Молодь у суспільстві, що змінюється

9 листопада 1989 р. тисячі людей прорвалися через найвиразніший символ “холодної війни” у Європі – Берлінську стіну. Мало хто з учасників цієї знаменної події міг передбачити тоді маштаби змін, які на протязі наступного десятиліття охоплять соціалістичний світ. Жоден регіон у світі не переживав таких корінних перетворень соціального устрою, суспільства, інфраструктури та кордонів. Вісім країн розділилися на 27. Інколи усього за кілька тижнів були повелені, здавалося б, нездолані режими та ідеології.

У цій статі ми намагалися намалювати портрет “покоління перехідного періоду” – 65 млн. молодих людей у віці 15-24 років з країн Центральної та Східної Європи та Співдружності Незалежних Держав (в Україні до цього покоління належать 7313 тис., що становить 14,7% населення).

Про представників цього покоління нерідко говорять, що саме вони найбільше виграли від перетворень перехідного періоду, що вони відкриті для нових ідей та здатні адаптуватися до нових умов. В той же час вони виступають у ролі першопроходців у народженому знову суспільстві. Завдяки цій функції вони ніби опиняються на передовій лінії фронту, оскільки перехідний період несе для них особливу небезпеку і в той же час обіцяє виключні можливості.

“Покоління перехідного періоду”, яке у 1989 р. було дітьми, сьогодні стало молодими людьми. Ці молоді люди стали свідками грандіозних за своїми масштабами змін: створення політичних систем, реформування економіки, утвердження національного суверенітету і відродження громадянського суспільства. Кожна молода людина змінюється сама у середовищі, що змінюється, і проходить власний шлях до дорослого життя, в той час, як в його країні відбуваються фундаментальні перетворення.

Важкий період початку 90-х років відобразився на сім’ях, де росло покоління перехідного періоду. Довготривалі наслідки економичного спаду створили труднощі для випусників шкіл у пошуках роботи. Вони відобразилися на якості їх шкільної освіти, ще більше підриваючи їх перспективи зайнятості. До того ж у кожній країні спостерігався швидкий розвиток приватного сектору та зростання неформальної економіки. Всі ці зміни, разом узяті, вплинули на чисельність молодих людей, що продовжують навчання на стаціонарі, на їх вступ у світ праці і на те, на які робочі місця вони можуть розраховувати.

У 1989 р. безробіття в більшості країн регіону було практично відсутнім. Тепер же воно стало серйозною проблемою, особливо для молоді. В Україні станом на 01.01.1998 р. рівень зайнятості молоді становив 19,7% до кількості обстеженого населення у віці 15-19 р. та 67,7% – для молоді віком 20-24 р. [4]. Ці зміни вплинули на рішення молодих людей жити окремо і створити власну сім’ю. Очевидно, що частка молодих людей, які продовжують жити з батьками, збільшилася після падіння комуністичних режимів. Майже 2/3 молоді у віці 20-24 років все ще живуть у батьківському домі, що співпадає з аналогічним показником для Європейського Союзу [2]. Враховуючи, що скорочується число молодих людей, які покидають батьківський дім, вступають до шлюбу і народжують дітей, можемо зробити висновок, що перехід від дитинства до дорослого житття займає більше часу.

Які наслідки такого більш тривалого переходу? Рішення, що приймаються сьогодні представниками покоління перехідного періоду відносно створення сім’ї та проживання окремо від батьків, суттєво вплинуть на їх життя, життя їх дітей та демографічне майбутнє їх країн. В період між 1989 та 1998 роками загальний коефіцієнт народжуваності скоротився на третину. В Україні для жінок, молодших 20 років він становить 41,3 на 1000 жінок, для жінок віком 20-24 р. – відповідно 100,6. У 1998 р. природний приріст дорівнював – 6,0. Якщо сучасні тенденції залишаться, то чисельність населення у віці 15-24 років на протязі наступних 20 років зменшиться на третину [4].

Молодих людей часто вважають найздоровішими з усіх вікових груп. Однак ми можемо зробити висновок про те, що здоров’я цього покоління знаходиться під загрозою. Хоча за останні 10 років відбулися позитивні зрушення, включаючи скорочення смертності серед молоді у результаті самогубств та від тілесних ушкоджень, ми можемо стверджувати, що сучасні молоді люди відчувають себе менш здоровими та наражають своє здоров’я більшим ризикам, ніж ще у 10–15 років тому. Зростання убогості та послаблення суспільних зв’язків збільшили проблеми, які сприяють погіршенню стану здоров’я та розповсюдженню пов’язаних з ризиком моделей поведінки, таких як погане харчування, сексуальна активність без використання засобів запобігання та зловживання алкоголю та наркотиків

Все більше розповсюдження серед молодих людей отримує тютюнокуріння, стрімко поширюється алкоголізм. Дослідження показують збільшення використання ін’єкційних наркотиків, можливі наслідки чого у плані поширення ВІЛ/СНІДу страшні. В Україні, наприклад, 1 тис. з 13 тис. наркоманів, обстежених у перші три місяця 1999 р., виявилися ВІЛ-інфікованими [3].

