Національний Університет

“Києво-Могилянська академія”

факультет суспільних і гуманітарних наук

кафедра історії та політології

Становлення капіталізму в Європі за працею Макса Вебера “Протестантська етика та дух капіталізму”

Курсова робота з політології

Студента Левчука С.В.

Департаменту економічних наук

Науковий керівник -

доцент,

Бевзь Т.А.

Київ – 1999

ПЛАН

1. Вступ....................................................…………......................…………....2

2. Генеза капіталістичних поглядів до Вебера та основні концептуальні положення його праці........................................…………..........………….6

3. Причини що вплинули на розвиток капіталізму в Європі...……………10

3.1. Економічні..............................................................................…………….10

3.1.1. Природні ресурси.............................................................…………….10

3.1.2. Поява вільного робітника і нерівність доходів та багатства.........................................11

3.1.3. Наука та іновації……………................................................................12

3.2. Психологічні чинники................…………….............................................14

3.2.1.“Покликання”.....................................................................…………….14

3.2.2. Протестантський аскетизм ..............................................…………….14

3.2.3. “Дух капіталізму”.............................................................……………..16

4. Висновок....................................................................................…………….18

5. Література..................................................................................…………….21

ВСТУП

Німецький мислитель Макс Вебер (1864-1920) вважається основоположником західної соціології та фундатором західної політичної науки. Він автор багатьох праць, що давно вже стали класичними і вивчаються у середніх та вищих навчальних закладах усього світу. У працях суто політологічного змісту (“Політика як покликання і професія”, “Соціалізм. Промова для загальної інформації австрійських офіцерів у Відні (1918)”, “Три чистих типи легітимної влади” тощо) він сформував цілий ряд фундаментальних політичних ідей, які й сьогодні мають наукове й методологічне значення.

Заслуга Вебера як політичного мислителя у тому, що у своїх творах він грунтовно охарактеризував сферу політики і політичних процесів, їх роль у суспільному житті, заклав такі опорні категорії політичної науки як влада, політика, держава, бюрократія, демократія, харизма, легітимність тощо. Але розкриття цих концепцій Вебера не є предметом мого дослідження – я спробую на основі найвідомішої його праці “Протестантська етика і дух капіталізму” прослідкувати і пояснити становлення капіталізму у Західній Європі, його вплив на економічне та політичне життя людей.

“Протестантська етика” – праця, яка стала класичною одразу ж після опублікування. У 70-80 роках починається Веберівський ренесанс. Протягом двох десятиліть у багатьох країнах Заходу кількість опублікованих праць про М.Вебера неухильно зростала, але на першому місці за їх кількістю все ж таки залишалася Німеччина. Проблематика праць була різною – від суто соціологічних методів історичного дослідження й до переосмислення такого понятть як демократія чи бюрократія, їх місця та ролі в умовах капіталізму та соціалізму.

Але чи не найактуальнішою виявилася проблема “господарської етики”, тобто проблема співвідношення економічного та етичного аспектів суспільного життя. Пов’язуючи, подібно Веберу, долю капіталізму та всієї західної цивілізації із перспективою утвердження і збереження відповідної “господарської етики”, сучасні дослідники робіт М.Вебера намагаються спрогнозувати подальшу долю західного суспільства, відштовхуючись саме від аналізу сучасного “етичного стану” Заходу. (7. Стр.183.)

Вартими уваги, на мій погляд, є дослідження Б.Нельсона (“Веберівська протестантська етика”(1973), “Походження сучасності”(1977), праці В.Шпронделя (зокрема, “Соціальні зміни ідей та інтересів: систематичний аналіз “Протестантської етики” Макса Вебера”), а також новітні дослідження Гайденка і Давидова (“Історія і раціональність”, 1994) та монографія А. Кравченка (“Соціологія Макса Вебера: праця та економіка”, 1997).

Оцінюючи творчість Макса Вебера, відомий американський історик економічної думки Б.Селігмен писав: “Більш за все його цікавила економічна соціологія, з точки зору якої він міг вивчити характерні для епохи інституції.”(Селігмен Б. Основні течії сучасної економічної думки.- М.,1968.)

Дійсно, Вебер був сучасником і очевидцем зародження і становлення капіталізму як ідеологічної системи, тому у своїй праці він виклав враження і висновки, зроблені на власному досвіді. Зокрема, у “Протестантській етиці” він пояснює як релігійні погляди можуть опосередковано сприяти успіху та підвищенню добробуту людей. (5. Ст.582) Але робота Вебера носить не лише релігійний характер – прослідковуючи генезис капіталізму, він подає значний економічні матеріал, зокрема у сфері раціоналізації праці.

Мабуть чи не основне поняття, для пояснення якого Вебер написав "Протестантську етику" можна виразити всього двома словами - Дух капіталізму. Але на думку Вебера ці два слова дозволили людській цивілізації не загинути в собі, а зробити великий крок вперед у напрямку до вдосконалення. Саме Дух капіталізму "винен" у тому, що людство досягло сьогодні такого величезного розвитку. Тому й не дивно, що розкриттю суті, передумов виникнення та розвитку цього поняття автор приділяє значної уваги – це вагома частина його твору.

