КУРСОВА РОБОТА З АДМІНІСТРАТИВНОГО

ПРАВА НА ТЕМУ:

«ПРИПИНЕННЯ АДМІНІСТРАТИВНИХ ПРАВОПОРУШЕНЬ»

КИЇВ - 1998

План:

1. Вступ	2
2. Поняття припинення адміністративних правопорушень.	3
3. Види заходів адміністративного припинення, їх правова характеристика:	6
а) Адміністративне затримання;	8
б) Вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх негайного припинення;	10
в) Вилучення речей та документів;	10
г) Тимчасове відсторонення від виконання певних робіт або вилучення документів на право їх ведення чи експлуатацію механізмів;	11
д) Перевірочний огляд;	11
е) Застосування заходів фізичного впливу та спецзасобів.	12
4. Висновок.	14

1. Вступ.

Керівництво суспільством, забезпечення громадської дисципліни та правопорядку здійснюється за допомогою активних засобів цілеспрямованого впливу на свідомість та поведінку людей. В якості цих засобів виступають і такі методи державної і громадської діяльності, як переконання та примус. Переконання та примус, як методи державного управління, явища суспільні, так як вони знаходять свій вияв у змісті зв’язків між учасниками конкретних суспільних відносин. «Переконання передує примусові, який застосовується до громадян, не здатних скеровувати свою поведінку у відповідності з державною волею».¹ Примус існує у будь-якому суспільстві і є необхідним елементом організації самого суспільства. Якщо на ранніх етапах розвитку суспільства він грунтувався на авторитеті старійшин, вождів, то в сучасному суспільстві — на владі держави. Отже, примус тісно пов’язаний з державною владою та визначає характер цієї влади.

«Інтереси охорони законності і правопорядку, підтримки державної дисциплини потребують, щоб органи держави забезпечували проведення в життя державної волі, застосовуючи в разі необхідності до тих, хто не слідує цій волі добровільно, і примусові заходи, які допускаються законом».² Державний примус застосовується на підставі переконання, у суворих рамках законності. «Найбільш важливими принципами боротьби з правопорушеннями є неминучість впливу на правопорушника..., законність, справедливість, гуманізм».³ Державний примус — це засіб захисту інтересів суспільства, вимушена реакція на неправомірні дії. Адміністративний примус — різновид державного, окремий, самостійний інститут адміністративного права. По суті це втручання у сферу правових інтересів правопорушника, інших суб’єктів права. Адміністративний примус включає в себе заходи припинення адміністративних правопорушень, адміністративного попередження та адміністративні стягнення. Основою ж застосування цих заходів є кодекс про адміністративні проступки та митний кодекс, закони про міліцію, про службу безпеки, про державний кордон тощо.

2. Поняття припинення адміністративних

правопорушень.

Вирішальна роль в боротьбі з правопорушеннями належить державі. Вона має спеціальний апарат примусу. Правові норми визначають, в яких випадках державні органи можуть застосовувати заходи адміністративного припинення, адміністративного попередження та адміністративні стягнення, види та розміри примусових заходів (санкцій) та порядок їх застосування. Державний примус, «опосередковуючись у праві, виступає у формі правового примусу і, як правило, виявляється в конкретних заходах примусового характеру, які застосовуються уповноваженними на це органами держави (посадовими особами) у зв’язку з невиконанням правових норм.»⁴

Але потрібно усвідомлювати, що самі види адміністративного примусу (адміністративне припинення, попередження та стягнення) різняться між собою. Так «заходи припинення і попередження мають запобіжно-захисний характер»⁵, в той час як адміністративне стягнення є покаранням, формою відповідальності. Воно не може застосовуватися без юридичної оцінки вчиненого діяння, встановлення вини правопорушника, наявності інших елементів складу конкретного правопорушення. На відміну від стягнення для застосування адміністративного припинення не потрібне встановлення вищезгаданих факторів. Адміністративне припинення стосується майбутнього діяння. Заходи адміністративного припинення впливають на поведінку особи, а не безпосередньо на особу, як це відбувається у випадку застосування адміністративного стягнення. Саме ж припинення, на відміну від покарання взагалі, чітко не визначається у законі за обсягом дій. Тому ототожнювати заходи припинення з іншими заходами адміністративного примусу немає підстав.

