злочину або окремих подій чи фактів шляхом застосування оперативно-розшукових заходів, як правило, проводиться до порушення кримінальної справи та її розслідування, а інформація (у тому числі й доказова), фіксується і зберігається в оперативно-розшукових справах.

Відповідно до статті 5 Закону України “Про оперативно-розшукову діяльність” підрозділами, які здійснюють оперативно-розшукову діяльність, є оперативні підрозділи:

органів внутрішніх справ – кримінальна та спеціальна міліція, спеціальні підрозділи по боротьбі з організованою злочинністю, оперативно-розшукові підрозділи Державної автомобільної інспекції;

органів Служби безпеки – розвідка, контррозвідка, військова контррозвідка, підрозділи захисту національної державності, боротьби з корупцією та організованою злочинною діяльністю, оперативно-технічні, оперативного документування;

Прикордонних військ – підрозділи оперативно-розшукової роботи;

управління державної охорони – підрозділи оперативного забезпечення охорони;

органів Державної податкової служби – оперативні підрозділи податкової міліції;

органів і установ Державного департаменту України з питань виконання покарань – оперативні підрозділи.

Проведення оперативно-розшукової діяльності іншими підрозділами зазначених органів, підрозділами інших міністерств, відомств, громадськими організаціями та приватними особами не допускається.

Оскільки коло суб’єктів оперативно-розшукової діяльності обмежене і чітко визначене, слід конкретизувати їх кількість серед підрозділів органів внутрішніх справ. Так, зокрема, наказ МВС України “Про затвердження Положення про кримінальну міліцію України” від 26.01.1997 р. № 62 визначає, що до кримінальної міліції належать:

Головне управління (управління, відділи, відділення) карного розшуку;

Головне управління (управління, відділи, відділення, групи) Державної служби боротьби з економічною злочинністю;

Національне центральне бюро Інтерполу в Україні на правах Головного управління МВС України (відділення, групи);

управління (відділи) боротьби з незаконним обігом наркотиків;

управління (відділи) кримінальної міліції у справах неповнолітніх;

підрозділи карного розшуку, боротьби з економічними злочинами та кримінальної міліції у справах неповнолітніх органів внутрішніх справ, підпорядкованих Відділу спеціальної міліції МВС України;

підрозділи карного розшуку, боротьби зі злочинними посяганнями на вантажі, Державної служби боротьби з економічною злочинністю та боротьби з незаконним обігом наркотиків органів внутрішніх справ на транспорті;

підрозділи, що виконують спеціальні завдання вищезгаданих служб:

Головне управління (управління, відділи) кримінального пошуку;

Оперативно-технічне управління (відділи, відділення);

Відділ (кінологічні центри) організації службового собаківництва.

Наказом МВС України “Про затвердження типової структури органів внутрішніх справ України” від 11.10.1997 р. № 688 визначено структуру кримінальної міліції:

Управління, відділ карного розшуку;

Відділ, відділення кримінальної міліції у справах неповнолітніх;

Управління, відділ, відділення по боротьбі з незаконним обігом наркотиків;

Управління, відділ Державної служби боротьби з економічною злочинністю;

Експертно-криміналістичне управління, відділ;

Відділення, група з контролю та координації діяльності органів внутрішніх справ у портах і аеропортах.

Такий перелік оперативних служб (органів дізнання) наводиться невипадково, оскільки вони у межах своєї компетенції зобов’язані захищати права і свободи громадян, інтересів суспільства і держави від злочинних посягань, запобігати тяжким злочинам, припиняти та розкривати їх, вести оперативно-розшукові справи і врешті-решт забезпечувати інтереси кримінального судочинства.

Виходячи з вищевикладеного, ми зробили спробу згрупувати способи збирання та фіксації фактичних даних шляхом застосування оперативно-розшукових сил, засобів та методів в інтересах кримінального процесу. Зазначені способи використовуються для вирішення трьох завдань: а) застосування негласних заходів по виявленню джерел інформації; б) застосування негласних заходів і методів, оперативно-технічних засобів фіксації отриманої інформації; в) застосування оперативно-розшукового документування для надання негласним джерелам інформації процесуального статусу.