Якщо існує дух, то що ж його породжує? Веберівське припущення – це протестантизм. Але не все так просто, і сам Вебер робить певні зауваження щодо цього. Як підкреслює один із дослідників його творчості, Олександр Погорілий, Вебер не вважав протестантизм за безпосередню причину капіталізму чи навпаки, хоча “винуватцями” сучасного капіталізму і назвав саме протестантські секти. Автор “Протестантської етики і духу капіталізму” доводить, що такі терміни як “протестантська етика”, “дух капіталізму”, “і сам капіталізм як економічна система – явища вибірково споріднені”, але не мають причинно-наслідкових зв’язків. (1, Ст. 11)

Відверто кажучи, до Вебера було ще декілька видатних праць на цю тему, які намагалися пояснити деякі аспекти тогочасного суспільного життя. Але Вебер, мабуть найефективніше дослідив саме культурно-духовні аспекти новоєвропейської капіталістичної системи. Цим він багато в чому суперечив марксовому баченню первинності економічних відносин у становленні всього нового. З одного боку Макс Вебер признає в Марксі видатного вченого, який започаткував наукове вивчення капіталізму і побачив в капіталізмі могутній фактор прогресивного розвитку в порівнянні з феодальним типом економіки. З іншого - він вважає абсолютно утопічним висновок Карла Маркса щодо аналізу капіталізму. Вебер так і пише: "Протестантською етикою” я хотів показати нездатність марксистського принципу згідно якого, лише економічні стосунки в суспільстві визначають форми суспільної свідомості". (3. Ст.237)

Звичайно, не всі ідеї “Протестантської етики” належать Веберу. Одними з ідейних попередників автора були такі вчені як Вернер Зомбарт та Георгій Зіммель. Зокрема, Зомбарт висунув та обгрунтував концепцію капіталізму як системи господарювання, яка грунтується на прибутковості і економічному раціоналізмі, тобто доцільності, планомірності і обліку. (1. Ст.7) Він переконаний, що “капіталізм виріс з глибин європейської душі”.(Sombart W. Die Anfänge des modernen Kapitalismus. München.1916, 316) У свою чергу Вебер більше уваги приділив питанню про специфіку того типу капіталістичних відносин, які склалися у господарському житті країн Заходу.

Докладніше про концепції капіталізму Зомберта і Зіммеля та основні положення праці Вебера викладено у першій главі моєї роботи.

ГЕНЕЗА КАПІТАЛІСТИЧНИХ ПОГЛЯДІВ ДО ВЕБЕРА ТА ОСНОВНІ КОНЦЕПТУАЛЬНІ ПОЛОЖЕННЯ ЙОГО ПРАЦІ.

У своїй праці “Протестантська етика і дух капіталізму” Макс Вебер провів скурпульозне дослідження, намагаючись довести, що релігійні переконання, релігійна етика стали чи не головними стимулами розвитку капіталістичного суспільства, сформували специфічний “дух капіталізму”. Автор зосередився на цій стороні міркувань про капіталізм і деякою мірою абстрагувався від інших факторів, що сприяли його виникненню. Не можна стверджувати, що це пагано, адже розгляд проблеми капіталізму у релігійному контексті дозволив автору зачепити дуже тонкі нюанси, без яких дослідження було б неповним. Водночас, беручи до уваги те, що в останні півтора століття причини економічного піднесення Заходу вивчалися досить інтенсивно, у своїй роботі я вважаю за доцільне коротко оглянути сильні та слабкі сторони деяких інших пояснень.

В.Зомбарт розпочав дослідження специфіки сучасного західноєвропейського капіталізму майже одночасно чи принаймні трохи раніше за М.Вебера. Тому можна припустити, що частково його праці вплинули на те, що Вебер звернувся до грунтовного дослідження того, що пізніше отримало назву “вчення про капіталізм”. Навіть саме поняття “капіталізм” належить Зомбарту, і в цьому солідарна більшість провідних економістів та соціологів. Не говорячи вже, що поняття “капіталістичного духу”, на думку спеціалістів, вперше застосував у 1902 році Зомбарт, а не Вебер. (Шпакова Р.П. Вернер Зомбарт: германский феномен. Социологические исследования. – 1996 №12.)

При порівнянні концепцій капіталізму Вебера і Зомбарта, які багато в чому були схожими, прослідковуються наступні принципові відмінності:

1) розуміння Зомбартом капіталізму як унікального, а Вебером – як універсального історичного явища; 2) надання головної ролі у формуванні капіталізму протестантській етиці у Вебера і будь-якій іншій формі релігії у Зомбарта; 3) проголошення принципу утримання від оціночних суджень і послідовне його дотримання у Вебера, та постійне порушення етичних канонів, суб'єктивізм та упередженість оцінок у Зомбарта; 4) різне трактування Вебером та Зомбартом набору тих людських якостей, які допомогли виникнути європейському капіталізму. (14. Ст.36)

Водночас, у двох мислителів були й спільні погляди. Зокрема, спільним для Зомбарта та Вебера було визнання першочергової ролі у генезі капіталізму не економічних, а культурно-етичних та релігійних факторів. У цьому їх переконання не лише розходилися із Марксом, але свідомо йому протиставлялися.

