Детермінація організованих форм економічної злочинності

Злочинність є, на жаль, невід’ємним супутником життя нашої країни, що впливає на всі суспільні та державні інститути, тому боротьба з нею є одним з найважливіших державних завдань. Для забезпечення максимальної ефективності цієї боротьби, безумовно, необхідне детальне вивчення злочинності, її складових, виявлення закономірностей і тенденцій. Вивчення економічної злочинності має посісти одне з пріоритетних місць в юридичній науці, оскільки більшість злочинів, що фіксуються і не фіксуються через їх латентність, відносяться саме до економічних. Практично, будь-який злочин може бути зведено до категорії економічного, тобто такого, від якого його суб’єкт отримує пряму чи опосередковану матеріальну вигоду.

Економічна злочинність може бути визначена за соціально-правове змінне негативне масове явище, що складається з сукупності економічних злочинів, що вчинено у той чи інший період у будь-якій країні чи в будь-якому регіоні. Поняття “економічний злочин” практично не розроблено ні в кримінально-правовій, ні в кримінологічній науках; і далеко не всі кримінологи виділяють економічну злочинність як самостійний вид злочинності.

Виникає досить парадоксальна ситуація: у правоохоронних органах, зокрема у системі МВС, існують відділи і управління по боротьбі з економічними злочинами; саме існування економічної злочинності визнається практично на всіх рівнях, а теоретично не існує єдиної думки з цього приводу, відсутнє чітке законодавче закріплення цього поняття.

Практично одностайно визнається, що однією з багаточисленних складових економічної злочинності є злочини у сфері господарської діяльності. На сьогодні ці злочини передбачено у гл. VII Кримінального кодексу України, їх — 37, що віднесено більшістю дослідників до категорії економічних злочинів.

Свідомо спрощуючи, можна визначити економічний злочин як такий, при вчиненні якого його суб’єкт переслідує незаконні економічні інтереси, у тому числі інтереси корисливі, або прагне заподіяти шкоду законним економічним інтересам держави, суспільства, суб’єктам господарювання чи приватним особам. У більшості випадків це економічно вигідно суб’єкту; останній одержує від злочину майнову (у вигляді незаконного збільшення власного майна або незаконного його не зменшення) чи іншу економічну вигоду (у вигляді одержання, наприклад, пільгових кредитів, висновку контрактів, що обіцяють високий прибуток, залучення інвестицій). В окремих ситуаціях економічна мотивація не пов’язана з одержанням економічної вигоди, але визначається сферою вчинення злочину — економічною діяльністю і свідомим порушенням законних економічних інтересів держави, суспільства, суб’єктів господарювання, приватних осіб. Економічна злочинність має високий ступінь соціальної небезпеки, що визначається негативними тенденціями, властивими економічній злочинності на сучасному етапі, до яких необхідно віднести:

високий ступінь її поширеності (більшість вчинюваних у країні злочинів є економічними);

високий ступінь шкоди, яка спричиняється економічною злочинністю (збиток від неї часто не піддається обчисленню);

ступінь її латентності, навряд чи не найвищий порівняно з іншими видами злочинності (“тіньовий” сектор економіки, за деякими оцінками, перевищує легальний);

високий рівень рецидиву і професійної злочинності, значний відсоток жіночої злочинності і злочинності високоосвічених суб’єктів у середині економічної злочинності;

корупційний характер економічної злочинності, що чітко прослідковується;

транснаціональний, міжнародний характер найбільш небезпечних різновидів аналізованої злочинності;

високий ступінь ураженості економічної злочинності організованою.

Саме високій рівень організації вчинення злочинів є найбільш небезпечним чинником, що характеризує сучасну економічну злочинність. Чітка організація, стійкі зв’язки членів угруповання — це саме ті елементи, що дозволяють вчиняти з найбільшою ефективністю економічні злочини, створюючи при цьому складні та заплутані схеми. Тому організована злочинність представляє найбільшу зацікавленість при розробці методик попередження економічної злочинності.