Таким чином адміністративне припинення можна визначити як «сукупність заходів державно-примусового припинення відповідних правопорушень, що розпочалися або готуються, поновлення порушених ними юридичних відносин, попередження шкідливих наслідків діянь, забезпечення умов для притягнення винних до відповідальності».⁶

Виділення заходів адміністративного припинення, як і взагалі класифікація видів адміністративного примусу, має, на думку В.Е.Севрюгина, велике теоретичне та практичне значення. По-перше, для усвідомлення сутності різноманітних заходів примусу, їх мети та взаємодії. По-друге, це має велике значення для застосування цих заходів та забезпечення їх ефективності. По-третє, вірна класифікація є необхідною для їх наукової кодифікації.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що заходи адміністративного припинення спрямовані на припинення протиправних дій, вони використовуються для того, щоб не допустити нових правопорушень та настання шкідливих наслідків.

Взагалі з приводу класифікації заходів адміністративного примусу в науці адміністративного права існує дві основні точки зору.

Перша була запропонована наприкінці 40-х років Студенкіним С.С., Ямпольською Ц.А. та іншими та зводилася до виділення адміністративного стягнення та інших заходів адміністративного примусу. В основу цього поділу була закладена формальна ознака — наявність адміністративних санкцій.

Інша була висунута М.І.Єропкіним наприкінці 50-х років та отримала найбільше розповсюдження. Ця точка зору передбачає існування трьох видів заходів адміністративного примусу, серед яких виділяються і заходи припинення.

Заходи адміністративного припинення використовуються як засіб примусового припинення провопорушень та відвернення їх шкідливих наслідків. Заходи припинення відрізняються від адміністративних стягнень та заходів адміністративного попередження за своєю метою, яка полягає у припиненні протиправної поведінки, усуненні протиправної ситуації, примушенні правопорушника діяти у рамках встановлених правил співжиття.

Точки зору щодо застосування заходів адміністративного припинення у конкретних випадках існують різні. Одні автори вважають, що ці заходи можуть застосовуватися тільки при наявності правопорушення, тобто у зв’язку з вчиненим правопорушенням. Інші — як при наявності, так і при відсутності правопорушення, тобто для припинення майбутніх правопорушень.

Наприклад, Севрюгин В.Е. вважає, що заходи припинення застосовуються тільки у зв’язку з вчиненим правопорушенням і, як усі примусові заходи, є передбаченою законом реакцією на неправомірні дії. В одному випадку припиняється конкретна дія — неправомірна лінія поведінки. В інших випадках підставою застосування заходів припинення є конкретний адміністративний проступок (наприклад, дрібне хуліганство). В третіх — систематичні порушення. Але в усіх випадках ці заходи є засобом охорони суспілних відносин від наявних або можливих посягань.

Заходи адміністративного припинення можуть застосовуватися як самостійно (закриття у зв’язку з антисанітарним станом закладу громадського харчування), так і в сукупності з адміністративними стягненнями, при цьому вони забезпечують можливість стягнення і, як правило, йому передують (затримання порушника громадського порядку з наступним накладенням на нього адміністративного штрафу).

Усі заходи адміністративного припинення застосовуються виключно на таких принципах, як:

- демократизм;

- гуманізм;

- законність;

- оптимальність;

- диференціація заходів припинення.

Гуманізм у припиненні правопорушень означає боротьбу з посяганнями на правопорядок, надійний захист інтересів людей, їх прав та свобод.

Законність передбачає чітке дотримання законів в процесі застосування заходів припинення.

Оптимальність передбачає вибір найбільш доцільних заходів впливу.

Диференціація передбачає необхідність вибору та застосування найбільш доцільних для данного правопорушення заходів припинення.

Невід’ємною частиною застосування заходів адміністративного припинення є виявлення і усунення причин та умов вченення правопорушень. При цьому аналізуються оперативна обстановка та результати припинення, стан правового порядку тощо.

3. Види заходів адміністративного припинення.