Так чи інакше, але деякі моменти веберівської концепції становлення капіталізму були б неможливі без попереднього чи одночасного дослідження цієї проблеми його співвітчизником і близьким товаришом Георгієм Зіммелем (1858-1918). У своїй головній праці “Філософія грошей”(1889) Зіммель здійснив грунтовний аналіз впливу грошових відносин та розподілу праці на побут, людську культуру та відчуження праці. Отже, можна зробити висновок, що усвідомлення появи активних суспільних суб’єктів капіталізму - вільного робітника і промисловця - та виникнення духу раціонального ведення господарства, про що у своїй праці особливо наголошує Вебер, прийшло до нього не без допомоги досліджень Зіммеля. У наступній главі я спробую ширше висвітлити вплив економічних та психологічних чинників на формування того сучасного устрою, який сьогодні називають західним капіталізмом.

Важливе значення в дослідженні праці Вебера має сам принцип викладу автором матеріалу. Отже, книга складається з двох основних частин, кожна з яких, в свою чергу поділена на декілька глав. Взагалі-то, якщо праця пишеться на якусь вузько визначену тему і складається з кількох частин, то, як правило, одна з тих частин є головною і в ній розкривається сама суть проблеми. Інші є допоміжними, вони з різних боків підтримують цю основну частину, формуючи завершену концепцію. В праці ж Вебера очевидним є те, що саме перший блок розкриває нам суть того, що хотів донести нам автор, а другий - підтримує основну думку, викладену в першому розділі.

Але, як на мене, не все так просто, як здається не перший погляд. Справді, для цієї праці структура саме така: перший розділ основний, другий - допоміжний. Але геніальність автора виражається в тому, що кожна частина цього твору має надзвичайно велике значення для читача. Зокрема, другий розділ дозволяє читачеві отримати максимум інформації для власних роздумів.

Вебер починає з того, що підтверджує фактичними даними існування такого поняття як "аскетичний протестантизм", яке і вбачає однією з необхідних передумов існування таких протестанських течій як кальвінізм, лютеранство, аскетизм, методизм, пієтизм, баптизм. Аскеза, як потужний рушій капіталістичних відносин розглядається Вебером докладно. Тому у наступній главі моєї роботи розкриттю впливу аскези на розвиток капіталізму приділено значну увагу.

Завдяки тому, що в другому розділі Вебер робить дуже мало власних висновків, а просто констатує факти і деякі свої спостереження, читач отримує змогу самостійно поміркувати над запропонованою автором темою. Деколи ці роздуми заходять надто далеко від проблеми, але майже ніколи не бувають зайвими. Цей винахід автора є надзвичайно важливим, бо він дозволяє не просто сприймати все написане як належне, а дає змогу людині формувати самостійні висновки, народжені її власними роздумами. А якщо висновки читача де-не-де підтримує й автор, то це ще більше стимулює людину до самостійних оцінок. І, врешті-решт, прочитана книга залишає настільки багато вражень, що виникає здивування:"Як могло так багато інформації поміститись на тих, порівняно небагатьох сторінках твору?"

Як вже було згадано, перший розділ "Протестантської етики" несе в собі основний тягар змістового навантаження. Він так і називається - постановка проблеми, і цілком відповідає своїй назві. В ньому Вебер розкрив суть "духу капіталізму", а також основні чинники, на грунті яких він виник. Поміж інших, автор детальніше зупиняється на трьох. Перший – це дух раціональності. Його формуванню сприяла антична наука з прерогативою математики та експерементальними доповненнями епохи Відродження, Римське право, удосконалене і поширене в епоху Середньовіччя. Другий чинник - поява вільного робітника і промисловця. Ці носії розкріпаченої праці активно "вростали" в суспільне життя, утверджували в ньому свої позиції разом з розвитком раціоналізму. І, нарешті, третій фактор - протестантське віросповідання, яке найвиразніше втілило в собі суть нового суспільства. Кожен з цих трьох чинників Вебер дослідив і пояснив.

Дуже цікавим в цьому переліку є поняття "раціональності". Визнаючи глибоку внутрішню несумісність економічного раціоналізму і відверто ірраціональних мотивів поведінки людини, яка прагне потойбічного життя, сповідуючи католицизм, автор аргументовано розкриває внутрішню логіку розвитку аскетичного протестантизму.

Вебер оперує такими поняттями, як час і гроші, кредит і гроші, чесність, пунктуальність, старанність, діловитість, ощадливість, наявність чеснот і видимість чеснот, прагнення до наживи та покликання, традиції. Він на практичних прикладах стикання проявів капіталізму та традиціоналізму показує переваги та недоліки кожного з них, при цьому майже завжди традиціоналізм програє.

