Специфіка розвитку вищої освіти в період глобалізації

Сучасний етап розвитку суспільства на зламі столітть можна охарактеризувати протистоянням між “глобалізацією” і “антіглобалізацієй” – явищами, які в тій або іншій мірі торкаються всіх без винятку сфер людської діяльності. Нове видання The Collins English Dictionary (1998) вказує, що глобалізація – “це процес, що дозволяє фінансовим та інвестиційним ринкам працювати на міжнародній арені, значною мірою внаслідок скасування державного контролю і поліпшених комунікацій”, а також “процес, завдяки якому компанія..., розширює свою діяльність в міжнародних рамках”. Таке визначення відображає орієнтоване на бізнес неоліберальне розуміння поняття глобалізації, яке найбільш часто вживається в англомовних країнах. Дієслову “глобалізувать” дається більш нейтральне визначення: “здійснювати або розповсюджувати по всьому світу”.

Але деякі дослідники розглядають глобалізацію як загрозу, нищівну силу, що невблаганно розповсуджується та руйнує традиційні соціальні процеси як національні, так і регіональні, місцеві, кординально змінює природні й національні властивості того або іншого соціального об’єкту.

Глобалізація в соціологічному контексті дуже часто розглядається з точки зору осмислювання спеціфики розвитку як міжнародного, так і локального (регіонального) масштабу. Особливий інтерес представляють чотири взаємопов’язаних аспекти прояву глобалізації: економічний, політичний, культурний і технологічний. Всі вони так або інакше впливають на розвиток і реструктуризацію одного з найважливіщих соціальних інститутів суспільства – системи вищої освіти, роль і значення якої зростає в період входження суспільсва у постіндусріальний етап свого розвитку. Навколо освіти, особливо вищої, групуються багато ключових питань глобалізації: стратегія інтернаціоналізації; транснаціональна освіта; забезпечення міжнародної якості; підприємницькі підходи до функціонування освыти; регіональна і міжрегіональна співпраця; інформаційна і комунікаційна технології та віртуальні навчальні заклади; поява нових освітніх посередників – провайдерів освіти, проблеми рівноправності та доступності освіти і таке інше. При цьому необхідно зазначити, що система вищої освіти здатна впливати на глобалізацію, формуючи лінію майбутньої політики держави і регіону. Тому для розуміння особливостей взаємовпливупроцесів глобалізації та системи вищої освіти необхідно розглянути спеціфику глобальних процесів в рамках нової моделі управління, реформування, реструктуризації та облаштування системи вищої освіти з точки зору нових вимог.

Економічний вимір соціальних процесів часто використовується як ключовий двигун глобалізації. Його прояви – потоки торгівлі та інвестицій, наявність специфічних товарів по всьому світу, багатонаціональне розміщення виробництва і ринків. Крім мобільності товарів, має місце зростання міжнародної торгівлі послугами (включаючи освіту). За оцінкою WTO, світовий ринок освіти склав в 1995 р. $ 27 млрд (дол. США) [1, с.6]. Передбачається, що в 2025 р. загальну кількість міжнародних студентів по всьому світу становитиме 4,9 млн [2, c.43].

Іншою тенденцією розвитку та одночасно і противагою вищої освіти з точки зору глобалізації стає поняття “економіка знань” як джерело багатства та інтелектуального капіталу. Теоретики, науковці в таких галузях науки, як освіта, соціологія і економіка визначають безліч чинників, що відрізняють економіку знань від економіки традиційних елементів багатства (землеволодіння, фінанси, фізичний труд). Деякі з цих чинників явно відносяться до освіти, особливо в конкурентному міжнародному навколишньому середовищі, яке на сучасному етапі характеризується насамперед пануванням інформаційних технологій. В економіці знань, згідно з науковими дослідженнями, присутный швидше достаток, ніж дефіцит ресурсів; знижується значення місцеположення і розмір підприємства; існує орієнтація на людські ресурси: ключовою формою капіталу є інтелектуальний капітал [3]. У рамках освіти економіка знань характеризується глобальним ринком з попитом на кваліфіковану робочу силу, яка підтримується міжнародним документом на відповідність кваліфікацій. Освіта може тому використовуватися і як послуга, що продається, і як цінна інтелектуальна власність.

