КОНТРОЛЬНА (ЗАЛІКОВА) РОБОТА

з “Основ конституційного права”

Тема: “Конституційне врегулювання

виборів і референдумів”

1. Види референдумів, конституційні вимоги до їх проведення

Залежно від тих чи тих ознак референдуми поділяються на певні види. Розрізняють імператив­ний і консультативний, конституційний і законодав­чий, обов'язковий і факультативний референдуми.

Імперативний і консультативний референдуми розрізняються за їхніми юридичними наслідками. Рішення, винесене імперативним референдумом, має загальнообов'язкове значення і не потребує нія­кого затвердження. Імперативним, наприклад, був референдум 1 грудня 1991 р., під час якого визнача­лося, бути чи не бути Україні незалежною держа­вою. Результати консультативного референдуму юридичної сили не мають. Його призначення поля­гає в установленні думки виборців щодо певного пи­тання. Ця думка може бути врахована, але не є обов'язковою для вирішення державними органами відповідної проблеми. У низці країн консультатив­ний референдум здійснюється під назвою "всенарод­ного обговорення".

Конституційним називається референдум, унаслі­док якого змінюється, приймається або відхиляється конституція. Якщо ж ці питання вирішуються стосовно до звичайного закону, то референдум нази­вається законодавчим.

Обов'язковий референдум — це референдум, про­ведення якого є обов'язковим для вирішення визна­чених Конституцією проблем.

Відповідно до ст. 73 Конституції України обов'яз­ковим є всеукраїнський референдум для вирішення питань щодо зміни території України. В інших кра­їнах предметом обов'язкового референдуму визна­чаються, скажімо, затвердження статутів автоном­них територій (Іспанія), затвердження Конституції та змін до неї, розв'язання протиріч між палатами парламенту (Швейцарія) тощо.

Якщо ж референдум визначається як один із можливих, але необов'язкових способів вирішення певних питань, то він називається факультативним. Це може стосуватися, приміром, затвердження зако­нів, міжнародних угод і под.

Попри те, що референдум розглядається як форма виявлення волі народу, світова державно-правова практика свідчить про юридичну і політичну недо­цільність вирішення певних питань референдумом. Звідси конституції низки держав забороняють вино­сити на референдум певне коло питань. У більшості випадків це стосується законів і рішень, пов'язаних із фінансово-бюджетними проблемами, наданням громадянства, амністіями, помилуваннями та з дея­ких інших проблем.

Такий підхід має реальні підстави. Якщо уявити, наприклад, ситуацію, в якій проект бюджету відхи­ляється референдумом, то для розгляду нового його проекту необхідний новий референдум. І це може повторюватися кількаразово. Крім того, проведення референдуму потребує витрати значних коштів, а ор­ганізація — певного часу. Отже, кінець кінцем, дер­жава може залишитися без затвердженого бюджету. Конституція України (ст. 74) встановлює, що в на­шій державі не допускається проведення референдумів щодо законопроектів із питань податків, бюдже­ту та амністії.

Всеукраїнський референдум може призначатися Верховною Радою або Президентом України, але тільки в межах визначених Конституцією повнова­жень. Так, Верховна Рада уповноважена призначати всеукраїнський референдум для вирішення питань про зміну території держави. Президент має право призначити його щодо законопроектів про внесення змін до розділів І, II, XII Конституції, а також про­голошує референдум за народною ініціативою.

Ініціатива щодо проведення референдуму визнає­ться народною, а значить, обов'язковою до втілення в життя, якщо відповідна вимога виходить не менш як від 3 млн громадян України, які мають право го­лосу. Аби ця ініціатива відображала прагнення на­роду України, Конституція встановлює, що підписи під вимогою про призначення референдуму повинні бути зібрані не менш як у 2/3 областей і не менш як по 100 тис. підписів у кожній з них. Такий порядок надає певним групам виборців та різним громад­ським об'єднанням можливість спробувати реалізу­вати свої політичні ідеї в разі протидії з боку дер­жавних структур завдяки наданню через референ­дум цим ідеям усенародної підтримки.

Конкретні питання, пов'язані з організацією та проведенням референдуму, регламентуються Зако­ном України "Про всеукраїнський та місцеві рефе­рендуми" від 3 липня 1991 р.

2. Виборче право та виборча система в Україні

Під виборчою системою України розуміється передбачений законодавством порядок формування представницьких органів держави. Усі норми законо­давства, які регламентують цей порядок, у сукупнос­ті складають виборче право. Основними його джерелами є Конституція України, Закони України: "Про вибори народних депутатів України" від 24 вересня 1997 р., "Про вибори Президента України" у редакції від 24 лютого 1994 р., "Про вибори депутатів і голів сільських, селищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад" від 24 лютого 1994 р.