Роблячи попередні висновки на основі матеріалу, представленого у праці Вебера, можна сказати, що економічний підйом Заходу став можливим завдяки системі специфічної природи – системі, що склалася перш, ніж була усвідомлена як система чи була виправдана як ідеологія. Головною ж рисою економічних систем, що виникли у Європі внаслідок занепаду феодалізму, стала їх висока прагматичність та відсутність ідеологічних зв‘язків з будь-якими принципами, за виключенням економічної ефективності та виживання. (13. Ст.9) Ця трансформація і перехід від феодальних відносин до капіталістичних не були несподіванкою для людства - капіталізм органічно народився і поступово поглинув усі сфери життя людей. А статися це могло, за припущенням Вебера, завдяки тому, що люди прониклися так званим “Духом капіталізму”.

“Сьогоднішній капіталістично-господарський лад – це колосальний космос, у який кожна окрема людина закинута від народження і межі якого кожен, принаймні окремий індивід, змінити невільний”(1, стр.51), - пише Вебер. Як же він виник? Однозначної відповіді на це питання у своїй праці Вебер так і не дає, як і не роблять це (не зважаючи на безліч економічних, політичних, соціологічних та релігійних досліджень цього явища) більшість із дослідників. Проте таке завдання перед М.Вебером, мабуть, і не стояло.

ПРИЧИНИ ЩО ВПЛИНУЛИ НА РОЗВИТОК КАПІТАЛІЗМУ В ЄВРОПІ

ЕКОНОМІЧНІ ФАКТОРИ.

Перш за все слід зауважити, що в нашому столітті загальноприйнято називати економічні системи західних країн “капіталістичними” – термін цей узаконено традицією. Водночас, для визначення західної системи господарювання більше підходить термін “змішана економіка”, оскільки вона завжди і була змішаною. Але сучасне використання цього терміна частково передбачає, що були часи, коли існував більш чистий капіталізм. Тому, все ж таки, доцільно використовувати термін капіталізм не так для визначення ідеології (на -ізм), скільки для того мінливого набору економічних інститутів, які утвердилися у західноєвропейських країнах в епоху економічного зростання.

1) Природні ресурси.

Дуже популярне пояснення досягнень капіталізму західного зразка – це наявність природніх ресурсів та сприятливих умов доступу до них. Карл Маркс, наприклад, частково пояснював нове богатство Заходу розпочатими у XVI столітті імперіалістичними завоюваннями. Наприкінці XIX століття імперіалісти Англії, Франції, Німеччини, Італії, Бельгії та Голандії подібним чином наголошували на важливості володіння природніми ресурсами.

У Вебера про природні ресурси у прямому розумінні цього поняття не згадується. Водночас, так звані економічні ресурси – внутрішні для кожного суспільства відносини між його природними ресурсами і організаційними та технологічними навичками видобути та ефективно їх використати - це і є багатство Заходу. Проблема ж у тому, щоб пояснити, як Захід створив організацію та технологічні навички, необхідні для виробництва і експлуатації цього багатства. І відповідь Вебера приблизно наступна: “Капіталізм, який здобув провідне становище … у господарському житті створює і виховує потрібні для нього господарські суб’єкти підприємців та робітників – шляхом економічного відбору…Індивід же, який потрапив у плетиво ринкових стосунків, мусить дотримуватися відповідної господарської поведінки.”(1. Ст.52)

Отже природні ресурси не є визначальними як у Вебера, так і у сучасних дослідників капіталізму. Це справді так, адже процвітання Нідерландів та Швейцарії вже давно кинуло тінь на цей чинник. Кінець-кінцем феноменальний ріст Японії поставив усі крапки над і. А після другої Світової війни багато інших країн Заходу, які були обмежені у природніх ресурсах і вже не мали колоній, продовжували багатіти, тоді як деякі вкрай ресурсозабезпечені країни третього світу й досі живуть у злиднях.

2. Поява вільного робітника і нерівність доходів та багатства.

Впливовим чинником, про що говорить не лише Вебер, видається раціонально-капіталістична організація (формально) вільної праці, а значить поява вільного робітника і промисловця. За Вебером, ці носії розкріпаченої праці активно вростали у суспільне життя, утверджували в ньому свої позиції разом із розвитком раціоналізму. Праця на таких засадах була вмотивованою і продуктивною. Причому, як пише Вебер, без “капіталістично-раціональної організації праці, специфічні риси капіталізму не лише не набули б свого сучасного значення, а й взагалі були б неможливі”. (1. Ст. 26)

Дослідження мотивації праці у Вебера досить грунтовне, проте, він не до кінця зрозумів такий аспект капіталістичного суспільства, як нерівність доходів та багатства. Оскільки багатство може бути певним соціальним продуктом, який передається у спадщину, а граничні внески окремих людей і народів у його виробництво дуже відрізняються (винагороди чи покарання можуть стимулювати або гальмувати ці внески), нерівність доходів та багатства несправедлива, але необхідна умова економічної системи Заходу.