Заходи адміністративного припинення досить різноманітні. Це обумовлено тим, що в різних умовах, по відношенню до різних суб’єктів різні державні органи пивинні застосовувати найбільш ефективні заходи для припинення антигромадських дій. Велике розмаїття заходів припинення свідчить про те, що основна увага приділяється профілактиці правопорушень, своєчасному припиненню подальших протиправних дій. Заходи адміністративного припинення застосовуються не тільки для захисту інтересів суспільства, але й для захисту інтересів, здоров’я та життя самого правопорушника (наприклад, заходи, що застосовуються до водія, який керує транспортним засобом у стані сп’яніння тощо).

Серед заходів адміністративного припинення розрізняють:

- затримання (застосовується як засіб припинення право-порушення, для доставлення порушника в міліцію, встановлення особистості та складення протоколу про правопорушення);

- вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх негайного припинення (застосовується компетентними органами управління, має обов’язковий характер, а невиконання тягне відповідальність);

- вилучення майна, документів, інших предметів, які можуть стати об’єктами адміністративних правопорушень або перебувають у неправомірному володінні, використанні чи є речовими доказами (такими предметами можуть бути знаряддя незаконного мисливства, предмети контрабанди тощо);

- тимчасове відсторонення від виконання певних робіт або вилучення документів на право їх ведення чи експлуатацію механізмів (застосовується як засіб запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій, у відношенні осіб, стан здоров’я, яких загрожує оточуючим, а також, наприклад, у відношенні водіїв транспортних засобів, що перебувають у стані сп’яніння чи не мають прав на управління цим транспортним засобом). Особливим випадком цього виду адміністративного припинення є припинення експлуатації транспортних засобів, технічний стан яких створює загрозу безпеці дорожнього руху;

- перевірочний огляд (застосовується з метою забезпечення безпеки життя та здоров’я громадян у відношенні фізичних осіб та речей уповноваженими на те органами та у визначених законодавством випадках);

- застосування заходів фізичного впливу, спецзасобів (здійс-нюється з метою захисту громадян, для припинення масових заворушень, для конвоювання тощо);

- також до заходів адміністративного припинення можна віднести специфічні повноваження представників адміністративної влади щодо перевірки документів, що засвідчують особу, а також право на вхід у житлове приміщення, на земельні ділянки для припинення адміністративного правопорушення, затримання правопорушника.

Крім вказаних видів деякі автори до заходів адміністративного припинення відносять такі заходи як:

- ліквідація результатів неправомірних дій (застосовується з метою поновлення стану, що існував до таких дій; наприклад, знос самовільно збудованих будівель);

- примусове лікування (застосовується у відношенні осіб, що хворіють на венеричні захворювання, СНІД, психічно хворих, що вчинили суспільно-небезпечні діяння);

а) Адміністративне затримання.

Найпоширенішим та найхарактернішим заходом адмініс-тративного припинення є затримання.

В загальному виді адміністративне затримання можна визначити як «короткочасне обмеження особистої свободи з метою припинити порушення закону, запобігти шкідливим наслідкам, не дозволити порушникові уникнути відповідальності.»⁷

З наведеного визначення можна зробити висновок, що загальною підставою адміністративного затримання є адмініс-тративний проступок. Однак окрім загальної передумови — вчинення проступку — для затримання потрібна одна з наступних додаткових умов: наявність серйозних підстав вважати, що активні протиправні дії будуть продовжуватися, що правопорушник може заподіяти шкоду суспілним інтересам, іншим громадянам, собі; відсутність можливості скласти протокол про проступок та інші документи безпосередньо на місці (необхідність проведення медичного обстеження, експертизи тощо); відмова сплатити штраф на місці або розписатися у квитанційній книжці та вказати свою адресу, якщо відсутні свідки, які можуть повідомити необхідні відомості про порушника; відмова пред’явити документи, що засвідчують особу, або при відсутності таких.

Таким чином адміністративне затримання є заходом адмініс-тративно-процесуального характеру, який застосовується у зв’язку з вчиненням правопорушення і полягає у короткочасному обмеженні свободи правопорушника.

До основних нормативних актів, які регулюють питання затримання, відноситься Закон «Про міліцію», яким атестованим працівникам міліції надається право затримувати осіб, які вчинили порушення, що тягнуть адміністративну відповідальність. Також затримання можуть застосовувати працівники служби безпеки, прикордонних військ, інспектори рибоохорони, лісового, мис-ливського господарства при наявності вказаних вище умов.

