Реферат на тему:

Хуліганство. Нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури Наруга над могилою

1. Хуліганство, тобто грубе порушення громадського порядку з мотивів явної неповаги до суспільства, що супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цінізмом,—

карається штрафом до п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені групою осіб,— караються обмеженням волі на строк до п’яти .років або позбавленням волі на строк до чотирьох років.

3. Дії, передбачені частинами першою або другою цієї статті, якщо вони були вчинені особою, раніше судимою за хуліганство, чи пов’язані з опором представниковій влади або представникові громадськості, який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії,—

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

4. Дії, передбачені частинами першою, другою’або третьою цієї статті, якщо вони вчинені із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

1. Основний безпосередній об’єкт хуліганства — громадський порядок. Його додатковим факультативним об’єктом можуть виступати здоров’я особи, авторитет органів державної влади, громадська безпека.

КК не пов’язує наявність хуліганства з його вчиненням у громадських місцях. Таким чином, громадський порядок може бути порушений і за відсутності сторонніх осіб чи у присутності лише потерпілого (вночі, у безлюдному місці, в квартирі). Однак вчинення хуліганських дій у присутності інших людей, в обстановці’проведення публічного заходу (покладення квітів до пам’ятника, концерт тощо) є однією із ознак, яка вказує на грубість порушення громадського порядку.

2. Об’єктивна сторона хуліганства в самому КК не конкретизована. Аналіз диспозиції ст. 296 показує, що обов’язковою ознакою об’єктивної сторони цього злочину є лише вчинення діяння. Саме ж діяння полягає в грубому порушенні громадського порядку, яке супроводжується особливою зухвалістю чи винятковим цинізмом.

Хуліганство може полягати у застосуванні насильства (побоїв, заподіяння тілесних ушкоджень) до потерпілих, знищенні або пошкодженні майна, безладній стрілянині, використанні сильнодіючих речовин з метою зірвати проведення масового заходу, проявах безсоромності, знущанні над безпорадними людьми тощо. Тобто хуліганство може виражатися у вчиненні діянь, які передбачені іншими статтями Особливої частини КК або КАП. Ознакою об’єктивної сторони хуліганства такі діяння стають з урахуванням місця, часу й обстановки, інших об’єктивних ознак, а також мотивів їх вчинення.

Кримінальне караним є грубе порушення громадського порядку. Грубість порушення громадського порядку визначається з урахуванням місця вчинення хуліганських дій, їх тривалості, кількості і характеристики потерпілих, ступеня порушення їхніх прав та законних інтересів тощо. Таким чином, грубе порушення громадського порядку має місце тоді, коли йому заподіюється істотна шкода, коли хуліганство пов’язане з посяганням на інші правоохоронювані цінності, задля збереження яких підтримується громадський порядок, коли це зачіпає важливі інтереси чи інтереси багатьох осіб, коли відновлення порядку вимагає значних, тривалих зусиль.

3. Суб’єктом хуліганства є осудна особа, яка досягла 14-річного віку.

4. Суб’єктивна сторона хуліганства характеризується умисною виною і мотивом явної неповаги до суспільства. Неповага до суспільства — це прагнення показати свою зневагу до існуючих правил і норм поведінки в суспільстві, самоутвердитися за рахунок приниження інших осіб, протиставити себе іншим громадянам, суспільству, державі. Вказана неповага має бути явною. Це означає, що неповага до суспільства є очевидною, безсумнівною як для хулігана, так і для очевидців його дій.

5. Кваліфікований вид хуліганства (ч. 2 ст. 296) наявний, коли дії, передбачені ч. 1 ст. 296, вчинено групою осіб. Про поняття вчинення злочину групою осіб див. ст. 28 і коментар до неї.

Особливо кваліфікованими видами хуліганства є: 1) вчинення його особою, раніше судимою за хуліганство; 2) хуліганство, пов’язане з опором представникові влади або представникові громадськості/який виконує обов’язки з охорони громадського порядку, чи іншим громадянам, які припиняли хуліганські дії (ч. З ст. 296); 3) вчинення його із застосуванням вогнепальної або холодної зброї чи іншого предмета, спеціально пристосованого або заздалегідь заготовленого для нанесення тілесних ушкоджень (ч. 4 ст. 296).

Особа, раніше судима за хулігансЬІво, — це особа, яка має непогашену чи незняту судимість за вчинення злочину, передбаченого ст. 296 КК 2001 р., або злочину, передбаченого ст. 206 КК 1960 р.

