РЕФЕРАТ

на тему:

“Спеціалізація професії юриста”

План

1. Загальний огляд юридичних професій:

• Суддя

• Прокурор

• Слідчий

• Інспектор кримінального розшуку, інспектор по боротьбі з економічними злочинами

• Адвокат

• Нотаріус

• Юрисконсульт

2. Загальні риси юридичної діяльності та юридичних працівників

1. У суспільстві існує ряд юридичних спеціальностей, які традиційно належать до числа провідних і мають особливе значення у справі забезпечення правопорядку і законності. Це суддя, прокурор, слідчий, інспектор карного розшуку, адвокат, юрисконсульт, нотаріус.

Суддя — це посадова особа, виключно якій надано право від імені держави здійснювати правосуддя шляхом розгляду у судовому засіданні кримінальних, цивільних справ, справ про адміністративні правопорушення і виносити відповідне судове рішення Органи судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених Конституцією межах і відповідно до законів України (ст.6 Конституції України).

Крім судів загальної компетенції в Україні створений і діє Конституційний Суд, який є єдиним органом конституційної юрисдикції, призначений вирішувати питання про відповідність законів та інших правових актів Конституції і давати офіційне тлумачення Конституції та законів України.

Робота судді надзвичайно складна, багатогранна і відповідальна. Високий рівень судової діяльності, винесення компетентного і справедливого рішення судом є однією з найважливіших гарантій надійного забезпечення прав і законних інтересів громадян. Відправлення правосуддя - завершальна і вирішальна ланка ланцюгу проходження юридичної справи від початку до кінця. Від рішення суду залежить її кінцевий результат, а то і доля людини. Соціальна значимість діяльності суду виявляється також і у її впливі на активізацію профілактики правопорушень. Все це зобов'язує суддю до об'єктивної оцінки своїх професійних якостей і культивує такі риси характеру, які специфічні і необхідні саме для такого роду діяльності. Особливостями мислення судді є незалежність від будь-яких впливів зовні, об'єктивність у підході до оцінки суті справи і прийняття рішення, глибокий і всебічний аналіз усіх її обставин, вміння бачити за чисто зовнішніми деталями справжні мотиви поведінки людей, дійсні причини виникнення подій і явищ. Інтелект судді найбільш виявляється у встановленні, визнанні істотних для справи фактів і відокремлення їх від недостовірних, сумнівних даних.

Організаційні здібності судді - неодмінна властивість його особистості, як керівника судового процесу. Його воля, висока дисциплінованість, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість у встановленні істини в поєднанні з правовою культурою у вирішальній мірі визначають належну поведінку учасників процесу, високий рівень організації відправлення правосуддя. Комунікабельність, тобто вміння спілкуватися - риса, без якої немислиме повноцінне виконання суддею своїх функцій. Характер його роботи зумовлює повсякденні відносини з багатьма людьми різного рівня освіти, складу розуму, віку, способу життя, характеру тощо. І до кожного з них потрібний відповідний підхід, розуміння. Тут особливо важливі такі якості судді, як чуйність, врівноваженість, такт, вміння вислухати і у той же час допомогти людині зрозуміти сутність питання, чесно і правдиво висловитися по справі.

Професіограма судді була би неповною, якщо б не зазначити засвідчувальну сторону його діяльності, яка виявляється у відповідному оформленні усієї здобутої в ході процесу інформації: складанні і відпрацюванні судових документів - протоколів, вироків, ухвал тощо. Виконання цієї роботи потребує від судді високої загальної і правової культури, досконалого володіння державною мовою, наявності необхідних професійних навичок документоведення.

Прокурор - державна посадова особа, яка покликана здійснювати вищий нагляд за дотриманням і вірним застосуванням законів органами держави, посадовими особами, громадськими організаціями і громадянами. Відповідно до ст. 121 Конституції України, на прокуратуру покладено:

1. Підтримання державного обвинувачення в суді.

2. Представництво інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених законом.

3. Нагляд за додержанням законів органами, які проводять оперативно-розшукову діяльність, дізнання, досудове слідство.

4. Нагляд за додержанням законів при виконанні судових рішень у кримінальних справах, а також при застосуванні інших заходів примусового характеру, пов'язаних з обмеженнями особистої свободи громадян.