Складення протоколу про затримання, перелік органів (посадових осіб), компетентних застосовувати затримання, строки затримання, оскарження та опротестування затримання регламентуються главою 20 КоАП України.

Як правило, строк адміністративного затримання не може тривати понад 3 години і його початком вважається момент доставлення порушника, а у відношенні осіб, що перебувають у стані сп’яніння, — з часу витверезвлення. Особи, які порушили прикордонний режим, можуть затримуватися до трьох або до десяти діб (з санкції прокурора).

Про адміністративне затримання обов’язково складається протокол.

Кожній затриманій особі має бути повідомлено про причини затримання («Міжнародний пакт про громадянські та політичні права», 1966 р.).

Адміністративному затриманню не підлягають іноземні громадяни, які користуються дипломатичним імунітетом, при наявності у цих осіб документів, що підтверджують їх статус. Адміністративне затримання, як правило, не застосовується до військовослужбовців та працівників органів внутрішніх справ, а також до депутатів усіх ланок Рад, суддей та прокурорів.

Різновидом адміністративного затримання є привід та офіційна пересторога про неприпустимість антигромадської поведінки осіб. Ці заходи застосовуються, як правило, з метою припинення ухилення осіб від явки у відповідну державну установу.

Потрібно відрізняти адміністративне затримання від затримання осіб, що підозрюються у скоєнні злочинів. Такі особи позбавляються волі на строк не менше трьох діб, мають бути допитані впродовж 24 годин, і протягом 48 годин прокурор має вирішити питання про їх арешт (ст.ст. 106, 107 Кримінально-процесуального кодексу України).

За підставами, метою та строками розрізняють два види адмі-ністративного затримання: затримання на загальних підставах та спеціальні види затримання.

До затримання на загальних підставах можна віднести таке затримання, яке проводиться працівниками міліції на строк до трьох годин, а затриманних тримають в черговій кімнаті або іншому службовому приміщенні.

Спеціальне затримання продовжується більш тривалий проміжок часу, ніж загальне, тому воно може проводитися тільки у випадку вчинення особою певного, прямо вказаного в законі проступку (наприклад, дрібного хуліганства).

Так можна виділити п’ять спеціальних видів адміністративного затримання:

- затримання осіб, що знаходяться у стані сп’яніння;

- затримання осіб, які вчинили дрібне хуліганство;

- затримання осіб, що займаються бродяжництвом та жебракуванням;

- затримання осіб, які ухиляються від явки до суду, що розглядає справу про вчинені ними проступки;

- затримання порушників прикордонного режиму.

б) Вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх негайного припинення.

Нерідко у своїй діяльності органи міліції та СБУ застосовують такий захід адміністративного припинення, як вказівка порушникові на протиправність його дій та вимога їх негайного припинення.

Ця вимога може бути сформульована як в письмовій, так і в усній формі представниками вказаних органів, які здійснюють повноваження щодо підтримки правопорядку та забезпечення виконання загальнообов’язкових правил.

Вимога припинити неправомірну поведінку має юридично обов’язковий характер, її невиконання тягне відповідальність.

Наприклад, працівники ДАІ мають право вимагати від громадян додержання правил, що відносяться до забезпечення безпеки дорож-нього руху, надавати їм обов’язкові до виконання приписи щодо усунення порушень.

в) Вилучення речей та документів.

На підставі законодавства про митні відносини, прикордонні війська, безпеку України, міліцію, про мисливство і мисливське господарство тощо передбачається такий захід адміністративного припинення як вилучення майна, документів, інших предметів (посвідчень, свідоцтв, паспортів, трудових книжок, іноземної валюти, вогнепальної та холодної зброї, печаток, штампів, знарядь незаконного мисливства, предметів контрабанди тощо), які можуть стати об’єктами адміністративних правопорушень або перебувають у неправомірному володінні, використанні чи є речовими доказами.

Сутність цього заходу полягає у вилученні у приватних та юридичних осіб речей та документів, що обов’язково оформлюється протоколом.

Наприклад, службові особи органів ДАЇ мають право вилучати у водіїв посвідчення на право керування транспортними засобами за порушення правил дорожнього руху, якщо вони тягнуть накладення адміністративного стягнення у виді позбавлення права керування транспортним засобом, або працівники мисливських, рибних інспекцій та міліції — заборонені знаряддя або знаряддя незаконного мисливства при порушенні відповідних правил.