Організована злочинність у будь-яких своїх проявах є, насамперед, злочинним бізнесом, в основі якого — економічні причини. Деформація економічної свідомості, будучи основними причинами вчинення організованих злочинів у сфері економіки, на рівнях групової та індивідуальної свідомості найчастіше виявляються у різновидах користі:

у переконаності щодо неможливості правомірними шляхами вирішити економічні проблеми, що стоять перед групою чи індивідом, стосовно забезпечення гідного рівня життя тільки неправомірними засобами;

в інерційній дії звичок і стереотипів поведінки, що виникли в умовах існування “народної”, а фактично нічийної власності та вкрай обмеженого цивільного обігу.

Разом з тим, відбулися докорінні зміни світоглядних установок, ідеологічної орієнтації, що стосуються й економічної сфери. Так, раніше засуджувана приватновласницька психологія перетворилася на визнану систему поглядів і цінностей, що заохочуються. Спостерігається невідповідність економічної свідомості, психології та менталітету більшості людей економічній реальності, що значно змінилася. Зазначені деформації детермінують різного роду розкрадання, посадові, податкові й інші злочини, що вчиняються організованими злочинними угрупованнями у сфері економічної діяльності.

У свідомості втрачено цінність продуктивної праці як джерела благополуччя і головного засобу самореалізації особистості; досить поширеним стало уявлення стосовно можливості легкодосяжного благополуччя шахрайським шляхом через спекулятивні операції, участь у несумлінних фінансових “іграх”, кримінальному бізнесі.

Надмірне державне втручання в економіку неминуче призвело до уповільнення темпів економічних реформ, до корумпованості держапарату. Соціологами встановлено, що занадто широкі рамки державного втручання (жорстка монополія державної влади, її непрозорість) створюють умови для зловживань, задоволення об’єктивних суспільних потреб не завдяки проголошеному правовому порядку, а всупереч йому. Інакше кажучи, створюється і зміцнюється плацдарм для існування і розквіту організованої злочинності. При досить високому рівні розвитку ринкових відносин у сфері комерційного посередництва, торгівлі, перерозподілу матеріальних цінностей впровадження даних відносин у сферу виробництва відбувалося надзвичайно повільно. Звідси — падіння виробництва, збереження товарного дефіциту при бурхливому зростанні цін на товари і послуги [1].

Розквіту економічної організованої злочинності на початку 90-х рр. сприяли також і різке зниження контрольно-ревізійної діяльності, постійне скорочення апарату контролю. Соціалістична система господарювання була цілком зруйнована, і сьогодні ми маємо принципово новий стан суспільства й економіки, де велику роль відіграють механізми локального (у соціально-економічному просторі) та корпоративного (монополістичного) регулювання, що є характерним для будь-якого перехідного періоду [2].

Суть цих специфічних механізмів полягає в тому, що окремі інститути економічних систем через визначені причини — високий рівень концентрації виробництва або капіталу, корпоративну владу і т. п. — набувають здатність свідомо, але локально, обмежено впливати на параметри виробництва, постачальників і споживачів (обсяг, якість, структура), ринку (ціни на продукцію контрагентів, розширення продажу за рахунок маркетингу), соціального життя і т. п.[3].

У результаті дії такого механізму сьогодні маємо економіку, що базується переважно на неекономічному суперництві корпоративно-бюрократичних структур (кланів), зіткненні їх влад і регулюючих впливів. Одним з найважливіших наслідків функціонування названого механізму (відомого в економіці як механізм алокації ресурсів) є дивергенція економіки країни на сильно і слабко корпоратизовані сектори. До першого сектора відносяться підприємства, що є монополістами в технологічних (високий рівень концентрації виробництва), ринкових (здатність локально регулювати діяльність постачальників і споживачів, ціну) відносинах, що мають вирішальні маси ліквідних ресурсів, бюрократично-корпоративну владу (паливно-енергетичний, оборонний, фінансово-торговельний комплекси і частина промисловості). Тут з’являються надприбутки, не відомі за своїми масштабами світовій практиці.