З метою забезпечення реальних можливостей при здійсненні своїх функцій прокуророві законом надані певні права:

1. Безперешкодно входити у державні або громадські установи, підприємства, відомства і мати доступ до документів і матеріалів, необхідних для проведення перевірки.

2. Вимагати для перевірки рішення, розпорядження, інструкції, накази та інші акти і документи, одержувати інформацію про стан законності і заходи її забезпечення.

3. Вимагати від керівників, інших посадових осіб державних органів проведення перевірок, ревізій підпорядкованих і підконтрольних підприємств, установ, організацій, виділення спеціалістів для проведення перевірок, ревізій.

4. Викликати посадових осіб і громадян, вимагати від них усних або письмових пояснень щодо порушень закону.

5. Давати вказівки працівникам слідчих органів з питань розслідування конкретних кримінальних справ, виконання яких обов'язкове.

6. Давати санкції на арешт, проведення обшуків, застосування певних заходів у здійсненні оперативно-розшукової роботи, затверджувати обвинувальні акти з кримінальних справ, що направляються до суду.

З метою припинення, усунення правопорушень, відновлення порушених прав і свобод громадян прокурор при наявності відповідних підстав правомочний винести протест або подання на незаконний акт, порушити кримінальну справу, дисциплінарне переслідування, притягти винних до адміністративної відповідальності, пред'явити у суді позов на користь потерпілих від порушень закону. Разом з тим, прокурор не має права втручатися у господарську діяльність та підміняти органи відомчого управління і контролю. Поряд з якостями, які мають загальне значення для юристів будь-якої спеціальності, робота прокурора передбачає наявність у нього специфічних властивостей характеру. Це, насамперед, глибока і тверда переконаність у справедливості і великій соціальній значимості справи, якій він себе присвятив, відповідна спрямованість на досягнення поставленої мети, підкріплена активною і послідовною діяльністю, високі вольові якості. У той же час, враховуючи великий обсяг владних повноважень, якими наділений прокурор, його обов'язок — ефективно і виключно обачливо користуватися ними, скрупульозно аналізувати всі обставини справи, ретельно зважувати всі "за" і "проти", бути об'єктивним, не піддаватися обвинувальному ухилу, спокусі захисту "честі мундиру", проникати у сутність правових, соціальних явищ, мати мужність визнати свої помилки і виправити їх.

Особливості прокурорської діяльності часто вимагають від працівника цієї системи виявляти мобільність, швидкість і гнучкість мислення, здібність конструктивно думати і приймати рішення у незвичайних, екстремальних умовах без сторонньої допомоги, осмислено діяти і вирішувати задачі у мінімальний час. Прокурор повинен оцінювати явища з урахуванням усіх деталей, прораховувати найближчі і віддалені, прямі і побічні результати. Прокурор, за висловом славнозвісного юриста А.Ф. Коні, -"промовляючий суддя". У цьому контексті прокурор постає, як викривач суспільних пороків, антигромадських проявів, злочинності, свавілля. Але тут йдеться і про значення йогоь ораторських здібностей, культуру володіння письмовою мовою для? передачі широкому загалу у яскравій, переконливій і зрозумілій. формі його думок і почуттів.

Слідчий - спеціаліст-юрист, призначення якого розслідувати скоєні злочини і, у разі доведення вини обвинуваченого, підготувати матеріали кримінальної справи для віддання його до суду. У даний час посади слідчих є у штатах органів прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки України...

Проведення слідства різними відомствами визначено нормативними актами в залежності від тої чи іншої категорії справ. Діяльність слідчого полягає у встановленні фактичних обставин справи, їх оцінці, визначенні ступеня вини обвинуваченого в залежності від зібраних доказів і пред'явленні йому обвинувачення, виявленні причин і умов, що сприяли вчиненню злочинам і відповідному реагуванні на них. Визначальним фактором професійної діяльності слідчого є її творчий пошуковий характер. Звичайно, це положення стосується усіх видів професійної діяльності юристів. Однак, саме слідчі в основному спрямовують свою роботу на встановлення прихованої істини. Тут особливого значення набуває талант, наполегливість, творчий підхід до вирішення проблем, що виникають у процесі слідства. Виконання слідчої роботи вимагає високої позитивної мотивізації, готовності до напруженої праці, принциповості. Слідчому також треба мати хист до організаційної діяльності у справі розкриття злочину: розподіл виконання необхідних доручень працівникам карного розшуку, залучення спеціалістів, експертів, виявлення речових доказів, встановлення свідків тощо. Нарешті, ефективність роботи слідчого у певній мірі залежить від його комунікабельності у спілкуванні з іншими учасниками і суб'єктами попереднього розслідування.

