Реферат на тему:

Добровільна здача в полон. Насильство над населенням у районі воєнних дій

Мародерство Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

Добровільна здача в полон через боягузтво або легкодухість —

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єкт злочину — порядок виконання військового обов’язку в умовах воєнного стану та в бойовій обстановці.

2. З об’єктивної сторони злочин виражається у здачі в полон. Це може виявитися у діях, коли військовослужбовець, наприклад, під час бою викидає білий прапор чи залишає розташування свого підрозділу (частини) і втікає до розташування ворожих військ, де здається у полон, або у бездіяльності, коли він, скажімо, залишається на полі бою під час відступу своїх військ і захоплюється в полон після заняття відповідних бойових позицій військами ворога.

Як випливає зі змісту диспозиції ст. 430, обов’язковою ознакою складу цього злочину є час: добровільна здача в полон може бути вчинена лише під час ведення військових дій.

Добровільність у ст. 430 означає, що особа не примушується до здачі в полон своїм військовим начальником чи іншою особою і має можливість і надалі виконувати свій військовий обов’язок.

3. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець. Якщо військовий начальник через боягузтво або легкодухість здається в полон сам, а також здає ворогові ввірені йому військові сили, відповідальність має наставати за сукупністю злочинів, передбачених ст. ст. 427 і 430.

4. З суб’єктивної сторони злочин характеризується виною у вигляді прямого умислу, а також спеціальними мотивами. Боягузтво — це несміливість, що властива особі, яка легко піддається почуттю страху, паніці. Легкодухість — це відсутність чи брак твердості, рішучості, мужності. Ці два поняття синонімічні.

Добровільна здача в полон із заздалегідь обміркованим наміром ухилитися від участі у воєнних діях як форми проходження військової служби, для збереження свого життя, для публічного вираження свого негативного ставлення до вирішення політичних питань військовим шляхом може розглядатися як добровільна здача в полон через легкодухість і одночасно як дезертирство, вчинене у воєнний час (ст. 430 і ч. З ст. 408), а добровільна здача в полон з метою участі у воєнних діях на боці ворога — як готування до переходу на бік ворога (ст. ст. 14 і 111).

Злочинні дії військовослужбовця, який перебуває в полоні

1. Добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради,—

карається позбавленням волі на строк від трьох до семи років.

2. Насильство над іншими військовополоненими або жорстоке поводження з ними з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого,—

карається позбавленням волі на строк від п’яти до восьми років.

3. Вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим, з корисливих мотивів або з метою забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога —

карається позбавленням волі на строк до трьох років.

1. Об’єктом злочину є порядок виконання військовослужбовцем військового обов’язку в умовах полону.

2. З об’єктивної сторони злочин може проявитися у таких формах: 1) добровільна участь військовослужбовця, який перебуває в. полоні, у роботах, що мають військове значення, або в інших заходах, які завідомо можуть заподіяти шкоду Україні або союзним з нею державам, за відсутності ознак державної зради (ч. 1 ст. 431);

2) насильство над іншими військовополоненими (ч. 2 ст. 431);

3) жорстоке поводження з іншими військовополоненими з боку військовополоненого, який перебуває на становищі старшого (ч. 2 ст. 431); 4) вчинення військовослужбовцем, який перебуває в полоні, дій, спрямованих на шкоду іншим військовополоненим (ч. З ст. 431).

Під роботами, що мають воєнне значення, розуміються роботи, пов’язані з виробництвом зброї, боєприпасів, бойової техніки, іншого військового майна. Згідно з Конвенцією про поводження з військовополоненими до роботи можуть залучатися тільки працездатні військовополонені, при цьому офіцери та прирівняні до них особи — лише за їх згодою. У примусовому порядку військовополонені можуть бути притягнені тільки до робіт в сільському і домашньому господарстві, з надання комунальних, транспортних послуг та деяких інших робіт за умови, що вони не мають воєнного характеру чи значення. До інших заходів, які завідомо можуть завдати шкоди Україні або союзним з нею державам, можна віднести, скажімо, вербування інших військовополонених для участі в роботах, які мають воєнне значення, або участь у спецпропаганді тощо.

Добровільність у ч. 1 ст. 431 означає, що особа не примушується до зазначеної роботи органами влади відповідної держави або військовополоненим, який перебуває на положенні старшого, і має можливість і надалі утримуватися від цієї роботи.

Поняттям насильство у ч. 2 ст. 431 охоплюється заподіяння військовополоненому побоїв, легкого, середньої тяжкості і тяжкого тілесного ушкодження, крім заподіяння тяжкого тілесного ушкодження за кваліфікуючих обставин. Останнє, а також убивство потерпілого чи його самогубство внаслідок жорстокого поводження потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121, ч. ч. 1 чи 2 ст. 115 або за ч. ч. 1, 2 чи 3 ст. 120.