Другий (немонополізований сектор) відрізняється відсутністю чи низьким рівнем концентрації згаданих вище параметрів До нього відносяться сфера відтворення робочої сили, ринок споживчих товарів, велика частина сільського господарства і т.ін. [4].

У результаті відбувся розкол суспільства на дві нерівні частини — на зайнятих у привілейованому сильно корпоратизованому секторі і на тих, хто працює у немонополізованому секторі економіки, що регресує. Для зайнятих у сильно корпоратизованому секторі, де формуються величезні надприбутки (експортери сировини, насамперед нафти, газу, кольорових металів, зайняті у фінансово-кредитних і посередницьких сферах), є характерним прагнення одержати і максимально вивести з-під оподатковування свої прибутки, що можливо зробити тільки шляхом прямих порушень законодавства і встановлення особливих “довірчих” відносин з двома соціальними групами: державними чиновниками, які визначають умови комерційної діяльності, і кримінальними елементами, які змушують сплачувати “данину”. Саме союз названих сил формує сучасні корпоративно-бюрократичні клани, які є суб’єктами владних відносин. Кожний з них поступово стає самодостатнім, має свій “шматок” надприбутків і створює свої фінансові інститути, силові структури і т. ін.

На сьогодні більша частина населення виведена за рамки корпоратизованого сектора і, як наслідок, спостерігається падіння життєвого рівня більшості громадян, безробіття в легальному секторі економіки, що об’єктивно розширює ресурсну базу організованої злочинності, підвищує “соціальну значимість” лідерів мафіозних співтовариств, здатних підтримати життєдіяльність певної частини громадян, які втратили роботу, надати можливість злочинним шляхом діставати кошти до існування в умовах кризи владних структур і економіки.

Значна частка населення некорпоратизованого сектора переходить у маргінальне середовище, легко піддається залученню до організованої злочинної діяльності як охоронці, бойовики; чимала його частина адаптується до нових умов через участь у різних формах “тіньової економіки” (посередницькі послуги, спекуляція, дрібне підприємництво без відповідного дозволу і т. ін.), використовується для розширення нелегального ринку з метою задоволення ірраціональних потреб (проституція, наркотизм, тоталізатор і т. п.). У доходах населення заробітна платня складає 35 — 40 %.

Резервом для збільшення чисельності організованих злочинних груп є, в першу чергу, колишні спортсмени, звільнені в запас військовослужбовці і працівники правоохоронних органів, фахівці, що володіють знаннями й уміннями, необхідними для протиправної діяльності у різних сферах кримінального бізнесу.

Проблема виживання, як і проблема первісного накопичення капіталу, вирішуються сьогодні в Україні за допомогою активного включення населення у різні процеси, що розгортаються в рамках “тіньової” економіки. Люди перестають довіряти державній владі, все більше звертаючи свій погляд у бік “тіньового” капіталу і криміналітету. Надто високий рівень прибутковості злочинної економічної діяльності порівняно з рівнем прибутковості легального бізнесу, об’єктивна зацікавленість (необхідність) у більшості населення активізувати свою участь у “тіньовій” економіці створюють основу для нарощування корупції, “тіньової” діяльності і кримінальної активності.

Істотно вплинули на деформацію економічної свідомості й активні процеси перерозподілу власності. Масова приватизація з моменту її початку є колосальною спекулятивною операцією, що призводить до криміналізації економіки, розпаду суспільства на ворогуючі соціальні групи.

