Реферат на тему:

Спадкування за законом

При спадкуванні майна в Україні застосовуються два основних порядки визначення спадкоємців та розподілу спадкового майна. При спадкуванні за законом до спад­кування закликаються ті особи, яких законодавець нази­ває як спадкоємців. Тобто в цьому випадку спадкове майно розподіляється між особами, які названі в числі спадкоємців у відповідних статтях ЦК України. Такі особи називаються законними спадкоємцями, або колом спадкоємців за законом.

Спадкування за законом має місце тоді, коли воно не змінене заповітом, тобто спадкодавець у. заповідаль­ному розпорядженні не призначив спадкоємців особис­то. Таким чином, спадкування за законом має місце, якщо:

— спадкодавець не залишив заповіту або заповіт ви­знаний недійсним повністю чи частково;

— спадкоємці за заповітом відмовилися від прийнят­тя спадщини, не прийняли спадщину або померли рані­ше спадкодавця;

— спадкоємці за заповітом усунуті від спадщини.

Кого ж саме законодавець називає в числі спадкоєм­ців за законом? Звичайно, передусім це особи, які за характером сімейно-побутових зв'язків були найближ­чими до покійного. Незважаючи на те, що спадкодавець не склав заповіту, законодавець намагається передбачити, кому б цей громадянин міг залишити своє майно, і цілком обґрунтовано вважає, що це повинні бути най­ближчі до померлого особи. Вирішуючи це питання, за­конодавець враховує такі обставини: кровну спорідне­ність, шлюбні відносини, відносини усиновлення (удо­черіння), знаходження на утриманні.

Спадкоємці за законом призиваються до спадку­вання у порядку черги. В Україні, як і в більшості ре­спублік колишнього СРСР, встановлено дві черги спадкоємців.

Спадкоємцями першої черги є: діти (в тому числі й усиновлені), подружжя, батьки (в тому числі усиновите­лі), а також дитина, яка народилася після смерті спадко­давця.

До спадкоємців першої черги належать також онуки та правнуки, але лише в тому випадку, якщо на момент відкриття спадщини немає в живих того з батьків, який би був спадкоємцем.

До спадкоємців належать не тільки діти, які народи­лися в зареєстрованому шлюбі, але й ті діти, стосовно яких батько добровільно визнав своє батьківство і без укладання шлюбу, або ж батьківство було встановлено в судовому порядку. Навіть якщо шлюб був визнаний не­дійсним, діти, народжені у такому шлюбі, користуються такими ж правами спадкоємців, як і діти, народжені в дійсному шлюбі.

До дітей спадкодавця прирівнюються усиновлені ді­ти, які спадкують саме після свого усиновителя і вже не вважаються спадкоємцями за законом рідних батьків. Усиновлення повинне бути оформлене належним чином рішенням органів опіки та піклування.

Не належать до спадкоємців за законом пасинки та падчериці після вітчима та мачухи, якщо не мало місце усиновлення чи утримання.

Подружжя визнається спадкоємцем за законом лише в тих випадках, коли воно перебувало у зареєстрованому шлюбі з померлою особою, причому правове значення тут відіграє саме факт перебування у зареєстрованому шлюбі, а не, скажімо, тривале спільне проживання, на­явність фактичних шлюбних відносин тощо.

До спадкоємців другої черги відносяться брати, сест­ри, дід, баба померлого 1. Чинне законодавство не ро­бить ніяких відмінностей між братами та сестрами повнорідними, єдинокровними чи єдиноутробними. Для спадкування у другій черзі після брата чи сестри досить походження від спільної матері чи батька. Так звані зве­деш брати та сестри, тобто діти, батьки яких уклали шлюб між собою, права спадкування один після одного не набувають, оскільки у них відсутні спільні батько та матір.

На більш віддалені ступені спорідненості право спад­кування за законом не поширюється. Таким чином, зі чинним законодавством не є спадкоємцями за законом двоюрідні брати чи сестри, дядьки, тітки, племінники та інші далекі родичі. До спадкоємців за законом не належать опікуни, піклувальники.

Особливу групу спадкоємців померлого складають, так звані утриманці, тобто особи, які є непрацездатними; за віком чи за станом здоров'я і перебувають на утри­манні спадкодавця не менше року до відкриття спад­щини.

Утриманці не мають своєї постійної черги — вони призиваються до спадкування разом з тією чергою, яка отримує спадщину. Скажімо, якщо після смерті батька залишився його син (спадкоємець першої черги) і утри­манець, то утриманець призивається до спадкування ра­зом із спадкоємцем першої черги. Якщо ж до спадку­вання призивається, скажімо, брат померлого (спадкоє­мець другої черги), то утриманець отримує спадщину разом із спадкоємцем другої черги.

