Законодавство України про поняття "іноземець" та зміну правового статусу іноземців

Нормативно-правовим актом, який в основному визначає статус іноземців в Україні, тобто закріплює основні права, свободи та обов'язки іноземних громадян і осіб без громадян­ства, які перебувають в Україні, є Закон України "Про пра­вовий статус іноземців" від 4 лютого 1994 p. Відповідно до нього іноземними громадянами вважаються особи, які нале­жать до громадянства іноземних держав і не є громадянами України. Звідси випливає, що на території України не вва­жається іноземним громадянином біпатрид (особа, яка має громадянство України та іншої держави). Особами без грома­дянства визнаються особи, які не належать до громадянства будь-якої держави. Отже, в Україні поняття "іноземці" охоплює поняття "іноземні громадяни" та "особи без грома­дянства". Це означає, що у сфері цивільно-правових, шлюбно-сімейних, трудових відносин вказані особи мають майже одна­кові права та обов'язки.

Відповідно до зазначеного Закону, а також Закону України "Про громадянство України" від 13 листопада 1991 р. (в редак­ції від 20 травня 1997 p.) іноземцями в Україні вважаються:

— громадяни колишнього СРСР, які на момент проголо­шення незалежності України (24 серпня 1991 р.) не прожива­ли постійно на її території;

— особи, які постійно не проживали в Україні на момент набрання чинності Законом України "Про громадянство Ук­раїни" (13 листопада 1991 p.);

— особи, які хоча й народилися або постійно проживали на території України, але на 13 листопада 1991 p. вони прожива­ли за межами України і тепер перебувають у громадянстві інших держав;

— особи, які не набули громадянства України відповідно до Закону "Про громадянство України".

Іноземці в Україні, як і в будь-якій іншій державі, володі­ють певним правовим статусом, що зумовлюється багатьма причинами. Він може змінюватися, зокрема, згідно з Прави­лами в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і тран­зитного проїзду через її територію, затвердженими постано­вою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 1995 p.¹ Так, статус іноземця, який прибув в Україну у приватних справах, може бути змінено органом внутрішніх справ за письмовим клопотанням заінтересованої організації чи фізичної особи, якщо інше не передбачено законодавством України. Іноземці, які в'їхали в Україну для тимчасового перебування, можуть отримати посвідку на постійне проживання в установленому порядку.

Іноземці вважаються такими, що: 1) постійно проживають;

2) тимчасово перебувають на території України. Єдиних кри­теріїв, що їх слід застосовувати до визначення постійного чи тимчасового проживання іноземців в Україні, вітчизняним за­конодавством не встановлено. Конституція України вказує на перебування на території України, свободу пересування й вільний вибір особою місця проживання (статті 26, 33). У Законі України "Про правовий статус іноземців" вказано, що іноземці можуть іммігрувати в Україну на постійне прожи­вання, якщо вони: 1) мають в Україні законне джерело існу­вання; 2) перебувають у близьких родинних відносинах (бать­ко, мати, діти, брат, сестра, подружжя, дід, баба, онуки) з гро­мадянином України; 3) перебувають на утриманні грома­дянина України; 4) мають інші підстави, передбачені законом.

Із ст. 1 Закону України "Про зовнішньоекономічну діяль­ність" від 16 квітня 1991 p. випливає, що фізична особа вва­жається такою, яка постійно проживає на території держави не менше одного року за умови відсутності її постійного місця проживання на території інших держав та за наявності її на­міру проживати на території цієї держави протягом необмеже­ного терміну. Таке проживання не обмежується певною метою і не повинно бути наслідком виконання цією особою служ­бових обов'язків або зобов'язань за договором (контрактом).

Відповідно до Декрету Кабінету Міністрів України "Про прибутковий податок з громадян" від 26 грудня 1992 p. іно­земці вважаються такими, що мають постійне місце прожи­вання в Україні, якщо вони проживають на території нашої держави в цілому не менше 183 днів у календарному році (ч. 2 ст. 1). Вказаний термін має значення для оподаткування іноземців.

Зазначені Правила в'їзду іноземців в Україну, їх виїзду з України і транзитного проїзду через її територію не визнача­ють терміну постійного й тимчасового перебування іноземців в Україні. Виняток становить норма, яка вказує, що загальний строк перебування в Україні іноземців, які прибули у при­ватних справах, не може перевищувати одного року. З позиції права не зовсім зрозуміло, яким слід вважати вказаний період перебування іноземців в Україні — тимчасовим чи постійним.