Керівництво країни не могло не усвідомлювати, що середньостатистичний громадянин України, який не мав раніше великих накопичень капіталу, а внаслідок шокової лібералізації цін позбавлений останніх заощаджень, не може бути активним учасником нових ринкових відносин. Основна частина великих капіталів створювалася і створюється за рахунок “тіньової” діяльності, спекуляції, хабарництва і розкрадань, тому в центрі економічного життя цілком закономірно опинилися особи, тісно пов’язані з “тіньовою” економікою, представники корумпованого державного апарату. Тому всі ці приватизаційні особливості навряд чи були випадковими помилками влади, оскільки всі заходи розпочалися з метою концентрації грошової маси і спрямування її руху на форсоване створення окремої верстви у суспільстві — великих власників.

Фактично це означає, що держава на початковому етапі економічних реформ своїми руками створила фінансову базу для організованої злочинності, надала їй можливість для переведення фінансового капіталу у криміналізовані комерційні структури.

Деформації суспільної економічної свідомості сприяють також негативні сторони протиріч механізму розвитку найбільш прибуткових сфер економіки і кредитно-фінансової сфери. Серед таких сфер — експортно-імпортні операції, операції з сировиною, інвестиційна діяльність. Криміналізація інвестиційної діяльності призводить до ще більшого нераціонального використання бюджетних коштів; переведення капіталів у невиробничу сферу; фінансових махінацій і збагачення певної групи осіб і зубожіння основних верств населення.

У кредитно-фінансовій системі сформувалися найбільш гострі протиріччя, характерні для економіки перехідного періоду, відставання законодавчого процесу від реалій, що складаються у господарських відносинах. Існуючі проблеми кредитно-фінансової системи призвели до її глибокої деформації, що, в свою чергу, спричинило формальне зникнення внутрішніх джерел накопичення. Серйозних змін зазнала система грошових заощаджень населення як важливого джерела кредитних ресурсів і накопичення. У результаті цього в країні складається оманлива картина відсутності внутрішніх джерел накопичення та інвестицій. Дія криміногенних факторів пов’язана і з прогнозованим зменшенням кількості діючих банків, а також з проявом гостроти інвестиційної кризи. Дефіцит інвестиційних ресурсів знижує поріг чутливості до проблеми “відмивання брудних” капіталів.

Криміналізація банківської сфери містить особливу небезпеку, оскільки, по-перше, є загрозою для стабільності у кредитно-фінансовій системі; по-друге, призводить до підпорядкування злочинним угрупованням ключових сегментів ринку, формування фінансової бази для “зрощування” організованої злочинності з різними органами державної влади за допомогою корупції.

Серйозні протиріччя існують і на споживчому ринку, що, насамперед, виражається у грубому порушенні прав споживачів у недотриманні порядку ціноутворення, сертифікації, ліцензуванні торгівлі, збуті неякісної, фальсифікованої продукції. Значно криміналізують споживчий ринок квотування частки продажів, регламентація цін і стягування “податків” на доходи як у вигляді частки участі в капіталі, так і у вигляді прямих платежів за право здійснювати торгову діяльність.

Деформації економічних відносин призвели до того, що більш обов’язковою умовою здійснення будь-якої господарської діяльності стає кримінальна економічна поведінка. В умовах сучасного господарювання погано організованого у правовому плані, незабезпеченості захисту суб’єкта економічних відносин поведінка підприємця може бути лише кримінальною [5].

Реалізації економічних деформацій суспільної свідомості сприяє підвищення віктимності поведінки громадян у сфері соціально-економічних відносин.

Відсутність у більшості населення навичок економічної поведінки в умовах ринкових відносин, недостатня правова інформованість громадян про правила процедури здійснення угод та інших цивільно-правових операцій неминуче призводять до зниження рівня захищеності їх власності, до розвитку кримінального бізнесу, зростання корисливих і корисливо-насильницьких злочинів.

Економічна система країни, вийшовши зі стану державного псевдосоціалізму, не набула властивостей сучасного ринкового господарства. Виник певний мутант, що поєднує в собі руїни колишнього державного соціалізму, зачатки ринкових структур, корпоративізму, великий масив приватно-ринкового господарства і примітивного підприємництва. Усе це густо обплутано павутинням “тіньових” і кримінально-мафіозних відносин, переплетено з корумпованим державним апаратом [6].