Інспектор кримінального розшуку, інспектор по боротьбі з економічними злочинами - спеціалісти-юристи, працівники внутрішніх справ. Вони призначені розкривати найнебезпечніші злочини, провадити дізнання, що включає в себе здійснення первинних невідкладних заходів оперативно-пошукового характеру, затримання злочинця після вчинення злочину (затримання "по гарячих слідах"). Працюючи по розкриттю злочинів, інспектор органів внутрішніх справ обов'язково повинний думати про перспективу даної кримінальної справи, про те, яким кінцевим результатом може обернутися її подальше попереднє і судове слідство. Для цього потрібна часто величезна і ретельна робота на етапі дізнання по виявленню і закріпленню доказів. Оперативні працівники діють, як правило, у дискомфортних умовах, більша частина їх часу використовується на виконання роботи поза стінами службових кабінетів. Службові завдання нерідко треба вирішувати в умовах невизначеності. Часом виникає необхідність діяти негайно у відповідності з обставинами, що складаються, коли не зрозумілі її параметри, коли виникають раптово ситуації, не передбачені ніякими нормативними актами, інструкціями.

Юридична діяльність оперативних працівників за своєю суттю пов'язана з конфліктними ситуаціями, а тому вони часто піддаються високим психічним і фізичним перенавантаженням. Гідно переносити їх спроможні лише справжні, належним чином підготовлені професіонали. Діяльність оперативних працівників вимагає від них високої фізичної підготовки, великої особистої сміливості, здібності миттєво реагувати на події, що виникають під час проведення оперативно-розшукових заходів. Необхідними-умовами успішної роботи інспекторів ОВС по розкриттю злочинів є їх професійна спостережливість, аналітичний розум, вміння відновити картину злочину. Ознакою високого класу оперативного працівника є його організаторські здібності, вміння спілкуватися з людьми, схиляти їх до щирої і відвертої розмови, викликати у них бажання сприяти роботі ОВС. Значною підмогою у діяльності інспектора ОВС є знання особливостей криміногенного контингенту, їхніх звичаїв, лексикону. Його зусилля мають бути спрямовані на запобігання злочину, створення таких умов, які б перешкоджали здійсненню злочинних намірів.

Адвокат - професіональний юрист, який покликаний своєю діяльністю, відповідно до Конституції та законів України, сприяти захисту прав і свобод, представляти інтереси громадян України, іноземних громадян, осіб без громадянства, юридичних осіб, надавати їм юридичну допомогу. Адвокат діє у складі адвокатури України, яка, згідно Закону України "Про адвокатуру" від 9 грудня 1992 року, є добровільним професійним об'єднанням.

Вона функціонує на підставі верховенства закону, незалежності, демократизму, гуманізму і конфіденціальності. Адвокат не може суміщати свою діяльність з роботою в органах прокуратури, внутрішніх справ, службі безпеки, державному нотаріаті, системі державного управління. Законом також передбачено право адвоката здійснювати адвокатську діяльність індивідуально, відкривати своє адвокатське бюро, об'єднуватися з іншими адвокатами у колегії, адвокатські фірми, контори та інші адвокатські об'єднання. Адвокатські об'єднання діють на засадах добровільності, самоврядування, колегіальності та гласності. У межах своєї компетенції адвокати дають консультації та роз'яснення, довідки щодо законодавства, складають заяви, скарги та інші документи правового характеру, здійснюють представництво у суді та в інших державних органах в інтересах громадян і юридичних осіб, надають юридичну допомогу суб'єктам права, сприяють правовими засобами здійсненню підприємницької діяльності.