Серед способів збирання фактичних даних як доказової інформації найбільш питому вагу мають:

акти (протоколи) негласних контрольних закупок товарів і продукції, контрольованих поставок наркотичних засобів, зброї та інших предметів контрабанди, оперативних закупок наркотиків та інших заборонених до обігу речовин;

пояснення, довідки, рапорти, заяви потерпілого, які отримані в результаті зашифрованого або гласного розвідувального опитування громадян про відомі їм факти протиправних діянь або осіб, які готують чи вчинюють злочини;

акти, копії документів, рапорти, що отримані в результаті зашифрованої чи негласної участі оперативного працівника або особи, яка співробітничає з ним, у перевірці фінансово-господарської діяльності підприємств, установ і організацій та окремих осіб;

документи, звіти та інша інформація, яка конфіденційно отримана від негласних працівників про протиправну діяльність посадових осіб підприємств, установ, організацій, а також про спосіб життя окремих осіб, підозрюваних у підготовці або вчиненні злочину, джерело та розміри їх доходів;

оперативно-розшукові документи про зашифроване відвідування або негласне проникнення в жилі приміщення громадян, матеріали візуального спостереження, відео-, кінозйомки обставин і події злочину, що в подальшому можуть стати доказами;

протоколи, акти, матеріали зняття інформації з каналів зв’язку, застосування інших оперативно-технічних засобів отримання інформації;

протоколи, акти, копії, фотографії телеграфно-поштових відправлень, що контролювались оперативними підрозділами;

зведення, фотознімки, матеріали відеозапису служби кримінального пошуку, що отримані в результаті візуального спостереження, оперативної установки та інших спеціальних заходів щодо протиправної діяльності розроблюваних осіб;

агентурна та інша інформація, отримана від осіб, які негласно проникли до злочинної групи з метою документування злочинних дій, збору доказової інформації;

інформація, отримана за винагороду про злочини, що плануються, готуються або вчинені;

дані оперативних обліків та такі, що отримані від інформаційних банків інших установ і організацій.

Фактичні дані, отримані оперативно-розшуковим шляхом, а також будь-яка оперативна інформація підлягає перевірці оперативним працівником. Перевірка отриманих оперативно-розшукових даних та їх оцінка є основою для прийняття рішення про своєчасний початок порушення кримінальної справи і попереднього розслідування. В основі рішення повинна лежати сукупність перевірених, внутрішньо не суперечливих та узгоджених між собою фактичних оперативно-розшукових даних, із змісту яких витікає однозначний висновок, що визначає сутність прийняття рішення. Якщо сукупність фактичних даних, покладених в основу рішення, не дозволяє зробити такого висновку, а дає підстави зробити розрізнені висновки, це свідчить про те, що оперативно-розшукові дані, на основі яких ґрунтувалось рішення, потребують додаткової перевірки.

Основна відмінність перевірки від оцінки фактичних даних полягає в тому, що перевірка здійснюється як за допомогою практичних (оперативно-розшукових, слідчих і судових дій), так і логічним шляхом.

Перевірка фактичних даних, отриманих в результаті оперативно-розшукової діяльності, здійснюється шляхом співставлення легалізованої інформації з негласною, яка не може бути використана у кримінальному судочинстві (агентурні повідомлення, відомості спеціальних інформаційно-пошукових систем “Скорпіон”, “Оріон”, матеріали служби кримінального пошуку, оперативно-технічних підрозділів тощо). Результатом доказової перевірки є отримання даних, доповнюючих інформацію, що перевіряється, які виключають та пояснюють неповноту, суперечливість інформації, що перевіряється, необхідність проведення повторних оперативно-розшукових заходів та процесуальних дій. Іншими словами, у зазначеній формі відбувається з’ясування змісту отриманої інформації, а через нього – уточнення і розвиток знання про факти і обставини, що мають значення для діяльності органу дізнання, слідчого у досудових стадіях.

