Реферат на тему:

Спілкування із судовою аудиторією

Судова аудиторія — певна кількість людей у залі судового засідання, які беруть участь при розг­ляді справи або цікавляться нею. Умовно її можна розподілити на чотири групи:

1) професійні учасники процесу (суддя, прокурор, адвокат, сек­ретар судового засідання);

2) представники громадськості (громадський захисник, гро­мадський обвинувач, представники громадських організацій і тру­дових колективів), які виконують в судовому засіданні свої гро­мадські, моральні обов'язки;

3) учасники процесу, зацікавлені у вирішенні справи (підсудний, потерпілий, позивач, відповідач та їх представники), а також ті, що з'явилися для виконання покладених на них законом обов'язків (свідки, експерти, перекладачі тощо);

4) публіка, яка прийшла з різних мотивів і спонукань, але всіх їх об'єднує інтерес до процесу у даній справі.

КАНАЛИ ВПЛИВУ РИТОРА НА СУДОВУ АУДИТОРІЮ

ЗВУКОВІ ВІЗУАЛЬНІ

Лінгвістичний Паралінгвістичннй Кінетичний

Мова Поза, жести, міміка, погляд

Голос (сила, висота, тембр, мелодія)

Інтонація, темп мови, паузи

(логічні та психологічні)

Практика показує, що четверта група рідко буває однорідною за своїм складом. Більш-менш вона є такою лише у виїзних засі­даннях суду, коли слухається справа за місцем роботи підсудного. Одні приходять до суду «поболіти» за своїх рідних, близьких, знайо­мих, інші — щоб пізнати щось новеньке і «намотати на вус», треті— дізнатись, як вирішуються справи про правопорушення, четверті — послухати прокурора, адвоката, суддю '.

Для досягнення завдань, які стоять перед судовими риторами, їм необхідно впливати на всю судову аудиторію. Для цього варто добре знати аудиторію, її мотиви, інтереси, переконання. З одного боку, судовим риторам легше від інших риторів, оскільки вони ма­ють час для вивчення аудитори під час судового слідства. Але з іншо­го, — склад слухачів вельми неоднорідний і в цьому полягають труд­нощі в установленні контакту з аудиторією. Слід також враховувати вік, емоційний стан, рівень уваги, готовність вступити в контакт, зацікавленість слухачів, щоб досягти взаєморозуміння з судовою аудиторією, спонукати слухати себе.

Увагу аудиторії можна притягнути і втримати певний час дея­кими прийомами, які одночасно є засобами виразності судової про­мови, посилення її емоційного впливу і виразності. Ось ці прийоми.

Пряма вимога уваги від слухачів

Досягається виголошенням початкових фраз, наприклад: «Вель­мишановні судді! Послухайте, будь ласка!», «Прошу звернути на це увагу», «Я ще раз звертаю Вашу увагу на дану обставину», «Пере­ходжу до аналізу доказів» і т.п.

Пауза

Якщо судовий ритор бачить, що його не слухають або слуха­ють неуважно, він може зупинитися у викладенні змісту промови, що притягує увагу до виступаючого. Крім того, пауза дозволяє ви­ділити те головне, що настає за нею.

Голосові прийоми

Щоб активізувати увагу аудиторії, ритор підвищує або пони­жує голос, змінює темп промови. Бажаючи підкреслити значущість тієї чи іншої фрази, судовий ритор промовляє її повільно, голос­но, виразно, підкреслює інтонаційно окремі слова, подовжуючи навіть окремі голосні.

Звернення до слухачів з питанням, пов'язаним зі змістом промови

Такі питання загострюють і активізують увагу аудиторії. Наприклад: «Андреев мав повне право вважати себе щасливим чоловіком. Запитують: «Як чоловіком? Адже Левіна майже 14 років була у нього на утриманні»... Чи варто заперечувати? В житті, із ли­цемірства, люди придумали багато фальшиво презирливих слів. Якщо чоловік повінчався з жінкою, про неї кажуть «дружина, жінка». А якщо ні, її називають «утриманка, наложниця». Але хіба законна дружина не знає, що таке «ложе»? Хіба чоловік майже завжди не утримує свою дружину?»