Під жорстоким поводженням з військовополоненим слід розуміти дії, якими особі спричинюються серйозні фізичні та/або моральні страждання (наприклад, позбавлення сну, харчування і води, розлучення матері з малолітньою дитиною, поміщення здорової людини до психічно хворих тощо).

ДІЇ, спрямовані на шкоду іншим військовополоненим, можуть виражатися у повідомленні адміністрації про підготовку втечі із табору чи про вчинення порушення режиму, у примушуванні до виконання роботи, що має воєнне значення чи іншої роботи, у насильстві, яке охоплює заподіяння побоїв, спричинення легких тілесних ушкоджень, у знущанні тощо.

3. Суб’єктом злочину може бути: у першій і четвертій формах — будь-який військовослужбовець, що перебуває у полоні, а у другій і третій — військовополонений, який перебуває на становищі старшого.

Військовополоненим є така, що потрапила під владу військового супротивника, особа, яка належить до: особового складу збройних сил сторони, що перебуває у конфлікті, особового складу ополчення і добровільних загонів, що входять до складу цих збройних сил, осіб, що слідують за збройними силами, але не входять до їх складу, а так само до інших категорій, визначених в частині А ст. 4 Конвенції про поводження з військовополоненими та в ст. 44 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій. Військовополоненим особа є з моменту потрапляння під владу військового супротивника і до моменту її остаточного звільнення та репатріації.

Військовополоненими, які перебувають на становищі старших, є: в таборах для офіцерів та прирівняних до них осіб або змішаних таборах — старший за званням і стажем офіцер, в інших таборах — так звані довірені особи, що обираються військовополоненими шляхом таємного голосування кожні шість місяців з метою представлення перед військовою владою, Державами-покровительницями, Міжнародним Комітетом Червоного Хреста тощо, та затверджуються Державою, що тримає у полоні.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується виною у вигляді прямого умислу.

При цьому, у перших трьох його формах мотивами злочину можуть бути будь-які, крім відверто .антидержавницьких: у разі добровільної участі військовополоненого у вказаних роботах чи заходах з метою спричинити шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності України чи одній із складових її національної безпеки, або у разі насильства над іншим військовополоненим чи жорстокого поводження з ним з метою припинити таку, що проводилась останнім у таборі діяльність, спрямовану на шкоду ворогові, дії винного потребують кваліфікації за ст. 111.

Обов’язковою ознакою злочину у четвертій його формі є корисливий мотив або мета забезпечення поблажливого до себе ставлення з боку ворога.

Конвенція про поводження з військовополоненими від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 11 квітня 1954 р. (ст. ст. 4, 12-16, 50-52, 79-81).

Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських або таких, що принижують гідність, видів поводження і покарання від 10 грудня 1984 р. Ратифікована УРСР 26 січня 1987р.

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 10 червня 1977 р. Ратифікований УРСР 18 березня 1989р.

Європейська конвенція про запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню чи покаранню. Ратифікована Україною 24 січня 1997 р.

Мародерство

Викрадення на полі бою речей, що знаходяться при вбитих чи поранених (мародерство),—

карається позбавленням волі на строк від трьох до десяти років.

1. До загальних обов’язків військовослужбовця належать, зокрема, обов’язок дорожити бойовою славою ЗС та своєї військової частини, честю і гідністю військовослужбовця ЗС, поважати бойові та військові традиції, честь і гідність кожної людини. Мародерство дискредитує вказані цінності, а отже його безпосереднім об’єктом є бойова слава ЗС і честь військовослужбовця, а також порядок дотримання звичаїв та правил війни.

2. Предметом мародерства може бути тільки приватне майно (гроші, годинники, медальйони тощо) вбитих чи поранених, незалежно від того, до чиєї армії останні належать. Викрадені вони можуть бути як під час бою, так і відразу ж після нього. Зброя, боєприпаси, документи, що містять відомості військового характеру, інші предмети, що збираються для їх використання під час ведення військових дій, не є предметом цього злочину.

3. З об’єктивної сторони злочин виражається у суспільне небезпечних діях — викраденні речей, що знаходяться при вбитих і поранених. Обов’язковою ознакою складу є місце — поле бою (це поняття розкрито в коментарі до ст. 429).

4. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

5. З суб’єктивної сторони злочин може бути вчинений тільки з прямим умислом.

Статут внутрішньої служби Збройних Сил України від 24 березня 1999р. (ст. 11).

Насильство над населенням у районі воєнних дій

1. Насильство, протизаконне знищення майна, а також протизаконне відібрання майна під приводом воєнної необхідності, вчинювані щодо населення в районі воєнних дій,—

караються позбавленням волі на строк від трьох до восьми років.

2. Розбій, вчинюваний щодо населення в районі воєнних дій,—

карається позбавленням волі на строк від семи до десяти років.

1. Об’єкт злочину — порядок дотримання звичаїв та правил війни.