Оцінка ж матеріалів оперативно-розшукової діяльності та їх джерел супроводжує кожен крок осіб і оперативних підрозділів по збиранню і перевірці доказової інформації та їх джерел. Як окремий самостійний елемент процесу виявлення, збору і фіксації фактичних даних в ОРД – оцінка – чітко проявляється тоді, коли необхідно прийняти (а у випадках, передбачених законодавством, і письмово обгрунтувати) рішення – проміжне, етапне або підсумкове для окремої стадії кримінального процесу або для всього провадження кримінальної справи від порушення до відновлення кримінальної справи за нововиявленими обставинами.

До змісту оцінки матеріалів, отриманих при здійсненні ОРД, входить встановлення їх достовірності, належності, допустимості та достатності для вирішення як окремих питань – порушення кримінальної справи, затримання підозрюваного тощо, так і оперативно-розшукового забезпечення розслідування злочину у стадії попереднього розслідування, а можливо і у стадії судового розгляду.

Достовірність оперативно-розшукових даних означає, що вони вірно й адекватно відображають матеріальні й нематеріальні сліди, що зафіксовані на відео-, кіно-, фотоплівці; результати розвідувального опитування громадян, візуального спостереження, прослуховування телефонних переговорів тощо.

Належність фактичних даних визначається їх придатністю для встановлення наявності чи відсутності обставин скоєння злочину, його кваліфікації відповідно до норм кримінального закону (“забарвлення” справи оперативного обліку), а також інших обставин, що мають характер допоміжних або супутних по відношенню до розслідуваної кримінальної справи.

Допустимість даних визначається можливістю легалізувати, тобто надати законної сили джерелам їх отримання, умовам і способам одержання. Наприклад, виявлення знарядь вчинення злочину шляхом негласного оперативного огляду, в подальшому – процесуальне вилучення шляхом обшуку чи виїмки; встановлення осіб, які вчинили злочин, пред’явлення для впізнання потерпілому, встановлення особливих прикмет, а також слідів злочину, слідче або медичне освідування тощо.

Достатність фактичних даних визначається тоді, коли у сукупності вони уможливлюють встановлення всіх передбачених законом обставини оперативно-розшукового документування на тому рівні знання про них, який необхідний для прийняття правильного рішення про реалізацію або легалізацію оперативно-розшукових матеріалів.

Повнота оперативно-розшукових даних є достатньою тоді, коли оцінка відомостей, що наявні в них, здійснюється шляхом зіставлення цих відомостей зі змістом процесуальних джерел інформації – показань обвинуваченого, свідків, потерпілого, учасників очної ставки, впізнання тощо.

При перевірці та оцінці фактичних даних, отриманих в результаті оперативно - розшукової діяльності з грубим порушенням норм чинного оперативно - розшукового законодавства, конституційних та інших прав громадян, а тим більше, якщо вони отримані в результаті злочинного порушення нормативно-правових норм, що визначають умови й порядок збирання і перевірки оперативно-розшукових даних та їх джерел, завжди викликає сумнів стосовно їх достовірності та недопустимості для використання в кримінальному процесі.

Оперативно-розшукова діяльність, як і будь-яка пізнавальна діяльність, спрямована на виявлення нових елементів – оцінку отриманих даних, пошук та фіксацію додаткової інформації, перевірку версій, легалізацію негласних даних тощо. Природно, що майже завжди уявлення про обставини неочевидного злочину спочатку є поверховим, відривочним і тільки у процесі подальших оперативно-розшукових заходів стає більш точним і повним, так само як і відсутність уявлення про особу, яка вчинила злочин, закінчується її встановленням та викриттям.

Кримінально-процесуальне та оперативно-розшукове законодавство визначає, що оперативно-розшукові заходи та слідчі дії, спрямовані на збирання доказів та їх джерел, є виключно компетенцією осіб, які здійснюють процесуальну та оперативно-розшукову діяльність.

Цілком закономірно, що законодавець знайшов правильний шлях загального визначення тактичних способів збирання фактичних даних, надавши право оперативним підрозділам самостійно визначати тактику того чи іншого способу збору, механізму фіксації оперативно-розшукової інформації.