Крім зростаючих темпів створення економічних інновацій, глобалізація характеризується зростанням наднаціональних організацій, які визначають політику держави та окремих соціальних груп, і структур, діючих в рамках, більш широких, ніж рамки окремих націй. Scholte [4, гл. 6] посилається на “транссвітове правління” з боку таких організацій і на “приватизоване управління” для позначення ролі неурядо­вих організацій, зацікавлених груп і консультаційних організацій, які можуть брати участь в формулюванні та впровадженні політики і в розвиток регулюючих інструментів політичного впливу. У сфері освіти можна відмітити діяльність таких міжнародних організацій, як ЮНЕСКО і ОЕСР, таких груп, як Міжнародна мережа органів забезпечення якості у вищій освіті (ММОЗЯВО), профільованих професійних організацій і таких консультаційних організацій, як нещодавно приватизована Міжнародна спілка транснаціональної освіти (МСТО). Саме вони є посередниками, освітніми провайдерами стандартів глобальної, наднаціональної освітянської політики.

Глобалізація в сфері політики тісно пов’язана з підйомом неолібералізму, який приховано був присутнім в практиці соціального управління більшості урядів англогомовного світу і деяких наднаціональних органів, таких, як Організація з міжнародної торгівлі (ОМТ), Світовий банк і Міжнародний валютний фонд (МВФ). Сучасна філософія соціального управління підтримує вільну торгівлю і дію ринкових механіз­мів, включаючи їх застосування до традиційних державних функцій, таких, як освіта, охорона здоров’я і енергозабезпечення. Така ситуація веде до усіченого державного фінансування суспільного сектора, маркетізації суспільних послуг, приватизації державного сектору та/або їх виставленню на аукціон для приватних посередників-провайдерів і усуненню або скороченню регулюючих бар’єрів для вільної торгівлі [5; 6; 7]. Прихильники позиції неолібералізму доводять, що конкуренція призведе до поліпшення послуг, оскільки найбільш успішними виявляться провайдери, які здатні ефективніше працювати і задовольняти клієнтів. Неолібералізм часто супроводжується менеджерізмом – застосуванням таких методик управління бізнесом, як еталонне тестування і забезпечення якості, з тим щоб оцінювати і підвищувати ефективність функціонування і розвитку соціального обрєкту. Суспільні органи, які функціонують за ринковими або квазіринковими принципами, іноді згадуються як “гібридні організації”, які поєднують елементи як державних, так і приватних підприємств [8]. У цю категорію входять і сучасні вищі заклади освіти.

Хоч неолібералізм стосовно системи вищої освіти найбільш властивий англомовним країнам, в останні роки багато інших країн істотно скоротили пряме фінансування освітніх закладів. Цю тенденцію можно сприйняти як частину послідовних реформ фінансування та управління як всією системою вищої освіти так і окремими вищими навчальними закладами [9, с.1]. Існує декілька причин цієї тенденції, включаючи: фіскальний тиск на урядове фінансування і панування неоліберальної економічної філософії, в якій ринкова орієнтація і підхід “клієнт платить” застосовні до багатьох послуг [9, с.1].

Поряд з економічним розвитком, глобалізація пов’язана з потоком культурних зразків та інформації про культурні події у всьому світі. Адже багато товарів і послуг, що продаються і розповсюджується по всьому світу, тісно переплетені з культурним контекстом.

Будь-яка культура напряму пов’язана з вищою освітою. Наприклад, розширення транснаціональної освіти (ТНО) виводить на перший план проблеми взаємозв’язку між культурою, глобалізацією та вищою освітою, включаючи визнання значення глобальної педагогіки і вплив іноземних освітніх посередників-провайдерів на регіональну систему вищої освіти.