Непрацездатними вважаються: подружжя чоловічої статі по досягненню ними 60 років та жіночої статі по досягненню 55-літнього віку, незалежно від того, наста­ло у них право на пенсію чи ні; неповнолітні діти до 16 ро­ків, а ті, які навчаються, — до 18 років, а також подружжя чи діти інваліди І—III групи, незалежно від того, була їм призначена пенсія чи ні.

В літературі свого часу висловлювалася точка зору відносно того, що немає підстав прираховувати до не­працездатних осіб в розумінні спадкового права інвалідів III групи, оскільки практично всі вони працюють.

Утриманець набуває право на спадщину, якщо він став непрацездатним до моменту смерті спадкодавця, і фактично перебував на його утриманні не менше одного року.

Якщо ж особа, яка мала право бути на утриманні спадкодавця, фактично цим правом не скористалася, то вона позбавляється можливості претендувати на спад­щину як утриманець. Скажімо, у відповідності із ст. 32 Кодексу про шлюб та сім'ю України, колишня дружина має право на утримання, якщо вона стала непрацездат­ною протягом року після розірвання шлюбу. Але якщо така особа після розірвання шлюбу не скористалася цим правом і з позовом до суду про стягнення аліментів на своє утримання не зверталася, то ця особа не може вва­жатися утриманкою померлого.

Непрацездатність утриманця за віком, перевіряється за паспортом, свідоцтвом про народження; непрацездат­ність за станом здоров'я — по пенсійній книжці або до­відці, яку видав відповідний орган медико-соціальної експертизи. Доказом, що та чи інша особа перебувала на утриманні особи, яка померла, можуть бути: довідка з виконкому, ЖЕО, правління ЖБК чи з місця роботи спадкодавця про наявність у нього утриманців; довідка органу соціального захисту населення про призначення пенсії у зв'язку з втратою годувальника; рішення суду, яке вступило в законну силу, про встановлення факту перебування на утриманні. Ці документи повинні місти­ти і відомості про час і період, коли особа перебувала на утриманні спадкодавця.

У межах однієї і тієї ж черги спадкоємці спадкують майно померлого в рівних частках. Скажімо, спадкоєм­цями першої черги померлого є батько, дружина і дочка; кожен із цих спадкоємців отримає одну третину спад­щини.

Із загального принципу рівності часток при спадку­ванні за законом і принципу черговості прикликання до спадкування (спочатку призиваються спадкоємці першої черги, а за їх відсутності — спадкоємці другої черги) за­конодавець робить два винятки. Перший із них стосує­ться особливості спадкування предметів домашньої об­становки і вжитку.

Предмети звичайної домашньої обстановки і вжитку переходять до спадкоємців за законом, які проживали спільно із спадкодавцем, незалежно від їх черги і спад­кової частки, якщо вони проживали із спадкодавцем до його смерті не менше одного року.

Це правило встановлене у зв'язку з тим, що було б несправедливим віддавати речі, якими повсякденно ко­ристувалися у побуті разом з спадкодавцем спадкоємці, які з ним проживали разом, спадкоємцям, які прожива­ли окремо від спадкодавця, і, звичайно ж, мали необхід­ні побутові речі у своєму господарстві. Так, якщо у спадкодавця був син, який мешкав у іншому місті, і брат, який проживав разом із спадкодавцем, то при спадкуванні за законом брат — спадкоємець другої черги — отримає предмети домашньої обстановки та вжитку, а син — спадкоємець першої черги — все інше майно (жи­лий будинок, земельну ділянку, автомобіль, грошові внески, цінні папери тощо).

Законодавець не наводить перелік предметів домаш­ньої обстановки та вжитку. Під ними, звичайно, розумі­ють ті речі, які призначені для задоволення повсякден­них побутових та культурних потреб громадян.

Сучасна судова та нотаріальна практика до цієї ка­тегорії речей традиційно відносить меблі, пральні маши­ни, магнітофони. По одній із справ суд у своєму рішенні вказав, що телевізор є предметом домашнього вжитку і, в силу закону, повинен спадкуватися разом з іншим майном побуту: шафами, буфетами, холодильником, ки­лимами та сервізами.

До предметів звичайної домашньої обстановки та вжитку не відносяться предмети професійної діяльності спадкодавця (рояль піаніста, інструменти майстра), ко­лекції, антикваріат, предмети розкоші. В кожному конкретному випадку непорозуміння, які виникають між спадкоємцями стосовно того, чи належать ті чи інші речі до предметів домашньої обстановки та вжитку, вирішую­ться в судовому порядку.