2. З об’єктивної сторони злочин полягає у суспільно небезпечних діях. Формами його є: 1) насильство щодо населення у районі воєнних дій; 2) протизаконне знищення майна, що належить насе-. ленню, під приводом воєнної необхідності, вчинюване у районі воєнних дій; 3) протизаконне відібрання майна, що належить населенню, під приводом воєнної необхідності, вчинюване у районі воєнних дій (ч. 1 ст. 433); 4) розбій, вчинюваний щодо населення у районі воєнних дій (ч. 2 ст. 433).

Обов’язковою ознакою складу злочину є місце його вчинення. Під районом воєнних дій розуміється територія, на якій ведуться воєнні (бойові) дії. Визначення конкретних меж такого району є питанням факту, яке має вирішуватися з урахуванням інтенсивності бойових дій, чисельності військ тощо.

Цивільне населення складається зі всіх осіб, які є цивільними особами. До останніх же належать будь-які особи, за винятком тих, що зазначені у ст. 4 (А.1, А.2, А.З, А.6) Женевської конвенції про поводження з військовополоненими і в ст. 43 Додаткового протоколу І до Женевських конвенцій.

Насильство у ст. 433 охоплює такі дії, як незаконне позбавлення волі, зґвалтування чи вчинення деяких інших статевих злочинів, заподіяння тілесних ушкоджень будь-якого ступеня тяжкості тощо. При цьому заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, вбивство потерпілого чи його самогубство внаслідок заподіяного насильства потребують додаткової кваліфікації за ч. 2 ст. 121, ч. ч. 1 чи 2 ст. 115 або за ч. ч. 1, 2 чи 3 ст. 120.

Протизаконним знищення майна визнається завжди, коли таке знищення не є абсолютно необхідним для здійснення військових операцій. При цьому слід мати на увазі існування певних видїв майна, які відповідно до міжнародних конвенцій не можуть знищуватися за жодних обставин (греблі, дамби, нафтопромисли, супертанкери, атомні електростанції та інші об’єкти, що містять небезпечні сили, запаси продуктів харчування, посіви, споруди для постачання питної води та інші об’єкти, необхідні для виживання цивільного населення, культурні цінності тощо).

Протизаконне знищення майна, вчинене шляхом підпалу, вибуху чи іншим загальнонебезпечним способом, або таке, що заподіяло майнову шкоду в особливо великих розмірах, або спричинило загибель людей чи інші тяжкі наслідки, кваліфікується за ч. 2 ст. 194.

Відібрання майна може бути законним лише у разі, якщо відповідним законом України будуть встановлені підстави і порядок вчинення таких дій. Згідно з законодавством України примусове відчуження об’єктів права власності в умовах воєнного чи надзвичайного стану допускається як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі, в порядку та у строки, встановлені законом, і з наступним повним відшкодуванням їх вартості. В Україні або в окремих її місцевостях, де введено воєнний стан, військовому командуванню надається право разом з органами виконавчої влади та органами місцевого самоврядування, а якщо це неможливо, — самостійно запроваджувати та здійснювати такі, зокрема, заходи правового режиму воєнного стану: а) вилучати для тимчасового використання необхідне для потреб оборони майно громадян, у т.ч. транспортні засоби, споруди, машини, механізми, обладнання .та інші об’єкти, пов’язані з обслуговуванням транспорту, та видавати відповідні документи про це встановленого зразка; б) у разі порушення вимог або невиконання заходів правового режиму воєнного стану вилучати у громадян радіопередавальне обладнання, телевізійну, відео- і аудіоапаратуру, комп’ютери, а також у разі потреби інші технічні засоби зв’язку; в) вилучати у громадян вогнепальну зброю та боєприпаси, холодну зброю; г) встановлювати для

фізичних осіб військове-квартирну повинність з розквартирування військовослужбовців.

Про поняття розбій див. коментар до ст. 187. Якщо розбій вчинений за обставин, які є кваліфікуючими у злочині, передбаченому ст. 187, він кваліфікується за ч. ч. 2, 3 або 4 ст. 187.

3. Суб’єктом злочину є будь-який військовослужбовець.

4. Суб’єктивна сторона злочину характеризується прямим умислом.

Конституція України (ст. 41).

Конвенція про захист цивільного населення під час війни від 12 серпня 1949 р. Ратифікована СРСР 17 квітня 1954 р. (ст. ст. 4, 13-34, 53).

Додатковий протокол до Женевських конвенцій від 12 серпня 1949 року, що стосується захисту жертв міжнародних збройних конфліктів (Протокол І) від 10 червня 1977 р. Ратифікований УРСР18 березня 1989 р.

Закон України “Про символіку Червоного Хреста і Червоного Півмісяця в Україні” від 8 липня 1999р. (ст. 1).

Закон України Про правовий режим воєнного стану від 6 квітня 2000 р. (ст. ст. 15, 23).

Закон України Про оборону України в редакції від 5 жовтня 2000 р. (ст. 17).