Встановлюючи право тимчасового перебування іноземців в Україні, Закон України "Про правовий статус іноземців" не визначив терміну такого перебування. Це питання вирішуєть­ся іншими нормативно-правовими актами.

Наприклад, "Порядок оформлення іноземцям та особам без громадянства дозволу на працевлаштування в Україні" (затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 1 листопада 1999 p.), встановлює, що іноземець може перебу­вати тимчасово в Україні з метою працевлаштування строком до одного року. Цей строк може бути продовжений, але не повинен перевищувати 4 років. Іншим нормативно-правовим актом — Тимчасовим положенням про надання допомоги особам, які змушені були залишити місця постійного проживання в Чеченській Республіці Російської Федерації та прибули в Україну, затвердженим постановою Кабінету Міністрів Украї­ни від 16 лютого 1995 p.¹ (втратив чинність у травні 1997 p.) було визначено, що особам, які внаслідок загрози для свого життя і здоров'я змушені залишати місця постійного прожи­вання у Чеченській Республіці та прибували в Україну з ме­тою тимчасового перебування, видавалася тимчасова довідка на термін до трьох місяців. У разі потреби цей термін міг бути продовжений. Інший Закон України, а саме "Про міжнарод­ний комерційний арбітраж" тільки вказує на постійне місце проживання сторони, яка не має комерційного підприємства (п. З ст. 1).

Отже, у нормативно-правових актах України немає єдиних критеріїв ні щодо підстав, ні щодо строків, які б застосовува­лися для визначення понять "постійного" та "тимчасового" перебування (проживання, знаходження). Сьогодні правникй України пропонують використати у цивільному законодав­стві, крім терміну "місце проживання", ще й термін: "звичайне місце перебування" відповідача (ст. 1616 проекту Цивільного кодексу України).

Віднесення іноземців за строком їх перебування в Україні до таких, які перебувають постійно чи тимчасово, у ряді ви­падків зумовлює різний правовий статус цих осіб. Так, у разі постійного проживання в Україні іноземці можуть займатися трудовою діяльністю на підставах і в порядку, встановлених для громадян України. Іноземці, які іммігрували в Україну для працевлаштування на визначений термін, можуть займа­тися трудовою діяльністю відповідно до одержаного у вста­новленому порядку дозволу на працевлаштування.

Неоднаково вирішується питання оплати навчання іно­земними громадянами. Ті, які постійно проживають в Україні, мають право на освіту нарівні з її громадянами, відповідно до законодавства України. Всі інші іноземні громадяни, підготов­ка яких проводиться для зарубіжних країн у навчальних за­кладах України, підпорядковуються дії норм постанови Кабі­нету Міністрів України "Про навчання іноземних громадян в Україні" від 26 лютого 1993 p. Ця постанова розрізняє право­вий статус осіб, які бажають навчатися, залежно від їх грома­дянства (громадяни держав-учасниць СНД та інших держав). Умови навчання, проживання, медичного обслуговування іноземних громадян, які навчаються в Україні, визначено міжна­родними угодами України з іншими державами, угодами мі­ністерств, відомств, навчальних закладів України, що укладені з органами управління освітою, організаціями та фірмами ін­ших країн і міжнародними організаціями, а також спеціальни­ми положеннями і договорами (контрактами). Одним з таких положень є, зокрема, Положення про порядок виготовлення, видачі та обліку запрошень на навчання іноземців в Україні, затверджене наказом Міністра освіти України від 11 липня 1997 p. Відповідно до зазначених актів навчання громадян іноземних держав здійснюється переважно на комерційно-компенсаційній основі. Громадяни зарубіжних країн, які при­бувають на навчання в Україну, зараховуються (переводяться) до навчальних закладів у першочерговому порядку. Норма­тивно-правовими актами України рекомендовано межі розмі­ру оплати за навчання у вільно конвертованій валюті відпо­відно до курсу долара США.

Відповідно до Закону "Про правовий статус іноземців" іно­земці, які постійно проживають в Україні, користуються ме­дичною допомогою нарівні з її громадянами. Ті ж, які тимча­сово перебувають в Україні, можуть скористатися медичною допомогою, яка подається у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України. Проте постановою Кабінету Міністрів України "Про надання медичної допомоги іноземним грома­дянам" від 17 вересня 1996 p.¹ встановлено, що надання такої допомоги іноземним громадянам, крім тих, які працюють у посольствах та консульствах іноземних держав, здійснюється за плату, якщо інше не передбачено законодавством. Вказані послуги надаються відповідно до "Порядку надання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимчасово перебувають на території України", затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 січня 1997 p.²