Для забезпечення реальних можливостей щодо виконання адвокатами своїх функцій вони наділені відповідними правами:

- збирати дані про факти, які мають істотне значення по судових справах, зокрема, запитувати і отримувати документи або їхні копії від підприємств, установ, організацій, а від громадян за їх згодою;

- знайомитися на підприємствах, в установах і організаціях з необхідними документами, за винятком таємних;

- отримувати письмові висновки фахівців з питань, що вимагають спеціальних знань;

- доповідати клопотання і скарги на прийомі у посадових осіб і, відповідно до закону, одержувати від них мотивовані відповіді;

- бути присутніми під час розгляду своїх клопотань і скарг на засіданнях колегіальних органів і давати пояснення що до їх сутності;

- виконувати інші дії, передбачені законодавством²⁴. Разом з тим, адвокати мають суворо дотримуватись і певних обов'язків, покладених Законом "Про адвокатуру". Під час здійснення своїх професійних обов'язків адвокат зобов'язаний неухильно виконувати вимоги діючого законодавства, використовувати усі передбачені законом засоби захисту прав і законних інтересів громадян та юридичних осіб і не має права використовувати свої повноваження на шкоду особі, в інтересах якої прийняв доручення, а також відмовитися від прийнятого на себе захисту підозрюваного, обвинуваченого, підсудного. Адвокат не має права приймати доручення про надання юридичної допомоги у випадках, якщо він по даній справі надавав раніше або надає зараз юридичну допомогу особам, інтереси яких суперечать інтересам того, хто звернувся з проханням про ведення його справи, або брав участь, як слідчий, дізнавач, прокурор, суддя, цивільний позивач тощо. Крім високої кваліфікації, адвокат має володіти глибокими знаннями не тільки у галузі юриспруденції, а і в інших сферах науки, бути тонким психологом, вміти робити необхідні висновки. Для нього дуже важливо бути добрим промовцем, мати змогу майстерно складати документи. Неодмінна вимога до адвоката - скрупульозне дотримання свого призначення - захищати не злочин, а людину, мати високі моральні якості, неухильно додержуватися адвокатської етики.

Нотаріус - юрист, в обов'язки якого входить посвідчення безперечних прав і фактів, засвідчування документів та виконання інших нотаріальних дій, спрямованих на юридичне закріплення цивільних прав і попередження їх можливого порушення надалі. Робота нотаріусів базується на певних принципах, до яких належать: законність, дотримання таємниці нотаріальних дій, що вчиняються, принцип об'єктивної істини, сприяння громадянам і організаціям у здійсненні їх прав і захисті законних інтересів, принцип державної мови нотаріального провадження. Закон допускає поряд з державними нотаріусами діяльність приватних нотаріусів. У населених пунктах, де не має нотаріальних контор, ряд нотаріальних дій виконують виконавчі комітети сільських, селищних і міських Рад. У відповідності із Законом України "Про державний нотаріат" від 2 вересня 1993 року, до компетенції нотаріусів входить вчинення таких дій:

- посвідчення угод (договорів, заповітів, доручень тощо);

- вжиття заходів до охорони спадкового майна;

- видача свідоцтв на право спадщини;

- видача свідоцтв про право власності на долю у спільному майні подружжя;

- засвідчення вірності, дійсності підписів, документів, фактів тощо;

- прийняття у депозит грошових сум і цінних паперів;

- вчинення виконавчих надписів;

- прийняття на зберігання документів та інше²⁵. Притаманні нотаріусу якості виявляються у професійній роботі з юридичними документами, їх ретельному дослідженні, комунікативності, вмінні встановлювати психологічний контакт з клієнтами і разом з тим пильності. Характер роботи нотаріуса потребує від нього глибоких знань не тільки суто нотаріального законодавства, а і інших галузей законодавства- цивільного, цивільно-процесуального, шлюбно-сімейного, аграрного, земельного, трудового, проявляти високу правову культуру.