Звичайно, що нерівність сама по собі не є достатнім поясненням економічного росту. Нерівність доходів мала місце у ранніх західних суспільствах і у багатьох незахідних, але при цьому не спричиняла до росту добробуту. Насправді у багатьох країнах третього світу рівень нерівності суттєво вищий, ніж хоча б у США. ( Розенберг Н., Бирдцелл Л.Е., Как Запад стал богатым., 1995 - Ст.14)

Можливо, нерівність є необхідною умовою економічного розвитку, але напевно можна спонукати людей до діяльності, спрямованої на збагачення, без застосування принципа “кнута та пряника”. Але це припущення залишається гіпотетичним. За відсутності відмінностей у рівні оплати праці чи інших доходів довелося б використовувати які-небудь форми примусової праці, щоб уникнути надлишку пропозиції робітників у більш привабливих професіях і їх нестачі у менш привабливих. Таким чином, нерівність є альтернативою примусової праці.

Вебер розумів важливість мотивованої праці та нерівності доходів у підвищенні економічної ефективності. Між тим, для нього більш важливим було раціональне ведення господарства, що відображалося у специфічному прагненні суб’єкта капіталістичних відносин до підвищення продуктивності праці, а значить отримання більшого доходу.

3) Наука та іновації.

Дуже популярними є пояснення процвітання капіталізму західної Європи, які виділяють визначальну роль науки та іновацій. Безпосереднім джерелом західного росту називають інновації в торгівлі, технології та організації, а також все більше залучення у виробництво праці, капіталу та природних ресурсів. Починаючи з середини 18 ст. інновація стає всеохоплюючою та пануючою рисою господарського життя. З розвитком економіки країн Заходу зростав капітал, збільшувались витрати на освіту, підвищувалась майстерність працівників. Проте цей ріст відбувався у відповідь на інновацію, як поступове створення умов для її реалізації. Додамо, що збільшення населення Європи стало можливим лише завдяки інноваціям у техніці сільсько-господарського виробництва та сфері охорони здоров’я – без чого був би ускладнений процес урбанізації.

Але, якщо наука та винаходи відігравали вирішальну роль в економіці, тоді чому не сталося піднесення добробуту у Китаї чи ісламських народів, які були лідерами в цих галузях у період, коли Захід тільки виходив із феодалізму і входив у сучасність? “Чому у цих країнах ні наука, ні мистецтво, ні державний, ні господарський розвиток не стали на властивий Заходові шлях раціоналізації?” – задається питанням Вебер. (1.ст. 29) Інша складність із цим поясненням у тому, що наука та інновації – це форми знання, які досить легко перенести від одного суспільства до іншого. Між тим, країнам третього світу оволодіти знаннями було легше, ніж розгадати таємницю економічного росту Заходу. Тому цей фактор вочевидь був важливим, але не основним.

“Сучасний західний капіталізм дійсно пов’язаний із розвитком і можливостями техніки”, а раціональність “пов’язана із специфікою західної науки, насамперед точного природознавства з його математичним обгрунтуванням і точними експерементальними методами”. (1. Ст. 28) Вебер також підкреслює, що саме завдяки економічному стимулюванню “технічного застосування наукових знань” Захід і став багатшим. Але зробити висновок про вирішальність впливу лише цього фактору на економіку Західної Європи часів становлення капіталізму не видається доцільним.

Список економічних чинників можна було б продовжувати, але ми все одно не прийдемо до остаточних висновків. які б не містили певні вади. Це не означає, що вплив цих факторів був незначним – навпаки, Вебер прекрасно розбирався у економічних засадах капіталізму, був добре знайомий з роботами А.Сміта, К.Маркса, Г.Зіммеля, В.Зомбарта тощо. Особливістю Веберівської теорії генези капіталізму була нерозривна прив’язка економічних та соціальних (психологічних) аспектів капіталізму.

ПСИХОЛОГІЧНІ ЧИННИКИ.

1) Покликання.

Проведінням Божим усім без винятку надана своя професія, котру треба прийняти і на її ниві працювати. Але професійне покликання – це не доля, з якою слід змиритися і якій слід покірливо слідувати, а вимога Бога до кожної окремої людини працювати на славу Його. Так Вебер визначає проведіння, запозичуючи концептуальні засади як у Томи Аквинського чи в Лютера, так і в Адама Сміта. Причому він особливо підкреслює, що професійна спеціалізація, сприяючи виучці (scill) робітника, веде до кількісного зростання продуктивності праці і підвищення її якості.

Але найбільшу відповідність нормам сучасного капіталізму Вебер вбачає у пуританському вченні щодо професійного покликання (Beruf). Зокрема, пуритани зовсім не вважають осудливими як зміну професії (за певних зауважень) так і багатство яке є наслідком виконання професійного обов’язку (іноді його навіть прирівнюють до божого благословіння). Таким чином, “позитивна релігійна оцінка невтомної, постійної, систематичної, мирської професійної праці,” – пише Вебер – “неминуче мусила стати могутнім фактором поширення такого світорозуміння, як “Дух капіталізму”.(1. Ст. 174)

2) Протестантський аскетизм.