Серед деформацій суспільної свідомості, що детермінують організовану злочинність в економічній сфері, велику роль відіграють деформації політичної психології. Міжнаціональна ворожнеча і ненависть, що були штучно створені, викликали міжнаціональні конфлікти, які нерідко використовуються в інтересах організованої злочинності для маніпулювання ситуацією з метою отримання надприбутків (зокрема від торгівлі зброєю, наркотиками і т. п.), поділу сфер впливу і джерел сировини, реалізації інших корпоративних інтересів.

Держава внаслідок існуючих протиріч між галузями влади, проявів сепаратизму, місництва і користолюбства вищих чиновників втратила важливі важелі забезпечення єдиної законності і конституційного правопорядку. Невипадково у суспільній свідомості склалося враження, що державну владу в країні реально здійснює не народ через своїх обранців, а кримінальні структури, мафія. Зростає недовіра до стійкості державних інститутів, стабільності влади, до її здатності забезпечити нормальну життєдіяльність суспільства, правопорядок, захист прав та інтересів громадян. Відзначається пожвавлення політичного, ідеологічного екстремізму.

До негативних боків протиріч у сфері політичних відносин, що є криміногенними детермінантами, можна віднести послаблення ролі держави в адекватному сучасним умовам правовому регулюванні економіки, у формуванні цивілізованих ринкових відносин; відмову чітко формулювати чи свідомо утаювати щирі стратегічні й тактичні цілі перетворення суспільних відносин, їх несистемне перетворення, коли не прораховуються соціальні та інші наслідки економічних реформ, значне перебільшення саморегулюючої ролі ринку.

Відсутність політичної волі для вирішення низки складних державних проблем, у тому числі і проблем боротьби з організованою злочинністю, лише словесний осуд корупції і мафії та формально проведені кампанії “боротьби з корупцією”, “боротьби з організованою злочинністю”, а по суті денне ознайомлення громадськості через засоби масової інформації про зв’язки багатьох політичних діячів і вищих державних чинів з мафією, викриття їх у корупції спричиняє деформації суспільної свідомості.

Аналогічну роль відіграють політичні зіткнення між виконавчими і законодавчими гілками влади, між політичними кланами як у центрі, так і на місцях, у результаті чого деякі політичні рішення приймаються у вузькокорпоративних інтересах, незважаючи на те, що їх реалізація пов’язана з численними людськими жертвами і колосальними економічними втратами. Відповідно до політологічних оцінок ситуації, коли в умовах суспільства зі слабкими традиціями самоорганізації, але в той самий час з сильними традиціями державного патронажу виникає вакуум легітимної влади, його заповнює влада кримінальна і напівкримінальна. Невипадково влади прагнуть власники величезних кримінальних капіталів, кримінально-політичні союзи, починаючи від місцевих органів влади і до найвищого рівня, що “плідно” керують у своїх інтересах країною і практично є невразливими. Вони навіть не вважають за потрібне приховувати свою діяльність від народу [7].

Політична нестабільність, постійна непередбачувана зміна урядів, відсутність на сьогодні будь-якої перспективної програми подальшого розвитку країни та її економіки, відчуження істотної частини суспільства від системи соціального управління, відверте лобіювання законів і програм у корпоративних інтересах — все це призводить до деформації уявлень суспільства про щирі завдання політичної влади в Україні. Відсутність віри людей у здатність органів влади і управління вирішувати проблеми боротьби з організованою злочинністю виливається у прагнення населення використовувати для отримання засобів існування і забезпечення своєї безпеки будь-які, у тому числі незаконні шляхи.