Юрисконсульт - спеціаліст, який здійснює правову роботу у державній або недержавній установі, організації, на підприємстві у комерційних структурах і т.п. Це одна з найпоширеніших юридичних спеціальностей: за своїм характером вона близька до адвокатської діяльності. Разом з тим, вона має свою специфіку, яка, зокрема, виявляється не тільки у захисті інтересів даної організації, відстоюванні їх інтересів при розгляді господарських спорів у арбітражі, судах та інших державних органах, а і у юридичному забезпеченні ефективності роботи його підприємства, установи, організації. Необхідні якості юрисконсульта - вміння здобути авторитет у колективі, порядність, чіткість і оперативність у роботі, принциповість, здатність відстояти свою точку зору вимоги закону.

2. Якщо говорити про загальні риси юристів та їх діяльність, то юридична діяльність відноситься до професій, що перед­бачають виконання службових обов'язків у напружених, екст­ремальних, стресогенних умовах. Тому їй притаманні всі особливості, характерні для інших «критичних» видів діяльності: 1) дефіцит часу; 2) вплив на особистість особ­ливо сильних подразників та домінування негативних емоцій при нестачі позитивних; 3) підвищена відповідальність прийняття рішень та необхідність невідкладного вжиття захо­дів. Усі вони набувають особистої значимості та призводять (як кожен окремо, так і в сукупності) до виникнення стану психологічної напруженості.

Дефіцит часу породжується такими чинниками: 1) немож­ливість повного прогнозування змін оперативної обстановки та стану злочинності, що призводить до нерівномірного навантаження фахівців у різні періоди часу; 2) наявність пра­вової (процесуальної) регламентації термінів виконання пе­реліку дій; 3) значні відволікання фахівців на виконання не­притаманних їм функцій чи на участь у загальних заходах;

4) наявність проблем кадрового забезпечення, особливо на найбільш складних ділянках (слідча та оперативно-розшукова діяльність), у тому числі й через відсутність відповідної про­фесійної підготовки та досвіду роботи, неналежне матеріаль­но-технічне забезпечення.

Підвищена відповідальність та необхідність невідкладного вжиття заходів призводить до екстремальності діяльності, що зростає внаслідок необхідності приймати рішення в обмеже­ний проміжок часу, причому ці рішення забарвлюються еле­ментами небезпеки й ризику, бо можуть мати небажані осо-бистісні наслідки.

Юридична, у тому числі правоохоронна, діяльність має також перелік особливостей, що визначаються специ­фікою взаємодії в системі «людина — право». Вони по­в'язані з тим, що рівень злочинності невпинно зростає, а сама злочинність наповнюється новим змістом — це потребує від працівників застосування спеціальних знань, інколи у дуже вузьких та спеціфичних сферах людської діяльності, нових форм та методів роботи.

До чинників психологічного характеру слід, насамперед, віднести:

1) наявність правової регламентації діяльності — суворе пра­вове регулювання розкриття злочинів, піднесене до норми закону і обов'язкове для виконання. Реалізація професій­них функцій у інших сферах людської діяльності регла­ментується загальними планами та інструкціями, які до­зволяють досить вільно тлумачити уявлення про найбільш ефективну організацію праці. Діяльність фахівця-юриста підпорядковується суворо встановленим нормам. Звичай­но, з цього не випливає, що її суб'єкт обмежений у своїх волевиявленнях щодо вибору засобів виконання діяльнос­ті, її раціональної організації;

2) наявність владних повноважень, тобто права та обов'язку застосування влади від імені закону. Психологічний стан підвищеної відповідальності, поряд із необхідністю вине­сення обгрунтованих та виважених рішень, надає юри­дичній діяльності напруженого характеру і може призвес­ти до появи негативних тенденцій. Перша з них полягає в надмірному застосуванні владних повноважень, зловжи­ванні службовим становищем, друга — в нерішучому зас­тосуванні владних повноважень, пов'язаному із сумнівами, побоюваннями щодо можливої відповідальності;

5) наявність елементів небезпеки і ризику у тому числі й при прийнятті рішень, які можуть мати небажані особистісні наслідки. Практика свідчить, що «вдалий» ризик заохочу­ється керівництвом, а «невдалий» визнається невиправда­ним і спричиняє до відповідальності;