Аскетизм повсякденного господарського життя Вебер виводить, звертаючись до низки богословських творів. Зокрема, посилаючись на апологета Вестмінстерського синоду Річарда Бакстера, випробуваним аскетичним засобом є праця. А наголос на аскетичному значенні постійної професії означає етичне виправдання сучасної професійної спеціалізації.

Це поняття є одним з центральних в роботі Вебера. Практично весь твір просякнутий розкриванням автором відмінностей у розумінні аскези між католіцизмом та протестантизмом. Щоб правильно зрозуміти ці відмінності варто лише послідовно прослідкувати за думкою Вебера.

Основне значення в своїй роботі автор приділяє Богові та релігіям як виразникам його бажань. Кожна релігія проповідує свій шлях до Бога. Як виражається аскеза в католицькому розумінні? Якщо католик виявить бажання стати якомога ближче до Бога, “заробити" своє подальше житя в Раю, то це буде означати лише одне - відхід від всіх мирських справ. Людина стає ченцем і весь свій шлях присвячує лише служіню Богові, яке виражається у кількості сказаних ним молитв. А це, вважає вебер, аж ніяк не сприяє розвиткові економічних відносин. Аскеза католиків призводить до байдужості останніх до земного життя, до суто людських (не природніх) радостей. Вони сприймають життя на Землі лише як перехідну ланку до життя на Небі, яке можна заробити лише шляхом постійних молитв.

В пуританському розумінні аскеза носить принципово інший характер. Тут знову ж таки основною фігурою є Бог і життя в Раю, але шлях до Бога прокладений зовсім іншим чином. Людина зможе лише в тому випадку наблизитись до Бога, коли виконає свою місію на Землі. А місія людини виражена в її земній праці. Така праця приносить користь не лише її породжувачу, вона корисна і для оточуючих. А, якщо більшість в суспільстві займаються такою працею та щей в рамках окремо визначеної професії, то це є тим рушієм прогресу, який привів людство до сучасного вигляду. Тобто, пуританська аскеза спрямована на те, щоб шляхом якомога інтенсивнішої праці кожного окремого індивіда принести більше користі всьому суспільству.

У Вебера виникає запитання: чому буржуазія прийняла протестантизм, якщо католицька церква дуже слабо контролювала життя мирян і, практично, не чинила перешкод для розвитку підприємництва? Адже, замість католицької терпимості протестантизм почав здійснювати жорсткой контроль особистого і публічного життя. Чому буржуазія активно захищала тиранію протестантизму? На його думку, протестантизм сприяв розвиткові раціонального прагнення до наживи і втілився в образі життя буржуазії. Він робив це прагнення легітимним і спонукав до активних дій. Ці активні дії були якраз основною рисою буржуазії і їм не підходили ті тиша та спокій, які сповідувались католиками.

“Католик…спокійніший: маючи значно менший потяг до придбання, він віддає перевагу спокійному забезпеченому існуванню, хай навіть із меншим прибутком, перед ризикованим і тривожним життям, яке інколи здатне принести почесті і багатство. В народі жартують: можна або гарно їсти , або спокійно спати. У нашому випадку протестант хотів би краще спати, тоді як католик воліє мати спокійний сон”. (Offenbacher M. Op. Cit, s.68)

3) “Дух капіталізму”.

За Вебером, “Дух капіталізму” - це певний “етос”(звичай, характер, тобто сукупність рис індивідуального плану, що має стійкі ознаки), притаманний лише сучасному західноєвропейському та американському капіталізму, а спроба його більш точного визначення наштовхується на труднощі, які випливають із самої суті дослідницької мети. Водночас він нерозривно пов’язаний як із “покликанням” так і з “аскезою господарського життя”.

За словами Макса Вебера, саме протестантська аскеза додала економіці психологічного імпульсу через “ставлення до своєї праці, як до покликання, легалізувала власне експлуатацію специфічної схильності до праці, оголосивши покликанням також і прагнення підприємця до збагачення.” А один із компонентів сучасного капіталістичного духу - раціональна життєва поведінка на основі ідеї професійного покликання - виникла із духу християнської аскези. (1. Ст.180)

Розкривши суть власне терміну “дух капіталізму”, Вебер дає також і основні чинники, на базі яких він виник. Особливо автор виділяє три основних. Перший - дух раціональності. Його формуванню сприяла антична наука з прерогативою математики та експерементальними доповненнями епохи Відродження, Римське право, удосконалене і поширене в епоху Середньовіччя. Другий чинник - поява вільного робітника і промисловця. Ці носії розкріпаченої праці активно "вростали" в суспільне життя, утверджували в ньому свої позиції разом з розвитком раціоналізму. І, нарешті, третій фактор - протестантське віросповідання, яке найвиразніше втілила в собі суть нового суспільства. Кожен з цих трьох чинників Вебер дослідив і пояснив.