Про поняття опору див. коментар до ст. 342, про поняття застосування зброї— коментар до ст. 146, а про поняття вогнепальної та холодної” зброї— коментар до ст. ст. 262, 263, 410.

Предметами, спеціально пристосованими або заздалегідь заготовленими для нанесення тілесних ушкоджень, є будь-які речі, що не належать до зброї, які видозмінені чи спеціально знаходилися у винного з метою завдання тілесних ушкоджень під час хуліганства (металевий прут, камінь, розбита пляшка тощо). Такі предмети можуть пристосовуватися із вказаною метою і в ході хуліганства. Водночас аналізована ознака відсутня, якщо під час хуліганства використовуються предмети, які підібрані на місці вчинення злочину і при цьому не пристосовувалися для заподіяння тілесних ушкоджень.

Постанова ПВС № 3 від 28 червня 1991 р. “Про судову практику в справах про хуліганство”.

Наруга над могилою

Наруга над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного, а також викрадення предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі, —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до трьох років, або позбавленням волі на той самий строк.

1. Об’єкт злочину — моральні засади суспільства в частині поваги до померлих та місць ‘їхнього поховання. Цей злочин заподіює моральну шкоду насамперед рідним і близьким померлих, порушує громадський спокій, може викликати міжетнічні та міжконфесійні конфлікти, негативно впливає на виховання підлітків. Ставлення до померлих чи не найбільш яскраво показує різницю між цивілізацією і дикістю, в ньому відображається і ставлення особи до інших соціальних цінностей.

2. Предметами злочину є: 1) могила; 2) інше місце поховання; 3) труп; 4) урна з прахом; 5) предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Могила включає яму для поховання тіла померлого, а також насип, споруди (хрест, стела, камінь) над місцем поховання. Інше місце поховання — це склеп, мавзолей, меморіальна стіна з прахом померлих, частина шахти, корабель чи літак з тілами загиблих тощо. Труп — це тіло померлого, як ціле, так і розчленоване, чи його окремі частини. Труп виступає предметом злочину незалежно від його стану (“свіжий”, бальзамований, муміфікований). Під урною з прахом покійного розуміється посудина, звичайно у формі вази, для зберігання праху померлого, який піддано спаленню, або ж праху, зібраного на місці давнього поховання. Предмети, що знаходяться в місці поховання або на трупі, — це будь-які речі, які перебувають в могилі чи на ній, в іншому місці поховання (одяг, індивідуальні речі та прикраси, ордени і медалі, труна, вінки, світильники, вази тощо).

3. Об’єктивна сторона злочину проявляється у: 1) нарузі над могилою, іншим місцем поховання, над трупом або урною з прахом покійного; 2) викраденні предметів, що знаходяться в місці поховання або на трупі.

Наруга — це образливе ставлення, грубе знущання, демонстрація зневаги до місця поховання чи праху покійного. Способи вчинення наруги в законів не визначені. Це можуть бути: осквернення, ут.ч. шляхом вчинення непристойних надписів, малюнків, виливання нечистот; руйнування надмогильних споруд; розкопування місця поховання, розчленування трупа чи його знищення, зривання одягу. Наруга характеризується як об’єктивним моментом — вчиненням щодо праху чи місця поховання певних діянь, так і суб’єктивним — прагненням зневажити пам’ять про померлого, продемонструвати своє негативне ставлення до суспільних принципів, які панують в цій сфері. Наруга переважно вчиняється шляхом дії. Однак не можна виключати ії вчинення і через бездіяльність, наприклад, невтручання в поведінку свійських тварин, які, наприклад, розривають могилу, справляють на ній природні потреби.

Викрадення відповідних предметів — це протиправне їх вилучення і звернення на свою користь чи користь інших осіб. Сюди належать, зокрема, демонтаж і наступний продаж могильних загорож, пам’ятників, плит, а також вінків, квітів, лампад, які знаходяться на могилі.

Діяння, передбачене ст. 297, відсутнє, якщо у встановленому порядку здійснюються ексгумація трупа, перенесення могили на інше місце, впорядкування місця поховання, а також якщо певні дії з трупом не становлять собою наруги (наприклад, мотивом розчленування трупа є приховування вчиненого вбивства).

Момент закінчення злочину визначається з врахуванням змісту вчинюваного діяння. Якщо воно полягає у нарузі, то закінченим цей злочин є відтоді, коли виконане діяння достатньо вказує на наявність її об’єктивних і суб’єктивних ознак. Коли ж діяння виражається у викраденні, то злочин закінчений з моменту набуття винним можливості розпорядитися викраденим на власний розсуд (сховати, продати, подарувати тощо).