У відношенні змін в області репродуктивного та сексуального здоров’я можемо відмітити хвилююче поширення хвороб, що передаються статевим шляхом, наприклад, сіфілісу, що створює умови для того, щоб поширення ВІЛ/СНІДу досягло кризового рівня. Сьогодні в Україні склалася страшна ситуація: в країні кількість офіційно зареєстрованих ВІЛ-інфікованих та хворих на СНІД становить 32081 чол., з них 23124чол. – це ін’єкційні наркомани.Та реальна цифра сягає близько 240 тис.чол. Для подалання цієїситуації необхідно, на наш погляд, зміцнити цілий ряд служб охорони здоров’я, які б працювали з населенням: інформаційних, санітарно-просвітницьких, допоміжних, консультаційних тощо. Служби охорони здоров’я мають в більшій мірі враховувати інтереси молоді, використовувати більш відкриті підходи, що особливо важливо для профілактики ВІЛ/СНІДу. Молоді люди охочіше користуються службами, де зберігається конфіденційність і де вони самі притягуються до проектування та створення таких служб.

Неоднозначні й освітні перспективи сучасної молоді. По забезпеченню доступудо освіти соціалістичні країни перевищували більшість інших країн, що знаходилися на аналогічних рівнях економічного розвитку. Однак сьогодні система освіти зіштовхується з цілим рядом проблем. Дуже серйозну загрозу для освіти створює катастрофічне скорочення державного фінансування шкільного та вузівського навчання. Видатки бюджету України 1998р.на освіту становили 14,6% до ВВП [4]. Однак можемо відмітити, що саме країни з більш низьким коефіцієнтом охоплення освітою відстають у плані економічного росту та проведення реформ, при цьому просліджується чіткий зв’язок між змінами чисельностіх учнів середніх шкіл та ВВП. Країни, які через економічні проблеми скоротили фінансування системи освіти, підривають свої довгострокові перспективи на відродження економіки, не вкладаючи кошти в майбутніх працівників та керівників. Можемо також зазначити, що у сучасній молоді падає інтерес до професійно-технічного навчання; вона вважає, що загальноосвітні середні школи дають більш цілісну освіту та відкривають шлях до вищих навчальних закладів. Актуальним є питання про те, чи отримують молоді люди вміння та навички, необхідні у новому суспільстві, де потрібні кмітливі та творчі особистості. Адже роботодавці потребують працівників, які б володіли іноземними мовами, компьютером, проявляли ініціативу та забезпечували високу якість роботи, володіли організаторськими навичками та були здатні приймати самостійні рішення. Проте зачасту сучасна освіта зводиться до засвоєння фактичного матеріалу і носить надто спеціалізований характер, у результаті чого накопичується база фактичних знань, але не розвиваються особистісні якості та життєві навички.

Створення системи освіти, яка б готувала молодих людей до майбутнього, в умовах, коли власне майбутнє залишається невизначеним, є досить важким завданням. Однак це ще більше піднімає значимість політики та програм в галузі освіти, які б сприяли розвитку людського потенціалу, соціальної єдності та економічному розвитку. В нових умовах для навчання молоді потрібні такі педагогічні методи, які б заохочували її ініціативу, розвивали критичне та творче мислення та здатність до самостійного прийняття рішень.

Потрясіння перехідного періоду супроводжуються загальним зростанням злочинності. Уряди країн зазначеного вище регіону роблять спроби реформувати свої системи правосуддя, що дасть їм можливість створити системи правосуддя у справах неповнолітніх у відповідності з міжнародними стандартами (такими, як Мінімальні стандартні правила ООН, що стосуються здійснення правосуддя по відношенню до неповнолітніх (Пекінські правила) та Конвенція про права дитини).

В період з 1989 по 1998 рік рівень зареєстрованих злочинів, скоєних особами у віці 14-17 років, зріс майже у 1,5 рази. Можемо відмітити і інші тривожні тенденції, зокрема, широкомасштабне заниження відомостей про злочинність, зростання числа молодих людей, що повторно здійснюють злочини, відносно велика кількість правопорушників віком до 14 років, збільшення числа дівчат, які звинувачуються у скоєнні правопорушень, поява нових типів злочинів, наприклад, пов’язаних з наркотиками. Змінюється також характер злочинів, скоєних молоддю. На майнові злочини припадає більше 2/3 усіх злочинів, скоюваних неповнолітніми, водночас зростає частка злочинів, пов’язаних з насильством.