Дуже цікавим в цьому переліку є поняття "раціональності", про яке веде мову Вебер. Визнаючи глибоку внутрішню несумісність економічного раціоналізму і відверто ірраціональних мотивів поведінки людини, яка прагне потойбічного життя сповідуючи католицизм, автор аргументовано розкриває внутрішню логіку розвитку аскетичного протестантизму. В першій частині "Протестантської етики" він протиставляє проблему зародження капіталістичного духу проблемі домінування в суспільстві ідеології традиціоналізму. Як приклад він наводить систему аккордної оплати праці. Згідно з нею розкривається така особливість людськогї психології, відповідно до якої людину завжди задовільняє її теперішній стан і вона не прагне отримати щось додаткове – “Людина “від природи” не прагне заробляти гроші, дедалі більше грошей, вона хоче просто жити, жити так, як вона звикла, і заробляти стільки, скільки потрібно для такого життя.”(1. Ст.54)

З іншого боку, традиціоналістськи налаштована особа шукає в праці максимум вигоди для себе, але взагалі не хоче докладати додаткових зусиль для цього. Для неї нема необхідності впроваджувати щось нове у виробництво, бо її зодовільняють і його традиційні методи діяльності. Дуже важливою рисою традиціоналізму є жадібність і погоня за наживою, в найгіршому сенсі цих слів. Раціональне ж розуміння слова “нажива” означає не що інше, як те, що людина тепер орієнтується не на життєві насолоди, не на споживання і комфорт і т.д., вона цілком і повністю зорієнтовона на набуття та заощадження, а задоволення отримує від самого процесу ведення бізнесу, зароблені ж при цьому блага виступають як додатковий побічний продукт. Інтерес для неї становить, насамперед, діяльність, успішність якої лише кількісно визначається величиною набутих матеріальних благ.

Кінцевий висновок Вебера простий у своїй геніальності - нестримна, вільна від будь-яких норм жага до набуття існувала протягом всієї історії людства, але для капіталістичного, раціонального ринку необхідний специфічний дух, особлива система мотивацій індивіда.

ВИСНОВОК

С кожним десятиліттям, с кожним витком у розвитку сучасних суспільств, які належать з різними економічними системами, відкриваються нові можливості осмислення і інтерпретації веберівського вчення про капіталізм. Не зважаючи на свою геніальність, концепція капіталізму Вебера містить також і недоліки. Зокрема, на його переконання, капіталізм як універсальна історична формація охоплює лише письменну історію людства - його не було у первісно-общинному ладі, а це 9/10 людської історії. По Веберу, у всьому світі – в Китаї, Індії, Давній Греції, Римі, Флоренції і в Європі 19ст. протягом трьох тисячолітть існував капіталізм ростовщиків, військових постачальників, крупних торгових підприємців і фінансових магнатів. Сучасна наука – економіка, політологія і соціологія (варто лише заглянути у західні підручники) – вважає, що капіталізму максимум триста років, але аж ніяк не три тисячі. Таким чином у сфері визначення хронологічних рамок капіталізму сучасна наукова думка рішуче дотримується тої традиції, яка йде від А.Сміта, К.Маркса чи В.Зомбарта.

Досліджуючи у своїй праці релігійний, духовний родовід капіталістичної економіки, її давніх забутих коренів, які сьогодні хоча й не мають будь-якого впливу на її розвиток, але свого часу відіграли не абияку роль у її становленні, Вебер залишає відкритою проблему первинності економіки та релігії. Сучасне господарське життя, стверджував Вебер ще на початку нашого століття, далеко відійшло від аскетичного духу протестантизму, і лише у понятті “професійний обов’язок” можна віднайти відгук певних релігійних ідей. Сьогодні капіталізм, наприклад американський, більше нагадує спортивні змагання, де переможець отримує приз, і цей капіталізм значно різниться від капіталістичних поглядів колишнього європейського протестантизму.

Теорія М. Вебера виявилася дієвим інструментом для вивчення самобутніх форм мотивації, і особливо господарської діяльності, яка склалася в неєвропейських регіонах… Всупереч ранньому трактуванню ідей М.Вебера, сучасні дослідники вважають, що він жодним чином не відстоював універсальності західного шляху, але підкреслював його специфіку, лишаючи відкритим питання про розвиток кожної цивілізації у відповідності до властивого їй типу раціоналізації.

Здається, не так давно, а саме у 80-ті роки ущух науковий ажіотаж навколо його спадщини, більш відомої як “веберівський ренесанс”. Але вже у 90 роки відновлюється дискусія щодо теоретичних пророцтв великого німецького мислитиля, але тепер в зв’язку з черговим витком теорії модернізації. Неокласичний варіант цієї теорії припускає існування численних шляхів розвитку людських суспільств, які вирішили збудувати ринкову економіку. Не єдиний, що називається європейським, а декілька, по великому рахунку східних, а ще точніше – незахідних шляхів розвитку.