4. Суб’єкт злочину загальний.

5. Суб’єктивна сторона аналізованого злочину характеризується умислом.

Нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури

1. Умисне нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури —

караються штрафом до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або обмеженням волі на строк до трьох років.

2. Ті самі дії, вчинені щодо об’єктів, які е особливою історичною або культурною цінністю,—

караються позбавленням волі на строк від двох до п’яти років.

3. Діяння, передбачені частинами першою або другою цієї статті, вчинені службовою особою з використанням службового становища,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

1. Основний безпосередній об’єкт злочину — моральні засади суспільства в частині ставлення до історичних та культурних цінностей. Його додатковим обов’язковим об’єктом є право власності.

2. Предметом злочину є пам’ятки історії або культури.

Пам’ятками історії або культури є предмети, які характеризуються такими рисами. Вони: а) є матеріальними об’єктами (споруди (витвори), комплекси (ансамблі), визначні місця), які належать до археологічних, історичних, монументального мистецтва, архітектури та містобудування, садово-паркового мистецтва, ландшафтних видів культурної спадщини,— будинки, укріплення, мости, залишки стародавніх поселень, місця битв, предмети одягу, ритуальні речі, зброя, статуї, письмові акти, кіно-, фотодокументи, звукозаписи тощо; б) становлять собою художню, історичну, етнографічну, наукову чи іншу культурну цінність; в) взяті державою під спеціальну охорону, свідченням чого є рішення компетентного органу (щодо нерухомих пам’яток — це рішення про занесення до Державного реєстру нерухомих пам’яток України, Державного реєстру національного культурного надбання), а також охоронні знаки, встановлені на самих об’єктах чи поблизу них.

3. Об’єктивна сторона аналізованого злочину як обов’язкові ознаки включає діяння, наслідки та причинний зв’язок між ними.

Діяння при вчиненні цього злочину вчиняється шляхом дії або бездіяльності, які полягають у внесенні в пам’ятку історії або культури негативних змін, внаслідок .яких зменшується чи втрачається їх художня, історична, етнографічна, наукова чи інша цінність — відбувається їх нищення, руйнування чи псування. Спосіб вчинення діяння в КК не вказаний. Це можуть бути підпал, затоплення, розрізання, здійснення вибуху, потрава худобою і т.п.

Наслідки цього злочину в диспозиції ст. 298 позначені тими ж термінами, що й діяння. Це: 1) нищення пам’яток історії або культури, тобто приведення їх до такого стану, коли об’єкт неможливо відновити, повністю втрачається його цінність; 2) руйнування — заподіяння значних ушкоджень, через що пам’ятка втрачає свою цінність, але може бути відновлена; 3) псування, яке означає зменшення історичної, культурної та іншої цінності пам’ятки.

При встановленні наслідків цього злочину першочергове значення має не розмір матеріальної шкоди, витрат на відновлення зруйнованого або зіпсованого, а шкода історичного або культурного характеру.

Злочин є закінченим з моменту початку нищення, руйнування чи псування пам’яток історії або культури.

4. Суб’єкт злочину, передбаченого ч. 1 та ч. 2 ст. 298, загальний. За ч. З ст- 298 відповідальність несе службова особа, яка діє з використанням службового становища. Про поняття службової особи і використання службового становища див. Загальні положення до розділу XVII Особливі частини КК, ст. 364 і коментар до неї.

5. Суб’єктивна сторона злочину характеризується умисною виною. При доведенні умислу важливо встановити, що винний знав про те, що відповідний об’єкт є пам’яткою історії або культури.

6. Кваліфікуючою ознакою злочину є вчинення його щодо об’єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, а осо-

бливо кваліфікуючою — вчинення його службовою особою з використанням службового становища.

До об’єктів, які є особливою історичною або культурною цінністю, належать предмети, в установленому порядку віднесені до пам’яток культури національного значення.

Основи законодавства України про культуру від І4 лютого 1992р.

Закон України ‘Про охорону культурної спадщини” від 8 червня 2000 р.

Положення про державний реєстр національного культурного надбання. Затверджене постановою КМ №466 від 12 серпня 1992 р.

Положення про порядок визначення наукових об’єктів, що становлять національне надбання. Затверджене постановою КМ № 174 від 18 лютого 1997р.