В адміністративному праві питання застосування цього заходу регулюються ст.265 КоАП України.

Вилучені речі та документи зберігаються до розгляду справи про адміністративне порушення в місцях, встановлених органами (посадовими особами), яким надано право проводити вилучення речей та документів. По закінченні розгляду справи, в залежності від результату її розгляду, вони у встановленому порядку конфіскуються або повертаються володільцю або знищуються, а у випадку відплатного вилучення — реалізуються.

Вилучення речей та документів фіксується в протоколі.

г) Тимчасове відсторонення від виконання певних робіт

або вилучення документів на право їх ведення чи експлуатацію механізмів.

Цей захід адміністративного припинення застосовується з метою запобігання шкідливим наслідкам певних виробничих функцій, у тих випадках, коли встановлені порушення правил виконання певних робіт та використання механізмів, а також у відношенні осіб, поведінка яких у рамках цієї діяльності загрожує безпеці суспільства.

Так, органи ДАІ мають право заборонити ремонтні або інші роботи на вулицях та дорогах, якщо при їх проведенні не дотримуються вимоги по забезпеченню безпеки дорожнього руху, або можуть відсторонити від управління транспортними засобами осіб, які перебувають у стані сп’яніння чи не мають прав на управління даним транспортним засобом, грубо порушують правила дорожнього руху. Такий захід також застосовують органи держгіртехнагляду при порушенні правил безпеки, органи держсаннагляду — щодо осіб - носіїв інфекційних захворювань.

Зазначений захід має короткочасний характер, т.я. надалі питання про допущення до роботи вирішує не особа, яка застосувала «відсторонення», а власник, адміністрація.

Тимчасове відсторонення як захід адміністративного припинен-ня треба відрізняти від передбаченого трудовим законодавством відсторонення від роботи (ст.46 Кодексу законів про працю), метою якого є усунення порушень працівником трудової чи технологічної дисципліни (поява на роботі у нетверезому стані тощо).

д) Перевірочний огляд.

З метою припинення протиправних дій та забезпечення безпеки життя та здоров’я громадян в адміністративному законодавстві передбачено такий захід адміністративного припинення як огляд (перевірочний огляд). Цей захід може застосовуватися як у відношенні фізичних осіб, так і у відношенні речей.

У випадках прямо передбачених законодавством, огляд може проводитись з метою припинення правопорушень, встановлення особистості порушника, складення протоколу про адміністративне правопорушення, забезпечення своєчасного та правильного розгляду справ та виконання постанов по справам про адміністративні правопорушення.

Цей захід дозволяється застосовувати службовим особам органів внутрішніх справ, митниці, СБУ, цивільної авіації, прикордонних військ, державних спеціалізованих інспекцій (мисливської, рибної та ін.), працівникам позавідомчої охорони МВС, відомчої сторожової та воєнізованої охорони (ст.264 КоАП України).

Але потрібно мати на увазі, що цей захід може застосовуватися тільки при наявності вірогідної інформації про порушення певних правил або реальну загрозу недоторканості особи.

Сутність особистого огляду полягає у обстеженні, обшуку тієї чи іншої особи з метою виявлення та вилучення речей та документів, які можуть стати об’єктами адміністративних правопорушень або вже є засобом або безпосереднім об’єктом правопорушення.

У випадку необхідності особистий огляд може бути проведений, незалежно від волі особи, щодо якої цей захід застосовується.

Особистий огляд може проводитися тільки особами однієї статі з особою, щодо якої застосовується цей захід.

Таким чином, особистий огляд та огляд речей проводяться для запобігання протизаконному провезенню вибухових, отруйних, легкозапалювальних, радіоактивних речовин, зброї, набоїв та інших небезпечних речовин та предметів пасажирами цивільних повітряних суден, а також у інших випадках, прямо передбачених законо-давством.

Порядок проведення особистого огляду та огляду речей в установах митниці встановлюється Митним кодексом України.

е) Застосування заходів фізичного впливу та спецзасобів.

З метою захисту громадян , самозахисту, для припинення масо-вих заворушень, групових порушень громадського порядку, затри-мання, конвоювання, утримання правопорушників, у відношенні осіб, що перешкоджають обшуку, вилученню речей, для припинення фізичного опору представникам влади тощо працівники міліції, служби безпеки застосовують заходи фізичного впливу та спецзасоби.