Величезне накопичення, обробка і майже миттєва передача інформації завдяки злиттю інформаційної та комунікаційної технологій – ключовий аспект глобалізації. Це життєздатна інфраструктура, яка включає до себе час і простір й полегшує економіко-політико-культурний розвиток суспільства. Стосовно вищої освіти ці технології розглядаються як такі, що надають можливості скорочення витрат на студента завдяки переміщенню курсів і бібліотечних матеріалів в онлайнове середовищє. Ця стратегія також підвищує можливості для отримання транснаціональної освіти і можливості нових посередників надавати освіту, не вдаючись до традиційної інфраструктури із застарілим інструментарієм і до паперових бібліотек.

Інформаційно-комунікаційна технологія, пропонуючи додаткові альтернативи педагогічним стилям “крейда і ганчірка” або “мудрець на кафедрі”, які традиційно пов’язаним з освітою, також впливає на споживання та використання новітніх освітніх технологій. Але при використанні та впровадженні подібних інформаційно-комунікаційних технологій залишаються відкритими питання регулювання і забезпечення якості онлайнової освіти.

Існуючий стан справ в системі вищої освіти в Україні.

Вітчизняні вищі навчальні заклади зацікавлені як в отриманні прибутку (і таким чином в скороченні залежності від урядової підтримки, яка постійно знижується ), так і в ствердженні свого іміджу, специфіки підготовки фахівців свого профілю на міжнародній арені. На сьогоднішній день все частіше використовується термін “внз-підприємство”, який охоплює практично всі характеристики, властиві сьогоднішній вітчизняній вищій освіті. Поняття “підприємство” охоплює як економічні, так і наукові, академічні аспекти освітньої діяльності внз, виходячи з того, що внз функціонують, з одного боку, за традиційними законами, але, з іншого боку, вимушені підкорятися новим законам конкуренції та необхідності збереження та розвитку престижу, іміджу і прибутку навчального закладу.

Потрібно ясно розуміти, що підприємницький погляд на функціонування й розвиток системи вищої освіти є лише одним з багатьох мотивів, який пробуджує інтереси практично всіх внз до діяльності з урахуванням процесів глобалізації. Диференційовані академічні пошуки інтернаціоналізації навчальних планів, мобільність студентства і професорсько-викладацького складу, яка постійно підвищується, участь у допоміжних, суміжних з освітніми, програмах з надання різноманітних послуг — все це також входить в число важливих проявів процесу глобалізаціі. Потрібно до того ж зазначити, що гроші, які отримуються вищіми навчальними закладами від підприємницької діяльності, дають можливість, виходячи з внутрішніх потреб внз, використовувати їх з метою укріплення і розвитку педагогічної, навчальної, дослідницької та матеріально-технічної інфраструктуру закладу освіти.

Показовим прикладом взаємовпливу підприємницького підходу і глобалізації у вищій освіті є розвиток транснаціональної освіти. Саме в рамках такої освіти можна спостерігати особливості сучасного функціонування традиційних вищіх навчальних закладів, їх дії на міжнародній арені в просторі ринку, в межах якого вищіми закладми освіти реалізуються соціальні ролі приватних провайдерів освіти, про які говорилося вище. В ході впровадження глобальних інновацій в системі вищої освіти країнами-імпортерами освіти розробляється регулююче законодавство, яке охоплює питання захисту споживача освіти, захисту регіональних (місцевих) систем вищої освіти та забезпечення якості освіти що імпортується. Країни-експортери освіти, як правило, створюють кодекси етичної практики в системі освіти та піклуються насамперед про репутацію своїх закладів освіти, оскільки вони працюють на міжнародній арені. ЮНЕСКО, неурядові та приватні міжнародні організації, такі, як Міжнародна спілка транснаціональної освіти, також дотримуються принципів ефективної практики транснаціональної освіти, які спрямовані на підвищення та збереження необхідного рівня якості освіти. Удосконалення, реформування, збільшення конкурентоздатності вищіх навчальних закладів – відповідає парадигмі вищої освіти як підприємства, яке працює в глобальному конкуруючому просторі. Дійсно, вищій навчальний заклад, який надає транснаціональну освіту, стикається з такими ж проблемами управління, як і будь-яка мультінаціональна організація, включаючи урахування різних культурних очікуваннь, правові вимоги, ринкові можливості, фінансові проблеми і забезпечення якості.