Іншою провідною у суспільній свідомості є сфера правосвідомості, деформація якої виступає суміжною причиною кримінальної мотивації злочинної поведінки. Деформації сучасної правосвідомості нерідко виявляються у правовому нігілізмі, негативному ставленні до права, правовій неграмотності, втраті орієнтирів правомірної поведінки, у втрачанні віри стосовно можливості виступати за ефективний регулятор суспільних відносин, твердому переконанні у відсутності рівності громадян перед законом, у недовірі до системи правоохоронних і судових органів, занепокоєності щодо власної безпеки і впевненості в безкарності злочинців та їх готовності до найнебезпечніших дій. Особливо ці побоювання стосуються організованої злочинності, оскільки в уяві громадян протидія “мафії” є абсолютно безперспективною, а залучення правоохоронних органів — неефективним і небезпечним.

Моральна свідомість проходить через усі сфери життя людини, як і правосвідомість, вона визначає межі дозволеної поведінки людей будь-якого виду, але діапазон цих моральних рамок є набагато ширшим, ніж правових. Тому деформації моральної свідомості, як і деформації правосвідомості, можна визнати також за суміжну причину вчинення більшості злочинів, у тому числі і організованих.

Моральні проблеми сучасної суспільної психології полягають насамперед у тім, що колишні моральні цінності й орієнтири значною мірою відкинуто (можливо, і небезпідставно), а нової міцної системи моральної регуляції поведінки не створено, в результаті чого з’явилися істотні прогалини у цій сфері регулювання, які, на жаль, нерідко заповнюються сумнівними і відверто аморальними цінностями. Свідомість багатьох людей є деформованою, суперечливою, оскільки поєднує несумісні стереотипи й установки. Нагромадження негативних емоцій, різнобічних подразників і стимулів часом досягає позамежної напруги, погрожує кримінальним зривом, що доповнюється невпевненістю у завтрашньому дні, переживаннями ненадійності соціального статусу, матеріального і службового становища.

Виходячи з вищерозглянутих детермінантів організованих форм економічної злочинності, можна дійти до висновку, що покладання обов’язку щодо профілактики і боротьби з цим явищем суто на правоохоронні органи є великою помилкою. Правоохоронні органи мають можливість реагувати на наслідки існування і розвитку такого явища, причому тільки за умови створення відповідної підтримки на загальнодержавному рівні, за наявності відповідної державної політики, що матиме під собою готовність керівників вищих органів влади створити сильні правоохоронні органи і визнати незалежність судової влади. Але, незважаючи на це, головними напрямами вирішення наявних проблем мають стати:

відповідна державна політика, спрямована на створення прийнятних умов для розвитку економіки в усіх її галузях як на законодавчому, так і на виконавчому рівнях;

відповідна державна соціальна політика, спрямована на захист найменш захищених верств населення;

реформування правоохоронної системи, але з відповідним науковим вивченням і розробкою даної проблеми, з уникненням помилкових квапливих дій у цьому напряму.

 

1. Михайловская И. Б., Комиссаров B. C. Социологический анализ природы организованной преступности // Проблемы теории и социологии управления органами внутренних дел, 1992. — С. 86.

2. Глинкина С. П. Причины усиления и специфика теневой экономики на этапе перехода России к рынку // Изучение организованной преступности. — М., 1997. — С. 249–253.

3. Бузгалин А., Колганов А. Закономерности переходной экономики. — М., 1994. — С. 11.

4. Репецкая А. Л. Специфика детерминации организованной преступности в экономике России // Организованная преступность и коррупция. — 2000. — № 2.

5. Есипов В. М. Деформации экономических отношений и криминальное экономическое поведение субъектов хозяйствования // Изучение организованной преступности. — М., 1997. — С. 293–294.

6. Медведев В. Общий кризис российской экономики: причины и последствия. — М., 1999. — С. 117–118.

7. Кива А. В. Криминальная революция: вымысел и реальность // Общественные науки и современность (ОНС), 1999. — № 3. — С.31.