4) багатоплановість службових ситуацій, неможливість чітко­го планування й прогнозування результатів — у кожній си­туації можна виділити декілька аспектів (правовий, психо­логічний, моральний, соціально-економічний та ін.), кожен із яких потребує своєї оцінки, тому визначити власне ставлення до конкретного об'єкта (підозрюваного, свідка, потерпілого) не завжди просто. Неочевидність ситуацій (те, що «лежить на поверхні», часто не відображає суті) потребує складних інтелектуальних зусиль, а малопрогнозована зміна видів діяльності, одночасове вирішення де­кількох завдань, у тому числі й таких, що формально є поза межами компетенції (працевлаштування, внутрісімейна адаптація, оздоровлення дітей тощо) може створювати передумови для розвитку у працівника стану фрустрації;

5) високі вимоги до навичок професійного спілкування — у тому числі прогнозування можливих варіантів поведінки співбесідника, наявність індивідуальних «технік» спілку­вання, вміння «дистанціюватись від ситуації», «не вийти з ролі», хоч би яким складним не було завдання. У цих умо­вах психологічні вимоги до особистості не тільки високі, а й неоднорідні, бо передбачають наявність у фахівця су­купності якостей, що рідко сполучаються в одній особі (швидкість реагування та аналітичний склад розуму, роз­винена просторова уява та здібності до лінгвістики тощо). Звичайно, вони можуть компенсуватися за рахунок інди­відуального стилю діяльності, але не завжди і не повною мірою (наприклад, професійна компетентність не може врівноважити моральну нестійкість).

Будь-яка діяльність характеризується спрямованістю, наяв­ністю специфічних цілей; особливостями об'єктів діяльності; конкретними методами і засобами досягнення мети; наявніс­тю специфічних умов діяльності. Сказане повною мірою сто­сується і юридичної діяльності.

Мета (чи сукупність цілей) юридичної діяльності визнача­ється необхідністю забезпечення умов для функціонування правової держави та нормальної життєдіяльності (безпеки життя і здоров'я, права власності тощо) кожного конкретно­го громадянина такої держави. Жоден з інших видів діяльнос­ті не є носієм сукупності цілей, притаманних правоохорон­ній та правозастосовчій діяльності, що власне й визначає спе­цифічність її психологічної структури.

Об'єкти діяльності — переважно особи, що перебувають у конфліктних стосунках із законом, порушують правові нор­ми чи є носіями інформації, значимої для розкриття та роз­слідування злочинів, їх профілактики. Сюди ж слід віднести специфічні емоційні стани об'єктів, специфічність інформа­ції, що збирається в процесі діяльності, особливості її опра­цювання та закріплення.

Особливі умови діяльності створюються тими психологіч­ними відносинами, які супроводжують її здійснення. Вони визначаються поведінкою осіб, що порушили закон чи є но­сіями інформації про нього, їх ставленням до суб'єкта діяль­ності — працівника правоохоронних чи правозастосовних установ.

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. Вона розрізняється за профілем (правоохоронна, правозастосувальна, судова) та за суб'єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, по здійсненню правосуддя, пенітен­ціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

За структурою юридична діяльність поділяється на:

1) пізнавальну;

2) конструктивну;

3) комунікативну;

4) організаторську.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної діяль­ності, які не визначають змісту, але супроводжують її як не­від'ємні частини:

1) профілактична та 2) посвідчувальна.

При здійсненні діяльності у сфері правовідносин кожен із зазначених різновидів (компонентів загальної структури) мо­же виступати як самостійний елемент, у тісному взаємозв'яз­ку з іншими видами або ж як допоміжний, що забезпечує інші види. Кожен із них може бути складовою частиною психоло­гічної структури будь-яких видів діяльності людини, специфі­ка ж юридичної діяльності визначається саме змістовними її характеристиками. Розглянемо докладніше кожен структур­ний компонент.

У юридичній діяльності слід завжди мати на увазі необхід­ність конструювання, враховувати його обов'язкове сполучен­ня з іншими компонентами психологічної структури. Без ура­хування цього не може бути досягнута загальна мета. Під час аналізу помилок пізнання видно, що вони значною мірою є ре­зультатом ігнорування чи неповного здійснення конструктив­ної діяльності, яка може виявлятись як у мисленому відтворенні майбутніх дій по досягненню результату, так і в прийнятті рі­шення за результатами аналізу і синтезу зібраних фактів.