Класична концепцїя капіталізму дала тріщину ще у 70-ті роки, коли Японія довела усьому світові, що можна ефективно побудувати капіталізм, не змінюючи сутності національних традицій. Останні, які дійшли до нас із сивої давнини, якщо дотримуватись теорії Вебера, якраз і є основною стримуючою силою на шляху становлення в Японському суспільстві капіталізму сучасного типу. Але реальність спростувала вихідні положенн веберівського вчення.

Другий удар було нанесено одразу у декількох регіонах світу. Спочатку дали про себе знати чотири східноазіатських дракона, які прорвалися у найрозвиненіші країни світу, а пізніше у “світле капіталістичне майбутнє” вступили деякі близькосхідні країни (Кувейт, Арабські Емірати, Оман), нарешті у 80-ті роки активно сформували національний капіталізм гіганти Латинської Америки – Бразилія та Аргентина. Все це не було передбачено у веберівській теорії. Жодна з цих країн не мала згаданого Вебером “капіталістичного духу”, а говорити, що він міг з‘явитися за кілька століть, що знадобилися їм для стрімкого розвитку, значить не розумітися на азах суспільних наук.

Тоді залишається зробити два висновки: або причиною капіталістичного злету, всупереч поглядам Вебера, виступають економічні фактори, або, як і вважав Вебер, культурні та релігійні, але зовсім не протестантизм. Але й цей висновок не відповідатиме веберівському вченню.

Нарешті масла у вогонь теоретичних дискусій долила Україна, яка на початку 90-их років прискореними темпами попрямувала у бік ринкової економіки та капіталізму. Але відбувся крок назад – український варіант побудови капіталізму дав катастрофічний спад промисловості (2/3 від ВВП), рівня життя, культури. Виникає питання, чи можлива взагалі реставрація капіталізму в атеїстичній країні, адже жодна країна світу не стартувала до капіталізму, знищивши перед тим релігію та культурні традиції. Іншими словами, на чому ще тоді будувати капіталізм, якщо знищено, за оцінкою Вебера, його фундамент?

Як би там не було - Україна продовжує, не зважаючи ні на що, насаджувати у себе паростки капіталізму, використовуючи так званий спосіб доганяючого розвитку, закупаючи закордонне обладнання та технології, залучаючи іноземних експертів та іноземні інвестиції. Відповідні зміни відбулися у соціальній та політичних сферах: різко змінилася система правління, введено нові владні структури, конституцію перебудовано за світовими стандартами.

Так відбувалося і в Японії 19 та 20 сторічч. Країні сонця знадобилося 20 років, щоб догнати та перегнати США, звідки вона по-великому рахунку й залучала технології та фінанси. Протилежне сталося в нашій країні – завдяки постійному відступу від реформ та непослідовному їх впровадженню перехідний період затягнувся на довгі роки. Чи здатна Україна повторити хоча б у власній інтерпретації японське диво - чим далі тим така думка стає менш вірогідною.

Можливо, що більш глибоке дослідження спадщини Вебера допоможе кращк розібратися з тими численними питаннями, які сьогодні стоять перед Україною, що переживає етап модернізації. Чи здатна традиційна культура нашої країни співіснувати із західними моделями технологічного оновлення та економічних реформ? Чи існують в українському суспільстві аналоги протестантської етики і чи так вже вони необхідні для успішного втілення реформ? Ці та багато інших питань актуальні сьогодні, а можливо будуть актуальними і завжди. Як, можливо, ніколи не втратить своєї пізнавальної цінності вчення М.Вебера.

ЛІТЕРАТУРА

1. Вебер Макс. Протестантська етика і дух капіталізму.- К.: Основи, 1994.

2. Скиба В.Й. та ін. Історія політичних вчень.- К., 1996.

3. Вебер Макс. Избранное. Образ общества.- М., 1990.

4. Вебер Макс. Исследования по методологии науки.- М., 1980.

5. Бендікс Р. Образ суспільства у Макса Вебера. // Образ суспільства.- М., 1994.

6. Чистозвонов А.Н. Генезис капитализма.- М., 1985.

7. Гайденко П.П. Давидов. История и рациональность.- М., 1994.

8. Ожиганов З.Н. Политическая теория Макса Вебера.- М., 1986.

9. Макаренко В.П. Вера, власть и бюрократия: критика социологии Макса Вебера.- М., 1988.

10. Гайденко П.П. та ін. История социологии в Западной Европе и США.- М., 1993.

11. Розенберг Н., Бирдцелл Л.Е. Как Запад стал богатым.- Новосибирск.: Экор, 1995.

12. Патрушев. В.Д. Расколдованый мир Макса Вебера.- М., 1992.

13. Раймон Арон. Этапы развития социологической мысли.- М.: Прогресс, 1993.

14. Кравченко А.И. Социология Макса Вебера: труд и экономика.- М.: На Воробьовых, 1997.

15. Полис. М. 1993. №1, 1994 №2.

16. Социологические исследования.- М.,1996 №12.

17. Социс. М., 1994 №2; №8\9. 1996 №1.

АНОТАЦІЯ.