Звичайно, якщо майно померлого складається лише з предметів домашньої обстановки та вжитку, то цілком можлива ситуація, коли це майно отримають спадкоємці за .законом другої черги, які проживали разом із спадко­давцем, а спадкоємцям першої черги залишаться тільки борги спадкодавця.

Але ще раз наголосимо, що правило про особливий порядок спадкування предметів домашньої обстановки та вжитку, застосовується лише при спадкуванні за за­коном, тобто в тому випадку, коли спадкодавець не ско­ристався своїм правом скласти заповіт і не розпорядився цим майном особисто.

Другий виняток щодо рівності часток для спадкоєм­ців однієї і тієї ж черги стосується спадкоємців, які спадкують майно за правом представлення. У такому порядку спадкують онуки та правнуки померлого. Вони отримують ту частку, яка б належала їх померлим бать­кам, якби ті були живими на момент відкриття спадщи­ни. Так, якщо після смерті спадкодавця залишився його син і два онуки раніш померлого другого сина, то поло­вину спадщини отримає живий син, а кожний онук ма­тиме право на одну четверту частку спадщини, оскільки їм разом належить та частка, яку б отримав їх батько, коли б він був живий. Тобто у цьому випадку у спадкоєм­ців однієї черги (син та онуки) частки будуть різними.

Онуки мають право отримати спадщину в порядку представлення лише в тому випадку, якщо їх батьки по­мерли до відкриття спадщини, а не, наприклад, відмови­лися від спадщини, чи були усунуті від спадщини як не­гідні спадкоємці.

Як вже зазначалося, утриманець є законним спадко­ємцем, незалежно від його родинних чи сімейних зв'язків з померлим. Якщо ж він належить до законних спадкоємців і за іншими підставами (наприклад, в силу родинних зв'язків), то у нього є право вибору. Перехід від спадкування як утриманця до спадкування за іншою підставою доцільний, якщо факт утримання важко дове­сти. В інших випадках такий перехід негативно вплине на майнові інтереси спадкоємця, оскільки утриманці за­кликаються до спадщини завжди, а, наприклад, брати і сестри — лише за черговістю.

Практичне значення має і вирішення питання що­до порядку спадкування онуками і правнуками у ви­падку, коли вони є спадкоємцями за законом першої черги і одночасно один з них перебував на утриманні померлого.

Якщо онуки і правнуки закликаються до спадкуван­ня у порядку представлення, вони успадковують порівну в тій частці, яка належала б при спадкуванні за законом одному з померлих батьків. Тобто якщо б після смерті спадкодавця залишилися його старший син і троє онуків молодшого сина, то син отримав би половину спадку, а онуки поділили б частку свого померлого батька і отри­мали б по 1/6. Якщо ж онук, який перебував на утри­манні діда, закликається до спадкування як утриманець, він, як самостійний спадкоємець, отримує разом з си­ном по 1/3, а онуки за правом представлення — по 1/6. Цю колізію в літературі пропонується вирішувати на ко­ристь спадкування як утриманця.

Якщо онук чи правнук, перебуваючи на утриманні спадкодавця, набуває право спадкування як утриманець, то він не може бути позбавлений цього права і повинен закликатися до спадщини як утриманець, незалежно від того, чи живий його родитель, чи ні. Вибір підстав спад­кування в такому випадку не повинен мати місце, так як це б обмежувало правоздатність спадкоємця.

В проекті нового ЦК України передбачено значно розширити коло спадкоємців за законом. До числа спад­коємців за законом пропонується включати осіб не лише за ознакою родинних чи сімейних зв'язків, а й за озна­кою членства у сім'ї. І якщо перша і друга черга спадко­ємців у порівнянні з чинним законодавством змін не зазнала, то до третьої черги включені особи, які були членами сім'ї спадкодавця за умови, що прожили з ним не менше п'яти років. У четверту чергу право на спадку­вання за законом одержать рідні дядько та тітка, у п'яту — утриманці, в шосту — інші родичі спадкодавця до шостого ступеня спорідненості включно.

Значне розширення кола спадкоємців за законом практично позбавить державу права на так звану виморо­чну спадщину, тобто майно, яке залишилося після смерті громадянина за відсутності спадкоємців за заповітом і спадкоємців за законом.

За чинним законодавством спадкове майно перехо­дить у власність держави у таких випадках:

— якщо спадкоємець заповів все своє майно або його частину державі;

— якщо спадкоємці відмовилися від спадщини на ко­ристь держави;

— якщо всі спадкоємці відмовилися від спадщини або не прийняли її у встановленому порядку;

— якщо заповідана лише частина майна, а спадкоєм­ці за законом відсутні;

— якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за зако­ном, ні за заповітом.