До переліку спецзасобів можна віднести наручники, гумові кийки, сльозоточиві речовини, світлозвукові пристрої, водомети, спецпристрої для відкриття приміщень чи примусової зупинки транспортних засобів, захоплення правопорушників тощо. Повний перелік засобів, дозволених до використання працівниками вказаних органів, закріплено в законодавстві.

У виключних випадках з метою забезпечення виконання службового обов’язку по захисту інтересів держави, охороні громадського порядку, державної, колективної та індивідуальної власності, громадян та їх інтересів від злочинних посягань працівники міліції та воєнізованої охорони можуть використовувати зброю, у якості надзвичайного заходу. Наприклад, зброя може застосовуватися для відвернення нападу на певні об’єкти, а також для відвернення озброєного нападу на охоронювані об’єкти.

Забороняється застосування спецзасобів до жінок з явними ознаками вагітності, осіб похилого віку, інвалідів, малолітніх.

Таким чином, заходи адміністративного припинення застосо-вуються у випадках, коли необхідно припинити у примусовому порядку протиправні діяння та відвернути їх шкідливі наслідки. Ряд заходів припинення створюють умови для наступного притягнення правопорушників до відповідальності.

4. Висновок

Отже, адміністративне припинення являє собою сукупність заходів державного примусового припинення правопорушень, що розпочалися або готуються, поновлення порушених ними суспільних відносин, попередження шкідливих наслідків діянь, забезпечення умов для притягнення винних до відповідальності.

Тобто застосування заходів адміністративного припинення направлене на те, щоб забезпечити:

- припинення у примусовому порядку протиправних діянь;

- поновлення порушених цими діяннями юридичних відносин;

- попередження, відвернення їх шкідливих наслідків;

- створення умов для наступного притягнення правопорушників до відповідальності.

Адміністративне припинення, як вид державних примусових заходів, є складовою частиною адміністративного примусу.

Для забезпечення доцільності цього виду діяльності державних органів передбачається диференціація заходів адміністративного припинення, що викликано різноманітністю суспільних відносин, які регулюються правом, та характером посягань на ці відносини.

Виходячи з вищесказаного, можна виділити велику кількість заходів адміністративного припинення:

- затримання (найбільш поширений захід);

- вимога до порушника припинити протиправну поведінку та дотримуватися загальнообов’язкових правил;

- вилучення речей та документів;

- тимчасове відсторонення від виконання певних робіт або певного виду діяльності;

- перевірочний огляд;

- застосування заходів фізичного впливу та спецзасобів;

- ліквідація результатів протиправних дій тощо.

Застосування заходів адміністративного припинення, органи, які мають право застосовувати ці заходи, порядок їх застосування чітко регламентовані у законодавстві.

Діяльність державних органів по застосуванню заходів припи-нення має будуватися на принципах законності, гуманізму, демократизму, оптимальності, диференціації цих заходів.

В цілому, заходи адміністративного припинення мають про-філактичну направленість та являють собою засіб попередження та припинення злочинності.

Список використаної літератури.

1. Кодекс про адміністративні правопорушення України.

2. Кодекс Украинской ССР об административных правонарушениях. Научно-практический комментарий. — К.: Издат-во «Украина», 1991.

3. Советское административное право. Учебник под ред. Василенкова П.Т. — М.: Юрид.лит., 1990.

4. Коваль Л.В. Адміністративне право. Курс лекцій. — К.: Вентурі, 1996.

5. Советское административное право. Учебник под ред. Павловского Р.С. — К.: Издат-во «Вища школа», 1986.

6. Юридический справочник. ­— М.: Юрид.лит., 1990.

7. Советское административное право. Части общая и особенная. Учебник под ред. Еропкина М.И. — К.: 1878.

8. Севрюгин В.Е. Проблемы административного права. Учебное пособие. — Тюмень: ТГУ, 1994.

9. Бахрах Д.Н., Серегин А.В. Ответственность за нарушение общественного порядка. — М.: Юрид.лит., 1977.

10. Бахрах Д.Н. Административное принуждение в СССР, его виды и основные тенденции развития. — М.: 1972.