ПІДСУМКОВА РОБОТА

“Політичні конфлікти. Способи врегулювання конфліктів”

Одним із головних завдань політології є вивчення конфліктів. Актуальність теоретичних і практичних аспектів цього поняття обумовлена загостренням різнопланових конфліктів в Україні та інших посткомуністичних країнах. Вивчення конфлікту в суспільному розвитку, методів соціального управління, гармонізація суспільних відносин покликали до життя конфліктологію – самостійну галузь знань на перехресті соціології, політології політичної психології.

Сучасні дослідження звертають увагу на недостатньо розроблену проблему, пов’язану з регулюванням конфліктів та управління ними, співвідношенням суперництва і співробітництва. На часі перехід української конфліктології від загальнотеоретичних досліджень та аналізу фундаментальних категорій до прикладних аспектів, від пояснювальних функцій до конструктивних. В основі їх мають бути такі поняття, як регулювання та управління соціальними конфліктами, конфліктний моніторинг і конфліктний менеджмент.

Більшість соціально-політичних конфліктів можуть соціально-політичних конфліктів можуть бути оптимізовані на будь-якому рівні та стадії, а головне інструментальне завдання щодо конфліктну повинно бути визначено як управління ним.

Управління конфліктом – врегулювання, розв’язання, придушення, а також ініціювання певних конфліктних ситуацій в інтересах суспільства в цілому чи окремих його суб’єктів.

Раціональне управління не може відвернути або чимось замінити соціальну рволюцію чи локальні колізії, але воно в змозі надати об’єктивно конфліктному протестові форми, яка здатна забезпечити мінімізацію неминучих утрат і збільшити досягнення.

Для подальшої локалізації конфліктогенного поля дуже важливо знати і вміти вибрати способи і стиль поведінки в конфліктній ситуації. Тут є кілька підходів.

1.Морально-правовий робить можливим врегулювання конфлікту з допомогою вибору правових і моральних норм. Результативність залежить від того чи є між сторонами згода стосовно цих норм.

2.Силовий підхід використовується, коли за нерівності партнерів сильніша сторона намагається придушити слабшу й нав’язати їй свою волю. Цей підхід веде до поглиблення конфліктів, зростання їх кількості та складності, а тому викликає активний опір і моральний осуд у масовій свідомості й поведінці.

Реалістичний підхід називають іще методом торгу або примусово переговірним. Прихильники даного підходу розуміють, що миру не може бути ніколи, тільки перемир’я, що довготривалої стабільності він не приносить, бо відбувається не вирішення. А тимчасове врегулювання проблеми.

Ідеалістичний підхід має місце, коли всі зацікавлені сторони незалежно від стану і статусу, встановлюють взаємовідносини, прийняті для всіх, що відповідають індивідуальним розглядам кожного. За основу береться визнання того, що на даний момент усі сторони зазнають небажаних втрат, але зрештою всі виграють.

Інтегративний спосіб передбачає, що кожна зі сторін, забуваючи про свої полередні цілі й цінності, знаходить нові взаємоприйнятні.

Важливу роль в ефективному врегулюванні конфлікту відіграє також вивчення принципів і стадій управління конфліктним процесом. Серед стадій називають такі інституційоналізація, інтернаціоналізація, раціоналізація.

Першою дією з управління конфліктом слід вважати його інститутціоналізацію – встановлення чіткої процедури врегулювання цього конфлікту.

Наступний етап – легітимізація конфлікту: він має показати, наскільки добрі чи погані норми та правила, що виступають у формі законів, указів, протоколів, меморандумів.

Подальший етап управління конфліктом – структурування конфліктуючих груп.

Завершальний етап управління конфліктом – редукція тобто послідовне ослаблення конфлікту завдяки переведенню його на інший рівень.

Заслуговує на увагу також проблема вибору оптимальної процедури для вирішення конфлікту. Існують і спеціальні конфліктологічні процедури: парламентські дебати, узгоджувальні комісії, громадський та арбітражний суди, адміністративний процес, кримінальне судочинство, конституційний суд.