У цих нормативно-правових актах сформульовано такі головні принципи виборчого права: загального, рівного і прямого виборчого права за таємного голо­сування; вільного й рівноправного висування канди­датів у депутати; гласності й відкритості; рівності можливостей для всіх кандидатів у проведенні ви­борчої кампанії; неупередженості до кандидатів з бо­ку державних органів, установ та організацій, орга­нів місцевого самоврядування; свободи агітації.

Принцип загальності означає, що право обирати мають усі громадяни України, яким на день голосу­вання виповнилося 18 років. Це право називається активним виборчим правом і тлумачиться так тому, що будь-які прямі або непрямі пільги чи обмеження щодо виборчих прав громадян України залежно від походження, соціального й майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, ставлен­ня до релігії, політичних переконань, роду й харак­теру занять, непередбачені цими законами, заборо­няються.

Що ж до права бути обраним, себто пасивного ви­борчого права, то виборчим законодавством воно розглядається по-різному. Так, народним депутатом України може бути обраний громадянин України, який має право голосу, на день виборів досяг 21-річ­ного віку і постійно проживає на території України протягом останніх п'яти років. Президентом України може бути обраний громадянин України, який досяг 35-річного віку, має право голосу, проживає в Україні протягом 10 останніх перед днем виборів ро­ків і володіє державною мовою. А депутатом сільсь­кої, селищної, міської, районної в місті та обласної ради народних депутатів може бути обраний громадянин України, який на день голосування досяг 18-річного віку, має виборчі права і постійно проживає або працює на території відповідної ради.

Принцип рівного і прямого виборчого права озна­чає, що громадяни України беруть участь у виборах народних депутатів на рівних засадах і депутати обираються безпосередньо виборцями.

Таємність голосування на виборах означає, що ніякі форми контролю за волевиявленням виборців не допускаються, а саме голосування відбувається у спеціально обладнаній для цього кабіні чи кімнаті. Під час заповнення бюлетеня в кабіні чи кімнаті для голосування може знаходитися тільки голосуючий.

Принцип вільного й рівноправного висунення кандидатів передбачає, що всі громадяни України, які мають право голосу, мають право висувати кан­дидатів. Вони можуть реалізувати це право як безпо­середньо, так і через політичні партії та їхні виборчі блоки і трудові колективи.

Гласність і відкритість виборчого права означає, що підготування і проведення виборів депутатів завжди здійснюються відкрито і гласно.

Рівність можливостей для всіх кандидатів у про­веденні виборчої кампанії як принцип виборчого права повинен розумітися так, що всім кандидатам опісля офіційної їх реєстрації надається можливість участі у виборчій кампанії на рівних засадах, вони мають рівне право на використання державних засо­бів масової інформації на території України, у них рівні можливості щодо матеріально-технічного і фі­нансового забезпечення їх участі у виборчій кампа­нії з боку держави.

Принцип неупередженості до кандидатів з боку державних органів, установ та організацій, органів місцевого самоврядування вживається та обумовлює існування такого інституту виборчого права, як увільнення кандидата від виробничих або службо­вих обов'язків із збереженням середньої заробітної платні за місцем роботи: кандидати під час виборчої кампанії не можуть бути звільнені з роботи, а також переведені на іншу роботу або посаду без їхньої зго­ди, притягнені до кримінальної відповідальності, заарештовані або піддані заходам адміністративного стягнення, що накладаються в судовому порядку без згоди відповідних державних органів.

До того ж особи, які насильством, обманом, по­грозами чи в інший спосіб перешкоджають вільному здійсненню громадянином України права обирати та бути обраним, вести передвиборну агітацію, публіч­но закликають або агітують за бойкотування вибо­рів, а також члени виборчих комісій, службові особи державних і громадських органів, які вчинили під­робку виборчих документів, неправильний підраху­нок голосів, порушили таємницю голосування або допустили інше порушення виборчого законодав­ства, несуть відповідальність, передбачену цим зако­нодавством. До певної відповідальності притягують­ся також особи, які опублікували або в інший спосіб розповсюдили явно неправдиві відомості про кан­дидата.

І, нарешті, принцип свободи агітації передбачає, що всі громадяни України, їхні об'єднання, трудові колективи, довірені особи кандидатів мають право вільно та безперешкодно обговорювати програми кандидатів, їхні якості, а також платформи і програ­ми тих партій, блоків, зборів, що їх висунули. При цьому дозволяється вести агітацію як за, так і проти кандидата в усіх засобах масової інформації.

Своєю чергою, кандидати також мають право на зустрічі з виборцями — як безпосередньо, так і через довірених осіб. Кандидати можуть здійснювати пе­редвиборчу агітацію в будь-яких формах та будь-якими засобами.