Юридична діяльність не обмежується лише пізнанням та комунікативними зв'язками. Обов'язковими є розробка та вживання активних заходів для ліквідації фактів порушень за­кону, покарання та ізоляції від суспільства злочинця, для унеможливлення повторення порушень закону. Усе це є проява­ми конструктивної діяльності у юрисдикційному процесі, спрямованої на прийняття позитивних рішень, зумовлених як правами, так і обов'язками відповідної уповноваженої дер­жавою особи.

Одним з обов'язків компонентів правоохоронної діяльності є комунікація, під якою слід ро­зуміти особливості взаємодії в процесі спілкування людей. При вирішенні будь-яких складних завдань у багатьох галузях науки і практики основною є взаємна, одночасно здійснюва­на в спілкуванні взаємодія, результати якої можуть бути досяг­нуті тільки завдяки спілкуванню. При спілкуванні люди обмі­нюються інформацією, здійснюють необхідний вплив один на одного, навчаються та обмінюються досвідом. Дуже часто досягнення мети неможливе без попереднього впливу однієї особи на іншу, без попередньої складної комунікативної ді­яльності. За словами О. О. Бодальова, «пізнання та взаємний вплив людей один на одного — обов'язковий елемент будь-якої свідомої діяльності».

Специфічною особливістю спілкування в юридичній ді­яльності є також його примусовий характер: об'єкти часто за­лучаються до взаємодії без урахування наявності у них тако­го бажання, закон зобов'язує їх робити це під загрозою засто­сування певних санкцій, що не може проходити безслідно, особливо на початкових стадіях спілкування. На усвідомлен­ня примусовості впливає, підсилюючи його, наявність упере­дженого ставлення до правоохоронних органів у цілому, при­чини якого ми не будемо тут аналізувати. Упередженість, у свою чергу, зростає внаслідок нерівноправності в спілкуванні, наявності утиску особистих прав, що зумовлюється суттю слідчих, судових та інших дій, та залежності об'єктів взаємодії від її суб'єктів.

Слід ураховувати, що в професійному спілкуванні відбува­ється не тільки вивчення певною посадовою особою об'єкта, а й останній уважно слідкує за поведінкою працівника (особ­ливо це стосується підозрюваних, звинувачуваних), інколи спеціально збираючи інформацію про нього. Специфічний стан цих осіб, специфічні цілі та умови спілкування, наявність визначених процесуальне чи непроцесуально форм спілку­вання — все це неминуче призводить до вельми загострено­го сприйняття інформації і може породжувати відповідний стиль і тактику взаємодії, що виявляється в конфліктності.

Одним з допоміжних компонентів структури юридичної діяльності є профілактика — правове виховання громадян для попередження порушень закону та вплив на правопоруш­ників (злочинців) із метою недопущення ними протиправних дій надалі. У більш загальному плані профілактична діяльність може вважатись різновидом виховання, в якому цілі, умови та об'єкт мають свою специфіку; відрізняються й принципи та­кої виховної роботи. Це зумовлюється, насамперед, особли­вими якостями людей, що є носіями негативних рис характе­ру, а також і носіями антисоціальних установок.

При здійсненні профілактики вплив може спрямуватись на конкретну особу (праворушника), на групу людей, на суспіль­ство в цілому. Це потребує збору та розробки певних матері­алів, здійснення загальнопрофілактичних заходів, організації та керівництва діяльністю громадських організацій тощо.

Підсумовуючи вищесказане, можна зробити наступний висновок: робота юриста – складна, відповідальна і почесна. Тут потрібно дотримуватися найвищих етичних та професійних якостей. Чесність, порядність, справедливість, обізнаність – ось головні риси юриста будь-якої спеціальності.

Можна сказати, що девізом юриста є наступний вислів: “Дотримання Закону і ні краплі особистих інтересів!”.

Використана література

• Жалинский А. Э. Основы профессиональной деятельности юрис­та. — Смоленск., 1995.

• Коновалова В. Е. Правовая психология. — Харьков, 1997.

• Романов В. Юридическая психология. — М., 1998.

• Юридична деонтологія. – К., 2002.