Право на одержання медичної допомоги нарівні з громадя­нами України мають іноземні громадяни і особи без громадян­ства, які постійно проживають в Україні, а також особи, які подали заяву про надання їм статусу біженця в Україні, особи, які в установленому порядку отримали такий статус. Всім іншим іноземцям медична допомога подається за плату. Іно­земці мають право звернутися за екстреною медичною допо­могою до будь-якого державного та комунального закладу охорони здоров'я України. Наказом Міністерства охорони здоров'я України від 16 липня 1997 p. затверджено Перелік видів захворювань і станів іноземних громадян, що потребу­ють екстреної медичної допомоги. Вартість такої допомоги іноземцю, який тимчасово перебуває на території України, визначається відповідно до Порядку, затвердженого Міністер­ством охорони здоров'я. Зазначені акти доповнює постанова Кабінету Міністрів України "Про вдосконалення порядку на­дання медичної допомоги іноземним громадянам, які тимча­сово перебувають на території України" від 17 вересня 1997 p. У ній встановлено необхідність обов'язкової наявності у іно­земних громадян на момент отримання в'їзної візи або пере­тинання державного кордону України страхового поліса, ви­даного Державною акціонерною страховою компанією Украї­ни з надання екстреної медичної допомоги іноземним грома­дянам. Зазначений страховий поліс не потрібен іноземним громадянам, що прибули в Україну з держав, із якими вона має угоди про безоплатне надання екстреної медичної допо­моги. Іноземний громадянин може мати і страховий поліс, виданий іноземним страховиком, але за умови визнання таких полісів шляхом укладення договорів між Державною страхо­вою компанією та іноземним страховиком. У вказаній поста­нові регламентується також порядок компенсації витрат, пов'язаних з наданням екстреної медичної допомоги.

Визначаючи правовий статус осіб, які змушені були зали­шити місця постійного проживання в Чеченській Республіці, Тимчасове положення, зазначене вище, вказує, що такі особи повинні дотримуватися правил пересування на території України, встановлених для іноземних осіб та осіб без гро-маянства. Вони мають право, зокрема, на тимчасове працев­лаштування, охорону здоров'я, отримання разової грошової допомоги.

Право користування всіма пільгами й перевагами, передба­ченими Законом України "Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту" від 22 жовтня 1993 p. мають громадяни інших держав, що перебували у складі колишнього Союзу РСР, які є ветеранами війни, у разі переїзду на постійне місце проживання в Україну.

Іноді іноземці можуть бути суб'єктами певних правовід­носин незалежно від того, чи мають вони постійне місце про­живання в Україні. Наприклад, Законом України "Про звіль­нення від обкладення митом предметів, які вивозяться (пересилаються) громадянами за митний кордон України" від

5 травня 1996 р.¹, встановлено, що іноземці не сплачують мита і митних зборів у разі вивезення (пересилання в несупрово-джуваному багажі), а також пересилання в міжнародних пош­тових відправленнях за митний кордон України товарів та інших предметів, придбаних в Україні, в кількості, що не пере­вищує товарну партію, яка визначається Кабінетом Міністрів України. У разі вивезення іноземцями за межі митної тери­торії України товарів та інших предметів товарною партією митне оформлення здійснюється в порядку, встановленому для суб'єктів підприємницької діяльності.

Вказані особи не можуть вивозити за межі митної території України:

а) предмети, на які встановлюються державні дотації, крім предметів особистого користування;

б) предмети (або їх частини) промислового призначення (обладнання, комплектуючі, матеріали тощо), що застосовую­ться у виробничій сфері, перелік яких визначається Кабінетом Міністрів України;

в) дорогоцінні метали, дорогоцінне каміння та вироби з них, культурні цінності з метою їх відчуження.

З метою недопущення ухилення від оподаткування предме­тів (товарів), які ввозяться (пересилаються) іноземними гро­мадянами та особами без громадянства на митну територію України, 27 серпня 1996 р. Кабінет Міністрів України схвалив постанову "Про вдосконалення порядку ввезення (переси­лання) громадянами предметів (товарів) в Україну"². Цією постановою визначено, зокрема, вартість речей, які підлягають оподаткуванню під час ввезення (пересилання) на територію України. Вказано також випадки, у яких предмети (товари), речі можуть ввозитися (пересилатися) на територію України безмитне. Наприклад, не підлягають обкладенню митом речі, що ввозяться (пересилаються) в Україну у разі переселення іноземців на постійне місце проживання в Україну, в т. ч. транспортні засоби у кількості однієї одиниці на члена сім'ї (за умови, що вони перебували на обліку в реєстраційних органах країни за попереднім місцем проживання іноземця на менше 1 року).