Закон України "Про вибори народних депутатів України" складається з 11 розділів (53 статті). Це розділи: 1. Загальні положення. 2. Організація вибо­рів. 3. Списки виборців. 4. Висування і реєстрація кандидатів у депутати. 5. Передвиборна агітація.

6. Фінансування виборчої кампанії. 7. Голосування. 8. Підрахунок голосів і визначення результатів ви­борів. 9. Повторне голосування, повторні вибори, порядок заміни народних депутатів, позачергові ви­бори. 10. Заключні положення. 11. Прикінцеві по­ложення.

Окрім уже розглянутих принципів виборчого пра­ва, цей Закон регламентує, що вибори народних де­путатів України можуть бути черговими, позачерго­вими (достроковими), повторними, а також замість депутатів, які вибули, і що вони здійснюються за змішаною мажоритарно-пропорційною системою.

Усього обирається 450 депутатів; із них 225 — в одномандатних виборчих округах на основі віднос­ної більшості, а 225 — за списками кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій у багатомандатному загальнодержавному виборчому окрузі на основі пропорційного представ­ництва.

Оголошення про початок виборчої кампанії здійс­нює Центральна виборча комісія. Чергові вибори відбуваються в останню неділю березня четвертого року повноважень Верховної Ради України; позачер­гові — призначаються Президентом України і прово­дяться в межах 60 днів од дня опублікування рішен­ня про дострокове припинення повноважень Вер­ховної Ради України. Рішення про проведення повторних виборів, а також виборів замість депу­татів, які вибули, виносить Центральна виборча комісія у випадках і в порядку, передбаченому цим Законом.

Далі утворюються одно- та багатомандатні вибор­чі округи. Територія останніх поділяється на вибор­чі дільниці.

Вибори організовують і проводять: Центральна виборча комісія; окружні виборчі комісії; дільничні виборчі комісії. Центральна виборча комісія є по­стійно діючим державним органом. Вона визнається юридичною особою, має печатку зі своїм найменуванням і зображенням Державного Герба України. До складу Центральної виборчої комісії входять 15 членів, призначуваних Верховною Радою України за поданням Президента України.

Для організації голосування виконавчими органа­ми сільських, селищних, міських, районних у міс­тах рад, а в містах Києві та Севастополі — відповід­ними місцевими державними адміністраціями, по кожній виборчій дільниці, складаються списки ви­борців, що передаються дільничним виборчим комі­сіям не пізніш як за 45 днів до дня виборів.

Голосування проводиться в день виборів або в день повторного голосування з 7-ї до 22-ї години. Про час і місце голосування дільнична виборча комі­сія сповіщає виборців не пізніш як за 15 днів до дня виборів.

Підрахунок голосів здійснюється виключно чле­нами дільничної виборчої комісії на її засіданні. Ко­місія підраховує кількість голосів, поданих за кож­ного кандидата, а також за кожен список кандидатів у депутати від політичних партій, виборчих блоків партій.

Обраним уважається кандидат у депутати, котрий одержав більшість голосів виборців, які взяли участь у голосуванні, відносно інших кандидатів, які балотувалися в цьому виборчому окрузі. Якщо найбільшу і водночас однакову кількість голосів набрали два чи більше кандидатів у депутати, прово­диться повторне голосування з цих кандидатур.

Закон України "Про вибори Президента України" складається з 7 глав (45 статей). Це глави:

1. Загальні положення.

2. Порядок і строки призначення виборів.

3. Організація та забезпечення проведення вибо­рів Президента України.

4. Висування і реєстрація кандидатів у Президен­ти України.

5. Передвиборна агітація.

6. Гарантії діяльності кандидатів у Президенти України та інших учасників виборів.

7. Проведення голосування, визначення результа­тів виборів Президента України.

Як і Закон України "Про вибори народних депу­татів України", цей Закон у гл. 1 фіксує основні принципи й засади виборів Президента України. Конституція України передбачає, що Президент Ук­раїни обирається громадянами України на основі за­гального, рівного і прямого виборчого права таєм­ним голосуванням строком на п'ять років. Далі вста­новлюється, що вибори Президента України можуть бути черговими, позачерговими (достроковими) і по­вторними. Чергові вибори Президента України про­водяться в останню неділю жовтня п'ятого року пов­новажень Президента України. Рішення про прове­дення виборів Президента України ухвалює Верховна Рада України не пізніш як за шість міся­ців до закінчення терміну повноважень Президента України і за чотири місяці до дня виборів. У разі до­строкового припинення повноважень Президента України вибори Президента України проводяться в період 90 днів од дня припинення повноважень. Ви­бори призначаються на неділю або інший неробочий день, про що повідомляється через засоби масової інформації.

Для проведення виборів створюються 27 вибор­чих округів (по одному в Автономній Республіці Крим, областях України, містах Києві та Севастопо­лі). Виборчі округи поділяються на виборчі дільни­ці, з кількістю від 20 до 3000 виборців, а у винятко­вих випадках — з меншою чи більшою кількістю ви­борців.