Уряди постсоціалистичних країн мають унікальну можливість здійснити реформування своїх систем правосуддя з тим, щоб привести їх у відповідність з новими демократичними підходами. Між тим, є питання, розгляд якого не можна відкладати: непомірне використання позбавлення волі в якості міри, що застосовується до молодих правопорушників. Створення альтернативних варіантів просувається занадто повільно, почасти через відсутність ресурсів або належним чином підготовлених кадрів.

Серед проблем сучасної молоді все більше актуалізується проблема її громадянських прав. Громадянство є одним з основних прав кожної людини. Воно означає визнання за кожною конкретною особою законного права бути частинкою своєї країни, брати участь у створенні національного багатства та користуватися ним. Покоління перехідного періоду є першим новим поколінням, яке має право на громадянство у самому повному розумінні цього слова.

На міжнародному рівні зростає визнання того факту, що найкращий спосіб зробити молодих людей активними громадянами заключається – це заохочити їх участі у процесі прийняття рішень на всіх етапах та в усіх сферах, у тому числі в сім’ї, в школі, на роботі, у суспільстві. Підвищена увага до участі молоді має особливу актуальність для нових демократичних держав регіону, що переживає перехідний період, де у молодих людей є можливості, що радикально відрізняються від можливостей їх батьків.

Можемо зробити висновок, що становище молодих людей в країнах перехідного періоду стає все більше схожим на становище їх однолітків в інших промислово розвинутих країнах, особливо у Західній Європі. Це обумовлює не тільки нові можливості, але й нову небезпеку. Добре це, чи погано, але більше не існує жорстко структурованого середовища, в якому молоді люди були б захищені від небезпеки, і сьогодні вони мають захистити себе самі. Для того, щоб справитися з цим, їм необхідні відповідні повноваження.

У міжнародних конвенціях проголошується, що молоді люди мають право брати участь у прийнятті рішень, які впливають на їх життя. Це має особливе значення у суспільствах, щотрансформується, де майбутній економічний розвиток в значній мірі залежить від людських ресурсів і де громадянське суспільство та демократія тільки формуються.

Можемо відміти позитивну взаємозалежність між просуванням по шляху реформ перехідного періоду та розширенням можливостей, що надаються молодим людям. Успіхи молодих людей сприяють успіхам в здійсненні реформ, і навпаки.

Підсумовуючи вище сказане, можно зазначити, що поколінню перехідного періода властиві наступні особливості: воно в більшій мірі, ніж люди старшого віку, підтримують реформи, але рідше приймають участь у виборах; цікавиться суспільним та політичним життям своїх країн, але критично відносяться до діяльності нових демократичних інститутів; підлягає більшому ризику в області репродуктивного та сексуального здоров’я, включаючи небезпеку зараження ВІЛ/СНІДом, в умовах обмеженого доступу до необхідної інформації та медичних послуг; часто проявляє толерантне відношення до протиправної поведінки і частіше вступає у конфлікт з законом; надає великого значення освіті, але починає навчатися пізніше, кидає школу частіше і в більшості країн рідше продовжує навчання у старших класах середньої школи; вступає у шлюб і заводить дітей пізніше, ніж це робили молодь соціалистичних суспільств; демонструє гнучкість та кмітливість, коли мова йде про матеріальне становище, однак показники безробіття серед молоді значно вищі, ніж серед людей старшого віку.

За 10 років перехідного періоду зникло уявлення про молодь як про пасивних споживачів продуктів, послуг та цінностей. Покоління перехідного періоду розглядається сьогодні як велике багатство регіону та всього світу в час стрімких соціально-економічних перетворень. Пропонується проводити політику, яка б враховувала інтереси молоді, від якої виграють сім’я, громади і суспільство, а також самі молоді люди. В основі такої стратегії містяться дві концепції: визнання молоді окремою групою населення, що має власні потреби, та участь молоді, у розбудові громадського суспільства і незалежної державитому числі ведення з молодими людьми змістовного діалогу відносно їх поглядів, що стало б реальним вкладом у розробку стратегій реагування.

При проведенні державної та суспільної політики, яка б враховувала б інтереси молоді, необхідно, пропонується звертати увагу на наступні питання:

· забезпечення більш широких та справедливих можливостей у отриманні освіти; більш широке використання активних засобів підвищення молодіжноі зайнятості;

· полипщення репродуктивного та сексуального здоров’я молодої людини;

· профілактика зловживання алкоголю та наркотиків;

· впровадження міжнародних стандартів при роботі з молоддю, що вступає у кофлікт з законом; сприяння участі молоді у житті громадянського суспільства.

Література: 1. После краха: что принесли людям десять лет переходного периода. ЮНИСЕФ “Инноченти”, Флоренция, 1999. 2. Молодежь в меняющемся обществе: Региональный мониторинговый доклад. ЮНИСЕФ “Инноченти”, Флоренция, 2000. 3. Інформація і право №7-8 інформаційно-довідковий бюллетень. К., 2000.

4. Статистичний щорічник України за 1998 р. Держкомстат України, К., 1999.