В період глобалізації поняття “якості освіти” набуває особливого смислу, тому що саме якість освіти становиться показником результативності глобальних інновацій. До поняття якості можна включити безліч чинників: це і ступень задоволення особистістю результатами освіти, і кількість можливих різнорівневих освітніх пропозицій в регіоні та країні, і професіоналізм професорсько-викладацького складу тощо. Якість освіти охоплює не тільки змістовну частину вищої освіти, але й її структурні та організаційні характеристики.

Є декілька аспектів, що пов’язують глобалізацію із забезпеченням якості освіти:

· конкурентоздатність держав на світовому ринку експорту освіти (і потреба України в “утриманні позицій на ринку” шляхом демонстрації ефективних механізмів забезпечення якості освіти);

· міжнародна мобільність робочої сили (і потреба в упевненості, що випускники вітчизняних внз можуть ефективно працювати всюди, в Україні або в інших країнах);

· бажаність подальшого розвитку угод з іншими країнами про взаємне визнання кваліфікацій (для того, щоб підтримати нашу освітню індустрію і надати можливості працевлаштування нашим випускникам в інших країнах або в іноземних фірмах, що працюють в Україні);

· збільшення кількості вітчизняних та іноземних студентів. Її швидке зростання говорить про необхідність запевненити студентів та інщих споживачів освіти у відносно високій якості вищої освіти (цей аспект проблеми стає все більш важливим в Україні, оскільки наши вищі навчальні заклади залучають велику кількість платних вітчизняних і іноземних студентів, для яких вартість і якість диплому, освітньо-кваліфікаційного рівня є важливою інвестицією).

Існує безліч стратегій подальшого розвитку і трансформації системи вищоїосвіти як відкритих для співтовариств вищіх навчальних закладів, що діють в умовах глобалізації. Одна з них -- критичне переусвідомити ролі, права і відповідальність за прийняття управлінських рішень у ході впровадження реформ системи вищої освіти.

ЛІТЕРАТУРА: 1. WTO. Education Services: Background Note by the Secretariat. Geneva: World Trade Organization Council for Trade in Services, 1998. 2. Blight, D. International Education: Australia’s Potential Demand and Supply. Canberra: International Development Programme Education Australia, 1995. 3. David Skyrme Associates, “The Global Knowledge Economy and Its Implications for Business”, Management Insight 1 (1997), available at <http://www.skyrme.com/insights/21gke.htm>. 4. Scholte, J. A. Globalization: A Critical Introduction. London: Macmillan Press, 2000. 5. Massey, A., ed. Globalization and Marketization of Government Services: Comparing Contemporary Public Sector Developments. London: Macmillan Press, 1997. 6. Rao, C. P. Globalization, Privatization, and Free Market Economy. Westport: Quorum Books, 1998. 7. Self, P. Rolling Back the Market: Economic Dogma and Political Choice. London: Macmillan Press, 2000. 8.Koelman, J., and De Vries, P. “Marketization, Hybrid Organizations, and Accounting in Higher Education”, in, B. Jongbloed, P. Maassen, and G. Neave, eds. From the Eye of the Storm: Higher Education’s Changing Institution. Dordrecht: Kluwer Academic Publishers, 1999. 9. Johnstone, D. B., with Arora, A., and Experton, S. The Financing and Management of Higher Education: A Status Report on Worldwide Reforms. Washington D. C.: The World Bank, 1998. 10 Scott, P. “Massification, Internationalization, and Globalization”, in, P. Scott, ed. The Globalization of Higher Education. Buckingham: The Society for Research into Higher Education and Open University Press, 1998.