Несподіване переривання думки

З процитованої промови адвоката С. Андрієвського у справі Ан­дреева: «Не маю сумніву, що Сара Левіна, дякуючи своєму легкому поглядові на чоловіків і хтивому темпераменту, віддалася своєму здоровому чоловікові з найповнішою для нього ілюзією гарячої

взаємності. Чого б іще він міг вимагати? І в такій омані він про­жив, настільки це можливо, протягом майже сімнадцяти років.. і раптом!

Але тут ми залишаємо чоловіка і звернемося до дружини».

Заздалегідь сказати про те, про що передбачається говорити пізніше

Наприклад: «Вельми суперечливим у справі є питання про доказаність умислу мого підзахисного на здійснення убивства. Але про це я скажу пізніше, а зараз я хочу звернути Вашу увагу на...» '.

Засоби мовної виразності (прислів'я, приказки, гумор, яскраві образи)

З промови адвоката М. Холеви у справі Максименко: «Панове! Один римський імператор, підписуючи смертний вирок, вигукнув:

який я нещасливий, що вмію писати! Я впевнений, що старшина ваш скаже інше; він скаже: який щасливий я, що вмію писати!»

Із промови С. Андрієвського: «З весни зірка пана Лютостанського почала тьмяніти і чадіти». Метафори і порівняння також при­тягують увагу судової аудиторії, посилюють емоційний вплив промови.

Із промови адвоката М. Карабчевського на засіданні суду дру­гої інстанції: «Із усіх жахів, властивих нашій думці і нашій уяві, найбільший жах — бути живцем похованим. Цей жах тут наяву. Правосуддя справило велику тризну в цій справі. Тальма похова­ний, але він живий. Він стукає у віко своєї труни, його необхід­но відкрити».

Адвокат Л. Ветвінський, викриваючи наперед неправдиві по­казання підсудних, які обмовили його підзахисного, використав при­слів'я, щоб створити антитезу, розвинути думку, яка заперечує зак­ладений в неї зміст: «Кажуть, що у брехні короткі ноги. Я в цьому не дуже впевнений, тому, зокрема, що дана брехня, хоча і в дещо зміненому вигляді, проникла все ж із показань названих мною осіб спочатку до обвинувального висновку, а потім, на жаль, до про­мови прокурора. Мабуть, з більшою підставою можна сказати, що у брехні довгі вуха віслюка, які обов'язково виявляються при зістав­ленні з дійсністю, оскільки це відбулося в даному випадку».

Жести, міміка, рухи

У поєднанні з іншими прийомами вони допомагають зосере­дити увагу судової аудиторії. Не варто стояти нерухомо, слід допо­магати собі жестами, мімікою. Заклякле або скам'яніле обличчя про­курора не викликає довіри і залишає враження напруженості. Рухи і жестикуляція — природні елементи поведінки ритора, додатковий засіб впливу на учасників судового процесу, публіку в залі судово­го засідання.

Рухи, жести, міміка, як ніщо інше, — належність індивідуаль­ного стилю судового ритора. Виникають вони ніби самі собою, ви­ходячи із змісту, емоційного настрою промови, пов'язані з рухом думки і почуттями виступаючого. Кроки уперед в необхідний мо­мент підсилюють значущість того чи іншого місця промови, допо­магають зосередити на ньому увагу аудиторії. Відступаючи назад, ритор ніби дає аудиторії можливість «відпочити» і потім переклю­чає увагу на іншу частину промови.

В мистецтві судового ритора, поряд з вказівними і описовими, використовуються жести емоційні, такі як стиснутий кулак, витягнута рука, рухи головою, руками. Ці жести викликають аналогічні прихо­вані рухи у слухачів, настроюють їх відповідним чином. Міміка рито­ра — чудовий стимулятор емоцій аудиторії. Вона здатна передати радість і печаль, сумніви й іронію, рішучість і презирство. У гарного ритора «обличчя говорить разом з язиком» говорив Анатолій Коні.