Організацію та проведення виборів Президента України здійснює Центральна виборча комісія з ви­борів народних депутатів України — Центральна ви­борча комісія з виборів Президента України, окруж­ні та дільничні комісії.

Право висувати кандидатів у Президенти України належить громадянам України, які мають право го­лосу. Вони реалізують це право через політичні пар­тії та їхні виборчі блоки, зареєстровані відповідним чином, а також через збори виборців. Реєстрація претендентів як кандидатів у Президенти України здійснюється Центральною виборчою комісією не пізніше як на п'ятий день після подання всіх необ* хід них для реєстрації документів.

Особа, яка отримала посвідчення про реєстрацію її як кандидата в Президенти України, має право вести передвиборну агітацію та користуватися пе­редбаченими в законодавстві гарантіями діяльності.

Час і місце, організація і порядок голосування, підрахунок голосів на виборчій дільниці та підведен­ня підсумків голосування у виборчому округу відбу­ваються в порядку, передбаченому Законом України "Про вибори народних депутатів України". Цен­тральна виборча комісія з виборів Президента України на підставі протоколів окружних виборчих комі­сій не пізніш як у тижневий строк після виборів установлює результати виборів Президента України. Вибори вважаються такими, що відбулися, якщо в них узяло участь більше половини виборців, внесе­них до списків виборців. Обраним Президентом Ук­раїни вважається кандидат, який одержав на вибо­рах більше половини голосів виборців, котрі взяли участь у голосуванні. Конституція додає до цього, що Президент України вступає на пост не пізніше ніж через ЗО днів після офіційного оголошення ре­зультатів виборів. Вступаючи на пост, Президент України складає присягу на урочистому засіданні Верховної Ради України, текст і порядок проголо­шення якої визначається Конституцією України.

За Законом України "Про вибори депутатів і го­лів сільських, селищних, районних, міських, район­них у містах, обласних рад" основні принципи й за­гальні засади виборів депутатів і голів сільських, се­лищних, районних, міських, районних у містах, обласних рад є такими ж, як принципи й засади ви­борів народних депутатів України та Президента Ук­раїни, Цей Закон установлює, що вибори депутатів і голів рад можуть бути черговими, повторними, а та­кож, замість депутатів і голів рад, які вибули, і по­зачерговими (достроковими). Рішення про проведен­ня чергових і позачергових (дострокових) виборів народних депутатів і голів рад ухвалює Верховна Ра­да України, про проведення виборів голів рад за­мість тих, які вибули, — відповідні ради, а про про­ведення повторних виборів і голів рад, і депутатів замість тих, які вибули, — відповідна сільська, се­лищна, районна, міська, районна у місті, обласна виборча комісія.

Чергові вибори депутатів і голів рад призначають­ся не пізніше як за три місяці до закінчення строку повноважень депутатів і голів рад. Вони призначаю­ться на неділю або інший неробочий день, про що повідомляється через засоби масової інформації не пізніше ніж на третій день після їх призначення.

Для проведення виборів депутатів рад утворюють­ся виборчі округи, а для проведення голосування і підрахунку голосів під час виборів депутатів і голів рад територія районів, міст обласного підпорядку­вання, районів у містах ділиться на виборчі дільни­ці. Створюються також виборчі комісії:

• сільські, селищні, районні, міські, районні у містах, обласні (територіальні) виборчі комісії з виборів депутатів і голів рад;

• окружні виборчі комісії з виборів депутатів об­ласних, Київської та Севастопольської міських рад;

• дільничні виборчі комісії.

Останні складають списки виборців із виборів на­родних депутатів і голів рад. Право висування кан­дидатів належить громадянам України, які мають право голосу. Це право реалізується ними як безпо­середньо на зборах громадян, так і через політичні партії, рухи, виборчі блоки, громадські організації та трудові колективи. Висування кандидатів почи­нається за 70 днів до дня виборів. Реєстрація канди­датів здійснюється відповідною (окружною) терито­ріальною виборчою комісією за наявності передбаче­них законодавством документів. Зареєстрований відповідним чином кандидат відтоді має право на здійснення передвиборної агітації та використання гарантій його діяльності.

Голосування проводиться у день виборів із 7-ї до 20-ї години. Відповідальність за організацію голосу­вання несе дільнична виборча комісія.

Обраним слід уважати кандидата в депутати, який одержав найбільшу порівняно з іншими канди­датами кількість голосів виборців. Кандидат на по­саду голови ради вважається обраним за умови до­держання вимог, передбачених для кандидата в де­путати, якщо за нього проголосували принаймні 10% виборців, яких було внесено до списку.

Використана література:

1. Основи конституційного права. – К., 2001.

2. Основи правознавства. – Харків, 2002.